Трагічний і героїчний пафос козацької пісні «Гомін, гомін по діброві»

Про матеріал

Запропонований матеріал допоможе формуваим наступні компетентності: предметні: продовжити роботу над вивченням соціально-побутових пісень; подати відомості про трагічний і героїчний пафос козацьких пісень; комунікативні: розширити знання учнів про історію українського козацтва, Запорозької Січі;ключові: вдосконалювати навички самостійної дослідницької роботи, спостережливість, логічне та образне мислення; інформаційні: розвивати вміння грамотно, послідовно висловлювати власні думки, почуття, обстоювати свою точку зору, наводячи переконливі докази; загальнокультурні:виховувати повагу до народної пісні, почуття патріотизму, національної гордості, любові до України, інтерес до її історичного минулого.

Перегляд файлу

Ратушна Наталія Миколаївна -

вчитель української мови та літератури

Лукашівського навчально-виховного комплексу

«Дошкільний навчальний заклад –

загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів»

Чорнобаївської селищної ради

Черкаської області

7 клас Дата проведення………

Урок №

Тема. Трагічний і героїчний пафос козацької пісні «Гомін, гомін по діброві»

Мета (формувати компетентності ):

предметні: продовжити роботу над вивченням соціально-побутових пісень; подати відомості про трагічний і героїчний пафос козацьких пісень;

комунікативні: розширити знання учнів про історію українського козацтва, Запорозької Січі;

ключові: вдосконалювати навички самостійної дослідницької роботи, спостережли-вість, логічне та образне мислення;

інформаційні: розвивати вміння грамотно, послідовно висловлювати власні думки, почуття, обстоювати свою точку зору, наводячи переконливі докази;

загальнокультурні:виховувати повагу до народної пісні, почуття патріотизму, національної гордості, любові до України, інтерес до її історичного минулого.

Обладнання: мультимедійний центр, презентація, відеофільми, підручник.

Методи та прийоми: «Мозковий штурм», розповідь учителя, «Віртуальна подорож» на острів Хортиця, «Що ми знаємо про запорожців?», перегляд фрагментів відеофільму «Сім чудес України. Хортиця», виразне читання, вправа «Коло думок», робота з підручником, онлайн тестування можна виконати за посиланням:

https://learningapps.org/display?v=puahk452t18 аутотренінг, прийом «Кластер» (Ґронування), евристична бесіда, прослуховування пісень та перегляд відеофільмів, інтерактивні вправи: «Довідкове бюро», «Коло думок», «Незакінчене речення», вікторина «Правда — неправда», заповнення «Шкали сприйняття матеріалу уроку»,

Тип уроку: урок - подорож (засвоєння нових знань, умінь і навичок)

Епіграф:

У якому столітті ти не народився б, завжди

буде запізно і заскоро! Запізно, бо все

найважливіше на цьому світі вже сталося

без тебе, заскоро, бо все найважливіше на

світі ще станеться без тебе.

Д. Павличко

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчання

Сьогодні ми продовжимо нашу подорож мальовничим островом Хортиця, який є одним із семи чудес України, разом із нашим земляком Миколою Володимировичем Томенком - доктором політичних наук, професором КНУ імені Тараса Шевченка, ініціатором всеукраїнської акції «7 чудес України», лідером Громадського руху «Рідна країна», і поведемо розмову про славних пращурів-козаків, лицарів, непереможних силою та духом, змальованих у піснях періоду козаччини. Саме пісня стала щирим, правдивим підручником з історії. Цю думку стверджує і письменник Володимир Дрозд: «Українська народна пісня – це сторінка історії, частинка нашої душі. В народній пісні – біль і радощі часу, які через століття стають нашими болями й радощами».

Читаючи пісні цього періоду, в уяві постає образ сильних, мужніх і сміливих героїв, захисників рідної землі, православної віри. І через століття вчувається шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит ординців, плач невільників і бій, як блискавка, як межа між життям і смертю.

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли пановати.

Пановали, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

Було колись — в Україні

Лихо танцювало,

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружала.

Було колись добре жити

На тій Україні...

А згадаймо! Може, серце

Хоч трохи спочине.

Тарас Шевченко

ІІІ. Перевірка домашнього завдання

– То хто ж вони – козаки? Лицарі, які співали: «У нас над усе честь і слава, військова справа,- щоб і себе на сміх не дати, і ворогів під ноги топтати».

