Українська мова- мова солов'їна

Програма:

 

« Українська мова – мова солов’їна»

                Постановка

          « Кайдашева сім’я»

               

Тематика : День української мови

 

                      Педагог- організатор

              Шевчук Олена Олександрівна

 

      с.Жміївка, Іванківський р-н. ЗОШ І-ІІ ст.

                                 2017 р

Мета:

 Виховання любові до рідної землі, до рідної мови, до її носія – українського народу, до держави Україна, до народних традицій; формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, прагнення своєю працею примножувати здобутки українського народу.

Формувати розуміння того, що  мова - скарб, без якого не може існувати ні народ, ні держава.

 

Обладнання:

 Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, портрет Т. Г. Шевченка, плакати «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «Пісня - душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша - солов’їна», презентації, виставка книг.

 

                                     ЧАСТИНА 1

                         Лунає мелодія

Ведучий 1

-Рідна мова - це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Доброго дня , шановні  добродії! Ми  раді  вас вітати  на святі  рідної мови!

Ведучий2

-За рішенням ЮНЕСКО 21 лютого всі народи землі  відзначають     Міжнародний  день  рідної  мови.

Ведучий1

-Міжнародний день рідної мови святкують з 2000 року. Саме так вчені-лінгвісти намагаються привернути увагу людей щодо володіння рідною мовою. На сьогоднішній день людство розмовляє на семи тисячах мов. А кожні два тижні одна з них зникає (!). А зникає мова – перестає існувати й народ!

Ведучий2

-У 2006 році Україна приєдналася до Європейської хартії малопоширених мов. Цей документ закликає зберегти діалекти, що перебувають на межі зникнення. На території нашої країни до таких належать:

• Урумська та румейська мови (варіанти грецької), носії якої залишилися в Донецькій обл.;
• Ромська або циганська мова;
• Кримчацька (600 носіїв) та караїмська (800 носіїв) мови Криму.

Ведучий1:

- Історія свята сумна. У 1952 році в Бангладеші, який з 1947 року став регіоном Пакистану, розстріляли демонстрацію студентів. Демонстранти вимагали визнати бенгальську мову державною. Протести, що відбулися згодом, привели до того, що в 1971 році Бангладеш став незалежною державою. Отже, відвойовуючи права мови, люди здобули більше – державу.

Ведучий2

 Мова – це  той  інструмент , який  єднає  націю,  народність, народ до єдиного цілого. Це великий  скарб, який треба шанувати, берегти  і  розумно  збагачувати.

Ведучий1

 Зараз  це  свято  крокує  по  всій  планеті, і кожен  громадянин  будь-якої  країни ще  більше  відчуває свою  приналежність до  свого  народу, народності ,  нації.

 

Перегляд презентації  «21 лютого – Міжнародний День рідної мови»

 

Ведучий2

Щасливі ми, що народилися  на такій чудовій, багатій, мальовничій  землі – в  нашій  славній  Україні. Тут жили  наші  прадіди, діди, живуть  наші батьки – тут коріння  роду  українського. І де б ми  не  були, скрізь  відчуваємо  поклик  рідної землі, хвилюємося  аж  до  сліз, зачувши  рідне слово.

 

 

 

Ведучий1

 -Світ захоплюється українською мовою, яка належить до першої трійки наймилозвучніших мов земної кулі.

У 1934 році на конкурсі мов у Парижі українська мова була визнана поряд з французькою і перською як найкраща, найбагатша мова світу.

За мелодійністю українська мова займає друге місце серед мов світу, поступаючись лише італійській.

 

          Пропонуємо Вам конкурс під назвою «пантоміма»

 

(Команди отримують слова-омоніми, які вони повинні пояснити без слів. Зал оцінює оплесками вдалу передачу значення слова.)

 

                   Коса (дівоча / с/г)

                   Ручка (людини / дверна / авторучка ),

                   Брати (іменник / дієслово)

                   Вити (вголос / мотузку)

                   Кран (на кухні / машина)

Ведучий1

 Чи можливо людям порозумітися між собою без словесної мови?Люди спілкуються між собою за допомогою слів, тобто нашим засобом спілкування є словесна мова. Однак, ще існує мова жестів, а також – барабанного бою (Центральна і Північна Америка, Тропічна Африка), мова свисту (у жителів Канарських островів), монотонного шепоту (у жителів о. Цейлон та у пігмеїв Центральної Африки).

Ведучий 2

 Необхідно сказати, що мова існує ще й символах. Тобто, наші предки «кодували» свій посил через вишиті символи

Презентація   «Значення  вишитих символів»

 

Ведучий 1

 А як чудово та мелодійно звучить українське слово в поезії!

