Традиції та звичаї мого народу

Про матеріал
Пошукова робота учениці 7 класу Карчмарчук Владислави, яка вирішила дослідити чи існують сьогодні на Межівщині ,ті традиції зимових свят, що були живими в роки дитинства її батьків.
Перегляд файлу

 

 

Департамент  освіти і науки Дніпропетровської  обласної державної адміністрації

        КВЗО «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради

Відділ освіти, молоді та спорту виконавчого комітету  Межівської селищної ради

        КЗО «Навчально-виховний комплекс «Межівська ЗШ І-ІІ ступенів – АЛІ»

 Межівської селищної ради»

 

 

 

 

 

Традиції зимових  свят

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала: Карчмарчук Владислава,

учениця 7 класу

 КЗО «НВК «Межівська ЗШ І-ІІ ступенів –

 АЛІ» Межівської селищної ради»

 

 

Межова

2019

Одним із найперших і найголовніших новорічних свят є Різдво.

6 січня в переддень Різдва в нашій родині існує звичай носити «Вечерю» до хрещених батьків, родичів, а після цього вся родина збирається  в домі дідуся та бабусі, тобто найстарших членів сімї та святкує. В цей день мати споряджала  дітей з «Вечерею», обовязковим  атрибутом була кутя, пиріжки з капустою або картоплею, вареники та інша випічка. Також перед Різдвом кололи кабанчика, готували домашні ковбаси та інші мясні страви. Готували 12 страв, але вважалося – чим багатше накритий стіл, тим заможнішою буде родина в цьому році. Декому здається, що це звичайна ввічливість… Насправді це дуже стародавній звичай, який бере початок ще до Різдва Христового. «Нести Вечерю» - це значить шанувати найстаршого в роді, ділити добро, долю, багатство з старшим роду. «Вечерю» носили саме діти. Я дізналася, що етнографія (наука, що досліджує народи, їх культуру та побут)  намагається пояснити це ось чим:

З прадавніх часів діти вважалися чистими, невинними й найближчими до добрих духів. Отож прихід їх у дім старійшини – це вважалося, що завітали «вістуни Бога багатства та Діда-Лада», а з ними  невидимо й добрі сили завітали на добро, на урожай, на здоровя.

Кутя, яку носили на «Вечерю», обовязково повинна  бути замотана в хустинку. В кутю додавали сухофрукти, мак, мед, але не горіхи. Бабуся говорила, що горіхи це символ бідності і тому в кутю їх додавати не потрібно.

У  нашої прабабусі Надії на Святвечір завжди «на покуті» (куток де висять ікони) лежало сіно на якому , в глиняній мисці стояла кутя. Моя прабабуся (Писаренко Надія Кирилівна) згадує про такий звичай. Під столом було приготоване «сідало» із сіна. Першого хлопчика (саме хлопчик ) садили під стіл. І він промовляв :

Квок – квок, біжіть діти у куток !

І біленькі і чорненькі

Зозулясті і риженькі!

Це робилось для того, щоб квочки сідали і виводили багато курчат. Також цей хлопчик імітував звуки домашніх тварин, щоб господарство плодилось і розмножувалось.

Вся сімя збиралася і святкувала обовязково до опівночі. Не можна було лягати спати, бо у цю Святу Ніч блукали не тільки янголи та добрі сили, а й лихі духи, відьми та всіляка нечисть. І якщо люди заснуть доки в церкві ще правиться, то можуть оселитися в господарстві і заподіяти зло. Чим веселіше святкування, тим краще.

«Носити Вечерю» - для дітей це була цілорічна мрія, радість, гордість й глибоке задоволення. Зустрічались з тими членами родини, кого давно не бачили, обмінювалися досягненнями та здобутками за рік, а малечі завжди приємно отримувати подарунки.

7 січня до сходу сонця чоловіки та хлопці ходили «Рождествувати» (співали пісень, що прославляють народження Ісуса Христа та бажають господарям здоровя, багатства та благополуччя).

Жінки в цей день до обіду взагалі не ходили  «по хатах». А вже з вечора Різдва і до Маланки (13 січня) ходили  “щедрувати” та “маланкувати “.

Традиції та звичаї мого народу дуже різноманітні, цікаві і добрі.

 Кожне свято наближає нас до природніх ритмів нашої планети; вчить нас добра, поваги до старших та турботи про ближнього.

docx
Додано
26 лютого
Переглядів
114
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку