Українська мова - душа нашого народу.

ДО ТАЄМНИЦІ СЛОВА

У посланні від Іоана (Новий Заповіт, гл. 1) устами Апостола мовиться, що життя на землі творилося Словом: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога…Усе через нього почало бути, і без нього нічого не почало бути…В ньому було життя, і життя було світлом для людей».

У цьому твердженні ми найчастіше вбачали складну міфотворчу алегорію і тільки. А хіба це не наукова теза, поетично оформлена древньоєврейським мудрецем? За нею ще одна з найбільших земних таємниць, до розкриття якої згодом, імовірно, прийдуть науковці й теологи, об’єднавши свої зусилля. Певна річ, що сучасний рівень науково-технічного прогресу роки що не дозволяє цього зробити, хоча вже нині ми підійшли до розуміння глибини й загадковості всіх явищ, пов’язаних з нашими духовними усвідомленнями, в тому числі й слова.

Серйозні передумови цьому створили праці багатьох учених, філософів, давніх і сучасних, які в дослідженнях духовного відносили мову до найважливіших сутностей буття людини. Доісторичні Веди, Біблія, середньовічні трактати вирізняли її як особливий об’єкт уваги. Адже людина не могла не запримітити незвичайної сили слова.

Повільно, але наполегливо просуваючись уперед по шляху пізнання світу, наука зуміла глибше зазирнути до феномену мови як необхідної умови свідомого життя  - важливого комунікативного, інформаційного, та культуротворчого засобу. Будучи за Павловим другою сигнальною системою, мова належить до вторинних систем, бо існує не сама по собі, а є похідною людського суспільства. А як же відоме твердження Іоана? Чи все ми знаємо про слово, щоб бути категоричними? Гадаю, наші нинішні уявлення вичерпують себе своєю фрагментарністю.

З матеріалістичного погляду в мові немає нічого, крім звуків, які комбінуються мовленням у слова, словосполучення, речення тощо. Чи це, справді, остаточний висновок?

Відомий гуманітарій І. Огієнко переконливо доводив: у мові акумулюється духовна енергія народу. А якщо це справді енергія, яка можу бути поставлена в один ряд з механічною, тепловою, електромагнітною, ядерною, гравітаційною і т. д.? У цьому разі вона має свою одиницю вимірювання, свої закони, особливості, пізнанні нами так поверхнево. Можливо, саме так розцінюваав Слово Апостол.

Надпотужність цієї енергії дозволила Богу створити світ. А коли так, то й володіти нею в повній мірі спроможний лише Бог. Поки що це цілком виправдано, адже підкорення людиною ядерної енергії, крім користі, принесло чимало втрат.

Хоча не включено, що слово лише стан певної не знаної нами енергії, магнетичне поле, код до приведення в дію. Можливо прояснилося б це нам, коли б ми глибше вникли в теорію Вернадського про ноосферу.

У творенні ноосфери мова набуває основного значення як спосіб самовираження особистості, основа мислі, знаряддя розуму. У повсякденні люди повинна зважати на те, що засобом слова можна привести в ауру Землі добро, яке її зміцнить і очистить, чи зло, яку її руйнуватиме. Це дуже важливо, коли думати про живу частку Всесвіту – субстанцію, якій характерні ефірність, астральність, ментальність тощо.

Отже, до мови і мовлення потрібно ставитися   відповідально. Це – Божий дар, шо таїть у собі силу, якою потрібно обережно й правильно користуватися. Адже слово, як відомо, може наснажувати, одухотворювати, кликати до життя. В іншому випадку воно може засуджувати, заперечувати, вбивати. Словом творилися магічні молитви і проголошувалися століттями, сягаючи сьомого коліна людського роду.

«Ну що б, здавалося, слова», - розмірковував Великий Поет і доходив висновку про надзвичайну їх потенцію. В іншому  вірші, вболіваючи за долю скривджених, поневолених, він казав: «Я на сторожі коло їх поставлю слово». Минають роки, а Шевченкове слово продовжує звучати так само актуально. Оберігаючи соціально-духовні надбання нації.

Зрозуміло, що на літераторах, як і на інших категоріях людей, які своїй діяльності оперують словом, лежить особлива відповідальність. Поєднуючи інтуїцію та майстерність, вони творять дива, розкриваючи найпотаємніші глибини душі, передаючи найтонші нюанси думок і почуттів. Будучи своєрідним духовним фільтром і каталізатором, література завжди несла в собі ідею вдосконалення, орієнтацію на загальнолюдський ідеал. Саме через це митцям, зокрема письменникам, приписується особлива благотворча місія на землі. Хоч, звичайно, окремі твори окремих авторів не позбавлені «помислів від лукавого», породжених швидше недосконалістю людської натури, ніж лихим замислом.

Крім усього, література має ще одну істотну властивість – вона здатна зафіксувати перебіг подій життя в найрізноманітніших його психоматерільних проявах. За допомогою слова ми осягаємо простір і час, можемо викликати в уяві пережите в минулому, зазирати в майбутнє – бачити його в образах діях.

До людської душі дотикаються ірраціональні світи-виміри, зв’язок з якими можливий лише через слово. Поки що ці речі ми відносимо до розряду екстрасенсорних, або й зовсім до ірреальних, проте, не виключено, що в недалекому майбутньому вони стануть загальновизнаними і зрозумілими.

Важко сказати, коли саме людина серйозно замислилася над таїною слова, усвідомила його магічну силу. Зараз навіть важко говорити про те, як виникла, освоювалася людиною мова, мовлення. Народи ще й досі сперечаються за право вважати себе спадкоємцем першої мови. Виходячи з наших знань, ми припускаємо, що мова як похідна інстинкту могла виникнути з наслідування звуків природи, вигуків або аноматопеї.

Не знаючи механізму мовотворення, ми не можемо пояснити, чому наш предок назва дерево «деревом», небо «небом» і т. ін. Це матеріал для досліджень. Можливо, давня людина інтуїтивно відчула невловлювані нами особливості звуків, уміла їх асоціювати залежно від антропологічних та інших факторів з явищами і предметами навколишньої дійсності. Дехто з дослідників намагається співвідносити  звуки з відповідними кольорами, і це, можливо, крок до пізнання нового в мовознавстві. Правда, людство освоїло стільки звукової матерії, що наше нинішнє сприймання не дає змоги знайти достатню кількість кольорових відповідників. Це, гадаю, було б під силу сучасним технічним засобам.

Звукова палітра кожної з мов досить своєрідна. Кожен елемент має свою значимість лише в єдності та взаємозв’язку з іншими елементами. Людство послуговується величезної кількістю мов, кожна з яких являє собою більш чи менш складну систему фонем, лексем, об’єднаних граматико-синтаксичним зв’язком.

У мові кожного народу віддзеркалений синтез його досвіду, слід від пережитих природних і соціальних стихій, відбиток прагнень, вірувань, нахилів, знань про світ і людину. Отже, зрозуміло, що метаморфози суспільного просування по висхідній неодмінно впливають на розвиток мов, ідеться про процеси, в яких соціально тісно переплетене з лінгвістичним: зникають у безвість, стають мертвими цілі мови з багатовіковою історією, шліфується граматика, міняється лексика. З часу руйнування Вавилонської вежі мовна сфера зазначила чимало кількісних змін. Їх вивчення, узагальнення в цілісну планетарну панораму дасть нам матеріал для висновків за різними напрямками пізнання світу.

Чи не найчутливіша до різних впливів лексика – наймінливіший, нестійкий компонент. Вона завжди в русі творення, що означає оновлення, збагачення, зникнення окремих слів з ужитку, віднесення деяких до розряду архаїзмів, асиміляції, дисиміляція і т. ін. Саме тому піклування про мову, її захищеність слід починати із захисту словника. Безперервна мовна еволюція здійснюється надлзвичайно складно. Грубе втручання зацікавлених осіб неприпустиме і, власне, безрезультатне.

Складний період зараз переживає наша рідна мова. Після багатовікового її занепаду прийшов час ренесансу. Мобілізовані зусилля письменників, лінгвістів, філологів, людей від науки і не тільки. Впорядковується правопис, укладаються технічний, науковий, правничий словники, відсіюються іншомовні кальки, повертаються напівзабуті та зовсім забуті слова, на свої місця стають переміщені наголоси.

Нерідко буває, що деякі надмірно рішучі знавці мови пропонують вилучити разом  з непотрібними запозиченими словами, які давно посіли в нашій мові, як не на користь їй і те, що, буває, широковживані слова замінюються вузькодіалектними, діаспоричними, які виглядають штучними і випадковими на сьогочасному мовному тлі. Так, наприклад, звичне «бінокль» пропонують замінити незграбним «далековид», загальноприйняте «укол» пробують вилучити на користь «заштрик», «фойє» міняється на «сіни», «балкон» - на «порожнисту кулю» і т. ін. Прикро, що іноді ностальгія за власне українською лексикою набуває хворобливих форм, заважає бачити закономірності мовотворення, в тому числі й ті, що продовжуються об’єктивно. І незаперечною інтеграцією мов у світі.

Життя неодноразово переконувало у невиправданості таких підходів. Мовною практикою викристалізовувалися в часі ті відбиралися для нормативного словника найяскравіші, вдалі, ситуативно, доцільні слова. При цьому не виключається координаційна роль спеціалістів.

Варто пам’ятати реформаторам від мови, що працювати з такими делікатним матеріалом, унікальним творінням Бога і людей, потрібно з тонким розумінням і тактом.

Мова – явище настільки природне, настільки ж і таємниче. Будьмо гідними мудрості пізнавати цю таємницю, утверджувати в собі рідне слово і в слові, високому, доброму, утверджувати себе.