МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕХАНІКО-МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОЛЕДЖ

Творча робота

Дотримання мовних норм – основа культури мовлення педагога

Роботу виконала:

Бондарчук Ольга Миколаївна,

викладач Маріупольського механіко – металургійного коледжу ДВНЗ «ПДТУ»

Вступ

Складовою педагогічної майстерності викладача є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв’язати різні педагогічні завдання: створити щиру атмосферу спілкування у групі, встановити контакт зі студентом, зробити складну тему заняття цікавою, а процес її вивчення – привабливим.

Мовлення викладача є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості.

Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. А.С. Макаренко зазначив, що викладач повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення викладача – це мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні.

Мовлення викладача буває у двох різновидах – у монолозі (монологічне мовлення).

Найпоширенішими формами монологічного навчання  викладача є розповідь, лекція, коментар, пояснення, розгорнуті оціночні судження. Діалогічне мовлення широкого представлення в різного роду бесідах зі  студентами, які будуються у формі запитань і відповідей.

Аналізуючи мовлення педагога, часто використовують вираз «комунікативна поведінка».

В сучасній науковій літературі під комунікативною поведінкою розуміють організацію мовлення й відповідно до нього невербальну поведінку викладача. Яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери  педагогічного спілкування, на характер взаємин між вчителем та  студентами, на стиль їхньої діяльності.

Комунікативна поведінка  викладача оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, які в нього  рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію студентів розраховані.

Педагогічна ефективність комунікаційної поведінки  викладача передусім залежить від того, який стиль спілкування зі студентами притаманній викладачеві, які в нього установки на взаємодію зі  студентами, якою мірою він відчуває психологічні особистості ситуації мовлення.

У викладачів, стиль спілкування  зі студентами будується на основі дружнього ставлення до них, комунікативна поведінка завжди спрямована на встановлення особистого і пізнавального контакту, створення ситуації спільних роздумів і переживань.

Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності  викладача визначається рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної поведінки.

Розділ 1. Умови для підвищення ефективності професійного мовлення викладача

  Вимоги до комунікативних якостей мовлення  викладача зумовлені функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності. Головними серед них виступають такі:

1.               Комунікативна – встановлення і регуляція взаємовідносин між викладачем і студентом, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку студентів. Це одна з провідних функцій мовлення педагога. Її мета – допомогти викладачеві налагодити взаємодію зі своїми вихованцями, побудувати виховання (навчання на заходах співробітництвах і співтворчості);
2.               Психологічна – створення умов для забезпечення психологічної свободи  студента, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають цьому.

Тут йдеться про ситуації, коли виникає потреба психологічно захистити  студента: підкреслити повагу до нього як особистості, піднести його авторитет,знати страх перед можливою невдачею, заохотити зусилля для досягнення успіху. Мовлення  викладача в цих ситуаціях може бути тим інструментом, за допомогою якого знімається невпевненість  студента в собі, ініціюються його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізації, досягнення позитивних результатів у діяльності. Вибір мовленнєвих моделей учителем тут здійснюється не з позиції «ти повинен», «зобов’язан», а з позиції «ти маєш право»

3.               Пізнавальна – забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації  студентами, формування в них особистого, емоційно-ціннісного ставлення до знань.

Матеріал, нерідко закріплюється надовго в пам’яті студентів саме завдяки особливостям його мовлення: зберігаються емоційне забарвлення голосу  викладача, його інтонації, ритміка, характер вимовляння окремих слів. Але педагогічна доцільність мовлення  викладача полягає в тому, щоб не тільки передати  студентам знання, а й сформувати в них емоційно-ціннісне ставлення до знань, викликати потребу керуватися цими знаннями у своєму житті, зробити їх основою власних переконань. Розв’язати це завдання викладач зможе лише тоді, коли він буде не просто інформувати знання, а й звертати увагу на свідомість, почуття студентів, понукати їх до співроздумів, співпереживань під час сприйняття навчального матеріалу.

4.               Організаційна – забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності студентів. Вона підкреслює роль мовлення  викладача у розв’язанні таких завдань заняття, як організація ефективного навчального слухання , забезпечення оптимального темпу пізнавальної діяльності, творчого робочого самопочуття студентів на занятті.

У розв’язанні цих завдань велике значення має мовлення  викладача, стиль його комунікативної поведінки на занятті.

