Урок "Формування української влади наприкінці ХХст."

Тема 6. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

УРОКИ 41-42

Державотворчі процеси в Україні

Очікувані результати

Навчальна: визначати та описувати становище в Україні після розпаду СРСР; порівнювати процеси і явища суспільного життя в Україні та інших регіонах СРСР у цей період, визначати спільне та особливе; характеризувати й пояснювати основні чинники, особливості й тенденції розвитку українського суспільства на початку 90-х pp.; визначати хронологічну послідовність головних подій періоду розбудови незалежної держави; висловлювати власну позицію щодо питання про суперечливі процеси періоду розбудови незалежної держави в Україні, встановлювати зв’язок між ними та особливостями політичного та економічного життя. Формування навчально-пізнавальної компетентності,

математичної компетентності, мовної компетентності.

Розвивальна: розширити та поглибити знання у здобувачів освіти про державотворчий процес на початку 90-х років.

Виховна: виховувати повагу до Батьківщині, до свого народу.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Пригадайте, коли, як і за яких обставин відбулося проголошення незалежності України.

2. Охарактеризуйте соціально-політичну ситуацію в Україні після проголошення незалежності.

Вправа «Два—чотири—разом»

Визначте стартові умови розгортання процесу державотворення в Україні.

Складання узагальнювальної таблички за відповідями учнів.

Завдання

1. Доведіть або спростуйте думку деяких тогочасних політиків, що Україна на момент проголошення незалежності була, з одного боку, «Гулівером з потужними м’язами» — значним промисловим потенціалом, а з іншого боку, «Хлопчиком-мізинчиком з мініатюрним кістяком» — без досвіду самостійного існування.

2. Чи згодні ви з думкою про те, що після проголошення незалежності існувала нагальна потреба у здійсненні радикальних і нестандартних дій та рішень?

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Таким чином, проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України. Необхідно перейти від «уламка імперії» до формування власної державності, від формальної незалежності — до реального суверенітету.

Проте не всі представники українського суспільства підтримували ідею розбудови незалежної Української держави.

IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

 Особливості державотворчих процесів в Україні

Робота з терміном

Державотворчий процес — процес становлення державності, формування державних органів влади, визначення їх функцій.

Завдання

1. Назвіть особливості державотворчого процесу в Україні.

2. Враховуючи позитивні та негативні чинники, що впливали на державотворчий процес, зробіть припущення, якими були можливості в розбудові Української держави.

Завдання

1. Назвіть основні складові державотворчого процесу в Україні після проголошення незалежності.

2. Як ви вважаєте, які законодавчі акти було покладено в основу даних перетворень?

Учитель. Таким чином, проголошена незалежність надзвичайно гостро поставила питання про розбудову держави. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності. Важливими віхами на цьому шляху стали:

1. Фіксація кордонів. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України», який проголошував недоторканність кордонів, визначав порядок їх охорони та правила переходу.

2. Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 року Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України». Відповідно до цього Закону громадянство надавалось усім, хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів, хто не був на момент набуття чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України.

3. Визначення національної символіки. У січні-лютому 1992 р. постановами Верховної Ради затверджено як Державний Гімн мелодію М. Вербицького «Ще не вмерла Україна», синьо-жовте знамено — Державним Прапором, а тризуб — Малим Державним Гербом України.

4. Запровадження власної грошової одиниці. Із метою виходу з рубльової зони в 1992 р. на території республіки були запроваджені купони багаторазового використання, а 2 вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента на зміну купону прийшла справжня національна валюта — гривня.

5. Створення власних збройних сил. Власні збройні сили — гарант захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету країни. 11 жовтня 1991 р. Верховна Рада затвердила концепцію оборони та розбудови Збройних сил України. У цьому документі констатувалося прагнення України стати нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою. 6 грудня побачив світ Закон «Про Збройні сили України», у якому Україна як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права офіційно проголошувала створення власних збройних сил.

Пакет Законів, які було прийнято надалі («Про прикордонні війська України», «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» та ін.), створив певну правову базу для реформування війська.

