Інтегрований урок

“ФІЗИКА І МУЗИКА:

чарівні звуки С.Крушельницької ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                       Провели:
                                                                       Вчитель фізики Бабюк О.О.
                                                                     Вчитель музики Рикмас М.І.

 

 

 

 

 

 

Львів 2015р.

Тема : Фізика і музика:чарівні звуки С.Крушельницької

Мета : Поглибити розуміння учнями фізичних понять, що характеризують звук. Формувати в них відчуття гармонії, естетичного бачення навколишнього світу. Дати фізичне тлумачення музичних термінів: октави, квінти, кванти, інтервалу. Розвивати в учнів вміння бачити і пояснювати оточуючі явища, використовуючи набуті знання. Прививати любов до фізики – як основної науки про природу та музики, розвивати культуру і логіку мислення.

 

 

Музика без слів може заставити людей сміятись і плакати, і танцювати і сходити з розуму, і вона може перетворити їх в тварин.

Вчитель фізики.

Музикальні звуки супроводжують нас на протязі всього нашого життя. Силу музики, яка здатна об’єднати воєдино мрії, прагнення і задуми людини, відчув на собі кожний з нас. В Древніх Греків було дещо, що вони називали “етос”. Вони вважали, що різні звукосполучення діють на людей по різному. Музика може робити людей сумними або щасливими, або доводити їх до захоплення, або зводити з розуму. Існує міф що музикант якого звали Орфей, міг рухати деревами і руйнувати скелі своєю музикою. Оточуючих нас звуків багато, але цікавлять нас не всі, а власне музикальні звуки. Чому? Чим відрізняються різні звуки? Що являє собою звук? Як його можна отримати? На всі ці питання дає відповідь фізика.

На сьогоднішньому уроці ми разом з вами спробуємо дати відповіді на ці і інші питання.

/Вчитель оголошує тему уроку, попередньо написану на дошці/.

А епіграфом до нашого уроку послужать такі слова. /Вчитель зачитує епіграф, який заздалегідь написаний на дошці/.

Звукові хвилі являють собою поздовжні механічні хвилі. Вони випромінюються джерелами звуку – коливними тілами – і поширюються в твердих тілах, рідинах і газах в вигляді коливань тиску (хвилі тиску). Джерелами звуку називають коливні тіла, які випромінюють звукові хвилі. Це може бути струна, стержень, пластина, стовп повітря в трубі, мембрана і тому подібне.

А тепер звернемося до відомих вам всім явищ. /Проводимо досліди по створенню звуків/.

Дослід 1. Виявлення причини звуку в коливаннях тіла, що звучить. /Коливання стальної лінійки, притиснутої одним кінцем рукою до поверхні стола; виникнення звуку при падінні тіл; звук свистка; скрип дверей; звук який виникає при русі одного тіла по поверхні іншого; звук при розриванні паперу).

Поширення звуку можна порівняти з поширенням хвиль на воді. Тільки роль кинутого в воду каменя відіграє коливне тіло, а замість поверхні води звукові хвилі поширюються в повітрі. Кожне коливання вітки камертона (лінійки і інших тіл) створює в повітрі один стиск і одне розрідження. Чередування таких стисків і розріджень і є звукова хвиля.

Дослід 2. На столі в рядок поставлені на вузькі грані кісточки доміно. Падаючи вздовж рядка, вони нагадують поширення звукової хвилі.

Ми з задоволенням слухаємо музику, спів птахів, приємний людський голос. Навпаки, гуркіт воза, вижжання пилки, потужні удари молота нам неприємні і нерідко дратують і втомлюють. Таким чином, по дії, на нас всі звуки поділяються на дві групи: музикальні звуки і шуми (інколи виділяють ще один вид звуків – вибух (звуковий удар) – короткочасну і сильну звукову дію). Чим вони відрізняються один від одного?

Встановити різницю між музикою і шумом досить важко, так як те, що може здаватись музикою для одного, може бути просто шумом для іншого. Дехто вважає оперу зовсім не музикальною, а інші навпаки бачать в ній межу досконалості в музиці. Мичання корови може бути шумом для більшості людей але музикою для доярки; скрип навантаженого лісом вагона – музикою для лісопромисловців. Люблячим батькам крик новонародженої дитини може здаватись музикою, для інших такі звуки є просто шумом.

