Поетична збірка «Зів’яле листя», загальне уявлення про її композицію

      Тема: Поетична збірка «Зів’яле листя», загальне уявлення про її композицію. «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені...» Місце любовної теми у творчості І. Франка. Життєві імпульси появи творів (автобіографічність). Широка емоційна гама почуттів ліричного героя, ствердження невмирущості почуттів, ідеалу кохання.

Мета : поглибити уявлення учнів про І. Франка як людину, відкрити  світ його людських почувань і страждань, прагнення особистого щастя, розкрити причини життєвої драми ліричного героя збірки "Зів'яле листя", особливості збірки;

 розвивати читацькі навички учнів, вміння аналізувати поетичні твори, визначати літературні й фольклорні начала, пояснювати образи-символи, висловлювати власну думку, вміння здійснювати пошукову роботу; виховувати творчі здібності, повагу до людських почуттів.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивіція знань, умінь і навичок.

1.Слово вчителя

Сьогодні я хочу поговорити з вами про кохання.

В житті кожної людини трапляється це почуття.

Можливо, хтось з вас, у вашому юному віці , вже встиг пізнати це прекрасне, ніжне, щире, палке почуття. А в когось це ще попереду.

В житті І.Франка теж було кохання і не одне - «Тричі мені явалялася любов».

Підсумком пережитих почуттів стала збірка «Зів`яле листя».

 Отже давайте запишемо тему сьогоднішнього уроку.

2. Оголошення теми уроку.

3. Оголошення мети уроку.

ІІІ. Актуалізація набутих знань?

1. Де і коли народився І.Франко?
2. Ким був батько Франка?
3. Де навчався Франко?
4. Назва першої збірки Франка
5. Скільки мов знав Франко
6. До якого товариства належав Франко, навчаючись у Львівському університеті.
7. Яку повість написав Франко після другого арешту?

ІV. Робота з новим матеріалом.

Слово вчителя.

Кохання буває різним: самовіддане, егоїстичне, ніжне, жорстоке, палке, без взаємності. То які ж  почуття пережив І.Франко у своєму житті? Що спонукало його до написання збірки «Зів`яле листя»?

Франка називають академією в одній особі, бо перу Франка належить близько 500 праць найрізноманітніших жанрів. Але мало кому відомий Іван Якович як людина палкого серця, високих поривів та щирої душі.

 Збірка «Зів`яле листя». Важко знайти у світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, про нещасливе кохання. Більш ніж 100 літ ця книжка бентежить людські серця, опікає вогнем пристрастей, болем нерозділеного кохання. Отож давайте перегорнемо сторінки збірки «Зів`яле листя».

У 90-х роках у різних львівських часописах почали друкуватися ліричні вірші, які вразили галицьку публіку довершеністю форми та змісту. Вірші виходили без підпису. І всі гадали: «Хто ж автор таких блискучих поезій?»

1896 року всі ці поезії  і кілька нових були опубліковані у збірці під назвою «Зів`яле листя». Яким великим було загальне здивування, коли на обкладинці побачили ім`я І.Франка.

Ця збірка внесла загальну сум`ятицю між тими, хто знав І.Франка. Той, що постійно гримав молотом, який кликав до революції, який був поетом соціальної теми нараз заговорив зовсім іншим тоном.

Ще більше сум`яття викликала передмова до першого видання збірки, в якій Франко писав, що книжку створено на основі щоденника самогубці. Мовляв, щоденник потрапив до нього, а він переробив та опублікував. У другому виданні 1911 року Франко твердив, що ліричний герой віршів – він сам. Тоді читачі почали ламати голову: хто ж та жінка, що надихнула поета на палку лірику?

Збірка пройнята захопленням красою жінки й високим, трагічним почуттям кохання. Її жанр за визначенням автора - «лірична драма».

У збірці зображено глибокий духовний світ нещасливо закоханої, щирої, мрійливої і доброї людини, яка не може пережити безнадійне почуття.

Композиція збірки складається з трьох жмутків, кожен жмуток містить 20 поезій.  «Лірична драма» має внутрішній сюжет: від жмутку до жмутку почуття розвиваються, зазнають випробування.

