Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач) — геніальна українська поетеса, яку називають дочкою Прометея за її художнє слово, сповнене волелюбності й оптимізму, за силу духу і романтичність її непересічної особистості. Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинськомув інтелігентній сім'ї Леся Українка
Завдяки самоосвіті Леся стала високоерудованою людиною, вивчила більше 19 мов. Великий вплив на творче становлення поетеси мала родина, передусім — письменниця й фольклорист Олена Пчілка і дядько — видатний діяч культури Михайло Драгоманов. У 19 років вона написала для молодшої сестри книжку Стародавня історія східних народів». За все своє життя багато подорожувала. Відвідала безліч країн, але найкращою вважала рідну землю.
Народилася Ольга Петрівна Драгоманова 29 липня 1849 року на Полтавщині, у місті Гадячі . Поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист і етнограф, публіцист, видавець, активна громадська діячка – це все вона, Олена Пчілка. А ще – вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну Лесю Українку, виплекала її талант. Олена Пчілка
Відомий вчений , суспільний діяч, Полюбляв подорожувати, довгий час жив в Франції і Болгарії . Завжди був в курсі всіх літературних новинок. Частенько поповнював бібліотеку Лесі новими книжками з-за кордону. Підтримував Лесю в її починаннях і свято вірив в її успіх. Михайло Драгоманов
«Ні про Київ, ні про Гадяч, ні про хутір я не можу так, як про Колодяжне, сказати що, мовляв, їду «додому»… а потім то все було тимчасове, випадкове і не своє», — писала Леся Українка. Сім’я Косачів значну частину свого життя проводила «на колесах», проте найкраще почувала себе у своїй дворянській садибі у цьому селі неподалік Ковеля на Волині.
«Наша сім’я жила в надто близьких стосунках з селянами, — згадувала Ольга Косач-Кривинюк. — Усі ми, в тому числі й Леся, мали серед колодяженців не лише знайомих, а й приятелів, товаришок, тому їх побут незадовго став нам відомим, а надалі й рідним. Ми, діти, так міцно зрослися зо всім колодяженсько-полісько -волинським, що вважали себе тоді й потім все життя не за чернігівців, як батько, не за полтавців, як мати, а за волинян-поліщуків. Такий же спомин про добросусідське життя родини з односельцями зберегла і пам’ять Ізидори: «З колишніми селянами, особливо колодяженськими, всі члени нашої родини були в щиро приязних, взаємно доброзичливих відносинах… Не раз я отак чула, як колодяженці говорили про нас дуже прихильно, завжди з пошаною, приязно».
У родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання російською, англійською, французькою, італійською та іншими іноземними мовами. Діти (а їх було шестеро) змалку ходили в національному одязі, співали народних пісень, гралися разом із сільськими ровесниками
Се талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності... Її поезія — то огнисте оскарження того гніту сваволі, під яким стогне Україна. І.Франко. "Леся просто приголомшила мене своєю освіченістю і тонким розумом: Я думав, що вона живе лише поезією, але це далеко не так. Для свого віку це ― геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя!« Михайло Павлик "Читаючи м'які і розслаблені чи холодно резонерські твори українців - чоловіків і порівнюючи їх з цими бадьорими, сильними і сміливими, і разом з тим, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина - чи не єдиний чоловік на всій Україні!" - з гірким гумором робив підсумок І. Франко