Однак більшість людей буде згідна з тим, що звуки, які йдуть від струн, що коливаються, язичків камертона і вібруючих голосових зв’язок співака набагато музикальніші. Але якщо це так, то що ж є суттєвим в збудженні музикального звуку, або як його називають в музиці тону?

Наш досвід показує, що для музикальних звуків суттєво, щоб коливання відбувались через рівні проміжки часу. Коливання струн, камертонів мають даний характер. Коливання потягів, вагонів і тому подібне відбуваються через неправильні, нерівномірні проміжки часу і створювані ними звуки являють тільки шум.

Вчитель музики.

Музикальні звуки створюють різні музичні інструменти. Джерела звуку в них різні, тому музикальні інструменти поділяються на ряд груп: 1) ударні – бубони, барабани, ксилофони (тут коливається, від удару палочки або руки, натягнутий матеріал або металічні пластинки); 2) клавішні – піаніно, клавесин (коливання струн викликається ударом по них молоточка); 3) духові – флейти, горни і фанфари, кларнети, валторни, труби (коливання стовпа повітря всередині інструменту); 4) струнні – скрипка, гітара (коливається сама струна).

Такий поділ чисто умовний. Наприклад, орган – це ціла фабрика звуків. Ще в минулому столітті на ньому, як на справжній фабриці, працювали робітники. Знемагаючи і обливаючись потом, вручну надували вони важкі міхи. Тільки в ХХ столітті людей замінили електродвигуни, а на заміну міхам прийшли потужні вентилятори. Орган по праву називають царем оркестру, а рояль призначається його королем. Арфу називають царицею, скрипку – принцесою. Але правильно оркестр вважати “республікою”, де кожен “громадянин” користується правом голосу і кожний виявляє свою неповторну індивідуальність.

Вчитель фізики.

Енергія, яку випромінює джерело звуку, переноситься звуковими хвилями, утворюючи звукове поле. Для характеристики звукового поля використовуються різні величини.

Звуковий тиск (Р) – це періодичні зміни тиску (стиснення і розрідження) в звуковій хвилі. Одиниця звукового тиску – Па (Паскаль).

Інтенсивність (І) – відношення звукової потужності, яка падає на поверхню, до площі цієї поверхні. Одиниця вимірювання інтенсивності – Вт/м².

Для порівняння інтенсивностей звуку або звукового тиску використовують рівень інтенсивності або рівень звукового тиску. Рівнем інтенсивності (L_P) називають десятковий логарифм відношення двох інтенсивностей звуку помножений на 10.   L_P = 10·lg(І/І₀), одиниця вимірювання - дБ. Рівнем звукового тиску (L) називають десятковий логарифм відношення звукових тисків помножений на 20.   L = 20·lg(Р/Р₀), одиниця вимірювання - фон.

Чим же відрізняються один від одного звуки різних інструментів? Для характеристики музикальних звуків існує ще три різних поняття.

1.       Гучність звуку.

Гучність визначається дією звуку на орган слуху, і тому її важко оцінити об’єктивно (вона залежить від слуху і є фізіологічною характеристикою). Чутливість до звуку (сприйнятливість вуха) змінюється як логарифм інтенсивності звуку. Відомо, що при однаковому звуковому тиску і однаковій інтенсивності гучність звуків різної частоти по різному сприймається вухом. Оскільки на частоті 1000 Гц вухо сприймає найбільший діапазон інтенсивності, в визначенні гучності використовується саме ця частота. Гучність тону довільної частоти обчислюється за звуковим тиском тону з частотою 1000 Гц, який сприймається як звук такої самої гучності. Для тону з частотою 1000 Гц рівень інтенсивності співпадає з гучністю.

В фізиці користуються поняттям, яке можна виміряти – інтенсивність звуку, яка залежить від амплітуди коливань і від площі тіла, що здійснює коливання.

Дослід 3. Прослуховування і порівняння звуків, камертона що дає тихий (мала амплітуда коливань) і гучний звук (велика амплітуда коливань).