Перш ніж розпочати аналіз першого жмутку, давайте дізнаємось про неповторну жінку, що стала прообразом «лілеї білої»  - Ольгу Рожкевич.

Для змалювання неповторної чистоти Ольги її високої духовності

І . Франко використовує запозичений з Біблії символ – «білу лілею».

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Протягом усього життя для Франка було священим ім`я Ольги, а колишня наречена до самої смерті зберігала його листи.

Повідомлення учня.

Ольга Рошкевич

Іванові Франкові було 18 років, Ользі Рошкевич — 17, коли вони вперше зустрілися. Це сталося влітку 1874 року в селі Лолині, що на теперішній Івано-Франківщині.

І.Франко вперше завітав у гості до свого товариша по навчанню Ярослава Рошкевича (брата Ольги).

Франко зачастить до Лолина. Привозитиме книжки для читання, заохочуватиме Ольгу перекладати Золя, записувати лолинські весільні пісні. Подарує книжечку «Фауст». Того ж року, приїхавши до Дрогобича, у вересні Франко напише перший лист до Ольги. Відтоді розпочнеться їхнє листування з перервами на більш ніж 20 років.

На початку лютого 1876 року Іван Франко і Ольга Рошкевич зустрічаються у Львові. Вона зі своїми батьками приїжджала на студентський бал.

Після цієї зустрічі Франко переконується у взаємності свого кохання. В листах не лише висловлювання «найкращих помислів і найніжніших почуттів», а й бажання виховувати Ольгу відповідно до його ідеалу жінки. Вона має розвиватися. Мати заняття, яке б робило її ближчою, скріплювало їхню любов. Вона могла б утримувати себе, бути незалежною від чоловіка. Франко вважав, що єдина доступна дорога Ользі — це «писательство».  На цьому шляху  буде їй допомагати. Такі погляди Франка суперечать тодішнім існуючим, коли коло зацікавлень жінок обмежувалося кухнею, дітьми, церквою.

Після двох років знайомства з Ольгою Франко офіційно просить батька руки його доньки. Батько погоджується, але до заручин не дійшло. Другокурсника І.Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній організації.. Батько забороняє будь- які зв'язки з І.Франком. Проте вони ще зустрічатимуться в лісі за селом, Ольга в'язала по деревах стрічки, щоб Іван знав, куди іти й де її знайти. Продовжують листуватися. Франко вимушений був писати злодійським способом — соком лимона на листах її брата, або позначати літери в книжках, які потім Ольга виписувала і складала в лист. За велінням батька 14 вересня 1879 року О.Рошкевич одружується з Володимиром Озаркевичем, який свідомо пішов на це і дав можливість Ользі працювати, займатися корисною роботою: перекладати, писати.

Зів’яле листя

Перший жмуток

9. «Я не надіюсь нічого…»

Слово вчителя.

   Палке кохання без надії ми спостерігаємо у першому жмутку. Ліричний герой відчуває самотність, сум, він не хоче приймати відмови коханої. Почуття коливаються як маятник, то він звинувачує обставини, то він намагається бути байдужим, то вмовляє кохану зглянутися на його почуття.

У багатстві другого кохання

Першого завжди іскринка сяє…

Хто ж став прообразом таких рядків

Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Повідомлення учня.

Юзефа Дзвонковська

Так писав Іван Франко про своє друге кохання, яке зустрів у Станіславі, як називався колись Івано-Франківськ. Юзефа Дзвонковська була полькою, сестрою гімназійного товариша. Шляхетна панянка з відомих родин Дзвонковських і Дескурів.

27-річний Іван Франко написав листа до Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи, з проханням «о руку і серце» її доньки. Отримав відмову. І нині у дослідників нема однозначної відповіді: чому? Історик, краєзнавець Михайло Головатий вважає, що через різницю в походженні.

Злі язики говорили: чи то пара гоноровій польці рудий мужик? Та була інша причина тієї відмови – невиліковна хвороба. Вона зреклася від нього заради нього. Юзефа знала: через сухоти довго не проживе.

Вона вже відчувала, що відходить із цього світу, і не хотіла такому генієві заступати дорогу. Вона вірила в Франка, їй подобалась його творчість. А після того вона і скоро померла

Юзефа Дзвонковська прожила неповних 30 років. У травні 1892 року вона померла від туберкульозу. Поет їй присвятив кілька віршів і оповідань.

