Українські імена в світовій науці

Казимирчак –Полонська Олена Іванівна

( 1902 – 1992 ) – відомий український вчений      

у галузі небесної механіки, дослідниця руху комет.

Якби хтось провів конкурс на кількість видатних людей, імена яких присвоєні небесним тілам, то Україна посіла б одне з перших місць. А Волинь серед українських областей займає не останнє місце у цій категорії.

Майже всі знають про малу планету Леся, названу на честь Лесі Українки. Є планета, яка носить ім’я Клімішин, на честь видатного волинського вченого-астронома. Між орбітами Сатурна та Урана є пояс астероїдів, який має офіціальну назву «пояс Казимирчак - Полонської», а мала планета № 2006 з 1978 року має назву «Полонська» - так світова астрономічна спільнота вшанувала роботу жінки неймовірно трагічної долі, видатного вченого-астронома, волинянки Олени Іванівни Казимирчак  - Полонської.

Народилася Олена Іванівна 21 листопада 1902 р. у селі  Селець Володимирського повіту Волинської губернії в дворянській сім’ї Івана і Євгенії Полонських.

У селі, яке розтяглося понад берегом Луги, уже мало що нагадує про панський палац і парк з екзотичними рослинами. Хіба білі, рожеві й сині фіалки розбіглися з нього усім Сельцем. Біля двоповерхівки, де розмістилися сільська влада, офіс сільгосппідприємства та пошта, височить пагорб, на якому колись стояла панська альтанка і звідки, за місцевими переказами, Полонські, за вечірнім чаєм чи кавою, слухали спів селецьких дівчат.

За переказами місцевих жителів Льоля, як називали вдома Олену Іванівну, з сільськими людьми розмовляла українською мовою, стара ж пані – тільки російською. Полонські мали дуже багато землі, та, очевидно, зрозумівши, що часи змінюються і вона їм не буде потрібна, по гектару, по два розпродали майже всю.

16 річна вродлива дівчинка з захопленням вчилася в Луцькій гімназії. Вона добре опанувала українську, польську, російську, німецьку та англійську мови, фізику та математику. В 1920 році, після закінчення української жіночої гімназії на «відмінно», життєві обставини змусили Оле­ну  працювати в канцелярії Луцького суду і допо­магати хворій матері доглядати за маєтком.

Без атестату класичної чоловічої польської гімназії про вищу освіту в Польщі не було чого мріяти. В 1921 році, після іспитів з польської літератури та історії за 10 років шкільного курсу, після складання іспитів зі всіх шкільних предметів польською мовою, Олена отримала польський атестат зрілості.

У 1922 р. вона блискуче склала вступні іспити на фізико - математичний факультет Львів­ського університету Яна Казимира, по закінчен­ні якого працювала в Львівській астрономічній обсерваторії, а з 1932 р. — в Астрономічній об­серваторії Варшавського універ­ситету.

У Варшаві на талановиту асистентку звернув увагу відомий учений, патрі­арх польської наукової школи з небесної механіки, профессор М. Камінський і запросив Олену до аспірантури. Темою її дисер­тації було вивчення руху комет у період захоплення їх великими планетами Сонячної системи. В 1934 р. вона здобула вчений сту­пінь доктора філософії.

У 1936 р. доля з’єднала Олену Іванівну з Леоном Казимирчаком, ученим- іхтіологом, який також працював у Варшавському університеті. У 1937 р. у них народився син Сер­гій.

За словами очевидців стара пані дуже тішилася маленьким онуком. Буваючи у Сельці, Олена з Леонідом відвідували місцеву православну церкву, і сповідалися, і паску святили. Не вбиралися у пишну одежу й розмовляли по-нашому.

Це було щасливе подружжя красивих, талановитих людей, сповнених великих творчих за­думів. Та війна зруйнувала їхні плани.

У 1939 році, втікаючи подалі від фронту, Олена Іванівна з сином, чоловіком та матір’ю переїжджають до Львова. До 1944 року вона працювала в Астрономічному інституті, а ранньої весни 1944  на переконання чоловіка повернулася  до Варшави.

Олена Казимирчак мріяла повернутися в Україну та оселитися в теплій південній місцевості. Це було по­трібно і хворим синові та матері. Мрія здійснилася, та, як кажуть, «сталося не так, як гадалося». На війні безвісти пропав Л. Казимирчак, а на руках Олени Іванів­ни залишилися маленький син і хвора мати. Декілька разів, із ризиком для життя, вона робила спроби знайти чоловіка в конц­таборах. Скільки сил і здоров’я втратила Олена Іванівна для по­шуків своїх рідних, знає тільки Бог. Сотні кілометрів вона про­йшла босоніж скованою морозом землею, одягнена в гумовий пла­щик. Неушкодженою проходила крізь табори смерті, відшукуючи в смердючих бараках дорогих лю­дей — чоловіка і матір. Верталася звідти, звідки вивозили тільки трупи. Не раз стояла під дулами фашистських автоматів і дивила­ся смерті в очі. Але серце її ніко­ли не втрачало надії на Господа, який давав їй сили перебороти будь-які труднощі. Врешті-решт вона відшукала матір, з якою по­вернулася до сина.

