Анотація  Українська література в таблицях і схемах.

Підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання. 

 

Посібник покликаний допомогти старшокласникам, абітурієнтам у підготовці до зовнішнього незалежного оцінювання. Він уміщує матеріал, зміст якого відповідає вимогам чинної Програми зовнішнього незалежного оцінювання та чинних навчальних програм з української літератури; ураховано всі зміни, що відбулися в Програмі зовнішнього незалежного оцінювання з української літератури, уведено нові твори, узагальнювальні таблиці.

Лаконічно й доступно подано довідковий матеріал з курсу української літератури, матеріал узагальнено для швидкого запам‘ятовування, подано основні питання теорії літератури.

 Особливою ознакою даного видання є конспекти-схеми, використання яких сприяє кращому розумінню учнями художнього тексту, розвиває уяву, активізує сприйняття великого обсягу матеріалу через лаконічно і стисло подану інформацію у зрозумілій графічній формі. 

Посібник допоможе відтворити вивчений матеріал у підготовці до ЗНО, буде корисним учням шкіл, гімназій, ліцеїв та учителям.  

 

Автор – Щербакова 

               Алла Василівна, вчитель вищої категорії,  витель - методист 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                      ЗМІСТ                                                               

 

1            Теорія літератури          3-7  

 

2            Давня українська   література           

8-11

 

 

3            Література кінця XVII –           

 

                поч. ХХ ст.                                                                                                            

12-32

 

4            Література  ХХ ст.         33-50  

 

5            Твори українських          

 

                письменників - емігрантів                                                                       51-52  

 

6            Інформаційні додатки   53-83  

 

7            Бібліографія         84  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Т е о р і  я    л і  т е р а т у р и

ІІІ  роди літератури:

 

 

Композиція  - побудова літературного твору.

 

 

Сюжет – система подій в художньому творі:

 

 

 

 

 

СПОСОБИ РИМУВАННЯ

 

 

 

 

 

ВИДИ СТОП

 

 

Художні засоби

Назва	Визначення	Приклад
Епітет	Художнє означення, за допомогою якого автор підкреслює певну властивість чи рису зображуваного об’єкта.	Прощавайте, сині гори, білії сніги. «трепет щастя», «вечора синь»
Алегорія	Іносказання, троп, у якому ідеї, думки, абстрактні поняття через уподібнення передаються в конкретних образах.	Здебільшого у байках: Лисиця – хитрість, Вовк – хижість, Ягня – беззахисність.
Порівняння	Зіставлення двох предметів або явищ із метою пояснити один з них за допомогою іншого.	«круглі хмари, білі, як сніг, жваві, ворушливі, мов живе срібло», «мов зачарований, стоїть Бахчисарай»
Іронія	Прихована насмішка	«Запізнився на урок! Молодець..»
Метонімія	Зближення, зіставлення понять за суміжністю позначуваних понять, коли предмет чи явище позначають за допомогою інших слів і понять.	Весь театр аплодував, «Гомоніла Україна», читаю Шевченка, випив склянку води.
Гіпербола	Художнє перебільшення, яке використовується, щоб підсилити враження	Море сліз, «Тобі я кину всі квітки до ніг…»
Метафора	Уподібнення одних предметів і явищ іншим за певними схожими ознаками.	Сонце сміється, вечір-мулат підійшов до порогу, «За думою дума роєм вилітає»  «Хтось заплутав зажурені віти в павутиння нитки золоті»,  «облетіли надії».
Риторичні питання, оклики	Посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді.	«Чого являєшся мені у сні?»
Анафора	Єдинопочаток	Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, Як тяжко рветься на цій землі Древнє чоловіче коло, Як тяжко зчеплені чоловічі руки, Як тяжко почати і зупинити…
Епіфора	Єдинозакінчення	— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий. — У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, — Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
Градація	Своєрідне угруповання визначень або за наростанням, або за ослабленням експресивно-емоційної сили	―Зросте любов моя, всякчас нова,  Люблю ніжніше, мовчки, до нестями‖;
Антитеза	Протиставлення протилежних понять, явищ, предметів, людських характерів тощо.	«Пан гуляв у себе в замку – у ярмі стогнали люди»
Синекдоха	Один із видів тропу, оснований на зміні назв предметів за кількісною ознакою	Бережи копійку, «І на оновленій землі врага не буде, супостата…» (Т.Шевченко).
Інверсія	Порушення узвичаєного порядку слів, перестановка частин фрази.	Життя ще довге перед мною, Я молодий, я ще й не жив… Чого ж горючою сльозою свою я пісню окропив?
Алітерація	Повторення приголосних звуків	Тінь там тоне, тінь там десь…
Асонанс	Повторення голосних звуків	«І день іде, і ніч іде…» «О, панно Інно, панно Інно…»
Символ	Заміна абстрактного або узагальнюючого поняття конкретним образом	Голуб – символ миру, калина – Україна.
Оксиморон	Сполучення слів, що виражають протилежні або суперечливі поняття.	Лід палає, дзвінка тиша
Паралелізм	Це художній прийом, який характеризується зіставленням явищ природи і людського життя.	Стоїть явір над водою, В воду похилився. На козака пригодонька – Козак зажурився.
Рефрен	Неодноразове повторення тих самих слів і висловів для підкреслення важливості.	Ой роде ж мій, роде, Ой роде ж мій милий,  Розійшовся по Вкраїні,  Як туманець сивий.
Літота	Надмірне неприховане применшення.	«Внучечка качається по садку білим клубочком».
Сарказм	Дошкульна, викривальна насмішка, відвертий вияв ненависті, презирства.	Поеми «Кавказ», «Сон» Т.Шевченка: «По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті!»
Гротеск	Навмисне карикатурне спотворення форм і сутності предметів, поєднання реальногоі фантастичного, трагічного і комічного.	«Сон» Т. Шевченка

 

 

 

Усна народна творчість

1)	Календарно – обрядові пісні	Зимовий цикл (колядки, щедрівки) Весняний цикл (веснянки, гаївки) Літній цикл (русальні пісні, купальські пісні, жниварські пісні)
2)	Суспільно – побутові пісні	Кріпацькі, козацькі, чумацькі, рекрутські, наймитські, бурлацькі, стрілецькі
3)	Родинно - побутові пісні	Пісні про кохання, сімейне щастя, колискові, жартівливі.
4)	Історичні пісні	v «Чи не той то хміль» - перемога козаків над поляками під Жовтими Водами, возвеличення Богдана Хмельницького як полководця, що перемагає ворога в боротьбі за визволення України з-під влади Польщі. v «Ой Морозе, Морозенку» - загибель славного молодого козака Морозенка від татар. Описано страшну смерть козака, плач його матері. Мужній козацький ватажок загинув за Україну, але люди його ніколи не забудуть.
5)	Думи	«Дума про Марусю Богуславку» - драматична доля жінки – бранки, що стала дружиною турецького пана, але виконала свій обов‘язок перед українським народом – випустила полонених козаків на волю. Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильний зв'язок з рідною землею.
6)	Балади	«Бондарівна» - дівчина-красуня Бондарівна відмовляє польському пану Каньовському, не продає свого кохання, обравши смерть від його руки.
7)	Пісні Марусі Чурай	v «Віють вітри, віють буйні» - дівочі страждання у розлуці з милим. (Вступна арія Наталки Полтавки в п‘єсі І.Котляревського ) v «Засвіт встали козаченьки» - прощання козака, який вирушає у похід,  з коханою і матір‘ю. Просить матір прийняти його Марусеньку за рідну дитину. Піснярозмова – це романтична сповідь козака, яка стала козацьким гімном.

 

 

 

 

 

 

Давня українська література

«Слово про похід  Ігорів»

Жанр- героїчна поема

Тема:  невдалий похід Новгород – Сіверського князя   Ігоря проти  половців у 1185р. 

Композиція: 

1.           Заспів 

2.           Розповідь про збір Ігоревого війська

3.           Затемнення сонця 

4.           Перша битва з половцями – перемога 

5.           Друга битва – поразка 

6.           Тужіння за Ігоревим військом 

7.           Сон і "золоте слово" Святослава 

8.           Плач Ярославни 

9.           Втеча Ігоря з полону (допоміг половець Овлур) 

10.       Повернення в Київ.

 

 

§     Ліричні відступи, роздуми, історичні екскурси, публіцистичні звертання

Автор: невідомий 

 

Художня мова: символи, народнопоетичні паралелізми, постійні епітети,     народнопоетичні порівняння. 

 

Князь Ігор
Позитивні риси	Негативні риси
любов до рідної землі, хоробрість, мужність   прагнення відстояти    Батьківщину.	Нерозсудливість, надмірна завзятість,  гордість.

 

Переклади і переспіви  «Слова про похід  Ігорів»

 

Літопис «Повість минулих літ» - найдавніша пам’ятка літописання Київської Русі

Друга назва – «Початковий літопис»

 

(уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів)

 

Жанр – літопис часів Київської Русі (ХІІ ст.)

 

Тема – події від створення світу до часів Нестора Літописця (1113 рік), щире захоплення героїчним минулим, глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями

 

«Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог»

(слова Андрія Первозваного)

 

Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках — Лаврентіївському та Іпатіївському.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Григорій Сковорода

 

(мандрівний філософ)

 

Літературна спадщина  

1.   Збірка поезій "Сад божественних пісень" ( 30 творів) 

Тема: роздуми над змістом і суттю життя, взаєминами між людьми, між    природою і людиною. 

 

Сатирична пісня "Всякому місту– звичай і права…" 

10 –та пісня зі збірки  

"Сад божественних пісень"  

Ø  твір бароко – мова максимально наближена до живої народної 

Ø  поєднано дві традиції: книжна література та усна народна творчість 

Ø  Тема: викривальна галерея людських типів, утвердження повноцінного  людського життя

з ясним роздумом і чистою совістю.

 

 

 

Два плани
Сатиричний	Позитивний (антитеза)
Викривальна галерея людських типів, які не сприймають біблійних істин: типові образи панів і підпанків, злодіїв, шахраїв, розпусників	Стверджується       повноцінне       людське        життя, перейдене з ясним роздумом і чистою совістю
Багатство, жадібність, розпуста	Совість, мудрість, чесність
Буденне, минуще	вічне

 

Висновок: це гостросатирична поезія, в якій піднімаються  злободенні проблеми для того часу. 

 

 «De libertate»

 

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична.

Провідні мотиви: воля — найбільше багатство, уславлення Б. Хмельницького.

Віршовий розмір: дактиль.

Тип римування: суміжне.

Про твір: для ліричного героя воля — найбільше багатство. Григорій Сковорода переймався долею селян, які за кріпацтва були віддані поміщикам у довічне рабство, тому проблема свободи в закріпаченій Україні була по-особливому актуальна. Ліричний герой, розмірковуючи над питанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього людського блага із золотом: «зрівнявши все злото, проти свободи воно лиш — болото». В останніх двох рядках він згадує і славить Богдана Хмельницького як символ вольності — у другій половині XVII століття ще живими були в народній пам‘яті бої за визволення з-під національного й соціального гноблення.

2. "Байки харківські" (30 байок)  Своєрідність байок: 

1)       Написані прозою 

2)       Композиція: сюжет чи фабула; мораль –«сила» байки  Провідні теми: роздуми про людське щастя, скороминущість влади,  природа – найкращий учитель, ідея "сродної праці". 

 

"Бджола та Шершень" 

27 байка – із "Байки харківські"  Тема: ідея "сродної праці" 

 

Бджола	Шершень
"герб мудрої людини, що в природженому ділі трудиться", бачить щастя у "сродній праці"	Живе за рахунок інших, сміється з "дурної" Бджоли, що вона працює не стільки для себе, а для інших.

 

 

Сила (мораль) 

Щастя людини в "природженому ділі", яке є насправді "найсолодший бенкет". "Нема більшої радості, як жити по натурі", тобто в злагоді зі своїми можливостями.

 

3.         Притчі

 

4.         Філософські трактати

 

5.         Афоризми – короткі лаконічні судження, які містять глибоку думку:

 

•      Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

•      Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

•      Не все те отрута, що неприємне на смак.

•      Добрий розум  робить легким будь-який спосіб життя.

•      Бери вершину і матимеш середину. 

•      З усіх утрат втрата часу найтяжча.

•      Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.  З видимого пізнавай невидиме

•      Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись..

•      Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.

•      Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.

•      Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.

•      Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.

•      Для шляхетної людини ніщо не є таке важке, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають пустомудрі.

•      Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?

 

 

Література кінця XVII – поч. ХХ ст.

 

Іван Котляревський "Енеїда" 1798р.

Жанр: ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема. 

Тема: "Поема Котляревського – самобутній і глибоко національний твір, де старовинних троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва 18 ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси "характерного роду" – духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що  замінило собою Вергілієвих олімпійців" (М.Рильський)  

Художня ідея – зруйнована українська державність, відбудова якої – остаточна мета Енея і його нащадків. 

Мова поеми –  жива розмовна мова, яскрава, іскриста, мова народу й мова фольклору, прислів‘я і приказки. 

 

Перший твір нової  української літератури, в якому мова народу –  літературна.

 

	Головні герої
Земні герої	Боги	Троянці
Латин Турн Дідона Ацест	Венера  Юнона  Плутон  Зевс  Еол	Еней  троянці  Низ та  Евріал

 

Проблематика: 

-          соціальна нерівність; 

-          захист рідної землі від ворогів; 

-          громадянський обов’язок;

-          честь сім’ї;  

-          виховання дітей;  - дружба;  - кохання. 

 

Енциклопедія народознавства:

 Докладні етнографічні описи вечорниць, поминок, похорону, назв ігор, страв, одягу, посуду, знаряддя праці, українські імена. 

 

П’єса  "Наталка Полтавка"  

"праматір українського народного театру" 

                                                                                                                           (І. Карпенко- Карий) 

Прем’єра – в м. Полтаві  1819 р., у рік написання.

•      Написана у стилі класицизму;

•      Жанрові межі: І.Котляревський: «Опера малоросійська в 2-х діях»;

•      Персонажі: немає позитивних чи негативних, головна героїня – Наталка   (енергійна, добра) мати – Горпина Терпелиха, Микола, Петро, Виборний Макогоненко, Тетерваковський.   

•      Конфлікт соціально-побутовий 

 

 

•      Пісень у п‘єсі 22 – для розкриття характерів за змістом:  -      ліричні "Віють вітри, віють буйні"; 

-          історичні "Гомін, гомін, гомін,гомін по діброві";

-          бурлацькі " Та йшов козак з Дону"; 

-          сатиричні "Всякому городу нрав і права" ;

-          жартівливі "Дід рудий, баба руда"; 

•     Музику написав – М.Лисенко;   Події у творі протягом одного дня;

•     Сковородинські "мотиви в п‘єсі ":                     основний мотив п’єси – доброчинність природної людини 

Ø  "сродність" як основа життя 

Ø  мораль –запорука зміни світу на краще 

 

 

Висновок: Насичена елементами сентименталізму, п‘єса пробуджує в  читача  "довічну правду духовної краси", її сила в "простоті,  в правді і, найголовніше, – в любові автора до свого народу."       (І.Карпенко-Карий)  

 

 

 Григорій Квітка – Основ’яненко

 

Сентиментальна повість  "Маруся"  Основні риси повісті: 

-          напрям – сентименталізм (перевага почуттю) ;

-          гуманістичне християнство і "природна" людина: глибока і правдива релігійність; 

-          образ оповідача (народна манера висловлювання);

-          ліричні відступи (опис природи, зоряної ночі); 

-          використання народних пісень; 

-          змальовано обряди весілля, сватання, похорону; 

-          персонажі зблизька: відображено душевне багатство сільських трудівників; 

-          ідеалізація героїв; 

-          широке використання народнопоетичних елементів.   Головні герої: 

 

Ідеальні
Василь – Маруся	Наум Дрот - Настя
Взаємне кохання, перешкоди на  шляху до щастя: рекрутчина	Добропорядність, вихованість, працелюбність, смиренність, богобоязливість.

 

                                                                                        

Ці образи, котрі викликають розчулення читачів, є прямим втіленням сентиментальних засад, подані в широкому контексті селянського життя

 

 

 

 

 

 

 

 

Тарас Шевченко

 

 

 Т.Г. Шевченко - центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.

Тарас Шевченко відомий у всьому світі як Великий Кобзар, співець життя народного. Він є основоположником критичного реалізму в українській літературі. Він підняв дух кріпосної України, не зупинився перед зухвалою політикою національного гноблення. Був членом Кирило-Мефодіївського товариства.

