Творча робота "Дотримання мовних норм – основа культури мовлення педагога"
1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕХАНІКО-МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОЛЕДЖ
Творча робота
Дотримання мовних норм – основа культури мовлення педагога
Роботу виконала:
Бондарчук Ольга Миколаївна,
викладач Маріупольського механіко – металургійного коледжу ДВНЗ «ПДТУ»
Вступ
Складовою педагогічної майстерності викладача є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв’язати різні педагогічні завдання: створити щиру атмосферу спілкування у групі, встановити контакт зі студентом, зробити складну тему заняття цікавою, а процес її вивчення – привабливим.
Мовлення викладача є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості.
Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. А.С. Макаренко зазначив, що викладач повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення викладача – це мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні.
Мовлення викладача буває у двох різновидах – у монолозі (монологічне мовлення).
Найпоширенішими формами монологічного навчання викладача є розповідь, лекція, коментар, пояснення, розгорнуті оціночні судження. Діалогічне мовлення широкого представлення в різного роду бесідах зі студентами, які будуються у формі запитань і відповідей.
Аналізуючи мовлення педагога, часто використовують вираз «комунікативна поведінка».
В сучасній науковій літературі під комунікативною поведінкою розуміють організацію мовлення й відповідно до нього невербальну поведінку викладача. Яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, на характер взаємин між вчителем та студентами, на стиль їхньої діяльності.
Комунікативна поведінка викладача оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, які в нього рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію студентів розраховані.
Педагогічна ефективність комунікаційної поведінки викладача передусім залежить від того, який стиль спілкування зі студентами притаманній викладачеві, які в нього установки на взаємодію зі студентами, якою мірою він відчуває психологічні особистості ситуації мовлення.
У викладачів, стиль спілкування зі студентами будується на основі дружнього ставлення до них, комунікативна поведінка завжди спрямована на встановлення особистого і пізнавального контакту, створення ситуації спільних роздумів і переживань.
Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності викладача визначається рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної поведінки.
Розділ 1. Умови для підвищення ефективності професійного мовлення викладача
Вимоги до комунікативних якостей мовлення викладача зумовлені функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності. Головними серед них виступають такі:
- Комунікативна – встановлення і регуляція взаємовідносин між викладачем і студентом, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку студентів. Це одна з провідних функцій мовлення педагога. Її мета – допомогти викладачеві налагодити взаємодію зі своїми вихованцями, побудувати виховання (навчання на заходах співробітництвах і співтворчості);
- Психологічна – створення умов для забезпечення психологічної свободи студента, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають цьому.
Тут йдеться про ситуації, коли виникає потреба психологічно захистити студента: підкреслити повагу до нього як особистості, піднести його авторитет,знати страх перед можливою невдачею, заохотити зусилля для досягнення успіху. Мовлення викладача в цих ситуаціях може бути тим інструментом, за допомогою якого знімається невпевненість студента в собі, ініціюються його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізації, досягнення позитивних результатів у діяльності. Вибір мовленнєвих моделей учителем тут здійснюється не з позиції «ти повинен», «зобов’язан», а з позиції «ти маєш право»
- Пізнавальна – забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації студентами, формування в них особистого, емоційно-ціннісного ставлення до знань.
Матеріал, нерідко закріплюється надовго в пам’яті студентів саме завдяки особливостям його мовлення: зберігаються емоційне забарвлення голосу викладача, його інтонації, ритміка, характер вимовляння окремих слів. Але педагогічна доцільність мовлення викладача полягає в тому, щоб не тільки передати студентам знання, а й сформувати в них емоційно-ціннісне ставлення до знань, викликати потребу керуватися цими знаннями у своєму житті, зробити їх основою власних переконань. Розв’язати це завдання викладач зможе лише тоді, коли він буде не просто інформувати знання, а й звертати увагу на свідомість, почуття студентів, понукати їх до співроздумів, співпереживань під час сприйняття навчального матеріалу.
- Організаційна – забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності студентів. Вона підкреслює роль мовлення викладача у розв’язанні таких завдань заняття, як організація ефективного навчального слухання , забезпечення оптимального темпу пізнавальної діяльності, творчого робочого самопочуття студентів на занятті.
У розв’язанні цих завдань велике значення має мовлення викладача, стиль його комунікативної поведінки на занятті.
За яких умов мовлення викладача може бути інструментом продуктивного розв’язання педагогічних завдань?
По-перше, професійне мовлення викладача повинно відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіченості,загальної культури. Його умовою є знання мови, адже мовлення є засобом існування, використання мови.
Під терміном «культура мови» розуміють відповідність її не тільки сучасним літературним нормам (акцентологічним, синтаксичним), а й іншим якостям, які свідчать про її комунікативну досконалість. Це точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність.
По-друге, професійне мовлення викладача має бути своєрідною «словесною дією», мета якої – здійснення інтелектуального, емоційно-вольового, морального впливу на студентів. Слово справжнього викладача переконує, навіює, викликає відповідні почуття, формує їхнє ставлення до того, про що він говорить.
Третя умова професійного мовлення викладача – його спрямованість, зверненість до аудиторії. Головна мета спрямованості мовлення – викликати студентів на діалог з викладачем, залучити їх до співпраці, створити атмосферу співроздумів і співпереживання. Обов’язковою передумовою ефективного професійного мовлення викладача є також володіння його технікою.
Компоненти техніки мовлення – голос, темп, дикція, інтонація – визначаються як акустична система відтворення людини людиною. Вони виконують при цьому важливі функції: створюють імідж людини, який закріплюється у свідомості оточуючих; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан.
Існують такі шляхи у формуванні мовленнєвої культури:
- Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування.
Його суть полягає у вихованні звички і потреби в постійному навчанні і підвищенні рівня своєї культури мовлення.
Особливу увагу слід приділити питанням правильності та чистоті мови. Важливе значення тут має робота із тлумачними лексичними словниками.
Важливо свідомо орієнтувати себе на оволодіння літературною мовою в найрізноманітніших ситуаціях – не тільки при розв’язанні ділових питань, проблем, а й спілкуванні з друзями, батьками, незнайомими людьми.
- Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення.
Виразність мовлення досягається вмілим інтонуванням залежно від змісту, умов спілкування, а також шляхом доречного вживання зображальних засобів (епітетів, метафор, порівнянь), засобів образності словесної наочності.
- Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні.
Продуктивна мовленнєва комунікація викладача передбачає розвиток у нього низки спеціальних здібностей: соціально-перспективний (розуміти внутрішній стан людини через сприйняття його зовнішньої поведінки) здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити її можливу реакцію, саморегулювання своїм психічним станом у спілкуванні.
- Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.
