Управління процесом формування соціальної активності старшокласників

Кондратюк О.І.

Заступник

з навчально-виховної роботи

Межирічківської філії

Голованівського ліцею

ім. Т.Г. Шевченка

С. Межирічка,

Голованівського району,

Кіровоградської області,

Україна

 

Управління процесом

 формування соціальної активності

 старшокласників у позакласній роботі

          Тема дослідження: Управління процесом формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі.

Мета дослідження: визначити особливості формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі

Для досягнення мети заплановані такі завдання:

1.            Визначити сутність поняття «соціальна активність старшокласників».
2.            З’ясувати особливості формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі.
3.            Дослідити стан управління формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі.
4.            Розкрити шляхи удосконалення процесу формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі.

У роботі визначено сутність поняття соціальна активність джерелом якої, на мою думку, є духовні потреби. Ці потреби є визначальними  у соціально- ціннісній спрямованості діяльності, готовності діяти в інтересах соціальної спільноти.

Соціальної активності старшокласників у позакласній роботі формується тоді, коли учень, здатний реалізувати свої потенційні можливості, жити повноцінним життям, самостійно діяти, здійснювати власний вибір, приймати незалежні рішення, та відповідати за їхні наслідки

Метою дослідження стану управління формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі було виявлення рівня соціальної адаптованості, активності, автономності та моральної вихованості учнів

Шляхи удосконалення процесу формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі реалізуються учнівською громадою через прийняття рішень, їх впровадження за допомогою власних ресурсів у життя, співпрацею з адміністрацією

 

ВСТУП

Освіта повинна стати однією з умов відродження та розвитку самої держави, особливо в даний час. Таким чином, актуальність даної проблеми визначається насамперед завданням реформування освіти в Україні, необхідністю підготовки висококваліфікованих й психологічно грамотних фахівців з особистісно-орієнтованою спрямованістю в навчанні та вихованні учнів.

Вже в шкільному віці слід орієнтувати учнів на опанування способами спілкування з людьми, на створення моральної атмосфери колективу. Навчити цьому учнів може і повинен перш за все педагог. Для того щоб реалізувати дані задачі, потрібно педагогам володіти  мистецтвом створювати позитивний соціально-психологічний клімат в колективі, доводити особистим прикладом свої переконання, вміти аналітично мислити, слухати і говорити з людьми.

Проблема соціальної активності особистості перебувала в центрі уваги зарубіжних учених( І. Кант, А. Адлер, Дж. Дьюї, А. Маслоу, Е Еріксон. Значний внесок в опрацювання цього питання зробили вітчизняні дослідники (Б.Ананьєв, Г. Андрєєва, Л.Божович, І.Бех, І Кон, Т.Мальковська, А.Мудрик, А реан, С.Харченко)

Особливості формування і розвитку соціальної активності в різні вікові періоди глибоко вивчали психологи П. Блонський, Л. Виготський, О. Леонтьєв, А Петровський.

Психологи Б. Ананьєв, Л. Божович, О. Ковальов, О. Леонтьєв, Б. Ломов, В. М’ясищев, К. Платонов, С. Рубінштейн та інші пов’язують соціальну активність зі спрямованістю особистості, підкреслюючи її збіг із основними тенденціями суспільного розвитку. На думку вчених, спрямованість охоплює потреби, установки, мотиви, життєві цілі особистості, її суб’єктивні відносини — ціннісні орієнтації, схильності, ідеали, уподобання, переконання, смаки та інтереси.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПОЗАКЛАСНІЙ РОБОТІ

1.                  Сучасний стан проблеми у педагогічній теорії та виховній практиці

У сучасному українському суспільстві актуалізується проблема виховання особисті як активного суб’єкта життєдіяльності, здатного діяти цілеспрямовано та самостійно, обирати вид діяльності та відповідати за її наслідки, брати активну участь у громадських справах. Саме соціальна активність особистості забезпечує її свідоме, творче ставлення до життя і ґрунтується на соціальній взаємодії з навколишнім соціальним середовищем та передбачає зв’язок із духовним життям суспільства.

