Урок "Геній екрана і пера"

Урок української літератури в 11 класі

 

 

 

 

 

 

Урок-кіноповість

 

 

                  Фрунзенська ЗОШ

Учитель української мови і літератури Шарлай Н. О.

Мета: ознайомити учнів із творчою долею О. Довженка, розкрити багатогранну натуру митця й ті джерела, що формували його письменницький дар, дати уявлення про кіноповість; розвивати творчу уяву, аналітичні навички та вміння, акторські здібності учнів; виховувати інтерес до особистості письменника і його творчості.

 

Тип уроку: урок-кіноповість.

 

Обладнання: класна кімната стилізована під знімальний майданчик, портрет письменника, вишитий рушник, виставка його творів, комп'ютер, записи класичної музики, презентація «Перший поет кінематографа», стилізація кіноплівки з надписами.

 

Форми роботи: «Очікування», проблемне запитання, групова робота, інсценізація

 

 

Епіграф: Я народився і жив для добра, для любові.

                                                                О. Довженко

 

Хід уроку:

І. Мотиваційний етап.

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку.

Звучить музика, на фоні якої учитель підкреслено демонстративно стилізує класну кімнату під знімальний майданчик.

2. Актуалізація опорних знань.

• Звідки вам відоме ім'я О. Довженка?
• Де ви чули або читали про нього?

(Учні згадують кіностудію імені О. Довженка, фільми, які раніше бачили, прочитані у попередніх класах оповідання «Мати» і «Воля до життя»)

 

ІІ. Цілевизначення і планування.

 

1. Оголошення теми та епіграфу уроку.

Сьогодні на уроці ми будемо говорити про відомого письменника і кінорежисера, генія екрана і пера Олександра Довженка

Епіграфом нашого уроку ми візьмемо слова цього великого патріота свого народу і сина свого часу: «Я народився і жив для добра і любові».

 Він мав право так сказати. Адже кожним порухом серця був зв'язаний з українським народом, якому служив своїм талантом, а витончена у своїй жорстокості тоталітарна система прагнула знищити його.

 З іменем О. Довженка пов'язана особлива сторінка української культури. Він приніс їй славу кінофільмами «Звенигора», «Арсенал», «Земля». Його заслужено вважають «першим поетом кіно».

         Віра в людину, в її високе призначення на землі втілена і в літературних творах цього митця: в   «Зачарованій Десні», в «Україні в огні».  О. Довженко виступив новатором, створивши самобутній жанр – кіноповість, який втілює в собі риси кіносценарію і повісті.

 

2. Визначення власних цілей уроку.

«Очікування».

Подивіться ще раз на тему уроку і поміркуйте над тим, що кожен з вас очікує від нашого уроку.

Учитель роздає всім стікери округлої форми і дає інструкцію.

Уявіть собі, що ви тримаєте піщинку. Напишіть на ній своє ім'я та своє очікування, а потім приклейте її вгорі нашого піскового годинника. Наприкінці уроку ви перемістите свою піщинку вниз настільки, наскільки збулися ваші очікування.

 

3. Колективне планування діяльності.

На цьому уроці нам пощастило ближче познайомитися з О. Довженком, і зробимо ми це знайомство незвичайним: кадр за кадром переглянемо уявній фільм, прочитаємо кіноповість його життя і творчості. У створенні цього уроку беруть участь групи: «художники», «біографи», «мистецтвознавці», «актори», «історики», які дома працювали з довідковою літературою.

         Ознайомлення з проблемним запитанням, записаним на дошці:

        У чому неповторність великого кінорежисера і письменника Олександра Довженка? 

 

 

         ІІІ. Сприймання, осмислення і засвоєння навчального матеріалу.

 

                                        Сторінка перша. «Знайомство»

 

Демонструється портрет письменника, плакат, на якому записано відгуки і оцінка його творчості.

Олександр Петрович Довженко! Кому не відоме це славне ім'я сьогодні. Геніальний письменник і кінорежисер, учитель і дипломат, художник і актор, великий патріот свого народу і син свого часу.

Всесвітнє визнання його таланту незаперечне. Коли до сторіччя   світового кіно в небо знялося сто яскравих повітряних кульок, на яких були написані імена найвідоміших режисерів, акторів, операторів,  на одній з них  сяяло прізвище та ім'я Олександра Довженка.