«Мозковий штурм» «Що ми знаємо про запорожців?»

1. Де знаходилася Запорозька Січ?

2. Хто такі запорожці? Які на вигляд?

3. Чому така назва?

4. За що воювали?

5. Які риси притаманні запорожцям?

6. Як народ ставився до запорожців?

► Перегляд фрагментів відеофільму «Сім чудес України. Хортиця»

https://www.amazingukraine.pro/culture/khortytsia-kolyska-zaporozkoho-kozatstva-video/

► Слово вчителя

Українська Гетьманська держава за роки свого існування мала 17 гетьманів. Усі вони були носіями ідеї незалежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в життя вони присвятили все своє життя, поставивши за мету вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелося в найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах.

Звіт про роботу над проектом «Козацькі керманичі-гетьмани Запорозької Січі» (випереджаючим завданням)

З-поміж багатьох козацьких ватажків раннього періоду великою славою вкрив себе князь Дмитро Байда-Вишневецький. Він мав володіння на Волині, був черкаським та канівським старостою, але ніколи не був гетьманом Запорозького Війська. На початку 1550-х років заснував замок на острові Мала Хортиця, згуртував навколо нього козаків і цим поклав початок Запорозької Січі. Саме тому його вважають першим козацьким гетьманом.

Він першим вирішив покласти край турецьким нападам на Україну. Зібравши під своїм керівництвом чимале військо, Байда організував визвольні походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Через зраду противників потрапив у полон до турецького султана, там і загинув мученицькою смертю.

Малиновий прапор козацтва з срібним хрестом, золотим півмісяцем і зіркою - це пам’ять про гетьмана. Саме із таким прапором запорожці ходили з ним у перші походи проти степової орди.

Із 1617-1618 та 1621 років наказним гетьманом України-Руси став ставленик Польщі, видатний громадсько-політичний діяч Конашевич Петро Кононович (він же Сагайдачний), про якого ми говорили на попередньому уроці.

Сагайдачний належав до найосвіченіших людей свого часу, піклувався про розвиток науки, культури.

Завдяки військовій дисципліні йому вдалося вийти переможцем у багатьох боях і здобути славу грізного й безстрашного козацького ватажка під час знаменитих морських і сухопутних походів на володіння Османської імперії та Кримського ханства. Як ми вже знаємо, помер Сагайдачний від рани, завданої йому в битві під Хотином.

Петро Конашевич-Сагайдачний пішов з життя 10 квітня 1622 р. Ховали його на території Братського монастиря. Попрощатися із колишнім гетьманом прийшло дуже багато людей. Змінюючи один одного, 20 учнів Київського колегіуму читали панегірик, складений для цього випадку К. Саковичем.

Таж краще голови покласти за отчизну,

Ніж лютим ворогам дістаться в даровизну,

Бо хто за рідний край не хоче помирать,

Із рідним краєм той сам мусить погибать.

Тож Сагайдачний наш волів прийняти рани,

Ніж християнський люд віддати від посани.

Від рани смертної дочасно він сконав,

Та славу мужністю навік завоював....

Хай Сагайдачного ім’я повік-віків,

Прославить наша Русь, як приклад для синів,

Щоб про діла його нащадки споминали

І гідним Іменем в народах називали.

Панегірик

1. У стародавній Греції і Римі — надгробна похвальна промова, яка прославляла подвиги померлого.

2. Похвальний відзив про кого-, що-небудь, захоплена похвала (часто нещирі або іронічні).

3. Літературний твір, зокрема давньоруський і давньоукраїнський, що містить такий відзив про кого-небудь.

Богдан (Зиновій) Михайлович Хмельницький (1595— 1657) - гетьман Запорозької Січі і всієї України з 1648 р. Народився у 1595 році в сім’ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького, який служив у корсунсько-чигиринського старости осадником, тобто засновником нових поселень.

Михайло Хмельницький осадив містечко Чигирин, а пізніше, коли дістав посаду чигиринського підстарости, — хутір Суботів, який став його родовим маєтком.

Мати Богдана була козацького роду з Переяслава.

Богдан з дитинства спостерігав пригнічення і страждання українського народу, який не бажав підкорюватися панству. Хлопчик вбирав вільний дух козацтва, що впливало на формування характеру майбутнього гетьмана.

