Трагічний і героїчний пафос козацьких пісень «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою»

Ратушна   Наталія    Миколаївна -

 вчитель  української   мови  та  літератури

Лукашівського  навчально-виховного  комплексу

«Дошкільний  навчальний  заклад –

 загальноосвітня  школа  І - ІІІ ступенів»

Чорнобаївської селищної  ради

 Черкаської  області

7 клас                                                                                        Дата проведення…………

Урок №

Тема. Трагічний і героїчний пафос козацьких пісень «Ой на горі та  женці жнуть», «Стоїть явір над водою»

Мета (формувати компетентності):

предметні: продовжити знайомство семикласників із суспільно-побутовими піснями, зокрема із козацькими; ознайомити школярів із їхніми особливостями та мотивами; дати поняття «пафос твору»; з’ясувати пафос козацьких пісень «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою»;

комунікативні: проаналізувати та визначити художні засоби, образи та символіку пісень;

ключові: розвивати логічне мислення, пам'ять, вміння висловлювати свою думку;

інформаційні: розвивати вміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження, обстоювати їх, наводячи переконливі аргументи та докази;

загальнокультурні: виховувати почуття пошани та поваги до народної пісні, історичного минулого нашої країни.

 Методи та прийоми: аутотренінг, прийом  «Кластер» (Ґронування), «віртуальна подорож» на острів Хортиця, розповідь учителя, евристична бесіда, прослуховування пісень та перегляд відеофільмів, інтерактивні вправи: «Довідкове бюро», «Коло думок», «Незакінчене речення», інтерактивна гра-тренажер «Правда — неправда», заповнення «Шкали сприйняття  матеріалу уроку»,  робота з підручником.

  Тип уроку:  урок -  подорож.

Обладнання: мультимедійна презентація до уроку, музичні файли, відеофільми, підручник.

Епіграф:

    Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають

 усі горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається

 воля й козацтво на всю Україну.

Микола Гоголь

                                                Хід уроку

І. Організаційний етап

►Аутотренінг  

    Усміхніться – і до вас прийде радісний настрій. Хочу, щоб ви були впевнені в собі й задоволені собою. А людина тільки тоді може бути задоволена, коли досягає певних успіхів, долаючи перешкоди.

    Щоб налаштувати себе на активну роботу, проведемо аутотренінг. Прошу повторювати за мною:                    

• Я – учень.            
• Я – творча особистість.
• Я – думаю, аналізую.
• Я – не боюсь висловлювати свої думки.
•  Помилившись, міркую далі. На помилках вчаться.
•  Шукаю істину.
•  Я хочу багато  знати та вміти.                                  

ІІ. Актуалізація знань учнів

• Діти, уважно послухайте «Козацьку пісню» та дайте відповіді на питання:
• Про кого вона? Яке враження справила на вас ця пісня? Чому?

- Хто такі козаки? Що ви про них  знаєте козаків?

►Прийом  «Кластер» (Ґронування)

Складіть ґроно   «Козак»  (воїн, солдат, лицар, захисник, мужній, вправний, сміливий…).

ІІІ. Повідомлення теми та мети уроку

     Цілевизначення та планування роботи на уроці

  Сьогодні я запрошую вас у віртуальну подорож до одного із найзагадковіших місць нашої держави – мальовничого острова Хортиця, який є одним із семи чудес України, де колись існувала Запорозька Січ, щоб дізнатися  нові цікаві факти про життя козаків на  Січі, їхніх керманичів та познайомитися із козацькими піснями.

  Під час подорожі ми продовжимо знайомство із суспільно-побутовими піснями, зокрема із козацькими; ознайомимося із їхніми особливостями та мотивами, поняттям «пафос твору»; з’ясуємо пафос козацьких пісень «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою»;

- проаналізуємо та визначимо художні засоби, образи та символіку пісень;

- розвиватимемо логічне мислення, пам'ять, вміння висловлювати свою думку;

- будемо виховувати почуття пошани та поваги до народної пісні; почуття гордості за славне минуле України, бажання її любити, захищати;  патріотичний дух незалежності.

