Українська революція 1917-1918 рр.

 Українська революція1917-1918 рр. КЗ «ДФМХКК» ДОР»Малига Н. М.

Лютнева революція у ПетроградіПричини лютневої революції у Російській імперії: Величезні втрати у російській армії (близько 7,5 млн.) та призив запасних та рекрутів (15 млн.);Більшість кваліфікованих робітників та селян було мобілізовано до лав армії. Їх замінили жінки, підлітки та військовополонені; Зміни у народному господарстві, викликані потребами забезпечення фронту;Економіка Російської імперії не витримувала навантаження Першої світової війни. З’явився дефіцит продуктів харчування та товари народного вжитку;Втрата авторитету царя Миколи ІІ.

Лютнева революція 1917 року в Російській імперії розпочалася 23 лютого (8 березня за новим стилем) масовими протестами в Петрограді. Основною причиною стало невдоволення умовами життя, браком продовольства та політикою царя Миколи II. Спочатку протестували робітники, до яких швидко приєдналися солдати гарнізону. Протест переріс у загальне повстання, що змусило царя зректися престолу 2 березня (15 березня). Влада перейшла до Тимчасового уряду, що ознаменувало кінець монархії та початок нового етапу революційних змін у Російській імперії.

Зречення. Зречення Миколи ІІ відбулося 15 березня 1917 року (2 березня за старим стилем) на борту Імператорського поїзда поблизу міста Псков. Після кількох днів протестів у Петрограді, до яких долучилися і війська, Микола ІІ зрозумів, що втратив контроль над ситуацією. Оточений військовими лідерами та представниками Державної Думи, він підписав маніфест про зречення, передавши трон не своєму сину Олексію, а брату — Великому князю Михайлу Олександровичу. Однак, Михайло відмовився прийняти владу, заявивши, що це має бути рішення майбутніх демократичних зборів. Таким чином, зречення Миколи ІІ поклало край більш ніж 300-річному правлінню династії Романових​.

Перший Тимчасовий уряд. Перший Тимчасовий уряд у Росії був створений 2 березня 1917 року після зречення Миколи II. Його мета полягала у встановленні демократичного управління до скликання Установчих зборів, які мали визначити майбутню форму правління країни. Перший уряд очолив князь Георгій Львов. До складу уряду входили представники ліберальних та поміркованих соціалістичних партій. Уряд зіткнувся з внутрішніми конфліктами та кризами. Основні труднощі включали вирішення питань участі у Першій світовій війні, економічного занепаду та зростаючого впливу більшовиків, які критикували Тимчасовий уряд за невиконання обіцянок щодо аграрної та робітничої реформ​. Першим очільником Тимчасового уряду був князь Геогрій Львов

Тимчасовий уряд проголосив політичні свободи слова: друку, право на зібрання та об’єднання, діяльність політичних партій. Влада на місцях перейшла до громадянських комітетів та губернських і повітових комісарів Тимчасового уряду. Перемога революції відкрила широкі можливості для легалізації діяльності різних політичних партій, створення різноманітних громадських організацій, для активізації національно-визвольних процесів.

Реакція на революційні події в УкраїніПротягом березня 1917 р. утворюються Ради робітничих і солдатських депутатів (меншовики і ессери), які стали владою на місцях. Фактично в країні встановлюється двовладдя. Ситуація вкрай складна і суперечлива. В Україні до того ж вона обтяжена дією національного фактора. I конференція рад робітничих і солдатських депутатів Донбасу

В Україні революція з початку березня набрала ознак національно-визвольного руху. Українські організації й ініціативні групи розгорнули масову діяльність у найбільших промислових центрах і навіть у столиці Російської імперії. Так, 15 березня відозвою «До українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів» заявив про себе Тимчасовий Український революційний комітет м. Петрограда. Через десять днів він підготував масову 20-тисячну маніфестацію в центрі Петрограда. Петроградські українські організації об'єдналися навколо створеної ними Української національної ради, яка згодом тісно співпрацювала з Українською Центральною Радою.

