Творча робота "Разок педагогічного намиста"

          Разок  педагогічного намиста

    Кого не зачаровує українське намисто? Розмаїття кольорів, форм, матеріалу вражає! Намистинки, великі й малі, яскраві й ніжні, коштовні й прості, з давніх-давен були прикрасою жінки.

    У  житті теж є свої намистинки, які  роблять його  різнобарвним. Головне -уміти їх помічати. І тоді не буде сірих, одноманітних буднів. Та все ж особливо пересипане намистинками шкільне життя. Намистинки – цейого яскраві та неповторні миті. Веселі або сумні, повчальні або пустотливі,  важливі або несуттєві – усі історії є найціннішим учительським намистом.А справжню  красу намистинок-оповідок, їхній сенс розкриває народна мудрість. Наповнюючи українознавчим змістом свою творчість, учителі-філологи  сприяють формуванню національно зорієнтованої  діяльності школи.

    Приказки і прислів’я, які є одним із найдавніших жанрів усної народної творчості,  -  невичерпне джерело в царині виховання. Упродовж багатьох століть вони підтверджували спроможність народу відбирати йосмислювати найхарактерніші, найбільш типові сторони явищ природи, праці, побуту, родинного й суспільного життя і в результаті ставали основою багатовікового життєвого досвіду, взаємин між людьми та навколишнім світом. Прислів'я та приказки були й залишаються енциклопедією народного життя. Немає такої ділянки побуту, взаємин між людьми і природним довкіллям, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К.Д. Ушинський писав, що в прислів'ях, «як у дзеркалі, відтворені всі сторони життя народу».  Виховуючи на культурних традиціях, формуємо почуття патріотизму, єдності з рідним народом, доводимо глибинний зв’язок національного з духовністю особистості. Приказки і прислів’я  допомагають наголосити, підкреслити, виділити основну думку із життєвої, знайомої учням ситуації, аби дати лаконічну оцінку побаченому, почутому, зробленому. Наче промінь прожектора, прислів’я вихоплюють найсуттєвіше. Вони об'єднують минуле і майбутнє народу, утверджують в душах нинішнього покоління віковічні традиції рідного народу. 

     Шкільне життя дарує цікаві миті щодня. Завдання вчителя-філолога – тільки помічати їх та встигати записувати! Це захоплює, окриляє і самого педагога.Адже відомо, що тільки через творчість можна реалізувати  своє призначення. І яка ж безмежна радість наповнює серце вчителя, діяльність якого сприяє вихованню гармонійно розвиненої особистості! Діти залюбки слухають історії, де вони – головні герої. Перерва, виховна година, доречно обрана хвилинка уроку – і ми вчимося в малому бачити велике, сміятися над собою, бути самокритичним. Трапляється часом і особлива намистинка,  так би мовити, індивідуальна.Це подарунок дитині, який спонукає замислитися, або тема для індивідуальної бесіди. Крізь призму самобутньої культури рідного народу пізнаємо себе, убираючи досвід минулого та черпаючи натхнення для самовдосконалення. Важливо,  що в повсякденних життєвих ситуаціях відчувається нерозривний зв’язок поколінь та приходить усвідомлення себе нащадком духовно багатої нації.

    А творчість – це чарівне дерево, у якого постійно з`являються нові паростки для того, щоб дати життя ще яскравішим і соковитішим гілкам. І їй немає меж! От і народжуються барвисті намистинки, утворюючи прекрасне намисто педагогічної майстерності.

Намистинка перша

Рука із шафи

Дзвоник пролунав якось особливо вимогливо. Як завжди, схопивши журнал, поспішаю на перший урок. До своїх, шестикласників. А в голові проноситься купа інформації: оголосити про початок нових конкурсів, про збір макулатури, про чергування теж треба нагадати, а ще й із харчуванням розібратися. Ото клопіт! Треба ж усе встигнути!

- Доброго дня! – поглянувши на зацікавлені й веселі обличчя, починаю швидко з інформації. Адже далі – «Не з прикметниками», тема серйозна. За п’ять хвилин упоралися з оголошеннями. Переходимо до уроку!

І тут… Скрип, шарудіння. І з шафи в кінці класу, з нижнього відділення,  просовується… як би ви думали: що? Рука! Гадаєте, домовик? Чи то «класовик»? А от і ні! У шафі примостився Едик! Хотів справити враження, а тепер виглядає, позичивши в Сірка очі. 

    Ну що, життя ти нам, Едуарде, точно продовжив. Та чи й справді це єдиний спосіб проявити себе, мій хлопчику?

Запитання і завдання

1. Чому, на вашу думку, хлопчик порушив дисципліну?
2. СпробуйтепояснитиЕдуарду, що є іншіспособисамовираження.
3. Знайдіть у текстіфразеологізм та пояснітьйогозначення.

Намистинка друга

Найстрашніший ворог

-Віко, де робота, яку тобі вклеїла в щоденник Ірина Григорівна?

-  Не знаю, - знизує плечима замурзана дівчинка.

-  Може, відклеївся листочок? – питаю я, знаючи, що Віка вирвала його й викинула на смітник. Знаю, бо той зім’ятий, багатостраждальний папірець лежить у моєму записнику.

- Може, - з надією погоджується Віка, благально дивлячись на мене.

-Ох, Віко, чи не знаєш, що брехня на одній нозі стоїть? Вона ж,  як шило в мішку, обов’язково десь вилізе!

Насупившись, опустивши додолу очі, стоїть  моя Віка.

-Боялася, що мама побачить? – прямо питаю я.

Мовчить, червоніє, очі наповнюються слізьми.

- Боялася, що Ірина Григорівна розсердиться?

Ледве киває, зізнаючись.

-  Мама, бабуся, вчителі – це твої друзі, яких ніколи не треба боятися, - заспокоюю дівчинку, потім стиха додаю: - Та скажу  тобі відверто, Віко, що є  в тебе й ворог запеклий.

   Віка схвильовано дивиться на мене, чекаючи продовження.

-Це вона, клята, не дала тобі підготуватися до географії як слід, потім примусила вирвати листочок і брехати. Та і їїне раджу боятися, пропоную з нею боротися!Кажуть, що вона старша за нас. Проте вона одна, а нас команда – ти, мама, бабуся, учителі. Усі ми на твоєму боці! Здогадалася, про кого я?

Віка, зітхнувши, посміхається.

 - Тож із цієї миті оголошуємо війну, - і продовжуємо змовницьки й урочисто разом, - війну з лін - ню!

Запитання і завдання

1. Чому Віка вдалася до обману?
2. Як ви ставитесь до поведінки дівчинки?
3. Що вас змусило б сказати неправду батькам, учителям?
4. Якої думки український народ про брехню? Як це відображається  в  тексті?
5. Знайдіть приказку про лінь. Як ви її розумієте?

Намистинка третя

Суперчергові

На цьому тижні шестикласники чергові.  Скільки ж сподівань у нас! Треба навести порядок у школі, зупинити порушників, що носяться поверхами на перервах, смітять і кричать. Скільки їх таких! Спасу від них немає, з ніг збивають.  А ще й у щоденник поведінки семикласникам зауваження написати! Як і вони нам минулого тижня, нахаби!

Нарешті, перерва. Ледве стримуючи себе, щоб не гасати в латки (ми ж чергові!), шостий клас виходить у коридор. Де ж вони, порушники? Та й галасу немає. Полаяти б когось за кинутий папірець – ніхто не смітить. Уся увага, звичайно ж, прикута до сьомого класу. Чекаємо, коли схиблять.  Ох і вліпимо ми вам запис у щоденник червоною пастою!

   Та  терпець у нас уривається швидко. На третій перерві знову було галасливо, знов учителі озиралися навсібіч, щоб не бути збитими з ніг. Разом із радісною біганиною вилетіли з голови й наші обов’язки чергових, і наші ранкові сподівання.

- Багато бешкетників зупинили сьогодні? – запитую наприкінці дня.

- Та коли ми чергуємо, то й порушників немає, - заявляє Давид.

- Себе ж зупиняти не будеш, а крім нас, нікого, - додає, засмутившись, Костя.

- Ото суперчергові! - кажу. - Бачили скалку в чужому оці і не бачили колоди у своєму.

Запитання і завдання

1. Які обов’язки чергових по школі? Чи виконали їх шестикласники -суперчергові?
2. Як ви вважаєте, чому Давид не помітив порушників?Чому Костя засмутився?
3. Поведінку кого з хлопчиків ілюструє біблійний вислів, ужитий у тексті? Як ви його розумієте?

Намистинка четверта

Дружба – найбільший скарб

• Працюємо, не відволікаємось, - гримаю на  хлопціввипускного класу.

Гніваюсь, сердита. Ще б пак! Хлопці бісики  пускають дівчатам, безсоромно залицяючись. А ті, красуні, стріляють очима та посміхаються.

Урешті тиша, зосереджено пишуть… Люблю цей клас: дівчата творчі, завзяті, енергійні, юнаки ж практичні, розсудливі.  Вони навіть бешкетують інтелігентно, виховано. Та й працювати вміють. От і зараз серйозно взялися за твір, занурившись у власні роздуми. «От і добре, - думаю, - запишу тему в журнал». Опустила очі… і знову:  «Хі-хі!»

