Умови розвитку комунікативних навичок та корекція поведінки у дітей середнього шкільного віку

Розвиток комунікативних навичок та корекція поведінки у дітей середнього шкільного віку

Здоровенко Наталія Вікторівна

Психолог СЗОШ «Надія»

При всій простоті і широкій вживаності таких понять як комунікація і спілкування існує плутанина і відсутність чіткості в тому змісті, який в них закладається. Дуже часто під спілкуванням розуміють базікання або висловлювання думок, під комунікацією – вміння красиво подати інформацію. Частково це так, але спрощує дані поняття до монологу чи ораторського мистецтва. Тому спочатку розберемося з термінологією.

Комунікація (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.

Тобто, комунікація є різновидом взаємодії між певними суб'єктами (передавач, приймач) за посередництвом певного об'єкта (повідомлення).

Вчитель – учень – навчання: це класична схема комунікації в якій вчитель (передавач) і учень (приймач) є суб’єктами, а інформація теми уроку – об’єктом. Сфера комунікації потребує безпосередньої участі інтелекту, але характер отриманої інформації вливає на емоційну сферу, яка в свою чергу задіює поведінкову, як реагування на отриману інформацію. Це може проявлятися як у вербальній так і невербальній формі: з цього моменту комунікація переходить в спілкування.

Спілкування — це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії.

Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого: аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією.

Г. Андрєєва виділяє три сторони спілкування:

комунікативну (обмін інформацією),

інтерактивну (взаємодія)

перцептивну (розуміння людини людиною).

У діалозі нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування.

Як бачимо, дані поняття близькі та тісно переплетені між собою. Можна сказати, що спілкування – це один із засобів комунікації, а комунікація – одна з функцій спілкування.

Способи комунікації

Передача будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Тому в соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну.

Вербальна комунікація – комунікація за допомогою усної і письмової мови.

Невербальна комунікація – комунікація за допомогою немовних засобів (жести, міміка, паузи, манери, зовнішність).

Засоби невербальної комунікації як “мова почуттів” значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати. Мовчання, погляди, жести іноді дають більше інформації, ніж слова. В деяких ситуаціях в спілкуванні на невербальні його компоненти припадає до 80% загального змісту спілкування.

Види вербальної комунікації

Контакт масок — формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.

Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.

Формально-рольове спілкування — це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, начальник і підлеглий, тощо.

Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.

Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — в цьому випадку розкриваються глибинні структури особистості.

Формальне спілкування не сприяє духовному розвитку, воно не може бути використаним у виховному процесі, тому воно неприйнятне для умов навчально-виховного процесу. Хто з впевненістю може сказати, що криється за маскою і в що це виллється?

Види комунікативних бар’єрів

Далеко не завжди процес комунікації є ефективним, адже між тим, хто доносить інформацію і тим, хто її сприймає можуть виникати комунікативні бар’єри — психологічні перепони, які людина встановлює, аби захиститися від небажаної, стомлюючої або небезпечної інформації. Виділяються такі типи бар’єрів, залежно від причин їх виникнення.

Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через огріхи в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику кількість звуків-паразитів.

Семантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають в них свій власний сенс.

Стилістичний бар’єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в цей час слухає.

Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.

Соціально-культурний бар'єр. Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні і професійні розбіжності в поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різного пояснення і сприйняття тих або інших понять, явищ, розумінь.

Бар'єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме несприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача. Або ж навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, він може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти.

Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім — і до інформації, яку він передає

Функції спілкування

Б. Ломов виділяє три групи таких функцій — інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів.

На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт.

Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.

Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання ін.

Афективно-комунікативна функція Характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Навчити людину спілкуванню неможливо – це прояв її внутрішнього світу, виявлення душі. Вміння вимовляти слова не гарантує конструктивних результатів при спілкуванні – діалог потрібно наповнювати інформаційно, емоційно, духовно. Це циклічний процес, тому, якщо один з учасників поводиться як реципієнт (бере і не дає нічого натомість) спілкування не відбувається, скоріше це односторонній лінійний процес передачі. В той же час реципієнт не має користі від отриманого: якщо йому нічого дати взамін (своя думка, емоція, тощо), значить у нього відсутній механізм сприйняття та переробки інформації, а відтак, він не може скористатися нею. Для кожної особистості існує своя корисна інформація, яка вільно сприймається і приносить свої плоди через апперцептивний механізм.

Навчаючи дітей розмовляти в рамках етикету (світське спілкування, контакт масок) педагоги навчають їх лицемірству – приховуванню думок і емоцій, в психологічному плані це означає лише використання їх оперативної пам’яті – тимчасового поверхневого утворення. В будь-якому разі такий підхід не приносить користі, не збагачує учасників контакту (інформаційно, емоційно, духовно), не стимулює до розвитку як особистостей.