За яких умов мовлення  викладача може бути інструментом продуктивного розв’язання педагогічних завдань?

По-перше, професійне мовлення  викладача повинно відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіченості,загальної культури. Його умовою є знання мови, адже мовлення є засобом існування, використання мови.

Під терміном «культура мови» розуміють відповідність її не тільки сучасним літературним нормам (акцентологічним, синтаксичним), а й іншим якостям, які свідчать про її комунікативну досконалість. Це точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність.

По-друге, професійне мовлення  викладача має бути своєрідною «словесною дією», мета якої – здійснення інтелектуального, емоційно-вольового, морального впливу на студентів. Слово справжнього  викладача переконує, навіює, викликає  відповідні почуття, формує їхнє ставлення до того, про що він говорить.

Третя умова професійного мовлення  викладача – його спрямованість, зверненість до аудиторії. Головна мета спрямованості мовлення – викликати студентів на діалог з викладачем, залучити їх до співпраці, створити атмосферу співроздумів і співпереживання. Обов’язковою передумовою ефективного професійного мовлення  викладача є також володіння його технікою.

Компоненти техніки мовлення – голос, темп, дикція, інтонація – визначаються як акустична система відтворення людини людиною. Вони виконують при цьому важливі функції: створюють імідж людини, який закріплюється у свідомості оточуючих; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан.

Існують такі шляхи у формуванні мовленнєвої культури:

1.               Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування.

Його суть полягає у вихованні звички і потреби в постійному навчанні і підвищенні рівня своєї культури мовлення.

Особливу увагу слід приділити питанням правильності та чистоті мови. Важливе значення тут має робота із тлумачними лексичними  словниками.

Важливо свідомо орієнтувати себе на оволодіння літературною мовою в найрізноманітніших  ситуаціях – не тільки при розв’язанні ділових питань, проблем, а й спілкуванні з друзями, батьками, незнайомими людьми.

2.               Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення.

Виразність мовлення досягається вмілим інтонуванням залежно від змісту, умов спілкування, а також шляхом доречного вживання зображальних засобів (епітетів, метафор, порівнянь), засобів образності словесної наочності.

3.               Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні.

Продуктивна  мовленнєва комунікація  викладача  передбачає розвиток у нього низки спеціальних здібностей: соціально-перспективний (розуміти внутрішній стан людини через сприйняття його зовнішньої поведінки) здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити її можливу реакцію, саморегулювання своїм психічним станом у спілкуванні.

4.               Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.

Йдеться, насамперед, про розвиток уяви (відтворюючої і творчої), асоціативної і образної пам’яті. Обов’язковою умовою виразності мовлення  викладача є бачення ним тих предметів, подій, про які він розповідає. Тому необхідно розвивати в собі вміння бачити, відчувати навколишній світ у звуках, барвах, картинах і відтворювати своє бачення у слові.

Важливими  характеристиками  культури  мовлення є правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, стислість, простота та емоційність. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість , чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою – необхідні елементи мовної культури  викладача.

Культуру мовлення викладача характеризують такі ознаки:

- правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності є норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини. Формування правильності забезпечують тренінги (вправи), робота зі словниками, спеціальною лінгвістичною літературою, написання текстів, слухання й аналіз правильного мовлення;

- різноманітність: володіння мовним багатством народу, художньої і публіцистичної літератури, лексичним арсеналом літературної мови (освічена людина використовує у мовленні 6-9 тис. слів), використання різноманітних мовних одиниць; інтонаційність експресивності, мелодика мовлення; стилістично обгрунтоване використання словосполучень і речень; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення. Важливо, щоб вона була притаманна лексичному, фразеологічному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівням  викладача. Це допоможе йому індивідуалізувати своє мовлення, реалізувати свою мовленнєву культуру, досягти бажаного рівня сприйняття і розуміння своїх висловлювань;

- виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації. Цій меті допомагають засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори); фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція); приказки, прислів’я, цитати, афоризми, крилаті слова й вирази; не літературні форми національної мови  (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя); синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період).

