Уклін тобі, Кобзарю! (літературно-музична композиція)

Про матеріал
Літературно-музична композиція "Уклін тобі, Кобзарю!". Мета: викликати бажання більше дізнаватися про Кобзаря; показати величезну роль Шевченка в українському національному відродженні; удосконалювати уміння самостійно опрацьовувати матеріал, користуватися додатковою літературою; виховувати любов до рідної мови та поезії, почуття власної гідності за видатних діячів України.
Перегляд файлу

                                         

 

 

 

                                 

                                           

 

 

                                

           

                      

 

 

                  

 

                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                          Розробка позакласного  заходу

                                                                          з української літератури у 8 класі

                                                                          вчителя української мови  та літератури

                                                                           вищої категорії

                                                                            старшого вчителя

                                                                        Титової Олени Вадимівни

 

 

 

 

 

 

 

м. Алчевськ

 

 

 

                                            

 

 

Літературно-музична композиція,

присвячена Т. Г. Шевченку

Уклін тобі, Кобзарю!

 

 

Обладнання:       портрет Т.Шевченка, прикрашений рушником, на столі калина

                              в глечику, слова про поета, ілюстрації до його творів, виставка літератури

 

Епіграф:              І мене в сімї великій,

                              В сімї вольній, новій,

                              Не забудьте пом’янути

                              Незлим тихим словом.

 

Учитель:   Добрий вечір, шановна родино! Ні, я не помилилась, сказавши так, бо думаю, що

                    сьогоднішнє свято – це ще одна сходинка до нашого зближення, до єднання «у смї  

                    вольній, новій».

                        Т.Г.Шевченко писав: «Історія мого життя складає частину історії моєї

                    Батьківщини». Ці слова найточніше виражають зміст його життя і творчості.

                    Пройшло багато років з дня народження славного сина України, але чи не в кожній

                    оселі Ви там побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря.

                    Він як член сімї, найдорожча людина.

                                                         Тарасе, наш Кобзарю, всюди

                                                         Приходиш нині ти, як свій.

                                                         Тебе вітають щиро люди

                                                         На всій Україні твоїй.

                    Тарас був одним з великих народних пророків, титаном духу, першим,  хто

                    відверто закликав народ до збройного повстання:

                                                          …Вставайте,

                                                           Кайдане порвіте

                                                           І вражою злою кров’ю

                                                           Волю окропіте!

                     Шевченко – наш спільник у боротьбі за мир. Його ідеї дорогі всім чесним людям

                     світу:

                                                           Провіснику волі, великий титане,

                                                           Справдилися думи пророчі твої.

                                                           Приймай же данину любові й шани

                                                           Од вольних народів твоєї сімї.

                                     ( звучить пісня у виконанні гурту дівчаток  «Думи мої…»)

Голос із мікрофона:                       Благословен той день і час,

                                                           Коли прослалась килимами

                                                           Земля, яку сходив Тарас

                                                           Малими босими ногами,

                                                           Земля, яку скропив Тарас

                                                           Дрібними росами – сльозами.

                                                    (слайд, на фоні музики)

Ведучий І:    Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став

                      велетнем у царстві людської культури.

Ведучий ІІ:  Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним

                      ученим.

                                                     (слайд: Шевченко – солдат)

 

 

 

 

 

Ведучий І:   Десять літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі Росії зробив

                      більше, ніж десять переможних армій.

Ведучий ІІ:   Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити

                       золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри

                       в Бога у зневіру й песимізм.

Ведучий І:     Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу

                        славу і радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть

                        його твори.

Ведучий ІІ:   Отакий був і є для нас, українців, Тарас Григорович Шевченко.

 

                                (звучить тиха мелодія пісні «Садок вишневий коло хати)

Ведучий І:      Сімя вечеряє в садку…

                         Я так люблю це уявляти,

                         Як в тихім смерку біля хати

                         Сімя вечеряє в садку…

Голос з мікрофона:                    В похилій хаті, край села,

                                                      Над ставом чистим і прозорим,

                                                      Життя Тарасику дала

                                                      Кріпачка-мати, вбита горем.

                                                       (інсценізація: мати і Тарас)

 

Мати:               Як гірко, як нестерпно жаль,            І так усюди – з краю в край -

                          Що долі нам нема з тобою!               Панує рабство ненависне.

                          Ми вбогі, змучені раби,                     Росте неправда на землі                  

                          Не знаєм радісної днини.                  Згорьованій, сльозами злитій.

                          Нам вік доводиться терпіть,              О любі діточки малі,

                          Не розгинать своєї спини,                 Одні залишитесь на світі!

                          Промовиш слово – і нагай                 Ну хто замінить вам мене,

                          Над головою свисне.                          Рожеві квіти нещасливі,

                                                            Коли безжальна смерть зітне

                                                            Мене на довгій панській ниві.

                                                      ( звучить мелодія про маму)

 

Тарас( слова про хату) – слайд із змалюванням хати

               …Наша бідна, старенька біла хата . з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати яблуня, а навколо яблуні квітник, улюбленець моєї незабутньої сестри. А біля воріт стоїть стара гілляста верба, а за вербою стоїть клуня, а за клунею, по косогору, йде вже сад.

                                                      ( звучить пісня «Рідна хата»)

                                         

Тарас:              В тім гаю, у тій хатині, у раю

                          Я бачив пекло.

                          Там неволя, робота тяжкая,

                          Ніколи і помолитись не дають.

                          Там матір добрую мою

                          Ще молодую – у могилу

                          Нужда та праця положила.

                          Там батько, плачучи з дітьми,

                           ( А ми малі були і голі),

                          Не витерпів лихої долі,

                          Умер на панщині!.. А ми

                          Розлізлися межи людьми,

                          Мов мишенята…

                             ( звучить пісня про маму у виконанні гурту дівчаток)

 

 

 

 

Ведучий І:       Якби ти знала, як твій син                          І ти живеш в його словах,

                          І возвеличить, і освятить                             Святая мати свого сина!

                          Усе, чого торкнеться він.                             Бо колихала на руках

                          Але найперше -  слово «мати»!                  Майбутнє рідної Вкраїни.

Ведучий ІІ:     Дитинство майбутнього поета було важким.

                            

                                           ( інсценізація – Ярина і Тарас)

 

Ярина:             На хвильку забігла до тебе ( розв’язує вузлика). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас (бере свитку): Ого, як гарно полатана, ти вже, як дівка, шиєш. Рідненька моя. Хоч ти мене не забуваєш.

Ярина:              То давай я тобі ще й сорочку виперу, зашию.

Тарас:                Не треба, я сам.

Ярина:               Тарасику, а в тебе є малюнки?  Покажи.

Тарас:                Добре, тільки тобі, сестричко. Ось наша хата.

Ярина:               Дуже схожа. Невже це ти сам? А чого на дощечці?

Тарас:                Паперу не було. Дяк не давав. Ось розживусь, може на свитку і фарби.

Ярина:               Коли ж то буде?

Тарас:                Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв сьогодні вчити малювати.

                           Бачиш, і біля хати прибрав, води наносив, і почистив пензлі.

Ярина:               То вчись у нього.

Тарас:                А хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та б’є.

Ярина:               І зараз? Вертайсь додому.

Тарас:               А там що?

 

Ведучий І:         Хоче малювати, прагне він до знань та за це зазнає знущань.

 

                                        ( слайд – Тарас-сирота)

Тарас:              Тяжко-важко в світі жити…                    Єсть на світі воля…

                          Сироті без роду:                                         А хто її має?

                          Нема куди прихилитися, -                        Єсть люде на світі -

                          Хоч з гори та в воду!..                              Сріблом – злотом сяють,

                          В того доля ходить полем –                     Здається, панують,

                          Колоски збирає;                                         А долі не знають, -

                          А моя ледащиця,                                        Ні долі, ні волі!

                          За морем блукає…

                          Єсть на світі доля…

                          А хто її знає?

                                      (звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»)

                                                Слайд -

Учні:

 

 У розкриллі земних і заобрійних трас

 Височіє над світом Шевченко Тарас,

 

Молодий і красивий — українське лице

 Віє цвітом калини, Дніпром, вітерцем.

 

Він іде по землі — і квітують жита,

Космодроми гудуть і ракета зліта.