Творча спадщина Великого Кобзаря

Збірка поезій «Кобзар»; 9 повістей (із 20-ти задуманих); п'єса «Назар Стодоля»; кілька уривків інших драматичних творів; щоденник; листи.

Поетична збірка «Кобзар» названа в народі Книгою Правди; це «епоха в історії духовного розвитку цілого народу українського», бо вона «відразу відкрила немов новий світ поезії» (І. Франко).

Перше видання «Кобзаря», що вміщувало 8 творів (відкривалося віршем «Думи мої, думи мої...»), припадає на 1840 р.

Етапи творчості Тараса Шевченка:

I           - ранній (1838 - 1843 pp.);

II        – Період «трьох літ» 1843- 1847 pp.;

(поема «Сон», послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», вірш «Заповіт» )

III    - Період заслання  (1847 - 1857 pp.) (вірш «Мені однаково…»)

-  1847 - 1850 pp. (Оренбург, Кос-Арал);

-  1850 - 1857 pp. (Новопетровська фортеця);

IV     - творчість після заслання (1857 - 1861 pp.).

 

«Катерина»

ü  Соціально-побутова поема;

ü  жанр – ліро-епічна поема;

ü  проблематика – соціальна нерівність, трагічна доля селянки-покритки;

ü  поема написана у 1838 році;

ü  присвячена Василю Жуковському (на пам‘ять про викуп з кріпацтва);

ü  майже вся поема написана 14-складовим віршем;

ü  перший твір Шевченка,у якому описується доля жінки;

ü  Катерина – трагічний образ покритки, образ-жертва, образ-страдниця;

ü  Кульмінація - зустріч Катерини з Іваном;

ü  велику роль у поемі відіграють ліричні відступи;

ü  трагедія матері-покритки у феодально-кріпосницькому суспільстві – одна із провідних тем у

творчості Тараса Шевченка.

 

«Гайдамаки»

•     героїко-романтична поема;

•     жанр – поема-епопея;

•     твір має історичну основу: події Коліївщини;

•     твір присвячений боротьбі українців проти польського панування у 1768 році;

•     у 1841 році поема виходить окремою книжкою;

•     найбільший за обсягом твір у доробку Шевченка;

•     композиція – 11 основних розділів, епілог, прозова передмова і «приписи»;

•     поема має дві сюжетні лінії:

розвиток повстання

кохання Яреми й Оксани

 

•     автор не дотримується  реального ходу подій, а йде за народними переказами;

•     мета – не представити колекцію точних деталей, а передати атмосферу жахливої трагедії, її духовний смисл.  у поемі допущено кілька історичних неточностей: o реальний Гонта не вбивав своїх синів;

o   замучено титаря у Млієві, а не у Вільшані, і було це не влітку, а взимку;

o   повстання почалося не в серпні, а наприкінці травня 1768 року і тривало не рік, а півтора місяця.

 

«Сон» («У всякого своя доля…»)

Ø   жанр – ліро-епічна поема;

Ø   перший твір політичної сатири в українській літературі; Ø    сатиричні засоби, наявні у поемі:

§  гротеск

§  сарказм

§  іронія

Ø   автор використовує особливий поетичний прийом – прийом сну;

Ø   поема складається зі вступу і трьох картин сну: Україна, Сибір, Петербург;

Ø   різкий контраст убогого українського села із розкішним Санкт-Петербургом;

Ø   поема має своєрідну композицію: кожна розповідь про нове місце перебування автора у його подорожі чергуються з ліричними відступами, в яких міститься пряма оцінка побаченого, тобто авторський висновок;

Ø   Шевченко ставить перед собою завдання – викрити хижацьку суть царської влади. 

 

«Кавказ»

v жанр – лірична поема-соната;

v часто називають ліричним твором типу медитації;

v твір присвячений Якову де Бальмену – другу Шевченка;

v своєрідність композиції: низка монологів, кожний з яких містить у собі чітко визначений зміст; v  сонатна будова творуп‘ять частин:

§   перша – вступ

§   друга – експозиція

§   третя – розробка

§   четверта – реприза

§   п‘ята – кода

v тема – показ та викриття загарбницької політики самодержавства; v  чимало фраз поеми стали афоризмами:

ü   «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».

ü   «Слава! Слава! Хортам, і гончим, і псарям, і нашим батюшкам царям».

ü   «Усі ми в золоті і голі».

ü   «На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує».

ü   «Ви любите на братові шкуру, а не душу».

ü   «Кати знущаються над нами, а правда наша п‘яна спить» тощо.

 

«І мертвим, і живим…»

Ø  повна назва – «І мертвим, і живим, і ненарожденим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружне посланіє»;

Ø  жанр – лірична поема-послання;

Ø  поема створена в 1845 році;

Ø  твір написаний у формі звернення до української громадськості;

Ø  послання адресовано не окремим особам, а різним соціальним групам;

Ø  у поемі звучить звинувачення української інтелігенції;

Ø  Шевченко втілює в життя місію національного пророка, розпочату в «Кавказі»;

Ø  у творі Шевченко використовує звертання у різних формах:

 

                                                  ЗВЕРТАННЯ

 

 

 форма  форма ультиматуму  заклику           грізні

                                              попередження

 

 

Ø епіграф до поеми, взятий зі Святого письма, допомагає краще зрозуміти головну думку послання; епіграф: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець».

 

«Заповіт»

•        зразок політичної лірики;

•        вірш написаний у формі монологу-звернення;

•        поєднання особистих роздумів автора про неминучу смерть із палким закликом боротися за волю рідного краю;

•        «Заповіт» – найпопулярніший твір Шевченка в Україні;

•        вірш перекладений більш ніж на сто мов народів світу;

•        на текст створено понад 60 музичних композицій;   «Заповіт» Шевченка – це і національний гімн, і революційна пісня.

 

 

Пантелеймон Куліш

 

"Чорна рада" 

(роман – хроніка)

Перший український історичний роман   Риси :

-          Доба великої Руїни в історії України – історичне підґрунтя роману. 

-          Автор використав літопис Самовидця 

-          Композиція – 18 частин

 

Тема 

Зовнішня:	Внутрішня:
Хроніка "піку" Великої Руїни – Чорної ради 1663р. у Ніжині; доля української державності.	Любовна інтрига, у центрі - якої серце Лесі Череванівни.

 

                                                        Символ національної єдності,

                                                                                згоди

   

 

історичний шлях, 

                                                        Засіб розгортання який зв‘язує

                                                                       сюжету Україну

 в єдину державу   

 

 

 

                                                                        Дорога в

                                                               непередбачуване,

                                                                       майбутнє

 

Головні персонажі 

 

Реальні історичні особи:	Персонажі створені уявою письменника:
Гетьман Яким Сомко, Іван Брюховецький, полковник Шрам (його прототип – паволоцький полковник  Попович), образ народу, "черні»	Петро Шраменко, запорожець Кирило Тур, Михайло Черевань, дружина Меланія, донька Леся; образи січових дідів: батько Пугач, пан Матвій Гвинтовка, кобзар тощо.

 

Проблематика: 

-          боротьба за владу; 

-          взаємини між панством, старшиною і простолюдом; 

-          стосунки між Україною і Росією; 

-          козацтво і його місце в історії; 

-          батьки і діти;

-          кохання і подружнє життя; 

-          роль державного діяча в житті;  -            патріотизм і незалежність держави;  -        людина і народна мораль.  

 

Іван  Нечуй – Левицький

 

"Кайдашева сім'я "- соціально – побутова повість

 

 

Тема – життя пореформеного села з усіма його складнощами й суперечностями в атмосфері повної бездуховності на прикладі   родини

Кайдашів. 

 

 

 

Сюжет:       

Експозиція	Село Семигори. Сім‘я Кайдашів. Розмова братів.
Зав‘язка	Сватання й одруження Карпа.
Розвиток дії	Сварки в Кайданів. Стосунки свекрухи - невісток
Кульмінація	Кожна бійка.
Розв‘язка	Груша всохла, і дві сім‘ї помирились .

    

 

Персонажі 

 

Старші Кайдаші	Молодь
1.                  Омелько – старий, забобонний, обмежений             селянин,         не поважають     діти,    гине    від алкоголізму.  2.                  Маруся – гарна господиня, перейняла панське владолюбство і лицемірство.	Карпо – мовчазний, замкнутий, черствий.  Мотря – енергійна, горда, працьовита, стає лайливою, загребущою.
	Лаврін – веселий, ліричний, але з часом перетворюється на такого, як Карпо.  Мелашка - поетична, співуча, стає дріб‘язковою, егоїстичною, як і всі.

 

 

 

 

Тема: 

"Роман з народного життя", в якому "змальовано майже столітню історію українського села" (І.Франко)  

 

Композиція: " будинок з багатьма прибудовами і надбудовами "  (О.Білецький)            1 частина – Дорослий Чіпка і перше кохання. 

2  частина – історія села Піски, історія Максима Гудзя. 

3  частина – складна доля хлібороба Чіпки, добро і зло. 

4  частина – підсумок життя Максима, Чіпки.  

 

Проблематика 

- - - -

народна мораль;  батьки і діти;  добро і зло; земля і достаток;

- - -

кріпацька неволя;  "пропаща сила";  жінка в сім'ї;

- -

любов щастя;  праця.

і

сімейне

 

Чіпка  - складний проблематичний образ правдошукача  і  кримінального  злочинця. 

Причини падіння:     Опускається на дно: пиячить, грабує, вбиває. 

Українська драматургія

 

Театр корифеїв

 

Етапи розвитку українського театру:

1.                  "Наталка  Полтавка" 1819р. м. Полтава "Сватання на Гончарівці" Г.Квітка-Основ‘яненко,  "Назар Стодоля" Т.Шевченко. Аматорські театральні гуртки. 

2.                  Початок 80-х років; Ініціатива Марка Кропивницького та Миколи Садовського  1881р. –

 м. Кременчук, Харків, Полтава, Київ кілька українських вистав російською трупою. 

3.                  Восени        1882р.             –          м.         Єлисаветград             утворилась     українська          професійна    трупа  М.Кропивницького:

Марія Заньковецька  Олександра Вірина 

і три брати Тобілевичі: Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський  та сестра Марія Садовська-Барілотті. Михайло Старицький – організація оркестру, за власні кошти придбав гардероб, декорації 

4.                  3 серпня 1883р. в Одесі трупа відкрила сезон п‘єсою "Наталка Полтавка" 

5.                  1885р. із трупи Старицького виділилась окрема трупа, яку очолив М. Кропивницький. 

 

Михайло Старицький	Марко Кропивницький	Іван  Карпенко-Карий
"За двома зайцями"                    "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" "Не судилось"                         "Розбите серця"                        "Талан"	"Дай серцю волю, заведе в неволю"  "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" "Глитай,      або      ж       Павук" "Пошились у дурні"	18 п’єс: "Мартин Боруля",  "Сто тисяч", "Хазяїн", "Суєта", "Наймичка", "Бондарівна", "Сава Чалий".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іван Карпенко-Карий

 

Іван Карпович Тобілевич

« Сцена - мій кумир, театр - священний храм для мене!»

(Іван Карпенко-Карий)

 

«Мартин Боруля» 1886 рік

Жанр – трагікомедія

Тема – дворянство як міф про краще життя, бажання Мартина Борулі стати дворянином.

 Автобіографічність - сюжет побудований на фактах із життя родини Тобілевичів:

В  основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Драматург узяв родинну подію, коли батько Карпо Адамович намагався довести своє дворянство, щоб вивести принаймні дітей із селянського стану за походженням у стан панський. Та всі старання пропали марно. У документах його прізвище фігурувало в двох різновидах: Тебілевич і Тобілевич. Іван Карпенко-Карий добре пам'ятав, що довелося пережити батькові після офіційної відмови йому в дворянському званні. Старий, як і головний герой драми «Мартин Боруля», мало не помер від образи.

Тематична спорідненість із комедією Мольєра «Міщанин - шляхтич»

Основні ідеї: викриття хабарництва в судочинстві, засудження відмови від особистіших цінностей заради станової приналежності.

 Композиція: комедія в 5-ти діях - так визначив жанр твору автор. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» у 1891 році. Роль Мартина Борулі блискуче грав Марко Кропивницький.

Події у драмі відбуваються в середині XIX століття у родині багатого орендатора землі.

Дійові особи: багатий селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, діти: Марися й Степан; багатий шляхтич Гервасій Гуляницький та його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський; повірений Трандалєв; наймити Омелько й Трохим.

Розв‘язка: спалив усі папери про дворянство:

«Чую, як мені легше робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, — попелом стала».

 

 

Іван Франко

 

Збірка "З вершин і низин" 

1887р. м .Львів, 1893р. 46 поезій і поема  Поезія "Гімн" – перший вірш збірки. 

-          покладений на музику М.Лисенком; 

-          тема боротьби народних мас за світле майбутнє, прославлення стійкості борців за прогрес, правду, щастя і волю, віра в перемогу; 

-          віршований розмір: чотиристопний хорей; 

-          вершина політичної лірики І.Франка ;

-          стала революційною піснею; 

-          мотив всенародної, вселюдської боротьби за свободу і щастя. 

 

Збірка "Зів’яле листя" 

Лірична драма 1896р., 1911р. 

Композиція: 

"Чого являєшся мені у сні?"
-      лірична перлина збірки;  -      написана ямбом; -     внутрішній монолог;    Поема "Мойсей"  Жанр – філософська поема	-         щиросердечна сповідь зраненої душі;  -    біль безнадійного кохання; -         драматизм і глибина почуттів.

Весна "Перший жмуток"  Муки розбитого

Літо  "Другий жмуток"     серця через

Осінь-зима  "Третій жмуток"      нерозділене кохання

Джерело натхнення – події російської революції 1905р. 

Тема – смерть Мойсея  як пророка, не визнаного народом. 

 

"Ся тема в  такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на  біблійному оповіданні." 

                                                                                                                                                               І.Франко

 

Будова: 20 пісень і пролог.   4 композиційні картини: 

  І ( 1 – 11 пісні) Змалювання, наростання і загострення конфлікту між народом і пророком, до   повного розриву. 

                ІІ ( 12 – 18 пісні) Мойсей у вигнанні. Філософські роздуми. 

                ІІІ ( 19 пісня) Зустріч Мойсея з Єговою. 

                IV ( 20 пісня) Смерть Мойсея – поштовх, що розбудив народ. 

Пролог – звернення і заповіт українському народові:

«Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий!» 

 

Основна думка:

Щоб здобути державність, народ не повинен бути бидлом, якого поганяють, а духовним монолітом,          об‘єднаний     спільною        метою.            Вождь             –          несхитний,                  терпеливий, цілеспрямований і люблячий свій народ. 

 

 

Ольга Кобилянська

 

 

Жанр – соціально – психологічна повість

Тема:   братовбивство в родині Федорчуків  наприкінці 19 ст.; земля як сенс життя для селянина, проблеми злочину і кари, дітей і батьків.

Сюжет узято з реального життя: село Димка, що недалеко від Чернівців, у родині Костянтина Жижіяна, якого авторка знала особисто.

Біблійний сюжет (тема Каїна й Авеля)

 

Леся Українка Лариса Косач

 

"Contra spem spero!" (лат. "Без надії сподіваюсь") 

1890 р., збірка "На крилах пісень" 

-          епіграф до творчості Л.Українки; 

-          анапест, перехресне римування;

-          оспівує людину, яка обирає дороги свободи; 

-          чітко окреслений образ ліричної героїні: яскрава, непересічна, героїчна особистість; 

-          контрастні образи: "думи, ви хмари осінні" - "тепера весна золота" ;

-          застосування алегорії, риторичних запитань, вигуків.   

 

 "Лісова пісня" – казковий дивосвіт коханої Волині драма-феєрія, драма-казка  1911р., м.

Кутаїсі

Тема: гімн єднанню людини й природи, пісня про велич духовного, про      болісні шляхи шукання щастя.  

Джерело написання – народна творчість.  Конфлікт – суперечність між мрією і дійсністю. 

 

Об	рази
Люди	Міфологічні персонажі
Лукаш, його мати, Килина, дядько Лев	Мавка,        Водяник,      Лісовик, Русалка та ін.	Перелесник,

 

Композиція:  Розвиток стосунків Мавки і Лукаша

Пролог	ІІІ дії:
напровесні	1  дія – весна  à кохання 2  дія – літо   à зрада 3  дія -  пізня осінь – початок зими à   смерть

 

 

 

 

Михайло Коцюбинський

новела  « Intermezzo»

Написана 1908 року у селі Кононівка, де стомлений М.Коцюбинський був на відпочинку.

