Україно, моя Україно

ЗОШ І-ІІІ ступенів №15

м. Дрогобич

 

 

 

 

Сценарій виховного заходу

 на тему:

«Україно, моя Україно!»

 

 

 

 

Укладач:

педагог-організатор

Будз М.П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україно, моя Україно!

Ведучі. Україна – це отча земля, рідний край, де ти народився. Широкі й чарівні простори, прекрасні села й міста.

Могутньо котить до Чорного моря сиві хвилі найбільша річка    України – Дніпро. Буйною зеленню шумлять по його берегах сади, ліси. Золотистим морем розливається по безкраїх нивах жито – пшениця, всяка пашниця. Працьовиті й волелюбні люди здавна живуть в Україні. Погляньте, діти, на карту України. На ній позначені кордони української землі, де з давніх-давен живе наш народ. Простір землі, заселений українцями, є такий великий, що аби перейти треба пішки йти з заходу на схід 90 днів, долаючи щоденно по 30 кілометрів. Загальна територія займає площу близько 1 мільйона квадратних кілометрів. Тому Україна – одна з найбільших країн світу. Сусідами українців є поляки, чехи, угорці, румуни, болгари, білоруси, росіяни – це на суші, а Чорне море розділяє нас з турками. Українців є близько 50 мільйонів, і тому ми, після росіян та німців, належимо до найбільших народів у Європі.

Ця тонка смужка – найбільша річка України – Дніпро. Над Дніпром,  на правому березі, розташований Київ. Звідси взяла початок Українська держава. Київ – найстаріше і найгарніше українське місто.  Його почали будувати наші предки дуже багато років тому, ще до того часу, як прийняли християнську віру. Хрестив нашу землю князь Володимир Великий. А до хрещення наші предки були язичниками, поклонялися багатьом богам. Існує багато легенд про заснування Києва. Всі ми знаємо легенду про трьох братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь.

Зараз Київ сучасне промислове місто, столиця нашої держави. Тут багато заводів, шкіл, музеїв, пам’ятників. Це історичний та політичний центр України. Історичний, бо збереглися багато пам’яток минулого. Політичний, бо в Києві знаходиться резиденція Президента, працює уряд, Кабінет міністрів; проходять засідання Верховної Ради.

Символи української держави

Кожна держава світу, які б народи не жили на території, має свій герб, прапор та гімн.

Герб – це пізнавальний знак-картинка. У давні часи герби вибивали на рицарських щитах. По них легше було впізнавати воїна, закутого з голови до ніг у металеві лати. Зараз герби зображають на прапорах, грошах, печатках.

Герби бувають різні: на них зображають рослини, звірів, птахів. Цей знак свідчить про те, чим славна держава, що символізує її міцність.

Український народ має герб – тризуб. Це дуже старовинний знак. Багато століть назад його запровадив в Україні київський князь Володимир Мономах. Княжий тризуб зображає старовинну зброю: лук, меч та інші військові прилади. Нею наші прадіди мужньо билися з численними ворогами, виборювали волю для свого народу. Уважне око легко розпізнає це слово в українському тризубі.

Український прапор. Синь українського неба і золото неозорих пшеничних ланів переніс наш народ на свій прапор. Кольори ці мають ще інше значення – «мир» і «багатство», бо народ наш є мирний і трудолюбивий. Працею в поті чола здобував він славу рідній землі. Коли ж злі вороги порушували спокій народу-трударя, він ставав воїном. А синьо-жовтий прапор кликав до бою, перемоги.

Дівчинка.

Ми всі діти українські,

Український славний  рід,

Дбаймо, щоб про нас маленьких

Добра слава йшла у світ.

Дбаймо, щоб той скарб любові,

Що нам Бог в серця вселив,

Рідну землю й рідний нарід

Прикрасив і збагатив.

Свої здібності і сили

Розвиваймо раз-у-раз,

Щоб народу була втіха

І щоб користь була з нас.

Хлопчик.

Будьмо пильні у науці,

Будьмо чесні у ділах,

Будьмо смілі та відважні

І не думаймо про страх.

Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе.

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край наш над усе!

Щоб про це ми не забули

Ні на хвилю, ні на мить,

Хай Господь святий із неба

Нас малих благословить.

(Ю. Шкрумеляк)

Дівчинка.

Ой, вдягнуся у неділю

У вишивану сорочку,

У червону спідничину

І в корали на шнурочку.

Заплету я свої коси

І візьму віночок з рути,

Ще васильком заквітчаюсь,

Чи від мене кращій бути?

А на нозі чоботята

Червоні, сап’янові!

Я маленька українка –

Будьте всі мені здорові.