 

Ведучий 2 

-А зараз  ми  побачимо,  хто  із вас більше  знає  прислів’їв  про українську  мову. 

Ведучий1

-Добре, а які  скоромовки ви  вмієте  промовляти?

Ведучий 2

- Раніше,коли діти збиралися  всі  разом зі  старшими, то  старші розповідали  цікаві, смішні  історії.. Ведучий1

Наш народ дуже дотепний та любить жарти . А чи ви  знаєте  смішні  історії Ось, наприклад, одна  з  них Називається «Досадив»

 

                  (На сцену виходять учені розказують гуморески)

Учень 1

«Їхав дядько поганою конячкою, а  вона й  зупинилася, тож він сам запрягся, а її  прив’язав  до  воза, та  й  каже: « Не  схотіла їхати,  то  йди  пішки»

Учень 2

                                                КУХЛИК

                  Дід приїхав із села, ходить по столиці.

                  Має гроші — не мина жодної крамниці.

                  Попросив він: — Покажіть кухлик той, що з краю.

                  Продавщиця: — Что? Чево? Я нє панімаю.

                  Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.

                  — Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.

                  - Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

                  — На Вкраїні живете й не знаєте мови.

                  - Продавщиця теж була гостра та бідова.

                  — У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.

                  - І сказав їй мудрий дід:

                  — Цим пишатися не слід,

                  Бо якраз така біда в моєї корови: Має, бідна, язика і не знає мови.

Павло Глазовий

 

 

Учень 3

 

                          ПИСАННЯ Й КУСАННЯ

                           Один дресирувальник років з п'ять

                          учив свиню писать і малювать,

                          та не навчилася нічому тупорила,

                          лише учителя за ногу укусила.

                          В літературі теж: хто не навчився писати,

                          той критиком стає, щоб іншого кусати.

Учень 4

            Роман  (бессмертное произведение) тики

 

                        Гарну книжечку нову Читають хлоп'ята.

                        - Що це значить "романтизм"?

                        Питаються тата.

                        - О, знайшли про що питать! -

                        Блимнув той спідлоба.

                        - Це коли кістки болять.

                        Є така хвороба...

 

Ведучий2

Чи знаєте Ви, що у мові українській текст на одну букву можна говорити. Прослухайте ще тавтограми – тексти прози або поезії на одну літеру.

 

    ( Діти діляться на команди та складають текст на одну літеру)

 

                     Спить самотній сад.

                              Сипле, стеле сад самотній

                              Сірий смуток – срібний сніг, -

                              Сумно стогне сонний струмінь,

                              Серце слуха смертний сміх…

                              Стихли струни, стихли співи,

                              Срібні співи серенад. –

                              Срібно стеляться сніжинки –

                              Спить самотній сад. (В.Кобилянський)

 

                           Зимонька

                             Зимонька завила, загула, закружила, захазяйнувала,

                     Завітрила, засніжила, замела. Землю заметілями заткала.

                     Заховались зляканії зорі, з-за завії зрідка заглядали.

                     Зблідли зовсім, затремтіли, звисока, зоріючи, зітхали.

                     Засміялась злісно заметіль, заскрипіла, злобою завила.

                     Замела, задула звідусіль!...

                     Засопла, знесилено заснула.

                     Засвітилась зіронька здаля.

                     Заясніло. Злість зима забула. (Т. Шевчук).

Ведучий 1

І се-таки мелодійна та чарівна наша мова! Бережіть її, щоб вона не вмерла!

 

 

Ведучий 2

- Як  гарно  звучала  наша  рідна  мова  у  віршах,  прислів’ях, які  ніжні  й гарні  слова  і мелодія  у  пісні. Багато гарних  слів  почули  ми  про  нашу  рідну  українську  мову. Хочемо,  щоб  ви  полюбили  її  і  ніколи  не  цуралися  рідної  мови, де б ви не були, щоб зростали  в  ріднім  краї із рідними  словами.

Ведучий 1

- Наша мова багата на прислів’я. давайте послухаємо

 

   ( На сцену виходять учні молодших класів розповідають прислів’я)

 

                       Слухай тисячу разів, а говори один раз.

                                                        * *

                      Хто багато говорить, той мало творить.

                                                         * *                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

                      Один скаже, другий прикаже.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

                                                         * *

                     Хто своєї мови цурається, хай сам себе встидається.

                                                         * *

                     Слово до слова - зложиться мова.

 

                                      ЧАСТИНА 2

                      ( Постановка « Кайдашева сім’я, вірші під музику)

 

Учень:                   Босоніж стежка побіжить

левадою в городи...

