Тези "Умови педагогічної майстерності організатора освітнього простору"

Крижик Андрій (факультет педагогічної освіти ЛНУ ім. Івана Франка)

Наук. консультант – доц. Бойко Г.О., доц. Яремчук Н.Я

УМОВИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

 ОРГАНІЗАТОРА ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

 Майстерність педагогічної діяльності, як і будь-якої іншої, не має меж, не можливо виміряти її найвищий показник, вона характеризується особистісними і професійними ознаками, умінням вчитися протягом життя і транслювати набутий найкращий досвід для ефективної організації певної діяльності.

 Актуальність проблеми висвітлено у низці психолого-педагогічних досліджень: проблеми організації освітнього простору висвітлено у працях О. Бартків, О. Биковської, В. Васильєва, В. Горобинко, В. Грановського, С. Диби, А. Дурманенко, Ю. Ждановича, Н. Заіченко, А. Калініченко, Б. Ломова, О. Філоненко та ін.; проблему формування педагогічної майстерності презентовано у працях М. Вашуленка, В. Заремби, Л.Ковальчук, Т. Конькової,  Л. Нечепоренко, О. Савченко,  В. Сухомлинського, Е. Федорчук та ін.

 «До цього уроку я готувався все своє життя» — отримав відповідь В.О.Сухомлинський від директора школи, який майстерно провів урок. Відповідь цього директора відображає суть педагогічної майстерності і шляхи її досягнення. 

 Одним зі складників майстерності є діяльність. Майстерність організатора освітнього простору визначається умінням швидко реагувати на зміни сьогодення в суспільно-економічному розвитку країни (наприклад, як ефективно організувати освітній процес в умовах карантину).

Керівник будь-якої ланки освіти, зрозуміло, що має мати відповідну освіту, на високому рівні  знати освітні нормативно-правові документи, специфіку організації освітнього процесу цього закладу, постійно підвищувати й удосконалювати свою фахову компетентність, навчатися протягом життя, розвивати вміння співпраці і комунікації з колегами, постійно мотивувати їх до досягнення результатів спільної педагогічної діяльності, володіти  нормами сучасної української літературної мови, а також нормами ділового писемного мовлення.

 Майстерність не може мати меж удосконалення, а  потребує постійного «шліфування» протягом усього життя, а саме:  володіти знаннями, знати набагато більше, ніж вимагається, уміти застосовувати знання на практиці, передбачати і бачити проблемні моменти, знаходити шляхи розв’язання їх, реагувати на зміни і виклики, формувати колектив, постійно вчитися для удосконалення набутого і здобуття нового.

 На основі аналізу науково-педагогічної літератури та досвіду роботи визначимо умови педагогічної майстерності організатора освітнього простору.

 1. Власні переконання і цінності. Потрібно вірити в те, що робиш, і тоді можна очікувати на успіх справи. Поділяємо переконання «сродної праці» за Григорієм Сковородою: праця, яка близька до душі,  приносить радість.  Фахівцем, майстром своєї справи можна бути лише в одному, бо фахівець з усього — це фахівець з нічого. Потрібно глибоко знати тонкощі своєї професії, володіти нею. «Не так важливо, щоб людина багато знала, а щоб добре знала, не щоб знала напам’ять, а щоб розуміла, не щоб їй до всього потроху було діло, а щоб її щось особливо сильно зацікавило; як кажуть: «Щоб любив предмет» [1, с. 272-273]. Василь Сухомлинський стверджував, що важливою якістю вчителя є бажання пізнати, якщо чогось не знає; гірше, якщо вчитель переконаний, що знає все — такий вчитель немає перспективи до зростання у професії [2].

  З-поміж цінностей виокремлюємо: справедливість, відповідальність, добросовісність і чесність, такт і культуру спілкування.

 Справедливість: «як поєднання поваги з вимогливістю» [3, с. 496] особисте ставлення керівника до колег, сприйняття або несприйняття з якихось особистих причин, актуальні або минулі конфлікти не мають впливати на  професійну діяльність і спілкування. Справедливість ґрунтується на професійному баченні, яке не спотворюється якимись образами. Як приклад наводимо таке: інколи керівник навантажує і розподіляє професійні завдання, які не відповідають можливостям і фаховому рівню колеги задля того, щоб показати, хто головний або принизити колегу, показавши, що той не може виконати завдання. Це є показником несправедливості і непрофесійності керівника.

 Ще однією цінністю вважаємо відповідальність під якою розуміємо, що кожен учасник освітнього процесу має максимально якісно виконувати свої обов’язки. Якби кожна людина у світі відповідально виконувала свої обов’язки, то ми б не мали потреби відстоювати свої права. І ще «відповідальність — це відповідальність перед кимось і за когось» [2, с. 443].

