Творча робота на тему: «Розвиток гуманних почуттів у дітей початкових класів».

Творча робота на тему: «Розвиток гуманних почуттів у дітей початкових класів».

Вступ.

Процес становлення сучасного суспільства потребує розвитку української національної системи виховання, в основу якої будуть покладені провідні принципи гуманізму та демократизації. Стає очевидним, що активним суспільним об'єктом має бути людина з високим рівнем свідомості, творчої активності, відповідальності, яка керується у своїй діяльності і поведінці гуманістичними цінностями. Таку людина покликана виховати школа, як соціальний освітній інститут. Зміст початкової освіти складає основу різнобічного розвитку учнів, формування в них мислення, пізнавальних інтересів, оволодіння навичками здобувати знання. У цей період у молодшихшколярів інтенсивно формуються інтелектуальні, соціальні і моральні якості. Саме в початковій школі учні отримують основи знань з навчальних дисциплін, правил поведінки, розуміння гуманістичних цінностей, що будуть служити підґрунтям їхньої успішної діяльності та поведінки впродовж усього життя.

Традиції морального виховання на засадах гуманізму здавна відомі українській педагогіці. Їхні витоки - в давньоруських літописах Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, у філософсько-педагогічних концепціях Г. Сковороди, в кращих працях І. Вишенського, П. Могили, Ф. Прокоповича, М. Максимовича, М. Костомарова, Т. Шевченка, К. Ушинського, О. Потебні, Б. Грінченка, І. Огієнка, Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського, С. Русової та ін. Фундаментальні ідеї морального розвитку особистості висувалися Л. Виготським, А. Макаренком, Ж. Піаже, Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинським.

Проаналізувувши все це, я зупинилась на досвіді роботи В. Сухомлинського. Аналізуючи теоретичний доробок і практичний досвід Василя Олександровича, що стосується навчання і виховання дітей на засадах гуманної педагогіки, можна знайти шляхи вирішення завдань, які ставить сучасність. Уся освітня система керованої ним Павлиської школи була зорієнтована на творення щастя кожного учня, доброго відношення до дітей, створення умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості. Як стверджував Василь Олександрович: «Виховання полягає в тому, щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної з тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як перлину шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, лише її неповторну грань, – у цьому мистецтво виховання».

На думку педагога, треба оберігати дитину від «необережних», а інколи і «варварських» доторкань. Різкість, грубість, «сильно діючі», «вольові» методи і прийоми, зокрема окрики та погрози, огрублюють дитяче серце, роблять особистість байдужою до інших, до навколишнього світу, до самої себе, що несе у собі спотворення людської душі. Василь Сухомлинський завжди вважав за потрібне ставити для дитини вимоги і аж ніяк вони не повинні бути загрубілими.

Опрацьовуючи педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського, можна помітити, що гуманістичні засади роботи з дітьми в Павлиській школі створювали основу для всебічного розвитку дитини, для демократизації навчально-виховного процесу, де кожна дитина має доступ до інформації і можливості сформулювати й повідомити власну точку зору.

Таким чином, творча спадщина Василя Сухомлинського для сучасного педагога є неоціненною. Зокрема великого значення набувають методичні поради великого педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовності та моральності особистості дитини.

 Основна частина.

Процес становлення сучасного суспільства потребує розвитку української національної системи виховання, в основу якої будуть покладені провідні принципи гуманізму та демократизації. Стає очевидним, що активним суспільним об'єктом має бути людина з високим рівнем свідомості, творчої активності, відповідальності, яка керується у своїй діяльності і поведінці гуманістичними цінностями. Таку людина покликана виховати школа, як соціальний освітній інститут.