 

Він іде по землі — хорошіє село.

А колись тут нужда і безправ'я було.

 

А колись кріпаки, голод, смерть і біда.

Мама рано померла, така молода.

 

І лишивсь сирота. Голі сестри, брати...

Де подіти себе? Тільки в найми піти.

 

І знущається цар, і знущається пан,

Облогує душа, заростає бур'ян.

 

Ні! — гукає Тарас. Не стихійний протест.

Він уже не хлопчак, а мужицький поет.

 

 І тремтять бузовіри, пани і царі.

Бо за ним гречкосій, орачі, кобзарі.

 

Катерини, Килини, Петри, Івани

Сиві верби, тополі, подніпровські лани.

 

Бо за ним — Україна, орлий клекіт Дніпра,

Вся слов'янська родина — дід і прадіди, пра-пра.

.

Він іде по землі — гине пан, гине цар.

І гримить громозвуко на планеті Кобзар!

 

Він зорею сіяє у прийдешнім віку,

Сходить хлібом духовним на яр-рушнику.

 

У розкриллі земних і заобрійних трас

 Височіє над світом Тарас...     

 

Ведучий ІІ:    Тарас Шевченко обняв своїм генієм усі царини духовного і соціального

                        життя суспільства. Водночас і творчість його висвітила найпотаємніші порухи

                        душі простої людини, пригніченої тяжким ярмом царизму, розкрила її глибину

                        і велич. Нелегко  осягнути багатогранність Шевченкової музи.

Ведучий І:      У світовій ліриці немає митця, який би з такою любов’ю  і таким сумом оспівав

                        Жінку-матір , сестру, кохану, дружину, їхнє тяжке життя в експлуататорському

                         суспільстві. 

Ведучий ІІ:     Для Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці.

                         Кріпацька неволя – це доля рідної матері, яку передчасно, у могилу нужда та

                         праця положила…»

(виходить Лілея в білій сорочці)

Лілея:               За що мене, як росла я,                        За що мене, як виросла,

                           Люди не любили?                                Молодую вбили?

                                    

                                  ( слайд – поема «Катерина»)

Голос з мікрофона:                      Реве та стогне хуртовина,

                                                         Котить, верне полем;

                                                         Стоїть Катря серед поля,

                                                         Дала сльозам волю…

                                                         Утомилась заверюха,

                                                         Де-де позіхає

                                                         Ще б плакала Катерина,

                                                         Та сліз вже немає.

Катерина:            Ходім, сину, смеркається…

                               Коли пустять в хату;

                               А не пустять, то й на дворі

                               Будем ночувати.

                               Під хатою заночуєм!

                               Сину мій Іване!                         

 

Голос з мікрофона:                      Бреде у латаній свитині,

                                                         Чи покритка, а чи вдова,

                                                         Щось тихо промовля дитині,

                                                         У сповиточку зігріва.

 

Катерина:            Не плач, сину, моє лихо,

                               Що буде, то й буде…

                               Піду дальше – більш ходила,

                               А може, й зустріну.

                               Оддам тебе, мій синочку,

                               А сама загину…

 

 

 

 

Голос з мікрофона:                         Іде по розбитім шляху

                                                           З дитям на руках Катерина…

                                                           Де щастя, де долю знайде?

                                                           Чи їй ще далеко до цілі?

                                                            І б’ються жорстокі вітри

                                                            Ув очі її занімілі.

                               ( звучить музика «По діброві вітер віє»)- слайд - тополя

 

Ведучий І:                                              По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Ведучий ІІ:         Полюбила чорнобрива

                             Козака дівчина.

                             Полюбила, не спинила,

                             Пішов – та й загинув…

                             Пішла вночі до ворожки, щоб поворожити:

                             Чи довго на сім світі

                              Без милого жити?

Ведучий І:                                          Пішла, вмилась, напилася,

Мов не своч стала,

Вдруге, втретє, та, мов сонна,

                                                                      В степу заспівала.

Тополя:                                             

«Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Рости тонка та висока

До самої хмари,

Спитай бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися

За синєє море:

По тім боці — моя доля,

По сім боці — горе.

Там десь милий чорнобривий

По полю гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Ведучий ІІ:                                                Зілля диво наробила –

                                                                     Тополею стала.

