"Україно, зоряна Вкраїно! Я тобі вклонюся до землі".

Позакласне      читання  з  української  літератури             Тема:  “Україно,  зоряна  Вкраїно!  Я тобі  вклонюся  до землі  “.                                    Мета:   ознайомити  учнів  із  життям і творчістю  Раїси  Котик,  розкрити  зміст    поезій,  учити  аналізувати   віршовані  твори,  плекати  в  душах  дітей  глибокі  патріотичні  почуття:  любов  до  своєї  землі,  відданість  рідному   народові.                                                                                                      Обладнання:   портрет  поетеси,   збірки  “Ромашковий  берег”,    “Сльозинка   рідної  шибки”,  “Бузкове гроно”,   фотографії,   музичні  записи   пісень  у  виконанні  Софії  Ротару  “Одна   калина”,    Тараса  Петриненка  “Боже,  Україну  збережи  !”                                                                                                                                                                       Епіграф              І я  не  стану  на   коліна,                                                                                                                       Як буде  буря  бушувать,                                                                                                                      А  буду,  як  ота   калина,                                                                                                                     Свою  Вкраїну  прославлять.                                                                                                                              Хід            уроку                                                     І.   Мотивація   навчальної  діяльності.                                                                              Слово  вчителя   звучить   на  фоні   пісні  ” Одна  калина “.                                       Є  на  карті  України  чудове  і  неповторне  місто   Старокостянтинів.                         Блакитне  безмежжя   неба  над  головою,  золоте  море  колосся,  стародавній  замок,  сучасні  обеліски,  пам'ятники   -  величні  знаки  вічного   буття  нашого  народу.  Старокостянтинівщина  -  це  земля,  овіяна  легендами,  край  неповторної  краси,  з  мальовничими  селами,  родючими  землями,  повноводними   річками,  пишними  лісами  та  гаями.  Живуть   тут   прекрасні   талановиті    люди.   Ми   мусимо    знати   їхні   імена,  їхню   творчість,   щоб  мати    повніше    уявлення    про    свою    безмежну  Батьківщину,  щоб  більше  цінувати   її,  трепетніше   любити.                                                                                   ІІ.   Сприймання     навчального       матеріалу.                                                                Раїса    Миколаївна    Котик...                                                                                           Лірика   цієї  поетеси  є  цілковитим   віддзеркаленням    її   характеру  -  променистого,  неспокійного  й   водночас  романтичного,  ніжного.   Хто   вона,  звідки  черпає   натхнення   та   силу?   Про   це   й    поговоримо  сьогодні  на   уроці.  Доля  подарувала   їй   іскристий  талант   поета,  і  на  знак   вдячності   вона   вона  все   своє   життя    заримувала   в  поетичні   строфи.                                             Пропоную   вам   сьогодні   бути    редакторами  і   випустити  власний  журнал.     Доберіть    для  нього    лаконічну  назву,  використавши   поетичні  рядки  Раїси  Котик     “Україно,  зоряна  Вкраїно!  Я  тобі  вклоняюсь   до  землі”.                             Сформулюйте  його  з  чотирьох   рубрик:                                                                      1.  Я  вірю,   що  дух  наш  воскресне,  воскресне  Вкраїна  моя.                             2.  Її  біографія,  на  перший  погляд,  звичайна.                                                              3.  Моя  Українонько,  ніжна  і  щира!                                                                             4.  А  на  тілі  Вкраїноньки    рани....                                                                                       З  автобіографії.     Раїса   Миколаївна       народилася    в   1957  році   в   селі  Немиренці,  в  день  Святої  Трійці,  коли  люди  освячують   зілля  і  вірять   у  його  цілющу  силу.   Напевне,  тому  так   відчуває  свою   спорідненість   із  природою,  що  гілочка  квітучої  вишні   може  викликати  цілу  бурю  почуттів.      Тато  і  мама  поетеси  працювали  у місцевому   колгоспі.  У   сім'ї    росло  троє  дітей.  Батьки  все  зробили  для  того,  щоб  усі  діти   здобули  освіту.  У    1974  році   закінчила  середню  місцеву  школу.   Ще  з  дитинства  мріяла  стати  вчителькою,  але  перенесла  травму,  і  лікарі  не  радили   вступати   до  педагогічного.                                                                                                                                             Тому  навчалася  в  Київському  політехнікумі  зв'язку,  по  закінченні  якого  дістала  направлення  за  спеціальністю  до  Запоріжжя.  Згодом  зрозуміла,  що  без  школи , без  роботи  з  дітьми   жити  Раїсі    Миколаївні   буде  важко.  Тож   вступила   до  Київського  педінституту  ім.Горького,   а  через  три  роки   перевелася  на  заочний   відділ   Кам'янець - Подільського   педінституту,  тому   що   було   двоє   маленьких    синів  - Дмитрик  і  Сергійко.    У  рік   закінчення  інституту  народився   найменшенький  - Олег.                                           Хвороби  дітей,  часті  переїзди \чоловік  військовий\   не  дали  змоги  працювати  за  фахом.  Довелося  бути  і  прибиральницею,  і  двірником.                         З   1992  року  почала  працювати в  Берегельській   школі.                                                 Перший  вірш   побачив  світ  у  1992  році,  дав   путівку  в  життя.                              Поезії    увійшли    до  сьомого  тому “Книги  пам'яті  України”.  Вона  -  автор  поетичних   збірок “Ромашковий  берег”,  “ Сльозинка  рідної  шибки”,                                            “ Бузкове  гроно”.  Свої  спогади  поетеса  передає  не  сухими  судженнями -  умовисновками,  а  художніми  образами.  Вагоме  місце  у  творчості    Раїси  Котик   посідає  образ  великої  узагальнюючої  сили  й  глибини  -  образ  України.   Він  прекрасний  і  дорогий  серцю   кожного  українця.                                                                                                                            “Моя  Українонько,  ніжна  і  щира!”                                                                                1- й     учень.    Розчісує     вітер    вербиці      косиці,                                                                                                Гойдає  нас  літо  в  своїй  пелені,                                                                                   А  річка  в  глибокій    задумі   іскриться....                                                Це  все   синьоока,  неозора,  до  щему   у   серці  люба  Україна!     Свої   палкі  й  щирі  почуття  до  неї  поетеса   передає  епітетами    моя,  ніжна,  щира;   словосполученням     крихітне    дитятко.  Її  хвилює,  чи  довго  ще  Україні                 “ в  темному  лісі   блукать?”                                                                                   Р. Котик   непохитно  вірить  у  силу,   міць  народу,  його  волелюбність,  чисті,  високі    поривання.                                                                                                                                                                 Лиш  треба  ніжніше  тебе  сповивати,                                                                                                                                      Чарівні  тобі   дарувати   слова.                                                 Для  неї  святішого  за  рідну   землю   немає   нічого,  бо   вона -  найвища,  найдорожча.  Поетеса   впевнена   в   майбутньому      Батьківщини.                                        Змужнієш  з  роками   і  станеш   на  ноги,                                                                                                                І будуть  тебе   шанувать  поміж   людьми...                                                                                                                                                                                      “Моїй    Україні”                           2 -й  учень.  Україна  часто  постає  в  поезіях  Раїси  Котик  в  образі   матері.                                                                 Крадькома     материнська  сльоза                                                                                                                                            Омиває   одвічні  тривоги.                                                                                                                Материнське  серце  щеміло  від  болю,  тривожні  думки  не  давали  спокою  душі,  бо                                                                                                                                                         Вилітають  орлята  із  гнізда                                                                                                   Тільки  крильця   тріпочуть    непевно  -                                                                               Їх  лякає   щоденна   гроза,                                                                                                     Від  якої    навкруг   уже    темно.                                                              Мати   щиро  вірить,  що                                                                                                                                                             Сонце   зійде,                                                                                                                                  І   до  нас  посміхнеться  Вкраїна.                                                                                                 Щастя   знову  на  землю    прийде,                                                                                                       І   розквітне  моя   Батьківщина.                                                                                                                                                                                            “Орлята”                        3-й  учень.   Поетеса  закохана  у  рідний  край,   у  “чисті   хатини”,                         “  писанковий  розмай”,  у  “поле,  і  річку,  і  гай”,   бо  все  це  -  Україна,  її  краса,  яка  дає  наснагу   душі,   краса,  яку  обожнюєш  усім   серцем   і   прагнеш    оберігати.                                                                                                                                                                  Бо   попереду  світлі    роки,                                                                                                             Воскресає  моя  Україна,                                                                                                                     Ожива,  ожива  навіки.                                                                                                                                                 “Єдиного   Сина    віддав   Бог     на    хрест”    4-й  учень.   Р. Котик    складає  подяку  і  хвалу   рідній  землі,  її  трудівникам,  переймається  її  болями:  чому  ж  “блукають  вітри  колючі”?   У  поезії  “До  злагоди”  вона  закликає  плекати  рідні  “калинові  грона”,  а  не   “ситі  закордони”,  “бо  ж усі   ми  діти  матінки  Вкраїни”,  бо  ж   “на  землі   прадавній   ще  онукам   жити”.                                                                                                Любіть,   звеличуйте  рідну  Україну    і  свою    малу  батьківщину,   зберігайте  їй  вірність , “вірність   лебедину”.                                                                                          5-учень.   Батьківщина!   Як  хочеться   обігріти  її  серцем,  промовити  найщиріші  слова.                                                                                                                                                                                                            Поділля                                                                                                                                        Краю  любий,  серцю  милий,                                                                                                                                                                  Дякую  тобі  за  все                                                                                                              Й  за  ромашку,  що  несміло                                                                                                                                                              Із  весною  зацвіте.                                                                                                           За  красу   твою  і  ласку                                                                                                                                                                                                Я   вклонюся  до  землі.                                                                За  подільську  ніжну  казку,                                                                                                                                                                Що  даруєш  ти  мені,                                                                                                 І  за  зустрічі  й  розлуки,