Аналіз науковихджерел засвідчив, що проблема виховання гуманістичних моральних цінностей в учнів досліджувалася різними авторами. Так, у ряді науковихробіт відображено важливі аспекти означеної проблеми:загальнотеоретичнізасади гуманізації виховання молодшихшколярів у позаурочній діяльності, перетворення школи в "майстерню гуманності" викладені у працяхЯ. Коменського, А.Макаренка, В.Сухомлинського; психологічні аспекти гуманістичного виховання розкриті у працяхІ.Беха, О.Бодальова, М.Боришевського, О.Киричука, Г.Костюка, Е.Помиткіна; сутність та структура етично- моральнихцінностей у сучасній вітчизняній системі виховання обґрунтовані в роботахТ. Аболіної, О.Вишневського, Е.Корнієнко, М. Красовицького, О. Сухомлинської. Концептуальнізасади виховання гуманістичнихцінностей учнів сформовано І.Бехом, Н.Ганнусенко, К. Чорною. Процес формування гуманнихвідносин у позаурочній діяльності став предметом дослідження В.Коротєєвої, Г.Ясякевич. Є. Докукіна вивчала взаємодію школи і сім'ї у формуванні моральнихзасад поведінки молодшихшколярів. М.Трофанова і М.Глущенко з'ясовували особливості виховання молодшихшколярів у позаурочній діяльності. Проблеми морального виховання молодшихшколярів у системі позакласної діяльності присвячене дослідження О. Матвієнко. Особливості морального розвитку та механізм формування моральнихцінностей розкрито у працяхІ. Беха, В. Галузка, А. Донцова, В. Тюрін

 Криза цінностей, дефіцит духовностізумовлюють напружений пошук шляхів гуманізації життя, осмислення цінностей сучасного й майбутнього. Процеси глобалізації, швидка зміна технологій роблять виклик усім без винятку державам, посилюють взаємозалежність народів і роль особистості. З початку 90-хроків XX століття проблема виховного потенціалу освіти визначилась як найбільш пріоритетна. Очікування новихтеорій, новихпоглядів щодо сутності і напрямів розвитку освіти поступово зосередилась на потребі визначення базовихцінностей навчально-виховного процесу. Існують різні класифікації цінностей залежно від логічної основи їхподілу, зокрема, розрізняють загальнолюдські, національні, колективні, індивідуальні цінності; цінності віри, родинні, вітальні, пізнавальні, життєсмислові, матеріальні, духовні, етнічні тощо. Цінності мають історичний характер, тому вони можуть змінюватись як у суспільстві, так і в свідомості людей. У педагогічному аспекті дуже важливо обґрунтувати таку систему цінностей, яка має бути основою виховання і розвитку учнів, внутрішнім компонентом їхньої свідомості, самосвідомості, мотивом і регулятором позитивно спрямованої діяльності.

Зазначимо, що гуманістична цінність формується послідовними діями, коли знання та уявлення про гуманність підкріплюються мотивами, що базуються на почуттях, ставленняхта відносинах. Неодноразово повторювані дієво, цізнання переростають у навички ізвички, які, у свою чергу, коригують сутність учинків уже як переконання. Розкриємо сутність цінностей: ставлення до себе - ми цінуємо кожну особистість як унікальну сутність, яка є важливою для нас сама по собі і має потенціал духовного, морального, інтелектуального та фізичного розвитку; взаємини з іншими людьми — ми цінуємо іншихлюдей як таких, а не зате, що вони мають чи можуть зробити для нас, ми цінуємо ці стосунки як такі, що мають важливе значення для нашого розвитку та для блага суспільства; ставлення до суспільства - ми цінуємо правду, права людини, закон, справедливість і колективнізусилля для спільного блага. Особливо ми цінуємо сім'ю як джерело любові і підтримки для всіхїї членів, як основу суспільства, в якому люди турбуються одне про одного;  ставлення до довкілля - ми цінуємо світ природи як вмістилище дива і джерело натхнення, ми визнаємо своїм обов'язком збереження довкілля у належному стані для наступнихпоколінь . Серед провіднихслід зазначити такі цінності: - милосердя (співчутливе, сердечне ставлення до інших; вияв жалості, помилування); - увічливість (дотримання правил пристойності, виявлення уважності, люб'язності, чемності); - відповідальність (взятий на себе обов'язок відповідати за певний об'єм роботи, справу, за чиїсь дії, вчинки, слова; за здійснення соціально значимої справи в позаурочний час); - доброчинність (творити добро на користь інших).

На основі науково-педагогічнихдосліджень С.Бакуліної, Л.Канішевської, О.Кияновського, С. Литвиненко, О. Матвієнко, Л.Полякової, О.Фок, Г. Ясякевич розглянуто проблеми виховання гуманістичнихцінностей у молодшихшколярів та виявлено, що специфічною особливістю виховання гуманістичних цінностей у молодшого школяра є те, що воно відбувається не як окремий процес, а в усіхрізновидахйого діяльності, грі, багатьохвидахвзаємин з молодшими та старшими за віком дітьми, дорослими, батьками та педагогами. На підставізазначеного вище визначено зміст виховання гуманістичних цінностей у молодшихшколярів у позаурочній діяльності: — цілісне формування особистості неможливе без усвідомлення молодшими школярами понять і відомостей про гуманістичні цінності, ідей національного виховання у вихованні гуманної людини; — формування ставлення до людини як до найвищої цінності, виховання особистості в дусі доброзичливості, гуманності, щирості, чуйності, небайдужості, готовності прийти на допомогу; — виховання гуманістичнихцінностей не може обмежуватися набуттям ізасвоєнням певної суми знань, а передбачає освоєння молодшими школярами своєї етнічної спільності, національнихта загальнолюдськихцінностей (мови, території, культури, гідності, доброти, гуманності). Отже, зміст виховання гуманістично спрямованої особистості визначається як система моральнихзнань і переконань, цінніснихорієнтацій, спрямованих на формування гуманної поведінки, потреби довільного прийняття морального рішення, розвиток почуттів людяності, милосердя, доброти, толерантності тощо.

Велику роль у гуманізації навчально-виховного процесу відіграє оцінювання вчителем результатів роботи своїхвихованців. В.Сухомлинський уважав, що "оцінка має яскраво виражений моральний смисл. У ній закладений стимул, під впливом якого в дитини повинно утверджуватися прагнення бути хорошою і не бути поганою. Завдяки оцінці дитині має бути не байдуже, якою людиною її вважають люди - працьовитою чи недбалою. Цей вплив оцінки стає виховною силою тільки за тієї умови, коли оцінка гармонійно зливається з внутрішніми духовними силами дитини. Оцінка стає в рукахучителя інструментом виховання, якщо вона пробуджує дитяче бажання вчитися і допомагає цьому бажанню, а не карає за небажання. Ще гірше, коли незадовільна оцінка ставиться дитиніза невміння вчитися:звикаючи до думки, що вчитель уважає її ні до чого не здатною, дитина обманює, лицемірить..." [Сухомлинський; 63-64].

Практична частина.

Практична значущість дослідження полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані у навчально-виховній діяльності класоводів і майбутніх учителів, для організації позакласної та позашкільної роботи з учнями молодшого шкільного віку.

Щоб з'ясувати стійкість прояву гуманності, я  спостерігала за поведінкою учнів у різних ситуаціях: в школі, на вулиці.

Отже, для визначення рівня вихованості гуманності особистості, я фіксувала такі головні показники:

1. Рівень розуміння значення гуманістичної поведінки:

- дитина розуміє необхідність гуманістичної поведінки, може адекватно визначити всі поняття, якості свої та літературних персонажів; для неї характерні гнучкість застосування знань при аналізі ситуацій;

- дитина може виразити описово більшість понять; орієнтована на гуманну поведінку та розвиток гуманних якостей людини;

- дитина має уявлення про гуманістичні норми, але не може виразити частину понять про гуманність, її визначення тавтологічні;

- дитина взагалі не має уявлення про норми гуманістичної поведінки, не може виразити жодного гуманістичного поняття;

2. Добровільність участі у гуманістичній діяльності, інтерес до неї:

- гуманістична діяльність цікава, дитина завжди прагне брати у ній участь;

- гуманістична діяльність цікава, дитина не відмовляється брати у ній участь;

- гуманістична діяльність не цікава для дитини, але вона не відмовляється брати у ній участь;

- гуманістична діяльність не цікава для дитини, вона уникає її.