У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла «Войськову доктрину України». Документ такої ваги республіка прийняла першою серед країн СНД. Із урахуванням трирічного досвіду він ставив завдання розбудови збройних сил у трьох площинах — військово-політичній, військово-технічній та військово-економічній. Характеризуючи завдання та зовнішні функції української армії, Президент України наголосив, що «хоча ми ні на кого не збираємося нападати, нікому не загрожуємо силою, але ми маємо бути готовими захистити свою державу і свій народ. Це єдине, що визначає характер і зміст Збройних сил України».

Таким чином, офіційне затвердження атрибутів державності, створення власних збройних сил — гаранта захисту державної незалежності — лише початок процесу розбудови держави. У межах цього процесу розгортаються і взаємодіють дві суспільні тенденції — трансформація існуючих та формування нових структур.

Формування партійно-політичної системи. Становлення інституту президентства

Учитель. Пріоритетним напрямом державотворчого процесу є формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. Вищий законодавчий орган України — Верховна Рада — дістався в спадок від Української РСР. Її було обрано ще навесні 1990 p., і аж до весни 1994 р. депутати Верховної Ради дванадцятого скликання визначали перебіг законодавчого процесу. У цьому були свої позитивні та негативні моменти. Позитивним було те, що забезпечувалися спадкоємність та керованість суспільного розвитку на початковій фазі реформ, існувала база для розгортання державотворення, а негативним — що більша частина депутатів Верховної Ради посідала консервативну позицію і гальмувала створення правового поля для демократичних перетворень. Перший парламент незалежної України за період своєї діяльності прийняв майже 450 законів. Значна їх кількість мала декларативний характер, не була забезпечена механізмом їхньої реалізації.

Суттєво вплинуло на політичний розвиток те, що в структурі виконавчої влади України виник новий важливий елемент. За кризових умов з метою забезпечення сильної виконавчої влади, яка б стала гарантом послідовності перебудовчих процесів, політичної єдності в центрі і на місцях, Верховна Рада Законом від 5 липня 1991 р. запровадила Інститут Президентства.

Робота з терміном

Президент (у перекладі з латини означає «той, хто сидить попереду» або «головуючий») — у суспільній свідомості найчастіше ця посада асоціюється з поняттям «лідер». Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини [58, c. 102].

Першим Президентом України було обрано Л. М. Кравчука. Повідомлення учня

Учні роблять повідомлення про Л. М. Кравчука.

Робота з таблицею

ФОРМУВАННЯ ГІЛОК ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Главою держави є Президент. Він гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина
Законодавча влада	Виконавча влада	Судова влада
Верховна Рада (парламент) — вищий законодавчий орган влади, на місцях — обласні, районні, міські, селищні ради	Кабінет Міністрів (уряд), міністерства, відомства, державні комітети, місцева державна адміністрація, виконкоми	Верховний Суд України, загальні, арбітражні, військові суди (згодом — Конституційний Суд)

Завдання

Які історичні національні традиції було закладено в основу формування органів влади в Україні?

Учитель. Механізм влади часто гальмував практику реформування, не забезпечував належного соціального захисту населення, самоусувався від керівництва господарськими процесами. Виникло двовладдя, а згодом три центри влади — президент, Верховна Рада та уряд. Криза влади в Україні значною мірою була зумовлена кризою існуючого державного ладу, його несистемним характером. В основі державного устрою республіки лежало, по суті, механічне поєднання елементів парламентської республіки, президентського правління і радянської влади, що зумовлювало чимало внутрішніх суперечностей.

Протистояння президент — Верховна Рада відбувалося не тільки в центрі, а й у регіонах, де воно набуло форми конфлікту між місцевими радами та органами місцевої державної адміністрації. Останні були створені навесні 1992 р. відповідно до Закону України «Про представника Президента України» та Положення «Про місцеву державну адміністрацію», затвердженого Указом Президента. Запровадження посади представника президента, формування апарату місцевої державної адміністрації були спробою реформувати радянську систему, створити жорстку виконавчу вертикаль, підпорядковану президентові, та здійснити реформування місцевої влади не вдалося. Верховна Рада 1994 р. ліквідувала місцеві державні адміністрації і повернула державну владу на місцях радам народних депутатів та їхнім виконкомам [65, с. 58].