Особливого значення виховання соціальної активності має для старшокласників, які активно залучаються до соціального життя, набувають нового соціального досвіду. Проблема виховання соціальної активності молоді актуалізована у Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років, Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді, Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді, в Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», в яких зазначено, що завдання виховання старшокласників як соціально активних громадян полягає в підготовці учнів до самостійного суспільного життя, наданні допомоги в особистісному самовизначенні, формуванні соціальних умінь та досвіду соціальних відносин [6,с.4].

Державна  національна програма «Освіта»(Україна ХХІ століття) окреслила основні пріоритетні напрями реформування виховання. Виховна робота у сучасній школі повинна бути спрямована на  виховання духовної культури особистості, формування творчої, працелюбної особистості, формування високої мовної культури, забезпечення духовної єдності поколінь,, забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, розвиток індивідуальних здібностей та талантів молоді, формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування

 У П О С Т А Н О В і від 3 листопада 1993 р. N 896  Київ Про Державну національну програму "Освіта"  ("Україна XXI століття") йдеться мова про позашкільне навчання  і  виховання, яке спрямоване на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації,  здобуття  дітьми  та юнацтвом   додаткових   знань,   умінь,   навичок  за  інтересами, інтелектуальний і духовний розвиток,  підготовку  їх  до  активної професійної    і   громадської   діяльності.   Воно   здійснюється позашкільними навчально-виховними закладами, навчальними закладами у  позаурочний час,  творчими,  молодіжними об'єднаннями за місцем
проживання, на підприємствах, у різних організаціях і установах.[7с,5]  

Сутність процесу виховання як сходження особистості до морально-духовних цінностей розкрито на підставі особистісно-розвивальної методологічної моделі. Обгрунтовано необхідність урахування у процесі досягнення цієї мети виокремлених вікових особистісних меж вихованців і спадкових чинників, що впливають на розгортання процесу їх морально-духовного розвитку. Показано розвивальну ефективність правиловідповідного виховання. Вперше на понятійному рівні розкрито структуру провідної вчинкової системи та технологічні засоби їх формування.[ 5, c.75]

Особистість підпорядкована суспільним вимогам і не може розглядатися поза її соціальним життям, оскільки вона як соціальна істота, що повторює спільні для всіх погляди, виконує спільні для всіх звичаї, виявляє спільні для всіх дії.

Однак, не можемо погодитись повною мірою з наведеними вище думками, тому що у зв’язках особистості із соціальним середовищем особистість тяжіє до повного підпорядкуванню вимогам суспільства (акомодації) або вимушеного підпорядкуванню (конформізму) цим вимогам. Водночас, на нашу думку, слід ураховувати як рівень прийняття суспільних норм і цінностей особистістю, що залежить від виховного впливу різних соціальних інститутів, так і визнання у цих зв’язках особистості як суб’єкта такої взаємодії. Тобто слід ураховувати, що особистість є активним суб’єктом життєдіяльності, здатним діяти цілеспрямовано та самостійно, здійснювати власний вибір і відповідати за наслідки своєї діяльності.

Гуманізація відносин між педагогом та учнями є тією пріоритетною  засадою, за допомогою якої можна побудувати ефективну систему виховання творчої гуманної людини. Гуманні стосунки між педагогом та учнями закладають фундамент для взаєморозуміння, позитивного настрою, душевної рівноваги, найповніше розкривають природний потенціал кожної дитини, сприяють успішності навчально-виховного процесу, є основою позитивного ставлення до школи, до вчителя. Особистість учителя має сприяти появі в учня позитивних емоцій, бажання й готовності до діалогу.

Значні зміни у всіх сферах життя українського суспільства на початку ХХІ століття спричинили переосмислення життєвих орієнтацій його членів, посилили потребу в соціально важливих особистісних якостях і комунікативних вміннях, які б сприяли моральності та гармонізації поведінки особистості в міжособистісних стосунках. Зараз у суспільстві гостро постає питання пошуку психологічних можливостей поліпшення культури спілкування у соціумі. Саме тому, на нашу думку, особливої актуальності набуває потреба вивчення соціальної активності особистості, передусім у контексті становлення особистості як носія культури. [8,с.332]

Формування соціальної особи – одне з найважливіших завдань, що стоїть перед сучасною школою.