3. Рівень потреби у гуманістичній діяльності:

- дитина легко й природно включається у гуманістичну діяльність;

- упевненість в своїх силах, наполегливість, повага до думки іншої людини суттєво відрізняють її від інших учнів;

- дитина не знає як і кому потрібна її допомога, що утруднює процес залучення до гуманістичної діяльності;

- дитина не має бажання надавати будь-яку допомогу, намагається сама отримати допомогу від інших.

4. Рівень розвитку гуманістичних мотивів. Орієнтованість дитини:

- орієнтованість на інтереси іншої людини;

- орієнтованість на особистий престиж (бути кращим за інших);

- орієнтованість на корисність для себе;

- орієнтованість що має епізодичний характер.

5. Форми взаємодії:

- активна гуманістична поведінка, стосовно всіх, незалежно від симпатій;

- гуманістична поведінка, стосовно тих, хто викликає симпатію;

- прагнення уникнути гуманістичної діяльності: нікому не допомагати і не просити допомоги від інших.

Протягом навчального року було зафіксовано існуючий стан вихованості гуманності учнів початкових класів, мною  були використані такі методи : вивчення особової справи учня, педагогічне спостереження, метод індивідуальних та колективних бесід, аналіз результатів діяльності, проведення тренінгів та тренінгових вправ.

У процесі індивідуальних бесід, я  намагалася викликати довіру учнів. Це потребує як підготовки психолога, так і підбору моменту, сприятливого для проведення бесіди. Адже в кожної людини бувають моменти, коли ні з ким не хочеться розмовляти. Сам факт перебування учня молодшого шкільного віку в навчальному закладі, коли поруч немає батьків, нерідко є причиною поганого настрою дитини.

Під час бесід з учнями, я визначала ступінь усвідомлення учнями своїх стосунків з ровесниками; розуміння необхідності гуманної поведінки. Визначала, чи знають учні молодшого шкільного віку, у чому вона проявляється; чи поважають один одного; кого більше і за що; до кого ставляться без симпатії; чи мають вони рацію. Над цими питаннями важливо замислюватись батькам і педагогам, визначаючи напрями виховної роботи з учнями.

Керуючись показниками гуманності, я розподілила усіх учнів за групами. До першої групи віднесла учнів з високим рівнем гуманності, до другої - з достатнім рівнем гуманності, до третьої - середнім, до четвертої - з низьким розвитком цієї якості. Учнів з дуже низьким рівнем розвитку гуманності серед  діагностованих дітей, виялено не було.

Як свідчать результати , відображені в таблиці 1.1, навіть серед учнів четвертих класів високого рівня вихованості гуманності не досяг жоден учень, достатнього - 14,7%, середнього 42,6%, а на низькому рівні залишилось 42,6% опитаних. Достатній рівень вихованості гуманності був характерним для 14,3% учнів третього, 8,3% учнів другого та 7,6 учнів першого класу. Середній рівень вихованості гуманності спостерігався у 34,9% учнів третього 28,3% учнів другого та 5, 4% учнів першого класів. У той час як початковий рівень вихованості гуманності був зафіксований у 50,1% тетьокласників, 63,3% другокласників та 87% першокласників.

Результати діагностики вихованості гуманності показали, що учні першого і другого класів при низькому рівні знань прагнуть до гуманної поведінки. З віком особиста спрямованість мотивів починає переважати, і діти вже в 9-10-річному віці керуються у поведінці негуманними мотивами.

