"Українському роду немає переводу"

Сценарій виховної години

«Українському роду нема переводу»

 

Майстер. Народна мудрість каже, що той хто не пам’ятає коренів та традицій свого народу, назавжди приречені бути нещасним. Бо ж недаремно говорять, що без кореня сохне все живе.

І от сьогодні ми всі зібралися тут, щоб пригадати наше минуле, без якого як відомо, немає майбутнього; пригадати наші традиції, обряди, пісні;доторкнутися до живих і прекрасних сторінок нашого роду, нашого українського народу. Тож, не дивно, що наші перші слова про Батьківщину.

 

Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка в далеч і губилась,

А мені у безтурботні дні

Назавжди, навіки полюбились

Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате,

Радість невимовна і жива,

Коли їх виводили дівчата

Як ішли у поле на жнива.

Ті пісні мене учили

Поважати труд людський і піт,

Шанувати Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає ,

Нам дає і мрії і слова,

Силою своєю напуває

Ласкою своєю зігріває!

З нею я ділити завжди буду

радості, турботи і жалі,

Бо у мене стукотить у грудях

Грудочка любимої землі.

 

Майстер. Кожен народ живе завдяки своїм символам – єдиним, неповторним і властивим тільки йому одному. Не можливо уявити собі нашу Українську землю без рути-м’яти при долині, безмежних золотих ланів пшениці чи жита, без материнки і оксамитових чорнобривців, а також без ніжної верби, що замріяно опустила свої віти у воду чи красуні калини. Недаремно у народі кажуть, що «без верби і калини нема України»!

 

 

 

 

Пісня "Одна калина"

Сумно, сумно аж за край...
Не дивись на мене, грай, музико, грай!
Зимно, зимно на душі...
Забирай, що хочеш, тількі залиши

Припев:
Одну калину за вiкном,
Одну родину за столом,
Одну стежину, щоб до дому йшла сама,
Одну любов на все життя,
Одну журбу до забуття
І Україну, бо в нас іншої нема!

Одну калину за вiкном,
Одну родину за столом,
Одну стежину, щоб до дому йшла сама,
Одну любов на все життя,
Одну журбу до забуття
І Україну, бо в нас іншої нема!

Cумно, сумно аж за край...
Так чого ж ти плачеш? Грай, музико, грай!
Крапля горя не зальє,
Наливай, козаче, бо у нас ще є

Припев:
Одна калина за вiкном,
Одна родина за столом,
Одна стежина, щоб до дому йшла сама,
Одна любов на все життя,
Одна журба до забуття
І Україна, бо в нас іншої нема!

Одна калина за вiкном,
Одна родина за столом,
Одна стежина, щоб до дому йшла сама,
Одна любов на все життя,
Одна журба до забуття
І Україна, бо в нас іншої нема!
 

 

 

 

 

 

 

Вірш

Схилилася калина на воду,

Дивилась на красуню вроду.

Горобчики у поля летіли,

Всі ягоди спілі об’їли.

У сумі калинонька мила

Все листя у воду вронила.

Прийшли за вітрами морози –

Замерзли в калиноньки сльози.

Колишися калинонько, колишися

Зеленими листочками розстелися,

Сонячними променями розмалюйся,

з дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.

А ще й срібною росою вмийся чисто,

Надінь свої ягідочки як намисто.

Буде тобі, калинонько, дуже радо,

Коли глянеш в чисту річку – у свічадо.

 

Майстер. Було б дивно, якби сьогодні на нашій виховній ми не згадали святу, рідну, добру, милу матір. Святе слово – рідна мати… Ні один дім, ні одна сім’я не обходяться без тепла і ласки, її очей, щирої і завзятої праці, її рук, що створюють лад у домі. Мати - берегиня роду, домашнього вогнища. Саме на її ніжних тендітних плечах, дякуючи її недоспаним ночам і нелегкій праці з ранку до ночі тримається сім’я.

Наступні рядочки ми присвячуємо нашим мамам.

 

Можна на свiтi чимало зробити:

Перетворити зиму на лiто.

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти.

Можна пройти крiзь пустелi і хащi,

Тiльки без мами не можна нізащо.

Бо найдорожче стоїть за словами:

В свiтi усе починається з мами!

 

Майстер. Звичайно для кожної дитини – її мама краща від усіх. Мабуть тому, що вона дала її життя. І до останньої хвилини доки битиметься її серце,мати переживатиме за свою дитину, а дитина хвилюватиметься за матусю.

Всім українським матерям ми присвячуємо «Молитву за маму»

 

«Молитва за маму»

Є в мене найкраща на світі матуся,

За неї до Тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком

До Тебе, небесна Ісусова Ненько.

Благаю у Тебе дрібними словами

Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров'я, рукам подай силу,

Щоб вивела діток у світ та й у люди,

Щоб ними раділа-пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні

До Тебе, Царице, на соняшнім троні.

 

Майстер.  А яка ж нація, який народ житиме без властивого тільки йому

– без рідної мови. Мова – душа народу. Наша мова – українська. Для нас,українців, вона найкраща, бо наша. А ще її називають і чарівною, і

солов’їною, і казковою, і милозвучною, і калиновою, і вишневою… Ці

порівняння можна ще довго продовжувати, бо мова наша є такою насправді. Тому, не дивно, що сьогодні ми шануємо і нашу рідну українську мову…

 

Чого ви плачете тополі?

Чи від образи, чи від болю?

Чи може з вітром сперечались,

чи може з полем покохались?

Чому засмучена калина,

немов заручена дівчина?