Зів’яле листя

Третій жмуток

2. «Вона умерла! Слухай!»

Слово вчителя.

Другий жмуток відзначається надзвичайною емоційністю. Ми відчуваємо в той же час біль і страждання. Саме народно-пісенна основа поезій характерна для ІІ жмутку.

Слід зазначити, що більшість поезій ІІ жмутку покладені на музику.

Вірш «Чого являєшся мені у сні» увійшов до славетної збірки «Зів’яле листя», створеної 1886 року.

Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.

Вірш «Чого являєшся мені у сні» — це зворушливий монолог, що вражає відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя.

Закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відповідає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.

Чого являєшся мені у сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні, сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Художні засоби «Чого являєшся мені у сні»

У творі використані прости тропи (звичайни та метафорични епітети: «чудові очі… ясні»; «дно студене»; «зарево червоне»; «довгими ночами»; «щастя молодого»; «дива золотого».

 Порівняння: «очі…, немов криниці дно студене»; «уста…, мов зарево червоне»; «серце…, неначе перла у болоті»,

 метафори: «докір займається і …тоне у тьмі»; «ти серце надірвала»; «вирвала ридання голосні»; «свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні». «В житті мене ти знать не знаєш, хоч знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь Довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні

риторичне заперечення «О ні!» змінюється на риторичне звертання «Являйся, зіронько, мені!», що підсилюється риторичним окликом «Хоч в сні!».

Застосування митцем художніх прийомів – допомагають нам усвідомити глибину почуття ліричного героя, що переповнювали душу закоханого, для якого кохання, як і для самого автора, — це «диво золоте», «щастя молоде».

Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.

«Явилась третя женщина чи звір

Мов сфінкс у душу кігтем вп`ялась»

Повідомлення учня.

Целіна Зигмунтовська

Уже листуючись зі своєю майбутньою дружиною, Франко закохався у польську панянку, яка не відповідала йому взаємністю. Це кохання мучило Франка цілих 10 років, і саме під його впливом було написано збірку «Зів`яле листя».  Імені таємничої польки Франко не називав. Тільки багато років потому Целіна Зигмунтовська, так звали музу ніжних поезій Франка, принесла до Наукового товариства імені Т. Шевченка його листи і розповіла історію їхніх стосунків.

Достеменно невідомо, коли і при якій нагоді Франко особисто познайомився з Целіною, але те знайомство продовжувалось 10 років і принесло йому велику платонічну любов без взаємності та завдало багато душевних мук. Одночасно воно мало значний вплив на його творчість.

Про Целіну Зигмунтовську вперше широкому читачеві оповів син Франка Тарас у книжці «Про батька», що вийшла в Києві І964 р. «Пізнався, - писав Тарас Франко, - Іван Франко з Целіною Журовською, замужем Зигмунтовською, ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці й обслуговувала публіку. Франко почував себе при ній несміливим: ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було. Не диво, отже, що вони не зійшлися вдачами і не спарувалися.»

На палку любов Франка Целіна не тільки не відповіла взаємністю, але відверто заявляла, що він їй просто не сподобався. Був рудий, а їй подобались брюнети, особливо з синіми очима. Крім того, не подобалось, що був погано збудований, та й прізвище було їй також не миле.

Целіна твердила, що Франко буквально переслідував її, ходив за нею слідом, що тривало місяцями. Він як школяр, боявся промовити до неї слово і підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами, що Целіну смішило і заразом злило.

15 лютого 1896 р. Целіна вийшла у Дрогобичі заміж за судового службовця Здіслава Зигмунтовського.

Григорій Величко про неї пи­сав: «Ще третя жінка відіграла велику роль в житті Франка. Це була поштова співробітниця, яку побачив поет на пошті й запалав до неї великим коханням, хоч ніколи до неї не наближався. Усе вказує на те, що це кохання було фантазією, уявою Франковою. Ця ідеальна жінка в уяві Франка не виказала себе в житті нічим визначним, не була ані письменницею, ані суспільним діячем, була зовсім тихою, буденною людиною, а все ж таки Франко через неї терпів дуже сильно. Випливом цього кохання з'явилося «Зів'яле листя»,

Іван Франко присвятив цій обмеженій міщанці і шовіністці свої твори - « Маніпулянтка», найкращу лірику, яка є в українській літературі, - «Зів'яле листя», поезії «Моїй не моїй» і «Спомин в Ізмарагді», повість «Лель і Полель». Присвяченого їй «Зів'ялого листя» вона так і не читала, бо не вміла і не хотіла читати по-українськи.

