Звертання. Вставні слова

Звертання — це слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого ним повідомлення

Звертання — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін 

Звертання — це слово, що називає особу або предмет, до

якого звертаються з мовленням

Звертання — слово або сполучення слів, речення, що містить у собі додаткове повідомлення.

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ.

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя.

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив.

Добридень, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься.

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса.

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Впевненість або невпевненість

Емоції мовця

Порядок викладу думок та зв'язок їх між собою

Джерело повідомлення

Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію.

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях.

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий.

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік.

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі.

Увечері, справді, пішов дощ.

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене.

О незвичайна, чародійна мово, Хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих.

О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю.

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! 

Розцвітай, ти веснонько, красна, духом творчості все онови. 

Благословенні, ви, сліди, не змиті вічності дощами мандрівника Сковороди. 

Розвійтеся з вітром, листочки, зів'ялі розвійтесь як тихе зітхання! 

Україно! Ти - моя молитво!

 Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну...

Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль.

І ось, нарешті, вершина.

На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав!), що я хабарики лупила.

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

Пан здавалося був ладен з’їсти Миколу очима.

 От бувало слухаю на відстані.

Не раз бувало гірко нене.

Працювать працювать безумовно!

Люди одначе не розходяться.

У кімнаті здається нікого не було.

Наприкінці зими порожнім здається листяний ліс.

Я признатися ніколи не був у тайзі.

Ми правда так і не вибралися на море.

Звичайно ми побачимося з ними бо може все скінчиться й добром.

Товариш його людина літ сорока насамперед бив у вічі буйним рудим волоссям на голові довгими розкуйовдженими вусищами та неголеною бородою що мов щітка стирчала рудою щетиною.

Він був такий важкий що іншим разом Хаєцький певно нізащо його не підняв би.

Здається краще ніж будь-хто розумів це Іван Антонович.

Зрештою хлопець і сам не знав для чого він вистрілив.

По-перше треба підібрати подарунок по-друге треба ще купити квіти.