Виразність розвивається на основі тренінгів, власної творчості, спостережень за мовленням  різних соціальних груп, аналітичного читання художньої літератури тощо. Завдяки їй здійснюється вплив на почуття аудиторії;

- ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає («Хто ясно мислить, той ясно викладає»). Вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль.  Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон. Неясність мовлення є наслідком порушення мовцем норм літературної  мови, перенасиченості мовлення термінами, іноземними словами, індивідуального слововживання. Досягненню ясності мовлення сприяє цілеспрямований процес спілкування: чим частіше педагог є учасником комунікації, тим більше уваги приділяє мовленню, його ясності, від якої залежать досягнення комунікативної мети, задоволення від спілкування;

- точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій із дійсністю, умовами комунікації. Вона передбачає ретельний вибір жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування і залежить від культурно-освітнього рівня мовців, їх знання предмета мовлення, від установки мовця (вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами), активного словникового запасу, вибору слова чи вислову, уміння зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище. Виявляється точність мовлення викладача у використанні слів відповідно до їх мовних значень, що сприяє виробленню в нього звички називати речі своїми іменами. Розвивається вона в процесі роботи зі словниками, навчальною, науковою літературою, аналізу власного і чужого мовлення тощо, без чого неможливе оволодіння мовою і мовленнєвими навичками;

- нормативність: відповідність системі мови, її законам. Це не відгороджує мовлення  викладача від розкриття нових семантико-стилістичних можливостей, уточнювань контексту, що увиразнюють його висловлювання. Одночасно викладач має дбати про стильову і стилістичну єдність, вмотивоване використання форм з іншого стилю;

- чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю, мовним чуттям викладача;

- стислість ( раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;

- доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування,стану того, хто висловлюється. Вона підточує, шліфує мовне почуття педагога, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії (встановлювати контакт, збуджувати і підтримувати інтерес до спілкування, нейтралізувати роздратування, викликати почуття симпатії, розкутість тощо). Комунікативна доцільність є основною соціолінгвістичних норм мовлення ( доцільність уживання мовних засобів за різних соціальних умов: мовець добирає формули мовленнєвого етикету відповідно до соціального статусу співрозмовника) і прагматичних ( правила спілкування: вміння почати й закінчити розмову; тактика спілкування: вміння перефразовувати вислів, заповнити паузу). Наприклад, звертання із порушенням соціолінгвістичної норми може спричинити негативні наслідки, ніж граматична чи лексична помилка. Тривалі паузи, незавершені речення, незв’язність мовлення (відсутність прагматичних умінь) знижують інтерес слухачів. Залежно від комунікативної сфери розрізняють контекстну доцільність (єдність змісту і форми вислову, гармонійне поєднання загальної тональності, слів, інтонації, структури речень), ситуативну (вияв різних форм ввічливості) і стильову (вибір мовленнєвих засобів відповідно до функціонального призначення стилів мовлення);

- логічність (точність вживання слів і словосполучень студентами, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту). Важливими умовами логічності є: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих речень (тавтології), зайвих слів (плеоназм); чіткість у побудові ускладнених речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про заплутаність думок);

- варіативність, взаємозамінюваність мовленнєвих варіантів . Послуговуватися ними можна лише в межах літературної норми;

- варіантність, тобто рівнозначна змога користуватися будь-яким варіантом нормативних мовленнєвих засобів;

- простота (природність, відсутність пишномовності). Часто надмірно ускладненою, неприродною фразою прикривають відсутність змісту у словах;

- естетичність (вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, уміння викликати мовлення естетичне задоволення). Досягається вона завдяки вправам з риторики. Важливо, щоб у слухачів красиві фрази поєднувалися з глибоким і конкретним змістом;

- багатство (розмаїття використаних слів). Чим більше різноманітних і розрізнюваних свідомістю слухача мовних знаків, їх ознак припадає на «мовленнєвий простір», тим мовлення багатше і цікавіше;

- актуальність: вибір і використання викладачем життєво важливих фактів, прикладів, образів;

- конкретність: насиченість мовлення прикладами, статистичними даними, конкретизація фактів;

- належний теоретичний рівень: оснащення мовлення актуальними відомостями із філософії, соціології, психології, економіки тощо;

- практична спрямованість: зв’язок змісту мовлення з практикою, прикладна значущість теоретичного викладу.