Хвиля національних зібрань (сходок, мітингів, маніфестацій) невдовзі прокотилася по Києву, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах, містечках і деяких селах. Учасники цих акцій поряд із загальнодемократичними висували й вимоги ліквідації національного гніту, рівноправності націй, вільного розвитку української мови та культури. Відновився вихід друком українських газет і журналів, творів художньої літератури, засновувалися та відновлювали діяльність культурно-освітні організації («Просвіти», клуби, народні будинки, бібліотеки, читальні, хорові та драматичні гуртки), було розгорнуто роботу щодо створення української школи. Звістка про падіння царського режиму досягла Києва 13 березня 1917 р. За кілька днів представники найголовніших установ і організацій міста утворили Виконавчий комітет, що мав утримувати порядок і діяти від імені Тимчасового уряду. Водночас осередком радикальних лівих стала Київська рада робітничих і солдатських депутатів. Але, на відміну від подій у Петрограді, у Києві на арену вийшла й третя дійова особа: 17 березня українці заснували власну організацію - Центральну Раду. Субтельний О. Україна: історія. - К., 1996. - С. 425.

Символіка УЦР Символіка Української Центральної Ради (УЦР), що діяла з 1917 до 1918 року, відображала прагнення до національного відродження та незалежності України. Основними елементами стали: Тризуб — герб Київської держави часів князя Володимира Великого, який був офіційно затверджений як державний символ у 1918 році. Над розробкою проєкту працював відомий український художник Василь Кричевський, який створив ескіз для печатки Української Народної Республіки. Тризуб символізував історичну спадкоємність української державності та прагнення до незалежності. Жовто-блакитний прапор — національний стяг, де верхня жовта смуга символізує золоті пшеничні лани, а нижня блакитна — мирне небо України. Офіційний статус цей прапор набув у 1917 році під час діяльності УЦР, і саме тоді його затвердили як символ національного руху. Герб із зображенням Архангела Михаїла — історичний символ Києва, що використовувався Центральною Радою в окремих документах як додатковий елемент. Він уособлював захист, мужність і непохитність українського народу. Ці елементи, розроблені митцями й діячами УЦР, стали основою для багатьох сучасних державних атрибутів, підкреслюючи тяглість української державності.

Михайло Сергійович Грушевський. Голова Української Центральної Ради

Всеукраїнський національний конгрес. Всеукраїнський національний конгрес 1917 року став першим великим українським політичним форумом після Лютневої революції. Він відбувся в Києві 6–8 (19–21 за новим стилем) квітня з ініціативи Центральної Ради, яка на той час лише формувалася. Конгрес об’єднав близько 900 делегатів з різних політичних, культурних та професійних організацій, включаючи представників робітників, селян, інтелігенції, військових та духовенства. Присутні були також делегати з фронту та українських громад у великих російських містах.

Конгрес ухвалив рішення про підтримку автономії України у складі федеративної Російської Республіки. Михайло Грушевський був повторно обраний головою Центральної Ради, а сам конгрес став початком її перетворення на перший український революційний парламент, поклавши основу для майбутньої Української Народної Республіки. Серед основних вимог були: впровадження національно-територіальної автономії, захист прав національних меншин та участь у майбутніх мирних переговорах щодо кордонів України​. Конгрес мав не лише політичне, але й символічне значення, демонструючи єдність українського народу в прагненні до самовизначення та автономії.

Керівництво УЦР, обране на Всеукраїнському Національному конгресі8 (21) квітня 1917 р. М. Грушевський Голова УЦРС. Єфремов. Заступник голови УЦРВ. Винниченко. Заступник голови УЦР

Вільне козацтво. Вільне козацтво на Звенигородщині утворилося навесні 1917 року як добровольчі загони самооборони для захисту місцевого населення та підтримки громадського порядку. Їхня мета — забезпечення безпеки в умовах нестабільності, коли різні більшовицькі та дезертирські загони становили загрозу для місцевих громад. У квітні 1917 року в Звенигородці відбувся місцевий з'їзд Вільного козацтва, де було створено Звенигородський Кіш (батальйон), а Семен Гризло був обраний отаманом. Згодом він став одним із організаторів Першого Всеукраїнського з'їзду Вільного козацтва в Чигирині у жовтні 1917 року, де Павла Скоропадського обрали гетьманом Вільного козацтва​. Семен Гризло. Павло Скоропадський

