«Поезія – це завжди неповторність»
(урок-діалог з поетесою Ніною Супруненко)
Мета уроку: продовжити знайомство з літературою і мистецтвом Харківщини – творчістю сучасної харківської поетеси Ніни Супруненко; вдосконалювати навички аналізу ліричного твору; розвивати творчі здібності учнів; виховувати відчуття краси поетичного слова.
Обладнання: портрет поетеси; збірки творів, ілюстрації до збірок, фотовиставка, відеозаписи
Форми роботи: проблемне питання, випереджувальне завдання, пошукова робота, робота в групах, порівняльний аналіз, заочна подорож у майстерню поета, діалог з поетом, виїзне творче завдання.
Епіграфи: Народилося слово непросто, нелегко.
Я йому щирість серця свого віддала,
Щоб крилатим було і летіло далеко,
Щоби музика в ньому і пісня цвіла!
Н.Супруненко
Проблемне питання: У чому полягає неповторність лірики Н.Супруненко?
Хід уроку
Поселився в мене домовик
По обіді, в п’ятницю звичайну,
На полиці, де пузатий чайник
Висунув обпечений язик.
Глечик гордо в стелю задививсь,
Писанки здивовано мовчали,
Начебто ніяк не помічали
Гостя, що недавно появивсь.
Волохатий, очі-камінці,
Вії-стріли, вже руді від часу...
Він мені сподобався відразу –
Тихо-добрий в злому світі цім!
Хай живе отут перед вікном,
Тут йому не буде, певно, гірше.
Я йому свого нового вірша
Прочитаю тихо перед сном.
Хай у нього не болить душа,
Як моя колись переболіла!
Я чаклунка, хоч говорять, біла.
Не беру ні з кого ні гроша!
Я йому за так наворожу
Довгих добрих днів в моєму домі,
На полиці постелю соломи –
Й недовіри зітремо межу!
Він мені повірить, як собі,
Чемно і терпляче все дослуха,
Пошкребе себе за правим вухом –
І не буде більше у журбі!
В соняшниках штора – зашумить
І ревниво китицями блимне!
Я ж домовику почну нестримно
Говорить, про що мені болить.
А тоді розчинемо вікно
В сад весняний зоряно-пахучий...
Я тебе згадаю неминуче,
Посміхнуся, засумую знов.
Поруч волохатий домовик
Про своє, домовикове, дума.
Буде в нього менше туги й суму –
Значить, домовик до дому звик!
Зорі сяють – боляче очам
(Я таки ворожка справді вміла!)
... Чаклувать тебе лиш не хотіла.
Жду, коли до мене прийдеш сам.
Питання: Які думки й почуття викликав у вас цей вірш? Якби у вас була можливість, про що б хотіли ви спитати автора?
Автор цих віршів – молода, красива, дуже приваблива, розумна, надзвичайно талановита жінка, яка живе й працює в нашому місті Харкові. Її ім’я Ніна Антонівна Супруненко. Завдяки своєму поетичному дару йвеликій працелюбності, вона стала відомою не лише в Україні, але й далеко за її межами. Саме творчості Ніни Супруненко присвячений наш урок.
Орієнтовні матеріали для виступів:
У 1998 році Ніні Супруненко присуджена Почесна медаль «За кращу книгу 1997 року» Ради Міжнародного видавництва «Берегиня». У 1999 році стала лауреатом премії імені Олександра Олеся. Нагороджена Срібним Хрестом ОБВУ Великобританії (2003), орденом Святої великомучениці Варвари (2006). Зараз Супруненко Ніна Антонівна - Заслужений діяч мистецтв України, начальник Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.
Душею й тілом майже не жива.
Та пролісок розквітлий помічаю –
Й народжуються радісні слова.
Й кудись зникає втома безпросвітна,
А в душу сонце пильне загляда,
І кожна гілка радісна й привітна,
Немов себе до рани приклада.
Учитель: Ось і відбулося наше знайомство з Ніною Супруненко. Настав час доторкнутися до таємниці народження Поезії. Про те, як народжується поетичне слово, кожний автор міг би розповісти по-своєму.
Пошукове завдання: знайти в поезіях українських авторів сповідь про те, як народжуються вірші.
Л.Костенко:
Ще слів нема. Поезія вже є.
Світ незбагненний здалеку і зблизька.
Початок є. а слова ще нема.
Ще дивен дим, і хата ще казкова,
І ще ніяк нічого ще не звуть.
І хмари. Не прив’язані до слова,
От просто так – пливуть собі й пливуть.