У бою під Жовтими Водами 6 травня 1648 р. українські війська під керівництвом Богдана Хмельницького здобули першу велику перемогу у визвольній війні 1648-1654 років, яка й оспівується в пісні «Чи не той то хміль». У ній народ уславив Богдана Хмельницького як сміливого полководця, що стоїть на захисті рідної землі.

Постать Богдана Хмельницького займає особливе місце не тільки в історії козаччини, а й усієї України. Під його керівництвом українське військо здобуло ряд перемог над польською шляхтою і визволило більшу частину України. 8 січня 1654 р. на раді в Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький, Київської обл.) було проголошено про возз’єднання України з Росією.

«Батю Зинов» — так любовно називав народ свого ватажка, високо шануючи його за політичну мудрість. Під керівництвом Богдана Хмельницького український народ здобув ряд блискучих перемог над шляхетською Польщею.

Молодший син Хмельницького Юрась, був проголошений гетьманом ще за життя батька. Він тричі діставав гетьманську булаву, але жодного разу не зміг її втримати і стати врівні з батьком.

Хмельницький Юрій Богданович (невдалий гетьман 1657 та 1659-1663 років) – призначений батьком і невдовзі скинутий з гетьманства своїм вихователем Іваном Виговським. На початку квітня 1657 року, виконуючи бажання хворого гетьмана Б.Хмельницького, рада старшин передала булаву молодому синові Хмельницького – Юрію, якому було на той час лише 16 років.

Сподвижник Богдана Хмельницького, який володів гетьманською булавою лише два роки (1657-1659), але зумів утвердити державний суверенітет України - Іван Виговський. Щирий патріот, який, за оцінками істориків, був одним із найвизначніших українських діячів середини ХVІІ століття, політик, дипломат, професійний висококваліфікований державний керманич, воєначальник.

Після Переяславської угоди 1654 року і смерті Богдана Хмельницького між козацькою старшиною починається боротьба за гетьманську булаву. Із цією метою вони зверталися за допомогою то до польської шляхти, то до турків, татар, то до Москви. Україна була розколота.

На Правобережжі України правив польсько-шляхетський ставленик Павло Моржковський-Тетеря – найближчий соратник Богдана Хмельницького, талановитий військовий керманич, який вів подвійну політичну гру.

У своїй політиці спирався на польського короля, повністю довіривши йому вирішувати долю козацької держави. За це він поплатився не тільки державною кар’єрою, а й власним життям.

На Лівобережжі України точилася запекла боротьба між кількома претендентами на гетьманування, серед них — переяславський полковник Яким Сомко, обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький. Українські історики називають цей час добою Руїни.

Оскільки боротьба за булаву була гострою як ніколи, 17-18 червня 1663 року біля Ніжина, відбулася Чорна рада, де старшина і тисячі рядових козаків, і «некозацьких добровольців» (селяни і міська біднота) зібралися на вибір нового гетьмана. «Чернь» — так старшина називала рядових козаків, а також нижчі верстви суспільства. Ці події на основі літописних переказів відтворив Пантелеймон Куліш у своєму історичному романі «Чорна рада».

Іван Брюховецький пройшов шлях від «старшого слуги» двору гетьмана Богдана Хмельницького до кошового отамана, трагічно загинув від рук лівобережних козаків.

Учитель. Наступним правобережним гетьманом «обох сторін Дніпра» став Петро Дорошенко. У своїй діяльності він утілював у життя започатковану Хмельницьким політику незалежної української державності. Йому довелося пережити найбільший тріумф, повагу, визнання народу і цілковитий крах своїх політичних планів, пройти через приниження та ув’язнення. Помер він далеко від батьківщини у дарованому царем селі Ярополчі, Волоколамського повіту під Москвою.

Правобережний гетьман Михайло Ханенко – останній прихильник Речі Посполитої, ставленик Польщі - головний противник П.Дорошенка. Він мав непогані людські якості, бажав добра своїй рідній землі. Великі військові здібності допомогли йому протягом шести років утримувати булаву. У 1672 році був розбитий Дорошенком під Уманню. Під час походу на Правобережну Україну московських військ (1674) відмовився від боротьби і склав булаву, за що московський уряд виділив йому маєток на Чернігівщині.