Головним завданням школи на сучасному етапі її розвитку є виховання гуманістичного громадянина в умовах розвитку демократичного суспільства. Насамперед, громадянина, який матиме активну життєву позицію, вмітиме правильно та ґрунтовно її відстоювати, а також любитиме свою батьківщину і поважатиме інших членів суспільства..

2.    Сутність та особливості формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі

Проблема формування соціально активної особистості, її готовність діяти як в інтересах держави, так й у власних інтересах є найбільш актуальною проблемою на етапі розвитку та становлення Українського суспільства.

Наше суспільство потребує громадян, які здатні свідомо приймати обґрунтовані рішення та виявляти активність у розв’язанні соціальних проблем.

Особа, яка здатна реалізувати свої потенційні можливості, жити повноцінним життям, самостійно діяти, здійснювати власний вибір, приймати незалежні рішення, та відповідати за їхні наслідки – це активний суб’єкт життєдіяльності, тобто наш старшокласник .

Розвиток активності особистості та форми її виявлення мають соціально спрямований характер. Адже , особистість формується впродовж життя та розвитку у соціумі. У соціальному світі активність особистості залежить від здатності людини виробляти суспільно значущі перетворення в соціокультурному середовищі шляхом присвоєння багатств матеріальної і духовної культури, що проявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні, де характеристикою активності особистості виступає активна життєва позиція людини.

Найбільш загальне визначення соціальної активності особистості подане у соціологічній енциклопедії і трактується як «характеристика способу життєдіяльності соціального суб’єкта, що полягає у свідомій спрямованості його діяльності на перетворення соціальних умов відповідно до назрілих потреб, інтересів, цілей та ідеалів, у висуванні й реалізації соціальних ініціатив, участі у розв’язанні актуальних соціальних завдань, формуванні особистісних соціальних якостей».

Процес виховання соціальної активності старшокласників ми розглядаємо  як співпрацю вихователя і вихованця  з метою виховання старшокласників на основі формування їхнього ціннісного ставлення до суспільства та самого себе, формування соціальної поведінки, що відповідає моральним нормам, принципам та правилам, прийнятим у суспільстві, й ґрунтується на засвоєнні вироблених людством суспільних цінностей та творчому їхньому застосуванні.

Соціальна активність особистості, зазначає В. Мордкович, є суттєва суспільна якість людини, що виявляється у здатності  суб’єкта до цілеспрямованого взаємодії з середовищем, у здатності, яка базується на її потребах і інтересах, є внутрішньою готовністю до дії і проявляється як усвідомлена і енергійна діяльність, спрямована на перетворення різних областей дійсності і самих соціальних суб’єктів [12, с.6].

В свою чергу Т. Мальковська, розглядає соціальну активність учнів, як інтегральне поняття, яке може виявлятися, і як спонукач до діяльності, і як стійка риса особистості: цілеспрямована, ініціативна, життєдіяльна, відповідальна з високою вимогливістю до себе, яка реалізується як перетворююча здатність у відповідних соціальних знаннях, уміннях і навичках [13,с.14].

На думку С. Грабовської та С.Чолій, соціальна активність найбільш загальна характеристика особистості, яка реалізується у соціальній поведінці( яка може  здійснюватися як усвідомлено, так  і  імпульсивно, в пориві емоцій, знічев’я, з конформістських міркувань) та у соціальній діяльності, що здійснюється цілеспрямовано, виходячи зі свідомо поставленої мети, за більш чи менш чітко побудованим планом [13,с.67].

Таким чином, якісна, змістовна сторона активності розкривається в системі діючих потреб, мотивів, настанов, інтересів, що обумовлюють здійснення тих або інших дій. Тому активність є суб’єктивною умовою опанування людиною навколишньої дійсності.

У своєму дослідженні розвитку соціальної активності молоді В. Косовець визначає, що сама особистості, і умови її діяльності, і соціальне середовище, в якому вона діє, кожного разу є іншим, змінними, не завжди прогнозованими. А це водночас диктує присутність зацікавленості особистістю проблемами інших людей, громади, уміння самостійно вибрати способи і засоби діяльності; самостійно приймати рішення; здійснювати самоконтроль та самокорекцію [13,с.102].