Хоча амплітуда коливань джерела звуку може бути велика, амплітуда коливань передаючого середовища (повітря) дуже мала (за винятком частинок, які знаходяться дуже близько до джерела, амплітуди яких дуже близькі до амплітуди самого джерела). Вухо чутливе до амплітуди коливань повітря порядку одної міліардної сантиметра і до ще менших амплітуд коливань частинок рідин і твердих тіл. Коливання частинок повітря з амплітудою в одну соту сантиметра створюють такий гучний звук, який здатний нанести пошкодження вуху. Мірою гучності являється lg(Е/Ео), де Ео – нульовий рівень енергії звуку (звуків такої сили не чує людина навіть з самим гострим слухом), Е – рівень енергії звуку, що нас цікавить.

Одиниця гучності – Бел (в честь вченого Грехема Белла, винахідника телефону). 1 Бел це така гучність звуку інтенсивність якого в 10 раз більша за нульовий рівень. 2 Бел – в 100 раз більша за нульовий рівень. На практиці гучність вимірюють в децибелах (дБ). 1 Бел = 10 дБ. Ось приклади гучності різних звуків на відстані в декілька метрів від джерела звуку: шелест листя – 10 дБ, голосна розмова – 70 дБ, пилосос – 50 дБ. Від музикального інструменту, що звучить, хвилі поширюються в всі сторони, і на відстані від нього гучність звуку природно зменшується. Для підсилення звуку служать корпуси інструментів. Ці корпуси відіграють роль резонансних ящиків. //Вчитель демонструє музичні інструменти і показує корпуси різної форми – резонатори//.

Дослід 4. Демонстрація звукового резонансу двох камертонів.

Дослід 5. Демонстрація звучання камертона без резонансного ящика і з ним.

Звукові хвилі переносять енергію. Потрапляючи в вухо звукова хвиля спричинює коливання мембрани вуха, яка в свою чергу через слуховий нерв посилає імпульси до головного мозку.

Інтенсивність звуку який може вловлювати людина 2·10^-12 Вт/м² (при частоті коливань 2000 Гц) і 5·10^-6 Вт/м² (при частоті коливань 50 Гц).

Вуха людини здатні вловлювати різницю приходу звуку в одне і друге вухо в 3·10^-5 с (що відповідає різниці ходу в 1 см).

Потужність різних джерел звуку:

Людський голос                          10^-9 – 2·10^-3 Вт,

Розмова                                        5·10^-7 – 1·10^-5 Вт,

Скрипка                                        10^-3 – 2 Вт,

Барабан                                         1,2·10^-6 – 25 Вт,

Оркестр (75 чоловік)                   6,6·10^-6 – 70 Вт,

Гучномовець телевізора              1,5 – 3 Вт.

Інтенсивність звуку деяких джерел:

Цокання кишенькового годинника 20 дБ    (10^-10 Вт/м²),

Шум вантажного автомобіля          70 дБ    (10^-5 Вт/м²),

В кабіні пасажирського літака        100 дБ    (10^-2 Вт/м²),

Сирена пожежного автомобіля       110 дБ  (0,1 Вт/м²),

Реактивний двигун                           180 дБ  (100 Вт/м²).

Найсильніший виміряний шум – 210 дБ – створила на відстані 18 м від сопла американська ракета “Сатурн 5” у 1965 році. Його було добре чути на відстані 161 км.

Найголосніший звук вирвався в Ніла Стефенсона (Ньюкасл-на-Тайні) 18 травня 1985 року – 123,2 дБ.

Шум понад 192 дБ швидко вбиває людину, понад 150 дБ назавжди робить її глухою. У більшості країн світу на виробництві заборонений шум понад 90 дБ.

 

2.     Друге важливе поняття для звуку - тон (висота тону, звуку). В фізиці вона визначається частотою коливань.

Дослід 6. Демонстрація дії звукового генератора (прослуховування звуків різних частот); звучання камертонів різних частот; зміна тону звучання коливної лінійки притиснутої до стола, в залежності від довжини вільного кінця.

Приклади звуків різної частоти створюваних людиною і музичними інструментами:

Чоловічий голос                                        100-7000 Гц

Жіночий голос 200-9000 Гц

Скрипка 260-150000 Гц

Барабан 90-14000 Гц

Саксафон (бас) 80-8000 Гц

Гучномовець (телевізора) 80-10000 Гц

Арфа 70-8000 Гц

Орган 22-16000 Гц

                       В музиці звуки за висотою поділяють на:

                 Чоловіки                                                     Жінки

Бас                          80-350 Гц           Контральто                   170-780 Гц

Баритон                100-400 Гц           Меццо-сопрано            200-900 Гц

Тенор                    130-500 Гц          Сопрано                       250-1000 Гц

                                                            Колоратурне сопрано 260-1300 Гц

Людське вухо сприймає як звук лише ті коливання, частота яких лежить в межах від (10 – 20) Гц до (10000 – 20000) Гц. Інтервал висоти звуку, або інакше, частот коливань, сприймаються вухом як рівні в тому випадку, коли відношення частот, які обмежують один інтервал, дорівнює відношенню частот, які обмежують другий інтервал. За одиницю інтервалу частот беруть савар (сав). Це такий інтервал, для якого десятковий логарифм відношення частот, які його обмежують, дорівнює 0,001 (тобто інтервал дорівнює одному саварові, якщо lg(ν₂/ν₁) = 0,001, де ν₁ - нижня а ν₂ - верхня обмежуюча його частота; при цьому ν₂/ν₁ = 1,0023). Величина Δ інтервалу частот в саварах визначається формулою:

       Δ = 1000 lg(ν₂/ν₁) (сав).

Крім савара використовуються менші одиниці: октава, міліоктава, цент. Співвідношення між цими одиницями слідуюче:  1 сав = 3,32·10^-3 октави = 3,32 міліоктави = 3,98 цента.

Вчитель музики.

Найнижчий із музикальних звуків, який чує людина, має частоту 16Гц. Він добувається з допомогою органу. Але застосовується нечасто - дуже вже басовитий. Розібрати і зрозуміти його важко. Зате 27 Гц - тон, цілком чіткий для вуха, хоча дуже рідкісний. Ви почуєте його, натиснувши крайню ліву кнопку рояля. (Якщо в школі є рояль, вчитель створює даний звук).

Наступний цікавий тон - 44 коливання за секунду, абсолютно "нижній" рекорд чоловічого басу, поставлений в XVIII столітті співаком Каспаром Феспером.

80 коливань за секунду - звичайна нижня нота хорового басу і багатьох інструментів. Подвоївши число коливань (підвищивши звук на октаву), приходимо до тону доступного віолончелям, альтам. Тут прекрасно почувають себе і баси, і баритони, і тенори, і жіноче контральто.

А ще октава вверх - і ми попадаємо на ділянку яка буквально "кишить" музикою. Тут працюють майже всі голоси і музичні інструменти. Недаремно власне в цьому районі акустика закріпила загальний еталон висоти тону - 440 коливань за секунду ("ля" першої октави). //Аналогічно як в фізиці введений еталон метра, кілограма//.

Впритул до 1000 - 1200 коливань за секунду діапазон заповнений музикою. Це звуки самі чутливі. Дальше йдуть менш населені "поверхи". Легко піднімаються на них лише скрипки, флейти і такі універсали, як орган, рояль, арфа. І повноправними господарками виступають тут дзві­нкі сопрано. Вершини жіночого голосу піднялися вище. В XVIII столітті Моцарт захоплювався співачкою Лукрецією Аджуяри, яка брала "до" четвертої октави - 2018 коливань за секунду. Француженка Мадо Рубен співала повним голосом "ре" четвертої октави - 2300 Гц.

Основні частоти голосних звуків мови лежать в межах від 80 до 180 Гц для чоловічих голосів і від 150 до 300 Гц для жіночих. Найбільш високі компоненти які доходять до 8000 Гц, входять в склад звуку приголосної “с”. Щоб забезпечити зрозумілість мови, досить відтворити область частот від 300 до 2000 Гц. Таку область відтворює звичайний телефон. Для високоякісної передачі потрібно передавати всю область частот від 80 до 10000 Гц.

Звуки, з частотою вище 3000 Гц, в якості самостійних музикальних звуків не використовуються. Вони дуже різкі і пронизливі.

А з 16000 - 20000 Гц починається невідчутний для людського вуха надвисокий ультразвук. Не сприймаються на слух і звуки з частотою меншою за 16 Гц - інфразвуки.

Виступ учнів:

Ще за життя вона була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання “Ваґнерівська примадонна” ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет із написом “Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй”. Успіхи С. Крушельницької на оперних сценах світу були успіхами і визнанням української музики й мистецтва.

 

Родина

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинці, нині Бучацького району Тернопільської області, у сім’ї священика. Сім’я Крушельницьких походить із шляхетного й старовинного українського роду. Батько Амвросій – зять письменника, уродженця с. Дуплиська, нині Заліщицького району Григорія Савчинського. Провадив хори, аматорські театри, грав на скрипці та фортепіано, на ювілейних концертах дириґував хором товариства “Руська бесіда” у м. Тернопіль. У 1873 році сім’я кілька разів переїжджала: спочатку в Осівці, потім Петликівці (обидва нині – Бучацького району), деякий час сім’я Крушельницьких жила у передгір’ях Східних Бескид – у селі Тисові на Станіславщині (нині Івано-Франківщині). У 1878 року вони перебралися у село Біла недалеко від Тернополя, звідки вже нікуди не переїжджали.

Вчитися музики Соломія почала з шести-семи років. Була наділена більшими здібностями, ніж інші її брати та сестри. До речі, старший брат Антон згодом став відомим співаком та дириґентом, сестри Ганна – оперною і камерного співачкою, Емілія – фольклористкою. Мати, бачачи захоплення Соломії грою на фортепіано, ніколи не відривала її від занять. Батько також долучався до музичного виховання дітей, організувавши домашній хор, у якому брали участь усі вісім дітей. Згодом сестра Крушельницької Олена згадувала: “Ми влаштовували домашні концерти для гостей, виступали в народних строях. Усі ми також співали у сільському хорі, котрий організував батько. Дуже часто Соломія заступала батька і дириґувала хором сама”.

У дитинстві співачка знала дуже багато народних пісень, які вона вивчала безпосередньо від селян.

 

Навчання

Соломія почала їздити на уроки музики до Тернополя, де навчалася гри на інструменті у голови польського музичного товариства “Лютня” Владислава Вшелячинського.

Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській музичній школі товариства “Приятелі музики”, іспити в якій здавала екстерном. Тут зблизилася з музичним гуртком гімназистів, членом якого був також Денис Січинський – згодом відомий композитор, автор опери “Роксоляна”.

Музичну освіту Соломія продовжила у 1891 р. в Львівській консерваторії Галицького музичного товариства.

У консерваторії її учителем був знаменитий тоді у Львові професор Валерій Висоцький, який виховав плеяду відомих українських та польських співаків. Під час навчання у консерваторії відбувся перший сольний виступ С. Крушельницької – 13 квітня 1892 року, співачка виконувала головну партію в ораторії Г.-Ф. Генделя “Месія”. 5 червня того ж року Соломія виступила у “Львівському бояні”, де виконала пісню на музику Миколи Лисенка “Нащо мені чорні брови”.

У 1893 р. С. Крушельницька закінчила Львівську консерваторію. У консерваторському дипломі Соломії було написано: “Цей диплом отримує панна Соломія Крушельницька як свідоцтво мистецької освіти, здобутої взірцевою старанністю і надзвичайними успіхами, особливо на публічному конкурсі 24 червня 1893 р., за які була відзначена срібною медаллю”...

Ще під час навчання в консерваторії Соломія Крушельницька отримала запрошення від польського Львівського оперного театру, проте прагнула до української опери, якої на той час не було. Для того, щоб продовжити навчання, співачка вирішила їхати до Італії. На її рішення вплинула знаменита італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка в той час гастролювала у Львові.

Олена Крушельницька-Охримович, сестра Соломії, зафіксувала у спогадах: “З допомогою свояка Дашкевича батько дістав у банку позичку в сумі 2000 ринських – австрійська грошова одиниця (Дашкевич зобов’язався платити по частинах, доки батько не матиме змоги робити це сам), і восени 1893 року Соломія разом із батьком їде до Мілана…”, де її вчителями стали знамениті Фауста Креспі (спів) і професор Конті (драматична гра та міміка). Фауста Креспі, яка підготувала не одну знамениту співачку, вважала Соломію найздібнішою зі своїх учениць.

 

Сім’я

У італійському курортному містечку Віареджо, що розташоване на західному узбережжі Апеннінського півострова на південь від Генуї, пізнала Соломія щастя у подружньому житті й величезний успіх як оперна співачка.