                                                                     Не вернулася додому,

                                                                     Не діждала пари:

                                                                     Тонка-тонка та висока –

                                                                     До самої хмари.

                                    (слайд – «Наймичка»)

Ганна:                 «…А я ледве додибала

                                До вашої хати,

                                Не хотілось на чужині

                                 Одній умирати!

                                   Коли б Марка діждатися…

                                   Так щось тяжко стало.

                                    Марку!

                                   Прости мене! Я каралась

                                   Весь вік в чужій хаті…

                                   Прости мене, мій синочку!

                                   Я…я твоя мати…»       або сцена Ганна і Марко

На сцені Катерина (дружина Марка), хвора Ганна лежить Ганна (ледве підвівшись).

Ганна:                                                       Доню, Катерино!

Чи ще Марко не приїхав?

Ой, якби я знала,

Що діждуся, що побачу.

То ще б підождала.

Чути шум за сценою.

Ганна (радісно).

Чи ти чуєш, Катерино?

Біжи зустрічати!

Уже прийшов!

Біжи швидше!

Швидше веди в хату!

Заходить Марко. Ганна шепче.

 

Слава Богу! Слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся...

Вийди, Катре, з хати.

 Я щось маю розпитати,

Дещо розказати.

Катря виходить, Марко підходить до Ганни.

Ганна.

Марку! Подивися,

Подивися ти на мене,

Бач, як я змарніла?

Я... не Ганна, не наймичка

Я... прости мене!

Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

 Я... Я... твоя мати...

 

(Виходять ведучі)

 

Ведучий І:                                              Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани і любові тебе спом'янули,

 

 

 

 

І народи вкраїнські у вольній сім'ї

Заповітів твоїх не забули!

Ведучий ІІ:

Не вмре повік святе твоє ім'я!

Йому, як сонцю, вічно пломеніти!

І буде пісня зроджена твоя,

Мов океан розбурханий, гриміти!

Ведучий І :

Живи, поете, в бронзі і в граніті,

Живи, поете, в пам'яті людській,

Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

У слові праведнім, у славі віковій!

(звучить пісня про Т.Шевченка)

Ведуча І тепер, у незалежній і вільній Україні, ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова, над яким не зависає чорна тінь потрошителів з таємними інструкціями.

 

Уже достигли полуниці

Росу вечірню трави п’ють,

І в ароматі медуниці

Хрущі шевченківські гудуть.

 

Нема співця, о ні, він з нами,

Його пісні, його любов,

Його це місяць над садами

У сяйві тихому зійшов.

 

І все здається, я клянуся,

Крізь сяйво місячне бліде

До мене рідний добровусий

Тарас Григорович іде…

 

Звучить « Молитва » Д. Павличка.

 Отче наш, Тарасе всемогущий,

 Що створив нас генієм своїм,

 На моїй землі, як правда, сущий,

 Бющий у неправду, наче грім.

 Ти, як небо, став широкоплечо

 Над літами, що упали в грузь;

 Віку двадцять першого предтечо,

 Я до тебе одного молюсь.

 

 Дай нам силу ідолів знімати,

 З пєдесталів чорної олжі,

 Бурити казарми й каземати,

 Де виймають душу із душі.

 Не введи у спокушення слави,

 Вкинь за те у хижу ненависть,

 Мудрості і знамено криваве

 Дай нам не соромлячись носить.

 

 

 

 

 

 

 

                                     Поклади нам зорі на зіниці-

 Променем туди,де непроглядь.

 Хай підносять очі люди ниці,

 Хай в незрячих більма погорять.

 Мислям нашим дай ясне поліття,

 А поетам- спину,що не гнесь.

 Дай нам память на тисячоліття,

 Непокору і любов на днесь.

 

 І не одпусти нам ні на йоту

 Борг, забутий в клекотах забав,

 Сплатимо його із крові й поту.

 Тільки од лукавства нас позбав.

 Да святиться слово блискавиця,

 Що несе у вічну далечінь

 Нашу думу й пісню. Де святиться

 Між народами твоє імя.

 Амінь.

 

 

 

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
10 листопада
Переглядів
30
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку