Урок-дослідження з історії України «Розвиток культури в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст. в умовах тоталітарного режиму» 10 клас

Петрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Урок-дослідження з історії України

«Розвиток культури в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст.

в умовах тоталітарного режиму»

10 клас

                          Вчитель  історії

Ткаленко Ю. П.

 

 

Тема: Розвиток культури в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст. в умовах тоталітарного режиму

Мета: дослідити розвиток культури в Україні у 20—30-і роки; вміти аналізувати, . зіставляти, робити власні висновки на основі наукової та художньої літератури; створювати узагальнюючі характеристики діячів політики та культури; вміти пояснювати поняття; розуміти суперечності історичного розвитку в 20-30-х pp. XX ст., бачити зв’язок між минулим та сьогоденням; давати оцінку життю та діяльності покоління того часу.

Основні поняття: Ренесанс, «коренізація», українізація, автокефалія, націоналізм, шовінізм, сепаратизм, космополітизм, дисидент, тоталітарна держава, сталінські репресії, тоталітарна культура, "розстріляне Відродження"

Історичні діячі: М. Грушевський, В. Винниченко, М. Скрипник, Л. Курбас,

О. Довженко, В. Сосюра.

Тип уроку: урок-дослідження.

ХІД УРОКУ

І. Організаційна частина уроку

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

План

1. Культурний Ренесанс 20-х років.
2. Драматичні 30-ті роки. "Розстріляне Відродження"
3.     Репресії щодо діячів української культури.
4. Вирішення проблемного питання: "Розстріляне Відродження-суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби?"

III. Основна частина уроку

1. Культурний ренесанс 20-х років

Учитель. 1920-ті роки були періодом небаченого підйому української культури. Багато дослідників не без підстав називали цей період культурною революцією, або періодом Відродження.

Головною причиною культурного ренесансу 20-х років була Українська національна революція 1917— 1918 pp. 1 хоча після неї значна частина старої плеяда молодих талантів. Багато хто з них був «поза політикою» та вірив у можливість служіння «чистому мистецтву». Інші, наприклад, боротьбисти, були палкими революціонерами-романтиками. Коли не виправдалися надії на державну незалежність України, багато хто прагнув у культурі закарбувати національну самобутність свого народу.

Іншою причиною розвитку української культури в 20-ті роки стала українізація.

Більшовики у перші роки свого панування відчували брак підтримки з боку неросійських народів. Як відверто визнавав сам Сталін, «Україна є найбільш слабкою ланкою радянської влади».

Приборкавши українське селянство непом, комуністи на XII з’їзді у 1923 р. проголосили головною серед неросійських народів політику «коренізації». (Див. додаток «Дидактичні матеріали до теми».)

Отже, коренізація означала залучення до лав партії та державного апарату представників неросійських народів. Радянські службовці мали вивчати місцеві мови, а держава повинна була сприяти культурному й соціальному розвитку різних народів СРСР. Український варіант цієї політики отримав назву «українізації». (Запишіть це в зошиті.)

Учитель. Якими були досягнення українізації? Над цим питанням працювали під час підготовки до уроку члени аналітичної групи. Зараз ми заслухаємо їхні повідомлення.

Аналітики. З метою впровадження української мови у діяльність партійного та державного апарату відкривалися обов’язкові курси української мови. До 1927р. все діловодство здійснювалося українською мовою. Збільшилося число українців у партійному та державному апараті з 35 % до 54 %. Правда, вони обіймали невисокі посади. Наприклад, у ЦК ВКП(б) у них було 25 %. Українізація досягла найбільшого ефекту в галузі народної освіти. Як ви вважаєте чому?

Робота з класом

Учитель. Чому радянська влада приділяла велику увагу розвитку освіти?

1) Радянське суспільство мало служити для всіх зразком соціалізму й тому повинно було бути освіченим.

2) Лише освічене населення могло підвищити силу та потужність держави.

3) Система освіти служила засобом виховання нового покоління у дусі радянських ідеалів.

Аналітики. В Україні на чолі наркомату освіти стояли у ці роки Олександр Шумський та Микола Скрипник. Як справжні патріоти України вони відіграли велику роль в тому, що українізація досягла таких успіхів в освіті.

 

 

 

 

 

До 1929 року— 80% шкіл, 55% ФЗО та 30 % вузів здійснювали навчання українською мовою. 97 % дітей українців навчалися рідною мовою. Освіта була доступною та безкоштовною. Це сприяло підвищенню рівня письменності у

20-і роки з 24 % до 57 %. Сюди можна додати велику роботу, що проводилася серед усього населення України з ліквідації неписьменності.

У роки українізації була створена україномовна преса. У 1933 р. з 426 газет, що виходили в Україні 373 друкувалися українською мовою.