Йдеться, насамперед, про розвиток уяви (відтворюючої і творчої), асоціативної і образної пам’яті. Обов’язковою умовою виразності мовлення викладача є бачення ним тих предметів, подій, про які він розповідає. Тому необхідно розвивати в собі вміння бачити, відчувати навколишній світ у звуках, барвах, картинах і відтворювати своє бачення у слові.
Важливими характеристиками культури мовлення є правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, стислість, простота та емоційність. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість , чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою – необхідні елементи мовної культури викладача.
Культуру мовлення викладача характеризують такі ознаки:
- правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності є норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини. Формування правильності забезпечують тренінги (вправи), робота зі словниками, спеціальною лінгвістичною літературою, написання текстів, слухання й аналіз правильного мовлення;
- різноманітність: володіння мовним багатством народу, художньої і публіцистичної літератури, лексичним арсеналом літературної мови (освічена людина використовує у мовленні 6-9 тис. слів), використання різноманітних мовних одиниць; інтонаційність експресивності, мелодика мовлення; стилістично обгрунтоване використання словосполучень і речень; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення. Важливо, щоб вона була притаманна лексичному, фразеологічному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівням викладача. Це допоможе йому індивідуалізувати своє мовлення, реалізувати свою мовленнєву культуру, досягти бажаного рівня сприйняття і розуміння своїх висловлювань;
- виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації. Цій меті допомагають засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори); фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція); приказки, прислів’я, цитати, афоризми, крилаті слова й вирази; не літературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя); синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період).
Виразність розвивається на основі тренінгів, власної творчості, спостережень за мовленням різних соціальних груп, аналітичного читання художньої літератури тощо. Завдяки їй здійснюється вплив на почуття аудиторії;
- ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає («Хто ясно мислить, той ясно викладає»). Вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль. Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон. Неясність мовлення є наслідком порушення мовцем норм літературної мови, перенасиченості мовлення термінами, іноземними словами, індивідуального слововживання. Досягненню ясності мовлення сприяє цілеспрямований процес спілкування: чим частіше педагог є учасником комунікації, тим більше уваги приділяє мовленню, його ясності, від якої залежать досягнення комунікативної мети, задоволення від спілкування;
- точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій із дійсністю, умовами комунікації. Вона передбачає ретельний вибір жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування і залежить від культурно-освітнього рівня мовців, їх знання предмета мовлення, від установки мовця (вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами), активного словникового запасу, вибору слова чи вислову, уміння зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище. Виявляється точність мовлення викладача у використанні слів відповідно до їх мовних значень, що сприяє виробленню в нього звички називати речі своїми іменами. Розвивається вона в процесі роботи зі словниками, навчальною, науковою літературою, аналізу власного і чужого мовлення тощо, без чого неможливе оволодіння мовою і мовленнєвими навичками;
- нормативність: відповідність системі мови, її законам. Це не відгороджує мовлення викладача від розкриття нових семантико-стилістичних можливостей, уточнювань контексту, що увиразнюють його висловлювання. Одночасно викладач має дбати про стильову і стилістичну єдність, вмотивоване використання форм з іншого стилю;
- чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю, мовним чуттям викладача;
- стислість ( раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;
- доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування,стану того, хто висловлюється. Вона підточує, шліфує мовне почуття педагога, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії (встановлювати контакт, збуджувати і підтримувати інтерес до спілкування, нейтралізувати роздратування, викликати почуття симпатії, розкутість тощо). Комунікативна доцільність є основною соціолінгвістичних норм мовлення ( доцільність уживання мовних засобів за різних соціальних умов: мовець добирає формули мовленнєвого етикету відповідно до соціального статусу співрозмовника) і прагматичних ( правила спілкування: вміння почати й закінчити розмову; тактика спілкування: вміння перефразовувати вислів, заповнити паузу). Наприклад, звертання із порушенням соціолінгвістичної норми може спричинити негативні наслідки, ніж граматична чи лексична помилка. Тривалі паузи, незавершені речення, незв’язність мовлення (відсутність прагматичних умінь) знижують інтерес слухачів. Залежно від комунікативної сфери розрізняють контекстну доцільність (єдність змісту і форми вислову, гармонійне поєднання загальної тональності, слів, інтонації, структури речень), ситуативну (вияв різних форм ввічливості) і стильову (вибір мовленнєвих засобів відповідно до функціонального призначення стилів мовлення);
- логічність (точність вживання слів і словосполучень студентами, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту). Важливими умовами логічності є: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих речень (тавтології), зайвих слів (плеоназм); чіткість у побудові ускладнених речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про заплутаність думок);
- варіативність, взаємозамінюваність мовленнєвих варіантів . Послуговуватися ними можна лише в межах літературної норми;
- варіантність, тобто рівнозначна змога користуватися будь-яким варіантом нормативних мовленнєвих засобів;
- простота (природність, відсутність пишномовності). Часто надмірно ускладненою, неприродною фразою прикривають відсутність змісту у словах;
- естетичність (вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, уміння викликати мовлення естетичне задоволення). Досягається вона завдяки вправам з риторики. Важливо, щоб у слухачів красиві фрази поєднувалися з глибоким і конкретним змістом;
- багатство (розмаїття використаних слів). Чим більше різноманітних і розрізнюваних свідомістю слухача мовних знаків, їх ознак припадає на «мовленнєвий простір», тим мовлення багатше і цікавіше;
- актуальність: вибір і використання викладачем життєво важливих фактів, прикладів, образів;
- конкретність: насиченість мовлення прикладами, статистичними даними, конкретизація фактів;
- належний теоретичний рівень: оснащення мовлення актуальними відомостями із філософії, соціології, психології, економіки тощо;
- практична спрямованість: зв’язок змісту мовлення з практикою, прикладна значущість теоретичного викладу.
Структурними особливостями мовлення викладача є:
А) тривалість мовлення. Вона залежить від його жанрової належності (заняття, бесіда, доповідь, повідомлення, лекція, мітингова промова та ін.) і визначається тим, хто говорить, на основі комунікативної спрямованості, теми і ситуації спілкування;
Б) горизонтальне членування – розміщення всіх частин виступу, змісту занять, організація матеріалу за певною системою, що створює відчуття логічної стрункості і динамічності мовлення, допомагає спрямовувати думку аудиторії в потрібне русло;
В) вертикальне членування – підпорядкованість частини тексту за значущістю. Йдеться про те, що окремі підтеми головної частини включають певну кількість смислових сегментів, які з різною ефективністю доносять інформацію до адресата;
Г) використання тропів – вживання слів і висловів у переносному значенні, коли у свідомості промовця і слухачів їх пряме і переносне значення є найважливішим засобом створення виразності мовлення під час публічного виступу ( використання оратором метафор, порівнянь, метонімії, іронії, парадоксу та ін..);
Г) використання риторичних фігур. Це підсилює виразність, експресивність мовлення, силу його впливу на адресата, чому сприяє і вживання особливих синтаксичних конструкцій: антитези, градації, повтору, анафори, епіфори, паралелізму, риторичного звертання та ін..