З тих пір минуло місяців зо три. Ані сміху, ані дотепних діалогів, ані зиркання очима. Учні наполегливо здобувають знання. Та спостережливе око враз помітить чорну кішку, яка дружний клас перетворила на два ворожі табори. Хлопці не помічають дівчат, ті ж  повністю ігнорують присутність хлопців, заглиблюючись у таємниці синтаксису. Під час занять стоїть така жадана вчителем тиша, усі уважні й зосереджені.

Дивно, та мені чомусь так хочеться знову лаяти бешкетників і чути оте хіхікання!

• До побачення! – зібравши зошити, прощаюся. - А чи знаєте, мої дорослі діти, що ви зараз губите найбільший у світі скарб?

Запитання і завдання

1. Чому тиша в класі непокоїть учителя?
2. Який скарб можуть загубити діти?Поясніть, чому народ вважає дружбу найціннішим скарбом?
3. Дайте пораду хлопцям і дівчатам, як уладнати конфліктну ситуацію; змоделюйте діалог між представниками «ворожих таборів».

Намистинка п’ята

Знавець природи

• Не вчіть рибу плавати! –рішуче й упевнено говорив Дмитро дівчаткам, поливаючи квіти. - Я знаю, що роблю!
• Та хіба ж стільки води ллють? – обурювалася Ксенія.
• Та вчора ми  їх поливали! – кричала Марійка. - Ти забув? На біології ж Вікторія Вікторівна сказала напоїти квіти як слід, і ми, раді старатися, просто залили їх! – намагалася зупинити Дмитрика Альбіна.
• Облиште мене! Чим частіше та більше поливатимеш, тим швидше ростимуть! – відповідав новоявлений квіткар.

Вода вже текла з горщиків, заливала підвіконня, шафу, дзвінкими струмочками  лилася на підлогу.

• Що за озеро в класі? – кричу, хапаючись за голову.
• Так я квіти поливав, - гордо відповідає Дмитро. – Ох і цвістимуть тепер!

Діти зареготали. Я теж уже посміхаюся. Горе-квіткар зніяковів.

• Доведеться-таки тобі озеро прибирати,– зітхаю. - Правду кажуть люди: «Недовчений гірше невченого».

Запитання і завдання

1. Як характеризує Дмитра приказка«Не вчіть рибу плавати»?
2. Чому хлопчик не реагує на зауваження, прохання однокласників? До чого це призводить?
3. Коли людині варто доводити свою точку зору, а коли треба прислухатися до порад оточуючих?
4. Знайдіть у тексті прислів’я, яке влучно описує ситуацію, що склалася. Як ви його розумієте?

Намистинка шоста

Донька Шевченка

Заняття з Катрусею проводимо індивідуально. У дівчини золоті руки, а от здоров’я підводить. Сьогодні вивчаємо творчість Т.Г.Шевченка.

      -  Удома дізнаєшсяпро сумну історію кохання  сільської дівчини, прочитавши поему «Катерина». Упевнена, байдужою не залишишся,  - кажу, знаючи романтичну натуру дівчини.

І   раптом із останньої парти доноситься:

• Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Швидко обертаємось, не перебиваючи декламування.

• Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ Божий,

Мусить погибати… - артистично читає Людмила Володимирівна напам’ять поему Т.Г. Шевченка.

Ми заслухалися… Тільки дзвоник насмілився перебити рядки поета, так майстерно продекламовані вчителькою математики.На наших обличчях німий подив.

• Увесь твір напам’ять? – приголомшені ми з Катрусею.
• А чом би й ні? – сміється Людмила Володимирівна. -  Я ж донька Шевченка.
• ???

З’ясувалося, що батько жінки був настільки схожий на великого поета, що його прозвали на заводі Шевченком. І ніхто не здогадувався, що донька «Шевченка», кремезного чоловіка з густими вусами й уважним зосередженим поглядом, стане вчителем від Бога – математиком із душею поета.

    А я вкотре дивуюся, якою ж талановитою  є моя рідна земля!

Запитання і завдання

1. Чим здивувала героїв твору вчителька математики?
2. А які здібності й таланти є у вас, ваших рідних? Назвіть, що найкраще виходить в однокласника, з яким сидите за однією партою?
3. Як розвинути свої здібності та досягти успіху в житті?
4. Які видатні українці сьогодення  прославили Батьківщину?

Намистинка сьома

Ведмідь на зимівлі

Глибока осінь. Шкільне подвір’я щедро вкрите листям. Завдання шестикласників – згребти цей дивовижний килим. І працюють вони не покладаючи рук. «Роботящі, завзяті! » –  із захватом спостерігаю за дітьми. Усяк чоловік по справі пізнається. От і шестикласники мої  відповідальні й наполегливі в роботі. Допомагаю гребти Марійці, побачивши втомлену Лізу, прошу граблі  в неї. Купа листя швидко росте: діло майстра боїться.