ІV. Опрацювання навчального матеріалу

► Слово вчителя

В історичному минулому України є героїчні, трагічні й щасливі сторінки. Було й таке неповторне і легендарне явище, як Запорозька Січ. Це про неї Микола Гоголь писав: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну».

Хортиця — острів, з обох боків омитий широким і могутнім Дніпром, оточений високими кам’яними скелями, піщаними берегами, вкритий зеленим лісом та синьоокими озерами, прикрашений різнобарвними квітами. 

Саме тут, втікаючи від польських і литовських панів, королівських старост,  знаходили захист козаки, що й відбито у приказці «Січ - мати, Великий луг - батько, степ і воля - козацька доля». На численних островах для захисту від татар козаки споруджували укріплення - січі (зроблені зі зрубаних (січених) дерев).

Першу українську Січ на острові Хортиця серед Дніпра запорожці збудували під керівництвом Дмитра Вишневецького.

У тій Січі козаки зимували і відпочивали після  походів  на турків і  татар.

Перші звістки про козаків записані в хроніках і літописах уже в 1492 році.

За стрімкими дніпровськими порогами у Запорозькій Січі вирувало легендарне козацьке життя.

Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій жили люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховувалися вільні, мужні характери, для яких не було нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни.

Острів був відгороджений (відсічений) навколо, наче кіш, і до нього не було приступу. Є також думка, що назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і означало первісно укріплення з дерева й хмизу.

Січ була розташована на ідеально укріплених самою природою місцях — на річкових островах, які важко було виявити серед безлічі їм подібних у прибережній лісовій гущавині, в морі плавнів. Сама Січ була оточена ровом і десятиметровим земляним валом, на якому стояв дерев’яний частокіл. Серед кріпосних укріплень виділялися високі вежі з бійницями для гармат. Сильно укріпленим був також вихід до ріки.

Всередині фортеці знаходився майдан із церквою і ганебним стовпом, де карали винних. Навколо майдану стояли великі довгі будинки — курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, а далі — склади, арсенали, ремісничі майстерні, торговельні ряди. Слово «курінь» означало і будинок, де проживали козаки і була їхня кухня, і військову, а пізніше територіальну одиницю. Всього нараховувалося до 38 куренів, у яких звичайно збиралися козаки-земляки.

Завдяки стратегічному розташуванню  Хортиця мала багате історичне минуле. Вона  відіграла чималу роль у боротьбі козаків проти татар і поляків. 1965 року острів став державним історико-культурним заповідником «Запорозька Січ», де й сьогодні панує атмосфера часів козаччини.

Соціальний устрій Війська Запорозького був демократичний. Усі запорожці мали однакові права. Вони називали себе «товаришами», а своє військо – «товариством», або «лицарством» Війська Запорозького. Жінок на Січ не допускали, там жили виключно чоловіки. Писаного кодексу законів не було, в основі життя козацької громади лежали звичаї, традиції.

Верховна влада належала військовій раді - загальній раді запорожців. Рада збиралась у визначений час, а іноді - на термінову вимогу козаків. На військових радах вирішувалися найважливіші питання життя Війська Запорозького, зокрема відбувалися вибори адміністративно-судового апарату.

На чолі Війська Запорозького стояла виборна військова старшина - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і військовий писар, яких обирали на раді. Щороку 1 січня кошовий під час виборів військової старшини мав звітувати про свої дії щодо війська. Якщо він скоював якісь злочини, його могли навіть стратити. Кошового отамана обирали лише на рік. Виняток робили для дуже популярних отаманів.

Наприклад, Іван Сірко був кошовим отаманом 15 років, а Петро Калнишевський - 10. Проте їх обирали щороку.