Як любо тут, як славно жить

серед цієї вроди.

Кохаю край наш дорогий,

що зветься Україна.

Вітчизні хочу я своїй

зрости достойним сином.

Є в світі зваби немалі,

цікава стежка кожна...

Але до рідної землі

збайдужитись не можна.

Люби, шануй, піднось до зір

її пісні і мову.

Нема солодшої, повір,

за неї – пречудову.

 

Учень.

В молитві я звертаюся до Бога,

За Україну я його прошу.

Пошли народові, Небесний Отче, долі,

Надії й віри , відверни біду.

Ти збережи нам Боже, Україну,

Вона одна, а ми – її сини,

Не допусти руїни Ти її.

 

Учень.

Наш рідний край у світі наймиліший,

Країна наша краща на землі.

Не дай її розбити, розчинити

Отче Небесний! Захисти її!

Я до небес звертаюсь у молитві,

За Батьківщину молюсь до творця.

Дай Боже , Україні відродитись,

Нехай живе свята моя земля

Вистава  «Кайдашева сім’я»  за мотивами  повісті Нечуя-Левицького   «Кайдашева  сім’я»

                                         І дія

 (Музика)

(Батько Омелько Кайдаш точить косу на подвір’ї, сини Карпо та Лаврін сидять на травичці під парканом)

Автор

 Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. 

 Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались, і починалась возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого— Лавріном. Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум'яними губами.

Та надумали парубки оженитися…..

 

Лаврін:  Карпе!   А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить. (Накручує на руку мотузку)

Карпо:  Посватаю, кого трапиться.  ( знехотя обізвався , вирізає сопілку з дерева)

Лаврін:  Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо:    То сватай, як тобі треба.  

Лаврін:     Якби на мене, то я б сватав Палажку.  В Палажки брови, як шнурочки, моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби. Лаврін:  То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо:  І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

 Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Карпо:  Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

(Батько перестав стругати і почав прислухатись, потім встає.)

Омелько:  А чого це ви посідали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.

Карпо: В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна.

Омелько: Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся.

Карпо:   Хіба що з корчми йдучи...  

Омелько: Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами... Тьфу!

   ( Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку точити косу.)

 (Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно.)

Лаврін: Карпе!  (тихо) Скажи-бо, кого ж ти будеш сватать?

Карпо: Ат! Одчепись од мене

Лаврін: Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

Карпо:  Гарна... мордою хоч пацюки бий.

      ( Старий Кайдаш аж підскочив, кидає точило на землю)

Омелько: А бодай вам язики повідсихали, злидні.  ( перехрестився)

Лаврін:  То сватай Хотину Корчаківну  (засміявся).

Карпо:   Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

Лаврін: Ну, то бери Ганну.

 Карпо:   Авжеж! Оце бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...

     (богомольний Кайдаш плюнув і знов вибіг з повітки)

Омелько: (б’є батогом синів, ті стрибають через паркан і тікають)  Господи! Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку святу п'ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небі? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите, та тільки язиками чортзна-що верзете!  Ледацюги! Марш до роботи, поки матір не покликав.

Лаврін: Тату! Ви покинули майструвать, а ми вам нічого не кажемо. Омелько: Ти вже в нас великорозумний.  А хай вам грець. Чекайте, будете мати за гріхи.

Лаврін:  Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в  лузі, а тиху, як тихе літо. Мелашку… (замріяно)

 Карпо: Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.

 Лаврін:  О!.. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Карпо: (замріяно) Може… і Мотрю… (йдуть, але прислухаються до розмови батьків за парканом)

Кайдашиха: (вибігає) Омельку! Омельку!  Не забудь зайти з церкви до пана та візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславі ярмарок. (пританцьовує) Треба багато чого купити перед тим, як синів женити. Чи чуєш?

 Омелько: Та чую, чую!

 Кайдашиха:  (в’їдливо) Та, будь ласка, не заходь до шинку. Проп'єш гроші, не матимеш з чим іти на ярмарок. Треба солі, треба горшків, треба смоли. (йде до синів)

Омелько: І на якого нечистого вона розпустила язика! ( про себе) Дулю візьмеш, а не гроші. (дістає пляшечку і йде, пританцьовуючи)

(Карпо та Лаврін сміються) (музика)

                                                                                 ІІ дія

(Кайдашиха лежить на сцені)

Кайдашиха: (солодким голосом)  Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печі. А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.

Мотря: (заходить Мотря, зав’язує хустку) Добре, мамо. (Мотря порається)

Кайдашиха: Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох!