Перший Всеукраїнський військовий з`їзд 5 – 8 (18 – 21) травня 1917 р. – в Києві пройшов I Всеукраїнський військовий з`їзд (700 делегатів). Головували: М. Грушевський, В. Винниченко, М. Міхновський, С. Петлюра. Було прийнято рішення:українізація армії;досягнення миру без анексії і контрибуції;Анексія – це насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави в односторонньому порядку, або територіальна виплата переможеної країни переможцю. Контрибуція – примусові післявоєнні платежі, які сплачує держава, що зазнала поразки у війні, державам-переможницям.автономія України.

Полк ім. Богдана Хмельницького. Перший український полк імені Богдана Хмельницького, створений у квітні 1917 року, став знаковою подією в процесі українізації військових частин російської армії. Ініціатором формування виступив Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка, який об’єднав патріотично налаштованих солдатів і офіцерів Київського гарнізону. На чолі з активістом Миколою Міхновським, вони почали домагатися створення національного військового підрозділу, що символізувало б відродження традицій козацького війська. Саме ім'я великого гетьмана Богдана Хмельницького було обране для того, щоб нагадати про героїчне минуле та відродити національну ідентичність.

Офіційне формування полку розпочалося 18 квітня 1917 року, коли кілька тисяч солдатів-українців на Київському військово-розподільчому пункті оголосили себе Першим українським полком імені Богдана Хмельницького. Однак їхні дії зустріли серйозний спротив як із боку російського командування, так і з боку частини українських політичних діячів, які побоювалися загострення відносин із російською "революційною демократією". Попри ці труднощі, полк отримав офіційний статус завдяки підтримці Центральної Ради, що ухвалила рішення про його створення, визнавши потребу в національному війську."Сі три тисячі опинились буквально на тротуарі Васильківської вулиці, проти Караваєвської, де містилася касарня. Вони вдалися під опіку Центральної Ради, просячи, щоб вона заступилася за них, і заявляючи, що з повною готовністю підуть зараз на фронт, коли їм дадуть український прапор і визнають українським полком, інакше — ні," — згадував Михайло Грушевський​."Це яскравий приклад непохитної рішучості українських вояків, які прагнули служити саме в національному підрозділі. Незважаючи на загрози покарань та складні умови, ці солдати залишалися вірними ідеалам, і саме ця рішучість стала основою для створення першого українізованого військового формування в Києві".

Травень 1917 р. – делегація Центральної Ради виїхала до Петрограду для досягнення рішень по наданні Україні автономії. Очільником делегації став В. Винниченко. Тимчасовий уряд відмовив. Сам Винниченко описував цю подію досить емоційно, зазначивши, що «наша екскурсія до Петрограда упевнила нас у тому, що новий демократичний режим у Росії не матиме життя. Баланс петроградських переговорів виявився цілком негативним. Треба було йти революційним шляхом». Ці слова Винниченка чітко відображають розчарування української делегації та розуміння, що надія на мирне вирішення питання автономії в складі Росії стає примарною.

Другий Всеукраїнський військовий з`їзд Другий Всеукраїнський військовий з’їзд відбувся в Києві з 5 по 10 червня 1917 року. У роботі з’їзду взяли участь 2308 делегатів, які представляли понад півтора мільйона вояків-українців, що служили в російській армії. З'їзд став важливою політичною подією, яка продемонструвала потужну підтримку ідеї української автономії серед військових, що послужило поштовхом до рішучих дій Центральної Ради. Кульмінацією цих подій стало проголошення Першого Універсалу Центральної Ради.

Перший Універсал УЦР Згідно з рішенням, ухваленим на з’їзді, 10 (23) червня 1917 року Михайло Грушевський урочисто зачитав Перший Універсал, який проголосив автономію України в складі демократичної та федеративної Росії. Універсал закликав українців брати справу у свої руки, створювати власні органи влади, розбудовувати місцеве самоврядування та вести діяльність для утвердження автономного ладу. Ця подія стала відповіддю на невдалу поїздку української делегації до Петрограда у травні 1917 року, коли Тимчасовий уряд відмовився визнати автономні права України, чим глибоко принизив українських представників. Як відзначалося у звіті з Петрограда: "Урядова комісія заявила, що задовольнити вимоги Української Центральної Ради неможливо". Розчаровані, українські делегати відповіли: "Центральна рада не може відповідати за лад та спокій на Україні".

«Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм).»

Генеральний секретаріат 15 (28) червня 1917 р. – створено Генеральний секретаріат Центральної Ради (уряд) на чолі з В. Винниченко. Склад уряду:генеральний писар – П. Христюксекретар фінансів – Х. Барановськийміжнаціональні справи – С. Єфремовпродовольчі справи – М. Стасюквійськові справи – С. Петлюра судові справи – В. Садовський народна освіта – І. Стешенко

У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд 16 (29) червня виступив з відозвою «Громадянам України», в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування.29 червня 1917 р. – до Києва прибула делегація Тимчасового уряду в складі О. Керенського (міністр юстиції та військових справ), І. Царетеллі (міністр внутрішніх справ), М. Терещенко (міністр закордонних справ). Після переговорів з представниками Центральної Ради, обидві сторони погодились на взаємні поступки. Олексій Керенський. Михайло ТерещенкоІраклій Царетеллі

Другий Універсал УЦРДругий універсал Центральної ради з’явився 3 липня (16) 1917 року. Вважається відступом від попереднього документа, оскільки став компромісом між ЦР та петроградським Тимчасовим урядом. З одного, оформлення кінцевого варіанту автономії України відкладалося до майбутніх Установчих зборів Росії; також не було уточнено повноваження Генерального секретаріату та окреслено територію, на якій розповсюджувався вплив українського парламенту (крок назад). З іншого боку, Тимчасовий уряд визнавав Центральну раду як регіональний представницький орган (чергове закріплення державотворчого процесу України).

Основні положення Другого Универсалу. Центральна рада невдовзі має поповнитися представниками інших національностей, що живуть в Україні. Склад Генерального секретаріату буде оновлено та подано на затвердження Тимчасового уряду як вищий краєвий орган місцевої влади в Україні. Оновлений Генеральний секретаріат діятиме як представник демократії народу України та виконуватиме владні функції за згодою з революційною Росією. Центральна рада підготує та подасть на затвердження майбутнім Установчим зборам законопроекти про автономний устрій України. УЦР призначить своїх представників до кабінету Військового Міністра, Генерального штабу Росії та Верховного Головнокомандувача. З метою комплектувати окремі військові частини українським населенням.

Повстання полуботківців. Проти II Універсалу виступили самостійники на чолі з М. Міхновським 4 – 5 липня 1917 р., однак їх виступ придушено. Полуботківці, як вони себе називали, виступали проти влади Тимчасового уряду, визнавали вищою владою в Україні Центральну Раду, але були незадоволені поміркованістю її політики. Кризу поглибив ІІ Універсал Центральної Ради (16 липня), який остаточну форму автономії України віддавав на розсуд російських Установчих зборів. Це сприймалося як здача позицій українськими парламентарями. Виступ збурених полуботківців стався в ніч на 18 липня і проходив під гаслами негайного проголошення незалежності України (тому головним натхненником виступу вважають відомого самостійника Миколу Міхновського). У маніфесті повсталих наголошувалося, що «український народ не має тих прав, яких домагається кожна окрема нація і які мають належати кожному окремому народу. Висунутий Російською революцією лозунг самовизначення народів залишається лише на папері. Ми, українці-козаки, що зібрались в Києві, … всіх росіян і ренегатів, які гальмують роботу українців, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з Російським урядом».