Військо Запорозьке мало військові знаки (бунчук - мідна або позолочена куля на дерев’яному держаку з прикріпленим кінським хвостом), корогви (прапори) і печатку-герб із зображенням козака з гвинтівкою на плечі, шаблею і списом поруч із ним. Січова корогва (прапор) була малинового кольору. З одного боку прапора був зображений Святий архангел Михаїл, з іншого - білий хрест в оточенні небесних світил.

Основною військовою одиницею був полк, який поділявся на сотні. Козаки були як пішими, так і кінними. На озброєнні запорожці мали гармати, мушкети, пістолети, шаблі, списи, лук, стріли. Кількість війська не була постійною і коливалася від 6 до 15 тис. добре озброєних козаків. Січ мала свій флот, що складався з 80-150 човнів «чайок». На кожній «чайці» розміщувалось 20-30 веслярів, 50-70 бойових козаків, 4-6 гармат.

Запорожці активно захищали український народ від кримських татар і турків. Найбільші козацькі походи були здійснені на початку XVII ст. У 1606 р. козаки спустошили Варну - турецький укріплений пункт на Чорному морі; у 1608 р. захопили Перекоп, у                 1609 р. - Кілію, Ізмаїл, Акерман. У 1615 р. козаки на 80 «чайках» на очах у турецького султана і його тридцятитисячної армії проникли у Константинопольську гавань і спалили її, а в 1620 р. вони повторили таку саму акцію.

У 1616 р. вони захопили Кафу і звільнили тисячі полонених. У відповідь на це турецький султан Осман II зібрав 160-тисячне військо, разом з кримським ханом напав на Річ Посполиту і в 1620 р. розбив під Цецорою польські війська. У 1621 р. під час битви                       35-тисячного польського війська з турками під Хотином 40 тисяч козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним прийшли на допомогу і врятували польську армію від розгрому.

Не так легко було стати козаком. Для чоловіків це була велика честь! Молодики повинні були Богові добре молитись, на коні реп’яхом сидіти, шаблею одбиватися, списом добре колоти, з рушниці вміти влучно стріляти. Молоді козаки мали випробувальний термін (1 рік служити джурами-помічниками у старших козаків), після якого на свято Покрови їх приймали в козаки. Кожен, хто мріяв стати справжнім козаком, мусив знати й виконувати такі заповіді:

•              Честь і добре ім’я для козака дорожчі за життя.
•              По тобі судять про все козацтво і народ твій.
•              Будь працьовитим, не ледарюй.
•              Дотримуйся слова. Слово козака багато важить.
•              Поважай старших, цінуй старість.
•              Тримайся віри предків, живи за звичаями свого народу.
•              Бережи свою сім’ю, служи їм прикладом.

 Поясніть, як ви розумієте ці заповіді.

Чи є серед цих заповідей ті, яких можна дотримуватися зараз? Назвіть їх.

Козаки не тільки билися з ворогами, а й любили відпочивати. Вояки гарно танцювали «гопака», «козачка» та «повзунця». Під час танцю вони виконували дуже цікаві магічні рухи, що мали своє символічне значення.

В одному випадку це були рухи – заклики до перемоги, в іншому – заклинання темних сил або розповідь про звитягу молодих, чи демонстрація сили незламної, волі всеперемагаючої, молодості чарівної,  музики казкової.

Спочатку це був виключно чоловічий танець. Гетьмани, взявши булаву, починали танцювати в центрі кола, потім входили в коло козаки, підтверджуючи цим їх верховенство. Назва гопака походить від слова «Гопал» – стрибати, і від аналогічного вигуку «гоп».

А ще у хвилини відпочинку козаки любили співати.

Виникнення і розвиток козацьких пісень пов’язані з історією козацтва. Козацькі пісні охоплюють тривалий період життя нашого народу. До найдавніших із них належать твори про польову сторожу, постій козаків і пожежу в степу, про бурю на морі й потоплення турецького корабля, про сутички з турецько-татарськими загарбниками, про смерть козака на полі бою. Основний герой цих пісень — відважний воїн, охоронець рідного краю, готовий віддати за нього життя.

