Звертання, вставні слова

слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого ним повідомлення;

слово, що називає особу або предмет, до якого звертаються з мовленням;

чуже мовлення, передане дослівно, без змін;

слово, яке уточнює мовлення

є головним членом речення;

є другорядним членом речення;

не є членом речення;

може бути головним і другорядним членом речення

лапками;

тире;

комами;

не виділяються

Дівчино, рибчино, не плач, не ридай! (С.Руданський);

Хотів би я, мамо, веселі пісні співати й сміятись, як діти (С.Черкасенко);

Це ти, моя зоряна батьківська хато, зринаєш сьогодні вві сні (Д.Білоус).

Десно! Наснись мені...( О.Довженко )

ознаку предмета

ознаку дії

ставлення мовця до висловлюваного, його оцінку

звернення до когось чи чогось

однією комою

тире;

двома комами

не виділяється

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана.

Він знає це певно.

Певно руїну та буря зробила?

Не раз бувало мені гірко...

Пан здавалося був ладен з’їсти Миколу очима.

От бувало слухаю на відстані.

Люди одначе не розходяться.

Де ти, Лесю?

Фантазіє моя, богиня легкокрила!

Совісте наша! Агов!

Мово рідна! Ти ж як море!

підметом

не є членом речення

додатком

обставиною

Отже, сполучники поділяємо на сурядні й підрядні.

Кожна наукова теза, безперечно, вимагає доказів.

Такі експерименти, очевидно, необхідно продовжувати.

Зміст цього поняття, на мою думку, треба уточнити.

 Ріка звичайно не Егейське море котре походить звісно від"еге".

Трава в полі як там кажуть аж шумить лізучи із землі.

На жаль тут не було ніяких сумнівів донька не повернеться.

Словом ми були схвильовані й ентузіазм усе-таки в нас буяв.