 Не менш важливими є добросовісність і чесність: лише будучи чесним самим зі собою, зможеш бути чесним і з іншими.  У кожній людині потрібно бачити, у першу чергу, особистість, а не засіб досягнення мети [2; 3].

2. Педагогічний такт і педагогічна культура.  Януш Корчак у поняття такту вкладає «вміння підійти до людей: серцем або розумом, людина розуміє, кому що треба, і охоче пропонує свою допомогу» [1. с, 278-279] . За В.Сухомлинським педагогічна культура — це, у першу чергу, глибокі знання свого фаху [2;3 ]. Педагогічний такт і культура визначаються також і вмінням об’єктивно оцінювати дійсність, не впадати в крайнощі у професійній діяльності.

  Важливе значення у професійній діяльності має дотримання культури спілкування на розвиток позитивних міжособистісних взаємин. Етика і культура професійного спілкування виявляє повагу як до себе, так і до колег, дотримання ділового стилю спілкування., уміння слухати і чути  іншого. У будь-якому колективі бувають непорозуміння або конфлікти. Визначаємо в таких ситуаціях прозорість у розв’язанні питань або проблем.  Для цього важливо спочатку, перед прийняттям будь-якого рішення, почути  тих, хто дотичний до конфліктної або передконфліктної ситуації за присутності учасників, щоб не вийшло «за спиною у когось». Це дасть можливість до розгляду ситуації з різних поглядів і об’єктивно її оцінити.  Нас вчили говорити, але не спілкуватися. Тому важливо постійно підвищувати культуру особистого і професійного спілкування у формах організації для колективу різноманітних тренінгів, майстер-класів тощо з розвитку ефективної комунікації.

 3. Здобуття авторитету засобом невербальної поведінки. «Авторитет — це не командування, а його значення — допомагати рости» [4, с. 23].

 Розуміємо невербальну поведінку як зовнішній вияв внутрішнього єства, так званого стержня. Авторитет  фахівця залежить від рівня його компетентності і людяності, що є внутрішнім складником. Невербальна поведінка є одним із багатьох чинників зовнішнього вираження тих якостей, які зможуть вплинути на набуття авторитету.  Отож, до невербальної поведінки, яка може сприяти здобуттю авторитету серед авдиторії відносимо: привітну усмішку тоді, коли вона потрібна; вимогливий погляд або погляд розуміння; погляд схвалення або несхвалення; уміння «слухати» очима, щоб не тільки чути, але й почути інших; відсутність зовнішніх бар’єрів (стіл, кафедра, зайві предмети в руках, уникання погляду тощо). І  головне — це вміння як вербально, так і невербально дати зрозуміти аудиторії, що весь час, який педагог буде з ними працювати, саме вони є важливими для нього. Таким чином, те, що і як буде сказано і зроблено для аудиторії має бути зрозуміло, що педагог не себе показує, не вихваляється і не шукає аплодисментів, а перебуває в постійному пошуку того, чим саме може бути корисним для них.

  4. Педагогічні дії щодо формування позитивного професійного іміджу.

 На формування позитивного іміджу впливає якість його складників: внутрішнього, зовнішнього, процесуального.

 Визначаємо такі педагогічні дії щодо формування позитивного професійного іміджу, які є підтвердженням зазначеного вище: підвищення компетентності (колеги мають «відчувати і бачити» якісне постійне професійне зростання); розвиток організаторських здібностей як  керівника; об’єктивне ставлення до інших; вимогливість і дисциплінованість до себе і до колег; формування чіткої професійної позиції.

 Отже, зазначені нами умови сприяють підвищенню професійної майстерності організатора освітнього простору.

Список використаної літератури:

 1. Корчак Я. Правила життя: Вибрані твори. / Пер. з польськ. Ю. Г. Попсуєнко; Післямова М. Ю. Гандзій; Худож. О. М. Застанченко. – К.: Молодь, 1989. – 320 с.: іл.

 2. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : у 5 т. / В. О. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1997. –  Т. 3 :  Серце віддаю дітям ; Народження громадянина ; Листи до сина. – 670 с.

 3. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : у 5 т. / В. О. Сухомлинський.  Радянська школа, 1997. –  Т. 4 :  Павлиська середня школа ; Розмова з молодим директором. –  640 с.

 4. Ферреро Б. Ваші діти мають лише вас / Б. Ферреро. – Л. : Свічадо, 2015. – 230 с.