Із любов’ю оспівав народ своїх захисників, показавши їхнє життя, сповнене тривог і небезпек. У козацьких піснях яскраво виявляються патріотичні почуття народу. Їхній герой усвідомлює, що він — захисник вітчизни. Потрапивши в полон до ворога, козак просить перед смертю вивести його на високу могилу — «нехай же я стану, подивлюся та й на свою Україну!»

У козацьких піснях підкреслена непокірність духу ук­раїнця, що не змирився із закріпаченням і обрав життя, сповнене тривог і небезпек, але вільне, тому й покинув рідні місця «не з добра, не з розкоші, а з великого лиха».

У піснях цього циклу часто йдеть­ся не про вчинки, а про емоції героя. Вони сповнені натхнення й запальності. Ноти оптимізму, завзяття, душевного піднесення – це все ознаки пафосу.

►Теорія літератури

Пафос  твору – піднесений настрій, пристрасне переживання в літературному творі, викликане певною ідеєю чи подією.

►Прослуховування аудіозапису чи перегляд відео пісні «Ой на горі та женці жнуть»

►Бесіда за питаннями

•  Як почуття викликала у вас ця пісня?
•  Яким настроєм вона пройнята?
•  Який пафос пісні і чому?                              
•  Яким ви уявляєте козака, прослухавши цей твір?
•  Кого прославляє народ?
•  Що ви знаєте про цих історичних осіб?
•  Якими вони постають у творі?
•  Що вам відомо про мужність, героїзм, винахідливість цих людей?
•  Куди, на ваш погляд, йшли козаки? Що про це свідчить?
•  Чим пояснити те, що Сагайдачний перебував позаду війська?

 Чому для Сагайдачного у поході найважливіше мати тютюн і люльку, ніж жінку?

•  Для чого у пісні більше уваги приділяється козакам, а не женцям?

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

У походах козаків на Туреччину й на Крим найбільше вславився кошовий П. Конашевич-Сагайдачний.

Петро, син Конона, а тому званий Конашевич, родом із Самбірського повіту в Галичині. Його батько був заможним шляхтичем і хотів виховати Петра розумним чоловіком, тому віддав його до найкращої тоді школи на Україні, до Академії в Острозі.

Сагайдачний вчився 8 літ і, мабуть, там дістав прізвище Сагай­дачний, тому що дуже добре стріляв із лука, а стріли ховають у са­гайдаку. По восьми роках науки Сагайдачний дістався якось у 1614 році з кількома товаришами з Академії на Січ. Там незабаром виявилося, що Сагайдачний не тільки дуже розумний і освічений чоловік, але також дуже відважний вояк у битві. Тому козаки вибрали його в 1616 році кошовим Січі і гетьманом.

Сагайдачний бачив, як козаки зубожіли і як терплять через те, що король не дотримав своїх присяг. Він задумав зробити так, щоб Польща знову потребувала помочі козаків, бо таким чином думав зібрати велике козацьке військо і таки отримати від Польщі великі полегшення не тільки для козаків, але й для всього українського народу.

Щоб збагатити трохи козацьку касу та й зробити козацьке ім’я славним на всю Європу, гетьман почав водити козаків на Туреччину й на кримських татар. На нових чайках-човнах він кілька разів перепливав Чорне море аж до Царгорода, несподіваним нападом нищив турецьку столицю і увільняв багато козаків із турецької неволі. Таких походів робив він від 1616 року дуже багато і то на різні міста Туреччини і Криму: на Царгород, Кафу, Синоп, Трапезунд та інші.

