Лисиця та горобець
Якось злетів з дерева горобчик на землю, бо знайшов дрібне насіннячко поклювати, та незчувся як лиска з-за куща хап, та й ухопила його за хвостик.
Вхопила, держить у пащі, та все й думає, як його хутенько заїсти. Зрозумів бідолаха, що життя його на волосинці та й вдався до хитрощів. Мовить лисиці:
— Ой, лисуню, лиско! Товаришував я з твоїм батьком. Що за лис був. Розумний, хитрий, хороший такий був. — Угу, — каже лисиця, а сама міцно стискає щелепами хвостик горобцю.
— Ой, лисонько рудасю, радився не раз я з матір’ю твоєю. Ото мудра була, діло завжди казала — куди іншим лисицям до неї!
— Угу, — знову пробурмотала лиска, а горобчика то ще міцніше тримає.
— Ой, лисице-кумасю, знавав я твоїх братів та сестер. Що ж то за гарні та славні були! Сказано — хорошого роду.
— Угу, — знов відмовила лисиця.
— Але ж найкраща, найрозумніша, хитра та спритна ти, моя дорогенька! У світі такої чудової лисуні немає! Правда ж?
Від такої гарної мови лисиця так зраділа, так запишалась, що забула про свою здобич, та гукнула на всю пащу:
— Так, так, так!
А горобчику того й треба — пурхнув на гілочку, та й бачила його лисиця! Облизнулась лиска, а горобчик мовить:
— Велику силу має облесливе слово…
Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості. — Приходи, кумцю! Приходи, любочку! Чим хата багата, тим і погощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом.
— Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила.
Журавель стук-стук дзьобом — нічого не спіймав.
А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всеї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить: — Вибачай кумочку, більше не маю вас чим гостити.
— Спасибі й за те, — пісним голосом промовив Журавель. — А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!
— Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, — мовить Лисичка. На другий день приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, бурячків, фасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
— Живися, кумонько! Не погордуй, люба моя, — припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка — добра страва! Встромляє голову до горнятка
— не йде голова! Пробує лапою — годі витягнути. Крутиться Лисичка, заскакує відти й відти довкола горнятка — нічого не порадить. А Журавель не дармує. Дзьоб-дзьоб у горнятко та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв. — Вибачайте, кумонько, — мовить, випорожнивши горнятко, — чим хата багата, тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарав.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з журавлями приязнь водити.
Лисичка - суддя
Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому,– щоб якраз по правді рівнесенько розділити.
Один котик і каже: «Давай поділимо отак, упоперек!» А другий каже: «Ні, розділимо краще вздовж!»
Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:
«А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?» – «Так і так,– розказують котики,– ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру». – «Е,– каже лисичка,– це можна дуже добре зробити! Ось дайте, я вам поділю!»
Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже: «Ні, оцей шматочок – більший, треба порівняти!» Та й над’їла один шматочок.
«А тепер,– каже,– оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб которому з вас кривда була!»
І знов над’їла. Та так рівняла,– то той шматочок над’їсть, то той,– поки стало два зовсім маленьких шматочки.
«Ну,– каже лисичка,– оце ж маєте тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть!»– «Ну, добре,– кажуть котики,– але ж ти багато нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?» – «Як за віщо?
– одказала лисичка.– А я ж вас поділила!».
Як слимак з лисом змагався
Якось уранці виліз лис із своєї нори в лісі та й думає: “Сьогодні неділя, тож годилося б роздобути смачненький обід”. Вибіг з лісу до озера та й засів на диких качок чатувати. А на озері тих качок
плавало так багато, що в лиса аж слинка потекла, і ніяк він не міг діждатися, коли ті, нарешті, з води вийдуть. Тоді підкрався до
самого очерету й зачаївся там. Качки підпливли до очерету, щоб забратися до своїх гнізд. Тут лис як скочить у воду і вже ось-ось
був би вхопив качку, аж вона пурх угору, і хитрун піймав облизня. І так було йому цілий день. До вечора набридло лисові безталанне полювання, що йому й смачної качки відхотілося. Бродив він, никав сердитий лугом і набрів на слимака. Та й каже йому: —
Здоров, малий! Куди це ти чимчикуєш? — Хочу до заходу сонця обійти озеро. Розреготався лис та й далі каже слимакові: — Ха-хаха! Я-то оббіг би, але ти?! І за три дні не подолаєш цієї дороги! А
слимак йому: — Може, хочеш зі мною позмагатися? То давай! — Ну добре! Але якщо я оббіжу швидше за тебе, тоді з’їм тебе! Слимак же спокійно: — Згода! Лис зрадів і готовий уже був рвонутися вперед.
Але слимак ще додав: — Перед тим як пустимося бігти, я полічу до трьох. Ти ставай попереду, а я побіжу за тобою, і побачиш, що я все одно буду перший! Жадібний і голодний лис зрадів, аж не встоїть
на місці, тупцюється по піску й питає: — То вже можна? — Ще ні!—
відповідає слимак. А приклеївся до лисячого хвоста, то тоді як закричить: — Раз, два, три, біжімо! Лис враз рвонувся з місця,
біжить, біжить що є духу, а коли вже був у половині дороги,
оглянувся назад себе,— слимака нема. Тут лис упав на землю, щоб передихнути, та й гукає: — Гей, слимаче, а де ти? — Я тут! Як почув
те лис, як схопився, як побіг, скільки сили було в ногах. Сонце вже зайшло і стало темно, коли прибіг лис на те місце, звідки почали вони змагатися. Дивиться, а слимака нема. На радощах він аж хвостом крутнув сюди-туди. А слимак відклеївся від лисячого
хвоста і як закричить: — То це ти аж тепер прибіг? Я вже півтори години тут стою, чекаю тебе! Засоромився лис, опустив хвоста і подався голодний до своєї нори.