Звертання. Вставні слова

 А вечорами будеш уголос книжки читати

Уяви як мій батько бігає

Щасливий я що народився на твоєму березі

 Добродію прошу зажити з нами хліба-солі

Чому стоїш без руху ти, коли весь світ співає?

 Вгамуйся думко не літай так буйно.

Чи не покинуть нам небого моя сусідонька убога вірші нікчемні віршувать?

Сонце ти тільки гість в житті моїм.

 Коли б ти, нічко, чарівнице, швидше минала.

Се буде ваша заслуга, зелені ниви з березовим шумом, й твоя, зозуле.

 Дядьку, батьку, допоможи небозі.

Спасибі, сонце, ти прийшло з України на чужину.

  І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Ще б краще було, пане Лесю, слухати уважніше казку.

А ти, голубонько, ти кралечко моя, поки співаєш на калині, то й весело мені.

Я лечу до тебе, чужоземко моя дорога, щоб бути разом.

 Не покидай мене, моя дитино, і я тебе не залишу.

завжди виступають тільки головними членами речення

 завжди виступають тільки другорядними членами речення

 можуть бути на початку, в кінці, в середині речення.

  не є членами речення

привертають увагу слухача до повідомлення

У реченні Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу звертання виражено займенником

У реченні Сонце! Я тобі вдячний. звертання виражено прикметником

 У реченні Перший, починай! звертання виражено прикметником у значенні іменника

 У реченні Спи ж ти, малесенький, пізній-бо час звертання виражено прикметником у значенні іменника

тополенька - тополеньку

нива-десятина - нива -десятино

 земляк - земляче

хлопець - хлопцю

край мій - крає мій

 Скоро це стало всім відомо. Відомо, кого огнем пече, тому скрізь вода мріється

Тут нема, виходить,чого чекати. З хати виходить дівчина.

 Ягня, здається, веселилось. Мені осіння ніч короткою здається.

Здається, ти й позаторік тут був. Гори, здавалося, стояли тут поруч.

 Може, вернеться надія з тією водою (емоційні відчуття)

 Але ж, на лихо, я не прагнув трону, свободи прагнув, честі і ума (невпевненість)

 Отже, елементи орнаменту слугували оберегами (зв'язок думки з попереднім повідомленням, послідовність викладу)

 За народним переказом, Маруся сама розповіла людям, що вона вбивця (привернення уваги читача)

 Мій брат, Богдане, сповістив про небезпеку.

Збери себе докупи, тоді і військо, гетьмане збереш.

Сину, мій Тимоше, то ж був не наказ.

О, земле, рідна знаєш ти свій шлях у бурі, у негоді

Так чудно її звуть на ймення, їй-богу, ніяк не второпаю.

У поля виходжу і, здається бачу і цвіт очей, і посмішку гарячу.

 Правду кажучи, його вабив не розкішний палац, а столітні дуби в лісі.

 Чи, може, у мене настав отой момент, коли чоловік сам собі дивується?

 Повітря здається п’янким і прозорим.

Та ніч була на диво схожа.

На диво коло цього питання він найбільше морочився.

 Він казав що не може мати ніякої насолоди від життя коли знає що поруч безправні забиті.