Їхні стосунки продовжувалися до останніх днів життя  Франка

Був період, коли хворого Франка потрібно було везти у Ліпік на лікування. Не було кому його супроводжувати. І тоді Франка відвезла Целіна… та, яка протягом 10 років відштовхувала його від себе.

Деякий час Целіна жила в домі Франка. Це була дуже драматична історія.

Тарас згадував, що Целіна сім місяців жила в їхньому домі, доглядала дітей, ”вона заміняла маму”, під час хвороби Ольги Федорівни.

Іван Франко залишився сам, йому нікуди було подітись, тоді він пішов жити до свого шкільного товариша, а Целіна готувала їм обіди. Коли Франко повернувся додому, то розраховував тільки на Целіну, яка може прийти і бути кухаркою, прибирати і доглянути дім. Був тоді початок війни. Сини пішли на фронт, а дружина вже була в психіатричній лікарні.

Целіна допустилась однієї помилки, яка змінила ставлення Франка до неї. Вона побачила, що все, що залишає після себе Франко, пропаде, бо невідомо де будуть сини, що станеться із дружиною. Тоді зробила пропозицію: нехай все запише їй. Це дуже вразило Франка. Він подумав , що вона потрактувала їхню дружбу надто матеріально. Це була трагедія останніх років його життя, тому не захотів бачити її навіть тоді, коли вона прийшла за кілька днів до смерті.

 Так закінчилось це велике платонічне кохання, яке тривало 10 років. 

Слово вчителя.

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» написано на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна…». Франко описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві народній пісні.

Значну естетичну функцію у вірші виконує пісенний паралелізм, лірична оповідь вибудувана з риторичних запитань: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устоньки — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?»

Стилістично нейтральні слова серденько, слово в контексті твору набувають нового смислового наповнення, асоціюються не з чарівною, а холодною дівчиною, якій байдужі глибокі почуття ліричного героя. При цьому врода коханої змальовується в річищі фольклорної поетики, а тому протиставляється її норовистій вдачі, її серцю «колючому», як шпички терня, словам гострим, як бритва. Проте ці порівняння не свідчать про важкий характер дівчини.

Просто вона не кохає юнака, який безтямно любить її, захоплюється красою очей, котрі «сяють тим чаром, / Що запалює серце пожаром», іменує милу «ясною зорею».

Душевні переживання ліричного героя зображуються через багату образну палітру, а також контрастні суб’єктивні оцінки:

«І чом твій усміх — для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!»

Митець характеризує ліричного персонажа за допомогою антонімів, поєднання кількох значень слів, внаслідок чого поетичний образ звучить багатоголосо. Прекрасним є кохання, його істинна сутність, без осягнення якої людина морально гине. Це шлях у світ справжніх цінностей, у світ гармонії, до самого себе і коханої.

ІІІ жмуток – розв`язка драми. Кохана стає дружиною іншого і вже немає сподівань на взаємні почуття, надія на щастя остаточно втрачена, герой більше не знає для чого жити.

 ІІІ жмуток це настрої туги, розколу, і ці настрої підсилюються.

Повідомлення учня.

Ольга Хоружинська

Франкові було вже 30, а він все ніяк не міг знайти на Галичині собі дружину. І от він зустрічає свою майбутню половинку в Києві. Красуня з дипломом вчителя, яка володіла кількома іноземними мовами та неймовірно грала на фортепіано, до того ж з заможної родини,  Ольга Хоружинська щиро закохалася у Франка, який мав жахливу репутацію. Звісно ж, рідні відмовляли Ольгу як могли. Але все ж вона одружується з письменником. Франко шукав собі друга і товаришку по життю і передусім по творчості. Ольга Хоружинська теж була творчою людиною Ольга стає вірною опорою для Франка, допомагає йому у творчості та спонукає отримати освіту. Жінка народила чотирьох дітей, та попри це не залишає громадської діяльності, видає журнал.