Отже, на початковому етапі державотворення (1991 — перша половина 1994 р.) у процесі розбудови та становлення владних структур визріла криза, проявами якої стали такі тенденції:

• не вдалося ефективно і зважено здійснити розподіл владних повноважень;

• роздвоєність виконавчої гілки влади (президент — уряд) надзвичайно ускладнювала управління і заважала ефективній роботі;

• загальна невизначеність у розподілі владних функцій і повноважень зумовлювала тотальну безвідповідальність на всіх рівнях;

• послідовна протидія Верховної Ради не дала змоги створити сильну виконавчу владу, необхідну в умовах перехідного періоду.

Робота з таблицею

ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА Й ДЕПУТАТІВ ВЕРХОВНОЇ РАДИ (1994р.)

Причини виборів
Загострення протистояння між Президентом, урядом і Верховною Радою	Наростання економічної кризи в державі (безробіття, інфляція, борги по зарплатні тощо)		Невдоволення населення погіршенням умов життя (у червні 1993 р. почали страйкувати шахтарі Донбасу, згодом страйк перекинувся на інші регіони)
Вибори Президента		Вибори депутатів Верховної Ради
• Зареєстровано 7 кандидатів на посаду Президента. • Відбувалися у 2 тури (у 1-му ніхто не набрав більше 50 % голосів; до 2-го вийшли Л. Кравчук (37,68 %) і Л. Кучма (31,25%)). • Переміг Л. Кучма, який набрав 52 % голосів (14 млн 660 тис.). 19 липня 1994 р. він склав присягу на вірність українському народові й офіційно став Президентом України		• Відбувалися за мажоритарною системою, а не за партійними списками.    • Велика кількість претендентів на один депутатський мандат; дуже напружена боротьба під час виборчих перегонів.  • Результати виборів: КПУ — 25 %; Рух — 5,9 %; Селянська партія — 5,34 %; СПУ — 4,15 %; безпартійні — 55,6 %, Незначну кількість місць отримали представники УРП, СДПУ, УХДП, Партії праці та ін. Пропрезидентські сили зазнали значної поразки. Прорахунки влади знову зробили привабливими гасла комуністів і соціалістів

 

Завдання 

1. Чому було прийнято рішення про дострокові вибори Президента України та депутатів Верховної Ради?

2. Якими були результати цих виборів?

Історична довідка

Учні зачитують історичну довідку про Л. Д. Кучму.

Завдання

Визначте сильні та слабкі сторони президентства Л. Д. Кучми.

⇒Прийняття Конституції України (1996)

Робота з терміном

Конституція — Основний Закон держави, політичний, нормативно-правовий акт, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, права та обов’язки громадян [Шемшученко та ін. 1999, с 18].

Учитель. Конституція — потужний засіб політичного управління суспільством, юридична база всього законодавства держави, основа наукових розробок у сфері права, найважливіше джерело права.

Конституції України як Основному Закону держави властиві особливості правового статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. їй притаманна підвищена стабільність.

Конституційний процес в Україні як процес підготовки нової Конституції України розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.). У ній передбачалась розробка нової Конституції. Було утворено комісію з вироблення нового Основного Закону (Конституційна комісія) і відповідну Робочу групу. Вона підготувала концепцію Конституції, яка була схвалена Верховною Радою.

Після проголошення незалежності певний час зберігала чинність Конституція УРСР у тій частині, яка не суперечила законам України, прийнятим після 24 серпня 1991 р. Це було зумовлено обставинами перехідного періоду. Проголошення незалежності та референдум 1 грудня 1991 р. дещо активізували конституційний процес [Кульчицький 2001, с. 41].

Робота з підручником.