(Р. Завадович)

Хлопчик.

У неділю коло церкви

Розквітають квіти –

Ні, не квіти – то маленькі

Українські діти.

Дівчатка, мов зозульки,

Очі – як волошки –

Білявії, русявії,

Чорнявії трошки.

Сорочки вишивані,

Уставки і дуди,

Обшивочки бузком цвітуть,

А маками груди.

Дівчинка.

А хлопчики, мов соколи –

Горять поясочки –

Гарасівки повівають

З обшивок сорочки.

Всміхається ясне сонце

З високого неба:

• Гарні діти, добрі діти,

Таких нам і треба!

Гарні діти, добрі діти,

Нічого казати!

Буде нами втішатися

Україна-мати.

З українських діточок

Невеличкий наш гурток.

Сходимося тут щодень,

Для забави, для пісень.

Для потіхи і науки,

Пізнавати різні штуки:

Як до маршу всім ходити,

Гарно вірші говорити.

Як вдягатись, мити, їсти,

І при людях чемно сісти.

Уклонитись, привітати,

І на огляд струнко стати.

Ведучий. Українці – веселі люди. Ще наші пращури, та і ми зараз, любили веселі ігри, співи і танці. Багато їх є. Багатий традиціями український народ, виховував і виховує своїх дітей у любові до краю. Зараз ми хочемо побавитись в ігри. Вони веселі і цікаві.

Пісня.

Дівчинка.

Українка я маленька,

Українець батько й ненька,

І сестричка, братик милий,

На Україні родились.

Не забуду я ніколи:

Знак мій – тризуб в синім полі,

Україна – край мій рідний,

Що є славний і свобідний.

А як буду вже велика,

Не злякаюсь труду-иха,

Буду братам помагати

Славу-долю добувати.

А тепер я вчитись буду

Тої праці, того труду,

Щоб пішла скрізь добра слава,

Що я Українка жвава.

(М. Підгірянка)

За свій рідний край і нарід

Я Господа молю:

Зішли, Боже, Україні,

І щастя, і долю.

(Ю. Шкрумеляк)

Дівчинка.

Доня України-Неньки!

Українкою зовуся,

Й тою назвою горжуся.

Ведучий. А по чім тебе впізнаю?

Дівчинка.

По вкраїнському звичаю.

В мене вдача щира, й сміла

І відвага духа й тіла.

І душа моя здорова,

Українська в мене мова.

Ведуча. Хто ти, брате молодий?

Хлопчик.

України син твердий!

Син таких українських нив,

Де віки народ мій жив!

Ведуча. А великий твій народ?

Хлопчик.

П’ять десятків міліонів!

В нас усіх міцні долоні,

Кожен м’яз у нас граніт!

Ми збудуєм інший світ.

Ведуча. Де живуть ці міліони?

Хлопчик.

На великому просторі

Від Карпат по Чорне море,

Від Кавказу і по Сян!

Ведуча. Чи багата ця земля?

Хлопчик.

Бог дарів їй не жалів,

Молоко вона і мід!

Та ще в ній, у цій землі,

В надрах скарби чималі,

І нам цілий заздрить світ!

Ведуча. А яка у тебе мова?

Хлопчик.

З мов усіх найбільш чудова –

Українська! Хоч і згину,

Мови тої не покину!

Ведуча. А який твій знак? Прапор?

Хлопчик.

Знак мій – знак Володимира,

В ньому влада, воля, сила!

Жовто-синій є наш стяг,

Він нас кличе всіх на змаг!

Ведуча. А історія народу?

Хлопчик.

Вічні бої за свободу!

В ній кожнісінька доба –

Героїчна боротьба!

(А. Курдидик)

Пісня.

Ведучий. Українська культура різноманітна і багата танцями, співами, легендами, віршами. А хто не знає, як звучить український «гопак»? Тож ставаймо до танцю юні друзі.

(Учні виконують танець «гопак»).

Дівчинка-українка.

Ще малий,

Але ж сміливець! –

Сам біжить у гай…

Ти, мій хлопче, українець –

Те запам’ятай.

Ще мала,

А по барвінок

Вже ходила в гай…

Ти, дівчатко, українка –

Теж не забувай.

Вирина стежина рідна

З теплої трави…

Мати наша – Україна,

Не забудьте ви.

(«Не забудь» В. Терен)

Дівчинка-українка. Хто ти, хлопчику малий?

Хлопчик.

Українець молодий!

Український я юнак,

Лев і тризуб, то мій знак.

Я є сокіл-бистрозор,

Жовто-синій мій прапор.

Нам поможе серед бурі

Господь Бог і Святий Юрій.

