Урок для 9 класу "Елементи народознавства у повісті «Маруся» Г.Ф. Квітки-Основ’яненка"

О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

Урок-дослідження у 9 класі

Елементи народознавства

у повісті «Маруся» Г.Ф. Квітки-Основ’яненка

Мета: дослідити елементи народознавства у повісті «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, навички аналізу й синтезу прочитаного; виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості Г. Квітки-Основ’яненка, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: урок узагальнення та систематизації знань.

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання: текст твору «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка, ілюстрації до нього, портрет письменника, відеозаписи, презентації учнів.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (на дошці записано тему й епіграф уроку)

«Григорій Квітка-Основ’яненко – батько української прози»

Т.Г. Шевченко

Учитель. Сьогодні ми ознайомимося із повістю «Маруся» Григорія Квітки-Основ'яненка. Перед вами епіграф до уроку. Які думки він у вас викликає? Так, дійсно, ми будемо досліджувати елементи народознавства у повісті Г. Квітки-Основ'яненка. Письменник – великий майстер художньої прози, тонкий знавець народного життя, і в цьому ми сьогодні переконаємося.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Учитель. Квітка-Основ'яненко прийшов в українську літературу в час її національного відродження. Твори письменника нікого не залишали байдужим. Простих людей ці твори захоплювали до сліз, бо оповідали про їхнє життя, розказані до того ж правдиво, зі співчуттям.
Один з найяскравіших творів митця – повість «Маруся», в якій майстерно змальовано селянський побут, українські обряди та звичаї, втілено світоглядні уявлення та психологію українського селянина. Наш  урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження. Для того, щоб розглянути тему уроку повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями:

1. Дослідження зображення персонажів повісті.
2. Дослідження зображення елементів одягу у повісті.
3. Дослідження зображення житла у повісті.
4. Дослідження традицій, звичаїв, обрядів у повісті.
5. Дослідження мови твору.

Протягом уроку ви будете оцінювати роботу груп і виставляти оцінки. Будьте уважні! Ви маєте змогу дещо занотовувати, усі питання можете поставити після закінчення доповідей.

ІІІ. Захист творчих проектів

Виступ І творчої групи «Дослідження зображення персонажів повісті».

Головний персонаж твору – Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. «Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...» Такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні. Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна. Вона шанувала своїх батьків, в усьому їм допомагала. Вона була, аж занадто скромна і сором'язлива: не ходила гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила ходити: «Лучче я, каже, на те місце, упоравшись... ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю і батькові в поле понесу. А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота...» Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Але Василь змушений іти на заробітки, щоб потім відкупитися від солдатської служби. Сумне життя настало для Марусі без нього. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого. Письменник змальовує хвилюючі картини, які нас дуже зворушують, заглиблюють у внутрішній світ героїні. Прощаючись з Василем, який їхав на заробітки, Маруся наче передчуває свою смерть: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу... прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» І справді, повість має трагічну розв'язку: пішовши в ліс по гриби, Маруся змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла. Портрет Марусі основується на народнопісенних джерелах, вона може бути ідеалом української дівчини.

Ідеальній дівчині – ідеальна пара. Таким і є Василь: «гарний, русявий..., вуси козацькі, очі веселенькі, як зірочки...; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжи нових штанях…».
Вдачею парубок чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, працьовитий, розумний. А що вже дотепний: «на вигадки, на прикладки – поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде». Василь – пpацьовитий, чесний, добpий, віpний у коханні.

Наум та Настя – батьки Марусі, ідеальні образи селян. Вони працьовиті, поважають одне одного, богобоязливі. Автор говорить, що поміж ними ніколи не було сварки, бійки, ніколи вони не лаялись, а жили сумирно і спокійно і хвалили Бога за його милість.

