Творча робота "Європейський Союз : історія і сучасність"

                            МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації

                           Мала академія наук України в Рівненській області

 Європейський Союз: історія і сучасність

Рівне – 2018

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….……..3

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ 

1.  Передумови створення, основні цілі та завдання ………………………….5

1.2. Організаційна будова та структура Євросоюзу…………………………...13

1.3. Символи Євросоюзу   ………………………………………………………17

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2.1. Чим вигідне членство в ЄС………………………………………………...19

2.2. Проблеми і перспективи ЄС…………………..………………………...... 24

2.3. Перспективи української інтеграції ……………………………………….29

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …...………………………………33

ДОДАТКИ ………………………………………………………………………35

                                                     ВСТУП

Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз — єдине поки що об’єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу — міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень.

 Актуальність теми пропонованого дослідження полягає в тому, що Європейський Союз об'єднує 28 країн Європи, є впливовим учасником світової спільноти, на сьогоднішній день, і одним з трьох основних і найбільш розвинених центрів сучасного світу, поряд із США та Японією. Європейський Союз є найбільшою світовою торговою державою, на нього припадає майже чверть світової торгівлі, це також найбільший світовий імпортер сільськогосподарської продукції і сировини. На ЄС припадає основна частина допомоги країнам, що розвиваються. Європейський Союз підтримує дипломатичні відносини більш ніж з 140 країнами світу. Актуальність даної наукової роботи полягає ще й у тому, що Європейський Союз являє собою могутню економічну силу. На частку ЄС припадає істотна частина світового ВВП і міжнародної торгівлі.

Предмет дослідження: історія виникнення та діяльність Європейського Союзу в сучасний період часу.

        Об’єкт дослідження: Європейський Союз.

        Завдання:
- вивчити літературу та джерела з даної теми;
- розкрити історичний аспект виникнення Європейського Союзу;
- дослідити нинішній стан ЄС в сучасному світі;
- розглянути економічний і політичний стан Європейського Союзу в сучасний період часу;
- виявити основні зовнішньоекономічні та інші проблеми Євросоюзу;
- показати перспективи функціонування ЄС надалі.

Хронологічні рамки: 1950-2017рр.

Наукова новизна полягає як у виборі теми, так і у підході до її вирішення.

Ступінь дослідженості  даної роботи щодо Європейського Союзу в періодичних виданнях, в науковій літературі є достатньою, оскільки діяльності Європейського Союзу завжди приділялося багато уваги з боку наукових кіл, політичних діячів, аналітиків різних країн. Необхідно підкреслити, що велике значення мають статті з періодичних видань, в яких представлений аналіз економічного і політичного становища початку XX і XXI століть, а також ролі і місця в ній ЄС.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати й висновки роботи можуть бути використані у виступах на уроках історії України, всесвітньої історії, правознавства, а також при написанні творів, рефератів для загальноосвітніх шкіл  та наукових робіт. Тему дослідницької  роботи дуже важливо  продовжити, адже Європейський Союз стоїть на порозі нового етапу розширення. Цей етап особливий і для України, оскільки наш курс на європейську інтеграцію можна розглядати як позитивний - такий, що сприяє запровадженню в Україні європейських стандартів, розширює рамки співробітництва з Європейським Союзом.

                                                     РОЗДІЛ І

                          ІСТОРІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ 

1.1 Передумови створення, основні цілі та завдання

 Інтеграційні процеси підштовхувались високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи. Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. 1948 р. США виробляли понад 60 % сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80 % усіх золотих запасів капіталістичного світу. Крім того, створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій -  МВФ, МБРР, ГАТТ -  були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували і у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський простір, який міг би зіставитися з національним господарством США.

Все це і обумовлювало необхідність консолідації західноєвропейської економічної еліти на власній основі. З цією метою у рамках утвореної 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції -  від об'єднань у межах окремих галузей промисловості до величезних проектів західноєвропейської федерації. За одним з таких проектів (“план Шумана”) у квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу з організацією не тільки спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і металобрухт), але й спільного регулювання обсягів виробництва і рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили. Цей договір набув чинності 1953 р. ЄОВС контролювало 60 % виплавки сталі і 50 % видобутку вугілля у Західній Європі[10; 123].

1967 р. внаслідок злиття органів управління ЄОВС, ЄЕС і Євроатому утворилась триєдина інтеграційна організація з офіційною назвою Європейські співтовариства , або Європейське співтовариство. 1973 року Великобританія і Данія вийшли з ЄАВТ і приєднались до ЄЕС. Португалія зробила те саме 1986 р. Проте до ЄАВТ приєднались інші три країни, і ця організація знову стала складатися з семи членів: Австрії, Фінляндії, Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії, Швеції та Швейцарії. Ідея створення ЄАВТ полягала у розвитку торгівлі між країнами, проте без об'єднання влади та створення офіційних інститутів, уповноважених вести законодавчу діяльність, як це зроблено у ЄЕС.

1984 р. ЄАВТ і ЄЕС домовились створити єдиний економічний простір і поширити своє співробітництво на такі галузі, як економіка, валютна та промислова політика, дослідження та технології, охорона навколишнього середовища, рибальство, виробництво сталі та транспорт. При цьому ЄАВТ отримувала усі пільги та торговельні прибутки від членства у Європейському співтоваристві, не беручи однак участі в роботі інститутів ЄС. Ця угода набула чинності 1 січня 1994 р. Швейцарія була єдиною з країн-членів ЄАВТ, яка не приєдналась до цієї угоди, оскільки національний референдум Швейцарії відхилив її. Три країни ЄАВТ -  Австрія, Фінляндія та Швеція -  стали повноправними членами ЄС у січні 1995 р., припинивши своє членство у ЄАВТ [13; 28]. Європейський економічний простір, створений цією угодою, -  це більше, ніж просто економічна зона; він розповсюджує на країни-члени ЄАВТ принцип чотирьох свобод ЄС -  вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення.

Окрім перелічених раніше країн, 1973 р. до ЄС увійшла Ірландія, 1981 р. -  Греція, 1986 р. -  Іспанія. І до складу співтовариства стало входити 15 країн.

У своєму інтеграційному розвитку Європейське співтовариство пройшло ряд еволюційних етапів, основою яких була лібералізація торгівлі. Розвиток співробітництва у межах ЄОВС та Євроатому підштовхнув країни до зняття цілої низки бар'єрів, що перешкоджали розширенню торгівлі між ними, а також проведенню політики гармонізації регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Було створено митний союз. У період 1958-1969 рр. формувався спільний ринок. Мито у взаємній торгівлі країн-членів поступово знижувалось, уже 1962 р. були в основному ліквідовані кількісні обмеження товарообміну, одночасно національні митні тарифи замінювались єдиним тарифом. Єдиний тариф члени Співтовариства почали застосовувати з 1 липня 1968 р. з одночасним усуненням мита у ЄС [7; 67].

У цей же період в межах “Спільного ринку” здійснювався процес формування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої у розширенні збуту своєї сільськогосподарської продукції у самому Співтоваристві: були введені єдині ціни і правила регулювання ринків основних сільськогосподарських товарів, а також створений протекціоністський механізм торгівлі з третіми країнами.

Спільна митно-тарифна політика забезпечила утворення у 1970-х роках власних коштів Співтовариства, головним чином за рахунок надходжень від митних виплат і компенсаційних зборів, що стягувались при імпорті товарів з третіх країн.

Важливим елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979 р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі:

- досягнення валютної стабільності в межах ЄС;

- спрощення конвергенції процесів економічного розвитку;

- забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності;

- стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин.

1985 р. було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1 липня 1987 р. як Єдиний Європейський акт (або Маастрихтська угода) -  угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституційних (організаційних) структур [14; 345].

З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується перехід і до політичної інтеграції -  створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.

Метою ЄС є створення умов вільного пересування в його межах товарів, послуг, капіталів та робочої сили. До 1999 р. передбачається створити Європейський центральний банк, впровадити спільну валюту, єдине громадянство, закінчити створення організаційного та правового механізму узгодження зовнішньої політики та політики безпеки держав-членів ЄС.

Досліджуючи історію створення я помітила, що найбільше протиріч на цьому шляху викликає ідея введення спільної валюти. Створення валютного союзу залежить від ступеня готовності держав до участі в ньому. Для цього ЄС визначило кілька умов-критеріїв:

1. Інфляція не може перевищувати рівень, існуючий у трьох державах-членах з найстабільнішими цінами, більш, ніж на 1,5 відсоткових пункти.

2. Розміри бюджетного дефіциту мають становити не більше, як 3 % ВНП країни.

3. Коливання обмінних курсів національних валют (при відсутності їх девальвації у попередні 2 роки) має бути у межах, встановлених для європейської валютної системи (“+”,“-”, 2,25 %).

4. Норма довгострокового прибутку не повинна перевищувати 2 % від середньої норми прибутку трьох членів ЄС, які мають найнижчу норму прибутку.

5. Національний борг не повинен перевищувати 60 % ВНП. 

Для поліпшення ситуації керівні органи ЄС передбачили низку заходів посилення контролю за економічною політикою держав-членів. Німеччина, зокрема у грудні 1995 р., запропонувала укласти між майбутніми членами валютного союзу “стабілізаційний пакт”. За цим пактом країни-учасниці мають добровільно взяти на себе зобов'язання навіть у несприятливий для економіки час не перевищувати 3 відсоткового рівня дефіциту бюджету відносно ВНП. За сприятливої економічної ситуації цей показник зменшуватиметься до 1 %. При порушенні цього зобов'язання країна має піддаватись штрафним санкціям (у розмірі 0,25 % ВНП за кожний відсоток понад тривідсоткову межу) [17; 56]. Країни ЄС не підтримали пропозиції Німеччини і лише у грудні 1996 р. було досягнуто домовленості щодо механізму запровадження санкцій, які набувають чинності тільки після відповідного рішення політичної системи своєчасного попередження. Політичні рішення мають прийматися з урахуванням виняткових випадків, до яких віднесено не лише природні катастрофи та надзвичайні політичні події (на кшталт об'єднання Німеччини), а також значне скорочення економічного зростання.

Рішення про створення валютного союзу певним чином змінило загальну стратегію будівництва ЄС. До цього часу ця стратегія передбачала, що усі держави-учасниці мають рухатись на шляху інтеграції з однаковою швидкістю і на рівних брати участь у реалізації інтеграцій них програм. Для нових членів передбачався лише перехідний період, після якого на них поширювалися загальні правила.

Невдалі ж спроби запровадити євровалюту зробили очевидним, що не всі країни зможуть увійти до валютного союзу одночасно. Постійне відкладання введення євро ставило під сумнів увесь проект, оскільки створення валютного союзу потребує одночасного збігу значної кількості факторів, що, можливо, ніколи не буде досягнуто. Саме тому до останнього часу в ЄС не було одностайної думки про готовність Союзу до введення спільної валюти у 1999 р. І тільки на саміті у квітні 1998 р. було прийнято рішення про запровадження євро лише в 11 країнах -  Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Австрії, Ірландії, Люксембурзі, Голландії, Фінляндії. Дві країни -  Великобританія і Данія -  вирішили поки що утриматись від переходу на євро, зайнявши позицію зацікавленого спостерігача. Швеція ще має привести своє законодавство у відповідність до Маастрихтського Договору та виконати умови щодо підтримання стабільності курсу національної валюти. Греція не увійшла до валютного союзу, оскільки стан її економіки, фінансів, соціального рівня не відповідають необхідним вимогам [12; 98].

Це рішення криє у собі небезпеку дестабілізації торговельних потоків та розпаду спільного внутрішнього ринку з поділом ЄС на дві нерівні щодо становища (статусу) групи країн, що негативно впливатиме на загальний інтеграційний процес.

З 1 січня 1999 р. євро почне існувати лише у чеках, банківських розрахунках і перерахунках. Готівковим засобом розрахунку євро стане з 1 січня 2002 року. Коментуючи факт народження євро, голова ЄК Жак Сантер сказав: “...євро являтиме собою потужний фактор не лише для подальшої економічної інтеграції, але також і для інтеграції політичної. Для цього зараз є усі необхідні умови... Безперечно, це історична подія, насамперед тому, що вона безпрецедентна в історії людства. Уперше одні з найсильніших і найрозвинутіших держав світу добровільно відмовляються від своїх національних валют для того, щоб створити одну, єдину, спільну” [5; 157].

І все ж визнання євро у планетарному масштабі є непростим завданням. На думку провідного експерта Банку міжнародних розрахунків (БМР) Роберта Макколі, євро, безумовно, окупує країни Європи, включаючи і її східну частину. Проте Азія, Ближній та Середній Схід, Африка, Латинська Америка та держави колишнього СРСР -  усі надаватимуть перевагу долару. Свідчення цьому є вже зараз: ті, хто мав кошти у європейських банках, переводять їх на долари, що є яскравим прикладом недовіри до євровалюти, яка ще не з'явилася. На сьогоднішній день подібні трансфери обчислюються багатьма мільярдами, і, на думку банкірів, ця тенденція зростатиме. Відтік інвестицій з Європи і скорочення будь-яких фінансових операцій, за прогнозами, стануть неминучим явищем на період становлення євро.

Які з прогнозів здійсняться, багато в чому залежить від того, наскільки адекватними будуть дії відповідних органів ЄС, наскільки адекватною буде його політика, засади якої визначені законодавчо.