Дівчинка-українка. Хто ти, дівчинко мала?

Дівчинка. Українка молода!

Дівчинка-українка. А який твій знак рідненький?

Дівчинка.

Лев і тризуб золотенький!

Жовті ниви, сині гори,

Жовто-сині в нас прапори!

Все будуть нам помагати –

Господь Бог і Божа Мати!

(Ю. Шкрумеляк)

Хлопчик.

Небеса блакитні

Сяють з глибини,

А пшеничні й житні

Мерехтять лани.

Образ цей не зблідне,

Хоч минуть жнива.

Це знаменно рідне –

Злато й синява.

Прапор наш, як літо,

В сонці майорить –

По долоні жито,

По горі блакить.

(Д. Павличко)

Дівчинка. Державний прапор України – це синьо-жовтий прапор, він має досить давнє походження. Поєднання цих двох кольорів зустрічається на гербах і прапорах нашого славного народу не лише за часів козацької вольниці, а й набагато раніше – за княжої доби української доби.

Хлопчик. Чому саме ці два кольори вибрано для нашого прапора? Жовтий колір – це колір пшеничної ниви, колір хліба – зерна, що дарує життя всьому сущому на землі; це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

Дівчинка. Синій колір – це колір ясного чистого, мирного неба, де живе, розкошує, приносячи радість усім, жовтогаряче сонце! А невже без живлющої матері – води визрів би й заколосився хліб? От вам іще один синій колір – колір цариці-води.

Хлопчик. Одне слово, колір жовтий – колір хліба, життя, а синій колір – це колір неба, колір миру. Тому, мабуть, народ України й вибрав поєднання цих кольорів для свого державного прапора.

Дівчинка. Крім цих слів про наш прапор, що були сказані, можна ще багато розповідати. Але хочу розповісти одну легенду.

Колись давно проживав в Україні, в місті Галичі король Данило. У нього був гарний замок, оточений високими мурами. На подвір’ї майорів, високо піднятий, синьо-жовтий український прапор. Король дуже боявся, щоб цього прапора у нього ніхто не забрав, бо в старих книгах було написано, що якщо цей прапор пропаде, то король втратить королівство.

Хлопчик. А жив там малий хлопчик Василько. Він чув від людей, що на подвір’ї в короля є щось таке, що дуже стережуть воїни. І дуже захотілось хлопчикові це побачити.

Одного вечора було дуже темно. Тоді Василько взяв свій маленький свердлик і пішов під мури замку та став у мурі вертіти дірку.

Та хлопчика впіймали воїни і привели до Данила.

•                 Та я ж лише хотів знати, що є тут, на подвір’ї, – сказав Василько.
•                 Знатимеш! Це є український прапор. Я пильную його дуже, бо якби хто забрав у мене цей прапор, той королівство, в мене забере.

Дівчинка. Василько залишився в доброго українського короля Данила. Вчився тут у школі та проходив кожної днини попри високий синьо-жовтий прапор, обіцяв собі, що доки буде жити, доти боронитиме український прапор.

Хлопчик-українець. Ще одним атрибутом Української держави є герб.

Золотий тризуб на сильному тлі, як символ влади – дуже давній знак. Він зустрічається ще з часів Київської Русі, зокрема – на монетах київського князя Володимира Великого, який жив більше тисячі років тому. Отже, нашому малому Державному Гербу більше тисячі років.

Дівчинка-українка.

Як птах золотий в переливах

На прапорі має, горить.

Це знак наш, це фабрики й ниви,

Це символ, що будем ми жить.

Це хліб наш, вугілля і цукор,

Степи плодовиті, моря…

Це в праці змозолені руки,

Що подвигом завжди горять.

Це наша любов, наша мудрість,

Вогняний порив боротьби,

Це наша згуртованість дружня,

Це пісня нової доби.

Це юність, це клич поколінням,

Що йдуть крізь життєву грозу.

Це слава твоя, Україно, –

Золотий, непокірний тризуб.

Дівчинка.

Любіть Україну,

Як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води.

В годину щасливу

І в радості мить.

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов’їну.

Хлопчик.

Я дитина українська,

Вкраїнського роду,

Українці – то є назва

Славного народу.

Україна – то край славний

Аж по Чорне море.

Україна – то лан пишний,

І степи, і гори.

І як мені України

Щиро не любити,

Мене ненька по-вкраїнськи

Вчила говорити.

І як мені України

Щиро не любити,

Мене ненька по-вкраїнськи

Господа любити.

Дівчинка.

Україно моя мила,

Ти моя рідненька!

Я тебе так щиро люблю,

Хоч я ще маленька.

