Урок - літературна кав’ярня Василь Симоненко- «поборник правди, честі і краси». Життя, мов спалах блискавки.

Конспект   уроку  української літератури

Учитель Клочкова Л.В.

Клас: 11

Тема:  Василь Симоненко-  «поборник правди, честі і краси». Життя, мов спалах блискавки.

Мета:  - Ознайомити одинадцятикласників із життєвим та творчим шляхом Василя Симоненка; дати уявлення про ідейно – естетичні основи становлення індивідуального стилю письменника, що ґрунтувалися на українській класиці та народній творчості й моралі; розкрити високу національну свідомість автора, його розуміння синівського обов’язку перед Україною;

          -  Розвивати навички виразного читання поезій Василя Симоненка; творчу уяву учнів;

           - Виховувати  в учнів любов до України, повагу до матері, здатність на високі почуття

Обладнання: портрет Василя Симоненка з кольоровими ілюстраціями до його творів; презентації проектів; збірки творів; підручники, робочі зошити, епіграфи до уроку

Тип уроку: урок вивчення нових знань

Форма проведення: літературна кав’ярня

       Література:

Обов’язкова:  1.  Гончар О. Витязь молодої української поезії//Гончар О.

                                    Чим живе­мо: На шляхах до українського Відроджен-

                                    ня.— К., 1991.— С. 190 — 194.

2.   Дзюба І. Більший за себе самого//Наука і культура:

      Україна. — К., 1989. — Вип. 23. — С. 310 — 323.

3.   Симоненко Василь. Ти знаєш, що ти — людина: Вірші,

      Сонети,поеми, казки, байки: Передм. с. 5. — К.: Наук.

      Думка, 2001. — 296 с.

4.   Симоненко В.А. У твоєму імені живу: Поезії, оповід.,

                                   шоденник, зап., листи: Для серед. та ст. шк. віку/

           Упоряд. та післямова В.В. Яременка; Передм.

      О.Т. Гончара. — 2-ге вид., доп. й перероб. — К.: Ве-

      селка, 2003. — 382 с.

Додаткова:        1.    Життя, мов спалах блискавки: Спогади друзів і колег

                                    про Василя Симоненка. — Черкаси, 1991.

                                       2.    Ткаченко А. Василь Симоненко: Нарис життя і твор-

                                              чості. — К., 1990.

Технічні засоби навчання:   ноутбук, мультимедійний проектор, екран.

Епіграф: 

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя,чорт візьми! –

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!

                                       Василь Симоненко

Витязь молодої української поезії, людина короткої, але                   яскравої, як спалах, долі.

                                  О.Гончар

                                              ХІД    УРОКУ :

І . Організаційний момент

ІІ. Активізація пізнавальної діяльності учнів

Учитель:

 - Вам доводилося бачити, як падає зірка? Гайне високим небом – і згасне, не долетівши до землі. То – метеор – посланець космосу, що завжди згоряє в повітрі, котрим дихаємо, аби на мить нам стало так невимовно гарно і трішечки сумно лагідної серпневої ночі.

Ось таким метеором промайнув українським небосхилом вірний син свого народу, палкий патріот, люблячий син і вірний товариш, поет Василь Андрійович Симоненко.

Багатьом талановитим українцям доля відвела на цій планеті часу в обріз. Тарас Шевченко, Борис Грінченко, Василь Стус прожили по 47 років, Леся Українка – 42, Павло Грабовський – 38, Василь Симоненко – ще на десяток менше. Якщо взяти до уваги, що перших двадцять літ у цих талантів, як і у звичайних людей, припадає на дитинство і юність, то не так уже й багато залишилося їм на реалізацію своїх здібностей та святу справу активного служіння народові й Україні.

ІІІ. Оголошення теми, мети та завдань уроку

 - Тож на сьогоднішньому уроці « Василь Симоненко: життя, мов спалах блискавки» ви ознайомитесь з життєвим та творчим шляхом Василя Симоненка; на основі його творів прослідкуємо ідейно – естетичні основи становлення індивідуального стилю письменника; спробуємо осягнути, розкрити високу національну свідомість талановитого поета, його розуміння синівського обов’язку перед матір’ю та Україною.