Досліджуючи законодавчі документи ЄС я виявила, що це є Єдиний європейський акт, Договір про Європейський Союз та Договори, що укладають Європейські Співтовариства. В цих документах визначені: мета створення ЄС, інститути цієї організації, їх функції та порядок формування, викладені принципи функціонування ЄС, його компетенції, основні завдання і засади співробітництва.

Відповідно до цих документів метою ЄС є:

1. Сприяння проведенню збалансованої і довгострокової соціальної та економічної політики, зокрема шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного та соціального вирівнювання, створення економічного і валютного союзу, що має на меті введення спільної валюти.

2. Утвердження Європейської спільноти на міжнародній арені, зокрема шляхом проведення спільної зовнішньої політики та політики в галузі суспільної безпеки, яка могла б привести до створення у разі необхідності системи спільної оборони.

3. Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасниць шляхом введення громадянства Союзу.

4. Розвиток тісного співробітництва у галузі судової практики та внутрішніх справ.

5. Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства і, виходячи з нього, визначення, якою мірою політика та форми співробітництва, що встановлені Договорами, потребують перегляду для забезпечення ефективності механізмів та інститутів ЄС.

Згідно з установчими документами до компетенції ЄС належать такі види діяльності:

- скасування мита і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів між державами - учасницями, а також інші заходи, що мають ту ж спрямованість;

- спільна торговельна політика;

- внутрішній ринок, що характеризується зняттям перешкод для вільного переміщення товарів, осіб, послуг і капіталів між державами-учасницями;

- заходи, що стосуються в'їзду та переміщення на внутрішньому ринку;

- спільна політика в галузях сільського господарства та риболовства;

- спільна транспортна політика;

- встановлення системи, що запобігає порушенням на внутрішньому ринку;

- зближення національних законодавств держав-учасниць такою мірою, яка необхідна для нормального функціонування спільного ринку;

- політика в соціальній сфері, включаючи діяльність Європейського соціального фонду;

- економічне і соціальне єднання;

- політика захисту навколишнього середовища;

- підвищення конкурентоспроможності промисловості Союзу;

- сприяння дослідженням та технологічному розвитку;

- стимулювання зусиль по створенню та розвитку транс'європейських комунікаційних мереж та інфраструктури;

- внесок у досягнення високого рівня охорони здоров'я;

- внесок в освіту, професійне навчання та розквіт культури держав-учасниць;

- політика співробітництва у сприянні всебічного розвитку держав-учасниць;

- асоціація з заморськими країнами та територіями для розширення торгівлі й спільного сприяння економічному і соціальному розвитку;

- внесок у захист споживачів;

- заходи в галузі енергетики, соціального захисту й туризму [9; 234].

1.2. Організаційна будова та структура Євросоюзу

Ефективність діяльності ЄС забезпечується відповідними його органами. Організаційна будова ЄС базується на загальних засадах західної політичної системи, проте її конкретні форми суттєво відрізняються від національних систем. До характерних її рис належать:

1. Об'єднання інститутів двох типів -  міждержавних і наднаціональних. Особи, що входять до органів першого типу, діють як офіційні представники держав-членів. Члени органів іншого типу також призначаються кожною державою, проте діють як незалежні особи, що не зв'язані будь-якими інструкціями своїх урядів. Такий подвійний принцип формування особового складу сприяє підтримці балансу між інтересами окремих держав-членів та інтересами Союзу в цілому.

2. Гнучкий розподіл компетенцій між органами ЄС та національними урядами. Можна окреслити три основних варіанти розподілу компетенцій: сфери, де здійснюється спільна політика ЄС (аграрна, торговельна тощо); сфери змішаної компетенції, коли за окремі напрями чи групи питань відповідають органи ЄС, а решта лишається під керівництвом національних урядів (регіональна, соціальна тощо); сфери, де функції ЄС обмежуються координацією дій держав-членів та розробкою рекомендацій (макроекономічна політика, політика в галузі охорони навколишнього середовища тощо).

3. Значна кількість типів рішень, які приймаються -  від регламентів та директив, що обов'язкові для виконання національними урядами і всіма учасниками об'єднання, до висновків, що мають лише рекомендаційний характер.

4. Примат права ЄС над національними законодавствами держав-членів у межах, які визначені змістом установчих договорів.

Організаційна структура ЄС побудована за принципом поділу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать:

- Європейський парламент

- Європейська Рада

- Рада Міністрів

- Європейська Комісія

- Європейський Суд

- Палата аудиторів.

Європейський парламент -  представницький орган, що обирається з 1979 р. прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-членів ЄС один раз на п'ять років. За кожною державою-членом закріплюється фіксована кількість депутатських місць, відповідно до чисельності населення країни (Додаток А).

Функції Європарламенту дещо відрізняються від функцій національних парламентів. Так, Європарламент не обирає уряд. Це пов'язано з тим, що на рівні ЄС не існує структури, яка може вважатись урядом у повному розумінні цього слова. Проте Європарламент впливає на формування Європейської Комісії, оскільки Голова (Президент) Комісії призначається урядами держав-членів тільки після консультації з Європарламентом. Крім того, кандидатури як Голови, так і інших членів Комісії, затверджуються Європарламентом.

Основними функціями Європарламенту є: дорадчі, наглядові, прийняття рішень, політичної ініціативи, демократичного контролю та законодавча. Для виконання цих функцій в Європарламенті створено 19 комітетів:

- з іноземних справ та безпеки;

- з сільського господарства, риболовства і сільського розвитку;

- бюджетний;

- з економічних і фінансових питань та промислової політики;

- з енергетики, досліджень та технологій;

- з зовнішніх економічних зв'язків;

- з законодавчих питань та громадянських прав;

- з соціальних питань, безробіття та виробничого середовища;

- з питань регіональної політики, регіонального планування та зв'язків на місцях;

- з транспорту та туризму;

- з питань навколишнього середовища, здоров'я та захисту споживачів;

- з культури, молоді, освіти та засобів масової інформації;

-з питань розвитку і співробітництва;

-з громадянських свобод та внутрішньої політики;

- з контролю за виконанням бюджету;

- з інституціональної політики;

- з процедурних питань, підтвердження мандатів та статусу недоторканості;

- з прав жінок;

- з питань петицій.

Європейська Рада скликається щонайменше двічі на рік на рівні глав держав та урядів. Крім них, у засіданнях Європейської Ради беруть участь міністри закордонних справ, Президент (Голова) та Віце-президент Європейської Комісії. Рішення Європейської Ради не мають обов'язкової сили, проте вони дають політичний імпульс та визначають основні орієнтири подальшого розвитку Союзу. Зважаючи на високий рівень влади, яку мають у своїх країнах глави держав та урядів, Європейська Рада стала органом, до якого можуть звернутись Рада Міністрів та Європейська Комісія з особливо складних питань, що не вирішують ся у межах звичайної процедури ЄС [11; 167].