Hаум  Дpот  –  батько  Маpусі.  Він – працьовитий, мудрий, набожний, чесний, дотримувався всіх народних обрядів та звичаїв. Лише завдяки чесній праці, набожності і дотримань норм, моралі цей кріпак став заможним. У такому ж доброчесному дусі виховав Наум і свою доньку Марусю. Це  глибоко pелігійна людина, смиpенна  пеpед Богом та владою. Hаум Дpот умудpений  життєвим  досвідом.  Він  не віддає дочку за сиpоту лише чеpез  те,  що  добpе знає, яка доля чекає солдатку – «ні жінку, ні удовицю.., як саму послідню паплюгу...» Наум у своїх діях виходить з pеальних тогочасних умов.

Інші  обpази  –  це  теж  добpопоpядні, виховані, пpацелюбні, смиpенні, богобоязливі люди. Пpості селяни-кpіпаки.

Учитель. А зараз ми проведемо невеличку вікторину «Про кого йдеться?».
1) скромний, щирий, нелукавий, шанобливо ставиться до старших, кориться патріархально-родинним звичаям, релігійний (Василь)
2) працьовита, релігійна, любляча, добра й покірна волі чоловіка (Настя)
3) «Батькові й матері слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка, ні півслова нікому не збрехав… Коли почує яку бідність, наділить по своїй силі і совіт добрий дасть» (Наум)
4) слухняна, покірна, працьовита, релігійна, поважає батьків, ідеал скромності. (Маруся)

Виступ ІІ творчої групи «Дослідження зображення елементів одягу у повісті».

Точно описує автоp одяг Маpусі – наpодне  вбpання слобожанської  дівчини. А одяг селян описаний з такою докладністю, що зараз можна виготовити подібний тільки по розповіді письменника. Він дуже добре знає те, про що з любов'ю пише, для нього немає дрібниць. Святковий наряд Марусі допомагає побачити ніжну, тендітну, чуйну, роботящу дівчину. У ті часи дівчата повинні були самі прясти, ткати, шити та вишивати сорочки. Ось який одяг на Марусі: «Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками... Запаска шовкова, морева: каламайковий пояс... панчішки сині, суконні, і червоні черевички».

Характеристика портрету Василя не є такою розширеною, однак теж подається з елементами фольклорної поетики: «Хлопець гарний, русявий, чисто підголений, чуб чепурний, вуса козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами.

Виступ ІІІ творчої групи «Дослідження зображення житла у повісті».

На Україні існував справжній культ печі. І не тільки тому, що в ній варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, на ній спали, 76 Філологічні науки лікували простуди тощо. Піч була глибоким символом рідного вогнища, неперервності роду. Чому засватана дівчина колупала піч? Нині вчені вважають, що вона виконувала символічний акт: під нігті потрапляли не просто глина, а часточки батьківського домашнього тепла, материнської любові, які дівчина хотіла взяти у дім нареченого. У деяких регіонах з цією ж метою наречена при переході в оселю молодого брала з собою жарини з печі. Якщо дівчина була згодна вийти заміж, то вона виходила і колупала піч. Таким жестом вона начебто просила у своїх предків благословення на сватання. Саме такі приклади ми знаходимо в багатьох художніх творах: «Зараз Наум, а раденький же такий! – і каже, буцімто з серцем: - Та що се за напасть? Жінко! Що будемо робити? Дочко! А ходи сюди на пораду! Маруся, вийшовши із кімнати, засоромилась, почервоніла, як мак, і, не поклонившись, зараз стала коло печі та й колупала її пальцем. От Наум і каже: - Так ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили, що ми передержуємо куниці та красні дівиці, так ми вас пов’яжемо і тоді усе добре вам скажемо. Дочко! Прийшла і наша черга до прикладу казати: годі лишень піч колупати, а чи нема чим сих ловців-молодців пов’язати?»

Виступ ІV творчої групи «Дослідження традицій, звичаїв, обрядів у повісті».