       Зорепад  і  сніговій

     Я  цілую   твої  руки,                                                                                                                                                                           О,  Поділля,  краю  мій!

   “А   на   тілі    Вкраїноньки   -   рани...”                                         1-й   учень.      У  своїх  творах   Р.  Котик   славить     український  народ  -  “могутній,  сильний,  дужий”,  відданий    “  берізці,  калині,  мові    солов'їній”.   Але  є  “українці”,  які,  забувши    про   свою   матір     Україну,  розбрелися   по  всіх - усюдах .    Їм   сумно    на  чужині,  а  що  ж  їх  там    чекає?     “Там  сита  неволенька  кружляє   гаями”,  а  “ доленька - доля    полита     сльозами”.   “Вертайте    до   рідного  дому! “   і   будьте   всім  “на  радість   у   ньому” ,-   закликає     поетеса.   І  “  всміхнеться    Вам  рідна    Вкраїна”,  -  каже   вона,  бо  хоч   би    де  не   була      людина,  П вона   завжди  повертається    додому,  до   отчого   порога,   до   рідної      неньки.                                                                                                                 2-й   учень.    Безкомпромісно   викриває   Раїса   Миколаївна    “патріотів”,  що   розпинають       Україну,  тих      “ситих   панів”,   які    продалися   за    іномарки,   курорти,   ресторани,  а  про  інтереси   народу    і  гадки    не  мають:                                                                                                                                                                   А  на    тілі   Вкраїноньки     рани                                                                                                                                                                                 Від   укусів    таких  - от  “синів”.                        Це   вони,   здрібнілі  душею,  “гарно  навчились  брехати:  -   Ми   за   неньку  усі,  за  народ!”,   занапастили    Україну,   бо  “все  тягнуть    до  власної    хати    і   кричать:  -  Я   ТВІЙ  СИН,  ПАТРІОТ!”                                                                                                                                                                                                         А   всі  інші   громадяни?..                                                                                                                                    Хто    продовжує   далі    мовчати -                                                                                                                        Проти  совісті   й   честі     іде,                                                                                                                               Значить,  він  на  питання   Пілата                                                                                                                       Теж   кричить:  -  Хай    розп'ятий     буде!                        3 -  учень.      Є  у   поетеси      вірші  -   перестороги,   вірші  -   болі,   вірші-  крики,  вірші  -  плачі...    Чуле     серце     боїться   людей    з    байдужими   очима,   які      моляться    лише  чужому.                                                                                                                                                                                                                               Коли   чужину       прославляють                                                                                                                      Й    свою    оселю    обминають.                                                                                                                          Як    забувають  рідну     мову,                                                                                                                        Як     мають    проти    брата   змову,                                                                                                                   Боюсь    за    неньку   -Україну,                                                                                                                          Молю    для   неї   кращу     днину.                                                                                                                       Щоб   мій    народ   з    колін   піднявся                                                                                                                            І     вже    нічого     не   боявся.                                         4-  учень.   Подай  їм   знак,  о   Боженьку,  подай,                                                                                                                          Що   Ти    могутній    і   що    Ти     всесильний.                                                                                      І    тим,   хто     оскверняє      рідний   край,                                                                                                        Кричи     щоденно:   винен,   винен,    винний!                                                                                                       У  тому,   що    заплакана     земля,                                                                                                                      У     передчасній    старості      матусі,                                                                                                                 Бо    перше  слово      мовило     маля    -                                                                                                                   І   ним    було:    боюсь,   боюсь,    боюся.                                                                                                                  -Кого,   синочку?  -  тисне   до   грудей .                                                                                                                І    поглядає     стомлено     й   ласкаво.                                                                                                            -  Боюся,    мамо,    я    отих   людей,                                                                                                                   Які     на    мене   дивляться    лукаво.                                                                                                              Володарі      тугого  гаманця!                                                                                                                                   Продажні   властелини    цього     світу!                                                                                           5  -   учень.     Розтерзана,   розтоптана,   розп'ята...                                                                                                          І   сльози   витирає    повсякчас                                                                                                                                                                                                                            Моя    земля.    Сама   зростила    ката                                                                                                              Чи    він     прибув   із    космосу    до   нас?                                                                                                      О,   звідки   ви,   охочі   до   наживи,                                                                                                               Що   за   “ зелені”   совість     продають,                                                                                                                     Це   ти    його     плекала,    рідна    ниво,                                                                                                            Чи    він    зростав    у   нашому   краю?                                                                                                                Учитель.            Декламування    поезії   Р.  Котик   “ Прости   і    помилуй”.                                                       Прослуховування  пісні     Т. Петриненка  “Боже,   Україну   збережи ! “                                                                                                                                                                 “Я  вірю,  що   дух    наш    воскресне,   воскресне   Вкраїна    моя “ .                                                1 - й  учень.        Патріотичним     пафосом    наснажений    вірш     “Ми    є   народ”.     Поетеса   славить    свій   народ,   його    чисту   й  небайдужу   душу,  його  пісню.  Мріє  про  час,   коли   “  підніметься   з   колін   Вкраїна  -  мати  і   їй   до   ніг   ще   вклониться   весь  світ”.                                                                                                                                                          Раїса  Миколаївна   впевнена,   що    “ ми   переживемо,  все   здолаєм”,  бо   “  ми   є   народ,   якого  не  здолати”.    Виразити  цю  думку   їй   допомагають    епітети    могутній,  сильний,    веселий,  тямущий.                                                                                                                                    2 -й  учень.     У   поезії   “ Криниця”  ще  раз   утверджується   думка,  що   не   може  загинути    земля,  у  якій “ купалася     Лесина    птиця   і   Шевченкова    доля   гірка”.      Не    вмре  Україна,  осяяна   словом    Симоненка    і  Стуса. П  Сила  і  могутність  України  -  в  живій  пам'яті   народу.                                                                                                                                                  3  -  учень.   Патріотична  лірика  поетеси   -  яскравий  художній   документ     сьогодення.           Як   буде   буря   бушувать,                                                                                                                                                                                     Я   буду,  як   ота    калина,                                                                                                      Свою   Вкраїну   прославлять.                                                                                                       Нехай  вітри    бушують   грізно   -                                                                                                                                                                                          Я    вистою!     Я    буду   ждать!

4 -учень.   Мечі   заховайте   у   піхви!                                                                                                    Не   треба,  щоб   лилася   кров,                                                                                                                 Бо  в  злобі   немає    утіхи,                                                                                                                               Бо   щастя   дає   лиш  любов.                                                                                                                             ІІІ.    Підбиття   підсумків.                                                                                                                                        У   чому   сила    поезій    Р.  Котик?                                                                                                                     Який   вірш   найбільше   сподобався   та  чому?                                                                                               Що   вас   зацікавило?                                                                                                                                              Пам'ятаймо,  що   ми  -  українці.    Бережімо   рідну   землю,   українську  мову ,  високо   несімо   національну        гідність !

 тисне    до    грудей