Уболівання за природу та її неймовірну красу

                     Уболівання за природу та її неймовірну красу              

       Літній ранок видався тихий, спокійний, із приємним  вітерцем та лагідним і теплим сонечком. Навіть прудкі горобчики знайшли собі розваги: вони стрімко злітали  вгору, змахували  крильцями,  дзвінко  розмовляли,  щедро ділилися новинами з пернатими друзями.  Їхня згуртованість, підтримка та вміння  варті уваги. Легенький пустотливий вітерець, пробігаючи по подвір’ю, розгледів на зеленій травичці кришталеву росу, яка виблискувала на сонці, мов справжній діамант. Від несподіванки вітерець зупинився, ніби вкопаний. Навіть пташки затихли від несподіванки. Такої неймовірної краси вітер  ще не бачив. Але він  наполегливо продовжував свою справу, його радощам не було меж, адже краса навколишнього світу – дійсно діамант. Потрібно бути дуже уважним, уміти спостерігати, щоб побачити красу навколо, роздивитись її добре, запам’ятати, прикипіти до неї душею та серцем, вчасно підставити дружнє плече – і все буде добре!

         Птахи - як люди:  самі міркують, думають, розповідають, підказують або відстоюють власну думку…  А час іде, не стримує галопу…На високій березі  зручно примостився санітарний лікар лісів та парків – мудрий дятел. Його спілкування з жучками та павучками було цілеспрямованим. Свою роботу він добре знає й виконує на «відмінно». Необхідно берегти природу, шанувати її, адже вона - частина нашого життя, а людина – частина природи. Скільки існує світ – людина співпрацює з природою, оберігає її, захищає тварин, птахів, рослин, комах та квіти. Співпраця та підтримка – це прекрасно!

        Чого варто  не тільки  почути, але й побачити  санітара лісів та парків у червоній шапочці – усім відомого й вельмишановного пана дятла: розумного, практичного уболівальника за кожне деревце, кожен кущик, щоб не потерпало воно, не страждало від шкідників; щоб не було червоточини ні в стовбурах, ні в гілках декоративних та фруктових дерев. Адже вони дають нам фрукти та ягоди; тінь у спекотний день для кущів, квітів, затишок для відпочинку. Ось такий він, усім відомий захисник, наш дятел, свідомий персонаж  казок та розповідей, загадок,  громадянин  і турботливий  житель лісів та парків. Ми щиро  раді та вдячні, що в нас є такий наглядач  за дотримуванням  порядку в природі; він – справжній захисник, свідомий житель, охоронець громадського порядку.

Дякуємо Вам, шановний пане дятле, за Вашу турботу, уболівання за рідну природу та її неповторну красу! Адже краса врятує світ!!

     Дятел

По рецепту на базарі
Дятел вибрав окуляри,
Натягнув собі на ніс,
Полетів трудитись в ліс.
У осінню хмуру пору
Хитрий жук зашивсь під кору.

Дятел глянув, сів на сук,

Носом тук – і згинув сук.

От які то окуляри Вибрав дятел на базарі Михайло Стельмах

ВІрш про дятла

Цілий день у лісі дятел

Стукає собі завзято...

Тільки й чути його стук:

"Тук-тук-тук" та "Тук-тук-тук"!

ДЯТЕЛ

У засніженім лісочку

Дятел приміряв сорочку,

Яку вишила сорока —

Скрекотушка білобока.

Вийшла гарна і картата,

Різнобарвна, вся строката.

Любить дятел одягати,

Всіх у лісі дивувати.

Чубчик в дятла червоненький,

Дзьоб, як молоток, міцненький.

Цілий день у лісі стукав,

Аж звірят боліли вуха.

Ох і славний цей пернатий —

Всього лісу лікар дятел!

Лікував дуби, ялинки,

Шкідників виймав личинки.

А сорока щось стрекоче,

Дятла звабити все хоче.

А дятел дзьобом стук та стук...

У лісі лине дивний звук.

Дятел — красень у лісочку.

Красну одягнув сорочку

Й усе лікує залюбки:

Смерічки, сосни і дубки. Оксана Козак

                       Дятел

Журавля політ нам тільки сниться,

Солов`ї, синиці, – непридатні…

Слабаки. Відкрию таємницю –

Краще всіх із них –  домашній Дятел.

Трудівник. На місці не сидиться,

Все майструє щось, про хату дбає.

Коли жінка почина казиться –

Враз дістане.  Мізки роздовбає.

Зразу налаштуйся на поразку,

Бо не він, сама ти твердолоба.

Не сварись із ним! Тут краще – ласка,

Дбай про нього. Не розплющуй дзьоба.

Лагідно розпушуй капелюшок,

Ніжні речі прошепчи на вушко,

На вечерю навари галушок,

Із своїх жалів набий подушок…

Устели дупло теплом та світлом,

Зворожи коханням, наче трунком…

Буде Дятел любим та привітним,

Не з «довбанням» в дзьобі.

          Із дарунком! Ірина Лівобережна