Складання хронологічної таблиці

ЕТАПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Дата	Подія
І етап — 1990-1993 рр.
Жовтень 1990 р.	Утворення Конституційної комісії
Червень 1991 р.	Схвалення Верховною Радою концепції нової Конституції України
Липень 1992 р.	Винесення на всенародне обговорення офіційного проекту Конституції України
Жовтень 1993 р.	Подано доопрацьований проект Конституції України
II етап — 1994-1996 рр.
Листопад 1994 р.	Утворення нової Конституційної комісії (на чолі з Л. Кучмою і О. Морозом)
8 червня 1995 р	Прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України
20 березня 1996 р	Проект нової Конституції України передано Верховній Раді України
28 червня 1996 р.	V сесія Верховної Ради України прийняла Конституцію України

 

Завдання

1. Як ви вважаєте, чому перший і другий (доповнений) проекти Конституції України так і не стали Основним Законом держави?

2. Як вплинули на Конституційний процес позачергові вибори Президента та депутатів Верховної Ради?

3. У чому суть Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом України? Чому виникла необхідність в його підписанні?

Учитель. Новий проект Конституції України Конституційна комісія схвалила 11 березня 1996 р. і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу. Розпочалася копітка робота з обговорення доопрацьованого проекту Конституції. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996 р. нову Конституцію України було прийнято. Україна одержала Основний Закон, без якого державність є невизначеною. Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян [Офіцинський 2005, с. 98].

⇒ Основні принципи Конституції України:

• Суверенітет;

• незалежність;

• демократизм;

• соціальна держава;

• правова держава;

• пріоритет загальнолюдських цінностей;

• поділ влади.

Робота з документом

З книги Г. Касьянова «Україна 1991-2007»

«Наступного дня вранішня пленарна сесія Верховної Ради розпочалася з закритого засідання. У перерві журналістам повідомили, що депутати залишатимуться в парламенті, доки не буде ухвалено нову Конституцію. Удень депутати поділилися на кілька робочих груп для обговорення найбільш суперечливих статей: про мову, статус Криму, державну символіку, приватну власність [Касьянов 2007, с. 59].

О 18:30 розпочалося пленарне засідання, яке відкрило знамениту «конституційну ніч» — з цієї миті майже протягом 14 годин без перерви депутати поіменно голосували по кожній окремій (зі 160) статті Конституції. Для затвердження кожної статті потрібно було не менше 300 голосів. Героєм конституційної ночі став депутат Михайло Сирота, який представляв проект Конституції, запропонований погоджувальною комісією — весь цей час він стояв на трибуні та був змушений за регламентом представляти кожну статтю, коментувати й пропоновані поправки, виголошувати стандартну фразу: «Комісія просить прийняти». Під час голосування в залі працювали «піаністи» — депутати, яким їх відсутні колеги віддали реєстраційні картки для участі в голосуванні. Був тут і свій «диригент» — лідер комуністів         П. Симоненко, який у потрібні моменти подавав своїм колегам знаки не реєструватися. Журналісти, які вщент заповнили балкон Верховної Ради, напружено стежили за процесом. Усі присутні розуміли історичну вагу подій, що відбуваються [21, с. 64].

Протягом ночі до будинку парламенту «підтягувалися» відсутні депутати. Близько другої години ночі залу засідань несподівано полишили всі члени уряду, що були за сумісництвом депутатами, їх обурені колеги перервали голосування й поставили питання про позбавлення їх депутатських мандатів. «Прогульникам» довелося повернутися.

Час від часу процедуру монотонного голосування окремих статей переривали спалахи емоцій. О першій ночі було поставлено на голосування статтю про національну символіку. Комуністи категорично повстали проти синьо-жовтого прапора та тризуба. Один з них, явно глузуючи з опонентів, запропонував натомість козацький малиновий прапор, заявивши, що синьо-жовтий назавжди пов’язаний з «колабораціоністами». Обурені праві депутати спробували стягти його з трибуни, і лише зусиллями інших парламентарів вдалося запобігти бійці. Питання про статус Криму викликало подібну реакцію — праві дружно скандували: «Область! Область!», тоді як ліві обстоювали республіканський статус автономії. Голосування за цими статтями загрожувало зривом усього заходу, тому було вирішено провести його таємно (за решту статей голосували поіменно). У результаті Україна, будучи унітарною державою, отримала у своєму складі автономну республіку і здобула нарешті конституційне право на синьо-жовтий прапор і тризуб.