Дем’ян Многогрішний – лівобережний гетьман невдоволений московськими порядкуваннями, зокрема направленням до царської скарбниці усіх податків, що збиралися на Лівобережній Україні, почав налагоджувати дружні стосунки з Дорошенком, але московський уряд організував змову козацької старшини, яка скинула його з гетьманства. Після цього Многогрішний був засланий до Сибіру (Іркутськ), де пробув до 1688 року, після чого служив у московському війську. Із 1696 року постригся в ченці. Українські історики пов’язують час гетьманування Многогрішного із закінченням доби Руїни.

Чи вже не пора перестати так гризтись,
бо зіронька волі захмарилась вже,
Нам треба єднатись і з ворогом битись,
що з сміхом кайдани нам знову кує.
Ой, встаньте, ой, встаньте, вже хмари несуться
і смерть вони зіроньці волі несуть.
Чи чуєте, плаче земля там, де б’ються,
де кров за Україну червоную ллють…
Ой, встаньте. Вже близько ворожая сила,
вона вже підходить до нас.
Нехай того зразу захопить могила,
хто спить в цей сумливо-злий час.
В. Сосюра

Роки гетьманування Івана Самойловича позначені прагненням об’єднати під владою московського царя Лівобережну Україну з Правобережною, у зв’язку з чим йому довелося вести боротьбу з Дорошенком і Ханенком.

Але необмежене владолюбство, свавілля, користолюбство і прагнення перетворити гетьманство на спадкову монархію стали причиною падіння гетьмана Івана Самойлович.

А час летів і днів підкови
Губив, як зорі — блиск в траву…
І Самойлович сумнобровий
Віддав Мазепі булаву,
І той узяв її з любов'ю.
Збудує він життя нове
І зійде на його вершини.
А крик гримить: «Нехай живе
Великий гетьман України!»

Іван Мазепа-Колядинський є однією з найяскравіших, найвидатніших і найсуперечливіших постатей української історії. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700-1721), гетьман І.Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

За угодою, укладеною між гетьманом І. Мазепою та шведським королем Карлом ХІІ Україна мала стати незалежною державою. На її території проголошувалося князівство з довічною спадковою владою князя – гетьмана.

У 1708 році Мазепа таємно перейшов на бік противника Російської держави в Північній війні. Петро І дізнавшись про підписання союзницького договору Іваном Мазепою з Карлом ХІІ зруйнував Батурин та Чортомлицьку Січ. За зраду присязі відданий громадянській страті з позбавленням титулів і нагород, які він отримав від царя. У 1709 році Петро I наказав виготовити в єдиному екземплярі Орден Іуди, яким припускали нагородити Мазепу за зраду російського царя.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдові, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований. Згодом перепохований в Галаці (нині Румунія).

Сподвижник гетьмана Івана Мазепи Пилип Орлик до кінця свого життя лишався вірним своєму покровителю і благодійникові, був продовжувачем його справи – боротьби за державний суверенітет Гетьманщини.

Матеріали з архіву Орлика засвідчують його високий інтелектуальний рівень і любов до книжок. На посаді гетьмана Орлик одразу ж був визнаний турецьким султаном і шведським королем, із котрими був укладений договір про спільну боротьбу з московським царем Петром І. При підтримці європейських держав еміграційний гетьман вирушив на Україну навесні 1711 року, зібравши 16-тисячне військо і маючи при собі шведських інструкторів та польський загін І.Потоцького, а також татарську кінноту. Наприкінці травня П.Орлик дійшов до Білої Церкви, але взяти укріплене місто не зумів і розпочав тривалу облогу, під час якої татари розпочали свої звичні грабіжницькі напади на українські села. Це призвело до відсторони українського народу від Орлика і посприяло московському царю Петру І, який перебував у Києві, збираючи військо на поміч Білій Церкві. Під переважаючими силами супротивника П.Орлик вимушений був відступити за межі України, після чого увесь час перебував поза її межами, як гетьман-вигнанець (на маєтності його сина Григорія у Франції стоїть паризький аеропорт Орлі).

Лівобережний гетьман Іван Скоропадський ставленик Московії, був затверджений на старшинській раді у Глухові після офіційного усунення Мазепи від влади. Після зруйнування Батурина російськими військами під командуванням О.Меншикова (03.11.1708) гетьманська столиця була перенесена з Батурина в Глухів. Згідно історичних свідчень, Скоропадський був обраний гетьманом в угоду царю, котрий відхилив кандидатуру Полуботка, зауваживши, що той занадто хитрий і може зрівнятися з Мазепою.

