Твір "Легенди рідного краю. Святі місця села Парасковії".

Святі місця села Парасковії

                                                                    Кожному мила своя сторона.

                                                                                              Г.Сковорода

 Не за горами високими, не за морями глибокими, не в тридев’ятому царстві, а в райському куточку благодатної України Нововодолазького району Харківської області розкинулось мальовниче село Парасковія. За легендою назва села пішла від імені жінки, яка віяла зерно. «Люди питають, хто ото віє зерно? А їм відповідають, що то Параска віє». Отак і стали називати село Парасковія. Знаходиться вона на березі таємничої річки Берестова (в основному на правому), вище за течією примикає до села Миколаївка, нижче – до сіл Лозова та Медведівка. Старі люди розповідали, що колись у давнину по цій річці ходили кораблі. Один з них затонув, в трюмі якого була купа золота. Так  лежить він на дні і донині. Річка з часом заміліла, прикрасилась зеленим очеретом, який надає їй ще більшої вишуканості. Чисту, прозору воду зверху покрив ніжно-салатний колір ряски, який схожий на дивну ковдру з візерунками. Нашу водойму перетинає широкий міст. Влітку тут люблять відпочивати місцеві рибалки. Тихо і спокійно вранці половити рибу і помилуватися птахами. У селі розміщено орнітологічний заказник місцевого значення «Чаплі». Площа його 142,2 га. Гніздяться тут деркач, бугай, шугайчик, лелека білий, чапля мала сіра, шуліка чорний, сова болотна, рибалочка, журавель сірий. Також тут проживають ссавці, які занесені до Червоної книги України: видра річкова, норка європейська, горностай, борсук. Кожного року ми спостерігаємо диво-красу: на річку прилітають гордовито ніжно-білі, величні, таємничі, незвичайної краси птахи – лебеді. Взимку річка стає, мов у казці, вкривається сніговою ковдрою, відпочиває і сниться їй тепле весняне сонечко, радісний спів пташок. Для малечі – це чудова пора: можна досхочу весело покататись на ковзанах.

  А які зелені безкраї луки оточують нашу річку! Навесні усипані розмаїттям рослин, метеликів, які перелітають по свіжих росяних квітках. Всюди відчувається магічна мелодія природи.

  Село Парасковія славиться великою територією хвойних лісів. Важко пройти і не замилуватися цією красою. Узимку ліс перетворюється на казкове кришталеве, запорошене снігом, царство; навесні радує ніжною свіжістю; влітку насичений духмяним ароматом і прохолодою; восени дарує нам багаті галявини грибів. І ось тоді настає справжнє диво. Всі мешканці села, приїжджі, мов мурахи у мурашнику блукають у лісі за безцінним скарбом.

  Природа села унікальна ще й тому, що на її території росте велика кількість лікарських рослин: горицвіт, деревій, живокіст,звіробій, кульбаба, лілія, любисток, меліса, нагідки, і так можна перераховувати ще довго. Недарма кажуть, що Парасковія своїми знахарями славилась.

  Край наш - незвичайний! Та все ж, основною окрасою є його люди – добрі, щирі, завзяті, ніколи не залишають своїх у біді, хоробрі, чесні, а основне – вони дуже люблять працювати на землі. І як наслідок, село прикрашають неозорі лани золотої пшениці, повний дозрілий колос якої символізує багатство та родючість.

  Парасковіївська земля поєднана з минулим і сьогоденням, що щільно переплелися між собою. Тут кожен клаптик землі дихає історією, на кожному кроці оживають давні обряди та легенди, через які надзвичайно цікаво вивчати і досліджувати долю рідного краю.

  Через територію села проходить Українська лінія укріплень, так званий Турецький вал (площа 17,6 га) із сторожовою вежею – пам’ятка воєнно-інженерного мистецтва першої половини ХVІІІ ст.. Побудована у 1731-1742 роках на південних околицях тодішньої держави, між ріками Дніпро і Сіверський Донець, для оборони від ворожих набігів на Україну. Лінія простяглася на 285 км і складалася з безперервного земляного валу з ровом. Фортеці були зв’язані одна з одною суцільним валом-реданом. Із 16 фортець 12 знаходилися на території нинішньої Харківської області: Петровська (Балаклійський р-н), Тамбовська (Барвінківський р-н), Слобідська (Лозівський р-н), Михайлівська, Олексіївська, Єфремівська (Первомайський р-н), Парасківська і Орловська (Нововодолазький р-н), Іванівська і Бєльовська (Красноградський р-н), Козловська і Федорівська (Зачепилівський р-н). Парасківська фортеця – сьома із шістнадцяти. Названа на честь матері імператриці Анни – Парасковії Федорівни, уродженої Салтикової, дружини Іоанна Олексійовича.

  Фортеця Святої Параскеви – земляна, майже квадратна в плані, чотирьох бастіонна. У південно-східній куртині розташований в’їзд, південно-західна – посилена равеліном, спрямованим в бік пологого схилу і р. Берестовій. При будівництві  вали фортеці мали висоту понад 4м, сухий рів, що оточував фортецю, понад 2м. З часом ці розміри зменшилися. Вали та рів з боку шостої на лінії Єфремівської і восьмої – Орловської фортець підведені до південної частини Парасківської фортеці. Кут, утворений ними, посилював позиційні переваги  її місцезнаходження. Ось як про неї згадано: «Коло Парасковейи есть  кріпость; гін троє буде вона від Парасковейи вона кріпость.  …. Кругом неї, так сказать, як вал високо, а в середині яма… Глибоко. Прямо як увійдеш в ту яму у кріпость, так так як на хату дивися с кріпості… Як увійдеш, так так сумно в неї там…».

  За переказами, у фортеці захована турецька шапка з грошима, і турок колись прийде за нею. Розповідають, що колись давно цар з дідом своїм приходив воювать у кріпость. Що стало з царем не зрозуміло, а от турки діда вбили, там і схоронили. Дідова шапка там і зосталась. Так і прозвали -  «дідова шапка», бо ім’я його не знали. Закопали її з грішми. Думали турки, що одвоюють землю у козаків і повернуться за грошима. Та так і не приходили. Кажуть, що якщо піти у кріпость під Великдень, так можна гроші знайти. Де свічка вночі горить, там і гроші є.

  А ще колись у селі була дерев’яна церква Святої Параскеви. Вона стояла на високій шпиль-горі. У середині в каплиці колодязь був глибокий, і вода хороша в йому. Ікон багато: дерев’яні, великі, старі. Микола Угодник там великий стояв. Пізніше збудували цегляну церкву. Її особливістю був Архангел, який грав на трубі. Фігура Архангела  височіла на церкві. Визначним здобутком у церкві була ікона Свята П’ятінка. Навколо церкви росло багато вишень. Із приходом радянської влади церква Святої Параскеви зазнала руйнування. У 1928 р., в роки колективізації з церкви були зняті дзвони, хрести та Архангел. У роки ІІ світової війни під час великих боїв церква була розбомблена зовсім.

  Ось такі святі місця прикрашають наше славне село! Інколи глянеш у безкрає блакитне небо, і подумаєш про себе: «Ніде так зіроньки не сяють, ніде так місяць не світить, ніде так сонечко не тішить…». Як говорять, - «кожному мила своя сторона». Саме тому ми так любимо свій рідний край – це надає нам енергії та здоров’я.

  Любіть, шануйте рідний край, бо це -  ваша Святиня!!!