Європейська Комісія є виконавчим органом ЄС. Вона складається з 17 членів, незалежних від урядів своїх країн, хоча й призначених ними. До складу Комісії входять по два представники від великих держав: Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та Великобританії. Інші країни мають по одному представнику.

Європейський Суд. Оскільки ЄС побудовано на основі юридично обов'язкових Договорів, він суттєво відрізняється від інших міжнародних організацій. Статті Договорів про ЄС і законодавчі акти, які грунтуються на них, стають частиною національного права держав-членів. Це потребує чіткого тлумачення цих законодавчих актів. Основною функцією Європейського Суду і є забезпечення єдиного тлумачення законодавства ЄС та його примату над національними законодавствами у межах юрисдикції, що встановлена установчими Договорами (Додаток Б).

Відповідно до цього Європейський Суд розглядає та регулює розбіжності між державами-членами, між ними та ЄС, інститутами ЄС, ЄС та фізичними і юридичними особами. Крім того, Європейський Суд робить висновок щодо міжнародних угод та попередніх слухань справ, які передані йому національними судами (хоч у цьому випадку юрисдикція Євросуду на них не поширюється).

Євросуд є вищою інстанцією. Він не має у своєму розпорядженні будь-яких засобів примусу. Проте, враховуючи його становище та авторитет, держави-члени та інститути ЄС, як правило, погоджуються з його рішеннями.

Палата аудиторів -  порівняно молодий орган ЄС, створений 1975 р. з метою перевірки усіх доходів і витрат ЄС та створених ним інститутів. Вона складається з 12 членів, що обираються на шість років, і є повністю незалежною у своїй діяльності.

Аналізуючи діяльність органів Європейського Союзу, дійшла висновку, що вона заснована на принципі, за яким жодна держава-учасниця не може бути примушена до будь-яких дій без згоди цієї держави. Якщо рішення ЄС приймаються більшістю, то вони мають декларативний характер. Для того щоб рішення мали обов'язковий характер, необхідно їх схвалення кожною державою.

Прийняття рішень у ЄС має таку послідовність дій. Європейська Комісія починає розробку законопроектів за своєю ініціативою або на прохання Європарламенту чи Ради Міністрів. Пропозиції ЄК надходять до Ради Міністрів, а потім передаються до Європарламенту, де розглядаються відповідним комітетом.

Як бачимо, існуюча в ЄС процедура підготовки та прийняття рішень є складною, проте закладений у ній механізм перевірок та противаг забезпечує демократичність процесу,  грунтуючись на відкритій дискусії, консультаціях та консенсусі.

1.3. Символи ЄС

         Під час дослідження історії створення ЄС мене також зацікавили символи Європейського Союзу. Це прапор Європи.(Додаток В). Він є символом не тільки Європейського Союзу, але й символом єдності країн Європи та її індивідуальною ознакою в широкому сенсі. Коло золотих зірок символізує солідарність і гармонію між народами Європи. Кількість зірок жодним чином не пов'язана з кількістю держав-членів ЄС. На прапорі зображено дванадцять зірок, тому що цифра «дванадцять» традиційно вважається символом досконалості, повноти і єдності. З цієї причини прапор залишається незмінним незалежно від розширень ЄС.

   «Ода до радості». У широкому значенні – це гімн не лише Європейського Союзу, але й усієї Європи. Музика гімну взята з Дев’ятої симфонії, яку Людвіг ван Бетховен написав у 1823 році. У фінальній частині своєї симфонії Бетховен поклав на музику «Оду до радості», написану в 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. Цей вірш виражав ідеалістичні погляди Шиллера на братерські стосунки між усіма представниками людської раси - погляди, які поділяв і Бетховен. У 1972 році Рада Європи (той самий орган, який розробив дизайн європейського прапора) схвалила тему «Оди до радості» Бетховена у якості свого гімну. Відомому диригенту Герберту фон Караяну було доручено написати три інструментальні аранжування – із соло для фортепіано, для духових інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа [19; 45].  У 1985 році гімн було схвалено президентами та главами урядів країн ЄС як офіційний гімн Європейського Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі національні гімни країн-членів ЄС, скоріше, він є ствердженням спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей.

День Європи, 9 травня.  9 травня 1950 року Роберт Шуман вніс пропозицію створити об’єднану Європу для налагодження мирних взаємовідносин на континенті. З цієї пропозиції, що отримала назву «декларація Шумана», бере початок процес об’єднання, який завершився утворенням Європейського Союзу (Додаток Г). Сьогодні 9 травня стало ще одним європейським символом (Днем Європи), який разом із прапором, гімном, девізом і єдиною валютою (євро) виражає політичну сутність Європейського Союзу. На день Європи проводяться заходи і свята, що зміцнюють єдність Європи та її громадян і зближують народи держав-членів ЄС. 

 «Єдність у різноманітті» - це девіз Європейського Союзу. Девіз означає те, що завдяки ЄС мешканці європейських країн поєднуються у співпраці заради миру і добробуту, а численні культури, традиції та мови держав Європи є безцінним активом цього континенту. 

                                                 РОЗДІЛ ІІ                        

                     СУЧАСНИЙ СТАН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2.1. Чим вигідне членство в ЄС?

      Вивчаючи досвід Польщі, її вступу до ЄС я зрозуміла, як далеко країна може посунутись в розвитку, налагодивши ефективну співпрацю з ЄС.

Тільки після року в ЄС у Польщі був найвищий ріст ВВП, динамічний ріст експорту, зміцнення довіри закордонних інвесторів, що супроводжувалось значним притоком інвестицій. За 2005 рік до Польщі тільки з бюджету ЄС надійшло близько 25 мільярдів злотих допомоги (тоді – 5 мільярдів євро). А це й розвиток інфраструктури, і енергоощадність, і екологія, і вирівнювання регіонів, і якість послуг… А найголовніше, що така динаміка продовжується до сьогодні. Що ж до принципової аргументації на користь ЄС, то, як на мене, для нас близькою може бути та, яку використовував польський уряд, переконуючи своїх громадян напередодні референдуму за вступ до ЄС (тоді "за" проголосувало 77,45% виборців).

        По-перше, Польща як велика країна, буде мати достатньо голосів і в Раді ЄС, і в парламенті, і в Комісії, аби мати вплив на формування політики Євросоюзу.

        По-друге, членство в ЄС дає можливості для кращого економічного розвитку. Так, Польща розраховувала на додатковий зріст ВВП в 1,5-2%, (що в підсумку і виправдалось завдяки розширенню торгівельних ринків і інвестиціям)."Відкриття ринків – це як більший експорт, що дає нарощування виробництва, а отже і створює нові робочі місця, так і більший імпорт, що також має свою перевагу, адже росте конкуренція, а тому ціни знижуються, а якість підвищується!".