Зразкове мовне оформлення мовлення пов’язане з дотриманням орфоепічних, акцентологічних, морфологічних, синтаксичних норм і використання відповідних ритміко-інтонаційних моделей. Інтонаційне оформлення мовлення передає найтонші смислові та емоційні відтінки висловлювань, відображає стан і настрій промовця, його ставлення до предмета повідомлення і до слухачів. Прагматична спрямованість мовлення, його впливовий ефект обумовлюються професійними навичками і вміннями, якими повинен володіти викладач, щоб привернути увагу студентів, зацікавити, переконати й спонукати їх до певних дій.
Теоретичною основою культури мовлення є пізнання й осмислення мовних норм, особливостей функціонування стилів літературної мови , усвідомлення взаємозв’язків системи мови, структури мовлення й екстралінгвістичних структур: практичною – систематична увага мовця до мови і рівня власного мовлення, прагнення досягти мовленнєвої майстерності.
Досягти високого рівня культури мовлення неможливо без високої лінгвістичної свідомості носія мови, любов до мови, постійної потреби аналізувати, удосконалювати, шліфувати власне мовлення. Необхідно вдумливо читати твори майстрів різних стилів, добре оволодіти мовними нормами, стежити за їх змінами, не допускати зміщення мовних явищ, проявів інтерференції (використання елементів різних мов); критично ставитися до написаного і мовленого слова, не йти за «модними» тенденціями у вживанні іншомовних слів, жаргонізмів-кліше ( стійких сполук, що використовуються в певних ситуаціях), термінологізмів, «телеграфного» стилю мовлення, нарочитої спрощеності тощо.
Високий рівень культури мовлення викладача забезпечується його організаторськими вміннями (організувати процес спілкування, враховуючи ситуацію, мотив і мету спілкування, правильно розуміючи партнера; викликати і підтримувати інтерес до спілкування, поступово досягаючи своєї мети), інформативними (викласти інформацію в монологічний або діалогічній формі доступними для адресата лексичними засобами, синтаксичним, інтонаційним оформленням); перцептивними (словом і ділом впливати на партнерів, переконувати їх, схиляти на свій бік); контрольно-стимулюючими (оцінювати діяльність співрозмовника на кожному етапі спілкування у такій формі, аби підсилювати його прагнення до подальшого спілкування, аналізувати власну мовленнєву діяльність) та ін..
Культура мовлення викладача є не лише показником його професійних якостей, а й фактором, що впливає на його визнання у педагогічному світі. Викладачі, які не володіють мовленням на належному рівні, не можуть бути задоволеними собою, що негативно позначається на їхній поведінці, професійній діяльності, навіть тривалому житті.
Засвоєння норм літературної мови тривалий процес , який починається з дитинства, а вивчення застосування функціональних можливостей мови триває впродовж усього свідомого життя. Адже того, що засвоєно з уст матері , в житті замало. Коли дитя йде до школи , критерієм істини для нього в багатьох випадках стає слово викладача. І не лише бездоганне знання свого предмета , не лише педагогічна майстерність , досконалість , методичних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань формує юну особистість. Тому дуже прикро коли цей рівень не досконалий , коли вчитель байдужий до свого мовлення і до мовлення оточуючих . З цього починаються дивні, несподівані помилки дикторів, редакторів, авторів посібників , творчих і керівних працівників ,інженерів , виховательок дитячих садків, молодих мерів. Виховання культури мовлення-справа не лише викладача – словесника. Його правильний наголос , точно вжите слово , чітка побудова фрази будуть безслідно зруйновані , якщо фізик, математик, біолог чи історик це ж слово наголосять неправильно або невдало введуть у контекст. І даремні будуть намагання мовника -він не має академічного часу загострення уваги на всіх можливих помилках акцентуації ,слововжитку, вимови.
Кожен викладач повинен володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови(без архаїзаторства ,примітивізму) , постійно стежити за змінами , які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання у зв’язку з глибшим вивченням загальнонародної мови, тенденцією до взаємозбагачення національних мов, вирівнюванням діалектів . Треба вміти самому і навчити студентів уважно(інколи з олівцем) читати наукову, технічну ,публіцистичну, художню літературу. Неможливо весь педагогічний шлях пройти тільки з багажем ,набутим у стінах вузу.
Труднощі починаються з першої хвилини перебування в аудиторії. Потрібно підготувати студентів до роботи . І як запитати : «хто черговий чи хто черговий ?»(черговий!). «Яке було домашнє завдання чи завдання ?» (завдання!) Або: «Що було дано, завдано чи задано додому?» ( задано) А як правильно сказати: «розкрийте ,розгорніть чи відкрийте зошити(книжки)?» (відкрийте) , покладіть ,положіть чи поставте ручки ? « (положіть ,краще-покладіть); витріть, стереть чи зітріть дошку , чи з дошки» ( витріть дошку, але зітріть з дошки!); «підніміть, підійміть ,здійміть чи піднесіть руку?» (піднесіть !) І «слідкуйте чи стежте по тексту чи за текстом?»(слідкуйте за текстом!); «слухайте перше питання чи запитання?» ( запитання!) І «переверніть чи перегорніть сторінку?» (перегорніть) і багато ін. Потрібно зробити зауваження-і чуємо: «не мішай!» ( не заважай!); «не списуй у товариша»(від товариша); у тебе нечутка уява про події (уявлення); «відповідь невірна» (неправильна) ; « тихіше!» (тихо!) «замовчте!»(замовкніть!) та ін. А ось підсумовують і дають домашнє завдання : «коротше кажучи»(коротко кажучи), «другим разом»(іншим разом), «це підготує хтось другий»(інший), «слідуючий урок» (наступний) , на «домашнє читання»(читання) і т.д. Стереотипів у вчительській мовній практиці є чимало , але вони повинні бути точними,віповідати діючим нормам. Трапляються труднощі не лише у застосуванні стереотипів, а й у використанні специфічної лексики, професіоналізмів, термінів відколи їх засвоїли вчителі старшого покоління: родовий відмінок, просте речення, дефіс ,вчення ,генезис ,догмат ,епілог, живопис, знахідка, зубожілий , буржуазія, екскурс, каталог, індустрія , компроміс, металургія, повстання, позначка, поміщиця, ракурс, сегмент, центнер, цемент, адресний ( від адрес) і адресний ( від адреса) , безпредметний ,єретик, вигнанець, експерт і т.д. Близькозвучні слова(напр. професійний і професіональний , диференційний і диференціальний , пропорційний і пропорціональний , гармонійний і гармонічний , декораційний і декоративний , ситуаційний і ситуативний) можуть бути термінами різних галузей знань, і «довільність» їх використання недопустима, а можуть бути тотожними за семантикою, але відмінними за активністю функціонування(порівн.: офіціальний, емоціональний, диференціональний, принципіальний, але частіше-офіційний , емоційний , диференційний , принциповий та ін.)