Структурними особливостями мовлення викладача є:

А) тривалість мовлення. Вона залежить від його жанрової належності (заняття, бесіда, доповідь, повідомлення, лекція, мітингова промова та ін.) і визначається тим, хто говорить, на основі комунікативної  спрямованості, теми і ситуації спілкування;

Б) горизонтальне членування – розміщення всіх частин виступу, змісту занять, організація матеріалу за певною системою, що створює відчуття логічної стрункості і динамічності мовлення, допомагає спрямовувати думку аудиторії в потрібне русло;

В) вертикальне членування – підпорядкованість частини тексту за значущістю. Йдеться про те, що окремі підтеми головної частини включають певну кількість смислових сегментів, які з різною ефективністю доносять інформацію до адресата;

Г) використання тропів – вживання слів і висловів у переносному значенні, коли у свідомості промовця і слухачів їх пряме і переносне значення є найважливішим засобом створення виразності мовлення під час публічного виступу ( використання оратором метафор, порівнянь, метонімії, іронії, парадоксу та ін..);

Г) використання риторичних фігур. Це підсилює виразність, експресивність мовлення, силу його впливу на адресата, чому сприяє і вживання особливих синтаксичних конструкцій: антитези, градації, повтору, анафори, епіфори, паралелізму, риторичного звертання та ін..

Зразкове мовне оформлення мовлення пов’язане з дотриманням орфоепічних, акцентологічних, морфологічних, синтаксичних норм і використання відповідних ритміко-інтонаційних моделей. Інтонаційне оформлення мовлення передає найтонші смислові та емоційні відтінки висловлювань, відображає стан і настрій промовця, його ставлення до предмета повідомлення і до слухачів. Прагматична спрямованість мовлення, його впливовий ефект обумовлюються професійними навичками і вміннями, якими повинен володіти викладач, щоб привернути увагу студентів, зацікавити, переконати й спонукати їх до певних дій.

Теоретичною основою культури мовлення є пізнання й осмислення мовних норм, особливостей функціонування стилів літературної мови , усвідомлення взаємозв’язків системи мови, структури мовлення й екстралінгвістичних структур: практичною – систематична увага мовця до мови і рівня власного мовлення, прагнення досягти мовленнєвої майстерності.

Досягти високого рівня культури мовлення неможливо без високої лінгвістичної свідомості носія мови, любов до мови, постійної потреби аналізувати, удосконалювати, шліфувати власне мовлення. Необхідно вдумливо читати твори майстрів різних стилів, добре оволодіти мовними нормами, стежити за їх змінами, не допускати зміщення мовних явищ, проявів інтерференції (використання елементів різних мов); критично ставитися до написаного і мовленого слова, не йти за «модними» тенденціями у вживанні іншомовних слів, жаргонізмів-кліше ( стійких сполук, що використовуються в певних ситуаціях), термінологізмів, «телеграфного» стилю мовлення, нарочитої спрощеності тощо.

Високий рівень культури мовлення  викладача забезпечується його організаторськими вміннями (організувати процес спілкування, враховуючи ситуацію, мотив і мету спілкування, правильно розуміючи партнера; викликати і підтримувати інтерес до спілкування, поступово досягаючи своєї мети), інформативними (викласти інформацію в монологічний або діалогічній формі доступними для адресата лексичними засобами, синтаксичним, інтонаційним оформленням); перцептивними (словом і ділом впливати на партнерів, переконувати їх, схиляти на свій бік); контрольно-стимулюючими (оцінювати діяльність співрозмовника на кожному етапі спілкування у такій формі, аби підсилювати його прагнення до подальшого спілкування, аналізувати власну мовленнєву діяльність) та ін..

Культура мовлення  викладача є не лише показником його професійних якостей, а й фактором, що впливає на його визнання у педагогічному світі. Викладачі, які не володіють мовленням на належному рівні, не можуть бути задоволеними собою, що негативно позначається на їхній поведінці, професійній діяльності, навіть тривалому житті.