 

1. Відгуки та оцінка творчості О. Довженка
   • «Довженко належить усьому світові і справді є найбільшим митцем планети» (Д. Робінзон. Англія).
   • У 1958 році на спеціальному конкурсі в Брюсселі серед дванадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів названо «Землю» українського режисера.
   • «Першим поетом кіно» назвав О. Довженка Левіс Джекоб у книзі «Історія американського фільму».
   • 1958 року, коли у Брюсселі «Земля» була визнана кращою у світі, Чарлі Чаплін пише телеграму: «То ж велике щастя для вас, що Україна має такого славного сина і воістину великого художника».
   • «Довженко створив кінематографію суто українську, але в той же час зрозумілу й важливу для всього людства – кінематографію високих вселюдських ідеалів» (Я. Газда. Польща).
   • «Довженко – рідкісний приклад палкої відданості митця народові, своїй нації. Його творчість – неповторна. Він родоначальник нового не тільки в кіно, а й в літературі… дякую українському народові за те, що він дав світові такого великого митця, як Довженко» (Б. Аменгаль. Франція).
   • «Слов'янство поки що дало світові в кінематографі одного митця – мислителя і поета – Олександра Довженка…» (Чарлі Чаплін)

 

Що ж воістину мав рацію народ, коли запримітив: «Не хвали сам себе, нехай тебе люди похвалять». Хвалили там у вільному світі. У себе ж – ні. Більше того – Дем'ян Бєдний у газеті «Известия» написав фейлетон, після чого Довженко за ніч посивів.

 

2. «Психологічний» аналіз портрета письменника, порівняння власних спостережень зі свідченнями сучасників.

 

• « В обрамленні білосніжного сивого волосся скульптурне чоло. З-під злегка зламаних енергійних брів дивляться вдалину сіро-блакитні очі. Погляд довірливий, пильний, вдумливий, уважний. Вольове, напружено-серйозне загоріле мужнє обличчя, вирізьблене з незвичайною довершеністю. Вражає рідкісне поєднання духовної і фізичної сили».
• «Він був дуже вродливий… Олександр Довженко, зі своєю усмішкою, ледь квапливою мовою, з м'якою українською вимовою. Він взагалі був вродливий не тією солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ще більше звеличує цю красу з ореолом пережитого».
• Юнацький зір і сивина пророка,

     Сльози і сонця незбагненний сплав.

     Як небеса, над лісом людських справ

     Світилася його душа глибока.

     Час від його проникливого ока

     Трутизну в мед підступно заховав.

     Та він печаль і смерть свою поправ,

     Ніч обернув на сяйво оболока.

                                          Сторінка друга. «Джерела»

 

Розлучений зі своєю батьківщиною, О. Довженко жив і снив нею, виповідаючи світові про свою велику любов до України, її людей, до куточка рідного краю, де розпочалося його життя.

 

У метричній книзі Соборно-Троїцької церкви за 1894 р. записано:

«Роджение: 29 августа.

Крещение: 30 августа.

Имя родившегося: Александр.

Родители: сосницкий казак Петр Семенович Довженко и законная жена его Дария Ермолаевна».

 

Низький уклін чернігівській землі

                                             І Сосниці над тихою Десною.

  Він тут, з душею мрійною, ясною

Родивсь і ріс у цім простім селі.

  Він тут ходив на зорі світанкові,

          Вдихав життя, духмяний запах трав,

          Тут щирим серцем, сповненим любові,

                                              Він чари мови рідної вбирав.

                                                              І. Гончаренко

Так народилася людина, а як народився митець, кінорежисер, письменник, ми дізнаємося з інтерв'ю.

 

 

Інтерв'ю (задіяні двоє учнів: «кореспондент» і «Довженко»).

 

К.: Олександре Петровичу, розкажіть, будь ласка, про свою родину.

Д.: Батьки були неписьменні… Дітей мали багато – чотирнадцять – але залишилися тільки двоє: я і моя сестра… решта померли в різний час, майже всі не досягнувши працездатного віку. І коли зараз пригадую своє дитинство  і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадав, в моїй уяві плач і похорон.

Доглядали мене змалечку аж чотири няньки. Це були мої брати Лаврін, Сергій, Василько й Іван. Пожили вони недовго, бо рано, кажуть, співать почали. Коли вони померли від пошесті зразу в сі в один день, люди казали: «Ото Господь забрав їх до свого ангельського хору».