         По-третє, вступ дає широкі можливості для покращення якості системи освіти, а найперше – для студентів і школярів в можливості навчання за кордоном.

         По-четверте, вступ дає більші можливості для забезпечення безпеки держави. Наприклад, Союз, розуміючи, що кордон, це справа спільна, всіляко помагає Польщі в посиленні кордону. Тільки на впровадження Шенгенської системи Польща повинна була отримати від ЄС до кінця 2006 року 280 мільйонів євро.

        По-п’яте вступ відкриває великі можливості для споживачів. "В ЄС маєш можливість бути просто здоровішим і безпечнішим" [6;87].

Наприклад, в Союзі не доходить до того, що інформація на упаковці продукту не відповідає його змісту, бо за цим стоїть суворий контроль. Союз значно краще дбає про охорону здоров’я громадян (коли в країнах-кандидатах на той час було 400 євро видатків на охорону здоров’я на одного громадянина, то в ЄС середній показник становив 1600).

        По-шосте, вступ сприятиме покращенню функціонування малих і середніх підприємств. МСП становлять 99% всіх підприємств в Союзі і фактично годують країни ЄС. Тому цій сфері приділяють значну увагу. Серед іншого йдеться про дотації, різні програми сприяння підприємництву, підприємницьке партнерство на рівні країн.

      По-сьоме, покращиться ситуація з безробіттям. Можна буде легально отримувати роботу за кордоном. При чому юридичний статус працівників в рамках ЄС урівнюється.

     По-восьме, зі вступом значно посилюються позиції аграріїв. Польські аграрії після вступу могли очікувати на доплати з союзного бюджету, гарантії ціни і субсидії.

     По-дев’яте, ЄС серйозно дбає про екологію, тому через приписи ЄС вдасться значно покращити екологічну ситуацію, яка стосується як промислових чи комунальних нечистот, так і покращення якості водойм, морів, повітря чи ґрунту. В перші три роки в Союзі Польща мала отримати 1,8 мільярдів євро на охорону середовища.

      По-десяте, вступ також дасть можливість поправити стан транспортної інфраструктури завдяки спеціальним спрямуванням зі структурних фондів. Приклад – Іспанія, – де після вступу протягом кількох років з’явилося біля 3,5 тисяч кілометрів автострад. Тільки в 2004-2006 Польща мала отримати на покращення транспортної інфраструктури 1,8 мільярдів євро.

      По-одинадцяте, виникне можливість провадити підприємницьку діяльність в будь-якій країні ЄС.

      По-дванадцяте, інтеграція в ЄС була б неповна без прийняття євро. Єдина валюта має свої переваги. Це практично, спрощує мандри чи торгівлю.

     По-тринадцяте, уявіть, наскільки полегшиться життя туристам після вступу до Союзу.

    Отже, досвід інших країн чітко показує – краще бути в Союзі, ніж поза ним. Приклад другий – Ірландія, котра з відсталої країни Європи перетворилась на "кельтського тигра".

Допомога Союзу для Ірландії становила від часу вступу до 1999 року близько 18,5 мільярдів євро. За цей час ВВП на одну людину зріс з 58% середньоєвропейського до 122%!!![16;24]. Це стосується й Іспанії. Зараз без її згоди не може бути прийнято жодного важливого для Союзу рішення, хоча ще кілька років до вступу країна була недемократичною диктатурою.

    Та найбільше мене зацікавило питання виходу  Великої Британії  з ЄС. Досліджуючи його я переконалася, що  вихід Великобританії з ЄС в 2018 році (так званий Brexit) дуже складний процес, і з юридичної точки зору, і з політичної, тому точно сказати, коли саме він завершиться, не береться ніхто. При цьому експерти з Brexit відзначають, що чим раніше Велика Британія ініціює «розлучення» з ЄС, тим краще, адже поки всі сторони знаходяться в невизначеності. Поки ж до ситуації з Brexit прикуті погляди всього світу, оскільки вона є безпрецедентною. Експерти сперечаються, які наслідки такого рішення очікують Великобританії і ЄС, як це позначиться на політичній карті світу.

       Однією з основних причин виходу Великобританії з ЄС є бажання Туманного Альбіону відстояти свою винятковість. Як стверджують експерти, левова частка британців впевнена в тому, що їхня батьківщина гідна мати якщо не лідером, то точно особливий статус у складі ЄС. На цих настроях вміло грали політики, бажаючи підвищити свою популярність напередодні виборів. Поступово ситуація загострилася до межі, що в свій час і вилилося в Brexit.
Ще одна причина – економічна. Більшість громадян Великобританії вважають недоцільними постійні фінансові вливання в економіку ЄС і підтримку країн-новачків союзу. Прихильники Brexit впевнені, що без ЄС їхня країна зможе використовувати ці гроші для власного розвитку і поліпшення якості життя британців. Як би те ні було, а в 2015 році на виборах перемогла партія Кемерона, який після свого призначення на піст прем'єра відразу почав вести переговори про особливий статус Британії в складі ЄС. Вже в 2016 році в країні пройшов референдум про вихід з ЄС, навіть незважаючи на готовність останнього піти на поступки.
            Результат голосування став несподіванкою для всього світу: за Brexit проголосували 519 % британців, а проти – лише 481 %. При цьому явка була рекордною – на вибори прийшли більше 464 млн осіб. Деякі аналітики відзначали, що сам Кемерон був упевнений, що британці проголосують проти виходу Великобританії з ЄС, тому не очікував такого результату.
Відповідно до законодавства, результати референдуму набувають чинності не відразу, а тільки після відповідного рішення британського парламенту. Але вже сьогодні ясно, що шансів на скасування Brexit майже немає  [8;56].
          Впевненість британців у правильності вибору підігріває і нинішня ситуація з мігрантами. Потужний потік біженців і наступні теракти і злочини підкріплюють думку, що без ЄС Великобританії буде краще. Головною вигодою Brexit для Великобританії вважають можливість заощадити на держвидатках. Так, тільки в 2015 році країна перерахувала в бюджет ЄС більше 13 млрд фунтів стерлінгів, а назад у британську казну повернулося всього 45 млрд – різниця досить відчутна. Але з іншого боку, цілком можливо, що фінансові втрати від виходу з ЄС переважать можливу економію.

       У плані торгівлі для Великобританії вигідно членство в ЄС, адже всередині Союзу продавані товари не обкладаються митами. Крім того, Британія активно користується різними торговими угодами між ЄС та іншими країнами, наприклад, зараз йдуть переговори про створення вільного простору між США і ЄС. У разі виходу і Союзу, Туманний Альбіон втратить всі ці преференції і буде змушений заново налагоджувати торговельні контакти і укладати нові угоди, які можуть не бути настільки вигідними, як раніше.
          Прихильники Brexit заявляють, що Британія може за прикладом Канади співпрацювати з іншими державами і за взаємною згодою обнулити мита для вільної торгівлі. Але це означає довгі і дуже болісні переговори, результат яких складно передбачити.