Близько 9:00 28 червня в залі засідань з’явився президент. За кілька хвилин розпочалося поіменне голосування з ухвалення всієї Конституції загалом. На тлі усіх попередніх виснажливих подій його результати були вражаючими — 315 — «за», 36 — «проти», 12 — утрималися, 30 — не голосували. Коли на табло з’явилися результати голосування, зала засідань вибухнула істеричною овацією, учорашні супротивники в ейфорії розціловувалися та обіймалися, виснажений М. Сирота втирав сльози щастя, а напівживі журналісти полегшено аплодували їм з балкону. Дещо пізніше Л. Кучма нагородив усіх учасників засідання орденами, а хол Верховної Ради прикрасили алегоричною картиною, що символізувала зв’язок поколінь борців за незалежність з учасниками ухвалення Конституції» [21, с. 75].

Завдання

1. На основі документа схарактеризуйте особливості Конституційного процесу в Україні.

2. Як ви вважаєте, чому Конституційний процес в Україні виявився складним, суперечливим і тривалим?

Робота з джерелом інформації Опрацювання тексту Конституції.

⇒⇒ Основні положення Конституції України

Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів, до Верховної Ради й органів місцевого самоврядування.

Україна — президентсько-парламентська республіка, у якій державна влада розподіляється на три незалежні гілки: законодавчу, виконавчу, судову.

Вищий законодавчий орган — Верховна Рада України, яка обирається на 4 роки у складі 450 народних депутатів.

Систему виконавчої влади складають Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації в областях та районах.

Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система).

Державною мовою є українська.

Гарантія демократичних прав і свобод усім громадянам.

Закріплення різноманітних форм власності.

Принцип мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами [58, с. 107].

Завдання

У чому полягало значення прийняття Основного Закону нашої держави — Конституції України?

⇒ Політична ситуація в Україні в кінці 1990-х — на початку 2000-х pp.

Робота з таблицею

ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ КІНЦЯ 1990-Х — ПОЧАТКУ 2000-Х PP.