Мовний режим повинен бути єдиним для всіх шкільних підручників, усіх педагогів (і адміністраторів) , мовним етикетом повинні володіти учні,студенти й викладачі. Не можна припускатися помилок інтерферентного характер , як-от : відповідати по бажанню , у відміну від тебе , по проханню староси , в доказ привести слова , по домовленості з паралельним класом, по дорученню вожатого, по ініціативі старшокласників, по програмі , по плану , по наказу, прохання , на доказ, навести слова, за домовленістю, за доручення, з ініціативи( за ініціативою) , за програмою, за планом, за наказом, згідно з наказом, години з фізики тощо.
У наш час говорять не лише про мовний етикет , а й про мовний стиль викладача. Його визначальними рисами є відповідність діючим мовним нормам, бездоганне володіння позамовними засобами( мімікою, жестом, правилами членування мовного потоку , темпом мовлення , тембром звука) , «секретами» виразного читання. Важливо, щоб у викладацькому колективі панувала атмосфера доброзичливої уваги і домовленості. Треба боротися зі шкільним юнацьким жаргоном , викорінювати слова типу законно, сила, залізно, цвайка, зрізатись, зарізати та ін.(порівн. Викладачські жаргонізми: запаритись (втомитись), зірватись (втратити контроль над собою) ; врізати двійку ,туберкульозна трійка, деша( гуртожиток школи) тощо; студентські жаргонізми : хвіст(двійка) , общага( гуртожиток), стипуха( стипендія) , класно(прекрасно), зредукувати (втекти) і т.д. Студентів потрібно навчати долати труднощі, які виникають у процесі мовного спілкування, а не уникати їх. У школі готується майбутній громадянин-творець матеріальних і культурних цінностей , людина активної позиції; грамотна, логічна, точна мова, уміння вибрати темп , тон мовлення , інтонацію бесіди, здатність не лише словом, а й його змістом , естетикою вплинути на слухача, повинні бути внутрішньою потребою нашого сучасника. Така потреба сформується , якщо протягом десяти шкільних років перед нашими очима буде один з найавторитетніших прикладів- викладач з високим рівнем культури мовлення. Таким же авторитетом викладач повинен буди і для батьків своїх учнів. Не слід зводити батьківські збори лише до аналізу успішності і поведінки конкретного студента, констатації його позитивних чи негативних якостей . Варто б давати батьками уроки вікової психології, елементарні знання сімейної педагогіки. Сьогодні виникла потреба виховати і в деяких батьків любов до рідного слова, повернути їх у лоно рідної мови , навчити шанувати страших, поважати школу,вищі навчальні заклади і викладачів. Стриманість , коректність , внутрішнє переконання будуть супроводжуватись фразами : « Слухаю»; « Мені здається, що краще …» ; « Чи не спробувати б нам …» ; « Ви краще знаєте , але…» ; «Ви , очевидно, маєте рацію, та лише тому, що …» ; «Дякуємо за інформацію, але нам спільно…» ; « Дякую, що допомагаєте нам робити спільну справу».
Викладач (учитель)-особлива професія . І який би настрій не був у нього після розмови з адміністратором чи нетактовним батьком, в аудиторію він мусить увійти вільним від цих вражень, зі світлим і доброзичливим поглядом, стриманим і настроєним на студентську аудиторію, на тему заняття.Ні загравання зі студентами, ні надмірного тону! Творча, ділова, емоційно - динамічна ( відповідно до характеру завдань , мети ) обстановка в аудиторії потребуватиме різноманітного , чистого, емоційно –експресивного ( нейтральність теж входить в це поняття ) мовлення. Тут треба остерігатися слів-паразитів і лексичних покручів (напр.:ну, ну от (ну ),так от , так би мовити , так сказать , як це , дальше , ребята ; мовних штампів на зразок: червоною ниткою, у дусі часу, син свого часу , має велике( важливе) значення, посів належнє місце 2 це, гострий конфлікт та ін.) . Багатство й різноманітність мовлення педагога - джерело збагачення мови студента, чистота й досконалість , образність мови педагога – запорука поваги студента до естетичних цінностей, створених засобами мови. Мовлення повинно відзначатися такими ознаками :
- Виразність-змістовна , інтонаційна ( й експресивна) , візуальна;
- Правильнісь-орфоепічна, граматична, орфографічна, пунктуаційна ;
- Чистота-що не допускає штучності , фальшивого професіоналізму;
- Лаконізм- при збереженні змістовної вичерпності , різноманітності засобів для висвітлення теми. Викладач не сміє помилятись , або виправити враження про фаховий рівень знать, про загальну ерудицію важко( краще утриматись від експромтів у відповідях на запитання, якщо є хоч найменший сумнів щодо їх точності).