Пропоную нашу роботу побудувати за  таким планом ( на дошці – план уроку )

Питання для обговорення:

1. Життєвий шлях Василя Симоненка: презентація

           2.Вихід першої збірки «Тиша і грім»

3. Розправа над поетом, передчасна смерть
4. «Лебеді материнства» - перлина української лірики
5. Україна у творчості Василя Симоненка
6. Інтимна лірика поета
7. Сатиричні твори автора
8. Риси індивідуального стилю.

ІV. Виклад нового матеріалу

Учитель:

 - Із життєвим шляхом поета нас познайомлять дослідники біографії В.Симоненка, які готували виступ та представлять вашій увазі свій проект.

Учні – дослідники представляють свій проект – презентацію «Життя, мов спалах блискавки»:

Учениця 1:

Народився Василь Андрійович Симоненко в перший день після Різдва 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Зростав хлопчик без батька, від якого успадкував лише прізвище, бо вродливий військовий, звівши з розуму сільську красуню Ганну Щербань, так і не оформив з нею шлюбу. На все життя у Василя залишилася нереалізована мрія мати батька, хорошого чи поганого – то вже не мало значення:

Ну, нехай би смикнув за вухо,

Хай нагримав би раз чи два, -

Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова…( 1-3 слайд)

 Учитель: Добрий і розумний дідусь Федір Трохимович старався замінити кмітливому внучкові батька. «Василько пішов у діда, - підкреслювала ненька, - Федір Трохимович був першим Василевим другом і наставником». Любов дідуся  Василь пам’ятав до останніх днів свою короткого життя. Дідусеві присвятив сердечного вірша „Дід умер” та оповідання „Дума про діда”.

Проте були й інші, що намагалися додати дитині болю в серце. Пізніше поет напише автобіографічну поетичну новелу « Кривда», яку прослухаємо у виконанні учениці.

( Новела « Кривда» - напам’ять)

Учениця 1: Навчання  Василя .(4 слайд)

Учитель:  Мати надзвичайно любила свою єдину дитину, хоча за каторжною працею в колгоспі не бачила світу. Пізніше ненька згадувала малого Василька так:

Мати: «Оце ніби бачу сина з перших його днів. У школі він вчився тільки на відмінно. Школу закінчив із золотою медаллю. А вчитись йому було ой нелегко! П’ять класів він закінчив у Біївцях, а решту – у сусідніх селах. А це – 9 кілометрів лише в одну сторону. Весною чи восени – то ще нічого, а взимку – біда. Повоєнні ж зими були люті, а пальто у Васі – пошарпане, чоботи – діряві. Тільки ніколи ні разу він не запізнився на перший урок… Тільки ніколи, ні разу він не запізнився на урок. Було питаю його: «Важко тобі, Васю?» А він весело відказує: Та чого ж важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як назад вертаюсь, то всі пісні переспіваю.

Я всяким бачила свого Василя: веселим і печальним, добрим і сердитим. Але більше всього добрим. Добрим і щедрим».

Учитель:Із спогадів учительки математики Тарандинцівської школи Уляни Миколаївни Демченко.

Учителька:  Сумлінність і відповідальність, як основні риси характеру підкреслювала і учителька математики: «Якось зарядила хуртовина. В той день наша школа затихла, бо підвозу до школи тоді ще не було. І раптом на шкільному подвір’ї з’явилася снігова баба. Це з усіх чужосільців прийшов лише Василько. На уроках був серйозний – аж занадто. У класі виділявся, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень»

Учениця 1( продовження презентації) ( 5 – 7 слайд)

Після закінчення у 1952 році середньої школи Василь Симоненко поступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Навіть у столиці він не відчував себе відірваним від рідного села і його орної землі духовного чорнозему: «Найбільше люблю землю, людей, поезію і … село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть. Найдужче боюся нещирих друзів. Більше мені сказати про себе нічого».

Жилося йому матеріально нелегко. Одягався бідно і просто. Щоб хоч якось видертися із злиднів, із хронічного безгрошів’я, а при тому ще й набути газетярського досвіду, Василь погодився працювати секретарем університетської багатотиражки. Серед однокурсників вирізнявся внутрішнім аристократизмом: був у всьому красивою, чистою людиною, правдолюбцем, безкомпромісним до лицемірів, ницих і убогих духом підлабузників.