Поселитися там вона вирішила 1904 року, вибрала будинок у затишному кварталі Пасседжата, що між вулицею Флавіо Джойя та бульваром Кардуччі. З балкона могла милуватися фантастичною красою заходу сонця й морем, яке бувало то лагідним, то бурхливим, вкрите хвилями, які містраль наганяв одну на одну, і це, як згадують джерела тих часів, нагадувало співачці поля Батьківщини, на яких вітер колише колосся.

У своєму будинку співачка часто приймала гостей: акторів, музикантів, шанувальників театру. Такі вечори невдовзі став відвідувати тодішній міський голова Віареджо, адвокат Альфредо Чезаре Аугусто Річчоні (він народився 18 січня 1868 р.), який був тонким знавцем музики й ерудованим аристократом і захоплювався голосом гостинної господині. А ще більше – її красою.

Залицяння сеньйора Річчоні було тривалим, але врешті-решт почуття взяли гору, і двоє закоханих вирішили одружитися 10 липня 1910 року в Буенос-Айресі, де в той час виступала Соломія...

Подружжя проживало у будинку співачки у Віареджо. Тут була велика кімната з фортепіано і нотною бібліотекою. На стінах висіли картини, портрети Соломії пензля видатних італійських художників та фотографії. Були також кімнати з театральним гардеробом співачки тощо. Як свідчать перекази з того часу, увага городян, особливо жінок, до Соломії ще більше зросла. Вони з нетерпінням очікували щоденної прогулянки привабливої пари, щоб оглянути зачіску і кожну деталь в одязі С. Крушельницької, адже вона була довершеною у всьому...

Життя співачки у курортному містечку минало спокійно і щасливо до 1936 року, коли не стало її чоловіка. Після смерті Чезаре Річчоні С. Крушельницька дедалі більше схилялася до думки повернутися на Батьківщину. 23 квітня 1937 року вона звернулася за дозволом, щоб їй видали закордонний паспорт.

1939 року пані Соломія назавжди залишила сонячне й привітне італійське містечко, яке найдовше тішилося присутністю всесвітньо відомої співачки.

 

Талант

Перший сольний виступ С. Крушельницької відбувся 28 лютого 1891 року. У 1892 отримала нагороду за виконання партій Леонори й Амелії з опер Дж. Верді “Трубадур” і “Бал-маскарад”. 13 квітня 1892 року вперше на сцені театру Скарбка (м. Львів) виконала головну партію в ораторії Г.-Ф Генделя “Месія”. У 1883 році на Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства “Руська бесіда”. На одному з концертів цього хору 2 серпня 1885 року був присутній Іван Франко, який разом із українськими, російськими і болгарськими студентами та композитором Остапом Нижанківським, художником і поетом Корнилом Устияновичем мандрував тоді краєм. На концерті був також письменник Павло Думка, родом із сусіднього села Купчинці.

У Тернополі Соломія Крушельницька познайомилася зі служителями Мельпомени. Тут час від часу виступав львівський театр товариства “Руська бесіда”, у репертуарі якого були опери С. Гулака-Артемовського та М. Лисенка. Вона мала змогу спостерігати за грою драматичних акторів К. Клішевської, Ф. Лопатинської, А. Мужик-Стечинського, М. Ольшанського, А. Осиповичевої, С. Яновича батька Леся Курбаса.

