Українська міфологія

Найзаповітніші думки, фантазії і мрії,
Те сокровенне, що в житті було,
Всі сподівання, вимисли, надії
У міфи втілені, щоб там усе жило
Й дійшло до нас, і дечого навчило,
Та повертало у минулий час.
Щоб думку сплячу іноді будило
І мріяти щоб заставляло нас.
Усе таємне в міфах і незвичне,
Безмежно дивне, ніби й неземне.
І світле, й темне, дуже фантастичне
Але цікаве, просто чарівне…

     Міф — сказання про давні вірування народу щодо походження землі, явищ природи, богів, героїв, Всесвіту.

     Міфологія — сукупність міфів того чи іншого народу.

     Українські міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов’язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. 

    У деяких народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих, проте в українській міфології такого не було. Наші предки вважали, що добро і зло, яке несуть духи, визначається не так природою самих духів, як їх роллю в тій чи іншій ситуації. Навіть після прийняття християнства, українець завжди ладен діяти за принципом: "Бога люби, але і чорта не гніви".

     У міфах людина прагнула пояснити для себе походження Всесвіту, ство­рення людини, тварин. Усі народи світу мають міфи про походження
Сонця, Місяця, Землі, неба, гір, річок, морів, озер.

     Крізь тисячоліття дійшли до нас об­рази Оріани, Рода, Дажбога, Лади, Сварога, Перуна, Світовида, Ярила, Веле­са, Спаса, Берегині й десятків інших богів. Вони були уособленням сил при­роди (сонця, грому, блискавки, вітру
тощо) і охоронцями життя людей. На відміну від грецької, в ук­раїнській міфології родинного зв’яз­ку між богами не було. Ми чітко не знаємо, ким вони доводяться один од­ному. Боги вважалися всесильними та постійно були присутні в повсяк­денному житті людини. 

     Українська культура своєрідна і багата на різноманітні демонологічні персонажі. Уява пересічного українця завжди була багатою на різні вигадки, щось таємниче і цікаве. Так з’явилися у  народному фольклорі чорти, водяники, русалки, домовики, перевертні та інші сили потойбіччя.

     Демонологія — це сукупність міфічних народних уявлень і переконань, яка спирається на віру в існування злих духів (демонів). Демон — це узагальнене уявлення про певну невизначену і неоформлену божественну силу зла чи, рідше, добра. Ранні християнські уявлення про демонів пов'язані з образом злої, демонічної сили. 

Русалки та мавки

     Загальновідомо, що ці істоти представляють собою дівчину з риб'ячим хвостом, але це досить спрощена характеристика. За народною уявою існує декілька типів русалок: польові, лісові та водяні. Водяні русалки, то дуже гарні дівчата з прекрасною косою. При місячному світлі вони виходять на берег і починають розчісувати своє довге волосся. Лісові ж русалки, або мавки, то гарні дівчата з довгим та в'юнким волоссям, до того ж вони мають гарний голос і своїм співом можуть заманити хлопця або дівчину до води або в жито і там залоскотати. Русалками стають утопленики, самогубці, а також діти, що померли нехрищеними (особливо це стосується дітей, які померли на Трійцю).

     Зустріч з русалкою небезпечна. Особливої активності вони набувають в так званий "мавський Великдень", що припадає на Зелений четвер. Лише цього дня їх душі відпускають на волю і вони можуть приймати людську подобу і споживати людську їжу. Це стосується і дня Івана Купала.

     Щоб уберегти себе від чарівного впливу русалок треба на Зелені свята не працювати, необхідно також спекти хліб і поставити його на підвіконні, щоб русалки наситились, а зустрівши нечестивицю треба перехреститись і силою молитви прогнати цю мару від своєї душі.

Водяник

      Водяник— різновид нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, водяник, згідно з українськими легендами про створення світу, походить від чорта.

      Водяник мав вигляд старезного діда, покритого водоростями, з довгою бородою і хвостом. Міг перевтілюватися у різні істоти — дитину, козла, собаку, рибу тощо. Цей володар річок, ставків та водоймищ головував над русалками та опікувався рибами. Жив здебільшого у вирах річок, коло млинів. Розгнівавшись, міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей.

Лісовик

      Лісовик— міфологічний образ, який уособлював небезпеку, що підстерігає людину в лісі. Найчастіше змальовується, як старезний кошлатий дід. На відміну від людей лісовик не має тіні. Про його нечисту природу свідчить і прагнення заполучити душі мисливців, які відрікаються від Бога, щоб дістати у винагороду різну дичину. Лісовик збивав людей з дороги, заподіював чимало іншої шкоди. Водночас існували версії, згідно з якими лісовик був "пастухом від звіра", тобто охороняв звірів від хижаків, мисливців, інших небезпек.

Домовик

     Дух оселі, що оберігає помешкання. Він невидимий і живе за піччю, або ж відразу біля порогу. Побачити домовика можуть зовсім маленькі діти. Іноді він показується на великі свята - Різдво, Великдень, Трійцю. Цікаво, що зовнішній вигляд домовика в народній уяві залежить від матеріального стану сім'ї в домі якої живе домовик. В бідніших домах він голий, в багатших покритий шерстю.

Домовик не любить сварок, він слідкує за тим, щоб у родині був лад та спокій, щоб сім'я дотримувалась традицій та звичаїв.

     Якщо кожен член родини поважає домовика, то він може допомагати в господарстві, особливо чоловікам. Якщо ж його чимось розгнівити, або ж не запросити на своє нове помешкання, то тоді добра не чекай - і робота буде не ладитись, і стосунки між членами родини значно погіршаться.

     Є у домовиків і своє свято - 10 лютого на день Єфрема Сирина. Кожна господиня цього дня повинна приготувати улюблену страву домовика - кашу, і залишивши її на ніч запросити домовика на вечерю.

     Домовика, незважаючи на всі його гарні риси, християнська релігія вважає нечистою силою. Хоча в дохристиянські часи він виконував роль доброго духа - заступника та охоронця оселі.