Урок 47. Тема уроку: Польський та єврейський рух у Галичині

Після ліквідації польської державності перед поль-ським визвольним рухом постало завдання     відновлення держави,     об’єднання в     ній усіх польських земель, поділених між трьома імперіями.

Найбільш    сприятливі умови   для розгортання        польського націо- нально-визвольного   руху      після придушення польського повстання 1863— 1864 рр. у Росії склалися в Австрійській імперії (із 1867 р.— Австро- Угорській монархії).

Там унаслідок польсько-австрійського компромісу Галичина отримала автономію, у якій провідні позиції посіли поляки. Творці компромісу плекали надію перетворити Галичину на «польський П’ ємонт», навколо якого в майбутньому відбудеться об’єднання польських земель у межах історичних кордонів (тобто 1772 р.). У Галичині  мала сформуватися модель майбутньої Польської держави. Галицькому сейму в цій системі належала визначальна роль. Він, з одного боку, розглядався як наступник сеймів давньої Речі Посполитої, що засвідчувало неперервність державотворчих традицій. З іншого боку, як єдиний парламент на землях переділеної Польщі, сейм мав служити інтересам усього народу, бути виразником його волі

Нові течії в українському питанні не запропонували нічого нового. Єдине, у чому          вони виступали спільно      з українським рухом, — це вимоги щодо виборчої реформи і соціальних прав населення. Право        українського населення на власну державу, а тим більше         в        Галичині,   категорично заперечувалося.

Політичними суперниками стальчиків були східногалицькі консерватори (подоляки), краківські та львівські ліберал-демократи. Останні вимагали від імператора надання полякам таких самих прав, що й угорцям, і проведення виборчої реформи. Подоляки хоча загалом підтри- мували стальчиків, категорично відкидали можливість будьякої згоди з українцями. Ці обидві течії (консервативна і ліберальна) були представлені переважно польською аристократією, яка міцно тримала владу в Галичині.

У політичній площині єврейська громада, а особливо її еліта, була схильна до мирного співіснування з владою,отже, до співпраці з поляками. Деякі з них навіть закликали до

добровільної польської асиміляції. Багато євреївстали щирими польськими патріотами.

Проте така тенденція в єврейській громаді тривала лише до початку 90-х рр.XIX ст. Це було зумовлено тим, що в польському русі почав наростати антисемітизм.

Реакцією на нього стало поширення ідей сіонізму. Ідеалом сіоністів було утворення єврейської держави в Палестині, а головною метою в Галичині — боротьба за збереження єврейської національної ідентичності. Така зміна пріоритетів у єврейському русі позначилася і на українськопольському конфлікті: євреї в ньому по- сіли переважно нейтральну позицію, а подекуди підтримували українців.