Будучи покірною маріонеткою російського уряду, Скоропадський допустив знищення гетьманської влади на Україні-Русі. Підготовлений ним українсько-російський договір, що передбачав зміцнення становища Гетьманщини не був підписаний царем Петром І.

Перед смертю (03.07.1722) Скоропадський заповів свою булаву Полуботкові, але Петро І уперто не затверджував Полуботка на посаді, надавши йому чин наказного гетьмана. Звідси й закріпилося за Полуботком звання – «гетьман без булави».

Останній очільник Гетьманщини – Кирило Розумовський ніколи не відав військової звитяги й радості проводиря з приводу перемоги над ворогом чи то гіркоти поразки, не знав пекельних труднощів козацьких походів, не тримав справжньої бойової козацької шаблі в руках, не палив козацької люльки.

За 14 років свого гетьманування приїздив в Україну лише п’ять разів. Та, незважаючи на це, політика гетьмана Розумовського, його прагнення розширити суверенітет Гетьманщини викликали невдоволення петербурзького уряду, що врешті-решт і призвело до ліквідації російським самодержавством гетьманства на Лівобережній Україні.

Наслідки ліквідації Гетьманщини

Скасовано полково-сотенний устрій, а Лівобережжя й Слобожанщина були перетворені на російські провінції;

• Україна втратила свої національні збройні сили;

• козацтво як соціальна верства України було знищене;

• на всій території України примусово запроваджувалися органи управління Російської імперії, загальноросійське законодавство, норми і звичаї;

• більша частина козацької старшини одержала значні права і привілеї, а згодом її зрівняли в правах з російським дворянством;

• російський царат посилив експлуатацію людських і матеріальних ресурсів українських земель.

Місце Гетьманщини в історії України

Понад століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Це була автономна Українська держава. Хоча Росія постійно втручалася у її внутрішні справи, все ж таки управління й соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися українцями, їм належали ключові позиції в управлінні, судах, фінансах, армії.

Приклад Гетьманщини надихав українців кілька століть по тому створити власну національну державу.

ІV. Оголошення теми, мети, епіграфу уроку

V. Засвоєння навчального матеріалу у процесі виконання практичних завдань

Справжніми захисниками українського народу від загарбників виступали запорозькі козаки, які не тільки обороняли рідну землю, а й здійснювали постійні походи проти Кримського ханства і Туреччини, про що свідчать пісні.

Однією із найпоширеніших тем козацьких співанок є прощання козака з рідними та його від’їзд із дому. Ці співанки завжди пройняті мотивом туги, патріотичні почуття відступають на другий план, основне місце займає смуток прощання з сім’єю, коханою дівчиною чи молодою дружиною. Картина проводжання козака до війська не позбавлена ритуальних рис: батько сідлає, а мати напуває коня, дівчина дарує весільну хустину, ворожить на дорогу, замовляє сили природи допомагати її коханому на шляху і т. п. Мотив розставання може драматизуватися проханням дівчини взяти її з собою, плачем матері за єдиним сином або ж провіщенням смерті козака. Тривога, погане передчуття передається так званими формулами неможливого. Наприклад, на питання матері: «Сину мій, коли приїдеш до нас?» хлопець відповідає: «Як павине пір’я наспід потоне, млиновий камінь наверх виплине» («Ой мала вдова сина сокола»); або сестра говорить, що брат її повернеться тоді, коли зійде пісок, що вона посіяла на камені і т. п. Часто символічним провісником смерті у цих творах є чорний птах або кінь.

Виразне читання пісні «Гомін, гомін по діброві»

Вправа «Коло думок» (Бесіда за змістом прочитаного)

Чому, на вашу думку, зчинився гомін по діброві?
На початку пісні використано мотив вигнання молодого козака матір’ю з дому, однак відомо, що жодна українка своєму синові не бажала подібних випробувань.
Для чого, на вашу думку, використано в пісні подібний прийом?
Які рядки свідчать про величезну турботу неньки про сина та про її любов до нього?
Які стосунки склались у козака з ворогом? Про що це свідчить?
Через що син відмовляється повернутися додому?

Складання паспорту твору

Тема: зображення часів, коли український народ захищав рідну землю від турецько-татарських загарбників.