Козаки також урятували Польщу під Хотином від турецької навали. Багато це коштувало козацької крові, а Сагайдачний скоро потім помер через ту битву. Він був тяжко ранений під Хотином і поїхав до Києва лікуватися, але даремно, бо весною 1622 року помер. Київські «братчики» і школярі влаштували гетьманові величавий похорон і поховали його в церкві Богоявленського Братства в Києві.

Так помер славний і розумний кошовий і гетьман України Сагайдач­ний, що про нього і донині співається в багатьох піснях. Він щиро хотів допомогти своєму народові і за те віддав своє життя.

Михайло Дорошенко

У 1626 році посилає послів до Варшави наступний гетьман — М. Доро­шенко, щоб сейм затвердив ті привілеї і права, які обіцяв Сагайдачному.

Та сейм наче забув про ті недавні обіцянки і зовсім відвернувся від козаків. Тоді козаки вже на власну руку починають знову походи на турків і татар. М. Дорошенко водив козаків до Царгорода — та в однім поході на Крим йому не пощастило, й він загинув у битві з татарами в 1628 році.

Аналіз пісні

Жанр: козацька пісня.

Тема: зображення походу козацького війська.

Хвилюються на пагорбах дозрілі жита, черкають серпами женці, а розігнувши натомлені спини, бачать, як увесь видолинок наче зацвів червоними маками – то йде запорізьке військо. Женці ще здалеку пізнають Дорошенка, що веде козаків. Доброю посмішкою проводжають бувалого в бувальцях Сагайдачного, що їде собі, не поспішаючи, і розкурює свою знамениту люльку. Саме така картина постає із пісні.

Ідея: уславлення хоробрих козаків, відваги, мужності Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська, для яких захист батьківщини, мирних женців – перш за все.

Основна думка: уславлення відваги та моральних цінностей козаків, коли особисті інтереси поступалися перед громадськими. (Сагайдачний і його дружина).

Пафос (Настрій): піднесений, урочистий.

Образи: женців, козаків, гетьманів.

Художні засоби: повтори, вигуки, анафора, слова із зменшувально-пестливими суфіксами, окличні речення, діалог.

Повтори: «Гей, долиною,

                    Гей, широкою»

                  «…Женці жнуть»,

                  «Гей…»,

                  «Під ними…»,

                  «…Необачний!»

Риторичні оклики:

«Веде своє військо,

Веде запорізьке хорошенько!»

 «…Необачний!»

 «Не журися!»

 «Під ним кониченько,

Під ним вороненький,

«Сильне дужий!»

Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!»

Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!» 

Антитеза (протиставлення): «Ой на горі та женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»

Епітети: «зелена гора», «веде хорошенько» , «долиною широкою», «кониченько вороненький», «необачний».

Звертання:

 «Гей, вернися, Сагайдачний»,

 «Гей, хто в лісі, озовися».

Робота над змістом пісні «Стоїть явір над водою, в воду похилився»

Бесіда за питаннями

•  Яким настроєм пройнята ця пісня?
•  Який її пафос?
•  Що можна сказати про символіку пісні і чи впливає вона на пафос? Зачитайте рядки  з пісні, в яких є символи, яке їхнє значення?

У козацьких піснях посередництво природи часто подане засобами посилання пісенним героєм птаха, коня до свої родини із звісткою, запрошенням відвідати на чужині, утворюючи, таким чином, властиву для пісенного фольклору парадигму посланець – орел, ворон, кінь.

► «Довідкове бюро»

Явір. Наші предки вважали, що він виростає з обличчя вбитого. В  українській народній поезії явір символізує нещастя, загибель. Водночас це образ красеня-юнака, що на  нього чекає  мила  дівчина   –  червона  калина.  Часом  явір  –  ознака  молодості,  багатства; молодого  парубка,  козака.

Вода. За   уявленнями  давніх  слов’ян,  вода  має  жіноче  першоджерело.  Вона  народжує й  годує  весь  світ;  це  одна  з   основних  стихій,  запорука  плодючості.  Носій  чистоти  духу й  тіла, уособлення щастя, самого життя, але образ води – це водночас і  символ згуби, забуття,  загибелі.