З теплою посмішкою на худорлявому обличчі, він до всіх ставився привітно й доброзичливо. Коли ж розпізнавав у комусь брехуна, хитруна чи нікчему, кидав лише одне слово: «Пігмей». Учився Василь в університеті старанно і завзято. Багато читав і багато знав, не любив гуляк і ледацюг, ніколи не хвалився любовними походеньками. Відвідував вузівську літературну студію, був обраний старостою. Студія стала справжньою кузнею літературних талантів України у 50-их роках. Поруч із юним Симоненком його однодумці й друзі: Юрій Мушкетик, Тамара Коломієць, Борис Олійник, Василь Шевчук, Іван Власенко та інші нині відомі письменники, які упродовж багатьох років боролися за те, щоб чесне ім’я їхнього товариша та однокурсника ніколи не згасло на небозводі української літератури.

Учитель:У 1960 році у Києві був заснований Клуб творчої молоді. Василя залучили до роботи в комісії, яка мала перевірити чутки про розстріли у енкаведистських катівнях і відшукати місця потайних поховань жертв сталінського терору, разом з художницею Аллою Горською, яку пізніше брєжнівські посіпаки зарубали сокирою на дачі у її свекра. Василь Симоненко натрапив на слід таких поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у районі Биківні. Саме на місці останнього поховання мирних жителів, знищених сталіністами, Симоненко й Горська стали свідками страшного вандалізму: діти грали у футбол людським черепом.  Після побаченого поет написав вірш «Пророцтво 17 року», де прямо заявив про винуватців небаченої жорстокості й сіячів байдужості в незміцнілих молодих душах. З болем йшлося тут насамперед про безневинні жертви, яким немає ліку:

Мільярди вір зариті у чорнозем.

Мільярди щасть розвіяні у прах.

Душа горить. Палає лютий розум,

І ненависть регоче на вітрах.

Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів посіріле,

Напевно, б репнуло від сорому й хули.

Учитель:

Саме в Черкасах  Василь зустрів свою долю – невелику на зріст дівчину Люсю з блискавицями синіх очей, що порушили душевний спокій хлопця. Так прийшло кохання, щире, глибоке, на все життя.

Учениця 2: Усі, хто згадував поета, наголошували, що він був  скромним, дотепним, добросердним життєлюбом, а насамперед разюче щирим. Він як відчував, думав, так і говорив, і писав. Доказом на користь цієї думки є його інтимна лірика, де більшість поезій присвячено першому і єдиному коханню – дружині Люсі. Великий пласт лірики Василя Симоненка – твори про кохання.      

Кохання – Божий дар, який випадає на долю так і прожити своє життя, не відчувши цього великого почуття, а за кохання приймати і скороминучу закоханість, і фізичний потяг, і просто симпатію до людини. Тому поет у своїх віршах наголошує на тому, якщо прийде до вас справжнє взаємне кохання, — бережіть його.

 Пропоную попурі інтимної лірики поета:

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов, непрохана й неждана –

Ну як мені за нею не піти?

Учитель: Незабаром у Василя та Людмили з’явиться на світ єдиний син, Олесь.

Хто приходив у гості до молодого журналіста, мав знати й сповідувати або хоч  поважати 5 його заповідей:

1. Знати мову, якою пишеш.
2. Стати освіченою людиною.
3. Не бути байдужим до оточуючих.
4. Працювати до сьомого поту.
5. Мати те, що від Бога, - талант.

 Симоненко казку для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон» написав для свого сина за одну ніч. Інші казки: « Країна Навпаки», « Казка про Дурила».

Учитель: 8 січня 1963 року у Спілці письменників України в присутності автора відбулося обговорення творчого доробку молодого поета. Головував Максим Рильський. Коли схвильований Симоненко прочитав свою поезію «Монархи», зал вибухнув оплесками. Ще б пак, присутні добре зрозуміли підтекст вірша, з узагальнень вилущили зловісний образ Сталіна та його сатрапів. А далі зазвучали інші поезії, які були зустрінуті захопленням слухачів.