Учитель: А як же народжується вірш Ніни Супруненко? Можливо, відповідь криється в одному з її творів? Наша пошукова група знайшла таке поетичне признання поетеси:
Терплю страждання й прикрощі –
Терплю!
Пручаюся,
Невдачам не корюся,
Не скаржусь ні сестрі,
Ані матусі –
Терплю, терплю, терплю, терплю!
Коли ж терпінню наступа кінець,
Немає сили,
Щоб терпіти більше,
Народжує веселі
Світлі вірші
Мій найвірніший друг –
Мій олівець!
Ухожу в четыре стороны,
За стихами ухожу…
Душу разделяю поровну
Меж тем, что напишу!
Я ищу стихотворенья
Ы в полях, и на лугах –
И в прекрасном настроении,
И когда тревожит страх.
Страх за землю нашу хрупкую –
Новый век ей по плечу?
Вместе с дикою голубкою
В зелен-рощу я лечу,
Облечу всю землю русскую,
Ветром вольным подышу…
Напишу, что сердце чувствует –
Всё от сердца напишу!
По стихи хожу, как по воду –
К речке, роднику, ручью…
Не люблю стихов по поводу –
По сердцу стихи люблю!
Учитель: Сьогодні у нас урок-діалог з поетом-сучасником. Оскільки Н.Супруненко – наша сучасниця й живе в нашому рідному місті, маємо можливість зустрітися з нею й розпитати про те, що нас цікавить.
Орієнтовні питання:
Учитель: Отже, слово народилося. Давайте послухаємо його. (Читання віршів підготовленими учнями)
Не вмію без тебе – все!
І квіти для мене – не квіти,
Якщо їх не ти несеш!
І річка – холодновода!
Й зозуля у лісі – німа!
…В житті не знаходжу броду,
Коли тебе поруч нема…
Відчути біль і радості Землі,
сестрицею назвать стару вербу,
Що часто в сни приходила мої.
А день весняний сонце розсіва,
Цілує, пестить все живе вокруг,
Крізь пальці пророста густа трава,
Запрошує відвідать тихий луг…
І хочеться лишитись назавжди
У світі мрій дитячих і надій
(Із чистою прозорістю води,
Із сонцем, що купається у ній).
Кульбаби квітку в коси заплести,
Дістатися долонями хмарин…
Весняну свіжість в серці пронести
До найостанніших хвилин.
Учитель: Ви ознайомилися з віршами Н.Супруненко. що вас особливо схвилювало? Що вразило? Які рядки здивували своєю незвичайністю?
(Учні цитують рядки з поезій Н.Супруненко)
Як бачимо, вірші поетеси насичені різноманітними засобами художньої виразності. А ще вони багаті на незвичайно яскраві образи. Про улюблені образи Н.Супруненко розкажуть нам наші «літературні критики», які поділяться результатами своєї пошукової діяльності.
Завдання класу: під час виступу «літературних критиків» складіть асоціативний кущ до основних образів поезій.
Матеріали для роботи:
Пити захочу – нап’юся роси,
Їсти захочу – повітря ковтаю.
Скільки на світі добра і краси,
Щирості, щедрості, квіту, розмаю!
Трави безсмертні ростуть з-під землі,
Рвуться уперто до сонця, як птахи!
Серце моє забуває жалі –
І притупляються розпачі й страхи.
Як же я віддано вдячна тобі,
Травню коханий, мій лікарю вірний, -
Це я без тебе в невірі й журбі,
Ну а з тобою – щаслива безмірно!
Робота в групах: Учні складають асоціативний кущ до образів. Під час роботи звучить пісня на вірші Н.Супруненко.
Учитель: Ось і скінчився урок. Але не скінчилася поезія. Вона має дивовижну здатність пробуджувати в душі людини бажання доторкнутися до таємничого світу поетичної творчості. Дехто з вас також пробує писати вірші. Пропоную послухати їх.
(Учні читають власні вірші)
Ітак, відбувся діалог з поетом-сучасником. На завершення хотілося б почути відповідь на поставлене на початку уроку питання: у чому ж неповторність лірики Н.Супруненко?
(Відповіді учнів)
Відзвучали останні рядки. Але діалог з поетесою не закінчився. Сподіваюся, що кожний із вас ще довго зберігати в пам’яті теплоту слів, яскравість образів, красу звуків. До наступного уроку напишіть листа харківській поетесі Н.Супруненко. Нехай в ньому прозвучать ваші думки з приводу почутого на уроці, поділіться своїми враженнями від знайомства з поезією нашої землячки й нашої сучасниці.