Тренінг «Інклюзивне навчання: практика для щоденного використання»

ЗДО №4 «Іскринка»

Мирноградської міської ради

Тренінг

«Інклюзивне навчання: практика для щоденного використання»

Підготувала:

Вихователь-методист

ЗДО №4 «Іскринка»

Юлія АГАПІНА

 Світ  дітей  з  особливими  освітніми  потребами,  або  дітей з обмеженими  можливостями,  як  їх  ще  називають, - особливий.  Вони  вчаться  жити  повноцінним  життям,  тому  завдання  дорослих – допомогти  їм  у  цьому. 

    З метою розширити  знання  педагогів,  сформувати  вміння  адаптуватися  і  легко  знаходити  контакт  з  дітьми  з  особливими  потребами,  активізувати особистісний  потенціал  та  оптимально  реалізувати  креативний  підхід  у  нестандартних  ситуаціях ми  з вами організувала цю зустріч.

І почнемо ми з вправи-привітання  «Частини тіла»

 Ви маєте 5 секунд на те, щоб привітатися з сусідом, який поряд, або з ким ви забажаєте  наступним чином:

• Права рука до правої руки;

• Спина до спини;

• Вухо до вуха;

• Лікоть до ліктя;

Коліно до коліна;

• П’ятка до п’ятки.

І за бажанням привітайтесь будь-яким своїм способом. Як усе легко і просто виходить!

А якщо замислитись, що серед нас зараз перебуває частина людей з ООП.(З вадами слуху (вушні затички); З вадами зору (пов’язка на очах); З вадами інтелекту; Зпорушеннями опорно-рухового апарату (на стільцях). Чи вийде в них привітатися? Чи мають такі люди змогу виконувати звичайні для нас вправи, приймати можливість нашого щоденного спілкування на роботі, в побуті, як щось звичайне, стале, повсякденно, на що ми з вами не звертаємо уваги, приймаючи це – за норму життя.

Особливі люди, у нашому з вами випадку – діти, потребують особливої уваги, спілкування, соціалізації.

Інклюзія — це процес реального включення осіб з особливими потребами в активне суспільне життя.

«Три кити» інклюзивної освіти:

• Припинення будь-якої дискримінації дитини;
• Гуманність;
• Пошук можливостей для надання освіти дитині з ООП.

Розглядаючи питання пошуку можливостей ми маємо ознайомитися та розібратися з основними термінами цього напрямку, це – адаптація та модифікація.

Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби вихованців, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовище, матеріали тощо. Педагоги, котрі досягають успіху у вихованні дітей з особливими освітніми потребами, застосовують різноманітні методи навчання, які змінюються залежно від спеціальних потреб дитини. Ці зміни або пристосування до потреб вихованців відбуваються через адаптації або модифікації.

Адаптація – змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятійну сутність навчального завдання.

Модифікації (спрощення) навчання – модифікації змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального завдання.

Саме адаптуючи та модифікуючи кожну окрему освітню лінію, кожен напрямок діяльності згідно чинних програм, за якими працює заклад, ми командою супроводу створюємо Індивідуальну Програму Розвитку дитини - основний документ, за яким працюють вихователі, асистент вихователя та всі спеціалісти згідно витягу.

Адаптація: програма не змінюється; дитина засвоює той самий обсяг знань, що й однокласники; учень має можливість продемонструвати знання.

Модифікація:програма суттєво змінюється та обов’язково узгоджується з батьками;зменшуються вимоги до дитини: для оцінювання обирають завдання із простими діями, які вона дійсно може виконати; передбачається навчання за тим самим календарно-тематичним планом, за яким навчається весь клас.

Минулого разу ми з вами розібрами терміни:

Інтеграція – зусилля спрямовані на введення дітей з ООП у регулярний освітній процес. Пристосування дітей до умов закладу.

Інклюзія – пристосування освітнього простору до потреб усіх дітей.

Сегрегація – виключення, не прийняття дітей з ООП до освітнього процесу.

Кожна дитина насамперед є дитиною, особистістю, а не «ярликом», який на неї навісили. Діти з ООП граються і навчаються так само, як і інші діти, хоча вони не завжди можуть це робити так само, як решта. Для того, щоб реалізувати свій потенціал, вони потребують любові, вдячності, цінування і можливості навчатися і приносити свій унікальний внесок у життя.

Вправа «Вчимося цінувати індивідуальність».

Мета: навчити цінувати індивідуальність, приймати людей такими, якими вони є.

 Ми часто хочемо бути точно такими, як інші, і страждаємо, коли відчуваємо, що відрізняємося від інших. Іноді дійсно добре, коли ми як всі, але не менш важлива і наша індивідуальність. Її можна і потрібно цінувати! Якби ми вміли цінувати власну індивідуальність, нам було б легше приймати індивідуальність інших.

Кожному учаснику пропонується на аркуші паперу написати кілька ознак, які відрізняють вас від всіх інших членів групи. Інформація повинна мати позитивний характер (зовнішній вигляд, вміння, чесноти, таланти, життєві принципи тощо).

Ми наші аркуші перемішаємо і по черзі будемо зачитувати їх, а члени групи будуть відгадувати, хто може бути автором.

Кожна людина індивідуальна, ми маємо позитивно  сприймати нашу відмінність від інших вчитися помічати та поважати індивідуальність інших.

Ще дуже важливі якості, на які потрібно завжди звертати увагу – це довіра та підтримка. І я вам пропоную виконати ще одну вправу «Спільна підтримка».

Пропоную пограти. Потрібно  розділитися на пари та між парами поділити ролі: 1 людина – водій, інша – автомобіль. За моєю командою авто рухається музичною залою з заплющеними очима. Автомобілем керує водій. Водії стоїть позаду своїх авто  і не промовляючи слів має керувати ними так, щоб  всі рухаючись не зіштовхнулися. Поворот вправо – торкаємось правого плеча, вліво – лівого, зупинитися – середини спини. Почали.

Тепер поміняємось місцями - авто і водії.

Кому яку роль було легше виконувати? Легше керувати самостійно, тримати все під контролем, приймати рішення, чи довіритися? Дитина має навчитися довіряти, почуватися у безпеці та комфорті, лише потім почне повноцінно розвиватися та навчатися. І наша з вами в цьому основна місія.

Підсумки тренінгу.

Чомусь ми часто забуваємо про зв'язок між почуттями та розумом, про терпіння один до одного, про вміння та необхідність гідно переживати не тільки радість, але і біль, горе, страждання, про те, що чужого болю не буває… Завдання педагогів полягає з одного боку в тому, щоб досягти шанобливого ставлення до окремо взятої дитини,  до інших, сприйняття іншої особи, як рівноцінної, а з іншого боку – критично ставитись до власних поглядів і принципів. Дитина з особливими потребами, це швидше наявні соціальні бар'єри  та недоліки середовища, аніж наявні у неї вади або порушення.
 

Вправа «Оплески»

Ми з вами добре попрацювали. І в завершенні я пропоную уявити на одній долоні посмішку, на іншій - радість. А щоб вони не втекли від нас, їх треба міцно-міцно з'єднати в оплески. Бажаю вам успіхів як на нашій освітянській ниві так і в особистому житті. Дякую.