Прихильники «розлучення» з ЄС, навпаки, вважають, що самостійно Великобританія отримає можливість стати найбільшою економічною державою. Але очевидно, що багато впливових компанії можуть скоротити свою присутність в Британії через запровадження експортних мит. Саме питання імміграції є одним з головних предметів спорів між противниками і прихильниками Brexit. Перші наголошують, що приплив мігрантів з ЄС позитивно позначилося на Британії, яка отримала більше робочих рук і кваліфікованих фахівців. Вони також підкреслюють, що Brexit не захистить країну від біженців з Сирії, адже це явище дуже складно контролювати. Прихильники «розлучення» з ЄС вказують, що самостійно Британія зможе вести міграційну політику по-своєму, не озираючись на закони ЄС і захищаючи виключно свої інтереси [18;102].
Поки самі британці вважають Brexit неминучим, хоча кількість тих, хто сумнівається в цьому рішенні громадян залишається досить високим. З часом стане більш зрозуміло, як саме буде відбуватися вихід Британії з ЄС і як буде виглядати Союз після 2018 року. Зараз очевидно лише одне — якщо Британія все ж вийде з Євросоюзу, це буде головною економічною і політичною новиною 2018 року.

Шотландія, на відміну від багатьох інших британських регіонів, традиційно виступає за збереження членства в ЄС. На референдумі всі 32 виборчі округи в Шотландії проголосували за те, щоб Британія залишилася в ЄС. Інтрига полягає в тому, що два роки тому шотландці проводили свій референдум – щодо членства у Сполученому Королівстві. Тоді прихильники союзу з Лондоном перемогли. Але зараз все може змінитися. Якщо Шотландія проведе другий референдум, цілком можливо, що вона вийде зі складу Сполученого Королівства. І тому наступним кроком може бути вступ Шотландії, як окремої країни, у Євросоюз.

Нікола Стерджон, що посідає посаду «першого міністра» Шотландії, заявила, що «народ Шотландії бачить своє майбутнє як частину Європейського Союзу». Відома письменниця Джоан Роулінг написала у Твітері, що «Шотландія тепер шукатиме незалежності», і що рішення Кемерона про референдум «розвалить два союзи» – і союз Британії з ЄС, і союз Шотландії зі Сполученим Королівством. Тому, цілком можливо, в наступні роки Шотландія може зайняти місце Британії у Євросоюзі. 

2.2. Проблеми і перспективи Євросоюзу

       Незважаючи на те що Європейський Союз є найпотужнішим економічним блоком Європи і впливовим учасником міжнародних відносин, він стикається з низкою проблем. Під час дослідження та аналізу матеріалів я дізналася про проблеми, які існують в ЄС. А саме:
- проблема низької еластичності ринку праці ЄС, що склалася не тільки внаслідок низької мобільності робочої сили, але також через сильного впливу профспілок на політику щодо заробітної плати;
- проблеми реформування системи соціального забезпечення країн ЄС;
- проблеми державного боргу країн ЄС;
- проблеми, пов'язані з введення «євро» в готівковий обіг;
- Великі витрати на підготовку країн-кандидатів на вступ до ЄС.
Лорд Паттен Канцлер Оксфордського і Ньюкаслського університетів, колишній комісар Ради Європи з зовнішніх зв'язків заявив, що неправильно вважати Європу «відсталим» регіоном у порівнянні з США. Він зазначив, що європейська продуктивність праці у розрахунку на одну людину навіть трохи вище, ніж у США, а ВВП в перерахунку на одну годину приблизно рівні.
Головна проблема Європи - це зміна демографічної ситуації. Населення скорочується і старіє, у результаті чого все менше число працюючих буде змушене забезпечувати більшу кількість пенсіонерів. Європа також відстає від США у розробці та впровадженні інформаційних технологій, більше того, в силу глобалізації підвищується конкуренція, особливо з боку Індії і Китаю

[9; 112].
             Розширення Європейського союзу - ще один чинник, що вимагає прискорення економічного розвитку, щоб виправдати законні надії нових країн-членів ЄС. І хоча економіка приєдналися країн зростає швидше середнього показника, необхідно забезпечити більш високі темпи економічного зростання в Євросоюзі в цілому. Це дозволить країнам Центральної та Східної Європи позбутися відчуття соціальної несправедливості, а нинішнім членам ЄС - послабити напруженість у відносинах один з одним, оскільки більш низькі податки і зарплати в нещодавно приєдналися країнах привертають більший обсяг інвестицій і створюють більше робочих місць.
            Перед лицем цих проблем глави європейських держав домовилися в 2000 році про прийняття десятирічної Лісабонської програми зі стимулювання інновацій, підтримки підприємництва та розширення досліджень і розробок. Реалізація програми зіткнулася з труднощами через те, що вона охоплює такі хворобливі з політичної точки зору питання, як гнучкість ринку праці, реформа пенсійного забезпечення та охорони здоров'я, а також створення електронного уряду. Проте можна зробити ряд «прямих і практичних» дій, спрямованих на збільшення інвестицій в наукові дослідження та розробки (НДР), що допоможе підвищити конкурентоспроможність Європи, уникнувши великих політичних проблем.
           Проблема освіти в Європі, вищу освіту в Європі в цілому знаходиться в жахливому стані. У відсотковому відношенні до ВВП США витрачають на НДР і вища освіта вдвічі більше, ніж Європа, і тому європейські країни мають менше можливостей для того, щоб утримати кадри дослідників і вчених, які формуються в європейській науці. Фактично лише чверть європейців, які навчаються в аспірантурі американських університетів, повертається в Європу [7; 271].  У зв'язку з цим Лорд Паттен закликав європейські країни витрачати на НДР більш значну частину своїх бюджетів. Відзначивши, що 44% бюджету Євросоюзу витрачається на сільське господарство - сектор, в якому зайнято лише 7% робочої сили, - він запитав: «Коли ми почнемо інвестувати в робочі місця завтрашнього, а не вчорашнього дня?». Не потрібно створювати кордонів для знань. Європейському Союзу слід провести дослідницьку роботу в Європі більш привабливою для європейців, а саму Європу - більш привабливою для людей з інших країн.
                  Проблема імміграції в Європейському Союзі. Держави-члени Європейського союзу стикаються з проблемою імміграції, з припливом громадян з колишніх республік Радянського Союзу. Держави-члени Європейського союзу намагалися вирішити цю проблему, домовившись про спільну стратегії, які вони намагаються реалізувати.
        Існує також торгівля іммігрантами, що здійснюється організованими бандами, які наживаються на цьому. Молоді жінки і дівчата часто змушені працювати в якості повій на ці банди. Злочинці перевозять мігрантів і рабів по всій Європі в задній частині вантажних автомобілів, суден і вони можуть залишатися непоміченими до тих пір, поки вони досягнуть пункту свого призначення. Кошти, отримані в результаті цієї злочинної діяльності злочинці використовують як фінансування тероризму.
         Нелегальна імміграція також надає негативний вплив на економіку країн ЄС, державна скарбниця отримує менше грошей, тому що існує так багато людей, хто працює і не платить податки. Нелегальні іммігранти, які приїжджають в країни ЄС у пошуках кращих умов життя, також більшою мірою готові працювати за менше. Це, як правило, викликають напруженість і невдоволення корінних жителів [17;37].

Проблеми європейської та міжнародної безпеки є найважливішими для ЄС. Наступна проблема Європейського Союзу екологічна проблема. У ЄС входить 28 країн Європи, і багато з цих країн мають безкрайніми лісами, чудовими гірськими ландшафтами (Додаток Д). З точки зору екологів, розширення ЄС становить величезну небезпеку. Природі погрожують, наприклад, будівництво нових автодоріг та здійснення інших інфраструктурних проектів, а також зростання виробництва автомобілів. Крім того, скасування внутрішніх кордонів полегшить контрабанду рідкісних тварин і рослин. Не кажучи вже про те, що на території ЄС тепер виявляться атомні реактори, подібні тому, який вибухнув на Чорнобильській АЕС. 26 квітня 2009р. виповнилося 23 роки з дня цієї трагедії. Її наслідки на одній тільки України коштували життя 4400 осіб. З часу катастрофи в результаті захворювань, викликаних наслідками радіоактивного забруднення, було госпіталізовано 2,32 мільйона жителів цієї країни  [10;22].
 Проте перспективи Європейського Союзу великі, завдяки об'єднанню капіталу, людських ресурсів, обміну інформацією, досвіду країн ЄС.
Упевнено ростуть такі надійні показники, як індекси ділової довіри. Це говорить про впевненість інвесторів у здатності політичного керівництва провідних європейських країн домогтися певного прогресу в здійсненні структурних реформ. Зростає обсяг замовлень на продукцію європейських виробників, в першу чергу на товари виробничого призначення. Це означає підвищення внутрішнього попиту і пожвавлення інвестиційної активності.
Представлені в Європейську комісію «програми стабільності» країн ЕВС свідчать про намір фінансової влади більшості країн проводити нейтральну бюджетну політику, не перешкоджає економічному зростанню.
Створення більш кращих умов життя в країнах ЄС, з метою залучення працездатних молодих людей з закордону  [19;84].
         Забезпечення більш високих темпів економічного зростання в ЄС в цілому, це дозволить країнам Центральної та Східної Європи позбутися відчуття соціальної несправедливості, а нинішнім членам ЄС - послабити напруженість у відносинах один з одним, оскільки більш низькі податки і зарплати в нещодавно приєдналися країнах привертають більший обсяг інвестицій і створюють більше робочих місць. Стійкий ріст економік країн ЄС створює сприятливі можливості для співпраці їх один з одним. Європейський Союз буде і надалі зміцнювати і розвивати всебічне співробітництво, постійно збагачувати і вдосконалювати відносини стратегічного партнерства з тим, щоб вони досягли ще більш високого рівня. У нинішній ситуації слід особливо звернути увагу на розвиток співробітництва за такими напрямками:
- продовжувати розвивати двостороннє та багатостороннє торговельно-економічне співробітництво між країнами ЄС;
- активніше проводити консультації, координувати свої зусилля, розвивати співпрацю між країнами ЄС;
- залучення високих технологій та ноу-хау, досвіду менеджменту;
-  вжиття заходів з боку ЄС щодо захисту суверенітету, незалежності, єдності і територіальної цілісності з метою підтримання миру і стабільності у всьому світі;
- розгортання інвестиційної активності, в країнах ЄС, у тому числі створення належного інвестиційного клімату для стимулювання притоку іноземних капіталовкладень;
- розширення спільних наукових досліджень, обмін фахівцями в країнах ЄС;
- формування в довгостроковій перспективі інтегрованого економічного об'єднання країн ЄС, що забезпечує ефективний розвиток кожного;
- вироблення стратегії і спеціальних заходів ЄС для підтримки економічної стабільності, зміцнення відносин між державами,
заснованого на повазі інтересів один одного, підвищення конкурентоспроможності країн;
- всебічний розвиток співробітництва з неофіційних каналів, включаючи обмін та співробітництво в галузі культури, інформації, освіти, науки і техніки, туризму, необхідна участь і підтримка широких верств суспільства, не тільки правлячих кіл.
         Важливо підкреслити, що Європейський Союз на сьогоднішній день розвивається досить швидкими темпами, особливо у сфері торгівлі. Економічні відносини між країнами ЄС поступово піднімаються на новий щабель розвитку, засновану на взаємній повазі інтересів і прискоренні інтеграційних процесів між країнами. Країни ЄС демонструють щире бажання до співпраці, завдяки наявності економічної основи, потужності та впливу у світі.

2.3. Перспективи української євроінтеграції

Розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 травня 2004 року, призвело до історичних змін політичних, географічних та економічних умов для України та Євросоюзу. Сьогодні Європейський Союз та Україна мають спільний кордон і як безпосередні сусіди будуть посилювати свою політичну та економічну взаємопов`язаність. Розширення дає можливість для України та Європейського Союзу розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть поза рамки співробітництва  до поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва. Європейський Союз та Україна сповнені рішучості посилити свої відносини та сприяти утвердженню стабільності, безпеки і добробуту. Такий підхід заснований на спільних цінностях, спільній власності та диференціації. Це сприятиме подальшому зміцненню нашого стратегічного партнерства.

Європейський Союз стоїть на порозі нового етапу розширення - безпрецедентного як щодо кількості країн, які приєднаються до ЄС найближчими роками, так і щодо глибини пов'язаних з цим перетворень. Цей етап особливий і для України, оскільки наш курс на європейську інтеграцію здійснюватиметься в новій ситуації, коли наша держава матиме спільний кордон з розширеним ЄС.

Наближення ЄС до українських кордонів об'єктивно збільшує вплив європейської спільноти на Україну, модернізує співробітництво з новими членами Союзу. У стратегічному плані цей процес можна розглядати як позитивний - такий, що сприяє запровадженню в Україні європейських стандартів, розширює рамки співробітництва з Європейським Союзом. Необхідно спільно з ЄС відшукати взаємоприйнятні механізми, здатні зберегти та розвинути позитивну динаміку двосторонніх торговельно-економічних та політичних відносин.

Європейський вибір України відкриває нові перспективи співробітництва з розвинутими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин. Це – найкращий спосіб реалізації національних інтересів.

                                                  ВИСНОВКИ
         В ході наукової роботи  я розкрила зміст історії створення Європейського Союзу, показала нинішнє становище ЄС у світі, позначила мету і завдання Європейського Союзу, розкрила зовнішньоекономічні та інші проблеми і перспективи Європейського Союзу .У даній роботі була здійснена спроба позначити основний вектор сучасного етапу розвитку Європейського Союзу як найбільшої у світі інтеграції країн. Зараз ЄС переживає завершальну стадію свого формування: вирішуються питання зближення економічних політик держав, особливо тих, які нещодавно увійшли до складу конфедерації.        Об'єднуючись в Європейський Союз, країни - учасниці керувалися не тільки меркантильними інтересами і економічними міркуваннями. Безумовно, вони грають не останню роль, але в основі європейського єднання лежать також загальна ідеологія, системи цінностей і притаманне всім європейським політичним системам повагу прав і свобод людини.

            Економічна інтеграція в ЄС має кілька цілей, таких як збереження світу, соціальна стабільність, створення економічного і політичного союзу. ЄС базується на привабливості «загальноєвропейських цінностей»: економічного процвітання, політичної стабільності, соціальної справедливості, демократичного управління, верховенства закону, дотримання прав людини. ЄС є впливовим гравцем і в міжнародних організаціях, активно відстоюючи свої інтереси на різного роду міжнародних форумах і зустрічах на вищому рівні.
            Основними формами взаємодії учасників міжнародних відносин є участь у багатосторонніх переговорах і укладення різного роду угод. За період існування європейського співтовариства укладені різного роду угоди про співробітництво майже з 160 державами. Зовнішньополітична складова європейської інтеграції буде розвиватися шляхом «дрібних кроків» - зближення позицій країн-членів, пошуку консенсусу та прийняття спільних дій на пріоритетних напрямках. Можна очікувати, що до середини прогнозного періоду в ЄС складеться досить ефективний механізм формування і прийняття зовнішньополітичних рішень, причому грунтується не тільки на широкому компромісі, близькому до одностайності (оскільки пошук компромісу знижує дієвість рішень), навпаки, все частіше рішення будуть базуватися на позиції меншості найбільш сильних і авторитетних держав.

Результати й висновки моєї роботи можуть бути використані у виступах на уроках історії України, всесвітньої історії, правознавства, а також при написанні творів, рефератів для загальноосвітніх шкіл  та наукових робіт. Тему дослідницької  роботи дуже важливо  продовжити, адже Європейський Союз стоїть на порозі нового етапу розширення. Цей етап особливий і для України, оскільки наш курс на європейську інтеграцію можна розглядати як позитивний - такий, що сприяє запровадженню в Україні європейських стандартів, розширює рамки співробітництва з Європейським Союзом.

                          СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.  Паризький договір 1951р. [Електронний ресурс] .- Режим доступу:  

      http://www.ixbt.com/
2.  Римский договір 1957р. [Електронний ресурс] .- Режим доступу:          

      http://www.ereport.ru/
3.  Маастрихтский договір 1992р. [Електронний ресурс] .- Режим доступу:
     http://www.vusnet.ru/
4.  Амстердамський договір 1997 р . [Електронний ресурс] .- Режим доступу:

     http://www.businessdivss.ru/

5.   Аракелян М. Р. Право Європейського Союзу : підручник / М. Р. Аракелян, 

      М. Д. Василенко ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-

      "Одес. юрид. акад.". – О. : Фенікс, 2012. – 390 с.

6.  Баймуратов М. О. Модифікації державного суверенітету в умовах 

     европейської інтеграції в контексті взаємовідносин Європейського Союзу з  

     державами-членами : монографія / М. О. Баймуратов, Ю. С. Хоббі. – Суми :  

    Університет. кн., 2013. – 300 с.

7.  Волошин Ю. О. Конституційно-правове забезпечення європейської

      міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти : монографія / Ю.

     О. Волошин. – К. : Логос, 2010. – 428 с.

8.   Європейський Союз і Україна: особливості взаємовідносин на сучасному

      етапі / НАПрН України, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування. – Х. :

      Оберіг, 2012. – Вип 1. – 76 с. – (Серія "Наукові доповіді").

9.    Європейський Союз: економіка, політика, право : енцикл. слов. / Київ. нац.

      ун-т ім. Т. Шевченка. – К. : ВПЦ "Київ. ун-т", 2011. – 368 с.

10.  Історія європейської інтеграції від Римської імперії до Європейського

      Союзу : монографія / НАПрН України, за заг. ред. І. В. Яковюка. – К. : Ред.

      журн. "Право України";  Право, 2013. – Вип. 14. – 208 с.

11.  Консолідовані версії договору про Європейський Союз та Договору про

       функціонування Європейського Союзу (2010/С 83/01) : хрестоматія /  

      упоряд. Б. В. Бабіна. – О. : Фенікс, 2012. – 294 с.

12.  Кордон М. В. Європейська та євроатлантична інтеграція України : навч.

       посіб. / М. В. Кордон. – 2-ге вид. – К. : Центр учб. л-ри, 2010. – 172 с.

13.  Основи права Європейського Союзу : нормат. матеріали (із змінами,

      внесеними Лісабон. договором) / за заг. ред. М. В. Буроменського. – Х. :

      ФІНН, 2010. – 392 с. – (Бібліотека юриста).

14.    Право Європейського Союзу : підручник / за ред. В. І. Муравйова. – К. :

        Юрінком Інтер, 2011. – 704 с.

15.    Україна – Європейський Союз : зібр. міжнар. договорів та ін. док. (1991–

        2009) / за ред. С. О. Камишева. – К. : Юстініан, 2010. – 608 с.

16.  Чому "Європа" має значення. Європеїзація законодавчого процесу та

        парламентських практик в Україні : аналіт. звіт Лаб. законодат. ініціатив. –

        К., 2010. – 74 с.

17.  Чугаев О. А. Валютна інтеграція в Європейському Союзі : навч. посіб. /

       О. А. Чугаев ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнар. відносин. – К. :

       Київ. ун-т, 2010. – 191 с.

18.  Шпакович О. М. Вплив актів міжнародних організацій на внутрішні

       правопорядки держав-членів: теорія і практика : монографія /

       О. М. Шпакович ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2011. – 415 с.

19.   Яковюк І. В. Правові основи інтеграції до ЄС: загальнотеоретичний аналіз

      : монографія / І. В. Яковюк ; Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава

       Мудрого". – Х. : Право, 2013. – 260 с.

                                                     Додаток А

Будівля Європейського Парламенту у м. Брюссель (Бельгія)

                                                     Додаток Б

                        Будівля Європейського Суду у Страсбурзі (Франція)

                                                    Додаток В

Прапор Європейського Союзу

Додаток Г

Роберт Шуман – основоположник створення Європейського Союзу

Додаток Д

                     Карта Європейського Союзу