Калина  поширена по   всій Україні, відзначається зовнішньою красою, із  нею порівнюють кохану  дівчину. Калина  несе  водночас  і   прикмети  жалю,  смутку,  туги  за   коханим.  Якщо  калина  хитається  –  то  дівчина  сумує,  коли  червоніє – це  чиєсь  горе. Зламати  калину  означає  покинути  кохану,  а   посадити  на  могилі  –  висловити  жаль за   покійним. Узагальнений  образ  птаха  (птиці)  в  поетичній  творчості  сприймається  як  символ  польоту,  натхнення,  духовного  пориву  людини  і  цілої  нації.

Вітер – символ «живого духу», що обдаровує життям.

►Учитель: Через використання таких поетичних образів реалізується мотив туги за батьківщиною в багатьох народних піснях, зокрема і в пісні «Стоїть явір над водою».

Аналіз пісні

Жанр: соціально-побутова козацька пісня.

    Тема: розповідь про сумну долю козака, який поїхав на війну та загинув на чужині.           

     Ідея: уславлення вірності козака своєму військовому обов’язку, патріотизму, засудження війни.

Основна думка: народ завжди пам’ятатиме тих, хто загинув заради щастя, добробуту, миру на рідній землі.

Пафос: Настрій у пісні сумний, журливий, пронизаний патріотичним пафосом.

Художні засоби:

Епітети: явір зелененький; козак молоденький; кінь вороненький; висока могила; червона калина;

Метафори: стоїть явір; явір… в воду похилився; вода корінь миє; серденько ниє;

   Зменшувально-пестливі форми: явороньку, зелененький, козаченьку, молоденький, серденько, вороненький, колисоньку, родоньку.

Паралелізм – паралельне  зображення  образів  людей  з   явищами  природи:                       козак – явір,  калиноньку  їсти – приносити  од  родоньку  вісті.

Риторичні оклики: «Не хилися, явороньку, Ще ти зелененький!»; «Не журися, козаченьку, Ще ти молоденький!»

         Образи

У творі виведений образ молодого козака, який, очевидно, не з власної волі змушений їхати на чужину. Про це свідчать такі вирази: «на козака незгодонька», «серденько ниє». Як і личить козакові, у нього «оріхове сіделечко» і «кінь вороненький». Про глибоку любов і пошану народу до своїх захисників говорять пестливо-зменшувальні слова, що часто вживаються у пісні: «незгодонька», «явороньку», «зелененький», «козаченьку», «молоденький», «калиноньку», «родоньку».

         Поряд з образом козака, як паралель, вимальовуються образи природи — явора, калини, пташок з рідного краю.

V. Рефлексивно-оцінювальний етап

►Вікторина «Правда — неправда»

1.     Військо Запорозьке в пісні «Ой та горі та женці жнуть» очолює Сагайдачний.

(Неправда - Дорошенко)

2. «Мені з жінкою не возиться;

А тютюн та люлька

Козаку в дорозі

Знадобиться!» - промовляє в пісні «Ой на горі та женці жнуть» Дорошенко.

(Неправда - Сагайдачний)

3. Сагайдачного у творі названо необачним.                                                                      (Правда)

4. За народною піснею «Ой на горі та женці жнуть»  «Проміняв жінку на тютюн та люльку» гетьман Петро Сагайдачний.                                                                                                (Правда)

5. У пісні «Ой на горі та женці жнуть» козацьке військо йшло через лан.

  (Неправда – попід горою)

6. «Ой на горі та женці жнуть» - це соціально – побутова пісня.                                  (Правда)

7. До суспільно – побутових пісень належать:козацькі, чумацькі, кріпацькі, солдатські, бурлацькі.                                                                                                                              (Правда)                                                                                                                            

8. У пісні «Стоїть явір над водою» використовуються символи верби і калини.