Засвоєння норм літературної мови тривалий процес , який починається з дитинства, а вивчення застосування функціональних можливостей мови триває впродовж усього свідомого життя. Адже того, що засвоєно з уст матері , в житті замало. Коли дитя йде до школи , критерієм істини для нього в багатьох випадках стає слово  викладача. І не лише бездоганне знання свого предмета , не лише педагогічна майстерність , досконалість , методичних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань формує  юну особистість. Тому дуже прикро коли цей рівень не досконалий , коли вчитель байдужий до свого мовлення і до мовлення оточуючих . З цього починаються дивні, несподівані помилки дикторів, редакторів, авторів посібників , творчих і керівних працівників ,інженерів , виховательок  дитячих садків, молодих  мерів. Виховання культури мовлення-справа не лише  викладача – словесника. Його правильний наголос , точно вжите слово , чітка побудова фрази будуть безслідно зруйновані , якщо фізик, математик, біолог чи історик це ж слово наголосять неправильно або невдало  введуть у контекст. І даремні будуть намагання мовника -він не має академічного часу загострення уваги на всіх можливих помилках акцентуації ,слововжитку, вимови.

Кожен викладач повинен володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови(без архаїзаторства ,примітивізму) , постійно стежити за змінами , які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання у зв’язку з глибшим вивченням загальнонародної мови, тенденцією до взаємозбагачення національних мов, вирівнюванням діалектів . Треба вміти самому і навчити студентів уважно(інколи з олівцем) читати наукову, технічну ,публіцистичну, художню літературу. Неможливо весь педагогічний шлях пройти тільки з багажем ,набутим у стінах вузу.

Труднощі починаються з першої хвилини перебування в аудиторії. Потрібно підготувати  студентів  до роботи . І як запитати : «хто черговий чи хто черговий ?»(черговий!). «Яке було домашнє завдання чи завдання ?» (завдання!) Або: «Що було дано, завдано чи задано додому?» ( задано) А як правильно сказати: «розкрийте ,розгорніть чи відкрийте зошити(книжки)?» (відкрийте) , покладіть ,положіть чи поставте ручки ? « (положіть ,краще-покладіть); витріть, стереть чи зітріть дошку , чи з дошки» ( витріть дошку, але зітріть з дошки!); «підніміть, підійміть ,здійміть чи піднесіть руку?» (піднесіть !) І «слідкуйте чи стежте по тексту чи за текстом?»(слідкуйте за текстом!); «слухайте перше питання чи запитання?» ( запитання!) І «переверніть чи перегорніть сторінку?» (перегорніть) і багато ін. Потрібно зробити зауваження-і чуємо: «не мішай!» ( не заважай!); «не списуй у товариша»(від товариша); у тебе нечутка уява про події (уявлення); «відповідь невірна» (неправильна) ; « тихіше!» (тихо!) «замовчте!»(замовкніть!) та ін. А ось підсумовують і дають домашнє завдання : «коротше кажучи»(коротко кажучи), «другим разом»(іншим разом), «це підготує хтось другий»(інший), «слідуючий урок» (наступний) , на «домашнє читання»(читання) і т.д. Стереотипів у вчительській мовній практиці є чимало , але вони повинні бути точними,віповідати діючим нормам. Трапляються  труднощі не лише у застосуванні стереотипів, а й у використанні специфічної лексики, професіоналізмів, термінів відколи їх засвоїли вчителі старшого покоління: родовий відмінок, просте речення, дефіс ,вчення ,генезис ,догмат ,епілог, живопис, знахідка, зубожілий , буржуазія, екскурс, каталог, індустрія , компроміс, металургія, повстання, позначка, поміщиця, ракурс, сегмент, центнер, цемент, адресний ( від адрес) і адресний ( від адреса) , безпредметний ,єретик, вигнанець, експерт і т.д. Близькозвучні слова(напр. професійний і професіональний , диференційний і диференціальний , пропорційний і пропорціональний , гармонійний і гармонічний , декораційний і декоративний , ситуаційний і ситуативний) можуть бути термінами різних галузей знань, і «довільність» їх використання недопустима, а можуть бути тотожними за семантикою, але відмінними за активністю функціонування(порівн.: офіціальний, емоціональний, диференціональний, принципіальний, але частіше-офіційний , емоційний , диференційний , принциповий та ін.)

Мовний режим повинен бути єдиним для всіх шкільних підручників, усіх педагогів (і адміністраторів) , мовним етикетом повинні володіти учні,студенти  й викладачі. Не можна  припускатися  помилок інтерферентного характер , як-от : відповідати по бажанню , у відміну від тебе , по проханню староси , в доказ привести слова , по домовленості з паралельним класом, по дорученню вожатого, по ініціативі старшокласників, по програмі , по плану , по наказу, прохання , на доказ, навести слова, за домовленістю, за доручення, з ініціативи( за ініціативою) , за програмою, за планом, за наказом, згідно з наказом, години з фізики тощо.