В юнацькому віці поступово відбувається зростання соціальної  активності, пов’язане з переходом старшокласників у позицію активного суб’єкта соціальних відносин, відповідно до обсягу соціальних зобов’язань, соціального досвіду та  ефективності процесу виховання та самовиховання.

На основі нової соціальної ситуації розвитку відбуваються докорінні зміни в змісті й співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості старшокласника

В основі соціальної активності старшокласників лежать потреби. За цих умов активність старшокласників можемо розглядати як форму вираження їх потреб. Зміст і механізм формування цих потреб розкривають інтереси, цільової установки, мотивація соціальної активності старшокласників. Джерелом соціальної активності, на мою думку, є духовні потреби. Ці потреби є визначальними  у соціально- ціннісній спрямованості діяльності, готовності діяти в інтересах соціальної спільноти.

Внутрішня готовність старшокласників до соціальної діяльності ґрунтується на потребах, що мають суспільну спрямованість. Залежно від того, як проявляється в діяльності соціальна сутність особистості, визначається рівень її соціальної активності.

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПОЗАКЛАСНІЙ РОБОТІ

1.       Дослідження стану управління формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі

Значні можливості щодо ефективного виховання соціальної активності особистості, на нашу думку, має проектна діяльність. Участь у проектній діяльності старшокласника як рівноправного суб’єкта цієї діяльності забезпечує формування незалежних суджень, власної соціальної позиції, толерантності до поглядів інших учасників проекту, уміння відстояти свої переконання та приймати самостійні рішення щодо вибору соціальної проблеми та шляхів її вирішення, розвивати вміння оцінювати результати власної  діяльності на основі усвідомлення своїх обов’язків

Основними закономірностями процесу виховання соціальної активності старшокласників засобами проектної діяльності : поєднання виховання соціальної активності старшокласників із суспільними потребами й умовами виховання;  виховання соціальної активності особистості старшокласників відбувається тільки в процесі їхнього включення у соціальну значиму діяльність; у процесі виховання потрібно поєднувати вимогливість  та повагу до особистості; у процесі виховання соціальної активності  слід ураховувати  вікові та індивідуальні особливості старшокласників; виховання соціальної активності старшокласників відбувається за допомогою  колективних форм виховання; у процесі виховання соціальної активності старшокласників необхідно їх спрямувати  на перспективи власного та суспільного розвитку; під час виховання необхідно спиратися на позитивні соціально бажані якості особистості; результати виховання соціальної активності залежить від виховного впливу на ціннісні орієнтації, погляди, переконання.

Виховання соціальної активності, на думку М.Твердохлєб, можна розглядати як процес створення умов для реалізації готовності учнів до реальних соціальних дій у різних сферах соціальних відносин(політичній, економічній, духовній).

Загальна соціальна функція виховання полягає в тому, щоб, виховуючи соціальну активність, не тільки  передавати з покоління в покоління знання, уміння, ідеї, соціальний досвід, способи поведінки, а на основі набутого досвіду сформувати особисту потребу дитини в соціально активній, суспільно позитивно спрямованій діяльності[9, с 152]

Слушним у контексті проблеми є зауваження Т. Качалової про те, що соціальний розвиток молоді має бути керованим процесом, який не передбачає маніпулювання їхньою свідомістю, а має на меті створення необхідних умов, добір ефективних засобів, що забезпечують ефективну соціалізацію в процесі навчання й виховання  сучасного молодого покоління[4,с 62]

Процес виховання соціальної активності старшокласників ми розглядаємо  як співпрацю вихователя і вихованця  з метою виховання старшокласників на основі формування їхнього ціннісного ставлення до суспільства та самого себе, формування соціальної поведінки, що відповідає моральним нормам, принципам та правилам, прийнятим у суспільстві, й грунтується на засвоєнні вироблених людством суспільних цінностей та творчому їхньому  застосуванні

У свою чергу, І Бех наголошує: соціальна активність є своєрідним розкриттям певного засвоєння та реалізації здобутків суспільства, що характеризується мірою активних виявів, презентацією власних здібностей окремої особистості. Оскільки розвиток соціальної активності – певна стратегія , яку використовує індивід, щоб ефективно розв’язувати життєві завдання, необхідно створити дитині об’єктивну можливість виявити самостійність, виявити власну активність, не заважати набуттю вміння діяти за власним  розсудом, не гальмувати розвиток потреби дитини щось робити по-своєму.[5, с46].