Дата	Подія
Березень 1998 р.	Вибори до Верховної Ради • Уперше відбувались за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою: половину депутатів обирали за одномандатними округами, іншу половину — за списками кандидатів від політичних партій або блоків на основі пропорційного представництва. • Необхідний 4 % бар’єр подолали 8 партій: КПУ — 24,65 %, Народний Рух України — 9,4 %, виборчий блок СПУ та СелПУ — 8,6 %, Партія зелених — 5,4 %, НДП — 5 %, Всеукраїнське об’єднання «Громада» — 4,7 %, ПСПУ — 4 %, СДПУ — 4 %. • Перевагу в парламенті дістали ліві партії. • Жодна з політичних сил не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості. Кожному із політичних таборів бракувало внутрішньої єдності
Жовтень 1999 р.	Президентські вибори 1999 р. • Зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента. • Відбулося два тури виборів: у першому перемогли Л. Кучма та П. Симоненко, у другому — остаточну перемогу здобув Л. Кучма (56,25 %)
16 квітня 2000 р.	Всеукраїнський референдум Винесено питання: • недовіра Верховній Раді; • скасування депутатської недоторканості; • скорочення кількості депутатів до 3000 осіб; • формування двопалатного парламенту; • прийняття Конституції на Всеукраїнському референдумі; • право Президента на розпуск Верховної Ради, якщо протягом місяця в ній не сформувалася парламентська більшість. Більшість громадян України підтримали нововведення, але вони так і не були втілені в життя
28 листопада 2000 р.	Початок «касетного скандалу» у зв’язку зі зникненням журналіста Г. Гонгадзе, який писав критичні статті на адресу Президента та його оточення. Загострення політичної ситуації
31 березня 2002 р.	Чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ па чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами перемогли переважно проурядові депутати. Вибори засвідчили поразку лівих партій. Створена пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідеологічних засад. Опозиція також ще не була готова створити власну більшість
6 березня 2003 р.	Указ Президента про винесення на всенародне обговорення проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України», у результаті якого відмовилися від ідеї двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів
2004 р.	Політична реформа • Обрання депутатів за партійними списками. • Розподіл парламенту на 2 палати. • Формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його роботу. • Надання Президентові права розпускати парламент у разі нестворення у визначені строки більшості, неспроможності більшості сформувати уряд, неухвалення державного бюджету на наступний рік
	• Перетворення України з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську (парламент призначає прем’єр-міністра і затверджує склад уряду. Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, з питань надзвичайних ситуацій та інших — тобто чітко розмежовуються сфери відповідальності). • Розмежування в часі виборів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування, Президента, але впродовж одного року та на один термін — 5 років. • Визнання результатів всеукраїнського референдуму (прямої волі народу) без затвердження будь-яким органом влади
2004 р.	Вибори Президента України. • 26 кандидатів на посаду Президента, жорстка боротьба між ними. Вибори тривали впродовж трьох турів. I тур — 31 жовтня 2004 р. • Переможці В. Ющенко (39,26 %) і В. Янукович (39,11 %) II тур — 21 листопада 2004 р. • Центральна Виборча Комісія (ЦВК) оголосила переможцем В. Януковича. Коаліція опозиційних сил звинуватила ЦВК у фальсифікації результатів виборів, оскаржила рішення ЦВК у Верховному Суді України й вивела на площу Незалежності в Києві своїх прибічників (ці події отримали назву «помаранчева революція»). • Зважаючи на напружену ситуацію в країні та наявні матеріали про порушення під час голосування, Верховний Суд виніс рішення про переголосування II туру президентських виборів. • 8 грудня Верховна Рада прийняла пакет документів (містив зміни до Закону «Про вибори Президента України», політичну реформу, яка повинна була набрати чинності з вересня 2005 р. або січня 2006 p., інші домовленості); переобрання ЦВК, яку очолив Я. Давидович. III тур — 26 грудня 2004 р. • Результати: В. Ющенко (51,99 %), В. Янукович (44,21 %). • Президентом України проголошено В. Ющенка, інавгурація якого відбулася 23 січня 2005 р.
2006 р.	Вибори до Верховної Ради • Відбувалися за партійними списками. • Взяло участь 45 політичних партій та блоків. • Результати виборів: Партія регіонів (32,14 %), БЮТ (22,29 %), блок «Наша Україна» (13,95 %), СПУ (5,69%), КПУ (3,66%)
30 вересня 2007 р.	Позачергові вибори до Верховної Ради • Відбулися за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар’єр для партій і блоків становив 3 % від числа виборців, що взяли участь у голосуванні. • Результати: Партія регіонів — 34,35 %, блок Юлії Тимошенко — 30,71 %, блок «Наша Україна — Народна самооборона» — 14,15 %, КПУ — 5,39 %, «Блок Литвина» — 3,96 %
2010 р.	Вибори Президента України I тур — 17 січня 2010 р. • Всього 18 кандидатів. • Результати: В. Янукович — 37,32 %, Ю. Тимошенко — 25,05 % II тур — 7 лютого 2010 р. • Результати: В. Янукович — 48,95 %, Ю. Тимошенко — 45,47 %. • Президентом України обрано В. Януковича
30 вересня 2010 р.	Рішення Конституційного суду про відміну Політичної реформи 2004 р.

 

Повідомлення учнів

Учні роблять повідомлення про В. А. Ющенка.

Учні роблять повідомлення про В. Ф. Януковича.

V. Узагальнення та систематизація знань

Робота в групах

1-ша група

• Чи можна вважати Конституційний процес в Україні завершеним?

2-га група

• Чи були події осені-зими 2004 р. революційними?

Завдання виконуються за допомогою методу «Прес».

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. За матеріалами преси або за спогадами очевидців підготувати повідомлення про становище українського населення на початку 90-х років.