Урок "Голгофа голодної смерті (до дня пам’яті жертв Голодомору)"

Тема: Голгофа голодної смерті (до дня пам’яті жертв Голодомору)

 (Годинник відбиває секунди. По обидва боки класу виходять діти, в руках у них – запалені свічки.

Жінка-Пам’ять

Народе мій! Пам’ять знову відродилась,

Прийшла з остогидлого життя,

Щоб свічкою новою запалала

Душа, зірвавши пута забуття.

В молитвах всіх померлих пригадаю,

Живим у Бога буду щедрості просити.

Воскресне дух! Я всіх вас заклинаю

Людської пам’яті свічку запалити.

(Запалює свічку у підсвічнику, виходить. З’являються ведучі)

1-й ведучий. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітарним режимом у 1932 – 1933 роках, пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ століття, присвячується…

1-й учень:

Відкрийтесь небеса!

Зійдіть на землю

Всі українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам'яті невгасимий собор!

Це 22 рік. Це 32 рік Це 46 рік.

Голодомор.

2-й учень:

Благословенний труд для щастя і добра

Хліботворящий люд на берегах Дніпра.

Це ми, о, Господи, твої плугатарі,

Орали, сіяли, молились на зорі.

3-й учень:

Немов своє дитя, ми пестили ріллю

Кохали ми життя, вклонялись мозолю,

Вдихали чорнозем, вгорталися в лани,

Не знали, що помрем з наказу сатани.

2-й ведучий. 80 років тому по Україні гуляла смерть. Смерть без війни, без посухи чи потопу. Смерть спустошила села й хутори, і живі не встигали хоронити мертвих. Смерть мала ім'я - Голод.

Голод 32-33 років одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Мільйони людей, які загинули у 33 році голодною смертю, не могли безслідно розчинитися у часі. Про них пам'ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки. Так послухайте свідчення очевидців.

1-й учень. Слов’ян Любов Іванівна, 1919 року народження м. Мелітополь і Слов’ян Тетяна Іванівна, 1918 року народження с. Новобогданівка розповідає:

«У голод люди їли все. Чоловіки, які ідуть на роботу до колгоспу, так обов’язково беруть із собою чи сокиру, чи якийсь лантух. Для чого? Та, бувало, впаде кінь, вкінець знесилений від недоїдання та роботи, так до нього кидаються люди з криками: «Сибірка, Сибірка! » (тобто сибірська язва, захворювання тварин ). Тут же чоловіки починають рубати ту нещасну коняку на шматки. Коли лише у селі люди узнавали про такий випадок, то й жінки і діти намагалися скоріше дістатися до того місця, сподіваючись, що, може ім. щось перепаде. В кращому випадку здобиччю могли стати кістки тварин. Але й ті кістки хапали, а потім варили їх та переварювали»

2-й учень. Ми жили в селі Мордвинівка Мелітопольського району. У голод у нашій сім’ї померло два моїх брати та сестра двоюрідна. Звали їх Сергій та Іван, а сестру – Оля. Сама я вже й не пам'ятаю, як вони вмирали, але батько розповідав, що померли одразу всі троє. Як померли вони, то загорнули їх у рядна та повезли на цвинтар, кинули у загальну яму, як дрова.

3-й учень. Болтова Наталя Тихонівна, 1902 року народження, з м. Мелітополя згадує: «Один раз, коли я йшла ранком на роботу, то побачила, як по вулиці Дзержинського, зовсім поруч зі школою № 4 рухався візок на якій, як спершу мені здалося, лежали дрова…Однак, коли я підійшла ближче, то побачила, що то були не дрова, а впритул покладені один до одному трупи мертвих людей. Небагато проїхавши, візок зупинився ненадовго біля забору, і я побачила як двоє чоловіків підняли із землі людину, взяли його за руки й ноги й кинули на візок. Так я вперше побачила як підбирають мертвих від голоду людей на вулицях Мелітополя. »

4-й учень.

Мамо, мамо, я скоро помру,

Не рятуйте мене, не треба.

Не ріжте ні брата мого, ні сестру,

Бо не пустить вас Бозя до неба.

А як серце моє навіки засне,

Не вбивайтеся з горя, нене.

Покладіть біля вишні в садочку мене

І лягайте самі коло мене.

Забринить понад нами бджола золота,

А та вишня весняної ночі

Накриватиме цвітом наші чола й учта

І росою вмиватиме очі.

1-й ведучий. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Вони виявилиля найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак не одержували рятівних 100 – 300 грамів хліба на працюючого.

. Селян довели до такого фізичного виснаження, що батьки забивади своїх дітей, аби прогодувати людським м’ясом інших, які зосталися.

 (Усі встають, хвилина мовчання. Виходить ведуча з свічкою в руках.)

1-й ведучий:

Хай палає свіча... хай палає

Поєднає нас вона в цей час.

Хай сьогодні спогади лунають.

Пам'ять чиста, світла і велична

Пісня й слово хай єднає нас.

Гори, священна пам'яті лампадо,

В урочій тиші під склепінням бань,

Щоб не підкралось забуття, як зрада.

(Пісня «Свіча». Позаду соліста учні тримають свічки. )

(Театральний епізод: уривок із роману У.Самчука «Марія». Сільська хата.

1-й ведучий:

Ще нагадає Мати-Україна,                      

Ще приголубить діточок своїх...         

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?                       

 Чи той, що в нас поруйнували храми?   

Та руйнували їх не ми!!!                 

Прийшли в наш край перевертні і хани

Чинить страшну наругу над людьми.  

(Перегляд презентації) 

2-й ведучий. Можна секретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш.

Після заборон, утисків, приниження людської гідності вона оживає, відроджується - що б там не було. З правдою нічого не вдієш.

Не сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Хай ці гіркі слова правди, народжені після десятиліть безмовності, ляжуть першим нашим каменем у підмурівок всенародного пам'ятника трагічній історії українського народу.

1-й учень:

Боже Великий, Всевладний,

Яви нам свою могуть, .

Дай розпізнати Правду,

Праведників не забудь.

 2-й учень:

Дивляться в твої очі

Мільйони скатованих душ.

Пригорни їх, посели на спочинок,

Та їх сну не поруш.                        

3-й учень: Заступи нас і нашу державу,

Од кривавих, лютих незгод.

Всі ми - сущі, усопщі, прийдешні -

Твій пшеничний, безсмертний народ!                 

(Звучить молитва, всіх присутніх "причащають " хлібом)

Жінка-Пам’ять

Надмогильні хрести,                                          

Надмогильні хрести                            

Ніби зведені руки в небо...                            

Господи, нам прости,

Господи, їм прости, -

Тим, що в муках пішли до тебе.

Дай їм хліба й води,

Вдосталь хліба й води,

Щоб забули страшні наруги,

Боже, не доведи,

Боже, не доведи,

Щоб той мор повторився вдруге.

Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести

По усій по моїй Україні,

А під них - за село –

Сім мільйонів лягло,

А під ними - тіла їх тлінні.

Надмогильні хрести

Надмогильні хрести,

Розмовляють і стогнуть, і плачуть .

Господи, захисти,

Од лих усіх захисти

Нам славну праматір козачу.

Землю дай засівать,

Землю дай прикрашать

Словом, ділом своїм, душею,

Бо нам жить не роки,

Бо нам жить віки,

Милуватись й гордитися нею.

Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести

Ніби зведені руки в небо...

Господи, нам прости,

Господи, їм прости, -

Тим, що рано пішли до тебе.

(Виходять усі учасники, кланяються)

Дякуємо за увагу.