Урок - реквієм "Чорна трагедія на кольоровій Землі"

Тема. Чорна трагедія на кольоровій землі.

Мета заходу: згадати про трагедію століття — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров'я населення; виховувати в учнів почуття вдячності та поваги до людей - ліквідаторів аварії на Чорнобильській атомній станції; формувати переконання в потребі берегти і примножувати природні багатства своєї землі; розвивати екологічну культуру та екологічне мислення.

Обладнання: мультимедійний проектор, презентація до заходу у форматі Microsoft PowerPoint, аудіо та відеозаписи, хустки жовтого кольору.

Форма проведення: урок - реквієм

Хід заходу.

(звучить сумна музика)

Ведучий

Впаде на землю зірка — Чорнобиль,
Гіркими стануть річки й озера,
Замість лісів залишиться лиш пил,
Лиш пустка, чорнота, химера.

Тому мій біль — Чорнобиль, бо тоді
Все людство апокаліпсис терпіло,
Та треба, і не тільки іноді,
Щоб горе світу, як своє боліло.

Чути звук серцебиття, що поступово перетворюється на звук радіаційного випромінювання. Виходить 1-й учень. У нього, як і в наступних учасників, на шиї пов’язано жовту хустку.

1-й учень

Я — Зона. Чорнобильська зона. Скалічена, спотворена, непридатна до життя місцевість. __ років тому я була щедрою врожайною землею, обраною нашими пращурами із часів Київської Русі.

Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Вона ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили й ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

Виходить 2-й учень.

2-й учень

Я — біль, Чорний біль. Я народився з вибухом реактора в ніч з 25 на 26 квітня.

Ведучий

Болю! Тобі вже 31 рік. Чи не притупився ти?

2-й учень

Звичайний біль проходить, а я — особливий, чорнобильський, на все життя.

Ведучий

Ти приніс людям горе, страждання. Втратили життя землі й ріки, спустіли донедавна мальовничі села, поселилася скорбота в «мертвому місті» Прип’яті, радість покинула людей. Хто буде відповідати за кожне страждання дитини, за кожну сльозу матері, за кожну людську душу? Хто в цьому винен?

2-й учень

Ви, люди! Ваші байдужість, легковажність, бездумність, безвідповідальність, некомпетентність — ось хто винен! Чорнобиль — важкий, болісний урок, і забути його неможливо.

На сцену виходить 3-й учень.

3-й учень

Я — Станція. Чорнобильська атомна. В мене гірка, як полин, слава. Але ж все починалося чудово у 1977 році. Саме до 60-річчя Великої жовтневої революції було увімкнено мій перший енергоблок, а в 1981 — уже третій. Із запуском четвертого моя потужність складала 4 мільйони кіловат, в березні 1986-го я зустріла велику комісію Міністерства енергетики, яка працювала над початком роботи п’ятого енергоблоку.

Але не так сталося, як гадалося.

На сцені з’являється 4-й учень.

4-й учень (звертається до 2-го учня)

Чи мав ти колись друга, а той, твій друг, зрадив тебе? А чи мав ти колись сім’ю, яка б зреклась тебе? А може, мав ти запеклого ворога, що згодом став для тебе найдорожчою людиною? Якщо ти відповіси «так», то зрозумієш, про що я говорю. Якщо твоя відповідь «ні», то вислухай мене, бо це моя сповідь, моє каяття, моя покута. Я — Атом! Я — вбивця. Я став би на коліна перед своїми жертвами. Та не можу. Я колисав би тих скалічених мною діточок на своїх руках, та не вмію жаліти.

Ніхто не знає, скількох я вбив. Цього не знаю навіть я сам.

Я — атом, колись я був мирним,
Мене розщепили колись,
А зараз я з болем настирним,
Розщеплюю душі наскрізь.

Розкрилася скринька Пандори,
І вискочили промінці.
Цього не хотів я робити,
Однак, це не власно мені.

І той саркофаг над четвертим,
Сховати не в змозі мене,
Повірити важко в безсмертя,
Але ж я існую, я є!

До нього підходить 5-й учень.

5-й учень

Я — Радіація. Сама по собі — я безпечна. Адже кожна людина трішечки радіоактивна. Я можу бути спокійною протягом тисячоліть. Небезпечною ж буваю, коли людина штучно втручається в моє існування. І ось тоді мене не зупинити, бо я стаю нечутною, невидимою, недосяжною. Я не визнаю державних кордонів, мені байдуже, хто стане на моєму шляху.

Наперед виходить 6-й учень.

6-й учень

Я — працівник Чорнобильської АЕС. Я був свідком того, як усе починалося. Ми бачили плоди своєї праці, і нас це ще більш надихало. Ми не могли навіть замислитися над тим, що ми побудували небезпеку для людства.