Звичайно, для тоталітарної системи такий правдолюб був небезпечний. Василя Симоненка по-звірячому «обробили», а точніше, прибили охоронці громадського порядку в міліцейських мундирах. Очевидно, вказівка зверху знайти причину для затримання журналіста , поета таки існувала, чекали тільки на привід. І коли на вокзалі в Черкасах Василь вичитав буфетниці, яка в робочий час зачинила кіоск і не хотіла продати його другові цигарки, і підкликав двох міліціонерів, щоб засвідчили факт зневаги до покупця, ті почали вимагати від Симоненка документів. Журналістське посвідчення подіяло на них, як червоне полотнище на бика під час кориди. Міліціонери скрутили Василеві руки й машиною повезли його в Смілу, де цілу ніч били. Довідавшись про арешт товариша, другого дня, 28 серпня 1962 року, у Смілу прибули журналісти й визволили Василя. Їм відразу впали в очі синці на руках. А на тілі не було жодного. Зі слів Василя його били товстими шкіряними палицями з піском. Били професійно, і цілили не по м’якому місцю , а по спині, попереку . У казематній камері його прив’язали до дерев’яного лежака поясами. Руки пекли, як у вогні. Лупцювали майже всю ніч. Тоді Василь і відчув, ніби щось обірвалось усередині.

Убити не вбили, та здоров’я підірвали суттєво, наносячи удари по нирках. Мабуть, внаслідок цього биття невдовзі у Василя розвинувся рак, від якого він дуже швидко помер. Хоч з багатьох записів ясно, що смерті Симоненко не боявся, передчував її заздалегідь, ще будучи повністю здоровим, але він все-таки жалів, що не встиг до кінця усього доробити, відбутися, як великий поет.

У день власного двадцятиліття він напише слова, які через вісім років стануть пророчими:

Учень 3:

Не докорю нікому і ніколи,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в двадцять літ в моєму серці втома,

Що в тридцять смерті в очі подивлюсь.

Моє життя – розтрощене корито,

І світ для мене – каторга і кліть!

Та краще в тридцять повністю згоріти,

Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Мати: Страшний вірш…Він не вгадав своєї смерті більше, ніж на один рік…

Учениця1 ( презентація слайд 8-13):  Помер Василь Симоненко 13 грудня 1963 року , біля 11 години вечора,якраз тоді, коли його мама пішла із лікарні додому. Похорон був велелюдним. Старенька вчителька із Лубен назвала його рідним синочком Шевченка. Хтось поклав у труну видані за життя дві книжечки Василя  - «Тиша і грім» та казку для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон», що поет написав для свого сина за одну ніч.  Та Микола Сом вихопив ці видання, коли забивали домовину, й віддав їх синові Олесеві, кажучи: «Сьогодні ми ховаємо Симоненка, а не його поезію».

Поховали його в Черкасах. Через кілька днів представники влади прийшли зі справжнім обшуком до домівки митця, але друзі ще під час похорону забрали Симоненків архів. Значна частина творів була передана за кордон і зазвучала з новою силою по радіо «Свобода».

V. Аналіз творів автора

Учитель: У 1965 році влада зверхньо подарувала мертвому поетові премію імені Т.Шевченка. Василеве лауреатство вже не становило загрози. У 1965 році встигла вийти збірка новел «Вино з троянд», а у 1966 році книжечка «Поезії». Із настанням брежнєвських заморозків робили все, щоб погасити світло поетового слова. Збірка «Лебеді материнства» побачила світ аж у 1981 році. Та молодь переписувала вірші Симоненка від руки, а композитор Пашкевич написав музику до уривка з вірша «Лебеді материнства». Пропонуємо вашій увазі цю чудову поезію.

(Виходять два учні. Хлопчик читає 1 частину напам’ять, а дівчина співає 2 частину – « Виростеш ти, сину…», тримаючи на руках немовля та колихаючи колиску)

Учень: ( аналіз твору) «Лебеді материнства» - перлина української лірики.

Особливістю цього вірша є досить велика експозиція, яка  займає чи не половину вірша, а тому «Лебеді материнства» безболісно розпадаються на дві частини. Перша – елегійна і суто побутова:  і килимок із лебедями, що символізує любов батьків немовляти, і тихе надвечір’я з маминою колисковою – все це такі буденні й ненав’язливо  трепетні, зворушливо дорогі кожній сім’ї картини, рівних яким годі підшукати. Чарівний світ маминої казки манить і бентежить маленького героя.

  Експозиція створює тло для своєрідного монологу матері, який починається словами: «Виростеш ти, сину…». Ця друга частина поезії стрімко виривається за межі побутової сцени: вона має свій сюжет і містить емоційний, почуттєвий та духовний вибух.  Напутнє слово матері своєму синові,якому колись доведеться вирушати в життєву дорогу і постати перед вибором. Тут чітко прослідковується громадянська позиція автора, патріотичні мотиви: мати і Україна – нероздільні поняття, материнський образ переростає в образ-символ Вітчизни.

Жанр: Поезія належить до громадянської лірики – це лірика із соціальною та національною проблематикою, у якій представлено глибоке розуміння поетом сучасного життя і ставлення до нього.

1Система віршування – силабо – тонічна.

2. Розмір вірша: 7 – стопний хорей,
3. Римування – перехресне.
4. Строфа – дистих.
5. Рима А, Б – жіноча.
   •  

       Провідна думка твору – найдорожчим для кожної людини  є Батьківщина, котру не обирають, як і рідну матір, а люблять такою, яка вона є, і будь-який час можуть віддати за неї своє життя.

• Художні засоби:

          Вірш сповнений народнопісенних символів, казкових образів, співзвучний із колисковою піснею; його прикрашають епітети  «сади зелені», білява хата», «тихі зорі», «лебеді рожеві», «зорі сургучеві», «мавки чорноброві», «чуже поле»;   порівняння:  «лебеді, як мрії», «диво-наречені».

Автор застосовує алітерацію – зумисне надмірне повторювання однакових приголосних звуків, у даному випадку звуків Р, Л , щоб створити враження зачудування, таємничості

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

• Автор застосовує рефрен – повторення однакових слів, виразів чи віршованих рядків з метою звернення на них особливої уваги читача. Рефреном і заключним акордом звучать у вірші слова: «Вибрати не можна тільки Батьківщину», підсилюючи значення головної думки твору.

• Ви мали відшукати первинні тексти даної поезії, що зазнали змін.  Зачитайте знайдені варіанти.

• «Прилітайте до колиски лебеді рожеві, заспівайте пісню – мрію сину Василеві»

• «Ой росте у тебе дуже, дуже син хороший, буде в нього щастя і не буде грошей»

• «Можна вибрать собі долю, дівчину кохану, і носить її у грудях, мов солодку рану»

• «Прийдуть із Полтави верби і тополі, стануть біля тебе, листом затріпочуть і навік закриють карі твої очі»

• «Будуть за тобою завше крокувати очі материнські та батьківська хата»

• Так, з усією упевненістю ми можемо сказати, що над цим віршем Василь Симоненко довго і наполегливо працював, шліфуючи мало не кожне слово, і що шлях від соціально – побутової картинки до патріотичного шедевру, який невдовзі став піснею, був нелегким.

       Учитель:

У ліриці Василя Симоненка особливе місце займають вірші патріотичного спрямування, бо не мислив себе поет без України, не збирався йти на компроміси за усталеним зразком: перед тим, як освідчитися в любові рідному краю, кожен з поетів у тоталітарні часи мусив бити поклони Москві й російському народові, а вже потім згадувати Україну й українців.  Симоненко перший відступив від цього ганебного правила

На сьогоднішній урок бажаючі учні готували поезії Василя Симоненка, присвячені матері – Україні. Симоненко – напрочуд самобутній поет. Але є у нього вірші про любов до України, але скільки в них інтимної ніжності у звертаннях, скільки мужньої твер-дості у відстоюванні свого права побути з матір’ю-Україною насамоті: 

Тож нехай на нашому уроці прозвучать невмирущі рядки талановитого сина України.

 Учні по черзі декламують вірші В.Симоненка :

1. « Задивляюсь у твої зіниці…»
2. « Я…»

Учитель: Насамперед поезія Симоненка дає шанс людини повірити у себе, бути не байдужою до свого життя і не забувати про те, що корисного можна залишити після себе на цій землі.  Пропоную прослухати поезію « Ти знаєш, що ти — людина?

                                         « Ти знаєш, що ти — людина?

                                         Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба.

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Учитель: А зараз для вас звучить голос В.Симоненка ( Звукозапис)

Учениця 4: Поет не залишається байдужим до рідної мови – наймогутнішої сили народу, яка свідчить про загальний розвиток, про ступінь прилучення його до духовних багатств й надбань. Прослухайте поезію « Моя мова»:

            Все в тобі з’єдналося, злилося —

Як і помістилося в одній! —

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

                                       Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

        1962

 Учитель: Василь любив пожартувати, був веселим, дотепним співрозмовником, знав безліч зразків української народної мудрості, пісень, приказок, анекдотів, каламбурів. Про це свідчать і його гумористичні та сатиричні твори. До гумору він звертався часто: писав пародії із життя країни та обласного центру, і на друзів, які ніколи не ображалися тому, що це робилося з великим тактом. Ось як звучать короткі поетичні гуморески:

                                           ВОВКАМ НА ЗЛО

                                — Чому в тебе куций хвіст? —

В Зайця запитали.

— Бо не хочу, щоб вовки

Його одірвали.

10.05.195

                                 ЇМ СПРАВДІ ОДНАКОВО

   — Нема прогресу, — вирішили блохи,—
   Однак нас били й б’ють у всі епохи...

ЩО ПРАВДА, ТО ПРАВДА

Жалілася Свиня: — Ніяк не зрозумію,

За що так люди хвалять Солов’я!

Адже він навіть хрюкати не вміє...

ХВАЛИЛИСЯ МИШІ:

— Людей із світу ми могли б звести,

Якби не підсобляли їм коти...

А комірник радів у вечоровій тиші:

— Я у тюрмі б сидів, та виручають миші.

Учитель: А ще у поета є твір « Мандрівка по цвинтарю», де він сатиричними епітафіями викриває людські вади. Пропонуємо низку  епітафій:             

      ЗАЗДРІСНИКОВІ

А цей ночами все сичить і свище,

Хоч вже перетворивсь на порошок:

— Чого могила у сусіда вища

І домовина довша на вершок?..

БРЕХУНОВІ

І в спеку, і в мороз

Тут всяк сказать вагається:

Чи він умер всерйоз,

Чи тільки прикидається!

29.11.1961

КОКЕТЦІ

Вона в труні веде змагання з часом

І стогне у вечірню каламуть:

— Якби хоч раз пройтися вихилясом,

Якби хоч раз піжонові моргнуть!

            29.09.1962

      ЗЛОДІЄВІ

Його за те всевишній покарав,

Що він коси у смерті не украв.

          30.09.1962

        ВИРВАВСЯ НА ВОЛЮ

Він сам дивується з такого вчинку:

Узяв помер і... не спитався жінки!

VІ. Закріплення вивченого

Учитель: Назвіть риси поетичного стилю письменника, скориставшись с.230 підручника.

VІІ Підведення підсумків уроку

Учитель:

- Яким постає перед нами В.Симоненко як людина і поет?

- Яку рису стилю В.Симоненка автор вважає найсуттєвішою?

- У чому, на вашу думку, полягає безсмертя людини й народу?

Виставлення оцінок

               Рефлексія  ( метод  «Мікрофон» )

• Чи сподобався вам сьогоднішній урок і що вас найбільше схвилювало?

Заключне слово учителя:

 - З легкої руки Олеся Гончара ми називаємо Василя Симоненка «витязем молодої української поезії».

Учениця 1:  ( слайд 14) Гончар писав: « Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтися, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи – її кровообіг проходить крізь них. Є такі, чия творчість стає ніби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаєм, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, що ними живем… Василь Симоненко такого типу поет. По таких читач виміряє свої емоції, свої заповітні думи…»

 Презентація 2

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя,для біди.

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми! –

На землі сміятись і страждати,

Жити  і любить поміж людьми!

           VІІІ. Домашнє завдання 

Творча робота на одну з тем:

1. «Україно! Ти для мене – диво!» ( Образ України у творчості Василя Симоненка)
2. «Вітчизна і мати  - синоніми ніжності й синівської любові Василя Симоненка»
3. «Вічні мотиви  поезії Василя Симоненка »
4. «Мої роздуми над творами Василя Симоненка» або
5. Написати лист Василю Симоненку «Мені так не вистачає вашої духовної підтримки».