У травні 1945 р. Олена Іванівна переїхала до Хер­сона й влаштувалася на роботу до Херсонського педагогічного ін­ституту. Мешкала вона із сином та мамою  у якомусь напівзруйнованому будиночку.  Щоб зводити кінці з кін­цями працювала по 17 годин на добу, водночас займалася  кан­дидатською дисертацією, оскільки її польський диплом доктора філо­софії в СРСР не визнавався.

Доля готувала жінці нові удари. У 1948 р. у херсонській лікарні помер син Сергій від менінгіту.  Щоб відволіктися і загли­битися в наукову роботу, Олена Іванівна прийняла запрошення директора Інституту теоретичної астрономії АН СРСР М. Субботіна і переїхала в Ленінград (Росія), де 1950 р. захистила кандидатську дисертацію. Перед нею розкри­валися перспективи масштабних досліджень руху комет і любої серцю викладацької роботи в Ле­нінградському педагогічному ін­ституті ім. М. Покровського, та доля знову завдала удару.

Під час сталін­ської боротьби з «ворогами наро­ду» в 1951 р. Полонську  звільнили з роботи нібито за скороченням штату, а через рік заарештували за «шпи­гунську діяльність» у вагоні потяга, коли вона поверталася від старенької хворої мами з Херсону.

8 місяців у 1952році Олена Іванівна провела в Бутирській в’язниці. ЇЇ допитували, в маленькій камері не дозволяли сісти чи лягти, вона вимушена була ходити – її підозрювали у шпигунській діяльності, адже жінка постійно підтримувала зв’язок з Польщею, намагаючись знайти чоловіка.

 Через брак доказів Олену   звільнили, втім про вла­штування на роботу в Ленінграді не могло і йтися. Олена Іванівна повернулася до Херсона, де ді­зналася, що під час її перебуван­ня у в’язниці померла мати, яку одразу після ув’язнення дочки помістили  у психіатричну лікарню.

У повоєнному Херсоні про­цвітав бандитизм. Багато разів і вдень, і вночі на молоду вчи­тельку (вона викладала в Херсон­ському суднобудівному технікумі) нападали грабіжники, забирали продуктові картки, речі, докумен­ти, вихоплювали з рук продукти. Квартиру декілька разів обкра­дали, а потім з вини сусідів вона згоріла. Після цього Олена Іванів­на впродовж  місяців жила про­сто неба. Описані життєві події змусили переїхати її до Одеси, де упродовж 1953—1956 рр. працю­вала в педагогічному інституті.

Переживши жит­тєві трагедії, жорстокі удари долі, Олена Іванівна не впала у відчай, вона заглибилась у духовність і науку. В Одесі на неї очікував особливо тяжкий удар — ректор педагогічного інституту під стра­хом звільнення з роботи заборо­нив відвідувати церкву. Полонська не хотіла втратити роботу, але й церкву залишити не могла. В цей час Олена Іванівна задума­ла грандіозну наукову роботу — дослідження руху комет. Така робота дала б змогу відповісти на запитання, чи народжуються комети в Со­нячній системі, чи вони є залиш­ками протопланетної речовини, чи міжзоряними утвореннями, захопленими Сонячною систе­мою. Ця робота вимагала велико­го обсягу обчислень і могла бути виконаною тільки в центрі до­сліджень з небесної механіки — в Інституті теоретичної астрономії в Ленінграді. Тому у 1956 р. Олена Іванівна переїхала до Ленінграда. Уже в немолодому віці вона вла­штувалася на посаду молодшого наукового співробітника відділу малих планет, комет та супутни­ків, опанувала нову для неї спра­ву — програмування, підготувала для обчислень величезний масив даних про рух комет за 400-річ- ний період. Казимирчак – Полонська  розробила безперевну числову теорію руху дуже ціка­вої комети Вольфа-1 за сто років (1884—1984) її спостереження.

У 1968 р. Олена Іванівна за­хистила докторську дисертацію на тему «Теорія руху короткоперіодичних комет і проблеми еволюції їх орбіт» — роботу сві­тового значення, за яку їй того ж року було присуджено премію АН СРСР ім. Ф. Бредихіна. Полонська вивчала динаміку малих пла­нет в Астрономічній раді СРСР, очолюючи групу вчених.