Отже, на групових заняттях, метою яких є розвиток комунікативних навичок, перш за все треба розвивати внутрішній світ дітей, збагачувати його не тільки інформацією корисного соціального характеру, а й тим, що допоможе їм у встановленні та формуванні системи цінностей духовного спрямування.

Основні моменти психологічного характеру, що впливають на корекцію поведінки.

Локус контролю.

Зовнішній – позиція: я невинен – це хтось (чи щось). Будь-яку свою невдачу дитина пояснює несприятливими умовами, або діями сторонніх.

Внутрішній – позиція: це я у всьому винен. Схильність брати відповідальність за все на себе.

Обидві позиція являються тими крайнощами, які потребують виправлення – це психологічний дисбаланс.

Задача педагога. В цій ситуації треба навчати дітей адекватній самооцінці.

Розстановка пріоритетів. Дітям через брак досвіду та незрілу емоційно-вольову сферу, пов’язані з віком, важко визначити поняття головного та другорядного через що вони схильні до хаотичних дій, які рідко приводять до продуктивних результатів.

Задачею педагога є показати нерівноцінність задач і навчити їх ранжирувати.

•          Не треба робити все й одразу – результат буде нульовий
•          Визначити найкритичніший момент – він і буде головним
•          Визначити послідовність.

Під визначення першорядних та другорядних можуть підпадати дії, події, люди, почуття, емоції, тощо.

Помилки. Незрілість морального і духовного характеру основа неправильного сприйняття помилок – як власних так і стосовно своїх однолітків. Як правило, діти обирають одну з двох крайнощів: приховують свою помилку чи невдачу, переконуючи всіх що вони не мають до цього відношення, або ж наполягають на правильності вибору, незважаючи на його очевидну помилковість. В будь-якому разі ними керує сором і страх перед осудженням. Це єдині корисні риси в даній ситуації.

Задача педагога – боротьба з максималізмом, дітей необхідно навчити:

•          Визнавати свої помилки (не помиляється лише той, хто нічого не робить)
•          Вчитися визнавати правоту іншого (це не означає, що ти дурніший – просто ти не маєш досвіду в цій сфері)
•          Брати до уваги протилежну думку (щоб мати можливість порівняти і вибрати оптимальний шлях)
•          Вміння – це досвід, досвід – це час, час – це терпіння, терпіння – основа успіху в діловій сфері, виховання гідності та доброчесності в духовному плані.

Лідерство. Дітям кортить потрапити на п’єдестал. Причому, хлопчаки, керуючись власними поняттями справедливості та раціональності, змагаються за те, хто головний. Дівчата ж, виходячи зі своєї емоційності, мають бажання сподобатись (всім) і з’ясовують хто з ним краща. В обох випадках, хто переміг, той і головний. Хлопчаки надають перевагу невербальним проявам своєї позиції, влаштовуючи бійки, дівчата – вербальним – словесні перепалки та образи.

Педагогу на замітку:

•          У дітей молодшого та середнього підліткового віку переважає кінестетична репрезентативна система, вони відчувають потребу торкатись до предметів, що їх цікавлять – це спосіб отримання інформації. Бійка – це спосіб відчути товариша.
•          Агресія має підгрунтя
•          Бійка – випробування на міцність як себе, так і партнера

Задача педагога.

•          Показати, що бути головним – це відповідальність, а відтак – ти відповідаєш і за свої дії і за дії товаришів
•          Не перешкоджати з’ясовуванню стосунків (діти повинні мати власний досвід), а втручатись у випадку затяжної ситуації, використовуючи невербальні (ігри: настільні, рухливі) та вербальні (диспути, дебати, брифінги, обговорення) методи
•          Не позбавляти дітей дотиків: проводити ігри, в яких вони зможуть торкатись один одного
•          Знайти причини агресії і працювати в напрямку її зменшення (можливі причини: однакові характери; моральний конфлікт – неприйнятна модель поведінки товариша; ситуативність; заздрість)

Егоцентризм – властивість дитячого та підліткового віку є головною перепоною на шляху вдосконалення особистості: домінуюче бажання – брати, як матеріально так і емоційно.

Задача педагога.

•          Дати зрозуміти: якщо хтось бере – значить хтось повинен давати
•          Вчити давати (в межах здорового глузду), а значить і допомагати, використовуючи ігри в яких кожен має грати роль як того, що бере, так і того, хто дає; тематичні дискусії; проблемні обговорення.

Корекція поведінки – не одноразова акція, це пролонгований вплив з використанням різних методів виховання як вербального так і невербального характеру, спрямований в першу чергу на формування системи цінностей особистості.

Від повноти серця говорять вуста.

Від наповнення душі йдуть вчинки.