Творчий проект на тему "Відомий і незнаний П.Куліш"

ПОЗАКЛАСНА РОБОТА

Проект

Тема. Відеосюжет «Відомий і незнаний П.Куліш»

Мета: дослідити основні віхи життєвого шляху П.Куліша, проаналізувати його життєву й громадянську позицію, підтвердити або спростувати думку відомого літературного критика Юрія Шереха, який назвав Пантелеймона Куліша «народником без народу, елітистом без еліти, літератором без літератури, політиком без політичного діяння...»; створити відеосюжет; удосконалювати вміння аргументовано висловлювати власну думку, стимулювати учнів до самоосвіти, розвивати навики самостійно та логічно мислити; прищеплювати любов до рідного краю і почуття відповідальності за майбутнє України

Тип проекту: навчальний, міжпредметний (література, історія, інформатика), інформаційний, колективний (груповий).

Механізм реалізації проекту

1. Формулювання спільної теми й мети.

Ключове питання: Відомий літературний критик Юрій Шерех назвав Пантелеймона Куліша «народником без народу, елітистом без еліти, літератором без літератури, політиком без політичного діяння...».

2. Розробка плану реалізації задуму, визначення терміну захисту проекту
3. Дослідження проблеми

А) Об’єднання учнів у групи з урахуванням здібностей, нахилів, способу мислення) – «дослідники-біографи», «сценаристи», «режисери й оператори, «ведучі».

Б) Завдання, які будуть досліджуватися.

• «Дослідники-біографи»

- пройтися сторінками історії й вивчити життєвий шлях нашого славетного земляка – Пантелеймона Куліша.

• «Сценаристи»

          - на основі зібраного «дослідниками-біографами» матеріалу написати сценарій відеосюжету

• «Режисери й оператори”

• зняти за сценарієм фільм, змонтувати його

• «Ведучі»

           - вивчити сценарій, відтворити його перед камерою.

      4. Підготовка до презентації та захисту проекту.

ІІІ. Захист проекту

Прем’єра відеосюжету

(https://www.youtube.com/watch?v=FGNP1wygAlc&t=123s&list=LLoQGuX3u0c5qtOTRswInjrA&index=6)

Прес-конференція

Сценарій

(Бібліотека. Випадає з полиці роман «Чорна рада». Книга розгортається, з’являються постаті Хмельницького, Сомка, Брюховецького)

Україна часів Руїни. Яким Сомко та Іван Брюховецький – два претенденти на гетьманство. Чорна рада під Ніжином у 1663 році. Кохання молодого Шраменка та Лесі Череванихи. Ці та інші події змальовані в першому історичному романі в українській літературі «Чорна рада». Ким же ж був автор цього актуального й у наш час твору?

Юрій Шерех, літературний критик, назвав Пантелеймона Куліша «народником без народу, елітистом без еліти, літератором без літератури, політиком без політичного діяння...». Чи дійсно це так?!

Пориньмо ж у світ цієї видатної постаті - всебічно обдарованого письменника, громадського діяча, фольклориста, етнографа, мовознавця, редактора,  критика та літературознавця, видавця, історика, педагога, автора першої фонетичної абетки для української мови, перекладача, людини кипучої енергії та надлюдської працездатності, а передусім великого патріота України.

Народився наш славетний земляк Пантелеймон Куліш 7 серпня 1819 р. у містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (нині Шосткинський район Сумської області) ось на цій вулиці, що нині носить ім’я П.Куліша. Імовірно, що садиба його батьків знаходилася на місці цього будинку.

Батько його походив з козацької старшини, належав до дворянства, але, втративши права на нього, займався сільським господарством, мав власний хутір. Вдачу мав сувору.

Мати Куліша була людина проста, не письменна. Велика вийшла користь від того нашому письменнику, як писав Пантелеймон Олександрович, бо Катерина Іванівна вміла говорити лише українською мовою, і все, що знала, взяла не з книжок, а народного мовлення. Катерина Олександрівна мала чудовий голос. Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями. А серед бесіди в неї було що слово, то й приказка.

Релігія є одним із факторів виховання гідного українця. У церкві Трьох  Святих – Василя, Григорія та Івана, побудованій на кошти родини Кулішів, і було охрещено малого Панька. На місці, де колись стояла ця церква, встановлено пам’ятний знак.

Батько Пантелеймона Олександровича під час косовиці та медового збору забирав усіх домочадців на хутір, на пасіку. Це була його Запорозька Січ.

Саме тут, серед сіножаті з вітластими березами, осиками, дубами, густих гаїв сусідських, пасіки з таємничим дідом, душа малого Панька сповнювалася якогось смутку веселого.

Нині, як бачите, на місці цього хутора встановлено Дзвін пам’яті.

Дорога до Запорозької Січі лежала через хутір Уляни Терентіївни Мужиловської. Батьки Пантелеймона ставилися до неї з великою повагою, як до пані великого коліна, дуже розумної та несказанно доброї. Спосіб її життя й багату душу змалював Куліш у своїй повісті «Історія Уляни Терентіївни». Ця жінка стала другою матір’ю для Куліша після смерті Катерини Іванівни. Вона здавалася Пантелеймону якоюсь царицею або богинею. Набрався він від неї ідеального погляду на життя людське, бо поміщиця була палкою прибічницею ідей Просвітництва.

Грамоти П. Куліш навчився удома, від старшої двоюрідної сестри по батьку Лесі. Від неї, а також від неписьменної матері перейняв багато пісень, приказок, прислів’їв.

У Воронежі збереглася давня архітектурна пам’ятка – Свято-Михайлівська церква. У ХІХ столітті вона мала 2 приходи: Святого Миколая та Святого Михайла. На І поверсі діяв приход церкви Святого Миколая, де й навчався у дяка Ондрія Пантелеймон Куліш

Після закінчення ним повітового училища Уляна Терентіївна Мужиловська  вмовила його батька віддати сина на навчання до Новгород-Сіверської гімназії.

Саме тут, у Новгород-Сіверській гімназії, йому відкрився новий світ, зовсім відмінний від хутірського: інший побут, порядки, стосунки між людьми. Панько добре вчився, читав твори П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, збірку «Украинские народные песни», укладену М.Максимовичем. Тоді ж юнак написав і перший свій твір — оповідання «Циган», яке надруковане було тільки 1841 року в альманасі «Ластівка» Є.Гребінки. Директор гімназії І. Тимковський, людина освічена й гуманна, побачив у свого учня літературні здібності і заохочував його до письменницької праці. 

Часто кидався хлопчина до малювання. Навчаючись у гімназії, подав Пантелеймон свій малюнок учителеві, так той не повірив, що це робота хлопця, аж поки Куліш не виконав рисунок у нього на очах. Пізніше на його талант звернув увагу сам імператор Миколай і дозволив повернутися в столицю.

Змолоду навчався Пантелеймон Олександрович гри на скрипці, а згодом – столярства і виготовив власноруч гарну скрипку. Однієї пори займався виготовленням меблів, ставив на них власне клеймо. Його вироби мали великий попит, навіть надходили Кулішеві замовлення на шафи. стільці та ін. речі. Як кажуть, талановита людина талановита  в усьому.

Гімназії Куліш не закінчив. Підготувавшись самостійно, зробив спробу вступити до Київського університету, але не був прийнятий, бо не мав дворянського звання. Деякий час працював учителем у заможних родинах, а потім став вільним слухачем університету. Тут він зблизився з ректором М.Максимовичем, який зацікавився талановитим юнаком. За сприяння ректора в журналі «Киявлянин» було надруковано перші твори Куліша російською мовою — два нариси на побутову тему під загальною назвою «Малороссийские рассказы» та повість «Огненный змей». 

У 1843 році він познайомився з М. Костомаровим, а в наступному — з В. Білозерським і Т. Шевченком. Разом з ними брав участь у заснуванні Кирило-Мефодіївського товариства. Живучи в Києві, Куліш багато часу приділяв науковій роботі, захоплювався історичним минулим України та інших держав, наполегливо вивчав іноземні мови. Згодом він одружився із сестрою Білозерського Олександрою, яка пізніше стала письменницею і прибрала собі псевдонім - Ганна Барвінок. Старшим боярином на весіллі молодят був Т.Шевченко, веселий, дотепний, співучий друг Панька Олельковича. 

Куліша переповнюють молоді сили, честолюбні плани, благородні бажання послужити своєму народові. Письменник із ранніх літ ставив перед собою високу мету. У 16 років він розробив програму своїх дій на все життя.

(Учень грає роль П.Куліша)

«Замислюю я так багато, що іноді боюся, чи не занадто я самовпевнений. Насамперед хочу стати першим письменником в Україні, прагну написати історичний роман, поетичну історію України, впорядкувати український правопис, стати критиком, на наукову основу перевести роботу над фольклором, видати 12-томну енциклопедію українського фольклору та етнографії, а також заснувати друкарню, журнал, здійснити переклад Біблії українською мовою, створити драматичні твори».

Але й на цьому Куліш не зупиняється. Свою програму він доповнює, плануючи видати величезну працю під загальною назвою «Жизнь малороссийского народа». Якщо б це вдалося, «это была бы достойная жертва любви к родине и важная услуга Малороссии, России, всему Славянскому миру и всем ученым вообще». Реалізувати задумане П.Куліш розраховував за 10-15 років, добре усвідомлюючи масштаби й значення майбутньої роботи.

І треба зазначити, що йому вдалося втілити в життя свої плани.

Важливою сторінкою в житті П. Куліша є його довголітнє знайомство та дружба з Т. Шевченком. Їх єднала любов до України та її народу, її мови, славного минулого, прагнення служити батьківщині. Проте, на відміну від Шевченка, шлях війни для Куліша був неприйнятним. Він вірив, що відродження почнеться зі звеличення рідного слова й освіти, бо це "сила невмируща", і ми "тією силою дійдемо колись до того зросту, який сама природа нам на роду написала".

Навесні 1847 року Академія наук послала Куліша за кордон для підготовки до роботи на кафедрі слов’янських літератур. Разом із молодою дружиною та її братом Василем він вирушив у наукове відрядження. Але у Варшаві його та Бєлозерського було заарештовано у зв’язку з розгромом Кирило-Мефодіївсього товариства. 

Власноручна приписка царя Миколи І веліла: "Запретить писать и на службу в Вологду". Замість Вологди П. Куліша було відправлено в Тулу.
Після заслання П. Куліш розгортає активну громадську діяльність, багато пише.

З його ініціативи в Петербурзі з червня 1857 року почала працювати «Друкарня П.О. Куліша», в якій він виконував основну редакторську роботу. Це була перша й єдина в 19 столітті українська друкарня в підросійській Україні. Цього ж року виходить друком роман "Чорна рада" та "Граматка". Завдяки друкарні Куліша побачили світ  “Сочинения и письма Н. Гоголя" в шести томах  та "Народні оповідання" Марка Вовчка, а також загальноукраїнський журнал «Основа».

Українські видання друкувалися «кулішівкою».

(Розповідь провідного бібліотекаря ЦМБ імені Л.Толстого

 Кавунової Тетяни Вікторівни)

1858 року Пантелеймон Олександрович з дружиною поїхав за кордон, де вивчав культуру і побут різних народів. Туга за рідним краєм стала однією з причин того, що він знову почав писати вірші, які 1862 року вийшли збіркою «Досвітки».

Останні десять років П. Куліш проживав то на своїх хуторах, то за кордоном. У цей час він переклав особливо багато творів Ґете, Гейне, Байрона та інших класиків світової літератури. Ці переклади разом із зробленими раніше ввійшли до збірки «Позичена кобза».

Коли в Мотронівці скоїлася пожежа, згоріло багато рукописів П. Куліша, зокрема переклади з Біблії. Частину поезій йому пощастило відновити по пам’яті, з них він уклав збірку «Хуторські недогарки», яка вийшла в Харкові вже після смерті автора. 

Помер Пантелеймон Олександрович 14 лютого 1897 року на хуторі Мотронівка (тепер у складі села Оленівка Борзнянського району Чернігівської області). Там його й поховано.

Але пам'ять про українського пророка живе в душах українців.

На честь видатного письменника на його малій батьківщині у Воронежі названо вулицю, школі та Воронізькій центральній районній бібліотеці присвоєно його ім’я. У Шостці в бібліотеці ім. Л.Толстого відкрито музей П.Куліша.

На околиці села Гукове, на місці родового хутора Кулішів, щорічно відбуваються «Кулішеві читання». У цьому велелюдному заході беруть участь гості з Києва, Сум, працівники культури, вчителі, учні й просвітяни з району, мешканці довколишніх сіл.

(Виступ заступника мера Шостки Сіваєвої Ніни Олексіївни).

У Мотронівці в будинку Пантелеймона Куліша влаштовано музей, а на обійсті встановлено пам’ятники талановитому майстру слова та його дружині Ганні Барвінок.

Встановлена Літературно-мистецька премія імені П. Куліша, якою нагороджуються за вагомі заслуги письменники, митці, науковці, журналісти, працівники культури та освіти, громадські діячі і меценати.

Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, мови, науки.

Ми вкотре переконалися в тому, що літературний критик Юрій Шерех мав рацію, бо П.О.Куліш мислив досить неординарно, висував нетрадиційні, як на ті часи, шляхи покращення життя рідного народу, тому не всіма був зрозумілим. Сьогодні ж його визнано одним із кращих письменників, видатним громадським діячем, внесок якого у розвиток літератури, культури, історії, педагогіки, етнографії, фольклористики тощо високо оцінений і елітою нашого суспільства, і політиками, і всім українським народом.