Лише деякі вчені розуміли небезпеку АЕС, пов’язану з дефіцитом кваліфікованих кадрів, зниженням якості матеріалів та обладнання. Але вони не могли запевнити наше керівництво в цьому — йому потрібна була ця енергія. А на те, що стоїть за її здобуванням, вони не зважали.

Ведучий

Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

1-й учень

Немає, мабуть, в Україні місця, яке б не зачепило це страшне лихо. З усіх куточків до Чорнобиля почали прибувати люди, що за обов'язком служби взяли участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи.  Їх називали ліквідатори. Це люди різних національностей, професій, різного віку. Біда їх об'єднала, і де б вони не народилися, у яких краях не мешкали — у їхньому життєвому паспорті значиться прописка «Чорнобилець».

Ведуча. Сьогодні на нашому заході  присутній гість, Сапронов Григорій Вікторович,  наш односелець, який гордо несе звання ЛІКВІДАТОРа, адже він не шкодуючи свого здоров’я та життя допомагав подолати те страшне лихо. Тож надаємо йому слово (виступ, після виступу діти вручають квіти)

6-й учень

Наш земний уклін, довічна вдячність усім, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, заради нас брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Священна пам’ять тим, хто поклав своє життя, захистивши нас від радіаційної загрози. Згадаємо про них скорбною хвилиною мовчання.

Звучить «Адажіо» Т. Альбіноні.

Ведучий

Першим важко. Ви ж були найперші.
Із вогню та в полум’я ступили.
Не до подвигів і не до звершень.
Ви ж собою людство заступили.
Ліквідатори — ратники Вітчизни,
Славні сурмачі своєї долі,
Випали вам дні — страшні і грізні —
З чорним сонцем в синьому роздолі.

1-й учень

Та серця, мов промені, не гасли,
Залишились іскрами на тверді
І палахкотіли, ніби гасла,
Станемо життям супроти смерті.
Тільки б жити — це бунтує спрага —
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга —
Батьківщині, Матері, Народу.

2-й учень

З’явившись під знаком біблійної зірки Полин, той «чорний Чорнобиль» став якщо й не розплатою, то найсерйознішою сторогою нашому варварству, технократичній сваволі, яка грати із силами природи — нашої одвічної матері й заступниці.

Ця зірка Полин наче була послана з майбутнього як грізне попередження нам усім: опам’ятайтеся, задумайтеся, поки не запізно.

Звучить пісня «На Чорнобиль журавлі летіли» (слова Д. Павличка, музика О. Білаша).

Ведучий

Чорнобиль. Тепер це слово знає увесь світ.

5-й учень

Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять.

2-й учень

Це наш нестерпний біль.

Звучить пісня І. Кармелюка «Город, которого нет».

3-й учень

Ти відомий сьогодні кожному —
Не ім’ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип’ятською водою.

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе,
У якому ти жив сторіччі!
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров, на твоїм обличчі.

4-й учень

26 квітня почався відлік біди Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом не відомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Звучить мелодія «Привид опери» (композитор Е. Л. Вебер). Учасники передають один одному прапори на яких написано роки з 1986-го до теперішнього часу. Після цього знімають жовті хустинки і відтворюють під музику знаки «Обережно: радіація!» та «Будьте уважні!».

5-й учень

У далині зловісно пульсує Чорнобиль.
І серце крає гостра печаль.
Поникли ліси і поля навколо.
І сум напинає темну вуаль.

1-й учень

Ідемо по світу в незгасній тривозі,
Саркофаг уже котра вкриває зима,
Терни, яруги на нашій дорозі,
І шати повільно знімає пітьма.

2-й учень

Навіщо спіткала тяжка зла доля
Наш споконвіку великий народ?!
Піднімаймося вперто, невпинно і з болем
Ще крок вперед, за кроком — ще крок.

3-й учень

Проти «мирного» атома встанемо до бою
За знедолені ниви, убиті гаї,
Візьмемося за руки, сестри й братове,
Щоб Вкраїна жила на Землі.

Музика починає звучати гучніше. Учасники композиції піднімають хусточки та йдуть зі сцени. Захід завершується.

Список використаних джерел

1. Чорнобиль болить і досі : сьогодні Україна офіційно вшановує учасників ліквідації аварії на ЧАЕС // Уряд. кур’єр.-2010.-14 грудня.-С.1
2.  Чорнобильські дзвони: Сценарії // Позакласний час. – 2008. – № 3. – С. 50–60.
3.  3. Чорнобильська аварія - біль душі // Позакласний . – час .2009 – № 5–6. – С. 43–50, 109–118.
4. На Чорнобиль журавлі летіли : Вечір-пам'ять // Позакласний час. – 2010. – № 3. – С. 119–124