Участь українських письменників у Другій світовій війні.

Участь українських письменників у Другій світовій війні

«Не було в історії світу, щоб на одну державу падав такий тягар»,— писав О. Довженко про цей час.

Частина письменників добровільно пішла на фронт; мужньо воювали на фронтах та в партизанських загонах, отримували важкі поранення, мали бойові нагороди, деякі пройшли шлях від рядового до офіцера — О. Гончар, М. Стельмах, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький та ін. О. Довженко, А. Малишко, М. Бажан, Л. Первомайський, С. Олійник, К. Гордієнко працювали співробітниками фронтових газет і на радіо, виборюючи перемогу полум’яним словом.

Багатьох митців разом із сім’ями було евакуйовано до Уфи та Саратова, де вони продовжували свою працю, намагаючись внести частку в перемогу над фашизмом. І. Кочерга, наприклад, написав п’єсу «Ярослав Мудрий» (1944), в основу якої було покладено ідею згуртованості національних сил. Синівські почуття, сповнені любові до свого народу, віри в його безсмертя й ненависті до ворогів, відтворили у віршах М. Бажан («Клятва»), П. Тичина («Я утвердждаюсь»), А. Малишко («Україно моя»), В. Сосюра («Лист до земляків»). Ці твори друкувалися в листівках, які розкидали з літаків на окупованих територіях.

Письменники, які з різних причин і в різний час опинилися за кордоном, мали змогу говорити відкрито, на повний голос. Помітну роль у літературному житті українців відіграло об’єднання МУР (Мистецький Український Рух), членами якого були І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка, О. Лятуринська та ін. Головні теми їхніх творів — викриття сталінського тоталітарного режиму. Як приклад можна навести твори І. Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський», В. Барки «Жовтий князь», У. Самчука «Марія».

Загинули під час війни: М. Трублаїні, О. Десняк, К. Герасименко — на фронтах. С. Тудар, О. Гаврилюк — під бомбардуванням. Л. Старицька-Черняхівська розстріляна за наказом НКВС. О. Теліга — розстріляна у Бабиному яру. О. Ольжич — у фашистському концтаборі

Письменники зверталися до народних джерел, фольклору, возвеличували героїчні традиції, утверджували національну гордість. Для художньої літератури провідною темою стала українська людина на війні, у широкому розумінні — людина і зброя, традиція і жертовний подвиг, варварство нищення і місія гуманізму і людяності.

Література воєнних років зосередила свою увагу на новаторстві та експерименті. Змінилася роль автора у творі. Він перетворювався поступово зі спостерігача на свідка та учасника подій.

У післявоєнні роки посилився ідеологічний нагляд за митцями. Розгромні постанови ЦК КП(б) У стосувались «Нарисів історії української літератури», журналів «Вітчизна», «Перець». Заборонялось висвітлювати усю правду про війну. У суспільстві панувала атмосфера доносів і переслідувань.

Соцреалізм. Соціалістичний реалізм (скорочено соцреалізм) — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві для позначення художнього методу та стилю, що панував у СРСР з 1930-х років.

В Україні «пролетарський реалізм» пропагували теоретики ВУСПП (Б. Коваленко). У 1924 році Олексій Толстой запропонував інший термін — «монументальний реалізм». У 1932 році з ініціативи Івана Гронського з’явилася й назва «соціалістичний реалізм». Автори усіх трьох термінів наголошували на тому, що новий художній стиль продовжує традиції реалізму XIX сторіччя і є таким чином альтернативою модерністським течіям — таким як символізм, експресіонізм, абстракціонізм, конструктивізм тощо. Проте насправді реалістична складова в соцреалізмі не була визначальною.

Найвизначнішими представниками «соціалістичного реалізму» вважають письменників М. Горького, В. В. Маяковського, М. О. Шолохова, режисерів К. С. Станіславського, С. М. Ейзенштейна, В. І. Пудовкіна, О. П. Довженка, композиторів С. С. Прокоф’єва (головним чином радянський період творчості) та Д. Д. Шостаковича (з другої половини 1930-хроків), живописців Б. В. Йогансона, А. А. Дейнеки, Б. И. Пророкова, П. Д. Корина, скульпторів С. Т. Коненкова, В. І. Мухіної.

І все ж література повоєнного періоду поповнюється новими жанрами. У поезії появились ліро-епічна поема, героїчна балада, віршована повість. У прозі — історичний роман, художня документалістика, «підліткова» повість. У 50-ті роки після смерті Сталіна основною була тема воєнної та повоєнної дійсності. Популярними жанрами стають оповідання й новела.