Традиції та звичаї мого народу

Департамент  освіти і науки Дніпропетровської  обласної державної адміністрації

        КВЗО «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради

Відділ освіти, молоді та спорту виконавчого комітету  Межівської селищної ради

        КЗО «Навчально-виховний комплекс «Межівська ЗШ І-ІІ ступенів – АЛІ»

 Межівської селищної ради»

Традиції зимових  свят

Підготувала: Карчмарчук Владислава,

учениця 7 класу

 КЗО «НВК «Межівська ЗШ І-ІІ ступенів –

 АЛІ» Межівської селищної ради»

Межова

2019

Одним із найперших і найголовніших новорічних свят є Різдво.

6 січня в переддень Різдва в нашій родині існує звичай носити «Вечерю» до хрещених батьків, родичів, а після цього вся родина збирається  в домі дідуся та бабусі, тобто найстарших членів сім’ї та святкує. В цей день мати споряджала  дітей з «Вечерею», обов’язковим  атрибутом була кутя, пиріжки з капустою або картоплею, вареники та інша випічка. Також перед Різдвом кололи кабанчика, готували домашні ковбаси та інші м’ясні страви. Готували 12 страв, але вважалося – чим багатше накритий стіл, тим заможнішою буде родина в цьому році. Декому здається, що це звичайна ввічливість… Насправді це дуже стародавній звичай, який бере початок ще до Різдва Христового. «Нести Вечерю» - це значить шанувати найстаршого в роді, ділити добро, долю, багатство з старшим роду. «Вечерю» носили саме діти. Я дізналася, що етнографія (наука, що досліджує народи, їх культуру та побут)  намагається пояснити це ось чим:

З прадавніх часів діти вважалися чистими, невинними й найближчими до добрих духів. Отож прихід їх у дім старійшини – це вважалося, що завітали «вістуни Бога багатства та Діда-Лада», а з ними  невидимо й добрі сили завітали на добро, на урожай, на здоров’я.

Кутя, яку носили на «Вечерю», обов’язково повинна  бути замотана в хустинку. В кутю додавали сухофрукти, мак, мед, але не горіхи. Бабуся говорила, що горіхи це символ бідності і тому в кутю їх додавати не потрібно.

У  нашої прабабусі Надії на Святвечір завжди «на покуті» (куток де висять ікони) лежало сіно на якому , в глиняній мисці стояла кутя. Моя прабабуся (Писаренко Надія Кирилівна) згадує про такий звичай. Під столом було приготоване «сідало» із сіна. Першого хлопчика (саме хлопчик ) садили під стіл. І він промовляв :

Квок – квок, біжіть діти у куток !

І біленькі і чорненькі

Зозулясті і риженькі!

Це робилось для того, щоб квочки сідали і виводили багато курчат. Також цей хлопчик імітував звуки домашніх тварин, щоб господарство плодилось і розмножувалось.

Вся сім’я збиралася і святкувала обов’язково до опівночі. Не можна було лягати спати, бо у цю Святу Ніч блукали не тільки янголи та добрі сили, а й лихі духи, відьми та всіляка нечисть. І якщо люди заснуть доки в церкві ще правиться, то можуть оселитися в господарстві і заподіяти зло. Чим веселіше святкування, тим краще.

«Носити Вечерю» - для дітей це була цілорічна мрія, радість, гордість й глибоке задоволення. Зустрічались з тими членами родини, кого давно не бачили, обмінювалися досягненнями та здобутками за рік, а малечі завжди приємно отримувати подарунки.

7 січня до сходу сонця чоловіки та хлопці ходили «Рождествувати» (співали пісень, що прославляють народження Ісуса Христа та бажають господарям здоров’я, багатства та благополуччя).

Жінки в цей день до обіду взагалі не ходили  «по хатах». А вже з вечора Різдва і до Маланки (13 січня) ходили  “щедрувати” та “маланкувати “.

Традиції та звичаї мого народу дуже різноманітні, цікаві і добрі.

 Кожне свято наближає нас до природніх ритмів нашої планети; вчить нас добра, поваги до старших та турботи про ближнього.