Учні Межирічківської філії Голованівського ліцею ім. Т.Г.Шевченка 9,11 класів кількості (16 осіб) взяли участь у  дослідженні  на тему:«Моніторинг соціалізації особистості учня» Метою якого було виявити рівень соціальної адаптованості, активності, автономності та моральної вихованості учнів.

За результатами дослідження виявилося, що 18%(3 особи) учнів набрали кількість балів, які вказують на середній ступінь розвитку соціальних якостей, 6% (1 особа) має низький рівень соціальної адаптованості  76%(12 осіб) опитуваних учнів мають високий ступінь соціалізованості дитини

2.       Обгрунтування шляхів удосконалення процесу формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі

          На удосконалення процесу формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі впливають інноваційні процеси у світі,  які сприяють інтенсивному розвитку інформаційних технологій у всіх сферах людського буття, необхідністю підвищення рівня активності та відповідальності педагога за власну професійну діяльність, спрямовану на формування творчої особистості вихованця, готовності до сприйняття та активної діяльності у нових соціально-економічних умовах.  У зв'язку з цим винятково важливого значення набуває інноваційна діяльність педагога, саме вона  спрямована на оновлення системи освіти, яка є  результатом активності людини не стільки у пристосуванні до зовнішнього середовища, скільки у зміні його відповідно до особистих і суспільних потреб та інтересів.

Щоб розв’язати проблеми взаємодії вихованців і вихователів потрібно, щоб спілкування педагогів і учнів базувалося на дружніх взаєминах, повазі вчителя до особистості учня, вірі в його сили і можливості. Товариська взаємодія вчителя і учня має бути такою органічною, такою цільною, що учні не повинні відчувати наявність у школі окремих учительських і учнівських інтересів.

Особливе місце в педагогічній теорії і практиці посідає трудове виховання дітей і молоді. Праця  повинна мати виховне значення лише за умови, якщо вона органічно пов’язана з моральним, естетичним, політехнічним, фізичним та іншими аспектами виховання. У трудовому вихованні, на  думку А.С. Макаренка, мають бути дві нерозривні сторони: по-перше, у процесі праці виховувати в учнів любов до неї; по-друге, формувати у них уміння і навички працювати [6,с.45]. 

Великого значення у вихованні відводиться  батьківському авторитету, особливо потрібно звертати увагу на хибні види батьківського авторитету:  батьки б’ють та залякують своїх дітей,  віддаляються від своїх дітей, не знаходячи теми для спілкування, батьки недооцінюють інших людей, забороняють все своїм дітям,  надокучають дітям частими і зайвими повчаннями, коли слухняність дітей купується подарунками й обіцянками батьків.

Ще одним із аспектів, який впливає на  удосконалення процесу формування соціальної активності старшокласників у позакласній роботі є  учнівський колектив, який формує особистість правильно, але лише тоді, коли  психологічний клімат в ньому позитивний, безконфліктний.

Для того потрібно вивчати  психологічний клімат колективу, адже він впливає на виховання, гармонійний розвиток особистості учнів, значною мірою зумовлює риси характеру окремих учнів та стосунки в колективі.

Основними факторами, що впливають на формування соціально-психологічного клімату в учнівському колективі є:

•                  взаємини з однокласниками;
•                  рівень конфліктності відносин;
•                  професійна підготовка вчителів;
•                  умови навчання та задоволеність ними;
•                  ступінь задоволення характером міжособистісних стосунків вчителів з учнями;
•                  особистість керівника, стиль керівництва та задоволеність ними.