Частина Ольжиного посагу пішла на видання першої збірки Франка «З вершин і низин», яка вийшла 1887р. Цю книжку називали найбільшим літературним явищем з часів виходу Шевченкового «Кобзаря». Того ж року Франко написав повний вдячності і ніжності вірш «Моїй дружині»

«спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій, щире словечко»

Здається, все ідеально? Лише здається. Франко не кохав свою дружину. У листі своєму другові Агатангелу Кримському він пише: "З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш".

Ольга робила все, що могла, терпіла злидні, ревнувала Івана до інших жінок, але тішилася, що саме вона його половина. У неї все частіше стаються неврози. Останньою каплею стала смерть їхнього сина. Ольга потрапляє до божевільні. Вона навіть не була присутня на похороні Франка, бо вийшла з лікарні значно пізніше.

Слово вчителя.

«Більш ніж меч і огонь, і стріла, і коса.

Небезпене оружжя – жіноча краса.

Ані мудрість, наука, ні старші літа,

не дають проти неї міцного щита.» - писав Іван Франко.

І хоч великий Каменяр стверджував, що в його житті «тричі являлася любов», дослідники його творчості і життя знають, що значно більше поет «потерпав» від жіночої вроди. Та й сам Франко не приховував: «Значний вплив на моє життя, а й значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом»

– поетеса Юлія Шнайдер (псевдонім — Уляна Кравченко);

– вчителька, письменниця, громадська діячка Климентина Попович;

– представниця відомого роду Ольга Білинських.

 З них трьох Ольга Білинська серйозно збиралася заміж за Франка. За деякими даними, вона навіть встигла пошити весільну сукню. Однак весілля не відбулося. Що стало причиною розриву стосунків – теж невідомо.

Приблизно у цей же час Франка пов’язували з відомою соціалісткою Анною Павлик (сестра його товариша Михайла Павлика). Однак дівчина йому відмовила. Анна не хотіла одружуватися взагалі. Зрештою, так і склалося – вона ніколи не була заміжня.

V. Перевірка набутих знань.

1. Складання асоціативного куща .Бесіда з учнями

 Діти, ми детально ознайомилися з поезіями, які входять до збірки.

-Які асоціації про кохання Франка у вас виникли?

            На кожному листочку прошу написати одне слово, яке , на вашу думку, асоціюється з коханням Франка ( сум, печаль, переживання, радість, ридання, самотність і т.д.) – діти прикріплюють листи на дошку

- Які настрої переважають? (сумні)

- Отже, який висновок про кохання ліричного героя ми можемо зробити

              (він страждав, це - драма)

Слова вчителя

   Автор назвав збірку драмою, хоча, власне це була драма його життя

Отже, нерозділене кохання – це драма життя і поета , і ліричного героя.

 І хто знає,якби життя І Франка склалося б по – іншому, і він не зустрів цих 3 жінок, чи народилися б такі чудові вірші?

2. Інформаційне гроно:

"Яким постає перед нами І.Франко ( за сторінками збірки "Зів'яле листя"):

− закоханий до безтями;

− людина, що страждає від нерозділеного кохання;

− вірний ;

 − пристрасний;

− ніжний;

− вразливий;

−стражденний;

 − змучений;

 − у відчаї;

 − зневірений.

VІ.Узагальнення вивченого.

1. Чи може бути кохання без страждань?

2. Чи змогли б ви кохати без взаємності  ?

3.  Який настрій об’єднує вірші ліричної драми «Зів’яле листя»?

4.Який мотив об’єднує вірші ?

5.Скажіть, чи є засоби подолати хворобливі переживання, спричинені коханням без відповіді? Які це засоби?

Заключне слово вчителя.

Читайте Франка, коли вам сумно чи радісно, коли ви переможець чи переможений, бо почуття, вкладені автором у рядки збірки, настільки сильні, що 100 тис. літ горіть  готові і зігрівати нас.

Тож кохайте і будьте коханими.

Нехай життя дарує кожному чисте, вірне, щасливе кохання.

VII. Домашнє завдання.

Вивчити один вірш напам`ять (за вибором).

Вміти аналізувати вірші.