Довідавшись на ярмарку, що дома діти гинуть від невідомої хвороби, батько вдарив коней, аби нас швидше врятувати. Кинувся  він до дітей, а ми мертві лежимо, один лиш я живий. З чим порівняти глибину батькового горя? Хіба з темною ніччю..

К.: Яким був ваш батько?

Д.: Багато я бачив гарних людей, але таких як батько, не бачив… З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених і сіячів. Усе життя його минуло під знаком темряви і неосвіченості, на свою біду, мав романтичну вдачу і мене мріяв за будь-яку ціну «вивчити на пана».

К.: Розкажіть, будь ласка, про свою матір.

Д.: Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, – ото мені велика  радість», – любила проказувати вона.

Народжена для пісень, проплакавши все життя, вона молилася: «Оберігай, Господи, Сашка від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб люди його любили, як я його люблю».

К.: Хто ще жив з вами?

Д.: У нас дід дув добрим духом лугу і риби, гриби і ягоди збирав він у лісі краще за всіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом. Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати псалтир.

К.: А якою була баба Марусина, дідова мати?

Д.: Отак, як дід любив сонце, так його мати любила прокльони. Вони були її духовною їжею. Проклинала все, що попадалось їй на очі, - свиней, курей, поросят, собаку, дітей, сусідів. Прокльони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета.

К.: Які статки мала ваша сім'я?

Д.: Землі у нас було сім десятин. Вона була не дуже родюча, і тому, щоб підтримувати своє господарство, батько ще наймався в підводчики та столярував.

К.: Про що ви мріяли, ким хотіли стати у дитинстві? У юності?

Д.: У дитинстві в мене був певний нахил до споглядальності. Я був мрійливим хлопчиком. У мене не було пристрасті до чогось одного. Мені здавалось, що я все можу, і мені хотілося бути різним, і жити в багатьох професіях: у сфері архітектури, живопису, мореплавства, розведення риб і учителювання.

К.: 1917 року вам виповнилося 23 роки. Ви вже закінчили Глухівський інститут і викладали фізику, природознавство, географію, історію, гімнастику. Ваші юнацькі мрії поступово здійснювалися. Ви вчилися у комерційному інституті, згодом – дипломатична робота. А як вийшло, що ви стали кінорежисером?

Д.: Я відвідував зйомки одного з одеських режисерів. Те, що він робив, було настільки погано, що я вирішив взяти і зробити краще.

К.:  Ви пишете сценарії. Ваші фільми «Арсенал», «Земля», «Щорс» ідуть у нас і за кордоном. Але кіноповість «Україна в огні» було заборонено. Як ви пережили це втручання цензури?

Д.: Заборона «України в огні» сильно пригнобила мене. І все ж таки думаю: хай вона забороняється. Бог із ними, вона все одно написана.

К.: Крізь усі ваші твори проходить думка про Україну, її щедрість, красу і багатство. Що б ви хотіли передати?

Д.: Я помру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром на горі.

 

                                           

 

 

                                                        

 

 

                                                      Сторінка третя. «Любов»

 

           «Тричі являлася йому любов», як у Франка.

Уперше «найсміливіший і найвродливіший хлопець» у Сосниці закохався, навчаючись в училищі, в дочку багатого купця Надійку Чаусовську – гімназистку-красуню. Гарна була пара. Та коли вони, молоді і закохані, безтурботно бігали на ковзанку, містечко Сосниця ніби журливо хитало головою: мовляв, нічого не вийде з того кохання, бо ще не бачив світ, щоб щасливим було подружжя з доньки багатія і сина бідного діхтяря…

З Варварою Криловою Олександр познайомився, вчителюючи у Житомирі. Разом учили дітей, інсценізували уривки з «Назара Стодолі», «Гайдамаків» та «Катерини». Побралися. Переїхали до Києва. Багато драматичних подій було в їхньому подружньому житті, але свого Олександра Варвара Семенівна не забула до останніх своїх днів.

Юлія Солнцева – третя і остання любов О. Довженка. Вона була йому вірним другом, соратником і помічником. Починаючи з фільму «Земля», Юлія Іполитівна в усіх Довженкових картинах працювала асистентом режисера, а пізніше – режисером і співпостановником. Після того, як Довженка не стало, вона взяла на себе обов'язок – втілити на екрані те, що не встиг зробити Олександр Петрович.