Дослідження показують, що соціально-психологічний клімат в учнівському колективі взаємно залежить від оцінок і самооцінок:

•                чим краще соціально-психологічний клімат у колективі, тим вище оцінюють один одного члени  колективу;
•                чим вище люди оцінюють один одного, тим вище самооцінки, і навпаки.

Характеристика сприятливого психологічного клімату в класі:

•                У класі переважає життєрадісний тон взаємин між учнями; відносини будуються на принципах співпраці, взаємодопомоги, доброзичливості; в класі присутня атмосфера співтворчості; у відносинах переважають схвалення і підтримка, критика на адресу однокласників висловлюється з добрими побажаннями.
•                Існують норми справедливого і шанобливого ставлення до всіх членів учнівського колективу.
•                У класі високо цінують такі риси особистості як відповідальність, чесність, працьовитість і безкорисливість.
•                Учні класу активні, виконують корисну для всіх справу і домагаються високих показників у навчальній та дозвільної діяльності.
•                Успіхи чи невдачі окремих учнів класу викликають загальне співпереживання або радість.
•                Угруповання всередині класу відсутні.

Для запобігання негативним явищам треба підвищувати самооцінку підлітків, розвивати у них наполегливість і силу волі.

Бувають випадки, коли психологічний клімат в колективі нездоровий, тоді виникає потреба з’ясувати причини, що призвели до цього. Перш за все потрібно розібратися  з поведінкою дитини індивідуально, адже це може залежати  від індивідуально психологічних особливостей дитини. Бувають випадки, що дитина підсвідомо домагається уваги, тому що боїться самотності, або ж за неадекватністю приховується відчай, втрата    надії на успіх. Ці та багато інших причин призводять до того, що в класі складаються негативні стосунки між дітьми, формується нездоровий психологічний клімат, а він веде до взаємного нерозуміння, до того, що діти не можуть змістовно спілкуватися і продуктивно взаємодіяти. Такі діти не почуваються прийнятими в колектив на рівних, не мають  друзів, хороших приятелів  у своєму класі, результатом може бути конфліктна ситуація в класі, в яку можуть бути втягнуті всі учні.

Інноваційний шлях розвитку суспільства можна забезпечити, сформувавши покоління людей, які мислять і працюють по-новому. Звідси – значна увага до загального розвитку особистості, її комунікативних здібностей, засвоєння знань, самостійності у прийняті рішень, критичності та культури мислення, формування інформаційних і соціальних навичок; адаптація системи освіти до норм, стандартів та основних положень європейського простору освіти; забезпечення соціального контексту освіти, що дасть можливість випускникам навчальних закладів формувати свою професійну кар’єру на принципах соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей.

       Учнівське самоврядування – це засіб реалізації учнівською громадою своїх прав, обов’язків та ініціатив через прийняття рішень, їх впровадження за допомогою власних ресурсів у життя, співпрацю з адміністрацією. Самоврядування дає можливість учням вирішувати питання і проблеми, що їх стосуються.

      Учнівське самоврядування потрібне учню тому, що самоврядування – це:

•                  практична школа для тих, хто хоче спробувати себе в якості адміністратора, координатора, керівника групи, хто бажає навчитися працювати в команді, визначати пріоритети діяльності, формувати стратегічні завдання і тактику їх виконання – тобто на практиці застосовувати знання, отримані під час навчання;
•                  можливість реалізувати суспільно корисні проекти та ініціативи, що сприятиме не тільки саморозвитку, а й розвитку громади;
•                  постійне вдосконалення комунікативних навичок: знаходження аргументів для інших з метою залучення їх до діяльності, ефективна співпраця з адміністрацією в межах визначених завдань;
•                  шлях до такого суспільства, коли громада (в даному випадку – учнівська спільнота) висуває своїх лідерів і вчиться контролювати їхні дії;
•                  можливість робити організовувати творчі, цікаві справи, випробовувати себе у різних якостях та ролях.

