ТРЕНІНГ ЯК ІНТЕРАКТИВНА ФОРМА РОБОТИ ІЗ СТУДЕНТАМИ.

ТРЕНІНГ ЯК ІНТЕРАКТИВНА ФОРМА  РОБОТИ ІЗ СТУДЕНТАМИ.

Уявлення про те, що люди народжуються або лідерами або послідовниками є хибним. Будь-яка людина від народження має всі потрібні здібності необхідні для лідерства, однак, такий потенціал може залишитись нереалізованим через те, що йому не приділялось достатньої уваги. Чи будуть такі здібності розвиватись, чи залишаться на стадії задатків, залежить від умов, в яких людина формується як особистість, або професійної підготовки, яку вона отримає. Далеко не кожен студент, який навчається у вищому навчальному закладі, має вже розвинуті лідерські якості. Саме тому необхідно забезпечити відповідну підготовку студентів під час їх навчання.

Для реалізації цього завдання в коледжі такі сучасні і актуальні є форми проведення занять, як тренінги. Що являє собою тренінг?  

Тренінг - це особливий різновид активних групових форм навчання, в якій учасники беруть участь у досвіді набуття навичок. Знання механізмів групової роботи в тренінговій формі  необхідні для розроблення тренінгів в навчальних закладах

методичним кабінетом, викладачами – методистами, психологами для підвищення ефективності ділового спілкування в колективі та поза його межами, для організації роботи з батьками, для покращення психологічного клімату в колективі і зниження конфліктності та розвитку духовності працівників освітньої сфери.

 Існує декілька основних видів тренінгів:

•                 тематичний; навчальний;         понятійний;          навичковий;   комунікативний;

корекційний; особистісного зростання та ін.

Для      роботи        з        педагогічним       колективом          зазвичай           використовують комунікативний, навчальний тренінги та тренінг духовного розвитку. 

Специфічними рисами тренінгів є:

•                 дотримання низки принципів групової роботи;

•                 спрямованість на психологічну допомогу учасникам групи у саморозвитку, при цьому допомогу надає не тільки (а часом — і не стільки) ведучий, скільки самі учасники;

•                 наявність більш-менш постійної групи;

•                 визначена просторова організація (найчастіше — робота в зручному ізольованому приміщенні, де учасники здебільшого сидять у колі);

•                 акцент на взаєминах між учасниками групи, які розвиваються та які

аналізують в ситуації «тут і тепер»;

•                 застосування активних методів групової роботи;

•                 об'єктивація суб'єктивних почуттів і емоцій учасників групи щодо одне одного та того, що відбувається в групі, вербалізована рефлексія;

•                 атмосфера розкутості й вільного спілкування між учасниками, клімат психологічної безпеки.

Важливою загальною рисою тренінгів є їх стадійність, обумовлена соціально - психологічними закономірностями розвитку малої групи. Тренінговими групами називають спеціально створені невеликі групи, учасники яких за допомогою тренера беруть участь у своєрідному досвіді інтенсивного спілкування, орієнтованого на набуття навичок, компетентності в розв'язанні певних завдань соціальної діяльності. Тренінг надає можливість стати учасником процесу, тобто отримати досвід участі в груповій роботі.

У процесі будь-якого тренінгу можна визначити три стадії:

•                 початкова;

•                 робоча;

•                 завершальна.

Тренінг як форма групової роботи завжди відображає певну парадигму, напрямок, якими керується керівник, що проводить тренінгові заняття. 

Таких парадигм є декілька:

•                 тренінг як своєрідна форма дресури, за якої неухильними маніпулятивними прийомами шляхом позитивного підкріплення формуються потрібні форми поведінки, а за допомогою негативного підкріплення «стираються» шкідливі, непотрібні;

•                 тренінг як тренування, в результаті якого відбувається формування і відпрацьовування вмінь і навичок ефективної поведінки;

•                 тренінг як форма активного навчання, метою якого є насамперед передавання психологічних знань, а також розвиток деяких умінь і навичок;

•                 тренінг як метод створення умов для саморозкриття учасників і самостійного пошуку ними способів розв'язання власних психологічних проблем.

Наведені парадигми розташовані в списку за ступенем зменшення рівня маніпулятивності ведучого й ступенем зростання відповідальності за те, що відбувається в полі тренінгу та ступенем рефлексивності учасників групи:

•                 «дресирувальник» бере на себе цілковиту відповідальність за зміни в поведінці учасників, при цьому його абсолютно не цікавить рівень рефлексивності групових  процесів;

•                 «тренер» делегує учасникам лише незначну частку відповідальності й активно формує в них необхідні вміння та навички;

•                 «учитель» здатний до співробітництва з учасниками, однак його позиція — «зверху», тому практично вся відповідальність покладається на нього;

•                 «ведучий» бере на себе відповідальність тільки за створення для учасників сприятливих і безпечних умов, що уможливлюють самозмінення.

Різне розуміння психологічного змісту тренінгу знаходить своє відображення й у розмаїтості термінів, що позначають фахівця, який проводить тренінг: ведучий, керівник, директор групи, тренер, експерт, фасилітатор та ін. Звісно, неможливо точно визначити, до якого зі згаданих вище видів належить той або інший тренінг, оскільки зазвичай тренер висуває декілька задач, розв'язання яких може здійснюватися за допомогою різноманітних методик різної спрямованості, використання технік багатьох психологічних напрямків психотерапевтичної роботи.

Для побудови тренінгового процесу потрібно чітко усвідомлювати мету та завдання тренінгу, а також визначити основні його суб'єкти.

Три типи суб'єктів тренінгового процесу:

1)                Тренер, який займається переважно організаційно-управлінською діяльністю і визначає цільову спрямованість тренінгу, його змістове наповнення та способи роботи учасників.

2)                Робоча група як самостійний суб'єкт колективної миследіяльності, зі своєю специфічною груповою динамікою, своїми метою, настановами, правилами тощо. 3) Кожен конкретний індивід як учасник тренінгу, який має власні мотиви й мету участі, уявлення про спосіб роботи, очікування щодо результатів.

Залежно від мети та задач тренінгу тренер обирає ті або інші техніки й прийоми. На рівні школи молодого викладача та педагогічних семінарів можливим є варіант проведення семінарів – тренінгів по діагностиці, корекції та розвитку духовних якостей викладача та покращення психологічного клімату в колективі.

Тренінг як нова педагогічна технологія вбирає у себе зміст усіх визначень всього поняття, бо охоплює різноманітні методи та прийоми. Тренінг допомагає в організації і проведенні навчального процесу, створює комфортні умови для співпраці, виявляє майстерність педагогів.

Досвід засвідчує, що застосування тренінгу при роботі із студентами допомагають адаптуватися до професійної діяльності, навчити їх правильно спілкуватися, показати багатосторонність спілкування. Впровадження тренінгових вправ допомагає практично відтворити комунікативні вміння, що неможливо на звичайних заняттях, готує студента до вміння вирішення конкретної життєвої ситуації. Тому тренінг можна вважати новою технологією, яка адаптує студентів до  набуття  професійної мобільності.