Ідея: уславлення козацької мужності, цілеспрямованості, відваги.

Основна думка: кожна мати, проводжаючи свого сина у похід на війну, хвилювалась за його подальшу долю; тільки смілива, рішуча, винахідлива людина здатна протистояти будь-якому ворогові.

Композиція.

Пісня — це діалог між матір’ю і сином. Твір умовно складається з двох частин. Спочатку мати виганяє сина з дому, щоб той ішов на війну, а потім кличе його додому.

Жанр: козацька пісня з героїчним пафосом.

Козацьке життя у ліричних піснях змальовано, як правило, поза межами битв, звитяжних подвигів. Центральна тема — козацький побут і викликані ним почуття та думки. Основні мотиви — життя в походах без відпочинку, коли нема де прихилити голови, і домом стає зелена діброва чи темний байрак:

— Добривечір тобі, ти, темний байраче!

Переночуй хоч ніченьку ту волю козачу.

— Не переночую, бо жаль мені буде,

Щось у лузі сизий голуб жалібненько гуде;

Вже ж про тебе, козаченьку, й вороги питають,

Що дня й ночі в темнім лузі все тебе шукають... («Добривечір тобі, зелена діброво»)

Особливо драматичним є мотив ностальгії за рідним домом: далеко від рідного краю в уяві козака зринають образи батьків, думки про те, чи вони ще живі; образ коханої дівчини чи дружини, що кличе до себе або сумно дивиться на судженого, викликає в козацькій душі суперечливі почуття, бажання повернутися додому. Тому в ліричних піснях козак часто сумує — «світом нудить», плаче. Туга посилюється мотивом самотності: єдиним другом козака є вірний кінь, що розуміє його настрій, хвилювання, охороняє в час небезпеки, попереджує про неї, а якщо господар загинув, сповіщає про це його рідних.

Тема смерті козака є однією з найпоширеніших у цій групі пісень. Причому в них, як правило, не змальовуються ні битви, ні поєдинки, не говориться про обставини смерті козака, не пояснюються причини, чому він сам залишився лежати на полі бою. Картина загибелі козака постає доволі традиційною: вбитий він лежить під калиною чи тополею, очі накриті червоною китайкою (символ козацької слави, у дохристиянські часи червоний — колір смерті), над ним нахилився вірний кінь, над ним кружляє чорний ворон (теж символи смерті, представники потойбічного світу):

Ой на горі огонь горить,

Що в головах ворон кряче,

А в долині козак лежить.

А в ніженьках коник плаче...

Накрив очі китайкою

Заслугою козацькою. — («Ой на горі огонь горить»)^[

У деяких піснях смертельно поранений козак розмовляє зі своїм єдиним другом-конем, який копитами в землі копає для нього могилу, просить його передати останню звістку рідним:

Не стій, коню, надо мною,

Буде ті сі щось питати —

Біжи, коню, ти додому...

Ти знай, коню, що казати.

..А як прийдеш д´новій хаті,

Ой не кажи, що вбит лежу,

Вдар копитом в новий поріг,

Але кажи — в войську служу.

Вийде д´тобі стара жона.

Взяли собі ґаздинечку

Яко земля почорніла,

Під зелену журавочку.

Тото моя мама рідна.

Не плач, мати, та не тужи,

Буде тебе пізнавати,

Ой синові добре дуже...

(«Ой у лісі в Керелецькім»)

Дуже поширений в козацьких піснях мотив смерті козака як вінчання з сирою землею чи з травою-муравою. Особливого драматизму він набуває в співанках, де загибель козака представлено у формі розгорнутої метафори — як опис весілля:

Не плач, мати, не журися,

Узяв собі два бояри —

Бо вже твій син оженився;

В чистім полі два явори;

Узяв собі царську дочку —

Узяв собі штири свати —

В чистім полі могилочку;

В чистім полі чорні птахи;

Узяв собі два музики —

Узяв собі дві світилки —

В чистім полі два патики;

В чистім полі дві кропивки...

(«Ой за темними лісами»)

Вершиною драматизму і трагізму в розкритті теми смерті козака є змалювання страхітливого бенкету хижих птахів, що глумляться над тілом убитого козака («Чорна рілля ізорана», «Летів орел, летів».