Учитель. 1920-ті роки були періодом відродження української науки.

У 1921 р. була створена Всеукраїнська Академія наук. Першим її президентом став відомий учений Володимир •Вернадський, засновник геохімії.

 

 

 

 

 

 

В Академії наук працювало 37 академіків та 400 наукових співробітників.

У ній було три відділення:

— історико-філологічне;

— фізико-математичне;

— соціально-економічне.

Провідна роль належала історико-філологічному відділенню. Його очолив

 М. С. Грушевський.

 

 

 

 

 

Тут видавали журнал «Україна», де друкували наукові статті та монографії. На історико-філологічному відділенні працювали відомі історики Дмитро Багалій, Михайло Слабченко, Віктор Новицький, літературознавець Сергій Єфремов (він, до речі, був віце-президентом Академії), етнограф Андрій Лобода, мовознавець Агатангел Кримський.

Соціально-економічне відділення надрукувало історію права України під редакцією Миколи Василенка, а Костянтин Боблій написав фундаментальну працю з економічної географії.

Інститут наукової української мови, відкритий у 1921 p., видав 49 термінологічних словників.

А Харківський інститут марксизму за ці роки готував викладачів з історії, філософії, економіки. Історик цього інституту Матвій Яворський написав марксистський курс історії України.

Учитель. У роки українізації рух за незалежну українську церкву досяг апогею.

У 1921 р. була створена Українська автокефальна церква (УАПЦ) на чолі з митрополитом Василем Липківським.

У 1924 р. в УАПЦ було 30 єпископів, 1500 священиків, 1100 парафій, які об’єднували мільйони прихожан. Ця церква проводила службу українською мовою, відмовилася від зовнішніх атрибутів священиків — ряси, довгого волосся, бороди. Вище духівництво з УАПЦ мало право брати шлюб.

(Пояснюється зміст терміна «автокефалія»).

Учитель. Література та мистецтво в історії України завжди відігравали важливу роль у формуванні національної самосвідомості.

Культурологи. У 20-ті роки цей процес набув свого подальшого розвитку. У чому це виразилося конкретно, ми дізнаємося із засідання секції літературознавців та мистецтвознавців Всеукраїнського союзу пролетарських письменників, створеного у 1927 р.

Триває засідання. (Розігрується учнями за ролями фрагмент засідання секції.)

Критик. Вважаю створення нашого союзу правильним і дуже своєчасним. Ви тільки подивіться, скільки у нас було письменницьких організацій. У1922 р. Сергій Пилипенко створив у Харкові промарксистську організацію «Плуг».

 

 

 

 

 

 

У ній було 200 письменників і тисячі початківців-любителів. Свою задачу вони бачили в тому, щоб зробити мистецтво масовим, близьким і зрозумілим кожному. У 1923 р. Василь Еллан-Блакитний створив літературне угрупування «Гарт», яке ставило за мету створення пролетарської культури в Україні.

 

 

 

 

 

 

До ідеї масовості культури вони ставилися вельми обережно, вважаючи, що вона знизить рівень мистецтва. Я вже не кажу про угрупування непролетарських письменників і художників — про символістів, неокласиків та інших. І всі ці групи та організації мали свої друкарські органи, на сторінках яких висловлювали свої погляди.

Через це часто виникали літературні дискусії, які іноді завдавали шкоди будівництву соціалізму.

Аналітик. До речі, про дискусії. Найгострішою була літературна дискусія 1925-1927pp. Її організатором був Микола Хвильовий (це літературний псевдонім, прізвище його — Фітільов).

 

 

 

 

 

 

 Він більшовик, учасник громадянської війни. А ви прочитайте його статтю «Україна чи Малоросія». У ній він закликає до культурної незалежності України та орієнтує нас на західноєвропейську культуру. Його гасло «Геть від Москви, дайош Європу!» вийшло за літературні межі. Вважаю, що його правильно звинуватили у сепаратизмі та націоналізмі. На небезпеку його поглядів указав сам товариш Сталін.

Культуролог 90-х років. Микола Хвильовий щиро вірив, що більшовики принесуть не тільки соціальне, але й національне звільнення українцям. Але він раніше за інших літераторів побачив небезпеку тоталітаризму, що йшла від Москви, і засудив її у статті «Україна чи Малоросія». Ми побачили, яку реакцію більшовиків тоді це викликало.

Літературознавець 20-х років. Для посилення партійного нагляду за літературною творчістю стала організація Всеукраїнського союзу пролетарських письменників. Ми пишаємося, що до наших лав влилися видатні лірики, поети-філософи, такі, як Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Зеров, Тодось Осьмачка та інші. Набирає сили майстер сатири Іван Сенченко, а «нешанобливими гуморесками» Остапа Вишні зачитуються мільйони.

