урок - проект з історії рідного краю для учнів 10 класу

Міністерство освіти і науки України

Відділ освіти, сім'ї, молоді та спорту

 Гусятинської районної державної адміністрації

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів села Постолівка

Гусятинського району Тернопільської області

Ідентифікаційний код 23594730

Індекс 48236 Код 03557 Тел. 63430 Адреса: с. Постолівка Гусятинського району Тернопільської області Україна

Історія

Номінація "Конспект уроку"

Новела УХВЛ «Бути людиною»

Урок – проект. Історичні постаті рідного краю

Наш земляк – полковник Рен

Курач Ольга Михайлівна

вчитель історії

ЗОШ І-ІІІ ступенів села Постолівка

тел. 0979258745

Тема:Історичні постаті рідного краю

Наш земляк – полковник Рен

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

-розповідати і знати про життя і діяльність свого земляка Євгена Побігущого;

- аргументувати свою думку на основі критичного мислення;

- зрозуміти значущість свободи;

- орієнтуватись в історичній термінології;

- визначати внесок борців рідного краю щодо утворення української держави

Обладнання: портрет Є.Побігущого,книга автора «Мозаїка моїх споминів»,книга С.Школьного «Постолівка»,ІКТ

Тип уроку : засвоєння нових знань, урок -проект

Хід уроку

I.Організаційний момент уроку

Повідомлення теми і мети уроку

II.Актуалізаціяопорнихзнаньучнів

Бесіда за запитаннями

1 Коли відбулася Друга світова війна?

2 Яка подія відбулася 22 червня 1941року?

3 ОУН, УПА – як розшифровуються дані абревіатури,коли вони були утворені?

III.Мотиваціянавчальноїдіяльностіучнів

 Той, хто знає людей, - розсудливий,

Той, хто знає себе, - освічений,

Той, хто перемагає людей, - сильний,

Той, хто перемагає самого себе, - могутній,

Хто діє з наполегливістю – вольовий,

Хто не втрачає свою природу – довговічний,

Хто помер, але не забутий, той – безсмертний.

Лао Цзи

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновладців. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії належать Тарас Шевченко, Іван Франко,Михайло Грушевський. Саме ці великі постаті, як і багато інших, били на сполох з приводу майже цілковитої русифікації на сході, полонізації або онімечення на заході. Вийшовши з народу, вони кликали інтелектуальні сили нації йти в народ і там шукати джерела наснаги для боротьби за національне відродження, «щоб українство жило власним і повним життям».

Тернопільщина багата історичними подіями і славними традиціями національно визвольної боротьби. Жителі краю в небезпечні часи завжди ставали на захист Вітчизни, мужньо боролися за свободу: чи під час Національно – визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, чи то в 1917-1920 роках, чи згодом, перебуваючи в лавах Української Повстанської Армії. Ця земля пам’ятає мудрого князя Василька Теребовлянського і міцну державу короля Данила Галицького, подвиги козаків під орудою Івана Богуна й Максима Кривоноса, відважність Олекси Довбуша, чула могутнє «Слава!» Українських Січових Стрільців та вояків Української Галицької Армії і Армії УНР.

 Ми гордимося тим, що Тернопільщина – батьківщина козацьких ватажків Северина Наливайка, Нестора Морозенка та Івана Заруцького, діячів ОУН і УПА Ярослава Стецька, Ярослава Старуха, Дмитра Клячківського, Юрія Лопатинського, Дмитра Мирона, генерал – полковника Української Національної Армії Павла Шандрука та інших героїв.

 Ми, постолівчани, гордимося тим, що і наші односельці власною кров’ю і потом карбували ці героїчні та доленосні сторінки історії України.

Вже в перші дні війни, вона безпосередньо торкнулася тисяч мешканців нашого краю,що перебували в польській армії. Одним із таких борців став уродженець нашого села Євген Побігущий.

IV. Усвідомлення та сприйняття нового матеріалу.

Сторінки проекту

Полковник Рен

Вчитель. Сьогодні діти до нас завітав наш земляк Євген Побігущий. Надамо йому слово .