• Ой, дивіться, листя ворушиться! –скрикнулаАльбіна.
• Та то ж вітер, - упевнений Давид.
• Ні! Там хтось є! – дівчата верещать.
• Чи ведмідь на зимівлю до нас потрапив? Оце знайшов тепле місце! – припускаю я, уторопавши , у чому справа.
• А от зараз ми його грабельками й полоскочемо, - заливається сміхом кмітливий Максим.

І тільки граблі торкнулися верхівки купи,  ведмежа натура де й ділась. Полетіло листя на всі боки – і вискочив стрімко ведмідь! У листі й пилу, замурзаний, але – нікуди правди діти – герой!  Реготу не було кінця! Як то кажуть: чим би дитя не тішилось…

     І ведмедя вчать танцювати. Цікаво, коли ж ми Едика навчимо чемності?

Запитання і завдання

1. «Усякчоловік по справіпізнається», - говорить народна мудрість. Охарактеризуйте за цимкритеріємшестикласників.
2. Якіприслів'я про працювжито в тексті? Пояснітьїхнєзначення.
3. Пригадайтезісвогожиттявипадок, до якогопасувало бприслів'я

«Чим би дитя не тішилось, аби не плакало».Розкажітьпро  нього.

4. Знайдітьприказку про ведмедя. Як виїїрозумієте? Якіприказки про тварин вам відомі?
5. Складіть жартівливу історію про свій клас.

Намистинка восьма

Індіанський танок

Ви бачили справжнього індіанця? Напевно,  ні! Нам пощастило більше. Сьогодні він  прибув до нас, та ще й з концертним номером. Танець із водною рукавичкою! Поясню, як його виконують індіанці. 

Береться  гумова рукавичка, якою щойно гребли листя, наповнюється водою. А далі все залежить від фантазії кожного конкретного індіанця: можна носитися по класу, підстрибуючи та розмахуючи перед собою рукавичкою. Обов’язкова частина програми: лякати дівчат, погрожуючи облити водою. На зауваження, крик справжній індіанець, звичайно, не реагує. Танець закінчується з появою на підлозі калюж. Саме так усе було в нас. Думаю, що взагалі в цих індіанців розважальна програма дуже різноманітна й захоплива.

 Хочеться лише нагадати всім індіанцям та іншим незнайомцям, у яких буде бажання  до нас завітати, що  непроханий гість гірше татарина.

Едику, ти нам набагато цікавіший, ніж той індіанець! Тож завжди залишайся собою!

Запитання і завдання

1. Що вигадав бешкетник Едик?
2. Поясніть, який засіб використано в тексті для створення комічного ефекту?
3. До яких «індіанців та інших незнайомців» звертається розповідач?
4. Визначте в тексті прислів’я, поясніть його значення.
5. Що значить бути собою?  Яке значення має вислів залишатися собою в тексті?

Намистинка дев’ята

Любовний трикутник

• Прошу вас, зверніть увагу!А я все одно прийду до школи та розберусь, хай не чіпає Альбіну! – мати дівчинки,обурена поведінкою Давида, телефонує під час уроку.

Альбіна скаржиться, що хлопчик ображав її і діями, і словами. Заспокоюю знервовану матір, обіцяю навести порядок.

А ситуація цілком життєва й типова, якби мова йшла не про шостий клас. У нас вийшов класичний любовний трикутник! І нічого смішного! Як кажуть: краснеє личко - серцю неспокій. Альбіна, гарна, талановита дівчинка, яка все літо товаришувала з Давидом, тепер сидить за однією партою з Дмитром. Не моргнувши оком, приймає від нього знаки уваги. Хто ж таке стерпить? І хто не зрозуміє почуттів Давида? Штовхнути, обізвати, образити «зрадницю» – це тепер першочергове завдання хлопчика в школі.   

Бесіди з винуватцями галасу мають  вплив. «Ми всі одна дружна сім’я» – доведено моїм раннім вихованцям. Енергію відтепер спрямовуємо на творчість: ходимо на танцювальний, беремо  участь у конкурсах і змаганнях, допомагаючи один одному.  Червоні, присоромлені, але втішені й радісні виходять із кабінету директора.

• Усьому свій час, мої дорогі дітки! – як жехочеться прочитати мораль, проте вчасно стримую себе.Адже добре знаю: любов – не пожежа, займеться – не  згасиш.

Запитання і завдання

1. Про яку подію йдеться? Чи траплялися подібні ситуації у вашому класі?
2. Розкрийте зміст  прислів’я«Краснеє личко – серцю неспокій».
3. Що зупиняє розповідача від моралізаторства?
4. Яке народне розуміння кохання розкриває прислів’я, ужите в тексті?

Намистинка десята

На крилах фантазії

     Кожна людина, що з'являється в нашому житті, - учитель. Переконуюся в цьому щодня, бо, навчаючи своїх дітлахів, постійно вчуся в них. Знаю:  з моїми школярами я не втрачу здатності в звичайному бачити незвичайне, а  за буденними турботами не прогавлюпрекраснихмиттєвостей.

- Як гарно кружляють сніжинки у світлі ліхтаря! Люблю впасти на пухнастий сніговий килим і милуватися ними! – захоплено описує Альбіна зимову красу.

     На уроці мова йшла і про тріскучий мороз, і про сніг, який іскриться на сонці, про бурульки, сніговиків, стрімкий спуск із гірки на санчатах. А ще я дізналася, що в Максима цієї зими  з’явився справжній друг – собака Барон, який блукав поблизу нашої школи.  Пригоди Едика взимку утворили цілу збірку коміксів! Завжди оригінальна Аліна, виявляється,  примудрилася посваритися із самою собою. А Давид розповів, що до його друга взимку приїхала така дивовижно сильна бабуся,  як тітка Мокрина. Пам’ятаєте, матір Санька -  джури козака Швайки?

     Багата зима на дивовижні події, якщо вміємо їх помічати!

     На крилах фантазії мандруємо ми країною дитинства. Тут немає одноманітності й нудьги, сірості й шаблонності. Життя біжить, як музика дзвенить. Швидкоплинна, та найчастіше – мажорна мелодія. Укотреподумки дякую своїм вихованцям і промовляю:яке ж усе-таки щастя бути вчителем!

Запитання і завдання

1. Чому діти помічають більше незвичайного й казкового навколо, ніж дорослі?
2.  Які   прислів’я про життя вам відомі?Яку мудрість у них утілено?

Намистинка одинадцята

Велика битва

У шостого класу урок фізичної культури. Осиротілий кабінет притих, відпочиває. Розкидані чи акуратно складені зошити, розгорнуті підручники, забутий на парті телефон – усе в очікуванні. Раптом серед тиші якісь невиразні звуки. Прислухаюся – схлипування стає виразнішим.

- Що трапилося? – знаходжу Едика за шафою.

- Я спіткнувся, а вони всі налетіли на мене з подушками! – заходиться плачем хлопчик.

- Та що ж за біда! На бідного Хому і дерево падає,  – щиро співчуваю дитині.

    Виявляється, на перерві була велика битва подушками. І верховодив, без сумніву, наш постраждалий.

- А як думаєш, чого всі проти тебе об’єдналися?

- Та просто я їх уже дістав! – чесність Едика завжди вражає.

    Спортзал. Суворо розмовляю з дітьми:

- Що, гуртом і батька легше бити?

   Не виправдовуються, зізнаються в провині.

- Звідки ж у вас, найдобріших моїх дітей, така жорстокість?

- Та він надокучив нам, як парена редька! Заважає на всіх уроках, а по-доброму не розуміє! – не витримує Дмитро.

І одразу загомоніли мої дітлахи. Нічого не скажеш: усі однім миром мазані! Тому починаю з найсуттєвішого:

- Є у вас, діти, велика сила. І сила ця у вашій дружбі. Кажуть: не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже. Тож тобі, Едику, пощастило. Ти маєш справжніх друзів. Бережи  їх, адже це найбільший скарб у житті, - і продовжую до замислених учнів: - Усі за одного, один за всіх – хай буде ваш девіз. І тоді нічого не страшно: де згода панує, там і горе танцює!

Запитання і завдання

1. Яку приказку використали діти в мовленні, щоб пояснити свою поведінку? Чи схвалюєте ви їхній учинок?
2. Знайдіть приказку в тексті, синонімічну таким виразам: «На похиле дерево й кози скачуть»; «Пішого сокола і ворони б'ють»; «Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці»; «Бідному все вітер в очі». Розкрийте зміст висловів.
3. Чи можна вважати  Едика самокритичним? Якою мірою ця риса властива вам? Це позитивна чи негативна риса?
4. Визначте вжиті в тексті вислови про дружбу, розкрийте їхнє значення.

Намистинка дванадцята

Рідний край – земний рай

- Слухай уважно! Не крутись! Данило, май совість! – щодня намагаються вчителі закликати до порядку бешкетника з п’ятого класу.

   Та сьогодні день особливий, адже години милування природою чекаємо всі.

   Шкільне подвір’я зустрічає нас різнобарв’ям осінніх квітів, нещодавно висадженими вічнозеленими деревами й кущами. Хіба можна пройти повз такої краси! Розглядаємо відтінки кольорів кожної пелюсточки, знаходимо срібні краплини роси, наповнюємось духмяними ароматами.

   Подорож до ставка дарує незабутні враження. Захоплює розмаїття польових рослин. Подих осіннього вітру порушує гладінь води. Кожна травинка, деревце наче вітає нас, запрошуючи до таємничого світу природи. Усе таке рідне, знайоме, але разом із тим загадкове й непізнане. Діти знаходять дивовижне на кожному кроці.

- Дерева шепочуть! Чуєте?–прислухається розбишака Данило.

   Запала мовчанка, вслухаємося в голоси дерев.

- То вони радіють нам, гостям із п’ятого класу! – сміється Єгор.

- Чого ж раніше я не чув, як розмовляють дерева? – дивується Роман.

- Оце пахощі! Тільки дуже гіркі! – Настя кривиться, вдихаючи запах.

- Полин - степова запашна рослина, що має цілющі властивості, - вичерпно характеризує Євген знахідку Насті.

- Чи забули? – обурюється Данило. – Ми ж із літератури вчили: євшан-зілля -  символ Батьківщини! З ним нам не забути рідний край! І запах у нього не гіркий, а рідний!

   Не впізнати нашого зірвиголову! Не потребує він зауважень, окриків, нарікань. Знаючи тут кожну травинку, він почувається  як удома. Спілкування з природою приносить хлопчику рівновагу й гармонію.

-  Кожному мила своя сторона, - погоджуюсь із Данилом і згадую поетичні рядки: - «Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий..»

   Зливаючись із природою, відчуваючи себе частиною рідного краю,ми наповнюємося силою й завзяттям, бадьорістю й бажанням творити. Серцем розуміємо  слова: «Рідний край — земний рай».

Запитання і завдання

1. З якою метою проводяться в школі години милування природою? Чи подобаються вони вам?
2. Чому змінився Данило? Що вплинуло на його поведінку?
3. Які прислів’я про рідний край ви знаєте? Розкрийте значення ужитих у тексті прислів’їв.
4. Хто автор згадуваного Данилом твору «Євшан-зілля»? Яка  його ідея?
5. Доберіть синоніми до слів розбишака, бешкетник.

Намистинка тринадцята

Сіяти добро – добро пожинати

       Телефонний дзвінок порушив вечірню тишу. Зосереджена жінка, занурена в роботу, відповіла не одразу. Купа документів, учнівські зошити,  проект благоустрою школи – усе потребувало уваги директора. Працювала легко, із натхненням. Кава й складений подумки план дій  допомагали впоратися зі справами, яких завжди сила-силенна.

• Так, - нарешті відволіклася від зошита третьокласника. – Хто? Ой, не впізнала, вибач, Інночко! Дуже рада тебе чути.

Колишня учениця цікавилася здоров’ям, справами вчительки, розповідала про себе…

А перед очима директора – далекий 1994 рік. Маленька заплакана дівчинка, пригорнувшись до матері та міцно вхопивши її за руку, промовляє наче сумну скоромовку: «Я нікуди не піду! Не хочу! Не піду!»

• Куди не підеш, маленька? – питає Людмила Володимирівна , ставши очевидцем невеселої сцени в шкільному фойє.
• Нікуди не піду! Нікуди не хочу! – бурмоче майбутня першокласниця, ховаючись за мамою. 

«Дійсно, страх має великі очі»,  - подумала вчителька початкових класів, спостерігаючи за переляканою дитиною.

• А чому? – щиро дивується вона й таємничо додає: - Ти хіба не знаєш?

Дівчинка поволі прислухається до слів учительки, не випускаючи материної руки.

• У нас тут живуть лісові звірята. Разом із ними ми мандруємо та вчимося. А подорожуємо ми не абикуди, а в казку! Любиш казки?
• Так, - дівчинка заспокоюється, проте тулиться до мами.
• А в казках, сама знаєш, усе чарівне! Дерева, квіти , навіть  чарівні сади!
• У мого татка теж є сад, – промовляє несміливо дівчинка, уже не ховаючи оченята.
• То, напевно, твій татко теж чарівник!

Незабаром дитина трималася за руку вчительки. А далі завирувало шкільне життя. Сидячи за першою партою, жадібно ловить кожне слово вчителя відмінниця Інна. Літа пливуть, як вода… «На віку, як на довгій ниві: не пройдеш, ноги не поколовши» , - говорить Людмила Володимирівна вже гарній дівчині Інні, особисте життя  якої чомусь не складається. Вихором пронеслися спогади, наповнивши серце теплом...

• Так ви погоджуєтесь?
• Що, пробач? – збентежившись, директор вилаяла себе за неуважність.
• Тільки вас ми з чоловіком уявляємо хрещеною матір’ю Сергійка! Не відмовте!
• Інно, дівчинко, та яка ж я хрещена мати? Хіба що бабуся! – приголомшена Людмила Володимирівна намагається жартувати.
• Розумієте, я хочу, щоб мій син гордився своєю хрещеною! – рішуче відповідає доросла учениця.

Сльози навернулися на очі, у душі розчуленої жінки сум’яття, голос тремтить.

• Добра людина плаче від радості,  - посміхається щаслива згодою вчительки Інна й розважливо додає: – І нічого тут дивного! Хіба ж не ви  нам твердили: «Сіяти добро – добро пожинати».

Запитання і завдання

1. Чому дівчинка не хотіла йти до школи? Дайте відповідь, використавши приказку з тексту.
2. Як вдалося подолати страх дитини перед школою?
3. Визначте вжиті в тексті вислови, у яких відображено народну мудрість про скороминучість, труднощі життя.
4. Чому саме свою вчительку Інна хотіла бачити хрещеною матір’ю  дитини?
5. Розкрийте зміст висловів про добро:«Добра людина плаче від радості»; «Сіяти добро – добро пожинати».Згадайте ситуацію зі свого життя, яка б ілюструвала один із цих висловів.

Намистинка чотирнадцята

Космічні відкриття

-  А пригоди Робінзона на безлюдному острові?! Хотів би я теж зустріти такого П’ятницю! А знаєте, скільки в мене малюнків до «Людини-амфібії»! Особливо люблю про супергероїв –  нещодавно «Рембо» прочитав. Ой, круто! Ще «Діти капітана Гранта», - зупинити читацький запал хлопчика неможливо.

- «... Ява почав бігти, по-моєму, ще в небі. Бо коли ноги його торкнулися землі, він уже щодуху мчав до ставка. Я рвонув за ним. То був наш єдиний порятунок. Ми з розгону влетіли в ставок»,  -  цитує  регочучи «Тореадори…».

   Уривки улюблених творів хлопчик читає просто напам’ять.

-  Дійсно, книга ростить людину, - міркую вголос, слухаючи учня.

   Такі інтелектуальні бесіди веду зі своїм індіанцем, ведмедем із купи осіннього листя, а також  верховодою всіх шкільних баталій. Проте поряд зі мною не бешкетник. Годі впізнати нашого розбишаку Едика в чемній, допитливій дитині. Як кажуть: «Книжку прочитав – і розумним став».

    Знову переконуюсь у знайомій істині: кожна людина – це цілий Всесвіт, пізнати який, певно,  і життя не вистачить.  Поряд із кометою неслухняності живе зірка таланту, а з планетою доброти мирно сусідить метеорит ледарства. Головне – не заблукати в людському космосі, здійснюючи нові відкриття, щоб мізерні астероїди недосконалості не затулили яскравих світил душі.

Запитання і завдання

1. Що нового ви дізналися про бешкетника Едика? Чи вас це здивувало? Чому?
2. Що говорить народна мудрість про книги? Знайдіть у тексті та згадайте відомі вам прислів’я про книги.
3. Про які «космічні відкриття» йдеться в розповіді?

Намистинка п’ятнадцята

Весняний етюд

Ранок. Перші дні березня. Весна ще не заволоділа природою: сіре важке небо, по-зимовому холодне повітря. Ледь пробивається безрадісний, несміливий сонячний промінчик. Голі кострубаті дерева, немов засоромившись, принишкли в очікуванні змін.

    Проте на зупинці відчутні могутні прояви весни. Вона дихає світлими, привітними обличчями, жвавими розмовами, теплими усмішками, ніжним, легким дівочим макіяжем, барвистими плямами одягу.   Яскрава сумочка елегантної леді, порвані джинси студентки-модниці, короткі спідниці дівчат-школярок та й мій бузковий шарфик  не дають зимі жодного шансу.

    Навкруги  знайомі обличчя, адже доля  щодня впродовж року зводить нас, пасажирів автобусу. Проте весняний подих оновлює всіх: хтось радісно сприймає зміни,  а хтось ще опирається їм. Розмовляю з дев’ятикласницею, нашою  новенькою ученицею. Очі дівчини горять від бажання творити, випромінюють енергію. Обговорюємо умови літературного конкурсу, ділимося ідеями, знахідками. І раптом я  подумки роблю відкриття. Так от вона – весна – переді мною! Юна, легка, ніжна, світла, струнка білявка Карина!  Душа співає:

Ой, весна, весна — днем красна,

Що ж ти, весно, принесла?

Принесла я вам літечко,

Ще й рожевую квіточку…

  Непомітно посміхаюсь: першою ця норовлива пані  з’явилась мені! Цікаво, з якими подарунками?

- Знаєш, а ми  переможемо в конкурсі! –  натхненно заявляю здивованій Карині-весні.   