Мотря: Та зроблю, мамо.

Кайдашиха: Візьми ж, моє серце, начисти картоплі на борщ та накриши буряків. Ой!

Мотря: Авжеж, мамо.

Кайдашиха: Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накриши сала на вишкварки до каші. Ой, як мені недобре.

Мотря: Звичайно, матусю.

Кайдашиха: (встає тихо з ліжка і слідкує за Мотрею)  Мотре! ( крикнула вже не дуже солодким голосом)  Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти. Звідси чую, що щось смердить, мабуть пригоріло.

Мотря: ( про себе) І як , стара гадюка, все бачить. А здорова ж як віл. (починає сердито  скребти каструлю ножем)

Кайдашиха: Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить.

Мотря: Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить.

Кайдашиха: (торкається підлоги) Мотря, а чого це ти ще хати не мела і полотна не пряла?

Мотря: А я вам не наймичка все робити. (стукає пательнею по столі)

Кайдашиха: (піднімається) Казали твої батьки, що дадуть за тобою багато добра, а вони пригнали одну дурну вівцю та ще й перше вовну обстригли. Тільки добре знаєш,  як хліб їсти. (Мотря бере зі столу огірок і їсть, потім кидає його на стіл)

(Заходить Омелько та Карпо, сідають до столу, їдять)

Омелько: Знову сваритесь?

Карпо: Знову не миритесь?

Кайдашиха: (біжить до чоловіка)  Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...

Мотря: (порається біля столу, дає їсти чоловікам)  Од кобили чую! Що й одної сорочки мені не справили, а судите на все село. А я  пряла тонке полотно сама на всю сім’ю.

Кайдашиха: А де ж твоя придана скриня, в якій усього повно? Омельку, Карпе, ви чули, що вона витворяє? Ви бачите, що вона виробляє?

Карпо: Дай боже вам побиться, а нам подивиться. (продовжують з батьком їсти)

Мотря: Ви, мамо, лучче лягайте на ліжко та, про мене, беріть у руки бандуру, куріть люльку, як наша пані економша. (кривляє на лавці) Ой, у мене нога болить, ой спина гуде, ой голова ниє.

Кайдашиха: І до чого я дожила на старості років!  (п’є з горщика) А хай тобі в горлі пересохне!

Мотря: Моя мати квітчала мене, як рожу, а ви водите мене, неначе старчиху. (підходить до Карпа, обіймає) Попроси, Карпе, батька, щоб дав мені грошей на нову хустку та на спідницю. А ще краще, хай нас відділить.

( Кайдашиха вскакує, бере качалку,біжить за Мотрею, Мотря тікає)

Кайдашиха: Я тебе зараз так відділю, що ти забудеш , як тебе звати… (Музика)

 (Чоловіки хапаються за голову та розбігаються зі стогоном  в різні боки)

                                                            ІІІ дія

(музика)

(Мелашка замітає підлогу)

Мотря:(єхидно)  Як вимела рівненько! Чи не поясом , бува,  міряла сіни?

Мелашка:  А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття.  Я вам не наймалась.   (ногами відкидає сміття)

Кайдашиха: (вішає рушник на паркані  і до Мотрі) А хіба ж ти сама не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни?

Мотря: Міряєте ви, бодай: вже міряла вас лиха година!

Мелашка: Собі за пазуху кляни.

Мотря:  Ач як нова невісточка заговорила! Чи це не ви перебили моєму півневі ногу?

Мелашка:  А то ж хто? А як ще раз твої кури підуть на наші огірки, то я їх поріжу та поїм.

Мотря: То й заплатите! Хіба в нас волості нема, насадили під самим нашим перелазом огірків. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

Мелашка: Лавріне, ти чуєш, що вона каже? (Виходять Карпо та Лаврін, Карпо викладає з мішка цибулю та капусту, а Лаврін ремонтує серпа)

Мотря:  Карпе, кажу! Піди до матері та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей.

Карпо:  Гм? Кхе-кхе…

Мелашка:  Лавріне! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало? Іди  та вилай Мотрю.

Мотря:   Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з світу зогнати? Піди та вилай свою матір.

Карпо:  Іди та й лайся сама, про мене, хоч до самого вечора (спокійно).

Мелашка: Лавріне, зроби щось.

Лаврін: Та що? Хто бреше, тому легше.

Мотря: Нехай Лаврін заплатить за півня! (голосно на вухо Карпу)

Лаврін: Підсипай, Мотря, перцю, підсипай.

Мотря:  Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті.

Карпо: Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила! (трусить її за плече)

Мотря: А ота ваша лагідна Мелашка нехай загоїть.