 

 

 

 

 

                                            Микола Зеров                                                           Іван Сенченко

Мистецтвознавець. Нашим сучасником вважається також відомий драматург Микола Куліш. Його п’єси ставив у своєму театрі «Березіль» режисер Лесь Курбас. А в кінематографі світове визнання Україні приніс Олександр Довженко своїми фільмами «Звенигора», «Арсенал», «Земля».

 

 

 

 

 

        Микола Куліш                                                               Лесь Курбас                                             Олександр Довженко

 

Таким чином, у 20-і роки українізація зробила досягнення культури надбанням народу, у свідомості народу вона порівнювалась з успіхами у просвітництві, літературі та мистецтві, із соціально-економічною модернізацією та навіть із державністю. Здавалося, що може статися злиття національної ідеології та комунізму й українці досягнуть самостійності й у соціально-економічній галузі. Але події 30-х років розвіяли ці ілюзії.

2. Драматичні 30-ті роки. «Розстріляне Відродження».

Учитель. До 1929 року Сталін переміг у боротьбі за владу в партії та державі.

Успіхи індустріалізації та колективізації призвели до зосередження влади в руках Москви. Для України це означало крах сподівань та ілюзій. Сталін методично руйнував усі ознаки автономії України та прагнув перетворити її на адміністративну одиницю СРСР.

До українізації та українців Сталін ставився особливо неприязно. Українізацію він розглядав як сепаратизм. Українці були селянською нацією, а українське село ніколи особливо не підтримувало більшовиків. Українські селяни заважали Сталіну будувати соціалізм «в окремо взятій країні».

Сталін також вважав, що в роки колективізації український націоналізм піднявся за рахунок куркульства. Це викликало особливу жорстокість до українських заможників. До категорії кулаків віднесли 1,2-1,4 млн. українських селян. Вони піддалися експропріації, а 860 тисяч було заслано на Північ та до Сибіру, де багато старих, жінок та дітей загинули.

Спровокувавши голодомор 1932-1933pp. в Україні, жертвами якого стали від 3,5 до 8-9 млн. чоловік, Сталін остаточно зламав опір українців колгоспній системі та підірвав їхні сили у боротьбі за відстоювання національних прав.

Ми знаємо, що українізація не обмежилася вивченням і поширенням української мови. Її головним результатом стало зростання української інтелігенції — духовної еліти суспільства.

Після розкуркулення та голодомору сталінська репресивна машина об-рушилася на інтелігенцію.

Політика Кремля диктувала, що письменники є "інженерами людських душ", і мають зректись національних інтересів власного народу. Ця ідея йшла в розріз з усіма українськими літературно-мистецькими напрямками і течіями, відмінними від "соцреалізму".
Цензура, очолена Головлітом та ГПУ-НКВС, почала тиск на українську літературу .Незгідні з свавіллям партії та Сталіна митці зазнали жорстоких репресій. В 1933 р. покінчив життя самогубством М.Хвильовий. В грудні

1934 р. у справі так званого "Українського центру білогвардійців-терористів" було засуджено до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції, серед яких О.Влизько, Г.Косинка та ін. Згідно списку, опублікованому в довіднику "З порога смерті" (К: Радянський письменник 1991),

• 130 - розстріляних письменників;
• 11 - вчинили самогубство, не витримавши знущань;
• 119 - заслані в табори;
• 33 - репресовані;
• 188 - повернулися з ув'язнення зі знищеним здоров'ям.

Разом 481 жертва, хоча немає достовірності за повноту списку.
Імена загиблих Д. Фальківського, М. Зерова, М. Семенка., драматурга

М. Куліша, засланого на Соловки та розстріляного в 1937 р., режисера студії "Березіль" Леся Курбаса, художника, засновника школи українського монументального мистецтва М. Бойчука, стануть трагедією України.
Згадуючи про безжальне ставлення Гітлера до людей з фізичними вадами, не можна забувати про трагедію українських кобзарів та лірників. Народні сліпі співці, переходячи з одного українського села до іншого, несли тугу та біль жертв голодомору 1932-33 років. В грудні 1934 року, скориставшись приводом проведення Республіканської олімпіади міста і села, під Харковом були розстріляні майже 300 українських кобзарів.
Радянська влада ліквідувала всі літературні спілки, створені в 20-х рр. - "ВАПЛІТЕ", "МАРС", "Нову генерацію", мистецьку організацію АРМУ, тощо. Створена сталінським режимом в 1934 р. Спілка письменників радянської України випускала у світ лише твори, прославляючи більшовицьку партію, Сталіна та його діяння. В 1933р. П. Тичина пише вірш "Партія веде". Так що М.Рильського, В.Сосюру, Бажана, Малишка, Головка можна назвати не інженерами, а "міліціонерами людських душ", як висловився в 1934 р.  