Повість «Маруся» вражає етнографічно-точним описом народних звичаїв, побуту селян. Це насамперед стосується весілля, на якому познайомилися Маруся й Василь. І дружки, і бояри, і старости, котрі діють на сторінках повісті, – це образи, які автор взяв із реального життя. А мова їх пересипана народнопоетичними висловами: приказками, прислів'ями, порівняннями: «Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе; я сього тобі зроду не скажу, щоб ти не посміявся надо мною...» Так говорила Маруся до Василя, а той відповідав: «Марусенько, моя лебідочко, зірочко моя, рибочко, перепілочко!» Ці щирі слова закоханих зворушують читача, від них теплішає на душі. Письменник звертає нашу увагу на те, що прості люди здатні на високі почуття.

Сватання Марусі й Василя – ще один із обрядів, який детально відтворює цю українську традицію напередодні весілля: перед дверима тричі стукнуло по три рази, господарі запалили свічку, на стіл поставили хліб. А тоді проговорив Наум традиційні слова: «Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи». Обряд сватання витриманий письменником у дусі народнопоетичної творчості відповідно до традиції: «Пішла  Маpуся у кімнату і винесла на деpев'яній таpілці два  pушники  довгих  та мудpо вишитих, хpест-нахpест покладених, і положила  на  хлібові  святому,  а  сама  встала пеpед обpазом та й вдаpила  тpи  поклони».  Хліб-сіль,  pушники,  обpази – найсвятіші обеpеги  кожної  укpаїнської  сім'ї. 

 Реалістично  змальовує  письменник  і  тpудові  будні  селян, показує тpудову діяльність хлібороба. Пpоте далі околиці і господаpства  письменник не  виходить. Головне у його повісті – це лише моpаль і побут  життя селянства. І  це  не  дивно,  бо  Квітка-Основ'яненко вважає існуючий  лад ноpмальним. Автор детально знайомить читачів з обрядовістю Слобожанщини, змальовуючи сватання, весілля, поховальний обряд з голосінням. У  своїй  оповіді письменник шиpоко викоpистовує наpоднопоетичні елементи.  Змалювання зовнішнього і  внутpішнього світу Маpусі  і Василя  дуже близькі до фольклору.

Отже, Г. Квiтка-Основ'яненко зумiв правдиво й реально вiдтворити побут, традицiï i звичаï простих людей, показати, що й вони здатнi на глибокi й силь­нi почуття.

Виступ V творчої групи «Дослідження мови твору».

Григорій Квітка-Основ'яненко стояв поруч з Іваном Котляревським біля першовитоків нової української літератури. Письменника обурювало зневажливе ставлення до його рідної мови та висловлення про непридатність її для написання високохудожніх творів, які могли б розчулити читача, викликати в нього глибокі переживання. Повість «Маруся» стала прикладом того, що українська мова нічим не поступається перед мовами інших народів.

Фольклорні елементи присутні в творенні образів. Особливо цікаві в цьому плані Наум Дрот, Настя, Маруся та Василь. Для їх створення автор використовує народнопісенні елементи, зокрема портретні характеристики. Маруся – дівчина «висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте», Василь – «хлопець гарний, кучерявий, чисто підголений: чуб чепурний, вуси козацькі, очі веселенькі, як зірочки...». Як бачимо: для портретної характеристики Г. Квітка-Основ'яненко використовує фольклорні епітети, порівняння, зменшувальні форми прикметників.

Мова персонажів пересипана народнопоетичними висловами: приказками, прислів'ями, порівняннями: «Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе; я сього тобі зроду не скажу, щоб ти не посміявся надо мною...» Так говорила Маруся до Василя, а той відповідав: «Марусенько, моя лебідочко, зірочко моя, рибочко, перепілочко!» Ці щирі слова закоханих зворушують читача.

  Не можуть залишити байдужими читача плачі-голосіння батьків за дочкою, яка вмирає. душі. Письменник звертає нашу увагу на те, що прості люди здатні на високі почуття. 

Мова Марусі ласкава, високопоетична, співвідноситься з мовою народної пісні й казки. Героїня часто використовує слова з пісень: перепілочко, сизий голубочок, соколику, лебедику, козаченько мій та інші.