У 1893-у дебютувала на сцені Львівського оперного театру (опери “Фаворитка”, “Сільська честь” П. Масканьї. Наступного року співала у Львівській опері головні партії в операх “Фауст” Ш. Ґуно, “Африканка” Дж. Мейєрбера, “Страшний двір” С. Монюшка. У 1895-у в м. Відень (Австрія) вивчала партії в операх Р. Ваґнера. Співала на сценах провідних театрів світу, зокрема у Львові, Кракові (1895–1898 рр.), Одесі (1896–1897 рр.), Сантьяго (1897 р.), Варшаві (1898–1902 рр.), Петербурзі (1901–1902 рр., в італійській трупі за участю М. Баттістіні, Е. Карузо), Парижі (“Ґранд-опера”, 1902 р.), Неаполі (1903–1904 рр.), Римі (1904–1905), Мілані (“Ла Скала”, 1898 р., 1904 р., 1907 р., 1909 р., 1915 р., 1920 р.), Каїрі (1904 р.); гастролювала в Арґентині (1906–1911 рр., 1913 р., із італійською трупою під керівництвом А. Тосканіні та Л. Муньйоне), Іспанії, Бразилії. У 1920 р. залишила оперну сцену. Виступала з камерними концертами у Львові, Тернополі, Чернівцях та ін. містах (1894–1923 рр.), провела концертне турне у Стрию, Перемишлі та Новому Санчі (1898 р.). У 1939 р. повернулася до Львова. У 1945–1952 рр. – професор вокалу Львівської консерваторії ім. М. Лисенка (нині – Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка). Партії (понад 60): Оксана (“Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського), Татьяна, Ліза (“Євґеній Онєґін”, “Пікова дама” П. Чайковського), Чіо-Чіо-Сан, Тоска (однойменні опери Дж. Пуччіні), Саломея, Електра (однойменні опери Р. Штрауса), провідні партії в операх Дж. Верді, Р. Ваґнера, Дж. Бізе; виконувала українські народні пісні, камерні твори українських і зарубіжних композиторів. На оперних сценах виступала з М. Баттістіні, Е. Карузо, О. Мишугою, М. Менцинським, Тітта Руффо, Ф. Шаляпіним та іншими.

Цікаво, що 17 лютого 1904 року в міланському театрі “Ла Скала” Джакомо Пуччіні представив свою нову оперу “Мадам Батерфляй”. Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху, але… глядачі оперу обурено освистали. Славетний маестро почувався розчавленим. Друзі вмовили Пуччіні переробити свій твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. І 29 травня того ж року на сцені театру “Ґранде” в Брешії відбулася прем’єра оновленої “Мадам Баттерфляй”, цього разу – тріумфальна. Публіка сім разів викликала акторів і композитора на сцену. Після вистави, зворушений і вдячний, Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом:

“Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй”.

 

Совіти

Після приєднання в листопаді 1939 року Західної України до СРСР нова, “світська” влада націоналізувала будинок артистки у Львові, залишивши їй тільки квартиру, в якій вона жила зі сестрою Ганною. Під час німецької окупації міста С. Крушельницька дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу.

У післявоєнний період С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність ледь почавшись, мало не завершилася. Під час “чищення кадрів від націоналістичних елементів” їй інкримінували відсутність консерваторського диплома. Згодом диплом був знайдений у фондах міського історичного музею.

Мешкаючи й викладаючи в СРСР, Соломія Амвросіївна, незважаючи на численні звернення, протягом тривалого часу не могла отримати радянського громадянства, залишаючись підданою Італії. Нарешті, написавши заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, С. Крушельницька стала громадянкою СРСР. Віллу відразу ж продали, компенсувавши власниці мізерну частину від її вартості.

Тільки у 1951 роцi Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 року, за місяць до кончини, С. Крушельницька, нарешті, отримала звання професора. Суттєвий штрих: у її репертуарі (а у Львові вона продовжувала виконувати вкраїнські пісні), незважаючи на прозорі натяки спецслужб, не було жодного твору про партію, Леніна чи Сталіна.

16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Поховали С. Крушельницьку у Львові на Личаківському цвинтарі поруч з могилою друга і наставника – Івана Франка. В 1978 р. встановлено надмогильний пам’ятник “Співучий Орфей”.

 

Вшанування

У 1963 році в с. Біла Тернопільського району відкрили меморіальну дошку і музей-садибу С. Крушельницької, діє кімната-музей (у с. Білявинці Бучацького ройону), встановлений пам’ятний знак на Майдані мистецтв (м. Тернопіль), випущено марку і конверт, присвячений 125-річчю від дня народження та ювілейну монету номіналом 2 гривні (1997 р.). Її ім’я носять Тернопільське музичне училище, спеціалізована музична школа у Львові та вулиця у Тернополі, де виходить газета “Соломія”. Прижиттєвий портрет С. Крушельницької написала її родичка, уродженка Залізців на Зборівщині Ярослава Музика. Скульптурні портрети створили Л. Біганич, Є. Дзиндра, Я. Мотика, В. Одрехівський, Е. Мисько (Львів), О. Пасіка (Київ) та інші митці. У 1982 р. на Київській студії художніх фільмів зняли кінокартину про співачку “Повернення Баттерфляй” (за мотивами роману В. Врублевської). У 1995 році відбулася прем’єра вистави “Соломія Крушельницька” (автори Б. Мельничук, І. Ляховський) у Тернопільському обласному драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Від 1986 проводять обласний музичний конкурс на здобуття премії ім. С. Крушельницької у Тернополі. А щойно у видавництві “Джура” побачив світ об’ємний збірник (упорядники світлої пам’яті Петро Медведик та Уляна Ванчура) про нашу славетну землячку.