Г. Косинка.

4.               Вирішення проблемного питання: "Розстріляне Відродження - суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби?"

Для цього учні працюють в малих групах, відбираючи факти для аргументації своєї думки. Учні використовують матеріал параграфа 61 підручника історії України Ф. Турченка, підготовлений вчителем додатковий матеріал (інформація з посібника "Історія епохи очима людини") та підручника з всесвітньої історії 10 клас теми "Культура в тоталітарних державах" за ред. Т.Ладиченка)

 Дискусія, в ході якої учні кожної з малих робочих груп намагаються довести власну точку зору.

1. "Розстріляне Відродження" - загальна риса тоталітаризму.

Контроль над літературою в країнах з тоталітарним режимом (СРСР, Німеччина, Італія) є обов'язковою складовою політики даних держав, тому що дає можливість владі маніпулювати суспільною свідомістю, формувати певний світогляд. В СРСР були репресовані в 1936-39 роках письменники, які не пристосувались до сталінізму - Бабель, Ясенський, Мандельштам, Клюєв та інші. В 1938 р. в Іспанії розстріляний М. Кольцов. З нацистської Німеччини в 1933р. емігрують Т. Манн, Л. Фейхтвангер, Е М.Ремарк, А. Цвейг, Б. Брехт, а сама країна палала вогнищами спалених заборонених книг. У фашистській Італії панують ідеї магічного реалізму Бонтемпеллі та католицького фаталізму Баккелі.
У "битві за ліру" прогресивні італійські митці та літератори були заслані на віддалені острови Середземного моря.
Отже, "Розстріляне Відродження "- загальна риса тоталітарної доби. Культура була засобом пропаганди, інструментом для контролю за свідомістю людей. Прогресивні діячі культури стали жертвами терору, були морально та фізично знищені.

2. "Розстріляне Відродження" - суто національне явище.

Ми погоджуємось, що контроль за культурою є рисою тоталітаризму, і переслідування та репресії діячів літератури та мистецтва мали місце в СРСР, Німеччині, Італії, що й було підтверджене попередніми виступаючими. Але нашу увагу привернуло поняття "Відродження", тобто український Ренесанс

20-х рр. В жодній з тоталітарних країн не було умов і відповідно такого сплеску розвитку культури, як в 20-ті роки в Україні. Звільнена революцією 1917 року, енергія українського народу привела до появи цілої плеяди національних літературних діячів.

Щодня, щомісяця, щороку
Ростем нестримано з-за хмар,
А дні ідуть крицевим кроком,
Перегортають календар!

Так писав повний оптимізму, ентузіазму від процесу відродження свого народу Олекса Влизько. Були створені письменницькі організації різних літературних напрямків - "ПЛУГ", "ГАРТ", "ВАПЛІТЕ"та інші. Твори М.Хвильового, О.Вишні, Г.Семенка, Г.Косинки піднімали нові покоління борців за свій народ. Тому сталінська влада спрямувала всю свою міць на розгром українських національних культурних сил, на фактичне їх винищення, щоб придушити прагнення українського народу до волі. Позбавивши Україну літературної еліти, фізично винищивши талановиту плеяду молодих письменників, тоталітарний режим убезпечив себе від опозиції з боку національних сил. Ми вважаємо, що "Розстріляне Відродження" суто національне явище, бо тільки в Україні розквіт культурного життя 20-х років змінився жорстокою розправою над представниками творчої інтелігенції.

 3. Обмін питаннями та відповідями груп.

V. Підведення підсумків та заключне слово вчителя

Підводячи підсумки, хотілося б подякувати всім учасникам за активну роботу на уроці. Насамперед, відмітити науковий підхід до відбору фактів ,вміння аналізувати та систематизувати отриману інформацію, а також працювати в колективі. В ході дискусії робочі групи переконливо, аргументовано відстоювали власну точку зору, толерантно ставлячись до іншої. Тому пропоную різноплановий підхід для висвітлення даної теми. Тобто розглянути термін "Розстріляне Відродження" у вузькому значенні, як політику радянської влади 30х років в Україні, яка привела до винищення українських діячів культури і припинення боротьби за національну незалежність.
"Розстріляне Відродження" в широкому значенні, розуміти як загальну рису тоталітарної доби, що характеризується боротьбою тоталітарних держав проти літераторів та митців.

На закінчення уроку фрагмент пісні групи "Мандри" "Не спи"

Не спи моя рідна земля,
Прокинься ,моя Україно.
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок.
Це дивляться з темних небес
Загиблі поети й герої
Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.

VІ. Оцінювання

Домашнє завдання: опрацювати параграф 61 підручника з історії України за ред Ф.Турченка, скласти план.