Учнівське самоврядування потрібне навчальному закладу тому, що:

•                  ефективне учнівське самоврядування сприяє гармонійному розвитку навчального закладу, допомагає керівництву вчасно помітити проблеми, сформувати цілі та стратегії, динамічно реагувати на зміни – і все це обов’язково за посильної участі самих учнів;
•                  саме завдяки учнівському самоврядуванню учнівсько-педагогічний колектив навчального закладу може відчути себе єдиною командою, де панують партнерські стосунки, атмосфера взаємодії та взаєморозуміння;
•                  завдяки учнівським ініціативам можна визначати нові напрями розвитку позанавчальної діяльності, вдосконалювати навчальний процес, не зупинятися на досягнутому, навчаючи інших, навчатися самим;
•                  розвинуте та активне учнівське самоврядування може стати додатковим фактором, що впливає на вибір абітурієнтом навчального закладу і є чудовим засобом профорієнтації;
•                  якщо учнівське самоврядування сприймається керівництвом навчального закладу як невід’ємна частина навчально-виховного процесу, то цим гарантується набуття учнями навичок практичної діяльності та стажування, на відсутність яких часто нарікають випускники та роботодавці.

 

ВИСНОВКИ

Соціальна активність старшокласників розглядається як один з найважливіших чинників їх соціального розвитку. Вияв соціальної активності зумовлений усвідомленням та засвоєнням учнями соціальних норм і цінностей суспільства, формуванням соціальних якостей особистості. Соціальну активність старшокласники реалізують у соціальній поведінці, свідомій цілеспрямованій  соціально-значущій діяльності. Розкривається соціальна активність у системі потреб, мотивів, настанов та інтересів, тому важливим аспектом є виховання у старшокласників цих складових. Соціальна активність розкриває міру залучення старшокласників у життєдіяльність суспільства та виявляється в діях, скерованих на досягнення інтересів та цілей людини

Коли люди спілкуються між собою,  разом навчаються, працюють або відпочивають, іноді з’ясовується, що вони по-різному розуміють, що є необхідним, важливим та правильним, або їхні інтереси можуть не збігатися. Однак це не означає, що вони приречені на сварки та суперечки. Кожному важливо навчатися розв’язувати конфлікти мирним шляхом.

 З погляду психології не існує поганої людини, існують тільки погані моделі поведінки. Тому краще формувати в дітях позитивні риси характеру і позитивні моделі поведінки, пояснювати, не що потрібно зробити, а як це зробити.

У нашій школі впроваджується проект « Захисти себе від ВІЛ»

 Мета проекту є підвищення рівня індивідуальної захищеності молоді в умовах епідемії ВІЛ/СНІДу, а також формування толерантного ставлення до людей, які живуть з ВІЛ. Проект реалізує відому формулу індивідуального захисту від ВІЛ: утримання, вірність, захист, стерильність.

 Головне завдання проекту полягає у тому, щоб досягти позитивних змін у знаннях, ставленнях, намірах, уміннях і навичках, які зменшують уразливість учнів в умовах епідемії ВІЛ/СНІДу.  В основу проекту покладено адаптований факультативний курс «Захисти себе від ВІЛ».

 

  На виконання проекту з навчального курсу (тренінг-курсу) «Формування здорового способу життя та профілактика ВІЛ/СНІДу» з учнями школи  проводяться  тренінгові заняття «Джерела допомоги для молоді», «Твоє життя – твій вибір», «Скажи - НІ!» і т.д.    Учням демонструються фільми  про шляхи зараження ВІЛ,  про  виникнення таких захворювань у населення і т.д. . Виготовляють  постери з порадами для учнів: як поводити себе у разі, якщо вони познайомляться з ВІЛ інфікованою людиною або якщо хтось з друзів заразиться, дізналися адреси клінік для молоді та номера телефону довіри. Також   тренінгах  учні вчаться, як давати кваліфікаційні поради з проблем профілактики ВІЛ/СНІДу, ознайомлються  з принципами тестування на ВІЛ інфекцію, вкотре оцінили рівень своєї відповідальності за власне здоров’я.

Слід зазначити, що на заняттях учні постійно звертають увагу на ведення здорового способу життя, адже це є най головнішим завданням кожної людини. Всі учні володіють значною інформацією про ВІЛ, СНІД, ІПСШ і навіть у своєму повсякденному житті дотримуються правил здорового способу життя.