У наш час говорять не лише про мовний етикет , а й про мовний стиль викладача. Його визначальними рисами є відповідність діючим мовним нормам, бездоганне володіння позамовними засобами( мімікою, жестом, правилами членування мовного потоку , темпом мовлення , тембром звука) , «секретами» виразного читання. Важливо, щоб у викладацькому  колективі панувала  атмосфера доброзичливої уваги і домовленості. Треба боротися зі шкільним юнацьким жаргоном , викорінювати слова типу законно, сила, залізно, цвайка, зрізатись, зарізати та ін.(порівн. Викладачські жаргонізми: запаритись (втомитись), зірватись (втратити контроль над собою) ; врізати двійку ,туберкульозна трійка, деша( гуртожиток школи) тощо; студентські жаргонізми : хвіст(двійка) , общага( гуртожиток), стипуха( стипендія) , класно(прекрасно), зредукувати (втекти) і т.д. Студентів  потрібно навчати долати труднощі, які виникають у процесі мовного спілкування, а не уникати їх. У школі готується майбутній громадянин-творець матеріальних і культурних цінностей , людина активної позиції; грамотна, логічна, точна мова, уміння вибрати темп , тон мовлення , інтонацію бесіди, здатність не лише словом, а й його змістом , естетикою вплинути  на слухача, повинні бути внутрішньою  потребою нашого сучасника. Така потреба сформується , якщо протягом десяти шкільних років перед нашими очима буде один з найавторитетніших прикладів- викладач з високим рівнем культури мовлення. Таким же авторитетом викладач повинен буди і для батьків своїх учнів. Не слід зводити батьківські збори  лише до аналізу  успішності  і поведінки конкретного  студента, констатації його позитивних чи негативних якостей . Варто б давати батьками уроки вікової психології, елементарні знання сімейної педагогіки. Сьогодні виникла потреба виховати і в деяких батьків любов  до рідного слова, повернути їх у лоно рідної мови , навчити шанувати страших, поважати школу,вищі навчальні заклади і викладачів. Стриманість , коректність , внутрішнє переконання будуть супроводжуватись фразами :      « Слухаю»; « Мені здається, що краще …» ; « Чи не спробувати б нам …» ;    « Ви краще знаєте , але…» ; «Ви , очевидно, маєте рацію, та лише тому, що …» ; «Дякуємо  за інформацію, але нам спільно…» ; « Дякую, що допомагаєте нам робити спільну справу».

Викладач (учитель)-особлива професія . І який би настрій не був у нього після розмови з адміністратором чи нетактовним батьком, в аудиторію  він мусить увійти вільним від цих вражень, зі світлим і доброзичливим поглядом, стриманим і настроєним на студентську аудиторію, на тему заняття.Ні загравання зі  студентами, ні надмірного  тону! Творча, ділова, емоційно - динамічна ( відповідно до характеру завдань , мети ) обстановка в аудиторії  потребуватиме різноманітного , чистого, емоційно –експресивного ( нейтральність теж входить в це поняття ) мовлення. Тут треба остерігатися слів-паразитів і лексичних покручів (напр.:ну, ну от (ну ),так от , так би мовити , так сказать , як це , дальше , ребята ; мовних штампів на зразок: червоною ниткою, у дусі часу, син свого часу , має велике( важливе) значення, посів належнє місце 2 це, гострий конфлікт та ін.) . Багатство й різноманітність мовлення педагога - джерело збагачення мови  студента, чистота й досконалість , образність мови педагога – запорука  поваги  студента до естетичних цінностей, створених засобами мови. Мовлення  повинно відзначатися такими ознаками :

1.               Виразність-змістовна , інтонаційна ( й експресивна) , візуальна;
2.               Правильнісь-орфоепічна, граматична, орфографічна, пунктуаційна ;
3.               Чистота-що не допускає  штучності , фальшивого професіоналізму;
4.               Лаконізм- при збереженні змістовної вичерпності , різноманітності засобів для висвітлення теми. Викладач не сміє помилятись , або виправити враження про фаховий рівень знать, про загальну ерудицію важко( краще утриматись від експромтів у відповідях на запитання, якщо є хоч найменший сумнів щодо їх точності).

Розділ 2. Методична розробка виховної години «Етика спілкування і культура мовлення»