Розділ 2. Методична розробка виховної години «Етика спілкування і культура мовлення»
|
Мета: поглибити знання про мову, культуру мовлення, мовлення і ситуацію мовлення, мовний етикет; виробляти навички правильного використання мовних засобів у різних ситуаціях мовлення; розвивати уміння орієнтуватися в будь-якій мовленнєвій ситуації; виховувати чуття мови, увагу до словесного оформлення думки. Методи і прийоми: слово викладача, бесіда, дидактичні ігри, ситуативні завдання, вправи. Обладнання: вислів А. де Сент Екзюпері "Єдина справжня розкіш – розкіш людського спілкування”, таблиці "Знайомство”, "Літературне мовлення і суржик”. Хід заняття 1. Вступне слово. Літературна мова і суржик Відомий український педагог Василь Олександрович Сухомлинський писав: " Мова – це віконця, через які людина бачить світ”. Вдумайтеся в ці слова. Від того, як ви володієте мовою, залежить ваше духовне багатство. "Багата мова – багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова – висока моральна культура. Убозтво слова – це убозтво думки, а убозтво думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості” (В. Сухомлинський). Отже, кожна людина повинна прагнути оволодіти скарбами рідної мови, її літературними нормами, щоб власне мовлення стало досконалим, зрозумілим, думки висловлювалися логічно, ясно, виразно і різноманітно. Чи можете ви сказати зараз, що володієте зразковим мовленням? На жаль, ні. Тож, завдання нашого заняття – формувати вміння вільно виражати думки українською мовою у різних сферах суспільного життя, грамотно і доречно висловлюватися в колі друзів, у колективі, виступати перед аудиторією, брати участь у дискусіях, відстоювати свої думки, переконання вагомим словом (а не кулаками), додержуватися при цьому культури поведінки і мовленнєвого спілкування. Одним із важливих правил спілкування є дотримання норм літературної мови. Прикро, коли люди, дбаючи про свою зовнішність, не задумуються над власним мовленням, не контролюють його. Забувається при цьому, що засмічене неохайне мовлення виявляє не лише відсутність доброї освіти, а й духовну порожнечу, нерозвиненість інтелектуальну і мовну. Нині, на превеликий жаль, існує загроза українській мові не з боку якихось заборон чи утисків, а з боку її носіїв, які бездумно засмічують її мішаниною російсько-українсько-англійських слів, так званим "суржиком”. Це невправне копіювання російських, чи англійських слів, яке особливо поширене серед молоді, може призвести до зникнення такої багатої, мелодійної української мови. Ось приклад мовлення сучасної молоді, яке вам треба відредагувати. (Текст проектується через кодоскоп або роздається на кожний стіл) Не бачив я Гриця Сала по закінченні школи кілька років. А то йду вулицею райцентру – Гриць чалапає. – Здоров! – кажу. – Ти що, з неба звалився? – Нє-є, – каже гордовито Гриць. – Я з учіліща. Язикі разниє іностранниє зучав. На поліглота учусь… – Молодець! – плещу його по сухореброму торсу. Отже, скоро Гриць Сало вийде на світову арену. – Понімаєш, – кривиться Гриць, – моя хвамілія січас не Сало, і не Гриць я. Я січас Жорж ... Соловйов. Я вибачився і спитав делікатно: – Ти мені пробач, я у цих ділах не дуже петраю. А ось свою рідну мову ти забув, чи може, навмисне тренуєшся на інших? – Панімаєш, тєбє етого не понять. Чєловєческая башка очень інтересно устроєна. Там єсть уроді би такіе коробочки. Принцип дєйствія етіх коробочок такий: Єслі один язик туда влазить, то другой об’язательно вилазить. Вроді би один другого вишибає. А у поліглотів наоборот: сначала вишибає, а потім вшиває... так от у мене вже вишибнуло. Тепер буде вшибать... Після цього я Гриця більше не зустрічав. "Вшибнуло” йому чи ні – не знаю. А от що "вишибнуло”, то сам побачив. (Є.Дудар) Міні-дискусія "Суржик і культура мовлення” Отже, є дві протилежні думки: 1. Суржик – це неохайне, безграмотне, антиукраїнське мовлення, небезпечне для самого народу явище, з яким треба рішуче боротися. 2. Суржик – це сучасна мова у нашій державі. (На дошці записуються обидві тези) 1. "Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітиву. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову”. (О.Сербенська) 2. "Суржик – це справжня народна мова, бо нею спілкується більшість людей нашого суспільства ”. (З газети) Отже, чи потрібен українцям суржик? Це тема нашої дискусії. Аргументи у вас тепер є, кожен має право доводити свою думку, але крім фактів, про які ви дізналися сьогодні, наводьте і приклади зі свого життя. (Студенти виступають на задану тему) Наша дискусія вичерпалась. Підсумовуючи її зробимо висновки, складаючи таблицю протиставлення "Літературне мовлення і суржик ” та порівняємо їх позитивні і негативні властивості.
Безладність і стихійність у застосуванні, що стає згодом звичкою Склавши порівняльну таблицю ми з’ясували, що суржик має негативні якості, а літературне мовлення – позитивні. 2. Основні функції спілкування. Основні правила спілкування Відомий французький письменник Антуан де Сен Екзюпері писав: "Єдина справжня розкіш – розкіш людського спілкування”. Через спілкування людина засвоює досвід минулих поколінь, мову, традиції і звичаї своїх батьків, культуру своєї нації. У спілкуванні людина виявляє себе як індивід, тобто показує рівень інтелекту, освіченості, загальної і мовної культури, вихованості. Сучасній людині доводиться діяти відразу у кількох життєвих сферах: у родинній, у навчальній (якщо вона вчиться у певному закладі), у професійній (якщо вона працює), у соціальній (поза межами трьох попередніх – у транспорті, кафе, на дискотеках тощо). У всіх цих сферах їй доводиться спілкуватися: про щось поінформувати, одержати потрібну інформацію самій, заперечити, відмовити, переконати, заспокоїти, втішити, поспівчувати тощо. Щоб спілкування було змістовним, повноцінним, досягло мети, недостатньо володіти красивим багатим культурним мовленням. Треба враховувати багато інших психолінгвістичних факторів, як-от: "чуття мови”, спрямованість мовлення, образність його, уміння добирати слова відповідно до завдань спілкування. Функції спілкування різноманітні. Насамперед є такі, як: - інформативна (тобто передача – одержання інформації іншими членами суспільства, товариства, родини); - волюнтативна (тобто вираження волі щодо співрозмовника: прохання, спонукання до дії, запрошення, порада, переконування); - заперечна (тобто вираження відмови, заперечення іншої думки). Функції спілкування залежать від мети, яку ставить перед собою мовець, вступаючи у спілкування з іншим. Ставлячи перед собою завдання, мовець добирає відповідний мовний матеріал: слова, словосполучення, структуру речень, відповідний стиль. При цьому дуже важливо навчитися підтримувати безконфліктне спілкування. Отже, варто добре опрацювати правила переконання Дейла Карнегі "Як завоювати друзів і