Однак, незважаючи на мотиви страждань, нелегкої долі, смерті козака, цим пісням властива і тема волі, воїнської звитяги, в них возвеличується патріотичний дух, безстрашність, самовідданість всенародній справі національного визволення, оспівується козацька слава, символом якої стає червона китайка:

Та щоб наша червона китайка не злиняла,

а щоб наша козацькая слава не пропала...

З’єднайте частини прислів’їв

Де байрак,	$C:\Users\Дом\Downloads\143e0259e41c319ff17249353671c76e.jpg$ Січ.
Що козаку треба?	козацька їда.
Терпи, козаче,	слава козача.
Хліб та вода 	там і козак.
Хто любить піч, тому ворог	отаманом будеш.
Життя собаче, зате	Степу, хліба й неба.

VІ. Рефлексивно-оцінювальний етап

Онлайн тестування можна виконати за посиланням:

https://learningapps.org/display?v=puahk452t18

VIІ. Підсумок уроку

► Слово вчителя

Ось і завершився, любі мандрівники, наш другий день віртуальної подорожі. Гадаю, що ви багато дізналися цікавого про проводирів нашого народу – ясновельможних гетьманів і простих козаків. Було у їхніх долях усе: і звитяжні перемого, і болючі поразки та втрати, і дипломатичні помилки, і поступ України. Увесь їхній досвід успадкували ми – українці третього тисячоліття. Ми маємо вивчати цей досвід, брати з нього найцінніше і продовжувати розбудову нашої держави на засадах демократії, незалежності й високої моралі.

Є щось святе в словах: мій рідний край.

Для мене – це матусі ніжна пісня

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Для мене - це твої стежки й мої,

В містах і селах стоптані любовно,

Й пісень людські прозорі ручаї,

Усе, що серцю рідне невимовне!

Його історія… В ній стільки гіркоти.

І тим рідниш мене ти, краю рідний,

Що вже назад поламані мости,

І день встає, як райдуга погідний.

VIІI. Домашнє завдання

► Вивчити одну з пісень напам’ять; виписати художні засоби.

Матеріал для вчителя

Художні особливості пісні

Риторичні оклики:

«Мене кіньми наділяють!»

«Нехай тебе орда візьме!»

«Нехай тебе турки візьмуть!»

«Сріблом, золотом наділяє!»

«Тоді брат твій з війська прийде!»

Риторичні запитання: «Коли, брате, з війська прийдеш?»

Повтори: «Нехай тебе...», «гомін, гомін...»; «туман поле покриває», «іди, сину, іди, сину», «мати сина проганяє», «мене, нене... »

Звертання: «Іди, сину...»; «мене, нене...»; «вернись, синку...»; «Коли, брате, з війська прийдеш?»; «візьми, сестро, піску жменю».

Метафори: «Туман поле покриває», «орда знає», «змиють дощі»; «розчешуть терни»; «висушать вітри».

Епітет: «буйні вітри».

Зменшувально-пестливі форми слів: «зіроньками»; «слізоньками»; «додолоньку»; головоньку».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Література:

Апанович О. М. Розповіді про запорозьких козаків./ О.М. Апанович .- К.: Дніпро, 1991.
Вірста С., Єрко Г., Констанкевич Л. Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду. Дивослово. 2010/ 08.- с 28-33.

3. Гетьмани України.- Харків: Промінь, 2011.

4. Губарев В. К. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник./ В.К. Губарев. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008.

4. Дмитровська Н., Сергійчук З. Журюсь до ваших золотих імен… // Уроки з народо-знавства: навально-методичний посібник. / В.К. Дмитровська. – К.: редакція часопису «Народознавство», 1995. – С 34-44.

5. Журавльов Д. В. Визначні битви та полководці української історії. / Д. В. Журавльов. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013.

6. Журавльов Д. В. Хто є хто в українській історії. / Д. В. Журавльов. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011.

7. Мусан В.О. Оповідання з історії України. / В.О.Мусан. – К.: Генеза, 1997. – 231 с.

8. Пометун О., Пороженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. Нак. –метод. Посібник. /О. Пометун., Л. Пороженко. – К.: Вид. А.С.К., 2004. – 192 с.

9. Українська література: підруч. для 7 кл. закл. загальн. середн. освіти: 2-ге видання, перероблене / Олександр Авраменко.-Київ: Грамота, 2020.-224 с.:іл.

Інтернет-ресурси: