«Творчий та життєвий подвиг Лесі Українки у фокусі ХХІ століття»

 «Творчий та життєвий подвиг Лесі Українки у фокусі ХХІ століття»

Читавши багато біографій видатних письменників, їх можна поділити на 2 групи: ті в кого щось трапилось в житті і вони почали про це писати і ті, в кого цей чудовий дар з народження. Лесю можна віднести до першої групи, тому що вона попри хворобу ніколи на падала духом і знайшла своє призначення.

Все дитинство Леся мріяла бути піаністкою, вона бачила в музиці все своє життя, але хвороба, яка преслідувала її з дитинства, зруйнувала її мрію. Але вона не впала духом і знайшла себе в іншій справі. Через хворобу вона не могла ходити до школи, тому навчалася самостійно. Наполегливо та самостійно вона здобула глибокі знання. Особливо добре вона знала вітчизняну і світову літературу. Вона добре володіє сімома мовами: українською, французькою, німецькою, польською, італійською, російською, англійською.

 Фольклор Волині вводив вразливу, маленьку  дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи свій страх, бігала в ліс і там шукала мавку. В останній рік життя в поемі  "Про велета" Леся Українка згадує:

«Давно, в дитячий любий вік,

в далекім ріднім краю

я чула казку. Чула раз,

а й досі пам'ятаю.»

Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.

Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю і вона написала вірш "Надія" - перший відомий нам твір письменниці.

Глибоко вразила Лесю трагічна загибель у каторжанській тюрмі в снігах Забайкалля революційної народниці Марії Ковалевської, матері її найближчої товаришки. У вірші "Віче", згадуючи свої дитячі забави серед руїн замку Любарта в Луцьку, Леся Українка говорить, що діти "таємні товариства закладали", співали "червоні пісні". Відтоді в душі маленької дівчинки - майбутньої великої поетеси - проростали перші зерна протесту і непокори, розуміння того, що живе вона "у небезпечний час", який вимагає "боротись до загину".

Вона ще займалась перекладом іншомовних віршів: з польської на українську вірші Марії Конопицької, з італійської – Ади Негрі.

В останні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, з якою вона вела "тридцятилітню війну". Поетеса вимушена покинути Україну, холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні і вона оселяється на півдні. Літом жила на Кавказі - в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет. "Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, - скаржилась у листі до Бориса Грінченка, - бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції" (12,282). В одну із мандрівок до Єгипту в січні 1911 р. в морі, серед снігової бурі, закляклою від холоду рукою, вона записала:

«Хто не жив посеред бурі

той ціни не знає силі,

той не знає, як людині

боротьба і праця милі.»

Боротьба і праця. Такий був зміст усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення.

1 серпня 1913 року славнозвісна поетеса України померла від своєї хвороби в невеличкому місті Сурамі, Грузія.

Для мене вона кумир не тільки через те, що вона письменниця та перекладач, а ще через те, що вона для мене приклад сміливої та сильної духом жінки. Я хочу щоб багато хворих людей брали з неї приклад і ніколи не опускали руки, а завжди йшли вперед до своєї мрії.