впливати на людей”, вивчити наші українські приказки і прислів’я, у яких сформульовані правила для мовця, етикетні вирази рідної мови. Так, наприклад, готуючись до спілкування, метою якого є відмова, слід пам’ятати етикет відмови, мета якого полягає в тому, щоб не образити співрозмовника: мені не зручно Вам відмовити, але...; мені дуже шкода, але...; я дуже шкодую, що...; ми (я) із задоволенням допоміг би Вам, але...; шкодую, що так вийшло ...; дозвольте порадити Вам ... Успішне спілкування залежить від обох співрозмовників, тому треба вміти підтримати розмову. При цьому майте на увазі: · маломовність і балакучість – крайнощі, яких треба уникати; · ніщо не дає права бути неввічливим у розмові – ні погане самопочуття, ні втома, ні неприємності в сім’ї чи на роботі, ні брак вільного часу; · за будь-яких умов уникайте грубості, брутальності, лайки, крику, безапеляційного тону. Отже, готуючись до спілкування, слід враховувати реальну ситуацію, у якій воно відбуватиметься. Зорієнтувавшись у ситуації, мовець повинен спланувати своє висловлювання: продумати тему висловлювання, форму його, стиль, дібрати мовні засоби, весь час пам’ятаючи про мету спілкування. У ході спілкування треба дотримуватися правил. Основні правила спілкування 1. Намагайтеся, щоб спілкування з вами було корисним і приємним. Учіться допомагати людям словом і ділом. 2. Будьте завжди ввічливі й доброзичливі у спілкуванні, з повагою ставтеся до свого співрозмовника. 3. Умійте уважно слухати інших. 4. Пам’ятайте: неввічливо говорити багато про себе, переривати співрозмовника. 5. Говоріть про те, що може бути цікавим співрозмовникові. Враховуйте його вік, характер, інтереси. 6. Учіться відчувати настрій співрозмовника, його ставлення до ваших слів. Намагайтеся не виявляти свого поганого настрою. 7. Стежте за мовним оформленням вислову, культурою мовлення. Правила мовленнєвої поведінки у побуті регламентуються такими рекомендаціями: "вітай”, "втішай”, "не хвалися”, "будь добрим”, "будь лагідним”, "не пам’ятай зла”, "будь людинолюбцем”. 3. Поняття етикет, мовленнєвий етикет У кожному суспільстві стосунки між людьми виражаються у певних правилах поведінки. Такий установлений порядок поведінки у товаристві, певному оточенні називається етикетом (з франц. Etnette – прикріплювати). Мовлення й етикет нерозривно пов’язані між собою. Уявіть ситуацію: ви запросили однокласника додому, у цей же час повернулася з роботи мама. Познайомити їх можна по-різному: – "Мамо, це Юрко, ми вчимося в одному класі.” (Юркові) Маму звуть Ольгою Іванівною”. – "Це моя мама, Ольга Іванівна. (Мамі) Це Юрко, мій однокласник”. Який з варіантів, на вашу думку, правильний? На перший погляд вони однакові, але насправді це не так. Давайте звернемось до таблиці "Знайомство”. Знайомство Правила поведінки (етикет) Словесні забави 1. Відрекомендуватися самому 2. Вас рекомендує посередник за схемою: а) чоловіка – жінці; б) молодшого – старшому; в) підлеглого – керівникові. 3. Ви подали візитну картку. 4. Вас представили на зборах колективу Дозвольте відрекомендуватися. Мене звуть Олег (або я – Олег Гончар). За правилами етикету, виробленими людством протягом віків, треба завжди "меншого” рекомендувати "старшому”, підлеглого – керівникові. Маємо на увазі не зріст, звичайно, а вік, і стать. У багатьох народів, а в українців особливо, завжди жінці, матері надавалася першість по відношенню до чоловіка. Правила поведінки, зокрема й мовленнєвої, залежать від багатьох причин, а найголовніша з них – особливості суспільного ладу. Стосунки між людьми складні й багатогранні, вибір етикетного знаку не завжди однозначний. Прийнята у суспільстві система оцінок показує напрямок дій, мовленнєвої поведінки, але конкретне рішення приймає людина. У поняття культури мовлення входить і поведінка мовця, або мовний етикет. Те, що називають мовним етикетом, використовується щоденно в мовленні кожної людини. Це найбільш уживані слова і вирази, з якими люди звертаються одне до одного, виявляючи ввічливість, пошану, стриманість, такт. Нам по декілька разів на день доводиться вітатися, прощатися з людьми, бажати успіху, вибачатися, співчувати комусь, радити, просити, запрошувати. Мовний етикет є тією сукупністю мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Мовна поведінка людини повинна виявляти її глибоку, справжню повагу до інших людей. Мовний етикет робить спілкування людини з іншими приємним, бажаним. Більшість людей спілкуються для обміну інформацією, новими знаннями. Однак спілкування має і побутовий характер, спілкування для спілкування. В усіх випадках спілкування діє мовний етикет, правила, норми якого повинна знати кожна людна. Суспільство виробило ці правила. Мова має цілу систему словесних формул, за допомогою яких люди налагоджують контакт між собою, підтримують доброзичливу тональність мовлення. Ситуації "ввічливого контакту” між комунікантами – необхідна й важлива складова частина процесу спілкування. Вислови мовленнєвого етикету, закріплені за певними ситуаціями ввічливих взаємин між комунікантами, в результаті багаторазової повторюваності стали стійкими формулами спілкування, стереотипами – типовими, стійко повторюваними конструкціями. Без таких стереотипних висловів, механічно відтворюваних у типових мовленнєвих ситуаціях ввічливості, обійтися, очевидно неможливо. Вони вмотивовані стилістично, функціонально, оскільки забезпечують точність і економність процесів спілкування. Мовленнєвий етикет студентів, дітей і батьків у родині як етикет взагалі (складова культури) не існує поза часом і простором. Це обов’язково конкретний етикет конкретного суспільства (чи його прошарку) на певному історичному етапі розвитку цього суспільства. 3.2. Найтиповіші формули мовленнєвого етикету (Можна запропонувати студентам навести приклади мовних виразів, які засвідчили б притаманні українцям ввічливість). 1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання: Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров’я! Моє шанування! Вітаю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром? Салют! Радий (-а) Вас (тебе) бачити (вітати)! 2. Формули із значенням прощання: Прощайте! Прощавайте! До зустрічі! До побачення! Щасливо! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здоров(і)! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий (-а)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось! 3. Вислови вибачення: вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (-а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мне, я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені; не сердься на мене; вибач (-те), будь ласка; дозвольте просити вибачення, я не можу не просити у Вас пробачення ... 4. Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас ..., чи не змогли б Ви ..., чи можу я прохати Вас ..., маю до Вас прохання ..., чи можу звернутися до Вас із проханням..., дозвольте Вас попросити ..., якщо Ваша ласка ..., ласкаво просимо ..., якщо Вам не важко ..., не відмовте, будь ласка, у проханні ..., можливо, Ви мені допоможете ... 5. Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою (мої) найсердечнішу (найщирішу) подяку! Не знаю, як і дякувати Вам (тобі)! 6. Конструкції побажальної модальності: Будь (-те) щасливий (- а, і)! Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить! Зичу радості (гараздів, успіхів)! 7. Формули привітань з певної нагоди: Поздоровляю з ..., Вітаю (Вас, тебе) з ..., З Новим роком! З днем народження! 8. Типовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь ... Я хочу представити тобі (Вам)... Дозволь (-те) представити (познайомити, рекомендувати) тощо. 9. Звертання: мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, дідусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродію, добродійко, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего ... Звертання до незнайомих людей • Вибачте, будь ласка, дозвольте вас потурбувати ... • Пробачте, чи не могли б ви сказати ... • Вибачте, ви не знаєте ... • Ви не можете сказати ... • Чи не можете ви сказати ... • Чи не могли б ви сказати ... • Вам не важко сказати ... • Можна вас запитати ... Можна вас на хвилинку ... • Громадянине (-нко) – у спілкуванні офіційних осіб з населенням. • Добродій, добродійко – звертання, поширене у ХІХ ст. серед інтелігенції. • Друже – фамільярне і водночас доброзичливе. • Хлопче, дівчино, юначе, молодий чоловік (-че) – поширене звертання до молодих людей. • Ім’я, по батькові – найбільш доречне звертання до всіх старших людей, особливо до лікарів, учителів, службовців. Вирази останньої ситуативної теми допоможуть вам подолати незручність у звертанні до незнайомих людей, настроять їх на доброзичливий лад, піднімуть настрій і нікого не образять невдало вибраним словом. Пам’ятайте їх, це заповітні ключики до людських сердець. 10. Згода, підтвердження: згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, так, напевно, обов’язково, безперечно, безсумнівно, ми в цьому впевнені, будь ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням) ... 11. Заперечення: ні; ні, це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден); це не точно; не можна; не можу; ні, не бажаю; Ви не маєте рації; Ви помиляєтесь; шкодую, але я мушу відмовитись; нізащо; це марнування часу; дякую, я не можу; про це не може бути й мови ... 12. Співчуття: я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання); це болить і мені; це не може нікого залишити байдужим; я теж перейнявся Вашим болем (горем, тривогою); я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу); треба триматися, людина сильна; не впадайте у відчай (час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль) ... 13. Пропозиція, порада: дозвольте висловити мою думку щодо ..., а чи не варто б ..., чи не спробувати б Вам ..., чи не були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду), чи не погодилися б Ви на мою пропозицію ... 3.3. Ситуативні завдання 1. Уявіть ситуацію: ви йшли вулицею, і раптом хтось вас покликав: "Гей, ти!” як ви до цього поставитесь? 2. Уявіть ситуацію: під час прогулянки містом вам довелося звернутися до незнайомої людини. Яким буде ваше звертання, якщо це перехожий, підліток, продавець? 3. Вас запросили в гості, де є люди різного віку і статі: дідусь, мати вашого друга, його старша і молодша сестри, брат і незнайомі вам досі родичі (тітка, дядько). Привітайтеся з кожним. Представтеся. Зав’яжіть розмову з кимось із родичів вашого друга. 4. Ви зайшли до комп’ютерного кафе. Там зібралося товариство ваших знайомих і друзів. Розмова точиться навколо останнього телефільму. Включіться в розмову так, щоб не перервати її. 5. До вас звернулися з проханням дати касету з новим відеофільмом. Ви не можете цього зробити без дозволу батьків. Сформулюйте відмову. 6. Ви звертаєтеся на вулиці до інтелігентної жінки похилого віку з проханням показати дорогу. 3.4. Телефонна розмова. Телефонна розмова – найпоширеніший вид спілкування у повсякденному житті (як у службових стосунках, так і в приватному спілкуванні). Нині телефонне спілкування відіграє важливу роль у повсякденному житті як у службових стосунках, так і в приватному спілкуванні. Тому слід звернути особливу увагу на телефону розмову: лексику, особливості діалогу, структуру окремих фраз, етику спілкування. Важко уявити собі сучасне життя без телефонного зв’язку. Мобільні телефони вже мають багато ваших ровесників. А чи володієте ви майстерністю телефонної розмови, суть якої полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу повідомити все необхідне і дістати відповідь. Невміння виділити головне в розмові, говорити чітко й стисло, грамотно й ввічливо висловлюватися призводить до втрати інтересу співрозмовника, небажання спілкуватися з вами в подальшому. Отже, до телефонної розмови слід готуватися. Треба знати ряд правил телефонного спілкування. Приватна телефонна розмова композиційно поділяється на три частини: 1) взаємне відрекомендування; 2) виклад суті справи (постановка питань, обговорення їх, висновки); 3) закінчення розмови; А. Починати телефонну розмову слід з мовних формул ввічливості: Доброго ранку, Доброго дня, Доброго вечора. Далі співрозмовники повинні відрекомендуватися, щоб бути впевненими, що спілкуються саме з тим, з ким треба чи бажано. При цьому першим називає себе той, хто знімає слухавку: 1. "Доброго ранку! Це квартира Винниченків”. 2. "Доброго вечора! Вас слухає Наталка Терещенко”. Якщо слухавку зняла не та особа, яку вам треба, то слід вибачитись і ввічливо попросити покликати до телефону того, хто вам потрібен. Наприклад: 1. "Вибачте, покличте до телефону Олега”. 2. "Перепрошую, чи не могли б ви запросити до телефону Андрія?” Варіанти відповіді можуть бути різні, але етикетні мовні формули в них є обов’язковими. Наприклад: 1.”Будь ласка, зачекайте хвилинку, зараз покличу”. 2. "На жаль, його (її) немає вдома. Чи можу я йому (їй) щось передати?”. 3. "Перепрошую, але його (її) зараз немає. Зателефонуйте, будь ласка, о десятій годині”. Б. Виклад суті справи ведеться чітко, коротко. Передається суть питання, ситуації, даються конкретні відповіді. При цьому слід уникати зайвих слів, коментарів, тлумачень, що затягують розмову, ведуть до розсіювання уваги співрозмовника. Не слід забувати, що діалог – це розмова двох осіб, тому потрібно вчасно робити паузи в розмові, щоб дати співрозмовнику висловити власну думку. Не треба перебивати одне одного. На сприйняття висловлюваного впливає інтонація, темп мовлення, висота звучання, тому не варто говорити надто голосно, швидко, роздратовано. Мова повинна бути літературною, без жаргонізмів, брутальних слів, зрозумілою для співрозмовника. В. Закінчує розмову та особа, яка телефонувала, але, якщо співрозмовник старший за віком, то це право надається йому. Останні слова розмови: "Дякую. До побачення!” чи "Вдячна за інформацію (за підтримку тощо). На все добре!” (Практичні завдання. Викладач роздає завдання на картках студентам: скласти діалог на тему …, використовуючи вирази мовного етикету) 1. Розмова по телефону: а) ви телефонуєте до друга, але слухавку бере його мама (3 особи); б) ви телефонуєте до друга, але слухавку бере незнайома людина (ви помилилися номером) (2 особи). 