Зелені віти похилила

і листя росами умила.

Куди полинули лелеки?

У теплий край, у край далекий…

Несіть лелеченьки на крилах

найкращу пісню з України.

Ви чуєте, згадали знову

про нашу українську мову!

«закон про мову?» Так, вітаю!

Я рідній мові присягаю.

Усі ми родом з України,

пісенний край наш солов’їний.

Якого ж племені ми діти?

Чиї читаєм заповіти?

Любіть нашу рідну мову,

беріть до зброї гостре слово!

Ні! Не забули ще слов’яни

Шевченка заклик полум’яний.

О, милозвучна наша мово!

О, пісня мами колискова

Тараса невмируще слово!

О, рідна українська мово!

 

Майстер. Будемо сподіватися, що любов та повага до рідної мови у нас

у всіх щира і відверта, а не така як у героя гуморески Павла Глазового "Артист"

«Артист»

Простий батько сина вивчив на артиста.

Мова в того сина ідеально чиста.

Як зі сцени скаже українське слово,

То аж дух займає - просто пречудове!

А в сім'ї артиста діти й домочадці

Чешуть по-російськи, неначе ленінградці.

Тож невчений батько й запитав у сина:

- Поясни, будь ласка,

В чому тут причина?

У театрі в тебе українська мова,

А у хаті в тебе - нашого ні слова.

Син великодушно посміхнувсь до тата:

Ех, освіта в тебе, батьку, низькувата.

А тому, хто вчений, істина відома,

Що одне на службі, зовсім інше - дома.

Дома в мене мова - засіб спілкування,

А на службі мова - засіб існування.

Як же рідну мову я забуду, тату,

Як за неї маю непогану плату?

 

Майстер. Нація без держави є неповна і незакінчена, нація без власної мови існувати не може. Бо мова - це душа народу. Якщо забувається мова, то народ, який користується ціє мовою, зникає, але не фізично, а морально.

Любов до рідної мови починається  ще з колиски, з маминої пісні. у ній материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості, велика ніжність.

 

Я знаю: мова мамина –свята, 
В ній вічний незнищенний дух свободи, 
Її плекали розум і вуста 
Мільйонів. Це жива вода народу. 

Її зневажить – зрадити народ, 
Який до сонця зводився крізь муки, 
Це – забруднити плеса наших вод, 
Це – потоптати материнські руки, 

Які нас від напастей берегли, 
Останню дрібку хліба віддавали, 
Щоб ми нівроку дужими були 
Й матусиних пісень не забували. 

Зневажить мову мамину - біда, 
Котра пустими зробить наші душі, 
І ми нащадкам можем передать 
Лиш те, що корені калині сушить. 

Зневажить мову - зрадити себе 
(А зрадників хто може поважати?), 
І стане чорним небо голубе, 
Вмиратиме у муках рідна мати.

 

Треба вірити, що прийде час, коли наше життя наповниться щастям, спокоєм, теплом, хлібом і квітами, сподіваннями і радістю, працею і відпочинком - тим, що робить життя людським.

Щоб кожен із гідністю міг сказати:

"Я громадянин України !". Для цього сьогодні потрібно головне - впевненість у силах народу і своїх, дружня робота і віра в її успіх, у майбутнє України. Нема життя без України, бо Україна - це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна - це мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна - це пісня, яка вічна на цій землі.

 

Любіть Україну, як сонце, любіть, 
як вітер, і трави, і води… 
В годину щасливу і в радості мить, 
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, 
вишневу свою Україну, 
красу її, вічно живу і нову, 
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним, 
сіяє вона над віками… 
Любіть Україну всім серцем своїм 
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна 
в просторів солодкому чарі… 
Вона у зірках, і у вербах вона, 
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях, 
у пісні у кожній, у думі, 
в дитячий усмішці, в дівочих очах 
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора, 
живе у стежках, у дібровах, 
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, 
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах 
чужинців в зелених мундирах, 
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях 
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх, 
і сльози, і все до загину… 
Не можна любити народів других, 
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе, 
люби її кожну хвилину. 
Коханий любить не захоче тебе, 
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою, 
як пісню, що лине зорею… 
Всім серцем любіть Україну свою — 
і вічні ми будемо з нею!

Майстер. Батьківщину, як і матір, друга і долю не вибирають. Нам

судилося народитися і жити в Україні. Не забуваймо ж своїх традицій, своєї історії, мови, пісні, матері. Бережіть і передавайте із покоління в покоління живу скарбницю свого народу. Пам’ятайте, що українському роду нема переводу! Бережіть свою Батьківщину, бо вона одна така на цілий світ…

 

Одна Батьківщина і двох не буває,

місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

що босим колись протоптав?

У рідному краї і серце співає,

лелеки здалеку нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

потоки, потоки, мов струни течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка

винайдуть мрії на теплих вітрах.

Під вікнами – мальви, в саду – материнка,

оспівані щедро в піснях.

Тут мамина пісня лунає і нині,

її підхопили поля і гаї,

її вечорами по всій Україні

співають в садах солов’ї.

І я припадаю до неї устами

і серцем вбираю, мов спраглим води.

Без рідної пісні, без мови, без мами

збідніє, загине вона назавжди.

Одна Батьківщина і більш не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

той долі не знайде в житті.

 

Майстер.  І на останок , ми даруємо усім присутнім чарівну, прекрасну

пісню про нашу землю, про наш рід і наше славне минуле…

 

Край де народилась і живу

 

Майстер. І на цьому ми завершуємо нашу виховну годину, надіючись що всім присутнім вона сподобалась.