Інсценізація автобіографічного виступу

Виступ учня « Євгена Побігущого»

 Народився я 15 листопада 1901р. в с. Постолівці теперішнього Гусятинського району Тернопільської області в сім’ї вчителя. Згодом Побігущі  переселилися до с. Воскресінців біля Коломиї, де пройшла моя юність. В 1913-1918рр. навчався в Державній гімназії з українською мовою викладання. В 1920-1921рр. на підставі вступних іспитів мене зарахували до 7-го класу Коломийської гімназії, яку закінчив в 1922р. Сімнадцятирічним юнаком вступаю в УГА, проходжу військовий вишкіл у листопаді 1918року, а в перших числах грудня  вирушаю на фронт, на війну з поляками. Бої проходили з перемінним успіхом, а в липні 1919р. УГА перейшла Збруч, щоб спільними зусиллями двох, на цей час уже об’єднаних республік – ЗУНР І УНР обороняти Україну від більшовиків, денікінців, поляків. При відступі потрапляю в полон до поляків,але мені вдалось втікти з нього. Повернувшись додому,закінчую гімназію в Коломиї. Згодом навчання на філософському факультеті Львівського університету,студіював богослов’я в м. Станиславові (нині Івано-Франківськ),займався культурно-освітньою діяльністю в Коломиї.

Від 1925-го до 1927 року я – курсант старшинської школи в Познані, водночас навчався на політико-еномічному факультеті Познанського університету, який закінчив у 1934 році з присвоєнням  звання магістра економічно-політичних наук.

Вчитель. А зараз, діти,ви можете поставити полковнику Рену запитання про його бойовий шлях.

Інтерв’ю з полковником Реном

• Чи Ви співпрацювали з Романом Шухевичем?

З початком Другої світової війни я, офіцер польської армії, потрапив в полон, з якого вийшов навесні 1940 року. А наступного року став командиром куреня «Ролянд» Дружин українських націоналістів (ДУН). Це була українська самостійна військова одиниця, яка мала свій український прапор, українську команду й персонал старшинський і підстаршинський.

 Зв’язковим у «Ролянді» був сотник Новак. Другий Легіон, що ним командував сотник Роман Шухевич, німці назвали «Нахтігаль»(соловейко),бо в цьому Легіоні був знаменитий хор.

 Команда ДУН вирішила подати німецькій владі меморандум. Підготовкою займалися  Шухевич і я,і  подали на підпис до Берліна.

• Якою була Ваша участь у дивізії «Галичина»?
•  Творення дивізії «Галичина», пізнішої 1УД УНА ,в часі коли вже творилася  Українська Повстанська Армія, коли німці потерпали болючу поразку під Сталінградом, було актуальною проблемою.

Концепцію творення української збройної формації сильно підтримував Український Центральний Комітет, що його очолював проф. Володимир Кубійович.

Проте зараз же після проголошення акту творення  Дивізії «Галичина», коли почали зголошуватися масово добровольці, виявилась знову єхидна політика німецького окупанта. Німці дозволили лише набір добровольців для однієї дивізії. Вже 12 липня 1943 року виїхали перші ешалони добровольців на військовий вишкіл до Дембіци. Тамошній вишкільний табір називався Гайделягер. А з кінцем липня  усіх старших віком вислали на вишкіл до Просечніц біля Праги. І лише мене  призначили рангу майора та майорські відзнаки. Знання німецької мови дало мені змогу проводити вишкіл.

До цього табору приїжджали майже щонеділі родичі у відвідини, що послаблювало вояцьку дисципліну. Терен для більших вишкільних занять був замалий. В лютому 1944 року дивізійні частини переїхали до іншого військового вишкільного табору  Нойгамеру на Шлеську. Приміщення і можливості вишколу були кращі, а з березня розпочався справжній вишкіл.

Тому що майже до останнього дня існування Дивізії, до червня 1944 року, прибували новобранці, проводилися зміни численного стану сотень і куренів, весь час були зміни старшин і підстаршин.

Найтрудніше проходила організація штабу Дивізії, де був я. Насамперед голосилися добровольці, далі зовсім мало стариган і майже не було підстаршин. Командир прибув до Дивізії після майже півроку її існування, тобто при кінці 1943 року,а офіційно був призначений дивізійним командиром 20 жовтня 1943 року. Тоді з кінцем січня 1944року виїхав знову на одномісячний вишкіл дивізійних командирів. Його заступив спочатку майор Кляйнов, а в 1944 року полк. Баєрсдорф.

