Українські землі в складі Польщі в 1921-1938 рр..

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ У 1921-1938РР.

ПЛАН: Статус українських земель. Денаціоналізація українського населення. Стан промисловості. Соціальний стан українського населення. Опір українського населення. Аграрні реформи Євген Михайлович Коновалець (1891-1938) Громадсько-політичне життя

ВСТУП Західною Україною прийнято називати землі з переважно українським населенням, які в 20-30-х роках увійшли до території Польщі, Румунії і Чехо-Словаччини.

СТАТУС УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ Найбільше українців опинилося у складі Польщі. Це передовсім жителі Східної Галичини. Польські власті поділили її на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське. Крім Східної Галичини, до Польщі відійшли Західна Волинь і Західне Полісся. Кількість українців у Польщі на початку 30-х років становила близько 6 млн. чол., а заселяли вони майже третину тодішньої Польщі.

Паризька мирна конференція 1919 р. дала дозвіл на тимчасову окупацію Польщею Східної Галичини. Але Польща зробила все, щоб увічнити окупаційний статус західноукраїнських земель. Врешті-решт, незважаючи на протести галицького населення, Рада послів великих держав 14 березня 1923 р. визнала Східну Галичину частиною Польщі. Інші західноукраїнські землі увійшли до складу Польщі згідно з умовами Ризького миру 1921 р.

ДЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ За рішенням Ради послів українські землі у складі Польщі мали одержати автономний статус. Проте українці не мали можливості займати адміністративні пости в державних установах, офіцерські пости в армії, поліції, таємних службах. У 1920 р. для Східної Галичини офіційно запропонували назву – “Східна Малопольща”.

Було зменшено кількість українських навчальних закладів: в 1911-1912рр. їх було 2240, а в 30-х роках – лише кілька сотень. У гіршому стані була середня і фахова освіта. Із 138 загальноосвітніх середніх шкіл Галичини у 1939р. Працювало лише 5 українських державних шкіл. На галицьких землях діяло просвітянське товариство “Рідна школа”.

СТАН ПРОМИСЛОВОСТІ Про колоніальну відсталість галицьких земель красномовно свідчив стан промисловості: 85% підприємств були дрібними, на кожному з них працювало менше 20 чоловік. Переважали ті галузі, що забезпечували високі прибутки без великих вкладень: нафтодобувна деревообробна, харчова. Стан української промисловості погіршувався й через засилля іноземного капіталу. У 1934 – 1937рр. Спостерігалося деяке пожвавлення економіки. Проте воно не переросло в нове піднесення.

Промисловість на західноукраїнських землях мала свої особливості розвитку. Промисловий потенціал цих територій виступав сировинним придатком австро-угорської економіки. У промисловому секторі західноукраїнських земель домінував іноземний капітал – австро-угорський, німецький, французький, англійський. Національний український капітал був пов’язаний з торгово-промисловими об’єднаннями, зокрема на Галичині – «Крайовий союз кредитовий», «Союз спілок для збуту худоби».

СОЦІАЛЬНИЙ СТАН УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ Постійним супутником життя українців в Польщі було безробіття. В період економічної кризи воно набуло небачених розмірів. У 1931-1932рр. В Східній Галичині, за даними офіційної польської статистики, було зареєстровано 27 тис. безробітних.

Закон про восьмигодинний робочий день на практиці не виконували. У період кризи у деревообробників він сягав 14 годин. Реальна заробітна плата не збільшувалася, а часто і зменшувалася. Надзвичайно тяжкими були умови праці. На підприємствах частішали нещасні випадки.

АГРАРНІ РЕФОРМИ Роки 1861 — 1905. На підставі реформи, початої маніфестом 19 Iлистопада 1861 p., розмір сел. землекористування, що існував доти, зазнав чималого скорочення, особливо на Україні: 30,8% землі, що була в селян, були відрізані й залишені в поміщиків. З 48 100 000 га земельного фонду дев’ятьох губ. селянам приділено 21 900 000 га (45,7%), в руках великих власників залишилося 22 500 000 га (46,6%), а решту 3 700 000 га (7,7%) дістала держава, церква тощо. Пацифіка́ція у Галичині — репресивна акція, проведена польською владою у вересні — листопаді 1930 року за наказом Юзефа Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Східної Галичині.Пацифікація супроводжувалась масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях.

ОПІР УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ Національне і соціальне гноблення викликало опір українського населення. У 1920-1921рр. Робітники Львова, Стрия, Станіслава та інших міст виступили з вимогами підвищити заробітну плату, припинити терор, забезпечити демократичні свободи. Боротьба не припинилася: робітники вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці, відмовлялися сплачувати податки.

Та все ж, незважаючи на національні та соціально-економічні утиски, українське населення Польщі в 20-30-х роках не зазнало таких знущань і жахливих втрат, які випали на долю жителів радянської частини України.

ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ Народився 14 червня 1891 року в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область, Україна, тоді Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у вчительській родині. Був онуком о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків), який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Євгена. Небіж парохів Страдча — о. Ореста, Малехова — о. Володимира Коновальців.[2] Закінчив дворічну народну школу в рідному селі.[3] Повну початкову освіту здобув в українській чотирьох річній початковій школі при учительській семінарії[4]. У 1901—1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. 8 років у гімназії Є.Коновалець навчався в «Б» класі[5]. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету.

Видатний український військовий і політичний діяч XX ст. Є. Коновалець, засновник і керівник Української військової організації (УВО) та Організації, українських націоналістів (ОУН), увійшов в нашу історію як послідовний і наполегливий борець за соборність і державну незалежність України. Титанічна організаторська праця в УВО—ОУН принесла йому велику популярність і світове визнання, але, на жаль/вона стала й причиною його підступного вбивства.

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ Громадсько-політичне життя України наприкінці 20-х - у 30-х роках розвивалося під впливом суперечливих факторів. Соціальний склад населення кардинально змінився. Зникли економічно активні в 20-ті роки категорії приватних торговців, власників підприємств, помітно збільшилася кількість робітників - з 1770 тис. до 4578 тис. чол. 1940 р. їхня питома вага у населенні республіки досягла третини. Джерела поповнення робітничого класу були різноманітні, але переважало село. Вперше в історії України більше половини робітників становили українці.

ДОКУМЕНТ ПРО ЗАСНУВАННЯ УНДО ВІД 12 ЛИПНЯ 1925 Р.

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ http://www.google.com.ua