     Напевно, для кожного прихід весни свій, особливий. Це трапляється в одну мить, і зовсім не треба чекати зеленої травички, ластівок, тепла.

Запитання і завдання

1. У тексті весну уособлює юна дівчина. А в якому образі ви уявляєте весну?
2. Що вам відомо про календарно-обрядові пісні?
3. Назвіть пісні весняного циклу.З якою метою їх виконують українці? Прочитайте напам’ять веснянку, використану в тексті.
4. Доведіть, що календарно-обрядові пісні, створені в сиву давнину, і нині хвилюють серця, дарують піднесений, радісний настрій.

Намистинка шістнадцята

Весна в школі

Ось і автобус. Хвилин двадцять спостерігаю краєвиди ранкового міста – і Сидоров сповіщає  мене, що знайшов у класі гуманоїда! Одразу питає:

- А ви про це напишете?

   З’ясувавши, що воно за химера, які його прикмети, слухаю пригоди Давида та компанії. Блукаючи знайомими стежками, зайшли хлопці до сусіднього села. Та аж самі злякалися: як шлях додому відшукати? Довелося татові Максима керувати дослідниками рідного краю на відстані та з допомогою навігатора вести дітей додому. А в Лізи  -  телефонна фотосесія чихуахуа – нового члена родини.  Разом милуємося кумедним створінням. Тут не занудьгуєш!  Здається, що в  школі  завжди буяє весна.

    Проте сьогодні для мене все якесь нове, особливе. По-весняному жваво бешкетує п’ятикласник Данило, перебиваючи відповідь Дарини. Емоції дівчинки настільки бурхливі,  що розливаються, як річка навесні. Її гнівна тирада, немов травневий грім, приголомшує учня.   Уже й  не радий хлопець, що вставив свої п’ять копійок. 

- Губи та зуби - два забори, а удержу немає! Чи весна на вас так діє, нестримні мої? Це не тільки про Данила, до речі, - звертаюся до занадто балакучих учнів.

     Друга спроба Дарини декламувати вірш видається вдалою. Весняне сонечко повертається до класу разом із усмішкою дівчинки.

-  Зайве говорити - тільки собі шкодити. Ти зрозумів, нарешті? -  питаю присоромленого розбишаку.

  Весна оновлює всіх. От і до щік Данила щедро торкнулася червоною фарбою. Зашарівся хлопчина, опустивши очі.   А я спокійна за нашого бешкетника, бо знаю: у кого є Бог, в тому є і сором.

Запитання і завдання

1. Що ви знаєте про мовленнєвий етикет? Яким правилом знехтував Данило? А ви завжди його дотримуєтесь?
2. Про яку негативну рису йдеться в прислів’ї «Губи та зуби - два забори, а удержу немає».
3. Як народна мудрість застерігає від надмірної балакучості? Знайдіть відповідний вислів у тексті.
4. Розкрийте зміст прислів’ я«У кого є Бог, в тому є сором».

Намистинка сімнадцята

 Шкільний рецепт щастя

     «Життя складається з дрібниць. І саме через дрібниці воно не складається,» - справедливо зауважує талановита письменниця Ірен Роздобудько.  «Тож  складаймо  його власноруч і тільки з гарних дрібниць! Оце й увесь рецепт щастя,» - підказує мені школа. Гарні дрібнички, великі й малі, швиденько й слухняно вишикуються в чергу: раді, що їх помітили!

- Та це легко! Усе напишемо! – упевнено повідомляє Єгор – і вправа в зошиті виконана в усіх п’ятикласників.

- На  завтра буду готова, - пише випускниця Яна в повідомленні й успішно презентує на уроці свій відеоролик.

- Уже майже вивчила. Можна сказати, суперськи! – Альбіна вірить у свої сили й здобуває перемогу в конкурсі

- Зараз наведемо порядок, - по-чоловічому твердо заспокоює 6-класник Давид – і в класі чисто й затишно.

-Уже  відсутніх відмітили, - моя Ксенія не забуває виконати обов’язки чергових по школі.

- Ми вже ролі розподілили, на п’ятницю будемо готові! – звітує режисер-постановник казки п’ятикласниця Дар’я – і до моєї уваги в призначений час чудова вистава!

 От хіба не щастя, що наші учні не з Брехунівки?! Задоволено посміхаюся згаданим дрібничкам життя.

Шкільний рецепт діє!

Запитання і завдання

1. Чи існують рецепти щастя? У чому, на думку розповідача, полягає шкільний рецепт?
2. Як ви вважаєте, акцентуючи увагу на позитиві, людина може  покращити настрій та відчути себе щасливішою?
3. Яка риса, спільна для персонажів, згадується у творі? Як це підкреслюється приказкою«А ви часом – не з Брехунівки»?