Відродження національної системи виховання, наукової спадщини вітчизняних вчених, освітніх діячів і педагогів, творче застосування кращих здобутків зарубіжної науки створюють умови для уникнення хибних ідей, підходів, нашарувань. Отримані результати виявлення вихованості гуманності у дітей дозволили нам зосередити увагу при плануванні виховної роботи, зібрати об'єктивні дані і уникнути помилок одноразового враження від вчинку дитини.

Підвищення якості формування гуманності учнів молодшого шкільного віку у процесі навчальної та позаурочної діяльності залежить, насамперед, від того, як учитель зуміє організовувати навчально-виховний процес, за допомогою яких методів буде озброювати знаннями своїх вихованців, як буде проводити з ними виховну роботу.

Висновки.

Як показали результати проведеної роботи, відсоток дітей, що чітко усвідомлює необхідність гуманної поведінки знижується зі зниженням рівня знань про гуманність. А отже, активність усвідомлення та дієва реалізація гуманності дітьми молодшого шкільного віку залежить від розрізнення гуманних вчинків і рівня сформованості потреби бути гуманним, що проявляється в емоційній установці на внутрішній стан особистості, спрямований на задоволення потреби в здійсненні гуманних вчинків.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що формування гуманних якостей особистості необхідно починати з початкових класів, так, як цей період досить сенситивний для розвитку особистості молодшого школяра.

 Подальшого дослідження потребує проблема виховання гуманних стосунків учнів молодшого шкільного віку з дітьми, що мають вади розвитку, пошук шляхів залучення досвідчених фахівців з галузі колекційної освіти до співпраці з учителями початкових класів, підготовки вчителів початкових класів до роботи з формування гуманних якостей у молодших школярів у процесі позаурочної діяльності.

Актуальними залишаються дослідження виховання на основі гуманістичних цінностей учнів; створення відповідної системи підготовки вчителів початкової школи як педагогів-гуманістів, що проявляється в спілкуванні, спільній діяльності, в освоєнні навколошкільного середовища, позаурочного простору і часу

Список використаних джерел

Адаптированный модифицированный вариант детского личностного вопросника Р. Келлера: Методические рекомендации/ Сост.Э.М. Александровская, И.Н. Гильяшева.-Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. - 162 с.

Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологи. - М.: Фонд за економическую грамотность, 1995. - 192 с.

Алексюк А.М., Киричук О.В., Грищенко М.М. Педагогіка. - К.: Радянська школа, 1985. - 286

Бабанский Ю.К., Победоносцев Т.А. Комплексный подход к воспитанию учащихся: Справочное пособие. - К.: Радянська школа., 1985. - 256 с.

Баєв Б.Ф. Психологічне вивчення учнів.-К.: Рад.школа, 1977. - 108 с

Балютіна К. Педагогічні проблеми гуманізації початкової освіти та шляхи їх вирішення // Початкова школа. - 1999. - №10.-С. 46.

Баля Г. Гуманізація освіти в контексті сучасності: психолого-педагогічні орієнтири // Освіта і управління. - 1999. - №3.-С21.

Ковалев А.Г. Воспитание чувств. - М.: Просвещение, 1971. - 220 с.

Коломинский Я.Л. Психология личных взаимоотношений в детском колективе. - Минск: Народная асвета, 1969. - 240 с.

Нор К.Ф., Бабаян Ю.О. Співробітництво в малих групах як засіб розвитку молодшого школяра // Актуальні проблеми розбудови національної освіти. - Херсон. - Херсонський педагогічний університет, 1997. - С. 120-123.

Рувинский Л.И. Нравственное воспитание личности.-М.: Изд-во МГУ, 1981. - 184 с.

Судаков Н.И. Изучение нравственных образцов у сельских школьников // Вопросы психологии. - 1976. - №1. - С. 65 - 71.

Тадєєва І.М. Формування гуманних якостей особистості як педагогічна проблема // Наука і освіта. - 2001. - №2.-С. 22-24.