2. "Знайомство”: а) офіційна обстановка, самопредставлення (2 особи); б) офіційна обстановка, представлення через посередника (3 особи); в) неофіційна обстановка, самопредставлення (2 особи); г) неофіційна обстановка, знайомство через посередника (3 особи). Під час складання діалогів, полілогів студенти користуються фразами зі словника. Однокурсники аналізують їхні висловлювання, викладач також дає свої коментарі та поради. 4. Вузлики на пам’ять. • Не ввічливо вітатися – і не дивитися людині у вічі; тримати руки в кишенях; щось жувати. • Нечемно вітатися в рукавичках (лише жінка може вітатися, не скидаючи їх або тримати руки в кишенях пальто). • Вітайтеся завжди привітно, незалежно від того, який у вас настрій; так складається перше враження про людину. • Першим вітає молодший старшого (але руку йому має подавати старший). • Чоловік вітає жінку (однак руку першою подає жінка). • Підлеглий вітає керівника (проте руку подає керівник). • Перша фраза вітання належить тому, хто заходить (до оселі, в приміщення, незалежно від віку, посади. • Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. • Зустрівши знайомого, злегка вклоніться і привітайтеся словесно, скориставшись доречним у цій ситуації етикетним виразом. • Зайшовши в установу, організацію, до театру, в ресторан тощо, ввічлива людина має привітатися передусім з персоналом (із секретаркою, гардеробницею, швейцаром тощо). • Прийшовши в гості, передусім вітають господиню, потім – господаря, інших жінок і чоловіків у тому порядку, в якому вони сидять. • Вибираючи вітальну формулу, потрібно передусім зважити на час спілкування: ранок, день чи вечір. • Традиційною фразою-відповіддю українців на вітання є вираз "Доброго здоров’я!”, однак цілком можливе і повторення однієї з вітальних формул. • Розрізняють "буденні” і "святкові” вітальні вирази. • Вирази вітання супроводжуються жестами і мімікою – уклін, рукостискання, шапкування, цілування, обійми, усмішка. Тренінг. "Як бути? Як би вчинили Ви?” Ситуація 1. Ви йдете вулицею, назустріч Вам – людина, з якою, з певних причин, Вам не хочеться вітатися. Коли вона наблизилася, Ви: а) демонстративно відвернетеся і підете у протилежний бік; б) все ж таки привітаєтеся; в) уникнете зустрічі, однак подбаєте про це заздалегідь, коли Вас роз’єднуватиме значна відстань. Ситуація 2. Назустріч йде людина, яка, на Вашу думку, не хоче, щоб Ви її впізнавали, Ви: а) пройдете повз неї, зробивши відсутній вигляд; б) привітаєтеся, не спинившись; в) привітаєтеся, розпочнете діалог про справи, здоров’я. Ситуація 3. Ви йдете з приятелем. Назустріч Вам – незнайомець. Він вітається з Вашим приятелем, спиняється і розпочинає розмову. Як поводитися при цьому? Ситуація 4. Ви зайшли в переповнений тролейбус, побачили знайомих. Чи вітатиметеся? Як? Ситуація 5. Ви зустрічаєте гурт незнайомих хлопчаків, а серед них – одногрупник Андрій. Чи можна привітатися "Здрастуй, Андрію!” ? Ситуація 6. Ви заходите у крамницю, у якій буваєте щодня. Чи потрібно вітатися? Ситуація 7. Ви прийшли до коледжу, зустріли викладача математики: "Привіт, Ігоре Петровичу!”. Чи можна так вітатися? 5. Правила мовного етикету у прислів’ях (Змагання 2-х команд: хто швидше із розсипаних на столі прислів’їв складе правила мовного етикету й підготує коментар до них, той виграє приз. Прислів’я, написані на картках, розкладені на столі) 1. Всякому слову свій час. 2. Краще мовчати, аніж брехати. 3. Бережи хліб на обід, а слово на відповідь. 4. Не хочеш почути дурних слів, не кажи їх сам. 5. Треба знати, де що сказати. 6. Що маєш казати, те наперед обміркуй. 7. Базіка – мовний каліка. 8. Говорить, наче три дні не їв. 9. Заторохкотіла сорока, як діжка з горохом. 10. Бесіди багато, а розуму мало. 11. Меле, як порожній млин. 12. Слово до слова – зложиться мова. 6. Мовно-етикетна гра. Гра-змагання "Хто перший закінчить фразу”: 1. Ну щоб, здавалося, слова ... (Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється, ожива, Як їх почує!.. Тарас Шевченко). 2. Слово до слова ... (зложиться мова). 3. Шабля ранить тіло, а ... (слово – душу). 4. Треба знати, що ... (кому, де казати). 5. Холодним словом ... (душу обпечеш). 6. Держи хліб на обід, а ... (слово на відповідь). 7. Мова моя материнська ... (мова моя українська). 8. Слово – зброя. Як усяку зброю... (треба чистити й доглядати). 7. Вікторина "Мовний етикет” 1. З якої мови в українську запозичено слово етикет і що воно означає? 2. Що означає словосполучення "мовний етикет”? 3. Назвіть основне правило мовного етикету. 4. Що таке формули мовного етикету? Наведіть приклади. 5. Поясніть вислів грецького філософа Сократа: "Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив”. 6. Кому належить вислів: "Ніщо не обходиться нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість” ? Поясніть його суть. Таким чином, сьогоднішнє заняття, як і всі інші заняття культури спілкування, є посібником, який навчає нас встановлювати контакти з людьми, прокладати містки знайомств, товаришування і дружби. Вони допомагають нам досягти компромісу при вирішенні складних питань без взаємних образ. Засвоївши цей матеріал, маємо чудову нагоду підняти людям настрій, ввічливо звернувшись до них, чемно привітавшись.
Список використаних джерел 1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник / Вид. 5-те, доп., переробл. – К.: Атіка, 2005. – 544 с. (С. 103-105, 362, 368). 2. Ковбан Л.Б., Навчук Г.В. Ділова українська мова: Методичний посібник для студентів І-го курсу інституту. – Чернівці, 1996. – 91с. – С. 16 – 18, 22 –27, 79 – 81, 87 – 88. 3. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За заг. ред. Н.Д.Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с. – С. 76-114 4. Мацюк З., Станкевич З. Українська мова професійного спрямування: Навч. посібник. – К.: Каравела, 2006. – 352 с. 5. Медвідь А.М. Практикум з ділової української мови. – К.: Здоров’я, 2002. – 220 с. 6. Нечай С. Російсько-український словник з іншомовними назвами. – Київ, 2000. – 432 с. 7. Шутак Л.Б., Ткач А.В. Ділова українська мова: Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів І – ІV рівнів акредитації. – Чернівці, 2003. – 144 с. – С. 29 – 38, 124 – 126.
|
про публікацію авторської розробки
Додати розробку