«Тимчасові інструкції» від Тимчасового уряду4 серпня 1917 р. – Генеральний секретаріат отримав «Тимчасові інструкції» від Тимчасового уряду, в якій проголошувався його складовою частиною. Влада Генерального секретаріату поширювалася на Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську губернії. Як і домовлялися раніше, Секретаріат перетворювався на краєвий орган в Україні. Але юрисдикцію було обмежено 5 губерніями (замість 9). Генеральному секретаріату не було дозволено вести військові, продовольчі, судові справи, розвивати закордонні відносини, керувати транспортним сполученням і зв’язком (телеграф, пошта). Кількість секретарів зменшено до 7, при цьому 4 з них мали бути не українцями (запроваджено квоту), тощо. В інструкції не згадувався 2 універсал.22 серпня (9 серпня — за юліанським стилем) 1917 року в резолюції Центральна рада не визнала дії Тимчасового уряду, підтвердила свою юрисдикцію у всіх дев’яти українських губерніях.

Повстання Корнілова20 – 30 серпня 1917 р. – заколото Корнілова - намагання встановити воєнну диктатуру (білогвардійці). В цей час зріє авторитет більшовиків. Відбувалася “більшовизація Рад”. Корніловське повстання (серпень 1917 р.) — спроба генерал-лейтенанта Лавра Корнілова встановити військову диктатуру в Росії, що мала на меті придушити революційні рухи і відновити порядок у країні. Генерал вимагав передання всієї влади військовим та розпуску рад і соціалістичних організацій. Однак, заколот закінчився невдачею, оскільки Тимчасовий уряд, очолюваний Олександром Керенським, рішуче виступив проти. Роль більшовиків була вирішальною. Вони активно виступали проти Корнілова, мобілізували маси та організували загони Червоної гвардії для захисту Петрограда. Цей заколот підвищив популярність більшовиків, які постали в очах робітників і солдатів як захисники революції та привів до зростання їхньої політичної ваги в країні. Лавр Корнілов

Установчі збори Установчі збори (жовтень 1917 р.) — це вибори до представницького органу, який мав визначити майбутній державний устрій Росії після Лютневої революції. Вибори відбулися в умовах політичної кризи, коли більшовики вже захопили владу в Петрограді внаслідок Жовтневого перевороту. Важливим аспектом зборів була їхня демократична основа: вибори проводилися на багатопартійній основі, і більшовики не здобули більшості (лише близько 24%). Більшість місць отримали есери, що відображало настрої селянського населення. Однак більшовики, які контролювали ключові політичні та військові позиції, не прийняли результати.

Жовтневий переворот Жовтневий переворот, також відомий як Жовтнева революція 1917 року, був збройним повстанням, яке призвело до захоплення влади більшовиками на чолі з Володимиром Леніним у Російській імперії. Відбувся в ніч на 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 року в Петрограді, столиці імперії. Основними подіями стали штурм Зимового палацу — резиденції Тимчасового уряду, та взяття контролю над ключовими урядовими будівлями, що завершилося арештом урядовців.

Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів та очільник Військово-революційного комітету. Саме Троцький відповідально керував розробкою плану повстання, координував дії більшовицьких загонів і забезпечував підтримку з боку гарнізону Петрограда, а також флоту. Завдяки його рішучій позиції й дипломатичним здібностям вдалося забезпечити безкровне захоплення ключових урядових об’єктів та нейтралізувати опір частин, які залишалися лояльними Тимчасовому уряду. Жовтневий переворот був значною мірою організований Петроградським Військово-революційним комітетом, контрольованим більшовиками, які використали вплив серед робітників, солдатів і матросів. Більшовики обґрунтовували необхідність повстання тим, що Тимчасовий уряд не здатний реалізувати демократичні перетворення, обіцяні після Лютневої революції, та продовжував війну, що призводило до зростання соціальної напруги. Після успішного захоплення влади більшовики оголосили про утворення Радянського уряду та взяли курс на встановлення радянської влади по всій країні. Це стало початком громадянської війни в Росії, а також радикально змінило політичний ландшафт регіону на десятиліття вперед.

Рада народних комісарів

Пізно ввечері 20 листопада 1917 р. Мала Рада Української Центральної Ради зібралася на засідання. Відкривав збори її Голова — видатний український історик Михайло Грушевський."Високі збори! Грізний момент кривавої боротьби в Росії і на Україні, коли нема центральної власті, коли повстала і все шириться громадянська війна, що переходить уже і на Україну, вимагає від українських партій рішучих кроків, щоб зміцнити власть, зробити Україну базою революції і відси боронити здобу­ток революції в цілій Росії, — сказав професор Грушевський і продовжив:– В такий час і для здійснення таких завдань потрібні героїчні засоби. Після довгих міркувань і сумнівів Генеральний секретаріат прийшов до тої думки, що для того, щоби крайова власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина і такою підвалиною може бути тільки проголошення Української Народної Республіки, яка буде повноправним тілом в міцній спілці народів Росії…"

Третій Універсал УЦРЦентральна Рада засудила переворот. У жовтні 1917 р. В Києві більшовики підняли збройне повстання. Завдяки “січовим стрільцям” і вільним козакам Центральна Рада придушила повстання.7 (20) листопада 1917 р. – проголошено III Універсал, який завершив формування Української Народної Республіки (УНР), але як автономії не більшовицької Російської Федерації:проголошено демократичні свободи;амністія політв`язнів;проголошено 8-годинний робочий день;скасовано поміщицьке право на землю;скасовано смертну кару;Генеральний секретаріат мав почати мирні переговори між воюючими сторонами.

4 грудня 1917 р. – Центральна Рада отримала “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної ради”, який підписали В. Ленін і Л. Троцький: Центральна Рада зобов’язувалася відновити постачання хліба в Росію; В. Ленін визнає Центральну Раду, а вона у свою чергу мала визнати владу більшовиків; Центральна Рада мала протидіяти пропуску на Дон антибільшовицьких військових частин. Причиною появи Маніфесту стала відмова Української Центральної Ради визнати утворену більшовиками Раду народних комісарів центральною владою в Росії та проголошення III Універсалом автономної Української Народної Республіки (УНР). Намагання повалити українську владу силами місцевих більшовиків, а також шляхом втручання центру в окремі ланки державного життя, економіки, військового порядку УНР виявилися марними. 27 листопада 1917 більшовики утворили при Ставці верховного головнокомандуючого в Могильові Революційний польовий штаб і почали формувати «революційні загони». Залишалося знайти формальний привід для початку прямої агресії проти України.

Всеукраїнський з’їзд рад4 – 6 грудня 1917 р. – тривав Всеукраїнський з`їзд рад у Києві, на якому не зважаючи на дії більшовиків, делегати висловили повну довіру Центральної Раді (з 300 представлених рад, 220 проголосували за Центральну раду, а 80 – більшовиків).

Перший Всеукраїнський з’їзд рад у ХарковіБільшовики виїхали до Харкова, де 11 – 12 грудня 1917 р. проголосили себе Першим всеукраїнським з`їздом рад, хоча делегати представляли тільки 82 ради (із 300 існуючих): Україна – Радянська республіка;Україна – частина більшовицької Росії;обрано більшовицькі органи влади: ЦВК(У) – Центральний виконавчий комітет України – вищий орган державної влади на чолі з Ю. Медвєдєвим, уряд – Народний секретаріат Ф. Сергєєв.

Всеукраїнський з'їзд робітничих і солдатських за участю селянських депутатів постановляє: влада на території Української республіки віднині належить виключно Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів; на місцях – повітовим, міським, губернським та обласним Радам, а в центрі – Всеукраїнському з’їздові Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, його Центральному Виконавчому Комітетові й тим органам, які він утворить. Україна оголошується республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Запропонував резолюцію більшовик Федір Сергєєв: Таким чином, влада Української Центральної Ради визнавалася нелегітимною.