Начальником штабу Дивізії був майор Вольф-ДітріхГайке.

Дивізія не втішалась прихильністю у німецьких державних колах. Проти її формування виступали Йоахім фон Ріббентроп – міністр зовнішніх справ гітлерівської Німеччини, райхкомісар України Еріх Кох,Мартин Борман.

Водночас великим приятелем нашої Дивізії був губернатор Галичини д-р Отто Вехтер. Труднощі з формуванням були великі. Велась боротьба за кожну дефініцію, наприклад, за назву «українська».

 З погіршенням воєнної ситуації німецьке командування погодилося остаточно, щоб Дивізія називалася таки Українською Дивізією, і навіть, на диво, погодилося, щоб український національний прапор був  поруч німецького.

• Що з пережитого для Вас є найболючішим?
• Це моє ув’язнення 1943року у львівській в’язниці. Де був голод, холод, брутальний в’язничний режим.
• А  який день Ви вважаєте найщасливішим у своєму житті?
• Я мав би відповісти, що це день мого одруження, адже моя дружина Галя, мій вірний друг і порадник. Та найрадіснішим днем мого життя був день 1 листопада 1918 року, коли я молодий юнак, вітав проголошення української держави на західноукраїнських землях.

Вчитель. Сьогодні у нас в гостях житель нашого села, уже пенсіонер Степан Школьний. Саме він досліджував життя Євгена Побігущого. Надаємо йому слово.

Виступ С.Школьного, автора книги «Постолівка» І.Франківськ вид. «Лілея - НВ» 2014р. с.319

  Від 1954 року Є. Побігущий – старшина Українських вартівничих сотень англійської армії в Німеччині.

Працював в установах Організацій Українських Націоналістів і Антибільшовицького блоку.

З 1968 року обіймав посаду організаційного референта Українського Християнського Руху, а у 1974-1979 роках – був його головою. Почесний член Центрального представництва української еміграції в Німеччині. Від 1981 року – Лицар – Командор Папського ордену святого Сильвестра.

Помер полковник Євген Побігущий – РЕН 28 травня 1995 року в містечку Гаар, поблизу міста Мюнхен(Німеччина).

Цінним набутком , для нас нащадків, є твори написані Євгеном Побігущим про історичне минуле нашої нації, славне і героїчне вояцтво; вагомі рекомендації молоді для міцності у них українського духу.

Полковник РЕН, автор автобіографічної книги «Мозаїка моїх споминів», яку він присвятив дружині Галі, яка була йому вірним другом життя та однодумцем.

Також написав для молоді такі статті виховно-повчального характеру, як: «Матір у творах Шевченка», «Українські діти – наше майбутнє», «Сильна воля», «Рідна мова», «Два світи».

Опрацював історію «Дружини Українських Націоналістів 1941-1942рр.», що була видана друком у 1953 році.

V. Підсумок уроку.

«Все йде, все минає», але лишається український народ, автохтон на своїй землі; народ, що зазнав великої слави і великих нещасть. Доля часом прибивала його до землі, але як добрий хліб після зливи, він завжди піднімався вгору і лишався самим собою. «Все йде, все минає», але лишається український народ, працьовитий, здібний, героїчний і невмирущий.

                                                 О.Шульгин, вчений – історик,

                                                діяч Української революції 1917-1918рр.

І ось у своїй книзі «Мозаїка моїх споминів» автор пише: Тому, дорогий читачу, сприймай мої спомини більш як роздуми про українське вояцтво, яке своїми чинами і кров'ю писало історичні сторінки нашого народу в бурхливій першій половині сучасного століття.

Я вдячний Богу та щасливий, що мені довелось служити моїй Батьківщині й моєму народові в трьох українських військових формаціях:

Українській Галицькій Армії, Леґіоні Українських Націоналістів і Першій Дивізії Української Національної Армії.

Це для мене особлива честь і гордість. Одночасно і велика радість, що послужив Україні як український старшина не лише у військовій уніформі, але як і громадянин, проте завжди вважаючи себе українським вояком, вірним своїй вояцькій присязі.

Таким українським вояком я залишусь до кінця мого життя.

Документальний огляд