Щоб учні розуміли вчителя і йому довіряли, потрібно створити в класі атмосферу психологічної підтримки:

•                Від початку і упродовж всього навчального процесу демонструвати дітям свою повну до них довіру.
•                Він має допомагати учням у формуванні й уточненні цілей і завдань, що стоять як перед групами, так і перед кожним учнем окремо.
•                Вчитель має завжди виходити з того, що в учнів є внутрішня мотивація до навчання.
•                Він повинен бути для учнів джерелом різноманітного досвіду, до якого завжди можна звернутися по допомогу, коли виникають труднощі у вирішенні того чи іншого завдання.
•                Важливо, щоб у такій ролі він виступав для кожного учня.
•                Вчитель має розвивати в собі здібності відчувати емоційний настрій іншої людини і приймати його.
•                Вчитель повинен бути активним учасником групової взаємодії.
•                Вчитель повинен відверто виявляти в групі свої почуття.
•                Він має наближатися до досягнення емпатії, яка дозволяє зрозуміти почуття і хвилювання кожного учня.
•                Вчителю потрібно добре знати самого себе.      

  Якщо ми зможемо  виховати особистість, відкриту до змін, то саме  така особистість зможе конструктивно розв’язувати складні проблеми світу. У світі майбутнього набагато важливіше навчитися правильно розуміти нове, ніж знати і повторювати старе.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Бех І.Д. та ін. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні/ Книга класного керівника: довідково-методичне видання / І.Д. Бех, С.В. Кириленко, Н.І. Косарева. – Харьків.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – С.288-326.

2.Ассаул  В.  Метод  проектів  у  виховній  роботі  //  Проектна  діяльність  у  ліцеї:  компетентнісний  потенціал,  теорія  і  практика:  Науково‐методичний  посібник  /  За  редакцією  С. М. Шевцової, І. Г. Єрмакова, О. В. Батечко, В. О. Жадька. – Київ.: Департамент, 2008. – 520 с 

3.  Воропай О. Перлини української культури: Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис / О. Воропай. – Дніпропетровськ: Арт-Вертеп, 2007. – 350 с

4.  Друзь З.В. Виховні технології в сучасній школі / З.В.Друзь. – Кривий Ріг: КДПУ,  2005. – 256 с.

5. Бех,І.Д. Виховання особистості [Текст] : сходження до духовності / І. Д. Бех. - Київ : Либідь, 2006. - 272 с.

6. Касьянов Г Проект концепція розвитку освіти України на період 2015-2025років/Г.Касьянов –[електронний ресурс]. Режим доступу.:

  http://tnpu.edu.ua/EKTS/proekt_koncepc.pdf

7.  П О С Т А Н О В і від 3 листопада 1993 р. N 896  Київ Про Державну національну програму "Освіта"  ("Україна XXI століття") Київ:1993 –[електронний ресурс]. Режим доступу.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/896-93-%D0%BF

8 Уигурян І.К Формування гуманних відносин педагога та учня як складова педагогіки партнерства Нової Української школи/І.К.Уигурян; Духовність особистості: методологія, теорія і практика -2017.4(79) . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oaji.net/articles/2017/690-1507117694.pdf

9.  Литньов В.Є. Теорія і практика громадянського виховання /

      В.Є.Литньов. – Харьків:Основа, 2005. – 150 с.

10. Иванов А.В Методика формирования социальной активности учащегося: Учебное пособие для студ.Высш.пед.учеб.Заведений/А.В.Иванов.-Москва.:2013.-329с.

11. Максимюк С.П. Педагогіка: Навчальний  посібник/С.П.Максимюк.-Київ.: Кондор, 2005.-667с.

12  Абрамова С.В. Педагогические условия формирования социальной активности личности / С.В. Абрамова // Альманах современной науки и образования. — Тамбов : Грамота, 2013. — № 1. — С. 10-14.

13.Абрамова С.В. Сучасні наукові підходи до визначення поняття «соціальна активність особистості» / С.В. Абрамова // Освіта на Луганщині : наук.-метод. журнал. — 2011. — № 2 — С. 128-133.