Перша радянсько-українська війна Перша війна радянської Росії з УНР, яка тривала з грудня 1917 року до квітня 1918 року, мала декілька ключових причин. Основною була боротьба за владу та контроль над територією України після розпаду Російської імперії. Після Лютневої революції та утворення Української Народної Республіки, УНР прагнула здобути повну незалежність та вийти з-під контролю більшовицької влади. Тим часом радянська Росія на чолі з Леніним вбачала в Україні важливий економічний та стратегічний регіон, зокрема через її сільськогосподарські ресурси та доступ до Чорного моря. Другим фактором стало небажання більшовиків визнавати незалежність УНР, проголошену Третім Універсалом Центральної Ради в листопаді 1917 року, оскільки вони прагнули встановити радянську владу на всій території колишньої імперії. Також важливу роль відіграло протистояння ідеологій: український національний рух протиставлявся більшовицькому проєкту побудови радянської держави.

Бій під Крутами16 січня 1918 р. – бій під Крутами (гімназисти і студенти під командуванням сотника Омельченка) – спроба зупинити просування більшовиків на Київ (500 чоловік). Протистояти професійній армії більшовиків під командуванням М. Муравйова, було не можливо. Більшість захисників загинула, а ті, хто вижив, розібрали залізничне полотно, чим стримали на певний час наступ російських військ. Тіла 27 юнаків було перевезено до Києва, де їх урочисто поховали на Аскольдовій могилі. Крути увійшли в історію України як символ національної честі.

Звернення «До українського студентства»: Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-„большевицька“ грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі! Записуйтесь до „Куреня Січових Стрільців“, який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…

Повстання на заводі «Арсенал»16 – 22 січня 1918 р. – повстання у Києві робітників заводу “Арсенал” на чолі з більшовиками. Центральній Раді вдалося придушити арсеналівців, які виступили проти української держави. Але це ослабило війська УНР. Фактично збройний заколот дезорганізував Центральну Раду і скував війська у Києві, відтягнувши їх із інших напрямків, де з боями стримували більшовиків, що наступали. І хоч їхній виступ вдалося придушити, фактично вони відкрили дорогу для наступу іншим групам військ червоних. Вже 4 лютого російські війська на чолі з Михайлом Муравйовим зайняли Дарницю і мости через Дніпро та почали обстрілювати місто, а вже 8 лютого повністю захопили Київ.І вже за кілька днів українська столиця зануриться у криваве пекло червоного терору, кількість жертв якого ще не підрахована остаточно. Цинічний садизм київської ЧК, що залив кров’ю вулиці української столиці, надовго стане символом нового більшовицького режиму.

Червони терор26 січня 1918 р. – більшовики вступили в Київ, де розпочався “червоний терор”. Командувачами військ Раднаркому у цій війні був В. Антонов-Овсієнко та М. Муравйов. В. Антонов-Овсієнко. М. Муравйов. Ю. Коцюбинський

Юрій Коцюбинський (1896–1937) — український більшовик, військовий і політичний діяч, син відомого письменника Михайла Коцюбинського. У 1918 році він відігравав одну з ключових ролей у боротьбі радянської Росії проти Української Народної Республіки (УНР). Після Жовтневого перевороту Юрій став одним із провідників радянської влади в Україні. Він очолював так званий "перший більшовицький уряд" України — Народний секретаріат, а також брав активну участь у бойових діях проти УНР як командувач Червоної гвардії. Під час наступу більшовиків на Київ у січні-лютому 1918 року саме під його керівництвом проводилися каральні акції, які в історії отримали назву "червоний терор". У цей період його війська вдавалися до масових розстрілів, грабежів та насильства над місцевим населенням, особливо у Києві після захоплення міста. Цей терор мав на меті залякування населення і придушення будь-якого опору радянській владі. Існує багато свідчень про його жорстокість, яка викликала обурення не тільки серед українського населення, а й серед окремих українських діячів. Сергій Єфремов, відомий український громадський діяч, публіцист і літературознавець, різко критикував Коцюбинського за ці дії. Ось його слова про Юрія:«Немає гіршого прикладу морального падіння, ніж у цьому молодому більшовику, який проміняв славне ім'я свого батька на ганьбу катування рідного народу».

Переговори у Брест-Литовську. У грудні 1917 – січні 1918 рр. у Брест-Литовську тривали переговори між делегаціями Радянської Росії та Німеччини з її союзниками. З кінця грудня 1917 р. до переговорів приєдналася делегація Центральної ради.

Четвертий Універсал9 (22)січня 1918 р. – IV Універсал, який проголосив УНР незалежною. Універсал проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Умови IV Універсалу: УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу; З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді; Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР; Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни; УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні; УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною; УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян; Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

9 лютого 1918 р. – між УНР і Центральними країнами підписано мирний договір у Брест-Литовському: Мир без анексії і контрибуцій;Німеччина і Австро-Угорщина визнавали УНР незалежною рівноправною державою;Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти УНР відновити контроль і країні;УНР зобов’язалася постачати сільськогосподарську продукцію Німеччині та Австро-Угорщині (60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів м’яса, 400 млн штук яєць);Німеччина зобов’язувався постачати промислову продукцію;Більшовицьку Росію зобов’язали вивести війська з України."Мир з Україною" - передовиця спецвипуску газети Lübeckischen Anzeigen (м. Любек, Німеччина) від 9 лютого 1918 рокую. Медаль "Мир з Україною", випущена в Німеччині, на честь підписання Бретсьского миру

3 березня 1918 р. у Брест-Литовську підписано мирний договір між Радянською Росією та Німеччиною з її союзниками, за яким, окрім іншого, Раднарком визнавав УНР і Центральну раду, її договір від 27 січня 1918 р. та зобов’язувався підписати мирний договір з УНР. На підставі цих договорів австро-німецькі війська продовжували окупацію українських земель і на початку травня 1918 р. завершили її. Брестський договір зробив УНР повноправним суб’єктом міжнародного права, а також став значним здобутком української дипломатії.

В умовах окупації Центральна рада повернула собі владу в Україні, але реальна сила належала окупаційним військам. Між ними у березні–квітні 1918 р. виникають конфлікти. Особливо коли виявилась неспроможність Центральної ради виконувати свої зобов’язання по продовольчих поставках до Німеччини. До того ж на весну 1918 р. авторитет Центральної ради різко знизився. Трудящі маси були розчаровані в її політиці, а заможні верстви настроєні вороже. Останніх підтримували окупанти. За таких умов стає можливим державний переворот. Отже, стосунки Центральної Ради з Німеччиною та Австро-Угорщиною у 1918 році були неоднозначними: з одного боку, вони забезпечили військову допомогу та визнання незалежності УНР, з іншого — посилили залежність української влади від зовнішніх сил, що зрештою призвело до втрати політичної автономії.

Нереалізований П’ятий Універсал29 квітня 1918 р. – було прийнято Конституцію України. Головою парламенту обрано М. Грушевського. В той час його посада називалася «президент» - тобто голову парламенту. Центральна Рада ухвалила свою останню Конституцію — Основний Закон УНР, який закріплював принципи парламентської республіки. Однак це рішення вже не мало практичної сили, оскільки влада переходила до рук Скоропадського, який прийняв титул гетьмана та ліквідував усі здобутки Центральної Ради.

Гетьманський переворот29 квітня 1918 р. – гетьманський переворот Павла Скоропадського. “Конгрес хліборобів” (Всеукраїнський з’їзд землевласників) проголосив встановлення Гетьманату і гетьманом було обрано П. Скоропадського. Його прихід до влади підтримала Німеччина, яка перебувала у постійних конфліктах з Центральною Радою.

Конгрес хліборобів"Конгрес хліборобів" — це зібрання, яке відбулося 29 квітня 1918 року в Києві та зіграло ключову роль у гетьманському перевороті. На ньому були присутні близько 6 тисяч делегатів, переважно великих землевласників та представників сільських громад. Формально цей конгрес виступав від імені селян і землевласників, хоча багато делегатів було зібрано за ініціативою про-гетьманських сил. На конгресі Павла Скоропадського проголосили гетьманом Української Держави. Це було зроблено з метою легітимізації перевороту та забезпечення підтримки аграрної еліти. Після цього Скоропадський оголосив про повалення влади Центральної Ради та взяття на себе керівництва новоствореною державою — Українською Державою, з більш авторитарною формою правління.