Як лиш чую про Вкраїну,

Всім серцем радію!

А чому воно так в мене,

Сказати не вмію.

Хлопчик.

Люблю я Україну –

Свою рідну землицю.

Ті ниви, що хліб родять,

Як золото – пшеницю.

Люблю я сонце ясне,

Небес сині простори.

Їх барви – це є наші

Рідненькі простори.

Люблю рясні садочки

З біленькими хатками,

Де так щебечуть пташки

З маленькими дітками.

(М. Підгірянка)

Дівчинка.

Ми є діти українські,

Хлопці та дівчата,

Рідний край наш – Україна,

Красна та багата.

Рідне небо, ясне сонце,

Місяць, зорі срібні

Рідний нарід – українці,

Всі до нас подібні.

Рідна віра – Свята Трійця

І Пречиста Мати.

Рідна мова – нею вчились

Бога прославляти.

Присягаєм: рідну віру

Завжди визнавати,

По-вкраїнськи говорити,

Молитись, співати.

Як ріка вгору не піде,

Як сонце не згасне,

Так ми того не забудем,

Що рідне, що власне.

Що нам рідне, те нам буде

І красне і гоже, –

Присягаєм, що так буде,

Поможи нам, Боже!

Дівчинка.

Я є українка!

Всім говорю сміло:

Любити свій нарід –

То є святе діло.

Все по-українськи

Буду говорити.

Лиш по-українськи

Господа молити.

Хоч і чужі мови

Буду колись знати.

Та рідну найбільше

Буду шанувати.

І мову, і віру,

І рідні звичаї,

Бо все, що нам рідне,

Серденько кохає.

(На сцені з’являється дівчинка-українка).

Дівчинка-українка. Хто ти такий?

Хлопчик. Українець з роду!

Дівчинка. Пощо живеш?

Хлопчик. Для народу!

Дівчинка. Який знак твій?

Хлопчик. Лев в блакиті!

Дівчинка. Любиш нарід?

Хлопчик. Над все в світі!

Дівчинка. Не покинеш?

Хлопчик. Радше згину!

Дівчинка. А в що віриш?

Хлопчик. В Україну!

Хлопчик.

Я маленький козак,

Я не знаю, що то ляк.

В мене серце, як дзвін,

Б’є за рідний загін.

І взиває, як стій,

За Вкраїну у бій.

В мене рученька, як сталь!

Хоч у серденьку печаль,

Хоча в серденьку є біль,

Я не вступлюся з тих піль.

Я не дам, я не дам

України ворогам.

Дівчинка.

Українка я маленька,

Українка моя ненька.

В неї щира я дитина,

Добра, люба та єдина.

Вірна я дочка народу.

Славна з козацького роду!

Щиро я свій рід кохаю,

Роду іншого не знаю.

Так я завжди буду жити,

Рідний край буду любити,

Українцям помагати,

Бо Вкраїна – моя мати.

Хлопчик.

Переді мною безліч є доріг,

І сто стежок, і досить магістралей,

Та маминої хати оберіг,

На обрії вивищується й далі.

Є пристань школи, де в усьому лад,

Є вчителі, що нас не відречуться,

І лиш дитинства не вернеш назад,

І того класу, де я нині вчуся.

Так легко в грудях. Так цвіте весна.

Така бентежна пісня в небо лине.

Мій рід – трудящий. Доленька – рясна.

Моя земля найкраща – Україна.

(Г. Криштофіл)

Дівчинка.

Буває часом сліпну від краси,

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво:

Оці степи, це небо, ці ліси –

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе як є: дорога, явори,

Усе моє – все зветься Україна.

Така краса, – висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

(Л. Костенко)

Хлопчик.

Гей, гуртуймося та лучімся,

Українські діти!

Зранку, змалку вже учімся

Для Вкраїни жити.

Поставаймо пара в пару

У громаду бучну.

Затягнімо аж під хмару

Співаночку звучну!

Нехай вчує ненька мила,

Хай проснеться Доля,

Бо росте в нас їхня сила,

А з силою – Воля!

(У виконанні учнів звучить пісня Б. Гірського «Україно моя, рідний край»).

Ведучий. Україна… Рідний край. Золота чарівна сторона. Земля рястом заквітчана, зелом закосичена. Скільки ніжних та ласкавих слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до Тебе.

З давніх-давен линули світом слова про неньку Україну, про її щирий та працьовитий народ, про її лани широкополі, гаї зелені, тихі ріки та озера.