 

               Інсценізація-сповідь про кохання Олександра й Варвари Довженків.

 

Застелений скатертиною стіл, на ньому стоїть підсвічник. Звучить музика Бетховена. Виходить Варвара Семенівна Довженко. Час дії: 22 вересня 1959рік.

Варвара Семенівна (прислухаючись, засмучено). Ой журавлики, журавлики, візьміть мене на крилята й понесіть на Московщину, щоб хоч одним оком побачити його могилу, щоб хоч одну хвилинку побути біля Олександрика. Олександрику мій, Олександрику, вже скоро тир роки, як тебе немає, а серце плаче, та чи й буде йому спокій до кінця моїх днів? А він так любив осінь, милувався птахами, бо й сам був схожий на великого, гордого і красивого лебедя, якого не збили з дороги ні негоди, ні злі вітровії. (Задумливо). Гордий птах з простреленим крилом… (Сідає за стіл).

Входить учениця-старшокласниця Галина.

Галина. Варваро Семенівно, не хвилюйтеся. Вам потрібен спокій, ви он яка недужа. Як ви красиво говорите про свого Олександра Петровича, я стільки хорошого чула про нього від вас.

Варвара Семенівна (вагаючись). Зачекай, Галинко, зараз я тобі покажу своє кохання і свою пекельну муку. (Тягнеться рукою до книжки, вона падає, з неї висипаються листи, серед них фото.)

Галина (бере фото). Який вродливий, як артист! А він говорив вам про кохання, Варваро Семенівно? Розкажіть, це так цікаво!

Варвара Семенівна. Слухай мене, дитино, хай історія мого кохання стане молитвою за тих, хто кохав і був коханий, бо кохання – це вершина людського щастя.

З'являється Варя – молода, вродлива дівчина.

Варя. Кохання ввірвалось у моє життя як нестримний метеорит. У колективі вчителів помітно вирізнявся красивий русявець. Особливий погляд проникливих очей говорив про неабиякий розум, про глибокий внутрішній світ, волю і мужність. Це був О. Довженко. І я відразу закохалася в нього до нестями. А в 1917 році ми таємно обвінчалися, щоб ніхто не перешкоджав нашому щастю.

З'являється Олександр  (розкриває книжку, в якій лежить лист, читає).

Олександр. Дуже скучаю по тобі, моє світле сонечко, рідна моя Варюсю, чудесна славна дівчинко. Так хочеться тебе бачити! А навколо так гарно, так світло! Я гордий, що так безумно люблю тебе. Прости мені мою гордість. Я так сумую без тебе, рідна…

Варя і Олександр виходять.

Варвара Семенівна. Це було неспокійне, ніжне, талановите серце. Я слідкувала за кожним його мистецьким кроком. Переживала через невдачі, раділа успіхам. Просила у Бога послати йому щастя, боялася за здоров'я. (Виходить.)

Галина (тихо). Другого дня Варвари Семенівни не  стало. А я пам'ятаю, коли до нас у село долетіла сумна звістка, що помер Олександр Петрович, Варвара Семенівна місця собі не знаходила. Убита горем, цілий день блукала лісом. Пізно ввечері ми знайшли її, привели додому. А в кімнаті з фото на столі дивився той, хто вселяв у неї віру у вічне щастя (виходить).

 

 

                                             Сторінка четверта.  «Кіно»

 

                  Презентація «Перший поет кінематографа»

 

О. Довженко – перший режисер, що перетворив бездушну плівку на прекрасну поему.

       Він прийшов в кінематограф в зрілому віці.  Відразу виділявся серед десятків початкуючих режисерів своїм неповторним почерком. Усі фільми Олександра Петровича починали своє життя на папері – режисер занотовував кожну сцену майбутньої стрічки. І «Земля», і «Мічурін», і «Звенигора» схожі на полотна, що ожили. Кожний кадр – шедевр. Так міг знімати тільки Довженко.

 

Дебютував О. Довженко у кінематографі 1926 року двома короткометражними стрічками «Ягідки кохання» та «Вася-реформатор».

У комедійно-ексцентричних сценах фільму «Ягідки кохання» автор вималював пригоди з «незаконнонародженою» дитиною. Сценарій «Васі-реформатора» також комедійного плану, в якому йдеться про пригоди підлітка Васі та його брата, які замислили собі «реформувати» побут.

Обидві картини не мають великого мистецького значення і являють собою швидше дебют карикатуриста Сашка, ніж поета кіно Довженка. І все ж після невибагливих комедійок керівництво Одеської кінофабрики доручило Довженку постановку повнометражного пригодницького фільму.

 

Сценарій наступного фільму «Сумка дипкур'єра» був написаний на основі нещодавніх трагічних подій, – напад на дипломатичного кур'єра Теодора Нетте.

Ця картина мала всі ознаки професійної вправності режисера і користувалася певним успіхом у глядачів.

Саме у  цій картині О. Довженко зіграв свою єдину роль в кіно – кочегара. Серйозний, з гарячим поглядом, повний сил та впевненості у собі герой був дуже схожим на самого Довженка.

«Сумка дипкур'єра» – це прелюд до глибокого своєрідної творчості, до високого мистецтва.

 

Справжній поет екрана, Довженко почався з картини «Звенигора». 

Це фільм про минуле й майбутнє рідного народу, про його духовні скарби. Символічним героєм картини є традиційний український дід.

Все, що було у фільмі вражало не тільки глядачів, а й кінематографістів. Робився він за чужим сценарієм, багато в чому всупереч сценарію, в боротьбі з ним. І це не могло не позначитися на картині. Після «Звенигори» Довженко всі свої фільми почав знімати лише за власними сценаріями. Він мусив робити картину від самісінького початку.

 

 

Наступним фільмом О. Довженка, поставленим за власним сценарієм, була кіноепопея «Арсенал», що вийшла на екрани 1928 року.

Це був один з найвидатніших творів українського кіномистецтво періоду німого кіно. Суворо дотримуючись історичних фактів, Довженко-сценарист і Довженко-режисер створили поетичну легенду про боротьбу київських робітників-арсенальців. Цей фільм демонструвався в багатьох країнах світу. І всюди з найвищою оцінкою.

 

«Земля» – це останній і найдосконаліший німий фільм О. Довженка.

Ця картина принесла режисеру заслужену славу, поставила його в першу невеличку шеренгу найвідоміших оригінальних і самобутніх майстрів світового кіно.

У оптимістичній картині-поемі «Земля» поетично змальовано ті перетворення на селі, що відбувалися у період колективізації. У фільмі правдиво  показано людину – господаря життя, красу , багатство і щедрість української природи, все те, що створила людина своїми працьовитими і добрими руками.

 

Перший звуковий фільм  О. Довженка – «Іван».

Картина  присвячена спорудженню Дніпрогесу, перебудові людської психології під впливом спільної праці. Це фільм-лабораторія, фільм-експеримент. Створюючи цю стрічку, О. Довженко зрозумів, що звуковий фільм не можна робити за законами німого.

 

Фільм «Аероград», що вийшов на екрани 1935 року, розповідав про будівництво міста на Далекому сході.

У жанрі ліро-епічної кінопоеми О.Довженко розповідав про своїх сучасників, про людей 30-х років. Та при всіх позитивних якостях і «Івана» і «Аерограда» для Довженка це  тільки підступи до майбутніх звершень.

 

Вершиною творчості у звуковому кіно став фільм «Щорс».

Робота над цією картиною тривала кілька років. «Щорс» - це могутня кінематографічна симфонія-поема,  в якій оспівується героїзм і подвиг усього народу і зокрема його найкращого сина – Миколи Щорса. «Це був найкращий мій фільм. І робота над сценарієм і над фільмом була найвизначнішою, найзмістовнішою подією у моєму житті», - писав О. Довженко.

 

1941 року О. Довженко готувався до зйомок фільму «Тарас Бульба». Але здійснити задум не вдалося. Почалася війна.

Правду про війну, про боротьбу, про перемогу показували два фільми  Довженка. Називалися вони «Битва на нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережній Україні…». Це фільми документальні за матеріалом і високомистецькі за виконанням.

Обидві документальні картини цінні ще й тим, що вони якоюсь мірою підготували сценарії його художніх фільмів – «Україна в огні» та «Повість полум'яних літ» (які, щоправда , поставити йому вже не вдалося).

 

Фільм «Мічурін» (1948) – це перша кольорова стрічка, сповнена і поезії, і філософського змісту.

У картині прославляється людина, яка перетворила землю в сад, людину, яка принесла світові красу, достаток, щастя.

Цей фільм фактична був останньою роботою Довженка на екрані, яку він завершив сам.

 

Написаний О. Довженком сценарій «Поеми про море», зйомки якого ось-ось мав розпочати (було призначено вже перший зйомочний день наприкінці жовтня 1956 року, та нагла смерть стала на заваді), одержав найвищу нагороду в нашій країні.

«Поема про море» – це поема про те, як будували Каховське море, а головне, як перебудовувалися душі людей , як вони розкривалися в праці й борні.

 

Прекрасний сценарій «Поеми про море» втілила на екрані друг і помічниця митця, його дружина Юлія Солнцева. Пізніше вона поставила й інші сценарії О. Довженка, написані в різні роки: «Повість полум'яних літ», «Зачаровану Десну», «Незабутнє».

 

Ім'я О. Довженка, що прийшло у світ з берегів зачарованої Десни, нині знане в усіх куточках землі. Своїм учителем називають його кінематографісти багатьох країн. Але насамперед він був і залишається вчителем і натхненником українських майстрів кіно, які в своїй праці прагнуть розвивати Довженкові традиції.

                                             Сторінка п'ята. «Боротьба»

 

«Протистояння генія і влади» – ці слова Ліни Костенко можуть бути епіграфом до цієї сторінки нашої кіноповісті.

У своєму щоденнику за 10 років до смерті О. Довженко написав: «Немає сил ходити. Болить у мене все. Болять руки, ноги.  Болить голова і серце болить. Думаю, що скоро помру. Мені жаль умерти. Я народився, я був створений років на 90. я помру скоро, тому що з мене вийшла вся сила. Вона пішла не тільки на роботу. Ні. Не робота подолала мене, не пияцтво, не жіноцтво. Прибила мене недоля народу. А знищила ненависть людська і жорстокість. Убили мою радість».

Що ж спричинило до такого відчаю, поразки? Яка боротьба виснажила його?

 

Сталін до кінця днів чекав, що Довженко, відомий усьому світові, напише і зніме фільм про нього – вождя, батька всіх народів, генералісимуса, переможця у Другій світовій війні, а тому не дозволяв розстріляти, вичікував і навіть пробував приручити: і подарунки надсилав, і дві Сталінські премії вручив, ще й Ленінську, в закордонні відрядження відпускав (Берлін, Париж, Лондон), і звання діяча мистецтв присвоїв. Не приручив. Довженко не вмів і не хотів їсти хліба з рук ката. Хоч йому доводилося маневрувати, відкуповуватися. Для того, щоб втілити задумане, робив ненависне:

• за геніальну «Звенигору» відкупився антиукраїнським «Арсеналом»;
• за «Земля» – «Щорсом»;
• за «Україну в огні» –  казенним «Мічуріним».

 

«Справді, яка трагедія художника», – писав О. Гончар.

У 1940 році Довженко став художнім керівником новоствореної Київської кіностудії, але через те, що не міг знімати на замовлення, після війни був викинутий з кіностудії за націоналізм.

Друга світова війна відкрила Довженкові очі – він наче оглух до будь-яких пересторог і пише свою геніальну «Україну в огні». Рукопис потрапив до рук Сталіна – і для Довженко настала кульмінаційна життєва драма, в якій режисером-постановником був «кат над катами» Сталін.

 

Довженко був висланий на безвиїзне проживання до Москви. Останній лист кінорежисера, датований 10 жовтня 1956 року, адресований уряду України: «Вертатися хочу на Україну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись відібрали його в мене. Великої квартири мені не треба, тільки треба мені, щоб я міг бачити Дніпро і Десну під обрієм, і рідні чернігівські землі… Крик душі.

Він мріяв написати нові твори (аж 55 запланованих!), поставити нові фільми. Але цей рік був останній у його житті.

 

ІV. Підсумок уроку. Рефлексія.

 

1. Відповідь на проблемне запитання.

 

2. «Істинне те, що прекрасне», – писав у своєму «Щоденнику» Олександр Довженко. Нехай усе почуте й побачене сколихне ваші душі, навчить розуміти й цінувати справжнє, високе мистецтво, справжні людські почуття, а герої його фільмів і книжок  стануть добрими порадниками на все життя.

 

3. Повернення до очікувань.

 

V. Домашнє завдання.

 

1. Загальне.

 Написати твір-роздум «Я народився для добра, для любові».

         2.Індивідуальне.

Скласти кросворд, тести або запитання гри «Вірю – не вірю».