Основні наукові праці вченої присвячені вивченню руху комет. Особливу увагу вона приділяла короткоперіодичним кометам: встановила, що характерними закономірностями руху таких комет є їхнє зближення з великими планетами (передусім з Юпітером). Дослідила рухи 35 короткоперіодичних комет різних планетних сімейств, визначила типи змін кометних орбіт. Обґрунтувала гіпотезу захоплення короткоперіодичних комет великими планетами і намітила загальні закономірності кометних орбіт.

З 1966 по 1991 рік Олена Іванівна видала 109 наукових робіт. З 1972 року вона стає почесним членом Всесоюзного товариства сліпих. Жінка видає наукові праці з вищої математики для сліпих.

Олена Іванів­на завжди приділяла велику ува­гу роботі з аспірантами, багато з яких згодом стали відомими вченими України, Росії, Польщі.

Вона  намагалася вихо­вувати в учнів риси виняткової відповідальності, наукової етики і високої моралі, самопожертви в ім’я добра інших.

Саме такі риси були прита­манні їй самій. Втративши сім'ю і здоров’я, незадовго до смерті,   Казимирчак – Полонська  прийняла постриг під іменем монахині Олени, була організато­ром лікарні для одиноких, знедо­лених, бідних людей (1990 р.).

Прожиті нелегкі роки дали­ся взнаки. Олена Іванівна втра­тила зір, але не впала у відчай. Маючи добру пам’ять, вона ви­рішила викладати в Ленінград­ській академії теології, бо в серці завжди мала велику віру в Бога. Вона була справжня «мама» - учила, пояснювала, наставляла; могла говорити з людиною годинами, скільки часу їй потрібно було, стільки і виділяла.

Останні свої праці жінка дикту­вала помічницям та публікува­ла під псевдонімом «Монахиня Олена». Померла Олена Іванівна Казимирчак-Полонська в 1992 р. Її поховали на цвинтарі видатних астрономів на території Пулковської обсерваторії (Росія, побли­зу Санкт-Петербурга).

Небесний механік — так на­зивають учених, які спостері­гають за небесними тілами і розраховують їх рух. Але для видатного астронома, докто­ра фізико-математичних наук, доктора філософії Казимирчак- Полонської це визнання під­ходить двічі: вона крім точних математичних обчислень орбіт уміла відкрити небо своїми мо­литвами.

Донедавна у Сельці про рід Полонських нагадував лише склеп, де покоїлось тіло Івана Полонського. Де воно зникло ніхто не знає. За Радянського Союзу в холодному приміщенні був штаб цивільної оборони колгоспу, згодом тут зберігали молоко. За незалежності місцева молодь вирішила там облаштувати диско-бар, але потім відмовилася від цієї затії. Як можна веселитися у гробниці? Знаючи про малу Батьківщину відомого астронома, сюди навідувались іноземці, яких цікавить особистість Олени Іванівни.

21 листопада 2012 року - особливий день: 110-та річниця народження великої та нажаль маловідомої науковця та монахині Олени Казимирчак-Полонської.

 ЇЇ земляки старанно готувалися до цієї події, тому в пам'ять про цю великодушну людину, було встановлено стелу, яку розмістили саме на місці альтанки, де полюбляла теплими вечорами сидіти її сім’я.

 Улюблене слово матушки Олени була «відповідальність». Вона часто повторювала, що християнин повинен бути відповідальним за все: справи, вчинки, слова і навіть думки. Розуміла смирення як не опущені до долу очі та чорна хустина, а як прийняття існуючих умов життя, обставин, які посилає Господь, і мудра, відповідальна поведінка в тій чи іншій ситуації.

 Якою ж дивовижною силою наповнює своїх дітей волинська земля, якщо і через десятиліття вони є взірцем духовної сили та незламності.

Література:

1. Казимирчак-Полонская Елена Ивановна // Колчинский И.Г.,  Корсунь А.А.,  Родригес М.Г.  Астрономы: біогр. справочник.  –  К.:  Наук. думка,  1977.  –  с. 108.
2. Корсунь  А. Дослідниця комет  // Обрій.  –  2006.  -  №  38.  –  с.  11.
3. Кривченя Е. Звезда Полонская// Джерела. — 1995. — №  31/32. — Серп. — с. 10.
4. Кривченя  Є.  “ Людина — планета” //  Новий день. — 1995. — 11 листоп. —  с. 5.
5. Олена Іванівна Казимирчак-Полонська // Знаменні і пам’ятні дати Херсонщини на 2002  рік.  –  Херсон,   2001.  –  с.  52.