Іноді в повісті зустрічаються народні пісні («Ой, дівчина горлиця, до козака горнеться», причому автор часто використовує не повну пісню, а її фрагмент. Так, під час сватання Марусі дівчата-подруги співають фрагмент пісні, яка надає обставинам святковості, урочистості:
Та ти душенька,

наша Мар'єчко!

Обмітайте двори,

Застеляйте столи...

Прекрасно автор змальовує природу України. Пейзажі в повісті сприяють розкриттю переживань персонажів. Перед розповіддю про освідчення Василя й Марусі письменник подає опис весняного ранку, сповненого життєдайних чар, радісного передчуття тривоги: «Ось і рідесенький туманець впав на річеньку, мов парубок приголубивсь до дівчиноньки і вкупі з нею побігли ховатись між крутими берегами».
Нацiонального  колориту  повiстi  додають   приповiдки,
жарти, вислови, запозиченi  iз  народних  пiсень,  казок:  бiлая  ручка,
яснеє сонечко, крутiï гори.

Мова творiв Квiтки-Основ'яненка колоритна, образна,  багата  на  народнi приказки  та  прислiв'я.  Слiдом  за  Котляревським  вiн  звернувся  до народноï розмовноï мови, черпаючи з неï яскравi вирази та
звороти.  В  основi  мови  творiв  Квiтки-Основ'яненка   лежать   говори
Слобiдськоï Украïни,  дуже  близькi  лексикою  i  синтаксичною
будовою до киïвсько-полтавського дiалекту..

ІV. Рефлексія. Закріплення нових знань  

1) Зроблені плакати-схеми лідери груп закріплюють на дошці. Учням дається 5 хвилин на складання узагальнюючої таблиці «Народознавство у повісті «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка».

2) «Мікрофон».
- Ми сьогодні навчалися…
- Із видів роботи на уроці мені найбільше сподобалося…
- Я думаю, що Квітка-Основ’яненко своєю повістю…
- Я не згоден…

V. Підбиття підсумків

Оцінювання роботи учнів (учитель і учні оцінюють роботу кожної групи, відповідно виставляються оцінки за урок).

VІ. Домашнє завдання

Учитель. Порівняйте образи Марусі («Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка) та Наталки Полтавки («Наталка Полтавка» І. Котляревського).

VІ. Підсумкове слово учителя.

– Для нащадків Г.Ф. Квітка-Основ'яненко залишив у спадок великий скарб – енциклопедію життя слобідського краю – повість «Маруся». Так міг написати тільки великий знавець народного життя. Повість «Маруся» чарувала, сучасників Квітки саме змалюванням народного життя України «з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями», як відзначив В. Бєлінський.

«Маруся» – видатне явище в історії української літератури. Таку оцінку твір отримав через широке використання автором фольклору як особливого елементу в зображенні побуту, звичаїв і характерів героїв.Не треба ніяких енциклопедій, щоб дізнатися про українська життя. Найкраще — взяти повість Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся» і прочитати. Хто хоче дізнатися про життя, звичаї, ритуали українців, може прочитати повість Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся» і в ній побачити невловимий український колорит тогочасного суспільства.

Література

1. Вербицька Є.Г. Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість / Є. Вербицька. –Харків, 1968. – 164 с.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Харків: Фоліо, 2005. – 508 с.

3. Гончар О.Г. Квітка-Основ’яненко: Життя і творчість / О. Гончар. –  К., 1969. –  176 с.

4. Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства.  К.: Український письменник, 1995.  292 с.

5. Ятищук О.В. Парадигма українського національного костюма (на прикладі творів Г. Ф. Квітки-Основ'яненка) / Оксана Ятищук // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. – Серія: Літературознавство. – Вип. 10. – Тернопіль, 2001. – С. 441–450.

6. Ятищук О. В. Обряд сватання на Слобожанщині в творах Г. Квітки-Основ'яненка / Оксана Ятищук // Україна на шляху до незалежності та демократії. – Тернопіль, 1996. – С. 104–110.

7.  https://uk.wikipedia.org/wiki/