звертання

А Рідна мово без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок (П. Пе-ребийніс).

Б Понеси мене на крилах радосте моя (В. Симоненко).

В Старі луби спасибі вам за осінь (.]. Костенко).

Г Не сумуй вербо моя похила шо багряним листям одшуміла осені

пора (Д. Луценко).

однорідні члени речення

звертання

вставні слова

головні члени речення

Полювати на дрібних тварин злітаються хижі птахи: орли, сови, яструби

 Усе зникло: і місто, і гори, і поле, і гай.

Діти кинулись рвати чудові квіти – рожеві гвоздички, лілові дзвіночки. 

Береги, лози, вода – усе було залите гарячим сонцем.

А Карпо знав добре всі стежки, галявини, луки в селі.

 Б І все поволі зникало і море, і скелі, і земля.

 В Серед ночі гуси знялися, полетіли.

Г Ось вода вийшла з берегів, затопила луки

присудок

підмет

додаток

обставина

підмети та присудки;

обставини та означення;

тільки другорядні члени речення

будь-які члени речення.

 узагальнювальне;

 пояснювальне; 

об'єднувальне;

 однорідне.

Яка ти розкішна земле весело засівати тебе хлібом  

  Ластівочко звідкіля ти прилетіла?

О слово рідне орле скутий

  Мамо зваріть супу!

Ой місяченьку не світи нікому.

 Купало Купало даруй мову рослинам.

Запалай мені вогнику крилатий полум'ям привітним і незлим.

Ой не шуми луже.

 іменником у кличному відмінку однини

 іменником у називному відмінку однини

іменником у знахідному відмінку однини

 іменником у родовому відмінку однини

не виступає членом речення

 виступає додатком

 виступає підметом

 виступає означенням

 Понеси мене на крилах радосте моя (В.Симоненко).

 Рідна мово без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок (П.Перебийніс).

Не сумуй вербо моя похила що багряним листям одшуміла осені пора (Д.Луценко)

Старі дуби спасибі вам за осінь (Л.Костенко).

 Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся природо не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

 Ой, не крийся ,природо не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Червонобоким яблуком округлим скотився день доспілий і тяжкий.

Хлопець замріяно слухав розглядаючи високі стожари палаючого заходу.

Виростеш ти сину вирушиш в договору виростуть з тобою приспані тривоги.

Прийми ж цей спів хоч тугою повитий та повний хоч гіркий та вільний…

Де ти взяла звичку читати лежачи?

Синиці голос голосок один не збляк один не змок голками сиплеться сухими.

Чи чули ви як в дзвоні молотка співає сталь вітаючи людину?

Дивіться на мене я виплакав очі мені їх не шкода, мені їх не жаль.

Якщо прийде журба то не думай її рознести у веселощах буйних.

Мій давній друже мушу я с тобою розстатися надовго.

Гордістю кожної оселі був рушник вишитий мамою бабусею.

Тихі ніжні зорі спадали з неба.

Учися пробачати юний друже якою б кривда не була.

За все тобі спасибі!

Мамо, хочеш, я намалюю тобі сад?

Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе мила васильки з-під вій

Ніночко, у тебе ж глибокий по­тяг до літератури!

Дорогий діду, а які у сонця клю­чі?

О слово рідне! Орле скутий!

О панно Інно, панно Інно!

Ти знаєш, що ти - людина

Ой ти , дівчино, з горіха зерня

Верни до мене пам’яте моя... 

Знаю, знаю дівчинонько чим я тебе розгнівив: що я вчора ізвечора із другою говорив 

У Вербний тиждень за народним віруванням не можна сіяти городини... 

О сарнонько приходь вечірньою добою на скло прозорих вод... 

Але серед цієї суєти не загублю тебе я рідна, мово!

Ми чуємо, тебе, Кобзарю, крізь століття..

А ти, моє трудне й пекельне слово, чи заговориш, як мене не стане, чи разом з голосом моїм умреш?

Чудна, ти дочко! Я про тебе дбаю