Звертання

Серед яблунь і вишень біліє хатина.

Мамо хочеш я намалюю тобі сад?

 Гордістю кожної оселі був рушник вишитий мамою бабусею.

Пролетіли гуси над долиною над калиною.

Іменником у знахідному відмінку однини і множини

Іменником у кличному відмінку однини та називному множини

Іменником у називному відмінку однини та родовому множини

Іменником у називному відмінку множини та родовому однини

Мене, ти, дубе отінив, як хмара.

Не тривожся зовсім моя, пташино  

А ти голубе, співай на калині 

Ні, не бійся, Тоню, гроза вже минає

Плач же серце плачте очі поки не заснули.

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим.

Кобзарю знаєш нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік.

Де ти фантазіє там радощі й весна.

Зігрій сонечко тепле нашу землю.

Сяє сонце пливуть хмаринки щебечуть птахи.

Сонечко яскраве гріє весело та радісно.

Понесе мене на крилах радість серця.

підмет

додаток

означення

не є членам речення

Не збавляй собі сну, не дивись у то бік, моя пташко!

Бач Оксано, я жартую, а ти й справді плачеш.

Та ти, мене дубе, отінив, як хмара.

Слово моя ти, єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє.

О мово! Хто без тебя я?

Петре, Марійко йдіть до дошки.

Галю, ходімо гуляти!

Заходимо до класу, учні.

Не розлюблю тебе ніяк моя вишнева Україно...

Я для тебе горів український народе!

Україно я для тебе на світі живу.

Не сумуй вербо моя похила що багряним листям одшуміла осені пора.

Зійди дощику, дрібнесенький, Скропи травицю-муравицю...

Зеленая, дібровонько, Чого так рано спустошена, Трава на сіно покошена?

Ой куди ви, голубоньки, та й полетите? 

Не ходи козаче, понад берегами не суши, серденька, чорними бровами.

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Диви димок за пагорбом?

Море одкрило широкі обійми зеленій землі і радісно  тремтіло немов жива блакить неба.

Мріє не зрадь я так довго до тебе тужила.

Ой чого, ти дубе, на яр похилився?

На тобі небоже, що мені негоже.

Весно, голубко чому ж ти не йдеш?

Галю, серце, рибко моя, що мені діяти?

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим. 

Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну.

На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами.

«Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!»

Дідусю, а коли, ти, мене на полювання візьмеш?

Понеси мене на крилах, радосте моя.

Люблю я, Києве, тебе в ранковий час.

Цвіти, розквітай, Україно!