22 серпня 2010 року у Тернополі відкрили монумент С. Крушельницькій, що став першою та єдиною у світі парковою скульптурою прими у повен зріст.

 

Наразі є тільки погруддя співачки у Львові та Мілані. Пам’ятник заввишки 3,8 м, важить 3,5 т. Постать співачки вилито з бронзи. Автори композиції – скульптор Володимир Стасюк (Рівне), архітектор Ізабелля Ткачук, які працювали спільно з тернопільськими митцями Данилом Чепілем та Анатолієм Водоюяном.

Вчитель фізики.

Не всі комбінації звуків приносять задоволення слухачеві. Виявляється приємне відчуття створюють звуки, частоти коливань яких знаходяться в простих співвідношеннях. Якщо звукові частоти знаходяться в відношенні 2:1, то кажуть про октаву, якщо 5:4 - про велику терцію, від­ношення 4:3 дає кварту, а 3:2 квінту. Відчуття благозвучності втрачається, якщо частоти звукових коливань (інструментів) неможливо подати такими простими співвідношеннями. Тоді музиканти говорять про дисонанс. Вухо добре відчуває поєднання різних тонів. Тому люди, навіть з посереднім слухом, чутливі до дисонансів.

 

 

Вчитель фізики.

 Крім гучності і висоти тону, музикальні звуки характеризуються ще одним дуже важливим поняттям - тембром звуку.

Отримати чистий звук з строго визначеною частотою коливань, навіть при повній відсутності сторонніх шумів, дуже важко, і ось чому. Будь - яке коливне тіло створює не тільки один основний звук. Його постійно супроводжують звуки інших частот. Ці "супутники" завжди вищі основного звуку і називаються обертонами, тобто верхніми тонами. Однак не варто засмучуватись наявності цих "супутників". Власне вони-то і дозволяють нам відрізняти звук одного інструмента від іншого і голоси різних людей, якщо вони навіть рівні по висоті. Кожному звуку обертони надають своєрідного забарвлення, або як кажуть тембру І якщо основний звук супроводжується близькими йому по висоті обертонами, то сам звук здається нам м'яким, "бархатним". Коли ж обертони значно вищі основного тону, ми говоримо про неприємний "металічний" голос чи звук.

Крім того, метод, яким береться нота змушує її на самому початку звучати не так, як надалі, що допомагає нам розрізняти звучання різних інструментів. Наприклад, нота, взята на фортепіано, звучить досить голосно, оскільки струна видає її під ударом молоточка, а відтак все тихіше: якийсь час струна коливається і нарешті завмирає. Слухаючи орган ми не почуємо таких змін у звуці – це відбувається тому, що в органні труби повітря нагнітається постійно. Власне фортепіано отримало свою назву від італійських слів “форте” – голосно і “піано” – тихо.

Вчитель фізики.

Підведемо підсумок уроку.  Що таке звук? Які характеристики звуку ви знаєте?  Інфразвук. Ультразвук? Який прилад називають камертоном? Для чого він служить?

Вчитель музики.

Що таке «форте» і «піано»? Який найнижчий із музичних звуків, що чує людина? Хто така С. Крушельницька? В якому місті театр носить її імя? Як пов’язана співачка з І. Франком?

Закінчимо даний урок на позитивній ноті, послухаємо пісню  у виконанні ансамблю “Океан Ельзи”, де виконавцями є співаки які мають спеціальність – фізика. Соліст ансамблю Святослав Вакарчук закінчив фізичний факультет Львівського національного університету.

Отже, в житті вдало поєднуються фізика та мистецтво!