Ведуча. Відродження України, її духовності неможливе без рідної пісні, яка жила вічно з нашим багатостраждальним народом, і дійшла до нас, як найдорогоцінніший скарб, що підтримував душу християнина-українця протягом його життя, передавався у спадок з покоління у покоління. Український народ на перехрестях своєї нелегкої долі ніколи не розлучався з рідною піснею, яка була йому супутницею на пшеничному полі, в тяжкому бою з ворогом, в неволі на чужині. Українська пісня пройшла випробування на невмирущість і зараз чарує мільйони людських сердець, сяючи дивовижною чудо-квіткою у різнобарвному вінку світової народної творчості.

Хлопчик.

Тут, де ми живемо,

То наш рідний край.

Боже, України

Щастя-долі дай!

Тут, де ми живемо,

Всі рідні брати.

Боже, луч любові

В серцях засвіти!

Тут батьки за волю

Проливали кров.

Боже, хай воскресне

Наша слава знов!

Дівчинка.

Люби свій рідний край –

Україну свою,

І все на думці май

Тільки її одну!

Для неї ти борись,

Для неї ти працюй

І нею ти гордись,

І нею ти горюй.

Останні краплинки

Їй крові віддай –

Українські діти,

Любіть рідний край!

Хлопчик.

Україна – край мій рідний –

Від Кавказу по Карпати.

І веселий, і свобідний,

І великий, і багатий.

Де є в світі кращі ріки,

Як Дністер, Дніпро-Славута?

Хто покине їх навіки,

Тому в серці вічна смута.

Де є в світі кращі гори,

Де таке повітря свіже?

Де шумлять так гарно гори

І хвилює спіле збіжжя?

Де ясніше сонце світить.

Де гарніші зорі сяють?

Де ж солодше пахнуть квіти –

Як у нашім любім краю!

(Р. Купчинський)

Хлопчик-українець.

Мій отчий дім, де всі стежки мої

Веселками ясними перевиті,

Де у садах співають соло солов’ї,

Де шлях в світи проліг в високім житі.

Мій отчий дім, ти дав  усе мені,

Моя маленька біла рідна хата,

Ввійшла у серце співом голосним

І словом тим, яке дарує мати.

Мій отчий дім, не перебудь в мені

Пристанищем дитинства тимчасовим,

Дару мені легенди і пісні,

І мамине, до болю рідне слово.

(І.Драч)

Дівчинка-українка.

Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі,

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки злалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї.

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий, води.

Без рідної мови,

Без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

(М. Бакай)

Хлопчик.

Навчила мене мати

Любити рідний край,

І серцем всім кохати

Батьківські тихі хати

Й родинний тихий гай.

Й люблю я сердечно

Ту земленьку мою,

В хвилину небезпечну

На оборону стану,

Наставлю грудь свою.

Радій, Україно,

Мов квітка виростай…

Дитина українська

В біді тебе не лишить,

Бо зна, що рідний край.

Дівчинка.

Україно, ти мій краю,

Над все в світі милий,

Любов тобі присягаю

Вірну до могили.

Не покину свого стягу

В хвилю небезпечну.

Скоріше вмру, як ту присягу

Зломлю я сердечну.

Не покину твого поля,

Хай мене забуде доля,

Як тебе забуду.

(М. Підгірянка)

Ведуча. Рідна нене, Україно моя! Вистраждана твоя доленька, виплакана твоя доленька. Візьму грудочку твоєї землі, притулю до серця, приголублю, бо була ти завше під чужим чоботом, не жаліли тебе.

(У виконанні учнів звучить пісня «Земле ріднесенька»).

Учень.

Любіть її,

Свою Україну любіть,

В останню, тяжку хвилину,

За неї Господа моліть.

Учениця. За роки незалежності зроблено багато, але належить зробити ще більше. Нам треба утвердити Україну, як високорозвинену, соціальну і незалежну європейську державу.

Український народ знайде в собі силу і волю, щоб подолати ці труднощі, розумно синтезує найкращі свої надбання з досвідом світової цивілізації.

Учень. Україна – наша земля, наша держава, і господарями у ній є ми! Нехай безсмертний героїзм предків скріплює нашу національну волю й наснагу на ниві розбудови й утвердження української держави.

У єдності переможемо і передамо в руки прийдешніх поколінь горду, вільну і багату Україну!

Учень.

Ти, садочку, розцвітайся

Білими квітками.

Україно, звеселяйся

Поміж діточками!

Україно, наша мати,

Ми за тебе дбаєм.

Ми щоранку, щогодини

Тебе споминаєм.

І молитися всі будем,

Господа молити,

Щоб нам нашу Україну

Зволив звеселити.

(Всі виходять на сцену. У виконанні учнів звучить молитва «Боже, Великий, Єдиний»).

–––––––Кінець––––––