Мелашка: Що? А це хто перебив спину нашому кабанцеві?

Мотря:  Я перебила! Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня. (обливає водою з цеберка Мелашку)

Кайдашиха: (вискакує з-за паркану і до людей)  Лавріне! Мелашко! Вся чесна громадо!  Пан отець! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?

 Мотря:  І що ж?  Знаю, знаю, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Ось його нога з вашого борщу. Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене! (кидає півневою ногою у свекруху)

Кайдашиха: Ова! Я зараз тобі в очі плюну. (хапає півневі ногу і біжить за Мотрею. Звучить музика)

                                                     ІУ дія

Мелашка: Мотре! Віддай нашого кабанця. Навіщо його закрила у клуні?

Мотря: (мотає нитки у клубок) І хто говорить, та, що по монастирях швендяє?  Віддайте мені мішок картоплі, який ваш кнур нарив у мене на городі.

Кайдашиха: Ось тобі на, клята невісточко. (вискакує з клуні, повертається спиною до Мотрі  і показує дупу)

Мотря: Карпе, а ти бачиш, що твоя матуся виробляє? Зовсім з глузду з’їхала стара.

Мелашка: Мотре! А віддай нам нашу грушу.

Лаврін: Або віддайте нам землю під нею.

Мотря: Зараз, тільки вмиюся. Віддай за так 2 аршина землі. Ваша грушища на нашій бо землі розрослася.

Карпо: Я її можу за 3 карбованці купити.

Лаврін: Я з груші щороку матиму по чотири. Бо там груші, як твоя голова. (їсть грушу)

Кайдашиха: (виводить з-за паркану дітей Мелашки та Лавріна) А ну,  дітки, збирайте груші на Мотриному городі. (вибігають діти і несуть у сорочках купу груш) Ой, мої солоденькі. Збирайте, збирайте, поки гадюка не бачить.

Мотря: А ну покладіть грушки назад, бо зараз віддухопелю. Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви, та покажу вам, де раки зимують.

Син Мелашки: А баба казали, що ви – кобила…(менші діти підхоплюють і кричать: «Кобила, кобила» (скачуть, дорослі сміються)

Мотря: Ах так, ну то майте на горіхи (лупить дітей рушником по спині)

Мелашка: Люди! Рятуйте, караул…  Мотря моїх дітей вбиває. Лавріне, роби щось. (починають бігати один за одним по двору)

Карпо: ( веде своїх дітей) Дітки, агов сюди, поки Лаврінові вилупки наші груші не позбирали. (діти Мотрі збирають грушки) Швиденько, збирайте собі. (Кайдашиха не дає збирати)

Лавріне: Пан отець сказав вам віддавати нам половину всіх грушок.

Мотря: Ще чого? Ти скажи, ще тій гадюці віддавати буряки з нашого городу. Ось тобі. (показують з Карпом дулі)

Мелашка: Ах так! То я твоїх дітей буду лупити. (бігає з віником за дітьми Мотрі)

(Мотря бігає за дітьми Мелашки. Галас, крик))

Кайдашиха: А вдавіться ви тими грушками.  Карпе, Лавріне, рубайте до біса ту грушу, поки ми один одного не повбивали. Чи хай би вона всохла.

Діти: (разом) Бабо, бабуню. А подивіться на грушку. А груша-таки всохла…

Всі: Ой!..

 (музика) (Німа сцена)

Автор

                           ( На сцену виходять всі учасники)

- Де б не було наше коріння, та немає значення якого кольору наша шкіра. Якщо ми народились на Україні, то ми всі діти України. І об’єднує нас любов до нашої рідної української землі        

               

 

Ведучий:  Всі  ми знаємо  багато  українських  пісень.

Адже,  пісня – це  душа  народу

Народна  пісня – голос  невмирущий.

Вона ніколи, як  хліб  насущний.

Не  вийде  з  людського  сущого  життя.

 

Звучить  пісня  « А ми діти України»  співають всі разом

 

                            « А ми діти України»

                                           1

Милий край, моя вкраїно,

Розквітаєш ти в очах моїх щасливих.

Тріпоче серце, я Господа молю,

Добра і злагоди на долю твою  - 2р.

                                             ПРИСПІВ

                      А ми діти України, хлопці та дівчата.

                       Нашу рідну батьківщину будем прославляти.

                      А ми діти України, нас усіх багато

                       І кохану нашу Неньку, будем шанувати

                                              2

Милий край, моя вкраїно,

Ти створила з нас велику родину.

Нас чекає ще багато перемог,

Об’єднала нас усіх одна любов.