(Неправда - калини і явора)

9.За українським народним звичаєм, садили на могилі козака в головах явір (пісня                                «Стоїть явір над водою»).                                                                                 (Неправда – калину)

10. У козацьких піснях переважно йдеться про почуття героя, а не про історичні події.

(Правда)

11. «Стоїть явір над водою» належить до календарно-обрядових пісень.

(Неправда – це соціально – побутова пісня)

12. Козацькі пісні пов’язані з історією народу.                                                                  (Правда)

► «Коло думок» «Як запорожці могли б допомогти Україні нинішній?»

► Прийом «Незакінчене речення»

- Я сьогодні…

- Найцікавішим було…

- Найбільше мене вразило…

- Хортиця для мене – це…

► Шкала сприйняття  матеріалу уроку

•                   Заповніть таблицю, яка допоможе  визначити рівень розуміння вами навчального матеріалу

VІ. Підсумок уроку

► Слово вчителя

Ось і завершився, любі мандрівники, наш перший день віртуальної  подорожі. У народі говорять: «Той народ не має майбутнього, який не пам’ятає свого минулого». Ми повинні пишатися своєю Батьківщиною, знати її історію, звичаї, насолоджуватись красою рідної природи.

Ви є нащадками славних українських козаків, тож любіть Україну, шануйте її народ. Зростайте, мужнійте, набирайтеся сил, наполегливо здобувайте знання, щоб в майбутньому їх віддати нашій прекрасній Україні. Хай кожен із вас своїми вчинками і добрими словами доведе, що козацькому роду нема переводу!

VІІ. Оцінювання. Аргументація оцінок (Звучить відеозапис «Козацькому роду нема переводу»)

VІІІ. Домашнє завдання

► Робота в парах (випереджаюче завдання)

    Підготуйте коротенькі повідомлення про керманичів-гетьманів Запорозької Січі:

   І пара –   Дмитро Байда-Вишневецький;

                   Богдан-Зиновій Хмельницький;

   ІІ пара –  Іван Виговський;

                   Павло Моржковський Титеря;

   ІІІ пара – Іван Брюховецький;

                   Михайло Ханенко;

   ІV пара – Дем’ян Многогрішний;

                   Іван Самойлович;

   V пара –  Іван Мазепа-Колядинський;

                   Пилип Орлик;

   VІ пара – Іван Скоропадський;

                   Кирило Розумовський.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Література:

1. Апанович О. М. Розповіді про запорозьких козаків./ О.М. Апанович .- К.: Дніпро, 1991.

2. Губарев В. К. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник. / В.К. Губарев. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008.

3. Дмитровська Н., Сергійчук З. Журюсь до ваших золотих імен… // Уроки з народознавства: навально-методичний посібник. / В.К. Дмитровська. – К.: редакція часопису «Народознавство», 1995. – С34-44.

4. Журавльов Д. В. Хто є хто в українській історії. / Д. В. Журавльов.  -  Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011.

5. Українська література: підруч. для 7 кл. закл. загальн. середн. освіти: 2-ге видання, перероблене / Олександр Авраменко.-Київ: Грамота,2020.-224 с.:іл.

6. Мусан В.О. Оповідання з історії України. / В.О.Мусан. – К.: Генеза, 1997. – 231 с.

7. Пометун О., Пороженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. Нак. –метод. Посібник. /О. Пометун., Л. Пороженко.  – К.: Вид. А.С.К., 2004. – 192 с.

Інтернет-ресурси:

http://pidruchniki.com

https://uk.wikipedia.org

http://studopedia.org

http://www.panoramio.com

http://retrobazar.com

https://web.znu.edu.ua/herald/issues/2008/fil_2008_1_2/2008-26-06/mykytiv.pdf

https://naurok.com.ua/vihovniy-zahid-horticya---odne-iz-semi-chudes-svitu-2121.html