Урок. Діагностувальна робота (робота з текстом та письмова взаємодія (ГР2, ГР3))

Українська мова (українська література)

6 клас (НУШ)

Діагностувальна робота

Узагальнення знань в кінці року (семестру)

Робота з текстом (ГР2). Письмова взаємодія (ГР3)

Червончик

Він прокинувся від ранкового осіннього туману, що спадав на довготелесі тополі двору. Там, на самому вершечку в гнізді, було холодно і незатишно: легкий вітерець наганяв холоду. За ним слідом прокинувся, як завжди ні світ ні зорі, червоний із зеленкуватим пір’ям у хвості хазяйський півень Петько. Цього пихатого співуна він не любив, адже той постійне горлання намагався видати за спів птаха! Півень гордовито походжав поміж домашніх курей, удаючи із себе господаря, але Червончик знає, хто справжній володар двору!

Червончика знає вся округа. А головне – його поважають і старі ворони, і молоді круки, і сусідські коти, і люди-господарі двору, де останні кількадесят років живе він – старий крук Червончик.

Про його пташині подвиги ходять легенди. І кожен тільки йому зрозумілою мовою оповідає їх, передає, так би мовити, із уст в уста, від одного покоління до іншого…

Спочатку кличка Червончик крукові не сподобалася, але народна слава зробила своє діло: із часом птах звик, навіть коли його звали люди, не боючись, міг спуститися на крилах із гнізда на землю, щоб пригоститися…     

Прізвисько (абсолютно не пташине) він отримав після нічим не примітної історії. Якось господиня двору, де він жив, вирішила розвести яскраво-червону фарбу, а банку залишила на ганку будинку. Сама ж відлучилася ненадовго. Ото крукові й закортіло роздивитися поближче… Приземлюючись, птах своїми крилами зачепив банку, вона покотилася двором, заливаючи яскравою барвою сірий цемент. Але найгіршим стало те, що і сам крук став напівчервоним: уся грудка та кінчики крил були багряного кольору! Тепер він став примітним і відомими водночас. Де б не бував птах, де б не пролітав – усі знали, то Червончик!

Проте, не всі любили Червончика. А найбільше - сусідка Ярина! Цій старій жінці сивина не додала мудрої терпимості та любові до всього живого, а надто - до воронячого птаства, яке чорною зграєю часто налітало на двори села, спустошуючи садки від яскравих соковитих плодів. Старанно та наполегливо вона намагалася розігнати непроханих гостей, вимахувала палицею, ставила пугала на городі, розвішувала старе ганчір’я на черешнях, що росли в її господі, та нічого не допомагало: птахи прилітали, як на зло, все частіше і частіше. Полегшення приходило пізньої осені, коли сусідка повизбирувала останні волоські горіхи під деревами.

Одного разу пізньої осені до Ярини завітав її онук, такий же лихий, як і його бабця! Навіть погляд у нього був хижим, а золотий ціпок на його волячій шиї ніби підкреслював уроджену ворожість та підступність до всього живого! Чоловік змайстрував рогатку - почалося неоголошене полювання на всіх птахів в околиці. Страждали всі: і горобці, і ворони, і навіть півень Петько, який занадто рано, мабуть, будив гостя. Ніхто не міг нічого вдіяти зі злом, яке поселилося по-сусідству.

Того ранку, як зазвичай, Червончик підлетів до бабиного двору, вправно підібрав дзьобом із долу волоського горіха, потім високо піднявся в небо, кинув його на бруківку, аби з розбитого плоду дістати смачне ядро. Крук уже почав було спускатися, щоб поласувати горіхом, як сталося щось жахливо-непередбачуване: онук баби Ярини з рогатки підбив Червончика. Від нестерпного болю старий птах скрикнув, злетіти він більше не зміг – крило вперто не слухалося від болю…

Якимось дивом крукові вдалося дострибати до тополі, на вершечку якої його гніздо. Проте, так високо до нього, як зараз, ще ніколи не було! Птах безнадійно бився здоровим крилом об землю, відштовхувався лапками, час від часу скрикував від безнадії та нестерпного болю, та це нічим не допомагало – до гнізда не дістатись!

Це все бачив Петько, півень голосно на весь двір почав горланити, на ґвалт прибігла господиня, та сама, яка колись готувала на ганку фарбу... Червончику цього разу пощастило! Його виходили, хоч це було і непросто: рана не хотіла гоїтися, напевне, надто старим був крук. Але любов – це неймовірна невидима сила! До зими Червончик міг уже долітати до середини тополі,  а ранньої весни – нарешті злетів до свого гнізда. Він так само прокидався раніше всіх у дворі, так само не любив Петька, так само спостерігав за всіма з високості, адже він – Червончик, володар, хазяїн двору!

Але на цьому історія з Червончиком аж ніяк не закінчуються! 

Одного літнього дня господиня, яка так турботливо виходила крука, розчинила вікна оселі, щоб прохолодити кімнати перед спекотним днем. Згодом жінка вирішила причинити їх. І ото було справжнє диво! На підвіконні лежав золотий ланцюжок! Звідки він там узявся, хто його підкинув – ніхто не знає! Ну, майже ніхто, окрім Червончика, старого крука, володаря двору!

Автор Юрій Лисенко

РОБОТА З ТЕКСТОМ (ГР2)

Прочитати уважно твір «Червончик», виконати подані нижче завдання.

1. Визначити жанр твору, надавши щонайменше ДВА аргументи – докази вашої думки.

2. Який епізод можна вважати кульмінаційним? Чому?

3. Визначити основну думку твору «Червончик».

4. У першому та другому абзацах твору знайти і виписати:

а) фразеологізм, який означає «дуже рано, ще до сходу сонця»;

б) антонім до слова молоді;

в) синонім до слова господар.

5. Утворити всі можливі форми (просту та складену) вищого та найвищого ступенів порівняння від прикметника старий.

6. Визначити розряд за значенням (якісний, відносний чи присвійний) для прикметників: осіннього (туману), золотий (ціпок), бабиного (двору).

7. У тексті «Червончик» знайти неозначено – кількісний числівник, провідміняти його.

ПИСЬМОВА ВЗАЄМОДІЯ (ГР3)

Прочитати уважно твір «Червончик»,  виконати подані нижче завдання на ВИБІР.

Завдання 1. Написати мініесей-роздум на ОДНУ із запропонованих тем (12 балів):

а) «Чи можна вважати, що зло в цьому творі покаране?»;

б) «Хто насправді приніс подарунок?»;

в) «Чому крук Червончик був володарем двору?».

Завдання 2. Прочитати уважно уривок із твору «Червончик». Переписати його, замінивши виділені слова на синоніми (8 балів).

«Це все бачив Петько, півень голосно на весь двір почав горланити, на ґвалт прибігла господиня, та сама, яка колись готувала на ганку фарбу... Червончику цього разу пощастило! Його виходили, хоч це було і непросто: рана не хотіла гоїтися, напевне, надто старим був крук. Але любов – це неймовірна невидима сила! До зими Червончик міг уже долітати до середини тополі,  а ранньої весни – нарешті злетів до свого гнізда. Він так само прокидався раніше всіх у дворі, так само не любив Петька, так само спостерігав за всіма з високості, адже він – Червончик, володар, хазяїн двору!»