 

 

У новелі «Intermezzo» немає сюжету, що розвивався, конфлікту діалогів. Майже суцільний пейзаж, царство природи. Все це об‘єднане в одне ціле зболеним «Я», яке шукає зцілення в обіймах природи.

 

        Соціально-психологічна новела.

        Лірична симфонія

«Intermezzo»                    Лірична драма в прозі

     Пейзажна новела

.                                          Багатство зорових і слухових образів

                                           Митець і суспільство

 

За жанром – лірико-психологічна поема в прозі, написана в імпресіоністичному жанрі.

 

Імпресіонізм відтворює не саму дійсність, а як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан.

Ознака – заглиблення у внутрішній світ. Кульмінація твору – зустріч митця із селянином.

 

Ядро конфлікту – Моя утома і Сонце.

Сонце  проникає в душу  Тепліє  Відганяє втому

 

Невидимі образи

Моя утома Залізна рука міста Людське горе

Зіткнення мінорної і мажорної теми

Герой: складна боротьба в душі героя, роздвоєння, смуток, нервовість, стрес. Психологічні зміни: 

         Утома – стрес – інтермецо – рівновага –          спроможність сприймати людське горе.

 

 

 

 

 

 

 

                                           

 Повість «Тіні забутих предків»

  Задум написати повість із життя гуцулів народився у М.Коцюбинського під час перебування у гірському селі Криворівня. 

С. Параджанов зняв фільм за повістю – українською мовою. 

Тема повісті: чарівний світ поетичної краси гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору, показ єдності людини  і природи.

Ідея: гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами та інтересами.

 

                                                                                       Схожість з трагедією Шекспіра «Ромео і 

                                                                              Джульєтта»

                                                                              Етнографічна основа

                                                                              Фантастичні елементи

                                                                              Злиття       язичницького       і       християнського

                                                                              світогляду

                                                                              Персоніфікація природних явищ

 Доля героїв в органічному зв‘язку з       карпатською природою

                                                                    Гуцульський колорит

                                                         Дуалізм (визнання двох творчих начал: добра і зла)

 

                                       Враження від навколишнього світу, матеріалізовані  у почутті

 

 

Проблематика: 

-   Гармонія між людиною та світом природи.

-   Життя і смерть, добро і зло.

-   Сила кохання і неможливість існування без нього.

-   Вплив мистецтва на людину.

-   Роль прощі в житті людини.

-   Стосунки батьків і дітей.

-   Язичництво  і християнство.

Конфлікт

Між родами	Палійчуки – Гутенюки
Людина – природа	Іван – Чугайстир
Людина – власне «Я»	Роздвоєність Івана
Побутовий	Іван – Палагна
Людина – буття	Іван – смерть
Духовність – матеріальне	Іван – Палагна

 

Образи повісті

Марічка                                      Іван

       Гармонія почуттів, поетичність, ідеал кохання

     спосіб життя без Марічки                       

 

Юра – мольфар                                        Палагна

                          Зрада, пристрасть

 

 

 

Микола Вороний          «Блакитна панна»    1912

Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш.  Вид лірики: пейзажна. Провідні мотиви: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом. Віршовий розмір: хорей. -         вірш має витончену форму, яскраві тропи -         Блакитна панна — це образ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя. Для символістів, як і для представників інших модерністських стилів, форма вірша, художні засоби набували дуже великого значення: важливо не стільки що сказати, а як сказати.  -         Микола Вороний став, по суті, новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша: «Блакитна панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв. Сам автор зазначав: «Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша».  -         джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія. Звук для символістів — понад усе. У науці навіть відоме поняття «звукосимволізм -         Специфічне  розміщення рядків у строфах: вони ніби сходинки, по яких скрапує на весні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм. Отже, форма у поетів-символістів — це надважливий засіб витворення потужного ліричного струменя.

Олександр Олесь (Кандиба)

Найвідоміші твори: збірка «З журбою радість обнялась», 

«Княжа Україна», драматичний етюд «По дорозі в Казку».

Романс «Чари ночі» (1907)

Літературний рід: лірика.

Жанр: романс (він став популярною народною піснею).

Вид лірики: інтимна 

Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.

Віршовий розмір: ямб.

Вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». 

-          автор закликає читача  улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне. 

-          краса життя, краса кохання — над усе. Продовжуючи народнопісенну традицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа»:

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!»

-          численні персоніфікації (наприклад, у п'ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими.

-          проступає у вірші і традиційний для поета контраст, який  особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.  Гори! — життя єдина мить,

 Для смерті ж — вічність..

Вірш «О слово рідне, орле скутий..» (1909)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична.

Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження.

Віршовий розмір: ямб.

-               гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. 

-               вірш насичений  потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання.   - красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети (співочий грім, шовковий спів, левій рев Дніпра).   - ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах меча, сонця, судних дощів. Меч тут символізує войовничу грань українського слова, а отже, і самої нашої національної душі; сонце — миролюбну, окрилену, творчу властивості мови.

-               автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов'язково стане судними дощами для її ворогів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література  ХХ ст.

Павло Тичина

 

 

 

                                                                   Тематика

Кларнетизм -  термін для

 Лірика з пейзажними і

позначення поетичної любовними мотивами з системи ранньої творчості піднесеним настроєм П.Тичини; філософська ідея «Арфами, арфами…», «Гаї всеєдності. Виражена за шумлять…; допомогою художніх  вірші  з ліричним трагізмом та засобів: асонанс, алітерація, елементами народної історичної пісні; анафора, епіфора, епітет, метафора.  вірші про революцію, долю національної культури.

     Особливості:                            «Сонячні                 

                                                                       кларнети»                  «Арфами, арфами…»

- Унікальне і   1918 р.  Музичні образи, наймузичніше творіння;     здоровий образ –    сонячна віра в життя,  символ молодої  весни;    людину,  рідний край;  метафоричні   

- українська природа сповнена    порівняння; ніжності й чуйності;  вишукана строфічна будова;

- поетичний ліризм;           асонанс, алітерація  звучання поезії – кларнети,                 «Ви знаєте, як липа глибокі та ніжні інструменти;         шелестить» − шедевр інтимної

- синтез сонячного тепла й світла           лірики, паралелізм картин з музикою;          природи і людських

- чергування здорових і слухових           переживань. образів.  

 

«О, панно Інно, панно Інно…»  - одна  з перлин інтимної лірики Тичини.( 1915)

Це - щире освідчення ліричного героя, його схвильована сповідь, у якій «кожне слово - мов клавіш»(С. Тельнюк), «ніби інший звук, інший настрій» (П. Хропко)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: інтимна 

Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.

Віршовий розмір: ямб.

 

 

 

Валер’ян Підмогильний «Місто»  (1927)

Літературний рід: епос.

Жанр: урбаністичний роман.

Тема: підкорення людиною міста. «Місто» - це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка, розбурхана революцією, на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста

Історія написання:

1929 р. В.Підмогильний так пояснив свій задум щодо створення роману: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній. І коли мені частина критики закидає «хуторянську ворожість» до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх».

Критик Ю.Шевельов назвав роман «Місто» «першим справжнім прозовим романом» XX століття та вважав його «однією з вершин української прози і дороговказом для її дальшого розвитку».

Деякі критики вважали роман автобіографічним, а висловлювання героя ототожнювали з автором, проти чого в пресі застерігав В.Підмогильний своїх читачів. Хоча, звичайно, були прототипи деяких героїв: в образі поета Вигорського вгадуються риси Є.Плужника, а в образі маститого критика - М.Зерова.

Отже, жанр роману - інтелектуально-психологічний.

Головна ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.

Епіграф до роману

«Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина - людина їсть і п'є: як тварина - вона множиться і як тварина - викидає; як янгол - вона має розум, як янгол - ходить просто і як янгол - священною мовою розмовляє» (Талмуд. Трактат Авот).

Головні герої: Степан Радченко - головний герой; Надійка - дівчина з села; Левко - студент; Лука Гнідий - хазяїн; Тамара Василівна (Мусінька) - дружина крамаря, у якого жив Степан, його коханка; Максим - їхній син; Борис Задорожній - студент, товариш Степана; . Зоська - міська дівчина, кохана Степана; Рита - балерина; Вигорський - поет, товариш Степана.

Сюжетно-композиційні особливості роману:

-           у романі світовий мотив підкорення людиною міста як об‘єктивний шлях людської цивілізації на українському матеріалі моделювався модерністично — не в соціальній, а в психолого-філософській площині. 

-           в центрі цієї моделі — переконливий, психологічно достовірно розкритий характер українського Растіньяка — Степана Радченка, який проходить типовий шлях сходження по соціальній, тобто кар‘єрній драбині.

-           цю художню модель вибудовано з використанням історичної ситуації 1920-х років, коли в споконвічно «селянській» Україні почали активно розвиватися міста й тисячі подібних Степанів, Левків, Надійок із занедбаного українського села потягнулися до міської культури, цивілізації, тобто добровільно й цілеспрямовано ступили на шлях поступу й пошуку.

-           Жінки в романі (маргінальна Надійка; старіюча «мусінька» — Тамара Василівна; романтично екзальтована Зоська; жінка-загадка Рита), яких зустрічає Степан, — суб‘єкти саме міської культури. Тому стосунки з кожною — це окрема модель поведінки Степана на певних відрізках його духовної еволюції, його входження в цю міську культуру.

 

-           в образі Степана Радченка психологічно проникливо розкрито маргінальний тип української людини, що опинилася на межі села й міста, що має у своїй душі непереборний конфлікт між своїм первісним, природним єством селянина і потребами, зовнішніми спонуками нового, міського життя.

-           розв‘язка - Степан знову зустрічається з Ритою (як останньою надією), знову сколихнеться в ньому «радість знайдення», він навіть сяде писати «повість про людей». Але Рита — фальшива й тимчасова, як і все тут, у місті. Він збіг на свій шостий поверх (алегорія вершинного становища в його кар‘єрі), розчинив вікно в «темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу…».

 

 

 

 

 

 

Юрій Яновський 

 

«Вершники» - роман у новелах

Композиція – 8 новел, у кожній з яких розвинуто безліч мотивів про  громадянську війну, але йдеться про одну сім‘ю.

 

 

 

«Дитинство»

•      екскурс у дитинство Данила Чабана, життя якого уособлює шлях українського народу, роду «затятого і непосидючого», який «козакував і землю обробляв».

•      Новела сповнена глибоких роздумів про життя дореволюційного українського села. 

•      У творі немає ні банальних сцен, ні гострих соціальних конфліктів, ні напружених ситуацій. Не стикаються тут у смертельному герці люди, не ллється кров, але дух волелюбства і нескореності народу оживає зі сторінок цієї новели.

•      Новела побудована на фольклорних джерелах,  є своєрідною енциклопедією звичаїв, обрядів, пісень.

•      Це художня історія про дореволюційне життя людей з мозолистими руками. Розділ вражає своїм філософсько-психологічним і художнім змістом.

 

Головна ідея «Дитинства»: одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще життя, яка підкреслюється розповіддю старого Данила про повстання в селі Турбаях 1789 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Микола  Куліш 

 

"Мина Мазайло" 1928р. 

Тема: художнє відтворення проблеми українізації, запроваджуваної у    20-х рр. XX ст. 

 

Жанр – лірико-соціальна комедія.

Конфлікт п’єси   на "мовному, філологічному ґрунті – на ставленні до     української мови "  Сатира на: 

-          малороса Мини, який хоче позбутися українського прізвища задля кар‘єрного росту; 

-          на великодержавний російський шовінізм (тьотя Мотя Розторгуєва);  -        на анархічний український патріотизм (дядько Тарас із Києва);  -          на духовний інфантилізм радянської комсомольської молоді.  

Особливості комедії 

•      Поетизація рідної мови       

•      Насиченні розмовами  на філологічні теми    

•      Показ безцеремонного  зросійщення української  мови

•      Екскурси у минуле         

•      Засіб гротеску та символіки на   деякі явища життя   

 

   Сюжет   

Культурно-соціальний аспект  -   родинно -  інтимний  

 

 

 

 

Богдан – Ігор Антонич

«Різдво» Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: філософська.

Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів).

Віршовий розмір: хорей.

 Б.-І. Антонич не вдавався до «оязичнення християнства» чи — навпаки. Він уміло взаємодоповнював дві однаково рідні українцям релігійні системи. Як-от у вірші «Різдво», де християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волфи уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у кресанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, — теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції, робить інтимним переживання віри.

 

 

Символи 

 

 

 

 

 

Контрасти  у новелі

Ліричний вступ	Мотив канонади
Гуманізм	Фанатизм
Світлі спогади	Трагічні події
Мати Марія	Тагабат, дегенерат,  голова чорного трибуналу
Я – людина	Я- чекіст
Людяність	Сліпа відданість абстрактній ідеї

 

 

 

 

 

 

 

 

Остап Вишня

   

n  “Мисливські усмішки” – найпоширеніші твори О.Вишні;

n  Ліричні вірші в прозі;

n  унікальне художнє явище в літературі – усмішка;

n  жанр: синтез народного анекдоту й пейзажної лірики.

 

Ознаки ―Мисливських усмішок‖:  Мова;

•      Природа одухотворена;

•      Присутність героя-оповідача;  Гумор глибоконаціональний;

•      Образи.

 

Мова

•      Усна народна творчість;

•      Пестливі слова;

•      Переплетіння мисливської   термінології з побутовою лексикою;  Тавтологія;

•      Блискучі діалоги, полілоги;

•      Використання інакомовлення;

•      Епітети;

•      Фразеологізми

 

Присутність героя-оповідача

•      У доброму гуморі; •      Наївний, але благородний; •      Оптимістичний; •      Кмітливий;

•      Щирий любитель, охоронець природи; •      Дотепний; •      Цінує красу природи

                                                          ―Мисливські усмішки”  О. Вишня

 

 

«Сом»  1953

 

Літературний рід: епос.

Жанр: усмішка.

Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з‘їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.

Головна ідея: виховання любові до природи, щирий захват красою рідної природи, неприхована залюбленість у неї, відчуття казки з дитинства, святковості

Композиція: усмішка складається з чотирьох частин: у першій оповідач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна; у четвертій герой-оповідач розповідає про те, чим живляться соми і як їх ловити.

                                  Особливості усмішки:

1)  запрошення побувати «на річці на Осколі» (акварельний український краєвид):

-            краса довколишнього світу

-            своєрідної ідилії гармонійного поєднання людини й природи.

-            мова мальовничого пейзажного опису чарівних місць лагідна, ніжна.

-            ліризм ( змалюванням появи на річковому плесі сім‘ї чирят: матері й «манісіньких чиряточок», а далі — «качка-крижень з криженятами», легесенькі «болотяні курочки».)

-            головний образ  природи,  в якому все взаємопов‘язане, а людина — її невід‘ємна частка.

 

2)  Розповідь діда Панька: 

-    неймовірна історія, яка відбулася «ще за панів» з величезним сомом, який проковтнув і гусака, і собаку панського, і навіть «парового катера».

-    сом сильний і могутній.

-    своєрідна інструкцію з риболовлі сомів (відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикметні фантастичні деталі, наприклад, у череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара «цілісіньких шпротів»).

 

3) В усмішці – майстерний діалог, влучні деталі супроводжують репліки, описи комічних і фантастичних ситуацій. І скрізь є «всюдисущий автор» — усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає реакцію читача. 

 

 

 

 

 

Остап Вишня  «Моя автобіографія»     1927

Літературний рід: епос.

Жанр: гумореска.

Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.

Головна ідея: у гумористичній формі висвітлити фактори, які впливають на формування митця. Композиція: гумореска складається з трьох розділів: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і витівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в першому, відтінком добродушного сміху розповідається про навчання й формування світогляду майбутнього майстра слова.

 

Особливості:

-   іронія й непідробна щирість,

-   безпосередність оповіді про самого себе з  витонченим гумором

-   з неприхованою любов‘ю він пише про своїх батьків: «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного ‗їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись Милосердному».

-   роздуми автора над важливими в житті кожного митця моментами: що впливало на його світогляд, які були перші вчителі, як виховували батьки, як формувалася його «класова свідомість», яку освіту вдалося здобути.

-   зображення життя письменника  у тодішніх буттєвих реалій простого селянського побуту.

-   оглядається на своє минуле з незмінним гумором. 

-   описує людей, котрі змалку були поруч із ним, майстерно вплітає у свою оповідь діалоги, невеликі жанрові сценки, якими створюється враження більшої переконливості, відчуття присутності в минулому часі. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олександр Довженко

 

«Зачарована Десна» - кіноповість, автобіографічний твір, який показує, що дитинство – найщасливіша і водночас найвирішальніша пора в житті кожного. «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє»

	Особливості  твору
Описи природи	Наявність народного гумору
Письменник виступає як автор і як герой кіноповісті	Контрастне зображення подій і явищ
Фрагментарність, швидка зміна ―кадрів‖, планів.	Зображення внутрішнього світу головного героя Сашка
	Проблематика твору
Життя і смерть	Добро і зло
Глибокі філософські роздуми про  шляхи  народу і людини.	Основні фактори формування людської особистості.
Прекрасне і потворне в житті	Покликання, сутність, можливості людини
	Двоплановість твору
Перший план – поетичне відтворення світу в дитячій свідомості.	Другий план – філософські роздуми про смисл людського буття, роль дитинства у формуванні особистості.

 

Композиція твору

Складається з окремих новел

Город		Хата			Смерть батьків
Повінь			Смерть баби
Сінокос		Повінь			До школи

 

 

 

 

 «Україна в огні»

Літопис про перші дні Великої Вітчизняної війни

Композиція твору



Складається з 50 епізодів – картин: Кричуща правда про жахи війни  Події відбуваються в основному на Україні, деякі – в Німеччині

Образи

Перший табір	Другий табір
Голова колгоспу Лаврін Запорожець	Німецький полковник фон Краузе
Дружина Тетяна	син Краузе- Людвіг
Шестеро їхніх дітей	Італійський  капітан Пальма
Мина Товченик
Христя Хутірна	Зрадник Заброда
Трагізм жіночих образів
Олеся	Життєвий шлях Христі
Олеся – тонка, обдарована натура, тактовна, добра, роботяща, бездоганно вихована хорошим чесним родом	Німеччина â Втечі з поїзда â Чужина â Одруження з італійцем â Зневага â Приниження â Привселюдний суд в партизанському загоні
Під загрозою напруги зважується ―на крок нечуваний, небачений‖
Каторжні роботи в Німеччині
Глибока віра у своє призначення вистояти, вижити, ―щоб не перевівся рід‖
Повернення додому ―великою ціною‖
Два компоненти образу України
Олеся  - поетична душа України	Христя - трагічна доля України
Ідея твору:  Пророче передбачення ренесансу зраненої України, ―яка засяє, та так засяє на весь добрий світ, що осліпнуть від заздрощів всі‖

 

Андрій Малишко

«Пісня про рушник» 1959 рік написання.

Вид лірики: інтимна.

Провідний мотив: материнська любов і відданість дітям.

Віршовий розмір: анапест.

Тип римування: перехресне.

 

 

Гімном материнства називають величну поезію А. Малишка «Пісня про рушник». Ця поезія —  це сповідь-спогад ліричного героя, пройнята материнським теплом і синівською вдячністю.У поезії матір дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому «росяниста доріжка, і зелені луги, й солов‘їні гаї». Цей рушник пов‘язаний із життєвою долею ліричного героя і з образом найближчої і найсвятішої для кожної людини — образом матері. У творі образ матері — це символ чистоти і любові, це образ матері-берегині, яка дала нам життя, мудро формувала наші почуття, творила людину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Василь Стус

 

 

 

 

 

 

 

Вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я...» 1986

Вірш «О земле втрачена, явися!» 1986

Вид лірики: патріотична і філософська. Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин. Віршовий розмір: ямб. У поезії-заповіті «Як добре те, що смерті не боюсь я...» Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучителями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки... Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу й простору. І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив», — зауважує Ю. Солод. Ця поезія безпосередньо перегукується з віршем «Як умру, то поховайте...» Т. Шевченка.

Вид лірики: патріотична. Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю. Віршовий розмір: ямб. Перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль»... Настрій ліричного героя емоційно піднесений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном. Оптимістично звучать останні рядки вірша: «і лазурово простелися, і душу порятуй мені». Вірш «О земле втрачена, явися!..» належить до невольницької лірики.

 

 

Ліна Костенко 

 

 

 

 

 

 

"Маруся Чурай" – історичний роман у віршах 1979р.

Тема –  трагічна доля Марусі Чурай (1625 -50рр.), зрада коханого Гриця на фоні  важливих історичних подій (Хмельниччина).  Ліна Костенко  використала   народні легенди. 

Жанр – історичний роман у віршах. Прийом ретроспективного показу. 

 

Сюжет                                   

дві лінії
Особиста:	Історична:
Доля Марусі Чурай та ін. персонажів	Боротьба українського народу  проти   загарбницької політики польської  шляхти.

                           Гриць                                                                    Гриць

 Взаємне Взаємне

       кохання                       розрахунок                                            кохання

                                                                                                  Нерозділене         Іван Іскра 

Маруся                         Галя                              Маруся

                                                                                                                         кохання

 

 

 

Конфлікт – суд над Марусею Чурай за вбивство Гриця Бобренка. 

Віршовий розмір – п‘ятистопний ямб. 

Проблематика: 

-          історичне минуле України; 

-          проблема стосунків народу і митця;  

-          моральні цінності; 

-          кохання і зрада; 

-          проблематика багатства.

         

 

 

 

«Страшні слова, коли вони мовчать…» (1980)

«Українське альфреско» (1989)

Вид лірики: філософська. Провідні мотиви: значення слова в житті людини, сутність поетичного мистецтва. Віршовий розмір: ямб.  Роздуми Л. Костенко про значення слова у житті людини, про сутність поетичного мистецтва. «Авторка звіряється: слова — ніби живі згустки, що ввібрали у себе радощі й болі мільярдів людей, які їх промовляли. Чутлива душа поета все це вловлює, тому з побожним страхом ставиться до слова. Тим паче коли усвідомлює своє надскладне завдання: сказане мільярди разів слово треба вимовити, як уперше, треба сказати так, як до тебе ніхто й ніколи не говорив. Лише тоді це буде справжня поезія — «завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» (В.Пахаренко)

Вид лірики: філософська. Провідні мотиви: розрив живого зв‘язку між поколіннями, між селом і містом. Віршовий розмір: ямб  Альфреско — це фреска, виконана водяними фарбами по сирій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом. Ось і тут постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Щоб змалювати його, авторка використовує відомі кожному українцеві з дитинства фольклорні образи-архетипи — шлях, долина, біла хатка, дід і баба, курочка ряба, лелека та інші. Одначе поступово в цій лагідній, милій картині вгадуємо страшну трагедію героїв, усієї нашої нації — розрив живого зв‘язку між поколіннями, між селом і містом. У діда й баби «сусідські діти шовковицю їдять», свої ж діти й онуки не приїжджають, гордують, цураються. Світ, у якому живуть старенькі, казково чарівний, світлий, затишний. Але нема кому розказувати казку про курочку рябу, «остання в світі казка сидить під образами» — з відходом господарів увесь цей дивосвіт, це осердя української душі зникне. Трагізм ситуації підкреслює останнє щемливе уособлення: «Навшпиньки виглядають жоржини через тин»

 

 

 

 

 

 

Григір Тютюнник 

 

"Три зозулі з поклоном" 

Жанр - новела 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Символи:      Зозуля – смуток, тужлива звістка, тугаю. 

Числівник три – символ щастя, оптимізм, сподівання на краще.         "Три зозулі з поклоном" – Михайло передає Марфі побажання щастя, душевної рівноваги. 

 

                                   Михайло 

 

 

              Марфа                        Софія Розповідь ведеться від першої особи – сина Михайла і Софії. 

  

 

 

 

 

 

 

Іван Драч                 

«Балада про соняшник»  (1962)

«Художнику - немає скутих норм. Він - норма сам, він сам в своєму стилі...» (І. Драч) належить до шістдесятників.

Жанр: балада (модерна).

Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.

Віршовий розмір: верлібр.

 «Балада про соняшник» (1962), що увійшла до збірки, була перекладена багатьма мовами світу.

Драч реформував жанрові можливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фантастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напружений сюжет.

У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов'язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід'ємний атрибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає метаморфоз..

Сюжет: живе соняшник, своєю поведінкою він нагадує звичайного хлопчика, який бігає наввипередки, рве груші-гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців з рогатки тощо. І одного разу після купання, стрибаючи на одній ніжці, щоб вилити з вуха воду, він побачив сонце, «у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари у небі». І соняшник, застигши в німому захопленні, просить, щоб сонце або дало покататись на велосипеді, або посадило його на раму.

Тема обдарованості й таланту: тільки той творець зможе відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захопиться.

Образи соняшника й сонця становлять структуру поезії, вони надзвичайно прозорі:  поет нерозривно пов'язаний із реальним життям, яке дає можливість самореалізуватися творцеві.

 

Твори українських письменників - емігрантів

 

 

 

 

 

 

Іван Багряний

 

"Тигролови" – пригодницький роман  Тематика:

•      тема невпокореної людини;

•      тему волі до вчинку і здійснення   його;

•      історія Григорія Многогрішного втікача-смертника

•      історична конкретика сталінської доби         

•      відображення виливу сталінського терору  на долю окремої людини 

•      романтичне кохання  Наталки та Григорія

 

Композиція: 12 розділів і ряд підрозділів, схожих на новели.

В основі твору – автобіографічні події: відбування заслання на Далекому   Сході, втеча із ГУЛАГу, два роки життя у тайзі. 

 

Сюжет: захоплюючий і динамічний, небезпечні для героя ситуації,     щасливий кінець – втеча закоханої пари за кордон.  Григорій Многогрішний 

-          тип молодого свідомого українця;

-          цілеспрямованість і воля до життя; 

-          безстрашність нащадка славного козацького роду; 

-          "Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи."; 

-          внутрішня порядність; 

-          багрянівський ідеал українського інтелігента. 

 

 

 

Євген Маланюк                   

Вірш «Стилет чи стилос?» (1924)

Вид лірики: філософська, громадянська.

Провідний мотив: роль слова, митця в житті суспільства.

Віршовий розмір: ямб.

 Побудовано  на своєрідній художній антитезі:

Автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога. Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи — стилет і стилос (стилет — це холодна зброя, різновид кинджала; стилос — загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці).

 Стилет - це символ одвічної борні, це свідомий вибір боротьби за ідеали народу. 

Стилос - це світ мистецтва у його витонченій гармонії, це музика тонів і півтонів, людських чуттів, це магія краси й добра.

 Ліричний персонаж має вибирати між стилетом і стилосом, але можливостей для вибору майже немає. І ось тоді ліричний персонаж обирає стилос, який нагадує стилет (слово - зброя).

Як зазначав Микола Неврлий, Є.Маланюк визначив програму свого життя та творчості назвою першої збірки.

-          загострювалася давня проблематика світової літератури: що має бути визначальним у художній творчості - краса чи служіння суспільним інтересам.

-          Частка «чи» у формулі Є.Маланюка виконувала неабияку смислову роль, указуючи на певну нерішучість ліричного героя перед неминучим вибором. 

-          символ терезів як втілення долі поета за такої невизначеності завбачає трагічні наслідки вагання, зумовлює потребу подолання подвійної ситуації.

-          Є.Маланюк прагнув, щоб його слово було гострим, як кинджал, тобто стало зброєю в умовах виборювання української державності,  був проти  однобокого розуміння проблеми, маючи на увазі історичну закономірність чи  приреченість митця недержавної нації на служіння національним інтересам, а не естетичним потребам

 

 

 

 

 

 

Інформаційні додатки

 

Тематика і проблематика творів української літератури кінця ХІХ – ХХ ст.

 

1.   Людина і земля.

І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я».

П. Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

І. Карпенко-Карий «Хазяїн».

О. Кобилянська «Земля».

В. Стефаник «Камінний хрест». О. Довженко «Зачарована Десна».

 

2.   Краса людини і природи:

Л. Українка «Лісова пісня».

М. Коцюбинський «Тіні забутих предків». О. Вишня «Мисливські усмішки».

 

3.   Образ жінки

І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я».

П. Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

М. Коцюбинський «Тіні забутих предків».

О. Кобилянська «Земля».

Л. Костенко «Маруся Чурай».

О. Довженко «Україна в огні».

Г. Тютюнник «Три зозулі з поклоном».

 

 

Неокласики

 

Форми віршування:

Сонетна, елегії, медитації, філософська лірика.

Будова художнього світу:

Образи світової поезії, бібліотека й антична міфологія.

 

Футуристські  угрупування

 

         Футуризм («майбутнє») – ставили за мету розміщанення людини та          доби, розробляють теми індустріального пейзажу, урбаністичні          мотиви, складали гімн моторові, ракет, й автомобілям. Засудили

 

 

         індивідуалізм.

         

 

Футуристичні організації	Рік заснування	Лідер організації
«Фламінго»	1919	Михайло Семенко
«Комкосмос»	1921	Олекса Слісаренко
«Нова генерація»	1927	Михайло Семенко

      

Символістські групи

 

 

 Замість традиційного образу символісти прагнули виразити  емоційний досвід за допомогою символізованої мови:  заглиблювалися  у         внутрішній, ірраціональний світ за допомогою метафор й образів –          символів. Важлива роль відводилась милозвучності, кольору, відтінкам,

 

         словам.

 

         

 

 

 

 

 Микола

 Вороний, 

 Олександр Олесь,

 

 Богдан Лепкий, Павло

 Тичина,

 Яків Савченко, Олекса

 Слісаренко

 Петро Карманський,  

  

 

 

 

 

 

1918 р. – символічна школа «Біла студія»,  група «Музагет»,  група «Гроно».

 

 

 

 

 

 

"Празька школа"

Українські поети міжвоєнного двадцятиліття, що  творили у Празі: 

 

    Юрій Дараган    Леонід Мосендз 

    Євген Маланюк  Друкувалися   у   Олекса Стефанович  журналі      "Вісник"   Олег Ольжич    1933-1939рр. 

    Олена Теліга           (ред. Д.Донцов)

    Галя Мазуренко 

    Оксана Лятуринська 

    Іван Ірлявський

 

Псевдоніми: 

Ø  Григорій   Квітка-Основ‘яненко            – Григорій Квітка  Ø  Іван Нечуй-Левицький – Іван Левицький  Ø  Панас Мирний – Панас Рудченко  Ø  Іван Карпенко-Карий – Іван Тобілевич  Ø  Леся Українка – Лариса Косач  Ø  Микола Хвильовий – Микола Фітільов

Ø  Григорій Косинка – Григорій Стрілець Ø  Остап Вишня – Павло Губенко  Ø  Марко Вовчок – Марія Вілінська  Ø  Іван Багряний – Іван Лозов'я Ø  Олег Ольжич – Олег Кандиба  Ø  Олександр Олесь – Олександр Кандиба

 

Відродження української літератури у 20-х рр. XXст. 

Угрупування 

 

                        "Неокласики"                             ВАПЛІТЕ                                     "Гарт"                

                       «гроно п’ятірне»                             1925- 1928                                  1923-1925                   

                              1925-1928                                М.Хвильовий                       В.Еллан-Блакитний           

                                М.Зеров                                   О.Досвітній                       О.ДовженкоВ.Сосюра       

                           М.Рильський                                 П.Тичина                                                                       

                          П.Филипович                                 М.Бажан                                    П.Тичина

                        М.Драй-Хмара                                 П.Панч                                  М.Хвильовий                

                                 Ю.Клен                                      М.Куліш                                     М.Куліш                   

                                                                                         Г.Епік                                   Ю.Яновський                

 

 

                                 "Плуг"                                      ВУСПП                                   "Молодняк"               

                              1922-1932                                   1927-1932                                     1926-1932                  

                          С.Пилипенко                                О.Влизько                                  Д.Гордієнко                 

                             А.Головко                                 К.Гордієнко                                 О.Довженко                 

                                 П.Панч                                       Н.Забіла

                           І.Скляренко                               О.Корнійчук                                  Т.Масенко                  

                            Т.Степовий                                    Іван Ле                                         А.Шиян                    

                           І.Кириленко                              І.Микитенко                                   П.Усенко                   

     

 

"Розстріляне Відродження"

▼

Літературно-мистецький рух 20-х – поч.. 30-х рр., для якого характерне високе духовне піднесення.

Митці стали жертвою більшовицького – сталінського терору.

 

¤  Микола Хвильовий ¤  Микола Куліш ¤  Лесь Курбас ¤  Григорій Косинка ¤  Микола Зеров ¤  Михайло Драй-Хмара

¤  Павло Филипович ¤  Дмитро Фальківський ¤  Михайло Семенко ¤  Валер‘ян Підмогильний ¤  Євген Плужник ¤  Володимир Свідзінський

 

“Шістдесятництво”

Мистецький і громадсько-політичний рух в Україні: новаторство художнього мислення, прагнення до вільного самовираження індивіда, до свободи творчості, свіжого слова правди, література стає національно означеною, наповненою українською ментальністю.

§  Василь Стус  §  Василь Симоненко  §  Дмитро Павличко  §  Ліна Костенко  §  Іван Драч  §  Микола Вінграновський			§  Микола Руденко  §  Сергій Параджанов  §  Іван Світличний  §  Ігор Калинець  §  Євген Сверстюк
	«Сімдесятники»	Дисидентська поезія /твори, написані переважно у в’язницях, таборах/

Павло Мовчан 

Леонід Талагай Василь Стус

Любов Голота Ігор Калинець

Наталка Білоцерківець Іван Світличний

                                                        Володимир Затули вітер                   Тарас Мельничук

Анатолій  Кичинський Михайло Осадчий

Дмитро Іванов Микола Горбаль Іван Царинний Іван Гнатюк

Дмитро Кремінь 

Ганна Чубач

Микола Луків

 

 

Вісімдесятники»  80-роки: метафорична стильова течія

 Юрій Буряк

 Василь Герасим‘юк

 Оксана Забужко

 Світлана Короненко

 Людмила Таран

  Павло Гірник

 Ігор Римарук

 Іван Малкович

 

Сучасна українська література - Постмодернізм кін ХХ ст.-поч.ХХІ ст.

 

Поєднання і органічне співіснування різних художніх систем.

Утверджують принцип загальної рівнозначності усіх явищ і аспектів життя

 

 

 

№ Літературне                      Лідери          угрупування

1       «Бу-ба-бу»,          Юрій Андрухович

          1985р.,             Віктор Неборак

                 м.Львів.           Олександр Ірванець           

2       «Нова         Степан Процюк    дегенерація», Іван Ципердюк,          1992р.,        Іван Андрусяк м. Івано-         франківськ.          

3       «Пропала  Юрко Позаяк грамота»,  Віктор Недоступ 1991р., Семен Либонь  

                 м.Київ.                 

4       «Західний   Василь Махно       вітер»,        Борис Щавурський, 1992р.,   Віталій Гайда          м. Тернопіль. Гордій  

                                                         Безкоровайний          

5       «Лу-ГоСад»,        Іван Лучук  

             1986р.,             Назар Гончар

             м.Львів.           Роман Садловський

 

6       Творча        Очолює      політолог

 

 асоціація «Максим  «500», Розумний»  м.Київ.  видавництво  «Смолоскип»

 

7       «Червона    Сергій Жадан

 Фіра»,  Ростислав  1991р. Мельників

             м.Харків.         Іван Пилипчик

             

 

 

 

 

Поетика карнавальності, модернізують українську віршову барокову драму,

бурлеск і травестію  І.Котляревського.

Поетична самоіронія, сарказм, сповідування філософії тра-гічного бунту.

Культивують персонажну лірику, герої якої саркастично ставляться до порядків – хіпі, «бомжі», дисиденти.

Заявили про творення нового мистецтва літератури, як самодостатньої величини.

Захищають теорію поетичного ар’єргарду: «охороняють з тилу поетичне слово»

Задекларували себе спадкоємцями українського футуризму 20-хрр. ХХ ст., назвавшись неофутуризму.

Узагальнувальні таблиці

Автор	Назва твору	Жанр	Герої
Фольклор Давня українська література
Народ	«Ой Морозе, Морозенку»	Історична пісня	Морозенко, образ Савур-могили
	«Чи не той то хміль»	Історична пісня	Богдан Хмельницький
Маруся Чурай	«Віють вітри»	Родиннопобутова пісня
	«Засвіт встали козаченьки»	Соціально- побутова пісня	Козак, Маруся, мати
Народ	«Дума про Марусю Богуславку»	Дума	Маруся, козаки
	«Ой летіла стріла»	Балада	Вдова, її син, дівчина
Невідомий	«Слово про похід Ігорів»	Поема (героїчний епос)	Образ рідної землі, Ігор, Святослав, Ярославна
Нестор - Літописець	«Повість минулих літ»	Літопис часів Київської Русі	Кий, Щек, Хорив, Либідь, княгиня Ольга, древляни
Григорій Сковорода	«Всякому місту звичай і права»	Сатирична поезія
	«De libertate»	Філософська поезія
	«Бджола та Шершень»	Байка	Бджола, Шершень
Література XVIII-XIX ст.
Іван Котляревський	«Енеїда»	Травестійнобурлескна поема	Еней, Венера, Юнона, Зевс,Дідона, Анхіз, Латин, Турн, Лавінія, троянці, Низ, Евріал…
	«Наталка Полтавка»	Соціальнопобутова драма (малоросійська опера – авт.)	Терпилиха (Горпина) Наталка, возний Тетерваковський, виборний Макогоненко
Григорій КвіткаОснов’яненко	«Маруся»	Сентиментальнореалістична соціальнопобутова повість	Наум Дрот, його дружина Настя, Маруся, Василь.
Тарас Шевченко	«Катерина»	Соціально – побутова поема	Катерина, москаль, батьки, син Івась
	«Гайдамаки»	Героїко- історична поема (2 вступи, 10 розділів)	Максим Залізняк, Іван Гонта, Ярема Галайда, Оксана

 

	«Сон»	Сатирична поема (комедія – авт.)
	«Кавказ»	Сатирична поема	Образи – символи: Прометей – народ, Орел - імперія
	«І мертвим, і живим…»	Послання
	«Заповіт»	Громадянська лірика
Пантелеймон Куліш	«Чорна рада»	Історичний роман (перший в укр.літ.), романхроніка (авт.)	Полковник Шрам, Петро, Леся, Черевань, Сомко, Брюховецький, Кирило Тур
Іван НечуйЛевицький	«Кайдашева сім’я»	Соціальнопобутова повість	Маруся й Омелько Кайдаші, Карпо й Лаврін, Мотря й Мелашка, баба Палажка
Панас Мирний та Іван Білик (Рудченко)	«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»	Соціальнопсихологічний роман (Роман з народного життя)	Чіпка Варениченко, його мати Мотря, його батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), Грицько Чупруненко, його дружина Христя, москаль Максим Ґудзь, Галя
Іван Карпенко- Карий (Тобілевич)	«Мартин Боруля»	Трагікомедія	Мартин Боруля, дружина Палажка, Красовський, Степан, Марися, Микола
Іван Франко	«Гімн»	Громадянська лірика	Алегоричний образ вічного революціонера
	«Чого являєшся мені у сні?»	Інтимна лірика
	«Мойсей»	Філософська поема (Ліричний пролог і 20 пісень)	Мойсей, народ (Датан, Авірон, Єгошуа)
Література ХХ ст.
Ольга Кобилянська	«Земля»	Соціально - психологічна повість	Івоніка Федорчук, його дружина Марійка, сини Михайло та Сава, Анна, Рахіра
Леся Українка (Лариса Косач)	«Contra spem spero»	Філософська лірика
	«Лісова пісня»	Драма – феєрія (пролог, 3 дії:весна, літо, осінь)	Лукаш, Мавка, мати, дядько Лев, Килина, міфічні істоти
Михайло Коцюбинський	«Intermezzo»	Психологічна новела	Моя утома, Людське горе, Залізна рука города, Сонце

 

	«Тіні забутих предків»	Повість	Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, нявка, щезник
Микола Вороний	«Блакитна панна»	Інтимна лірика	Абстрактний образ Блакитної Панни
Олександр Олесь (Кандиба)	«Чари ночі»	Інтимна лірика
	«О слово рідне! Орле скутий!..»	Громадянська лірика
Павло Тичина	«О, панно Інно»	Інтимна лірика
	«Ви знаєте, як липа шелестить…»	Інтимна лірика
Максим Рильський	«Молюсь і вірю»	Пейзажно – психологічна лірика
Юрій Яновський	«Дитинство»	Новела (з роману в новелах «Вершники»)	Данилко  Чабан, прадід Данило, батько Ригор, мати Ригориха
Микола Хвильовий (Фітільов)	«Я (Романтика)»	новела	«Я», мати Марія, доктор Тагабат, Андрюша, дегенерат
Володимир Сосюра	«Любіть Україну»	Громадянська лірика
Валер’ян Підмогильний	«Місто»	Урбаністичний роман	Степан Радченко, Надійка, Мусінька, Зоська, Рита
Остап Вишня (Павло Губенко)	«Моя автобіографія»	Художня автобіографія
	«Сом»	Усмішка (збірка «Мисливські усмішки»)	Дід Панас, пан, рибалки
Микола Куліш	«Мина Мазайло»	Сатирична комедія (філологічний водевіль)	Родина Мазайла: Мина, його діти Рина й Мокій, дружина Килина, Уля
Богдан -Ігор Антонич	«Різдво»	Календарнообрядова поезія
Олександр Довженко	«Україна в огні»	Кіноповість	Родина Запорожців: Лаврін і Тетяна, п’ятеро синів – Роман, Іван, Савка, Григорій, Трохим і дочка Олеся, Василь
	«Зачарована Десна»	Автобіографічна кіноповість	Сашко, дід Семен, батько, мати, дядько Самійло, баба Марусина
Андрій Малишко	«Пісня про рушник»	Пісня (музика П.Майбороди)	Образи-символи
Григір Тютюнник	«Три зозулі з поклоном»	новела	Оповідач (син), Михайло, Соня, Марфа Яркова
Іван Драч	«Балада про соняшник»	Балада, написана верлібром	Соняшник (поет), сонце (поезія)
Василь Стус	«Як добре те, що смерті не боюсь я»	Громадянська лірика
	«О земле втрачена, явися…»	Патріотична лірика
Ліна Костенко	«Маруся Чурай»	Історичний роман у віршах	Маруся, Грицько, Іван Іскра, Грицева мати, Галя Вишняківна
	«Страшні слова, коли вони мовчать»	Філософська лірика
	«Українське альфреско»	Філософська лірика
Твори письменників - емігрантів
Іван Багряний (Лозов’ягін)	«Тигролови» (1 назва «Звіролови»)	Пригодницький роман	Григорій Многогрішний, родина Сірків: Наталка, Гриць та їх батьки – Денис Сірко та Сірчиха, майор НКВС Медвин
Євген Маланюк	«Стилет чи стилос?»	Громадянська лірика

 

 

 

 

Стилі	Письменники	Твори	Жанри
Орнаменталізм	-	―Слово про похід Ігорів‖	поема, героїчна пісня
Монументалізм	Нестор Літописець	―Повість минулих літ‖	літопис
Бароко	Г. Сковорода	―De libertate‖ ―Всякому місту – звичай і права‖	лірика громадянська лірика громадянська
Класицизм у байках		―Бджола та Шершень‖	байка епічна
Класицизм	І. Котляревський	―Наталка Полтавка‖     ―Енеїда‖	соціально-побутова драма   поема
Сентименталізм	Г. Квітка- Основ‘яненко	―Маруся‖	повість соціальнопобутовий
Романтизм	Т.Шевченко	―Катерина‖ ―Гайдамаки‖	поема поема
	П. Куліш	―Чорна рада‖	роман історичний

 

Реалізм	Т.Шевченко	―Кавказ‖ ―Сон‖ (комедія) ―І мертвим і живим…‖ ―Заповіт‖	поема сатирична поема сатирична поема-послання лірика
	І. Нечуй-Левицький	―Кайдашева сім‘я‖	повість суспільнопобутовий
	П. Мирний (Рудченко)	―Хіба ревуть воли, як ясла повні?‖	роман соціально- психологічний
	І. Карпенко-Карий (Тобілевич)	―Мартин Боруля‖	трагікомедія
	Остап Вишня	«Моя автобіографія»	усмішка
Реалізм і романтизм  з елементами експресіонізму	О. Довженко	―Україна в огні‖ ―Зачарована Десна‖	кіноповість
Модернізм	Є. Маланюк	―Стилет чи стилос?»	лірика
	Л. Костенко	―Маруся Чурай‖ ―Страшні слова, коли вони мовчать‖ ―Українське альфреско	історичний роман у віршах   лірика
Неоромантизм	Леся Українка	―Contra spem spero!‖ ―Лісова пісня‖	лірика громадянська драма-феєрія
	І.Франко	―Гімн‖ ―Чого являєшся мені у сні?‖ ―Мойсей‖	лірика громадянська лірика інтимна   поема-притча
	М. Вороний	―Блакитна Панна‖	лірика
	Ю. Яновський	―Вершники‖	роман у новелах
Неокласицизм	М. Рильський	―Молюсь і вірю‖	лірика
Імпресіонізм	М. Коцюбинський	―Intermezzo‖	новела
	М. Хвильовий (Фітільов)	―Я (Романтика)‖	новела
	Г. Тютюнник	―Три зозулі з поклоном‖	новела
	М. Куліш	―Мина Мазайло‖	сатирична комедія
Екзистенціалізм	В. Підмогильний	―Місто‖	роман урбаністичний
	І. Багряний (Лозов‘ягін)	«Тигролови»	роман пригодницький
Символізм	О. Олесь (Кандиба)	―Чари ночі‖ ―О слово рідне! Орле скутий!‖	лірика
	В.Стус	―Як добре те, що смерті не боюсь я‖	лірика
		―О земле втрачена, явися!‖
	І. Драч	―Балада про соняшник‖
	П. Тичина	―О панно Інно‖ ―Ви знаєте, як липа шелестить…‖	лірика
	В. Сосюра	―Любіть Україну‖	лірика
	О.Кобилянська	―Земля‖	повість соціальнопсихологічна

 

 

Автор		Твір		Місце події
Леся Українка		«Лісова пісня»		на Волині
Іван Котляревський		«Наталка Полтавка»		під Полтавою
Тарас Шевченко		«Сон»		Україна, Сибір і Петербург
Пантелеймон Куліш		«Чорна рада»		на хуторі Хмарище, у Києві, Ніжині
Панас Мирний		«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»		у Пісках
Михайло Коцюбинський		«Інтермецо»		біля Кононівни
Михайло Коцюбинський		«Тіні забутих предків»		Гуцульщина
Юрій Яновський		«Дитинство»		Перекопська рівнина, «український Техас»
Валер‘ян Підмогильний		«Місто»		у Києві
І.Нечуй-Левицький		«Кайдашева сім‘я»		у Семигорах
Микола Куліш		«Мина Мазайло»		у Харкові
Остап Вишня		«Сом»		на річці Оскіл
Олександр Довженко		«Україна в огні»		у Тополівці
Ліна Костенко		«Маруся Чурай»		у Полтаві, Києві
Ольга Кобилянська		«Земля»		село Димки неподалік від Чернівців
Іван Багряний		―Тигролови‖		територія Зеленого Клину — місце українських переселенців у Сибіру
			Присвяти
	Т. Шевченко «Катерина»		В. А. Жуковському
	Т. Шевченко «Кавказ»		Якову де Бальмену
	М. Коцюбинський «Intermezzo»		Кононівським  полям
	М. Хвильовий «Я(Романтика)»		―Цвiтовi яблунi‖ М. Коцюбинського
	Гр. Тютюнник«Три зозулі з поклоном»		Любові всевишній
	О. Кобилянська «Земля»		Своєму батькові Юліанові
	В. Підмогильний «Місто»		«Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?»

 

Іван Котляревський «Енеїда»
Герой	Цитатна характеристика
Зевс (Зевес або Юпітер)	«Зевес тоді кружав сивуху  І оселедцем заїдав;  Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав»
Юнона	- «Розкудкудакалась, як квочка,—  Енея не любила — страх;  Давно вона уже хотіла,  Його щоб душка полетіла  К чортам і щоб і духне пах».
Венера	-   «Проворна, враг її не взяв»    -   «Венера молодиця сміла,  Бо все з воєнними жила,  І бите з ними м‘ясо їла,  І по трактирах пунш пила;  Частенько на соломі спала,  В шинелі синій щеголяла…»  - «…Підтикавшись десь поли,   Фуруює добре, навісна.   Коли сама з ким не ночує,   То для когось уже свашкує,   Для сього тяжко поспіша»
Меркурій	-                      «Ввесь ремінцями обв‘язавшись,   На голову бриль наложив;  На грудях з бляхою ладунка,  А ззаду з сухарями сумка,   В руках нагайський малахай».   -                      «Пекельний, гаспидський коханець,  Іще себе там не нагрів?   Завів братерство з дияволами   І в світі нашими бідами Не погорює ні на час».

 

Еней	-                      «Прямий, як сосна, величавий, Бувалий, здатний, тертий, жвавий…» - - «Він моря так уже боявся,  Що на богів не полагався   І батькові не довіряв»   -                      «Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак...   -                      … моторний,  Ласкавий, гарний і проворний,  І гострий, як на бритві сталь.   -                      Еней один не роздягався,  Еней один за всіх не спав;  Він думав, мислив, умудрявся...   -                      Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови, І ввесь обдувся, як барило, Було на світі все немило …   -                      Еней совавсь, як навіжений, Кричав, скакав, мов віл скажений, І супротивних потрошив: Махне мечем — врагів десятки Лежать, повиставлявши п‘ ятки; Так в гніві сильно їх локшив!
Дідона	-                      «Розумна пані і моторна,  Трудяща, дуже працьовита, Весела, гарна, сановита, Бідняжка – що була вдова…»   -                      Спідницю і карсет шовковий І начепила ланцюжок; Червоні чоботи обула, Та і запаски не забула, А в руки з вибійки платок.   -                      «Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад».
Низ та Евріал	-                      Хоть молоді були, та гожі  І кріпкі, храбрі, як харциз.  В них кров текла хоть не троянська,  Якась чужая – бусурманська,  Та в службі – вірні козаки».   -                      Від тебе не одстану зроду, З тобою рад в огонь і в воду На сто смертей піду з тобой.(Евріал)   -                      От я так чисто сиротина, Росту, як при шляху горох:
	Без нені, без отця дитина, Еней — отець, а неня — бог. (Низ)   - Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша от гармат.
Латин	- «Земелька ся була Латинська,  Завзятий цар в ній був Латин;  Старий скупиндя – скурвисинська,  Дрижав, як Каїн, за алтин».
Лавінія	- «Дочка була зальотна птиця  І ззаду, спереду, кругом,  Червона, свіжа, як кислиця,  І все ходила павичом.  Дородна, росла і красива,  Приступна, добра, не спесива,  Гнучка, юрлива, молода…»
Турн	«Не в шутку молодець був жвавий,  Товстий, високий, кучерявий,  Обточений, як огірок;  І війська мав свого чимало,  І грошиків таки бряжчало,  Куди не кинь, був Турн царьок».
Сивілла	«Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая,  Запліснявіла, вся в шрамах;  Сіда, ряба, беззуба, коса , Розхристана, простоволоса,  І, як в намисті, вся в жовнах».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

	Григорій Квітка-Основ’яненко «Маруся»
Герой	Цитатна характеристика
Василь	§ «Він свитник, хлопець дуже гарний, має гнучкий стан та на сільських дівчат і не дивиться. Нібито його хазяїн хоче взятии хлопця в прийми, віддати за нього свою доньку-красуню» § «хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум‘яний, моторний, звичайний…»
Маруся	§ «Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече»   § «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Особливо наголошено на тому, що Маруся «до усякого діла невсипуща» § «Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». § «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!»

 

 

	Пантелеймон Куліш «Чорна рада»
Герой	Цитатна характеристика
Іван Шрам (головний герой)	•    «Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу 68анном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою.» •    «Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія… У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано.»
Петрусь (син Шрама)	•    «Добрий козак; по батькові пішов. Одвага велика, а буде довговічний, і на війні щасливий: ні шабля, ні куля його не одоліє,- і вмре своєю смертю.» •    «Хто б не споглянув на його високий зріст, на тонкий да хисткий стан, хто б не завважив молодецьку силу у руках і в ногах, усяк би сказав, що не зовсім іще лихо.» •    «Був щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік перечорнити і золоту свою славу гряззю закаляти» •    «Не бажав би він ні жизні, ні здоров'я, коли б йому так і вмерти, дивлючись у тії очі (Лесині), як у чисту воду.»
Василь Невольни к (старий ключник)	 «Був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тілько з неволі випущений: невеличкий, похилий, а чі йому позападали і наче до , чого придивляються а губи якось покривились, що ти б сказав – він і зроду не сміявся. У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, да й те на йому було мо,в позичене.»

 

	 «Три годи, як три дні, промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати святоруського берега. А ти виспівав за мене сто золотих червоних; от я ізнов між хрещеним миром, ізнов почув козацькую мову!»
Черевань	•    «Був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню рійну з ляхами. Річ тут про Богдана Хмельницького, як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і 69анном69шків. От тоді-то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло Києва.» •    «Та йому й хліб не піде в душу, якби його люде покинули.»
Черевани ха	•      «Була пані ввічлива: знала як до кого з речами обернутись.» •      «Молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя,- замолоду була дуже хороша.»
Леся (дочка Череваня)	•    «А вона ж то стояла, підійшовши під благословеніє, хороша да прехороша! Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє. На диво була в Череваня дочка, да й годі. Тим-то Петро, як побачив, то й умер, дармо що видав доволі світу!» •    «Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті - усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить.» •    «Леся полюбила Сомка іще тоді, як він було носить її на руках і дарує їй то золоті сережки, то добре намисто. Іще тоді звав він її своєю судженою і зложив з Череванихою руки.»
Божий чоловік (старецькобзар)	•    «Темний він був на очі, а ходив без проводиря; у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж він робив із тими грішми? Викупляв невольників із неволі. Іще ж до того знав він лічити усякі болісті і замовлять усякі рани. Може, він помагав своїми молитвами над недужим, а може, і своїми піснями; бо в його пісня лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теє-то за все поважали його козаки, як батька; і хоть би, здається, попросив у кого остатню свитину з плечей на викуп невольника, то й ту б йому оддав усякий.» •    «Довга, до самого пояса, борода іще краще процвіла сідинами; а на виду дідусь просіяв якимсь свігом. Співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить.»
Сомко (гетьман)	•    «Йде з печер против їх хтось у дорогих кармазинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і поли гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою.» •    «Був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступіть, чи заговорить, то справді по-гетьманськи. Так куди вже із ним мірятись Петрові!»
Іван Мартинов ич Брюховец ький	 «Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові, протоптані, і пучки не видно. Хіба по шаблі можна б догадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловічок простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на його, не подумав би, що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тілько очі були якісь чудні - так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив набік чак, наче каже: "Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте". А як у його чого поспитаються, а він одвітує, то й плечі, наче той жид, підійме, і набік одступить, що б ти сказав - він усякому дає дорогу; а сам знітиться так, мов той цуцик, ускочивши в хату.»
Перший запорожец ь	 «Був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима, і - враг його знає - глянеш раз: здається, супиться; глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх.»
Другий запорожец ь	 «Був молодий, високий козак, тілько щось азіатське; зараз і видно, що не нашого поля ягода, бо до Січі сходились бурлаки з усього світу: прийде турок - і турка приймають; прийде німець - і німець буде запорожцем, аби перехрестивсь да сказав: "Вірую во Христа Ісуса; рад воювати за віру християнську".»
Кирило Тур	•    «Січовий розбишака» •    «Козацьке слово, я оддав би шалевий свій пояс за таку честь! Та сього зроду не буде! Лучче, коли хоч, розрубай мене надвоє од чуба до матні, а я не зніму руки на твої шрами і на твою рясу!» •    «Розгладжуючи вуси і поглядаючи на всю компанію, а очі такі лукаві, що разом, здається, й щиро говорить, разом і морочить.»
Настя (дружина Гвинтовк и)	 «Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані»

 

 

 

 

	Панас Мирний « Хіба ревуть воли, як ясла повні? »
Герой	Цитатна  характеристика
Чіпка Вареничен ко	•    « Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі – теж гострі; лице довгообразе – козаче; ні високого ні низького зросту, - тільки плечі широкі та груди високі..» •    «— Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий, миршавенький хлопчик. — Запорток! — підхопить другий... — Ходім до його! Побіжать, оступлять кругом. То це ззаду хто-небудь і скубне Чіпку за чорне волосся. Окрутнеться Чіпка, насупить брови, скривиться, тільки очима світить... Злі Чіпчині очі, та недобрі й діти, що довели до того. Понуро й гостро дивиться на них Чіпка. А ті — за боки беруться зо сміху...» •    «Ось знову весна-красна. Чіпка так і припадає до хазяйства. Рано встає, пізно лягає, — та все в полі та в полі. Хоч не дуже радіє, та й не журиться: за роботою ніколи. Сам на себе, на свою працю всю надію покладає. Припадає до того поля, наче закохався у його... Не тільки в будень — і в свято...» •    «Отже, Чіпка не такої натури, щоб сам на сам звертав кому з дороги... Не звернув він і сторожеві, а кинув харчати під коморою — ледве живого... Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкою, його не мучила; страху він зроду не знав; пшеницю вергаючи, втомився та й спав у себе в барлозі, наче після тяжкої праці...» •    «Обняло його зло нелюдське. Серце в його вило; душа палала... «Прокляті! Каторжні! ні суда на вас, ні права немає!..» — кричав він, качаючись по полу. Тіло боліло, як попечене... Він стискував зуби. «А вони?.. вони?! Слова доброго... смітнини послідньої не стоять!.. Прокляті душі!.. на вас трохи такої муки, трохи каторги... Катувати вас, пекти, тупим ножем шматувати!..» Від болю він кусав собі нігті, пучки...» •    «Став він ходити від хати до току, від току до хати. На душі важко — так важко,

 

	як ще ніколи не було... Болі з тіла доходили до серця, доймали його; голова горіла; думки мутилися, ображали його неправдивою карою, лякали людським сміхом... Він радніший би був просити, в ногах лазити, сльозами молити, аби тільки забути те, що було! А воно стояло, як страховище. перед його очима; як те марево, мінилося у його думках. То учувався йому глухий, здавлений сміх, то, мов ненароком, гострі, як спички, жарти в розмові, то повсякчасне пряме вибивання на очі... Він знемагав від муки. «Краще б я не родився, або мене забито, ніж отаке терпіти!..»  «По тому ж самому шляху простувала у Сибір, на каторгу, ціла валка скованих по руках, по ногах рештантів….Пройшовши Піски, валка стала коло волості, на вигоні, на перепочинок. То був Чіпка з своїм товариством. Чіпка скоса зиркнув, здвинув густі брови — та й одвернувся.»
Мотря (мати Чіпки)	•    « солом‘яна вдова» •    «Мотрі Жуківни — бідної, некрасивої дівчини, уже таки и літньої, що жила в сусідах, удвох з старою матір'ю.» •    «Як уступила Мотря в свою хату, то немов знову на світ народилася. Чепурить її, прибира. Діждали весни, — город одкопала, скопала, засадила; хату вимазала, оббілила; призьбу жовтою глиною підвела; коло хати віником обмела. Чисто кругом — любо глянути, і огородина зеленіє...» •    «А були такі часи, що не бозя, а Мотря била Чіпку — і добре била! Синяки іноді по місяцю не сходили. Не можна сказати, щоб вона не любила Чіпки. Ні. Вона його любила — як кожна мати свою дитину. Чи, не дай боже, занедужає Чіпка, — Мотря сама не своя. Цілу ніч очей не заплющить: сидить над ним, плаче, молиться...» •    «Уразили такі гадючі слова материне серце. Як підстрелена горлиця тіпаєтьсяб'ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалась на печі в куточку та стиха» •    «Та зв'язавши останнє своє збіжжячко у клуночок, перекинула через плече, перехрестилася — і пішла до сусіди, старої баби-пупорізки, що жила недалеко від їх дворища.» •    «Мотря кинулась обнімати невістку, як рідну дитину, а цілуючи її, плакала. Галя собі обнімала Мотрю, як матір, цілувала її зашкарублі, сухі щоки, руки... Далі Мотря обнімала сина і теж плакала. Потім того цілувалася з сватами і трохи не з усіма людьми, що наїхали й найшли до неї у двір. З радості стара як оп'яніла, їй вперше на віку довелося побачити таку повагу до себе від людей. Вона не знала, як їх дякувати, чим їх вітати.»
Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов; батько Чіпки)	•    «Сорочка на йому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до колін; за спиною вірьовкою навхрест перев'язана одежа; через праве плече, на палиці, перекинута і торба — мабуть, з харчю, та пара шкапових чобіт. На взір — чоловік середніх літ. Чорні, як гайворон, уси починали вже по краях рудіти; борода стирчала чорна, остюкувата, давно, мабуть, не бачила скіска.» •    «Остап — спершу був повеселів: такий балакучий, такий щирий, — Мотрю жалує, коло тещі ласкавий; а далі — все хмурнішав, та й хмурнішав. Стала нудьга виглядати його очима, журба невимовна гнітити його душу і серце... Ходить бувало восени або зимою по двору, опустить на груди голову та за цілий день і слова не промовить ні до кого...  •    «Купив Остап хату, та, не довго думавши, й шле старостів до Мотрі Жуківни» •    «Що тут він прозивався не Хрущ, а Притика... що він кинув у нас жінку й троє дітей, пропадав був — не знать де — три роки без малого... А ось тепер — у пашпорті він уже Хрущем пишеться, та ще й жонатим...»

 

Оришка (мати Мотрі, баба Чіпки)	•    «Все разом піднялось у голові матері, налягало їй на старе серце важкий жалем... Вона глянула ще раз на Мотрю, поступилася назад, простогнала, сіла мовчки на піл, узявшись холодними руками за крайню дошку, щоб не впасти. Старе тіло тремтіло, колихалося, стара голова не здержувалась на в'язах — хилилася на груди. Оришка болізно піднімала її і тяжко стогнала...» •    «Кинулась Оришка по сусідах... Всяк дякує, сторониться... Ходить вона по хаті — сама не своя: світить сідим волосом, ломить сухі руки..» •    «А Оришка — стара вже, — нездужала, — тільки й того, що доглядає дитини... Як літком немає Мотрі дома, — баба зварить йому їстки, догляне, й нагодує, й спати положить, котка співає...» •    «Баба уже була стара-стара, як молоко біла, як сухар суха. Уже й літом з хати не вилазила, — хіба у палючий день вийде, було, з хати, сяде на призьбі, складе свої сухі сині руки на колінах та й гріється проти сонця.»
Грицько Чупруненк о (друг Чіпки з дитинства)	•    «Грицько — козачий син, сирота. Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада оддала сироту далекій родичці — вдові Вовчисі; а як піднявся хлопець на ноги, то дід узяв його до себе в поміч коло отари.» •    «Виходили на заробітки піщани, — потяг і Грицько з ними, скинувши через плече косу, а за спину — торбину з сухарями, лихеньку свитину та не кращі й чоботи.» •    «З жінкою Грицько жив мирно, люб'язно: ні лайки, ні сварки не чула їх простора, весела хата. В будні — обоє вони працювали; у свято — ходили вкупі до церкви; по обіді — спочивали, або куди в гостину ходили, або в себе гостей приймали... І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою...» •    «Грицько — невсипущий хазяїн. Він чесною працею, своїми мозоляними руками надбав те, що має в господі. Він і тепер не лежень: рано встає, пізно лягає. Він не паніє, як другі, а сам з своєю невтомною помічницею-жінкою веде до ладу своє хліборобське діло, маючи думку на чесну працю й дітей напрямити...»
Христя ( дружина Грицька)	•    « Христя – молода, весела, щебетуха, працьовита дівчина – дядина ще змалку не давала ногам та рукам її одпочинку, призвичаїла до роботи» •    «Христя завжди застувалася за Чіпку. У Чіпці справді було багато чогось доброго, чого Грицько своїм, на прибуток напрямленим, розумом не зміг зрозуміти. Христя ж чула те добре своїм жіноцьким серцем, своєю чуткою душею.» •    «Христя звідала на своїм віку нетрохи нужди та лиха через людську неправду... Дозолила вона їй до самих живих печінок... Часто й густо вона думала: чи вже людям не можна жити правдою?.. А як би добре було, коли б усі жили по ній!..»  « Христя вподобала Мотрю.. «Вона така добра, як рідна мати!» - хвалиться чоловікові. І часто Христя під свято приходить до Мотрі побалакати, розважитись»
Матня, Лушня й Пацюк (друзі Чіпки)	•    «П'ючи та гуляючи, підібрав собі Чіпка трьох товаришів щирих: Лушня, Матня та Пацюк — одна думка, одна гадка. Усі вони однакових літ: не то щоб старі, не то й молоді, — вже підтоптані парубки.» •    «Лушня був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними усами, з карими веселими очима... Вони так і говорили у його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила — такий балакучий.» •    «Пацюк собі худощавий, низький, мишастий — справжній пацюк, такий і прудкий, говіркий, співучий — на селі перший співака.» •    «Матня одрізнявся од усього товариства і норовом, й околом. Який завтовшки, такий навбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя

 

	татарське, кругле, як гарбуз, ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, і в тому покладав усю свою утіху.»  «Цілий день п'ють та гуляють по шинках, гуляють іноді й за північ, а перед світом ідуть до Чіпки висиплятись. Виспляться, викачаються, візьмуть з собою Чіпку та з добра йоге що-небудь та знову в шинок... Так кожнісінького дня.»
Максим Ґудзь ( москаль)	•    «Хлопці до всього того кидались з гарячим запалом, а найщиріше брався Максим. Він цілу ніч не буде спати, аби йому найраніш устати, братів побудити у поле. Зате ж йому найскоріше й надолужало. Двічі, тричі зробив що — уже йому й не хочеться, уже йому новинку подавай. Та ні заставити, ні застрахати!» •    «А Максим — як ногу вломив: з хати та на улицю, а там — у шинок до жида. Так розледачів, розібрався, розпився, що сказано: ні до чого! Знай у шинку кисне... Аж запух, як той бугай, щодня очі заливаючи... Зовсім пустився берега: що дома не зарве — зараз у шинок! П'є, гуляє, з жида насміхається, з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле, що роблять на панів, навчає не слухатись їх приказів — мандрувати. На капості чоловік здався, та й годі!» •    «Оже Максимові було все це за іграшку. Скоро він вивчився добре «носки» витягувати, марширувати, стрибати, по-московській викрикувати... Так, мов старий москаль!» •    «Назбирав він і грошей, й одежі... Навіщо? Сам не знає, де його подіти, куди приткнути. Хоч би сім'я, — тоді інша річ! А то — сам, як палець. «Сім'я? — подумав Максим: — добре б тепер діло сім'ю мати: знав би, на кого працюю, було б кому покинути... Та й душу б можна одвести...»» •    «Максим несамовито скрикнув — і схопився обома руками за спину. Скривлений у рота вид показував страшні болі. Він похлинувся, закашлявся... Забулькотіло в грудях; Максим виправивсь, тріпнувсь, розкрив широко очі, провів ними хижо по всіх... То був останній погляд — погляд наглої смерті..»
Явдоха ( дружина Максима)	•    «Росло воно само собі, без усякого призору, без турбот та клопоту батька-матері, немов воно було не їх дитина. Чи їло воно, чи голодне й холодне було, — байдуже їм! Поки ж Явдошка була малою, то знай голосила на всю хату, коли хотіла їсти; а піднялася на ноги, — стала по дворах ходити, прохати Христа ради... Що, ради душі спасенія, клали люди у простягнену дитячу ручку, усе воно несло до себе в нору.» •    «Знаючи красі своїй ціну, вона торгувала нею, як жид крамом, не пропускаючи случаю зірвати найбільше, а то — й підголити. Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у панства та офіцерства заїздити до неї. Грошики, що придбала, пішли на розкішні убори, на дорогі наїдки та напитки...» •    «постаріла й Явдоха — краса її спала, помарніла, одцвіла... Уже тепер не так і молоді москалики горнулися... Рада не рада, треба було схаменутися. До всього того десять літ безпутного життя витягли всі грошенята, що Максим наскладав до парування. Треба було надалі подумати... Оханулась Явдоха, а через рік гойдала невеличку дочку Галю.» •    «Поховавши Максима, Явдоха сама побоялася на хуторі жити. Підмовляла дітей — вони не захотіли. Тоді вона спродала дворище, спродала все, що можна було спродати, та й перебралася до дітей.» •    «Як тільки оселилася, зараз почала все на свій лад перевертати, господарством заправляти. І те — не так, і друге — не до ладу, і третє — не на своїм місці стоїть!» •    «Явдоха чула це й бачила, та нарошне йшла проти Мотрі: підохочувала Чіпку, вітала його братчиків. Живучи цілий вік таким життям, вона звикла до його сама, раділа всякій удачі, допомагала у розбишацьких затіях...»
Галя ( дочка Максима, дружина Чіпки)	•    «Дівчина, як перепелка, знялась — і помчалась вподовж ниви. Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротних дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русалкою...» •    «Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітками, чудовно вилося коло білого чола; тоненькі пасма того чорного, аж полискуваного хмелю спадали на біле, рум'яне личко, як яблучко наливчате; очі оксамитові, чорні, — здається, сам огонь говорив ними... Дві чорні брови, мов дві чорні п'явки, повпивалися над очима, злегенька прикритими довгими густими віями. Сама — невеличка, метка й жвава, з веселою усмішкою на виду, вона так і вабила до себе. Зелена байова керсетка, з червоними мушками, червона в букетах спідниця, на шиї дорогі коралі, хрести, золоті дукати — усе гарно пристало до хорошої дівоцької вроди.» •    «Коло свекрухи Галя, як коло рідної матері, ходить, годить їй у всячині. Нашила їй очіпків, платків надарувала, сорочок надавала. Не світило тепер дрантя та рам'я на старих плечах: воно пішло на ганчірки, а Мотря у всьому новому ходила.» •    «— Ви, — каже, — мамо, на своєму віку нетрохи здоров'я стратили, сили збавили, — спочиньте ж хоч на старість. Хай я, молода, тепер буду працювати, а вам треба спочивати на щось інше!» •    «Та й сяде Мотря на гребінь за вовну, та й пряде помалу.  А коло Чіпки Галя не знає вже, як і припадає, чим йому догоджає. У сорочках усі груди повишивала, квітками унизала, каптани пообшивала шнурками. Тільки й робить, що, упоравшись коло печі та худоби, корписае голкою та вигадує зразки усякі.» •    «Галя полюбила свого хрещеника, як рідну дитину. Сорочечки йому шила й мережила, шапочки вишивала. А на руки візьме, — носиться, любується, як своїм. Іноді зупиниться її погляд на любому погляді дитини... довго вона дивиться на його, придивляється йому в вічі, мов своїми очима хоче з'їсти. То дивись: блиснула у неї в очах якась іскорка — сльоза не сльоза, радість не радість засвітила в них — і пригортає вона дитину до свого лона й обдає його поцілунками...» •    «— Як у мене буде дитина, Христе, то я, здається, з'їм або задавлю її, цілуючи та милуючи... Я не дам на його пилиночці впасти, кому-небудь подивитися... Могла б я його — в своїм серці носила! Ви тільки гляньте: отаке манюсінькемалюсіньке, без речі, без мови, — тільки оченятами світить... Ти до його обзиваєшся, а воно ними поводить, мукає, рученята випручає, мов тебе пригорнути хоче... А ти знаєш: це твоє тіло, твоє народження... «Рибонько!.. серденько!..» — оберталася вона до хрещеника, окриваючи всього його гарячими поцілунками.»

 

 

 

 

 

	Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків»
Герої	Цитатна характеристика
Іван	§ "Іван був дев‘ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить». Щось незрозуміле для

 

	оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня»" §   "Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки" §   "Коли Іванові минуло сімліт, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири..." §   "...несподiвано зовсiм, коли вiн  зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий  задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос: § Iзгадаймнi, мiй миленький,  §   Два рази на днину,  § А я тебе iзгадаю § Сiм раз на годину...  §   Тодi вiн кидав роботу i день пропадав" §   "I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..." §   "Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв.» §   «Щось було важке у ньому, якась жура його гризла та ослабляла тіло, щось старе, водянисте світилось в його стомлених очах. Помітно худ, ставав байдужий.»
Марічка	§   «Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:  §   — Нічьо... В мене є другі... май ліпші».  §   «Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»  §   «Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромлявочі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки»  §   «Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились уїї грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати пісні».  §   «Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки співати залишу».
Палагна	§ «Його Палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю».Любила вона багате, пишне вбрання, але була добра ґаздиня і помагала у щоденних турботах чоловікові.»
Юра	§   «А з іншого боку сусідом був Юра, про якого казали, що він богує. «Він  був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров'я маржинки й людини, його боялись, але потребували всі».   §   «Він був могутній, потужний, все знав. Од його слова гинула зразу худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг послати смерть і життя, розігнать хмару і
	сперти град, вогнем чорного ока спопелить ворогів і запалити в жіночому серці кохання. Він був земним богом, той Юра, що хтів Палагни, що простягав по неї руки, в яких тримає світові сили».
Чугайстир	§   «Се був веселий чугайстир, добрийлісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».  §   «То був якийсь чоловік. Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях. Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана.»

 

	Валеріан Підмогильний «Місто»
Герой	Цитатна характеристика
Степан Радченк о	•     « За свої двадцять п'ять років він був підпасичем-приймаком, потім просто хлопцем, далі повстанцем і наприкінці секретарем сільбюро Спілки робземлісу.» •     «На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м'які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів.» •     «Він відчув десь вглибині дурний натиск сліз, зовсім не відповідний до його віку й становища, й здивувався, шо ця вільгість ще не висохла в злиднях і праці, що вона затаїлась і от несподівано й недоречно заворушилась. Це так вразило його, що він геть почервонів і одвернувся.» •     «Видовисько голої, безглуздої юрби було глибоко неприємне йому.» •     «Хлів — ось де він має жити! Як тварюка, як справжнє бидло! Він відчув, як шпарко кинулось його серце і кров линула до обличчя. Випроставшись, він був червоний і зневажений…» •     «В такі хвилини душевного затишку йому виникала потреба поприбирати в хаті, повиносити сміття, що звичайно залежувалось у кутку, переглянути білизну, як статечному господареві. Найменший безлад навколо дратував його, коли в голову йому заходила стрункість.» •     « В життя його знову зайшла розміреність, несвідоме задоволення з себе завдяки постійній заклопотаності, і від почуття рівноваги в собі втрачали яскравість його болі за творчістю.» •     «Нарешті сп'янілість його дійшла того ступеня, коли людині стає сумно й турботно. Так, ніби він уже з'їхав з тієї гори й стояв самотній на сірій рівнині. І звідти глянув на свою сусідку з розпачем і страхом.» •     «Він здригнув, скорчився й пішов, з жахом почуваючи свій рух. Потім почав міркувати, чим взагалі можна отруїтись. Арсеном, судимою, стрихніном, синім квасом, опієм? Яка різниця між діянням цих отрут? Якою з них труять мух, купуючи в аптеках темні аркуші, де написано великими літерами з знаком оклику: «Смерть мухам!» І що таке смерть? Як може людина зникнути так, щоб її більше ніколи не побачили? Як можна померти не на день, не на тиждень, не на рік, а «померти як єсть»? Отже, і він може померти? Яке безглуздя! Яке страшне непорозуміння!» •     «Потім жаль звогчив його очі. Йому схотілось сидіти коло могилки серед молодої прорості трави, квітчати ту могилку волошками, схилитись і плакати. Він виразно, болісно почував той незбагненний зв'язок, що плететься між зниклою душею і душею живою, що прагне в потойбічне в безтямнім пориві.» •     «Він дивився на товариша радісними, майже закоханими очима й з невимовною втіхою викривав йому на обличчі ті самі риси, ті самі рухи, ту саму посмішку й лагідність, що покинув давно тому й знайшов незмінні.»

 

Надійка	•     «Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі.» •     «Дівчина не ховала свого захвату, її сліпила рябизна костюмів, гама тіл від блідорожевих, допіру виставлених на сонце, до брунатно-чорних, уже загартованих у пекучому промінні літа.» •     «Вона посміхнулась йому, але в тій посмішці була туга, яку веде з собою любов, що гасить дівчині очі й кладе їй на руки непереможну втому. Її серце вже розкрилось, як сім'я в пухкій землі, пускаючи блідий паросток на поверхню під діянням вічного сонця, що розтоплює сніги й збуджує в надрах тисячі насіння не відповідаючи за вітри, що можуть їх у його царстві спіткати.» •     «Надійко! Прекрасна дівчино! Білява русалко вечірніх полів. На його поклик вона відгукнулась тихим тремтінням, що втілилось у ньому, долинувши звідти, де жила вона, де чекала його, погноблена й скорботна. Вона мов повернула голову на його благання, і очі її засвітились щасливою згодою, і рука простяглась до його чола. Вона прощала!» •     «Хто, питається? Чи не та, що він прогнав від себе, як повію? Думає, як чоловік у неї, так вона цяця. А чоловік її злодій. Хіба на кооперативну платню він міг би купити такого буфета? Отже, він краде. Отже, він буде в бупрі. А сама вона — пузата міщанка! Він сласно прошепотів кілька разів це назвисько й трохи заспокоївся.» •     «Вся туга його зненацька полилася любовним шепотом, зворушливими словами, ніжними назвиськами, сміливими, збудними порівняннями, що в них мінилася вся глибінь його чуття.» •     «Ніколи не почував він ще такої могутності самопочуття. Земля, здавалось, пливла йому під ногами оксамитовим килимом, і дахи будинків вітали його, як велетенські капелюхи. А в голові, в прекрасній, вільній голові низками, роями в щасливому захопленні линули всеосяжні думки.»
Тамара Васи- лівна,   «мусінь ка»	•     «Вона мов боялась світла, що роз'їдає таємницю, як кислота, і їхні побачення завжди зберігали чар несподіванки.» •     «В її умінні любити не було нічого штучного, хоч слово «любов» було найулюбленішим її жартом.» •     «Мусінька ніколи ні про що серйозно не казала, ніколи не турбувала його своєю душею…» •     « І вона, мов прокинувшись, оповила йому шию, відхилила йому голову й глянула йому в вічі диким поглядом пристрасті.» •     «Вона замовкла, сама підпадаючи враженню своєї мови, сама переймаючись смутком своїх слів, ніби вперше їх із сторонніх уст почувши.» •     «Радісний дівочий усміх був гримасою на її пристаркуватім обличчі…» •     «Хлопець підвів очі в тому напрямі й побачив коло столу жінку, одутлу й оспалу, в синій, добре знайомій йому сукні, що тепер ледве стримувала повінь її брезклого тіла. Схиливши голову, вона зосереджено пильнувала карток, отже, обличчя її він не міг роздивитись, але з постави її, з безоглядної завмерлості в увазі зрозумів, що цей стіл став їй єдиним і рідним, що в цю залу вона принесла всі рештки своєї жаги.»
Зоська	•              «Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові.»   «Вона зиркнула спідлоба на юнака, руку свою прибрала й ішла далі своїм чітким, майже військовим кроком.» •              «… дівчина ця — вередлива крутійка, яка сама не тямить, чого їй треба, а це дає

 

	великий простір діянню людини із сталим бажанням.» •     «Вона була вередлива, і чудні, несвітські бажання її охоплювали. За один тільки вечір вона могла хотіти політати аеропланом, постріляти з гармати, бути музикою, професором, будь-яким, до речі, мореплавцем і чабаном.» •     «…він побачив і Зоську, якої постать і обличчя цілком закриті були газетою, що вона читала, ніби й не чуючи його кроків. Тільки дві ніжки, взуті в тонкі панчохи, нерухомо звисали від колін додолу з-під краю темної сукні.» •     «Степан дивився на неї, любуючись на її маленьку бадьору постать, захоплюючись радістю, що в її голосі бриніла.» •     «Вона глянула на нього глибоким повільним поглядом, знайомим йому, та вже недошкульним, і теж щось тихо відповіла, але він не розчув, пройшовши.» •     «Зоська! Мила, сміюча подруга, вірна товаришка його блукань! Він згадав її маленьку постать, безжурні посмішки й раптові смутки, наївну, втішну філософію і жагучі поцілунки. Він хотів знову побачити кучері на її чолі, чарівне рухливе під діянням чуттів обличчя, почути її чарівний шепіт і сидіти на килимі коло її ніг, «коло ніг королеви»!»
Рита	•     «…жінка мала спокійне, майже нерухоме довгасте обличчя, що в прямокутній рамці гладенького стриженого волосся з рівним пасмом над очима нагадувало щось старовинне, витончене й застигле, незмінне молоде, певне своєї краси й урочисте, як обличчя давніх єгиптянок, що йшли з віялами за фараоном. Натомість очі її жили, ворушились і сміялись за все обличчя, — великі облудні очі, що блищали в мороці, як у кицьки. Одягнута була, скільки він роздивився, в темну оксамитову сукню, що переходила вузькою смужкою через одне, геть оголене плече.» •     «Вона складена була з двох тонів, без жодних переходів між ними — чорного: волосся, очі, сукня й лаковані черевики, та смуглого: обличчя, тіло рук і плеча та панчохи, і це просте поєднання надавало її постаті гордого чару; жодних кучерів чи гребінців у рівній зачісці, жодних прикрас чи гаптування у рівній сукні, що від стану трохи ширшала й немов підрізана була внизу, як і пасмо над чолом. Все чорне мінилось на ній від жвавих очей, а смугле застигло, життя було в убранні, а в тілі сон.» •     «Вона рухалась гнучко й раптово, пригорнувшись уся від грудей до колін, віддавшись цілком йому і танцеві…» •     «Вона пила спокійно, поволі, вибирала вино, певно знаючись на гатунках, але якось ліниво.» •     «Щось інертне, без краю байдуже було в її рисах, і тільки коли очі на нього підводила, він знову відчував ту, що з ним танцювала.» •     «Просто назустріч йому плили світючі незабутні очі, що сміялися йому з завмерлої маски жіночого обличчя, і він пізнав їх відразу, він кинувся до них, як на рятунковий вогонь маяка.»
Левко	•     «…студент-сільськогосподарник з їхнього ж села, теж сидів коло них і живився. Він був лагідний і грубший, ніж дозволяв його зріст, отже, з нього був би колись ідеальний панотець, а тепер — зразковий агроном. Сам з діда-прадіда селюк, він чудово вмів би допомогти селянинові чи то казанню, чи науковими порадами. Учився він дуже акуратно, ходив завсігди в чумарці й над усе любив полювання. За два роки голодного перебивання в місті цілком виробив і оформив основний закон людського існування. З поширеного за революції гасла: «хто не робить, той не їсть» він вивів собі категоричну тезу: «хто не їсть, той не робить» і прикладав її до всякого випадку й нагоди.» •     « Посміхатися й бути в доброму гуморі було його основною властивістю, критерієм його ставлення до світу. Ні бідування, ні наука не змогли вбити виробленої під тихими вербами села доброзичливості.»
	 « І його посмішка здавалась Степанові дотепною, міркування мудрими, вислови чарівними, поводження незрівнянним. І заздрість зайнялась у ньому до того, хто зумів не змінитись, лишитись тотожним через роки, разом із жалем за свої шляхи, за пориви, простування і їхню марність.»

 

 

Олександр  Довженко «Зачарована Десна»
Герой	Цитатна характеристика
Сашко  (гол. герой)	•       «Фактично, святим був на всю хату один я. I от скiнчилася моя святiсть. Не треба було чiпати моркви. Хай би собi росла. А тепер я грiшний.» •       «Але бiльше за все на свiтi любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинствi, який iнструмент, яких музик, я б сказав, що бiльш за все я любив слухати клепання коси.»            «Бiльш за все чомусь любив я моркву».
Дід Семен	•            «На погребнi любив спати дiд.» •            « У нас був дiд дуже схожий на бога. Коли я молився богу, я завжди бачив на покутi портрет дiда в старих срiбнофольгових шатах, а сам дiд лежав на печi i тихо кашляв, слухаючи своїх молитов.» •            «Образ святого Миколая також був схожий на дiда, особливо коли дiд часом пiдстригав собi бороду i випивав перед обiдом чарку горiлки з перцем, i мати не лаялась.» •            «Вiн був високий i худий, i чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода бiла. I була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких лiт. Пахнув дiд теплою землею i трохи млином. Вiн був письменний поцерковному i в недiлю любив урочисто читати псалтир. Нi дiд, нi ми не розумiли прочитаного, i це завжди хвилювало нас, як дивна таємниця, що надавала прочитаному особливого, небуденного смислу.» •            «Любив дiд гарну бесiду й добре слово. Часом по дорозi на луг, коли хто питав у нього дорогу на Борзну чи на Батурин, вiн довго стояв посеред шляху i, махаючи пужалном, гукав услiд подорожньому:- Прямо, та й прямо, та й прямо, та й нiкуди ж не звертайте!.. Добра людина поїхала, дай їй бог здоров‘я,» •            «Вiн був наш добрий дух лугу i риби. Гриби й ягоди збирав вiн у лiсi краще за нас усiх i розмовляв з кiньми, з телятами, з травами, з старою грушею i дубом – з усiм живим, що росло i рухалось навколо» •            «Бiльш за все на свiтi любив дiд сонце. Вiн прожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок. Так пiд сонцем на погребнi, коло яблунi, вiн i помер, коли прийшов його час.» •            «Дiд любив кашляти. Кашляв вiн часом так довго й гучно, що скiльки ми не старалися, нiхто не мiг його як слiд передражнити. Його кашель чув увесь куток. Старi люди по дiдовому кашлю вгадували навiть погоду.»
Баба  Марусина	•       «Вона проклинала все, що попадалось їй на очi,- свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пiрата, щоб не гавкав i не гидив, дiтей, сусiдiв. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що вiн трохи згодом був якось захворiв i здох дес у тютюнi.» •       «Вона була малесенька й така прудка, i очi мала такi видющi й гострi, що сховатись од неї не могло нiщо свiтi. Їй можна було по три днi не давати їсти.

 

		Але без прокльонiв вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вiршi з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тодi блищали очi й червонiли щоки. Це була творчiсть її палкої, темної, престарiлої душi.»
Одарка Єрмолаївна (мати Сашка)	 	«Нiчого в свiтi так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало. Коли вилiзає з землi всяка рослиночка, ото менi радість» «мати крадькома таки знищила псалтир. Вона спалила його в печi по одному листочку, боячись палити зразу весь, щоб вiн часом не вибухнув i не рознiс печi.»
		«Мати клялася, що коли вона, бувши ще дiвкою, спала в коморi, святий Юрiй раз з‘явився їй у снi в бiлих ризах, на бiлому конi, з довгим списом.»
		« Мати об‘явила себе ворожкою i почала лiкувати людей вiд зубiв, пристрiту й переляку, хоч i сама хворiла.»
		«Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує менi розлуку. Довго-довго, не один десяток рокiв буде проводжати мене мати, дивлячись крiзь сльози на дорогу, довго хреститиме менi слiд i стоятиме з молитвами на зорях вечiрнiх i ранiшнiх, щоб не взяла мене нi куля, нi шабля, нi наклеп лихий.»
Петро    Семенович (батько)		«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи. Весь в полонi у сумного i весь в той же час з якоюсь внутрiшньою високою культурою думок i почуттiв.»
		« Скiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий. Тiло бiле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкi, щедрi. Як гарно ложку нiс до рота, пiдтримуючи знизу скоринкою хлiба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на травi. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумiв i шанобливiсть. Зневажав начальство i царя.»
		«Одне, що в батька було некрасиве,- одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалi, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом i лахмiттям. Iде було з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнiм смутку, аж плакать хотiлось менi, сховавшись в малинi з Пiратом. I все одно був красивий,- стiльки крилося в нього багатства. Косив вiн чи сiяв, гукав на матiр чи на дiда, чи посмiхався до дiтей, чи бив коня, чи самого нещадно били полiцаї,- однаково. I коли вiн, покинутий всiма на свiтi вiсiмдесятилiтнiй старик, стояв на майданах безпритульний у фашистськiй неволi i люди вже за старця його мали, подаючи йому копiйки, вiн i тодi був прекрасний.»
		«З нього можна було писати лицарiв, богiв, апостолiв, великих учених чи сiятелiв,- вiн годивсь на все. Багато наробив вiн хлiба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землi переорав, поки не звiльнився вiд свого смутку.»
Самійло-косар		«дядько Самiйло не був нi професором, нi лiкарем, нi iнженером. Не був вiн, як уже можна догадатись по одному його iменi i по тому, що тут писалось, нi суддею, нi справником, нi попом. Вiн нездатний був на високi посади. Вiн навiть не був добрим хлiборобом. Вiн вважавсь поганим хлiборобом. Його розумових здiбностей не вистачало на сю складну i мудру професiю.»
		«Але, як i кожна майже людина, вiн мав свiй талант i знайшов себе в ньому. Вiн був косар. Вiн був такий великий косар, що сусiди забули навiть його прiзвище i звали його Самiйло-косар, а то й просто Косар. Орудував вiн косою, як добрий маляр пензлем,- легко i вправно. Коли б його пустили з косою просто, вiн обкосив би всю земну кулю, аби тiльки була добра трава та хлiб i каша.»
Тихон		«У Тихона одна нога не була в злагодi з другою. Вона була значно коротшою, тоненькою i не розгиналася навiть у снi. Внаслiдок такої дiалектики природи всi качки, нирцi, курочки, чайки, все наше птаство впiзнавало його ще здалека i ховалось у ситняк або у воду, пiд латаття. Так чином навiть крива нога i та часом служила гармонiї природи, її рiвновазi‖

 

 

 

 

 

МиколаКуліш «Мина Мазайло»
Герой	Цитатна характеристика
Мина Мазайло (батько, голова сім’ї)		§  «Уля ще більше дивується, а Рина продовжує розповідати, що Мокій про це ще не знає, а навпаки — мріє додати до прізвища Мазайло загублену половинку — Квач. Тато зранку пішов до загсу дізнаватися, чи можна змінити прізвище і чи має він право примусити Мокія. Мати пише секретного листа в цій справі до тьоті Моті в Курськ, щоб вона якнайшвидше приїжджала на допомогу» §  «Ще як я підходив до загсу — думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське — і заноровиться... Увійшов... а він сухо, якимсь арихметичним голосом: «Вам чого?» ...вся кров мені збігла в ноги і стала. Питаю і не чую свого голосу: «Чи можна, кажу, змініти прізвище?» Він подивився і знов: «Вам чого?» ... Як чого? Як чого? — заскакало огненно в голові. ...кажу, носю я це прізвище, і воно як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали..» §  «Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло! А він знову: «Вам чого? — питаю?» §  «Я нічого не сказав. То мені лише здавалося, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним і мовчав. Мені заціпило... Хтось одвів мене до дверей. Все — яку тумані... І раптом — перед очима якесь писане оповіщення... Список осіб, що міняють своє прізвище... Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад, питаю... і чую... щодалі симпатичніший: «Можна!» Отак і отак!.. Ура! — крикнуло серце». §  «Він ще не знає?.. Заставлю! Виб'ю з голови дур український! А як ні - то через труп переступлю. Через труп!.. Мокію!.. Гей, ти!» §  «Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія»
Лина (Килина) Мазайло (мати, дружина Мини Мазайло)		§  «Так, як я одна тільки вмію. Вийшло коротко й дешево. Ось копія: «Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди»...» §  «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?» § «Боже мій, почалась катастрофа! Що робити?»

 

Рина (Мокрина) Мазайло (дочка)	§  «А ти думала де? Тількі в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життятеперможназмінититільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюню! Коли ти мене любиш, зроби так, щобМокійзакохавсяу тебе. Може, вінкинесвоїукраїнськіфантазії, може, хочпрізвищедастьпоміняти...» §  «Дай я покажу, як писати!... «Мрія воскресла. Мина міняєпрізвище. Мокійзбожеволівукрмови. Станеться катастрофа. Приїздинегайно» §  «І теперсміються, регочуть — МокринаМазайло, не сказав?»
Мокій (син)	§  «…УвійшовМокій, юнак... з мрійними, але злимиочима. Хотівгримнути на сестру, та побачив, що вона не сама…» §  «…А, «бринить». По—руському — «звучить». Та тільки одним словом «звучить» йогоперекласти не можна. «Бринить» має... (До сестри, нахмурившись.) Стривай! Ти мене колись про це слово вже питала... Просила, щоб я підлоги за тебе натер, і перед тим питала.» §  «Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в «Звенигорі» — краса! Стильні, поетичні, справжньоюукраїнськоюмовоюписані. А подивітьсяви нанаписи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немовнавмиснепсуютьтакупрекрасну, такумилозвучнумову...» §  «Мазайло—Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко—міщанське: Аренський, Ленський, Юрій Милославський... Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні... Рубенсівські — от!» §  «Я українець!» §  «Панчохи з рожевими бережками... Ато ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по—руському — на проізволсудь-би. Або, нарешті, кажуть, берега дати... Наприклад: треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову... А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, базікати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, балакати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти...» §  ««Бачите тепер, Улю, який я самотній?.. Рідня — а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть... Буду на зло, на досаду декламувати українське слово... Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину... А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можна було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця...»
Уля (подруга Рини)	§  «Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою... Тим—то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш. ...кличу Мокія - Рина» §  «Надзвичайно!.. А скажіть, як буде по —вкраїнському «чулки с роїостойклемкой»? Отакі, яку мене. Ось... (Хотіла показати, та засоромилась.)» §  «Мокій іде у наступ, говорить, що вона ж українка, і прізвище у неї українське — Розсоха, та що там прізвище — у неї очі українські, губи, стан! І він це може довести за допомогою науки — антропології. Мокій починає обмірювати Улю сантиметром і пояснює, дивлячись у таблицю, що у неї скрізь «український індекс»: зріст, довгі ногі, смаглявість, темні очі тощо.»
Тьотя Мотя (сестра Лини з Курська)	§  «Не бачили, не читали? «Харків» — написано. Тільки но під'їхала до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків». Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?» §  «Та як вони сміють до наших козаків якдо своїх товаришів звертатись?» §  «Та ще й по-українському. Всі козаки говорили по—руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад..» §  «Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще йде?.. У городській опері. Єто... Єто ж просто безобразіє!» §  «А ви думали, по-вашому, по—хохлацькому?» §  «Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?»
Тарас Мазайло (дядько Мини з Києва)	§  «А де тут у вас ноги витерти? Всім як заціпило…» §  «Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї... Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєш по-нашому, всяке на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!» §  «Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!» §  «Нехай ми шовіністи, нехай... Проте ми рясейіщши в нашій мові ніколи не заводили, а ви що робите? ...Є СВОЇ СЛОВО «універсал», а ви «маніфесте» заводите... Рідне слово «пристрій» нн на «нітрат» обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що (Чи пристрою і блохи не вб'єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По галетах читаю — слово «просорушка» за «шеретовку» править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешерстована... [шеретувати — очищати]» §  «Зрозуміла, слава тобі Господи, та, жаль тільки, задом... Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно—руського словника... найперший слов'яно—український словник Лаврентія Зизанія— Тустановського... Ау вас тоді писаний словник був? Був — питаюсь?..»
Баронова — Козино (вчителька «правильних проізношеній» російської мови)	§  «Правильнихпроізношеній?.. Вжезнайшов! Найняв! В понеділокприйде на       лекцію...         Прекрасна      вчителька.      Рафінаднаруськавимова... ПрізвищеБаронова—Козино – Мина Мазайло» §  «Увіходить суха, потерта якась дама у довоєнному вбранні. Звертається до Улі, що вона Баронова—Козино і прийшла, як домовлялися, давати її папі лекції «з правильних проізношеній»…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бібліографія

1.      Грицина Г. Уроки української літератури. 11 клас: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – 240с. 

2.      Куриліна О.В., Шевчук Н.І., Горячова О.М., Земляна Г.І.,  Осьмак Н.Д. Українська література. Довідник + тести. (Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання). – Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2008. – 532с.  

3.      Іванова І.Б., Клімова С.В.,. Українська література: навчальний посібник – Х. : Парус, 2005. – 288с. 

4.      Історія української літератури 20ст. У 2-х т. – К.: Либідь, 1994 

5.      Семенюк Г. Українська література: Підручник для 11 кл. загальноосвітніх навчальних закладів |

Г.Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, О.Г. Ковальчук; За  заг. Ред.. Г.Ф. Семенка. – 2-ге вид. – К.: Освіта, 2005. – 512с. 

6.      Солод Ю. Українська класична література. Конспект. Підручник за програмою 9-10 класів.

Видання друге, виправлення, доповнене. – К.: Світло знань 2008. – 448с. 

7.      Срібний птах: Хрестоматія з української літератури для 11кл. загальноосвіт. Навч. Закл.- Част.І/Упоряд. Г.Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, А.Б.Гуляк.—3-тє вид.—К.:Освіта,2006.-512с.

8.      Срібний птах: Хрестоматія з української літератури для 11кл. загальноосвіт. Навч. Закл.- Част.ІІ/Упоряд. Г.Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, А.Б.Гуляк.—3-тє вид.—К.:Освіта,2006.-576с.

9.      Тихоша В. | Творчий підхід до викладення літератури - || Диво слово. – 2002. - №10. – с.46-47. 

10.  Пахаренко В.І. Основи теорії літератури. – К.: Генеза, 2007. – 296с.