Урок: Действие с информацией.

Доповідь на тему

Людина як єдність біологічного та соціального. Місце людини у суспільстві

Виконав студент

Групи ФВб-2-16-4 0.д.

Ткач Володимир

Місце людини в суспільстві

Кожна людина живе серед людей, вона пов'язана з ни­ми тисячами різноманітних зв'язків. Універсальною фор­мою взаємозв'язку між людьми є спілкування. Саме зав­дяки йому людина стає людиною, може узгоджувати свої дії з діями інших людей, пізнавати їх й саме у цьому во­на може найповніше виражати свій внутрішній світ, свою сутність. Разом з тим спілкування — це надзвичайно складна царина людського життя. Тому, щоб воно прино­сило не тільки користь, а й радість, робило людей більш щасливими, кожна людина повинна вчитися спілкуван­ню, оволодівати його культурою й мистецтвом.

 Уже мислителі Давньої Греції підкреслювали наявність в людині двох начал: тваринного (біологічного) і соціального. Так, Арістотель називав людину "політичною твариною", маючи на увазі під "політичним" – соціальне. Античні мислителі виробили ідеал гармонійно розвиненої особистості. Вони пропагували необхідність створення умов, які б забезпечували всебічне вдосконалення людини, тобто її духовний, моральний, естетичний і фізичний розвиток.

Безперечно, людина, з одного боку, – це частина природи, вона належить до вищих ссавців, особливого виду Homo sapiens. Тобто людина є біологічним творінням. Кожний людський індивід біологічно унікальний (єдиний), має неповторний набір генів, отриманих від батьків. Однак, як і будь-який біологічний вид, людина характеризується певною сукупністю видових ознак. Кожна із них може змінюватись в досить значних межах під впливом різних, у т. ч. і соціальних факторів. Показовим може бути такий приклад. Згідно із науковими дослідженнями середня тривалість людського життя становить 80–90 років, Це за умови, що людина має нормальну, здорову спадковість, відсутні інфекційні та інші хвороби тощо, Але історичні факти свідчать, що ця цифра здатна змінюватися під впливом соціальних умов життя. Адже відомо, що середня тривалість життя відчутно змінювалася протягом певного історичного проміжку, Так, у прадавності вона дорівнювала 20–22 роки, в XVIII ст. – 30 років, у першій половині XX ст. у Західній Європі – 56 років, а на кінець століття в найбільш розвинених європейських країнах – 75–77 років.

До біологічних ознак людини належать будова ії тіла, колір шкіри, волосся, здатність засвоювати різні види їжі, опановувати мову в ранньому віці. Біологічно обумовлена також тривалість дитинства, зрілості j та старості, період репродуктивного віку жінок. Значною мірою біологічно (спадково) обумовлена обдарованість людей у різних сферах діяльності – співі, музиці, живописі тощо.

Кожна людина унікальна, неповторна, своєрідна в практичній діяльності. Але сутність людини далеко не визначається лише біологічними ознаками, біологічне не головне в ній. Це лише основа становлення людини як суспільної істоти. Визначальним у людині є соціальне. Людина і суспільство нерозривні. Суспільство формує індивіда як людину. Сутністю людини є сукупність усіх суспільних відносин. В людині не лише відтворюється суспільне, а й навпаки, в суспільстві і людина реалізується як людина. Свідомість та мислення людини виникають лише в суспільстві, вони – похідні від суспільного буття. Адже на основі суспільного буття виникають і реалізуються матеріальні та духовні потреби, які визначають сутність людини.

Разом з тим, визнаючи пріоритет соціального в людині, не можна нехтувати особливостями окремих індивідів, нівелювати їх. Кожний індивід має специфічні якості, є особистістю, що наділена властивими лише їй характером, волею, здібностями, пристрастями. Отже, слід розглядати людину не лише як соціальну сутність, а і як біологічну істоту. Людина – це органічна єдність соціального і біологічного.

У процесі з'ясування ролі біологічного та соціального в становленні та розвитку людини інколи спостерігається перебільшення значення того чи іншого фактора, в результаті чого з'явилися різноманітні концепції. Одна із них – це так звана біологізаторська, прибічники якої абсолютизують роль природних, біологічних начал у людині. До цієї концепції належать, зокрема, расизм та соціал-дарвінізм. Протилежною біологізаторській є соціологізаторська концепція. Вона принижує біологічне в людині, зневажливо ставиться до людської індивідуальності, як до чогось другорядного (що можна не враховувати при вивченні людини), надає абсолютний пріоритет соціальному. Прихильники цієї концепції вважають, що людиною можна безмежно маніпулювати задля досягнення певного соціального ідеалу

Не знайдемо ми зараз людини, що не жила б у постійних відносинах з суспільством. Ми не можемо забезпечити зараз себе, у техногенну добу усім необхідним не звертаючись до інших з метою забезпечення своїх найнеобхідніших духовних, фізичних потреб.

Найбільша майстерність – прожити життя, як можна зменшивши конфлікти, допомагаючи в складну хвилину людям, залишивши своє невеличке, але вкрай значне слово в історії українського суспільства.

Давайте жити так, щоб на старості було що згадати, було що розказати онукам, і озирнувшись перед смертю сказати: “я прожив життя людини, чого бажаю усім своїм родичам, мене будуть пам’ятати, хоча б кілька поколінь. 

.