Віртуальна подорож до мальовничого острова Хортиця. Додаток до уроку «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою»

В історичному минулому України є героїчні, трагічні й щасливі сторінки. Було й таке неповторне і легендарне явище, як Запорозька Січ. Це про неї Микола Гоголь писав: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну». Віртуальна подорож до мальовничого острова Хортиця

Лукашівський НВКХортиця — острів, з обох боків омитий широким і могутнім Дніпром, оточений високими кам’яними скелями, піщаними берегами, вкритий зеленим лісом та синьоокими озерами, прикрашений різнобарвними квітами. 

Саме тут, втікаючи від польських і литовських панів, королівських старост, знаходили захист козаки, що й відбито у приказці «Січ - мати, Великий луг - батько, степ і воля - козацька доля». На численних островах для захисту від татар козаки споруджували укріплення - січі (зроблені зі зрубаних (січених) дерев).

Першу українську Січ на острові Хортиця серед Дніпра запорожці збудували під керівництвом. Дмитра Вишневецького.

У тій Січі козаки зимували і відпочивали після походів на турків і татар. Перші звістки про козаків записані в хроніках і літописах уже в 1492 році.

острів був відгороджений (відсічений) навколо, наче кіш, і до нього не було приступу. Є також думка, що назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і означало первісно укріплення з дерева й хмизу. Січ або Січовий Кіш. За стрімкими дніпровськими порогами у Запорозькій Січі вирувало легендарне козацьке життя. Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій жили люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховувалися вільні, мужні характери, для яких не було нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни.

Січ була розташована на ідеально укріплених самою природою місцях — на річкових островах, які важко було виявити серед безлічі їм подібних у прибережній лісовій гущавині, в морі плавнів. Сама Січ була оточена ровом і десятиметровим земляним валом, на якому стояв дерев’яний частокіл. Серед кріпосних укріплень виділялися високі вежі з бійницями для гармат. Сильно укріпленим був також вихід до ріки. Довідка

Всередині фортеці знаходився майдан із церквою і ганебним стовпом, де карали винних. Навколо майдану стояли великі довгі будинки — курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, а далі — склади, арсенали, ремісничі майстерні, торговельні ряди. Слово «курінь» означало і будинок, де проживали козаки і була їхня кухня, і військову, а пізніше територіальну одиницю. Всього нараховувалося до 38 куренів, у яких звичайно збиралися козаки-земляки.

Завдяки стратегічному розташуванню Хортиця мала багате історичне минуле.  Вона відіграла чималу роль у боротьбі козаків проти татар і поляків. 1965 року острів став державним історико-культурним заповідником «Запорозька Січ», де й сьогодні панує атмосфера часів козаччини.

Соціальний устрій Війська Запорозького був демократичний. Усі запорожці мали однакові права. Вони називали себе «товаришами», а своє військо – «товариством», або «лицарством» Війська Запорозького. Жінок на Січ не допускали, там жили виключно чоловіки. Писаного кодексу законів не було, в основі життя козацької громади лежали звичаї, традиції.

Верховна влада належала військовій раді - загальній раді запорожців. Рада збиралась у визначений час, а іноді - на термінову вимогу козаків. На військових радах вирішувалися найважливіші питання життя Війська Запорозького, зокрема відбувалися вибори адміністративно-судового апарату.

На чолі Війська Запорозького стояла виборна військова старшина - кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і військовий писар, яких обирали на раді. Щороку 1 січня кошовий під час виборів військової старшини мав звітувати про свої дії щодо війська. Якщо він скоював якісь злочини, його могли навіть стратити. Кошового отамана обирали лише на рік. Виняток робили для дуже популярних отаманів. Наприклад, Іван Сірко був кошовим отаманом 15 років, а Петро Калнишевський - 10. Проте їх обирали щороку.

Військо Запорозьке мало військові знаки (бунчук - мідна або позолочена куля на дерев'яному держаку з прикріпленим кінським хвостом), корогви (прапори) і печатку-герб із зображенням козака з гвинтівкою на плечі, шаблею і списом поруч із ним. Січова корогва (прапор) була малинового кольору. З одного боку прапора був зображений Святий архангел Михаїл, з іншого - білий хрест в оточенні небесних світил.бунчук корогвилитаври

Основною військовою одиницею був полк, який поділявся на сотні. Козаки були як пішими, так і кінними. На озброєнні запорожці мали гармати, мушкети, пістолети, шаблі, списи, лук, стріли. Кількість війська не була постійною і коливалася від 6 до 15 тис. добре озброєних козаків. Січ мала свій флот, що складався з 80-150 човнів «чайок». На кожній «чайці» розміщувалось 20-30 веслярів, 50-70 бойових козаків, 4-6 гармат.

Запорожці активно захищали український народ від кримських татар і турків. Найбільші козацькі походи були здійснені на початку XVII ст. У 1606 р. козаки спустошили Варну - турецький укріплений пункт на Чорному морі; у 1608 р. захопили Перекоп, у 1609 р. - Кілію, Ізмаїл, Акерман. У 1615 р. козаки на 80 «чайках» на очах у турецького султана і його тридцятитисячної армії проникли у Константинопольську гавань і спалили її, а в 1620 р. відважні лицарі повторили таку саму акцію.

У 1621 р. під час битви 35-тисячного польського війська з турками під Хотином 40 тисяч козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним прийшли на допомогу і врятували польську армію від розгрому. У 1616 р. вони звільнили тисячі полонених. У відповідь на це турецький султан Осман II зібрав 160-тисячне військо, разом із кримським ханом напав на Річ Посполиту і в 1620 р. розбив під Цецорою польські війська.

заповіді: Не так легко було стати козаком. Для чоловіків це була велика честь! Молодики повинні були Богові добре молитись, на коні реп’яхом сидіти, шаблею одбиватися, списом добре колоти, з рушниці вміти влучно стріляти. Молоді козаки мали випробувальний термін (1 рік служити джурами-помічниками у старших козаків), після якого на свято Покрови їх приймали в козаки. Кожен, хто мріяв стати справжнім козаком, мусив знати й виконувати такі- Честь і добре ім’я для козака дорожчі за життя.- По тобі судять про все козацтво і народ твій.- Будь працьовитим, не ледарюй.- Дотримуйся слова. Слово козака багато важить.- Поважай старших, цінуй старість.- Тримайся віри предків, живи за звичаями свого народу.- Бережи свою сім’ю, служи їм прикладом. Поясніть, як ви розумієте ці заповіді. Чи є серед цих заповідей ті, яких можна дотримуватися зараз? Назвіть їх. 

Козаки не тільки билися з ворогами, а й любили відпочивати. Вояки гарно танцювали «гопака», «козачка» та «повзунця». Під час танцю вони виконували дуже цікаві магічні рухи, що мали своє символічне значення. В одному випадку це були рухи – заклики до перемоги, в іншому – заклинання темних сил або розповідь про звитягу молодих, чи демонстрація сили незламної, волі всеперемагаючої, молодості чарівної, музики казкової. Спочатку це був виключно чоловічий танець. Гетьмани, взявши булаву, починали танцювати в центрі кола, потім входили в коло козаки, підтверджуючи цим їх верховенство. Назва гопака походить від слова «Гопал» – стрибати, і від аналогічного вигуку «гоп».

Пісня була у кривавих січах, у походах, по всіх дорогах ратної слави. Злітаючи з кобзаревих вуст під гомін кобзи, повідала вона про народних героїв. А ще у хвилини відпочинку козаки любили співати. Виникнення і розвиток козацьких пісень пов'язані з історією козацтва. Козацькі пісні охоплюють тривалий період життя нашого народу. До найдавніших із них належать твори про польову сторожу, постій козаків і пожежу в степу, про бурю на морі й потоплення турецького корабля, про сутички з турецько-татарськими загарбниками, про смерть козака на полі бою. Основний герой цих пісень — відважний воїн, охоронець рідного краю, готовий віддати за нього життя. Із любов'ю оспівав народ своїх захисників, показавши їхнє життя, сповнене тривог і небезпек. У козацьких піснях яскраво виявляються патріотичні почуття народу. Їхній герой усвідомлює, що він — захисник вітчизни. Потрапивши в полон до ворога, козак просить перед смертю вивести його на високу могилу — «нехай же я стану, подивлюся та й на свою Україну!»